Культурне життя Рівненщини у 50-60 роки ХХ століття: тенденції та особливості розвитку

Дослідженню суспільно-історичних та культурно-мистецьких процесів, що відбувалися в Радянському Союзі загалом і на Рівненщині другої половини ХХ століття, присвятили місцеві автори В. Виткалов, Я. Поліщук, О. Прищепа, Б. Савчук, В. Сніцаревич, В. Тхор.

Заслуговує на увагу історико-публіцистичний нарис А. Дацкова “Творчих щедрот оберіг”, в якому автор дає оцінку культурно-масовій, просвітницькій роботі, розвитку самодіяльної художньої творчості в закладах культури обласного центру на прикладі провідних аматорських колективів міського Будинку культури та його кращих художніх керівників, які зробили вагомий внесок у розвиток культурного життя області у 50-60-х роках ХХ століття.

Архівні матеріали склали основну частину джерельної бази дисертаційного дослідження. Значну кількість документів виявлено у Державному архіві Рівненської області, зокрема значний матеріал знаходиться у фондах: Рівненського обласного управління культури (ф. Р-478), Рівненського обласного Будинку народної творчості (ф. Р-597), Рівненського обласного музично-драматичного театру

(ф. Р-192). У цих фондах зберігаються накази, постанови і листи Міністерства культури УРСР, плани роботи, річні звіти, довідки та інформація про підготовку і проведення фестивалів, конкурсів, виставок самодіяльного мистецтва, відомості статистичної звітності бібліотек, обласного будинку народної творчості, Рівненської філармонії, культурно-освітніх установ клубного типу. Перевагою архівних установ необхідно вважати наявність у їхньому складі особових фондів. Серед значної кількості таких фондів становить фонд Каганова Михайла Івановича

(ф. Р-1400) - самодіяльного композитора, голови творчого об'єднання композиторів Рівненщини, заслуженого діяча мистецтва Української РСР.

Отже, наявна наукова література дає можливість дослідити особливості та тенденції культурного життя Рівненщини в історико-культурній ретроспективі 50-60-х років ХХ століття.

Досліджено, що 20-30-ті роки ХХ століття (час перебування Рівненщини у складі Польщі) оцінюються переважною більшістю вчених як період національно-культурного відродження краю. Наводяться докази національного піднесення, констатуються його численні вияви у різних сферах життя: політичній, громадській, релігійній, мистецькій, освітній та культурній. Окреслюється коло громадсько-культурних організацій і об`єднань, які формували культуротворчий процес регіону, подається інформація про сфери діяльності, структуру і склад правління. З їх числа виділено провідні товариства “Просвіту”, “Союз Українок”, “Пласт”.

Для підвищення культурно-освітнього рівня населення напередодні та у досліджуваний період в області почали відновлювати свою роботу будинки культури та сільські клуби. Якщо у 1950 році на Рівненщині функціонувало 28 районних будинків культури, 77 сільських клубів, діяло 1073 гуртків художньої самодіяльності, в яких брали участь понад 10 тисяч учасників, то у 1969 році кількість будинків культури зросла до 34, а сільських клубів - до 882. Лише за період 1954-1959 років у селах області було збудовано 187 клубів. Активізація культурного життя краю вимагала спеціалістів із середньою та вищою освітою. Тому для підготовки працівників культури було відкрито Дубенський технікум політичної освіти (1945), згодом перейменований в училище культури, Рівненське музичне училище (1955), музично-педагогічний факультет Рівненського педагогічного інституту (1966). Для організації навчального процесу до новостворених закладів були направлені випускники Київської, Львівської, Одеської консерваторій, Харківського інституту мистецтв - завдячуючи їхньому професіоналізму і наполегливості в області був започаткований новий підхід до розвитку професійного музичного мистецтва. Викладачі та студенти названих навчальних закладів вели пошуки призабутих народних мистецтв, пісень, фольклору, звичаїв, а випускники цих закладів очолювали роботу районних та сільських будинків культури.

У другому розділі “Розвиток театрального мистецтва в Рівненській області у 50-60-ті роки ХХ століття” розкрито особливості діяльності професійного та аматорського театрального мистецтва на теренах Рівненщини в означений період, визначено чотири періоди діяльності професійного театру та аматорських колективів.

Перший період тривав з 1950 до 1953 року, коли посилювався тиск сталінського режиму на все українське, оскільки українська культура та мова пов'язувалися з проявами “буржуазного націоналізму”. На сцені в основному ставилися п'єси, що висвітлювали успіхи радянської влади. За браком професійних акторів в обласних театрах у цей період була введена практика запрошувати до роботи над виставами видатних майстрів сцени із відомих українських театрів. Так, рівненські актори мали змогу виступати на сценічному майданчику разом із провідними майстрами української сцени А. Бучмою, Н. Ужвій, В. Добровольським, В. Мілютенком.

Другий період (1954-1959 роки) характеризується зростанням кількості поставлених Рівненським обласним драматичним театром п'єс класиків української драматургії - М. Старицького, М. Кропивницького, П. Мирного, І. Франка. Водночас вперше була поставлена вистава В. Шекспіра “Король Лір”. На початку досліджуваного періоду у складі театру було 29 акторів, а в 1959 році - 51.

Третій період (1960-1964 роки) пов'язаний з поступовим скасуванням послаблення, спричиненого “хрущовською відлигою”. Посилюється державний контроль за репертуаром театральних колективів, зменшується кількість вистав, в яких висвітлюється українська історія і побут. Репертуар Рівненського театру поповнюється новими п'єсами. Так, на виконання наказу Міністерства культури УРСР № 12-н від 6.04.1964 року “Про включення до репертуару театрів творів на антирелігійні теми” театральним колективом було поставлено вистави за п'єсою М. Зарудного “Чужий дім”, Я. Галана “Човен хитається”, М. Кропивницького “Вій”, І. Тобілевича “Гріх і покаяння”, Г. Квітки-Основ'яненка “Конотопська відьма”. Однак у цей період театр отримав можливість гастролювати зі своїми п'єсами по інших республіках Радянського Союзу, де широко використовувалися п'єси українських корифеїв.

У четвертий період (1965-1969 роки) з репертуару Рівненського драматичного театру як на власній сцені, так і в гастрольних поїздках українська тематика поступово витісняється радянською героїкою.

Проведені дослідження дають змогу зробити висновки, що у 50-60-х роках ХХ століття театральна діяльність на території Рівненської області значно розширилася - відкрито студію для підготовки молодої генерації активізувалася робота самодіяльних театральних колективів. Якщо на початок досліджуваного періоду нараховувалося три аматорських колективи, то на кінець - 12, п'ять із них (Острозький, Дубенський, Рівненський російський театр клубу ім. 1-го Травня, театр Рівненського МБК, Березнівський) отримали звання “Народний”.

У третьому розділі “Тенденції розвитку музичного мистецтва на Рівненщині у 50-60-ті роки ХХ століття” на прикладі художньої самодіяльності досліджено розвиток музичної творчості Рівненської області. Показано, що на початку досліджуваного періоду народне самодіяльне мистецтво збереглося практично тільки на побутовому рівні, оскільки органами влади воно не стимулювалося, а то й заборонялося. Суттєві зміни в діяльності музичних колективів області відбулися протягом досліджуваного періоду. Цьому сприяло намагання керівництва Радянського Союзу через масове мистецтво поширити комуністичну ідеологію та перебороти прихильність населення до мистецьких творів, в яких оспівувалося прагнення українського народу до незалежності, де чільне місце посідали образи козаків, січових стрільців та бійців Української повстанської армії. Водночас збільшення кількості учасників колективів художньої самодіяльності повинно було забезпечити ідеологічно спрямоване культурне використання вільного часу, покращити умови для проведення дозвілля населенням та з позитивної сторони характеризувати соціалістичний спосіб життя.

Активізація культурного життя сприяла виходу на обласну сцену молодого покоління композиторів, серед яких вагомий внесок у розвиток музичного мистецтва області здійснили М. Каганов, Я. Калюх, В. Кирильчук, Л. Жевченко, В. Толканьов та ін. Хоча керівники радянських органів влади направляли до західних областей країни композиторів із східних областей України та інших республік Радянського Союзу, ці митці з любов'ю та повагою ставилися до місцевої народної творчості і творчості українських поетів та композиторів, широко використовували їхні твори у своїй мистецькій діяльності.

Особливого розвитку в досліджуваний період на території області набуло хорове мистецтво. У 50-60-ті роки ХХ століття в області було організовано районні та сільські хорові колективи, які об'єднали у своєму складі сотні місцевих жителів. Якщо на 1950 рік у Рівненській області нараховувалося 553 хорові колективи (9569 учасників) то у 1962 році їх чисельність зросла до 860 колективів (20800 учасників). Широкому залученню населення до самодіяльної творчості сприяли конкурси, огляди та фестивалі, запроваджені на той час в Україні. Так, у 1955 році на Рівненщині відбувся перший огляд сільської художньої самодіяльності. У 1957 році пройшов Всесоюзний фестиваль молоді до якого були залучені аматорські та професійні колективи області, у 1963 році проведено свято “Весни і праці”, у 1964 році відбувся обласний огляд-конкурс художньої самодіяльності, присвячений 150-річчю з дня народження Т. Шевченка.

Таким чином, проведення цих фестивалів дозволило збільшити кількість самодіяльних аматорських колективів, залучити до музичної та культурно-просвітницької діяльності на селі місцеве населення та підняти хорове мистецтво області на нову вершину.

У четвертому розділі “Розвиток образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва Рівненщині у 50-60-ті роки ХХ століття” досліджено, що вагому роль у розвитку зазначеного виду мистецтва відігравали творчі спілки, зокрема «Товариство художників системи “Укоопхудожник”» та Рівненський обласний будинок народної творчості. У досліджуваний період в області нараховувалося майже 200 народних майстрів прикладного та образотворчого мистецтва, з них самодіяльних художників - 73, графіків - 10, ткаль і килимарів - 48, вишивальниць - 48, різьбярів - 14 осіб.

Важливим засобом популяризації творів самодіяльних художників і майстрів народної творчості в окреслені роки стали виставки - сільські, обласні, міжобласні, республіканські та персональні, завданням яких був розвиток художньої творчості, підвищення її фахового рівня, виявлення та залучення до художньої діяльності нових майстрів краю, які проживали у сільській місцевості та районних центрах, а також учасників образотворчих студій і гуртків, що працювали в різних видах образотворчого та декоративно-прикладного мистецтв: малюнок, графіка, живопис, скульптура, вишивка, ткацтво тощо.

Важливу роль у культурному житті Рівненської області в аналізований період відігравали творчі особистості. Серед них графік Л. Стріла, різьбярі В. Кличко та В. Гілляка, які відродили найстаріший вид різьби - гравірування (жолобкувата контурна різьба). У 1966 році на його основі створений перший на Рівненщині цех сувенірів при меблевій фабриці м. Рівне. Заслужений майстер народно-прикладного мистецтва ткаля Г. Леончук відродила в регіоні поліське візерункове ткацтво. Її досвід переймали майстри Волинських художньо-виробничих майстерень, а візерунки, розроблені майстринею, широко використовувались на Рівненському льонокомбінаті, Київському шовковому комбінаті та у Могильові (республіка Білорусь). Художниця Л. Спаська з Острога (навчалася у Польщі і Франції - “Академія Жульєна”), мистецтво якої було присвячене історичній та релігійній тематиці, зосереджувалася на створенні ікон та на розписі храмів в Україні і Радянському Союзі (Острог, Дермань, Луцьк, Київ, Курськ, Нальчик, Астрахань, Вологда, Архангельськ, Мурманськ, Ташкент, Махачкала).

Дослідження розвитку образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва Рівненщини 50-60-х років ХХ століття дало можливість визначити ті самі періоди, що і в театральному та музичному мистецтві.

Встановлено, що активізація у 50-60-ті роки ХХ століття у Рівненській області виставкової роботи дозволила донести до широкого загалу кращі зразки образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва. Водночас це надало змогу залучити до творчої роботи нових народних митців, відкрити нові зразки призабутих мистецьких творів, відродити стародавні традиції, притаманні жителям Полісся.

1. Доведено, що у сучасній історичній науці відсутнє комплексне дослідження, присвячене висвітленню історико-культурних процесів Рівненщини у період 50-60-х років ХХ століття. Вперше особливості культурного життя краю досліджено у різних культурно-мистецьких напрямках: театральному, музичному, образотворчому та декоративно-прикладному.

2. Встановлено, що історичними передумовами розвитку культурного життя краю стала зміна керівництва Радянського Союзу у 1953 році після смерті Й. Сталіна та спричинене цими подіями політичне “потепління”, яке дозволило отримати більші можливості для розвитку усіх мистецьких напрямків та широкого залучення населення до культуротворчих процесів. Вирішальну роль відіграли громадські товариства (“Просвіта”, “Союз Українок”, “Пласт”) та відомі політичні і культурні діячі краю і України в цілому (Степан Скрипник, Улас Самчук, Олена Теліга, Олег Ольжич, Демо-Довгопільський, Ніл Хасевич та ін.).

3. На основі аналізу культурного життя Рівненщини у дослідженні виокремлено наступні етапи його розвитку:

І - посилення тиску сталінським режимом на духовно-культурну сферу (1950-1953 роки);

ІІ - піднесення, зумовлене “хрущовською відлигою”, сприяло активізації діяльності творчої інтелігенції та масовому залученню широких верств населення до культурних процесів краю (1954-1959 роки);

ІІІ - поступове скасування свободи творчості, посилення державного контролю над всіма мистецькими напрямками, зменшення кількості культурно-мистецьких заходів - фестивалів, оглядів, конкурсів, виставок (1960-1964 роки);

IV - поступове наростання тоталітарних тенденцій, витіснення української тематики радянською героїкою у репертуарній політиці усіх мистецьких напрямків (1965-1969 роки).

4. З'ясовано роль театрального мистецтва як одного із визначальних у культурному житті Рівненщини 50-60-х років ХХ століття. Використовуючи практику роботи провідних майстрів української сцени, Рівненські митці мали можливість працювати із відомими акторами українського театру (А. Бучма, Н. Ужвій, В. Добровольський, В. Мілютенко). У цей період широкого розмаху набуває гастрольна діяльність Рівненського театру, вперше до репертуару увійшли п'єси зарубіжних драматургів.

Водночас, в області активізувалася робота самодіяльних театральних колективів, що дозволило створювати по селах і містах області аматорські гуртки, та, незважаючи на радянський ідеологічний контроль, широко використовувати твори українських класиків. Суттєвою рисою слід вважати вихід місцевих колективів на республіканську сцену, а також розширення заохочувальних заходів, що значно активізувало роботу аматорів. Доведено, що у 50-60-ті роки ХХ століття п'ять театрів області отримали звання “Народний” (Острозький, Дубенський, Березнівський, Рівненський російський театр клубу ім. 1-го Травня, Рівненський театр міського будинку культури).

5. Визначено тенденції, що обумовили розвиток музичного мистецтва Рівненщини у 50-60-ті роки ХХ століття. Особливого розвитку на території області набуло хорове мистецтво. Досягнення хорових колективів і їхніх керівників неодноразово відзначали на республіканських і всесоюзних конкурсах та фестивалях. Найбільший внесок у роботу хорових колективів області зробили їхні керівники - Г. Катанаш, А. Поліщук, М. Фенглер, М. Земельський, І. Корсюк, які вели активний пошук та широко популяризували у своєму репертуарі народні пісні і твори української класики.

Заохоченню населення до музичного мистецтва Рівненщини сприяли фестивалі та конкурси обласного та республіканського значення. Проведення цих фестивалів дозволило збільшити кількість самодіяльних аматорських колективів та залучити до музичної і культурно-просвітницької діяльності кращих працівників культури області.

Певні політичні послаблення в культурному житті України сприяли виходу на обласну авансцену молодого покоління композиторів, серед яких вагомий внесок у розвиток музичного мистецтва області зробили М. Каганов, В. Кирильчук, В. Толканьов, Я. Калюх та Л. Жевченко. Ці та інші автори в своїй творчій діяльності чимало уваги приділяли музичній обробці народної пісні та творам українських класиків (Т. Шевченка і Лесі Українки).

6. Активізація виставкової роботи у Рівненській області дозволила донести до широкого загалу кращі зразки образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва.

Це дало можливість залучити до творчої роботи нових народних митців, відкрити зразки призабутих мистецьких творів, відродити стародавні традиції, притаманні жителям Рівненщини та українському народу загалом.

Важливу роль у культурному житті Рівненської області в аналізований період відігравали творчі особистості, імена яких вперше введено до наукового обігу.

Серед них різьбярі В. Кличко та В. Гілляка, які відродили найстаріший вид різьби; заслужений майстер народно-прикладного мистецтва ткаля Г. Леончук - відновила в регіоні поліське візерункове ткацтво; художниця Л. Спаська з Острога, мистецтво якої було присвячене історичній та релігійній тематиці; графік Л. Стріла.

Отже, проведене дослідження показало, що 50-60-ті роки ХХ століття стали найважливішими у розвитку культурного життя Рівненщини.

Саме у період “хрущовської відлиги” були закладені підвалини, які стали основою для відродження національних культурних традицій на сучасному етапі.

Дане дослідження не вичерпує усіх аспектів і відкриває можливості для подальшого вивчення культурного життя Рівненщини в історико-культурологічних та мистецтвознавчих напрямках як в регіональному, так і загальнонаціональному соціокультурному контексті.