Гуманітаризація вищої культурологічної освіти в Україні ХХ–ХХІ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Серед проблем, без розв'язання яких неможливий процес розбудови суверенної української держави, важливе місце посідає створення сучасної системи культурологічної освіти, яка б враховувала багатовіковий досвід загальнолюдського цивілізаційного й національно-культурного розвитку, акумулювала попередні досягнення й сприяла духовній інтеграції нашого народу у загальноєвропейське та світове співтовариство. Зазначене є особливо важливим з огляду на те, що вища освіта дедалі відчутніше сприяє прогресивному розвиткові гуманітарного й природничонаукового знання, реалізації високоякісними спеціалістами складних організаційних, технічних, економічних та соціокультурних проектів. Взаємозв'язок освітніх і соціокультурних процесів актуалізує культурологічну освіту студента вищої школи як один з факторів забезпечення професійної готовності до діяльності у сучасному глобалізованому світі.

Вища освіта в умовах сходження до інформаційного суспільства набуває належного пріоритетного значення. Як зазначалося у 1998 р. на Всесвітній конференції ЮНЕСКО, вона стрімко трансформується в один з найголовніших важелів культурного, соціально-економічного та політичного розвитку людства. Лише держави, спроможні забезпечити своїм потенціалом стабільний пріоритетний розвиток освіти, є здатними посісти гідне місце у мегасистемі сучасної світової спільноти.

Новітнє суспільство є планетарною цивілізацією, де різні культури взаємно переплітаються, а удосконалення людини забезпечується збереженням рівноваги культурної розмаїтості, збагаченням гуманітаризованого знання. Сучасний фахівець має бути ініціативним суб'єктом професійної діяльності у полікультурному світі, хоча він і виховувався у певному етнокультурному середовищі й свідомо поділяє його духовні цінності. Тому гуманітаризована культурологічна освіта є полікультурною за своєю сутністю, репрезентуючи множинність культурних світів. Освітні культурологічні дисципліни мають сприяти глибокому ознайомленню студентської молоді з всебічною духовною спадщиною людства й спонукати до самостійних роздумів над морально-етичними проблемами, якими насичене особисте та професійне життя людини.

Культурологічна підготовка як наукова проблема розглядається у роботах В. Межуєва, А. Шеманова, Б. Єрасова, В. Розіна, А. Філера, Л. Воронкової, Г. Авансової, Г. Драча і інших російських філософів, культурологів та педагогів. Педагогічні аспекти культурологічної освіти майбутніх учителів, стосовно передовсім естетичного й мистецько-художнього розвитку особистості висвітлюються у фахових розвідках українських вчених: Г. Падалки, А. Капської, В. Дряпіки, О. Рудницької, О. Щолокової, Л. Бутенко, Л. Кондрацької, А. Валицької, Л. Настенко, Т. Іванової, З. Донець, В. Маслова, О. Шевнюк та ін. Проте й донині заявлена проблема залишається недостатньо розробленою. Це й зумовило вибір зазначеної теми дисертаційного дослідження.

Об'єктом дослідження є вища культурологічна освіта в Україні ХХ-ХХІ ст.

Предметом дослідження є гуманітаризація вищої культурологічної освіти в Україні ХХ-ХХІ ст.

Мета дослідження - проаналізувати особливості гуманітаризації вищої культурологічної освіти в Україні ХХ-ХХІ ст.

Для досягнення поставленої мети передбачається вирішення наступних завдань:

- уточнити основні категорії дослідження (освіта, вища освіта, гуманітаризація тощо);

- осмислити історичні традиції гуманітарної культурологічної освіти в Україні;

- розкрити та критично оцінити особливості умов формування гуманітарного освітнього простору України;

- дослідити особливості формування моделі гуманітарної культурологічної вищої освіти в Україні ХХІ ст.;

- виявити головні проблеми формування творчої особистості як актуальної проблеми вищої освіти ХХІ ст.;

- визначити напрямки моделювання гуманітарної культурологічної вищої освіти в Україні ХХІ ст.;

- проаналізувати застосування інновацій в сучасній системі гуманітарної вищої освіти.

1. Теоретико-методологічні проблеми дослідження

Викладаються результати аналізу літератури з досліджуваної проблеми, уточнюються ключові поняття та терміни з наукового апарату.

У цьому зв'язку в дисертації зазначено, що методологічні та методичні проблеми університетської культурологічної освіти цілеспрямовано досліджуються філософами і педагогами України та зарубіжжя. Основний масив праць, присвячених проблемам культурологічної освіти та культурологічної підготовки майбутніх педагогів та вчених гуманітаріїв зосереджено на їхній підготовці до самостійної професійно-педагогічної, суспільно-політичної, соціокультурної й дослідницької наукової діяльності.

В умовах сучасних глобалізаційних процесів методологічні та методичні проблеми університетської культурологічної освіти досліджуються вченими різних країн світу, зокрема, США (М. Бауман, А. Майлз, Д. Брітзман, К. Хоей, Н. Зімфер та ін.) польськими науковцями (А. Гофрон, Б. Барц, Г. Томас Й. Габерман та ін.). Ці дослідження зосереджені на проблематиці підготовки спеціалістів, здатних успішно функціонувати у полікультурному освітньому середовищі, звертаючи особливу увагу на значення етнокультурних знань. На сучасному етапові розвитку теорії та практики полікультурної освіти окреслилися певні пріоритети: 1) поглиблене вивчення здобутків світової культури та їхнє практичне застосування; 2) реалізація міжпредметного підходу до засвоєння загальнолюдських культурних цінностей (М. Бауман, А. Майлз та ін.); 3) орієнтація на гуманітаризацію системи культурологічної освіти.

Вагомий внесок у створення теоретико-методологічних засад культурології як наукової та навчальної дисципліни зробили російські вчені В. Межуєв, А. Шеманов, Б. Єрасов, В. Розін, А. Флієр, Л. Воронкова, Г. Аванесова, Г. Драч та ін. У відповідності з їх концепцією, головною метою культурологічної освіти є формування у шкільної та студентської молоді “культурологічного світовідчуття” й мудрого ставлення до національно-культурного розмаїття. Перспективними для університетської культурологічної освіти проголошуються кілька напрямів вироблення установки на толерантне сприйняття інших національних культур; підпорядкування розуміння культури меті самоорганізації (поєднання гуманітарного та соціокультурного підходів з установкою на активне формування суб'єкту соціокультурної діяльності); прищеплення навичок цивілізованого контрольованого впливу.

Проблеми гуманітаризації та гуманізації української університетської освіти у культурологічному аспекті ґрунтовно досліджуються в працях В. Андрущенка, С. Безклубенка, Р. Бєланової, В. Бітаєва, І. Зязюна, О. Коломієць, К. Корсака, О. Прокази, М. Лукашевича, А. Морозової, В. Мудрака, М. Поповича, О. Сидоренка та ін. Причому особлива увага звертається цими фахівцями на першочергову актуальність духовно-світоглядного розвитку молоді. Серед найважливіших завдань, висунутих перед освітою у нових соціокультурних умовах в Україні, особливе місце дослідники надають гуманітарній підготовці, яка має забезпечити усвідомлення причетності до монокультурності.

В дисертації розглядаються основні поняття дослідження: «освіта», «вища освіта», «культурологічна освіта», «культурологія», «гуманітарна культурологія» тощо. Поняття «культурологічна освіта» уповні правомірно кваліфікувати як цілеспрямований процес поєднання морального та естетичного виховання з культурно-мистецькою освітою у напрямку формування всебічної й гармонійної особистості. Воно постає своєрідним продуктом розвитку сучасної культурної парадигми й цілком володіє правом на існування, оскільки адекватно відображає педагогічні реалії сучасності як невід'ємної складової світової й багатонаціональної соціокультурної практики.

В залежності від методології досліджень можна виокремити соціальну і гуманітарну культурологію. Соціальна культурологія досліджує переважно механізми, процеси і форми соціокультурної організації і регуляції колективного життя людей (цінності, норми, звичаї, технології діяльності, мови комунікації тощо) і спирається на раціонально-пояснювальну методологію. Гуманітарна культурологія зосереджує увагу на вивченні процесів і форм культурної самосвідомості, інтерпретації суспільного буття у контексті смислів, втілених в текстах культури, об'єктивованих у результатах культурної діяльності людства, ці смисли складаються в історичному просторові та часі й відображають неповторний соціально-культурний досвід існування спільноти.

У висновках до розділу зазначається, що проблема гуманітаризації професійної культурологічної підготовки в контексті входження України до Болонського процесу порушується у наукових дослідженнях лише епізодично. Тим не менш на сучасному етапі модернізації та євроінтеграційного поступу вітчизняної вищої освіти висуваються нові вимоги до сутності гуманітарної підготовки фахівців.

2. Традиції гуманізації вищої освіти в Україні

Розглядаються соціально-історичні умови формування гуманітарного освітнього простору в контексті розвитку багаторівневої вітчизняної освітньо-наукової системи європейського типу. Структурно включаючи початкові, середні школи-колегіуми, спеціальну освіту й мережу університетських навчальних закладів, вона успішно сприяє задоволенню освітніх потреб населення й формуванню наукової еліти нашої держави.

Засвоєння розмаїтих компонентів соціокультурного досвіду дає змогу молодим спеціалістам ефективно функціонувати у суспільстві й особистісно реалізовувати себе у рамках професійного та морального вибору.

Динаміка гуманізації освітнього процесу значною мірою залежить від пізнавально-виховного потенціалу навчальної дисципліни та особистості викладача. Педагог як філософ покликаний постановкою проблемних питань стимулювати зацікавленість й пізнавальний інтерес свого вихованця, прищеплювати навички творчого мислення, орієнтувати на усвідомлення соціальної значущості будь-якого виду діяльності.

Гуманітаризація сучасної підготовки фахівців ґрунтується на засадничих загальнонаукових принципах: фундаментальності й системності з урахуванням новітніх досягнень історичних, філософських, психологічних, економічних, правничих, філологічних і ін. наук; єдності історичного і логічного, національного і загальнолюдського і конкретно-історичного, суспільного і особистого, теорії і практики навчання й виховання у людинотворчій діяльності тощо. У тактичному відношенні гуманітарна підготовка сприяє розумінню специфіки гармонійної взаємодії природи, людини і суспільства. У стратегічному контексті вона озброює людину навичками самостійної побудови її життєдіяльності і лінії поведінки згідно з власними уявленнями про моральну свободу та відповідальність, честь і гідність, щастя й сенс життя.

Гуманоцентрично орієнтована освіта, яка увібрала досвід країн Європи, була багатоплановою і багаторівневою, є дієвим засобом реалізації соціальної потреби у формуванні гуманістичного суспільства і гуманізованої особистості. Гуманізація культурно-освітнього простору передбачає: а) особистісну орієнтацію освіти із спрямованістю її цілей, змісту, форм і методів на особу, яка формується з притаманною їй здатністю до саморозвитку, самовизначення й свідомої поведінки, носія неповторної цілісної індивідуальності; б) демократизацію системи освіти з побудовою стосунків студента і викладача на засадах взаємної поваги й визнання суб'єктивності кожного учасника взаємодії, його права на власну думку й життєву позицію; в) гуманітаризацію освіти, сприятливої процесові самовизначення особистості у системі духовної культури людства.

Гуманістична спрямованість освіти означає свідому спрямованість навчально-виховного процесу на викладання-засвоєння дисциплін технічного й гуманітарного циклів за умови здійснення міжпредметних зв'язків на засадах кроскультурного підходу до процесів навчання і виховання. (Йдеться про різновид порівняльного дослідження, об'єктом і предметом якого виступає культура й здійснюваного фахівцями у галузі соціальної та культурної антропології.) Ця соціально-культурна закономірність ґрунтується на багатовіковому досвіді розвитку наукового знання й практиці освітньо-виховної діяльності.

В умовах модернізаційних трансформацій соціально-політичної сфери життєдіяльності та входження України до сучасного європейського освітнього співтовариства гуманітарна підготовка майбутніх спеціалістів, на нашу думку, закономірно передбачатиме:

- цілеспрямоване формування у студентської молоді наукового світогляду, прищеплення високої моральності й інтелігентності, за наявності сучасної правової, політичної, екологічної та естетичної культури на засадах особистісно-орієнтованої освіти;

- виховання, поряд з формуванням високого професіоналізму та компетентності майбутнього спеціаліста, аналітично мислячої й соціально спрямованої особистості;

- розкриття всебічних творчих здібностей студента та створення можливостей для його самореалізації, починаючи з університетської аудиторії;

- прищеплення студентству поваги до загальнолюдських та своїх національних духовних цінностей, плекання у нього патріотичної свідомості;

- розвиток естетичних потреб та почуттів, заохочення бажання творити добро і красу у повсякденному житті.

Гуманістична спрямованість виховної функції вищої освіти закономірно передбачає необхідність акцентування у навчальних планах і програмах потреби систематичного знання студентами світової культури та мистецтва, оволодіння основами народного мистецтва, музики, архітектури, усної народної творчості, національної пісенної та танцювальної культури тощо. Моральне виховання зосереджене на формуванні у студентської молоді стереотипів совісності, порядності, тактовності, співчуття й милосердя, доброти, чесності, толерантності та інших високих людських чеснот. Винятково важливе місце належить формуванню потреби й уміння жити у громадянському суспільстві, вихованню громадянського обов'язку перед країною та суспільством.

Гуманізація освіти означає орієнтацію на людиноцентризм за умови подолання відчуження вихователя й вихованця від навчально-соціалізаційної діяльності й один від одного, а школи - на повноцінність життєдіяльності учнів у дитинстві, отроцтві та юності. У зв'язку з цим дедалі актуалізується ідея дитиноцентризму - стану суспільних уявлень про дитину та її потреби за умови сприятливого дитинства як самоцінного етапу людського життя, а не як підготовчого до «справжнього» існування періоду. Ще просвітники ХVІІ ст. піднесли інтерес до дитинства до раніше небаченого рівня, а романтики доповнили його культом ідеалізованої дитячої свідомості, що ХІХ ст. нерідко називають століттям дитини. Процес активізації дитиноцентризму на рівні родини і суспільства триває відтоді й донині.

Винятково важливим для шкільної та студентської молоді є засвоєння навчальних дисциплін гуманітарного циклу. Воно сприяє розвиткові критичного мислення, здатності усвідомлення й відстоювання особистої життєвої позиції; готовності до застосування соціокультурних знань та умінь з практичної діяльності; формуванню особистісного світогляду - узагальненого розуміння світу в цілому на засадах системи впорядкованих поглядів, переконань та ідеалів.

В дисертації зазначається, в навчальному закладі не тільки повинна підвищуватися питома вага предметів, а й необхідно передбачати звернення до світової культури, історії, духовних цінностей, якими пронизують усі навчальні предмети, покладання в основу етичних цінностей, ідей добра, людяності, миру і милосердя.

У висновках до другого розділу наголошується, що традиції гуманізації вищої освіти в Україні це - відкритість до сучасного багатовимірного світу, європейська культурна орієнтація, прагнення реалізації загальнолюдських культурних цінностей. Висока гуманітарна культура, яка завжди була притаманна освітянській інтелігенції, - це широка освіченість, інтелігентність, загострене почуття обов'язку й відповідальності, професіоналізм. Модернізаційні тенденції розвитку вітчизняної системи вищої освіти зумовлюють трансформації методологічних засад системи гуманітарної підготовки фахівців вищої кваліфікації з урахуванням сучасних особливостей суспільно-політичного й духовно-культурного розвитку Української держави.

3. Формування моделі гуманітаризації культурологічної вищої освіти в Україні ХХІ ст.

Зазначається, що представлений в контексті аналізу проблематики формування творчої особистості як актуальної проблеми вищої освіти ХХІ ст.; пропонуються моделі гуманітаризації культурологічної вищої освіти в Україні ХХІ ст.

В дисертації зазначається, проблематика формування творчої особистості як актуальна проблема вищої освіти на рубежі XXI ст. чітко окреслює головні тенденції оновлення освіти, серед яких: демократизація всієї системи навчання і виховання; підвищення фундаментальності освіти; гуманізація та гуманітаризація освіти, використання найновіших технологій навчання; інтеграція різних форм і систем освіти як на національному, так і на світовому рівнях. Відповідно сучасна гуманітарна підготовка у вищій школі призначена знайомити студентів з акумульованим людством соціальним та культурним досвідом й прищеплювати молодим спеціалістам гуманістичні якості цивілізованого співжиття. Гуманітарна освіта має сприяти формуванню у майбутнього спеціаліста активного суб'єкта соціалізації, сучасного наукового розуміння явищ природи і суспільства й свого місця у сучасному цивілізованому світі, а також адекватній оцінці молодими людьми власних можливостей, потенціалу і необхідних зусиль для самореалізації.

Вища школа має випереджати зміни, що відбуваються, готувати студентів до праці і життя в суспільстві, формувати демократичне суспільство. Тому нині важливо зближувати систему вищої освіти спеціалістів України з прогресивними зразками систем освіти, що складаються в країнах ринкової економіки, забезпечити конверційність дипломів вищих навчальних закладів України.

Але, попри численні декларації про гуманізацію національної системи вищої освіти, складається ситуація з першочерговістю підготовки «вузького» спеціаліста - бакалавра, здатного ефективно виконувати призначені йому вузькопрофільні функції. Й залишається поза полем уваги завдання формування світоглядної культури, прищеплення необхідних духовно-моральних цінностей, національної самосвідомості тощо. Діюча система вищої освіти поволі трансформується у стандартизоване середовище з домінуванням спеціальних дисциплін, що є соціально небезпечним, оскільки вузькоспеціальна підготовка старіє так само швидко, як обладнання, конкретні наукові методики та технології.

Вітчизняні вищі навчальні заклади, стандартизуючись при нетворчому запозиченню західноєвропейської технології Болонського процесу, втрачають унікальні набутки традицій українського освітянського досвіду й радянської вищої школи. Проте саме на школу має бути покладена місія формування нації, яка слугувала б ідеалам миру і людяності. Йдеться про повноцінний розвиток особистості, виховання будівників миролюбної держави і суспільства, людей, що люблять істину і справедливість, особисту свободу, працю, відповідальних і незалежних.

Національна гуманітарна освіта має сприяти національній самоідентифікації, розвиткові самобутньої культури нашого народу й збагаченню цінностями світової культури. Якість освіти є національним пріоритетом й необхідною передумовою національної безпеки держави, відповідаючи міжнародним гуманітарним нормам і вимогам законодавства України щодо реалізації права громадян на освіту. Лише засвоївши уявлення про пріоритетні цінності сучасної освіти передовсім як національні, а також про механізми формування національної самосвідомості, студенти спроможуться сприймати культуру будь-якого народу як необхідний результат етнічної історії, а національну свідомість - як закономірний продукт взаємодії соціальних та природних факторів етнопсихогенезу.

Важливим завданням подальшої гуманітаризації вітчизняної культурологічної освіти є створення умов для реалізації в Україні принципу полікультуралізму як домінантної моделі освітньої практики ХХІ ст. Безперечно, національна культура, за допомогою якої людина освоює цінності свого етносу, розвиває національну самосвідомість, здійснює культурну самоідентифікацію, залишається домінантною у культурологічній освіті. Проте лише діалог світових культур уможливлює розуміння особливостей національної культури.

Феномени монологу та діалогу є актуальними для змісту та форми сучасної міжсуб'єктної культури спілкування. За монологічного підходу педагог постає персоніфікатором незаперечної істини, тоді як діалогічна форма навчального спілкування зорієнтована на творче засвоєння учнем наукової істини.

Освітня модель сучасної гуманітарної освіти має бути орієнтованою на формування діалогічної свідомості й мислення, звільненого від примітивного раціоналізму, передбачаючи заглиблення у предметний зміст взаємодії різних культурних епох, форм соціокультурної діяльності та її значеннєвих спектрів. Проблема діалогу в навчанні й вихованні не нова, хоча нерідко фахівці у галузі освітніх технологій зводять її до розуміння формальних механізмів спілкування, в кращому випадку - до актуалізації соціальних функцій особистості. Нині надзвичайно важливе формування у студентів зацікавленості та поваги до культур різних народів світу, розуміння загальнолюдського і специфічного в цих культурах, культивування небайдужості до глобальних, загальнозначущих подій та проблем, з урахуванням їх наслідків для подальшої долі населення нашої планети, за вимоги визнання рівноправними плюральних поглядів на певні історичні явища або події.

Поширення діалогічного підходу на універсальне поле освіти полегшується завдяки різноманітним заходам гуманітаризації навчання: впровадженню додаткових предметів людинознавчого, культурологічного та естетичного спрямування; зосередженню при викладанні різних соціально-гуманітарних дисциплін уваги на історичних, аксіологічних та соціально-психологічних аспектах розвитку особистості; розробці інтегрованих дисциплін гуманітарної спрямованості тощо.

Культурологічна підготовка молоді у нашій державі є новим напрямком гуманітарної освіти, тому її теоретичне осмислення й практичне використання вимагають подальшого удосконалення. На нашу думку, потребує деяких корекцій модель базового університетського курсу “Культурологія”. Винятково важливими мають стати у подальшому проблемні розділи, присвячені культурним особливостям народів, представники яких живуть у нашій країні, а також особливостям регіональної культури етнічних українців.

В умовах сучасного глобалізованого світу, й зокрема євро інтеграційних процесів, гуманітарна вища освіта дедалі відчутніше впливає на формування та розвиток гуманітарних та виробничих технологій, розробку науково обґрунтованих технічних, економічних та соціокультурних проектів. За оптимістичним прогнозом, подальша гуманітаризація освіти буде органічно узгоджуватись з підвищенням її технологічності, а проектувальний підхід активно залучиться до практики навчання й стане провідним методом управління, що забезпечить безперервність інноваційних процесів в освіті.

Застосування інноваційних технологій у сучасній системі гуманітарної вищої освіти передбачає використання у навчанні різноманітних технічних засобів, у тому числі й комп'ютерних. Нові інформаційні технології репрезентовані, зокрема, програмно-апаратними засобами та пристроями, які функціонують на базі мікропроцесорної, обчислювальної техніки, а також сучасних засобів і систем інформаційного обміну. За їхньою допомогою успішно здійснюються операції збору, продуціювання, накопичення, збереження, обробки та передачі інформації.

У висновках до розділу ІІІ зазначається, що однією з важливих передумов конструювання ефективної моделі модернізованої національної системи освіти є розв'язання проблеми національної ідентифікації у контексті соціокультурних процесів, пов'язаних з переходом до громадянського суспільства. Зважаючи на специфіку соціокультурних реалій у сучасній Україні, побудова експериментальної школи діалогу культур передбачає необхідність належної розробки проблеми присутності української культури у різних навчально-освітніх програмах, а також з'ясування місця цієї школи у системі національної освіти й національної культури.

Висновки

гуманітарний культурологічний освітній творчій

У Висновках підведено підсумки й викладені основні результати дослідження:

1. Процес прилучення до набутків культури та мистецтва студентської молоді розглядається вітчизняними та зарубіжними науковцями передовсім як чинник формування фахового досвіду діяльності. Лише епізодично у наукових дослідженнях порушується проблема гуманітаризації культурологічної підготовки. У більшості випадків констатується, що культурологічна освіта забезпечується переважно шляхом читання фахових нормативних культурологічних курсів та спецкурсів, частково викладання курсів професійно-педагогічного спрямування, філософської та соціально-економічної підготовки, а також за допомогою позааудиторних форм музейно-педагогічної роботи з студентами.

2. Категорії культурології відповідно детермінуються визначеннями конкретних сфер культурологічної науки. У цьому контексті культурологічна освіта є процесом і результатом засвоєння сукупності систематизованих знань і навичок діяльності, яка дає змогу спеціалістові самостійно і відповідально розв'язувати дослідницькі й практичні завдання у сфері духовної культури. Гуманітаризація культурологічної вищої освіти є процес насичення освітнього процесу засобами, спрямованими на пріоритетний розвиток загальнокультурних компонентів у змісті освіти й таким чином на формування особистісної зрілості студентів. Вона спрямована на вивчення форм культурної самосвідомості, інтерпретації суспільного буття у контексті смислів, втілених у текстах культури, об'єктивованих у результатах культурної діяльності людства, ці смисли складаються в історичному просторові та часі й відображають неповторний соціально-культурний досвід існування спільноти.

3. Класична українська освіта спирається на багатовікові традиції і принципи, які сформувалися з часів Великокняжої України-Русі, й розвинувшись, набули нових форм у добу Козацької держави - з відкритістю до культурно-цивілізаційного світу, європейською орієнтацією й прив'язкою до християнських цінностей, ідеєю гуманізму, домінантою для гуманітарної освіти. Унаслідок в Україні було створено самобутню вітчизняну освітньо-наукову й, гуманітарно орієнтовану систему, яка творчо запозичила культурно-освітній досвід країн Східної та Західної Європи.

4. Гуманістична спрямованість виховної функції вищої освіти закономірно передбачає відображення в навчальних планах і програмах таких напрямів педагогічної діяльності, як виховання у студентів зацікавленості і поваги до культур різних народів світу, розуміння органічного взаємозв'язку загальнолюдського та специфічного у цих культурах, небайдужості до глобальних, загальнозначущих подій та проблем, з врахуванням їх наслідків для подальшої долі населення нашої планети за вимоги визнання рівноправними плюральних поглядів на певні історичні явища або події.

5. Формування творчої особистості як актуальна проблема вищої освіти першої чверті XXI ст. дозволяє окреслити деякі вузлові тенденції удосконалення освітньої справи, як от: демократизація усієї системи навчання і виховання; підвищення фундаментальності освіти; гуманізація та гуманітаризація освіти, використання найновіших навчальних технологій; інтеграція альтернативних форм і систем освіти на національному та світовому рівнях.

6. Важливим фактором конструювання ефективної моделі модернізованої національної системи освіти й національної школи є розв'язання проблеми національної ідентифікації у контексті соціальних та культурних процесів, пов'язаних з переходом до громадянського суспільства. Національна гуманітарна освіта сприяє національній само ідентифікації й розвиткові самобутньої культури нашого народу й збагаченню цінностями світової культури.

7. Гуманітарно-освітня модель школи в умовах активного взаємозбагачення культур орієнтована на формування діалогічної свідомості й мислення, позбавлення його від примітивного раціоналізму, а отже на відновлення первісного предметного змісту й сполучення у ньому різних культурних епох, форм діяльності та значеннєвих спектрів.

8. Стрижньовою інноваційною домінантою модернізації сучасної культурологічної освіти цілком ймовірно може стати компетентнісно спрямована освіта шляхом залучення фрагментів окремих проектних практик в освіту й активне залучення педагогів й усієї культурної громадськості до справи визначення ключових життєвих компетенцій. Перехід до компетентнісно спрямованої освіти обумовлює потребу у розробці концептуальних, проектно-технологічних засад переведення різних типів шкіл з режиму функціонування у режим випереджального розвитку педагогічних систем.

Література

1. Москаленко Н.М. Категоріальний апарат культурологічної освіти / Н.М. Москаленко // Питання культурології : зб. наук праць. - Вип. 25 / КНУКіМ. - К., 2009. - С. 96-101.

2. Москаленко Н.М. Гуманістична спрямованість функцій вищої освіти / Н.М. Москаленко // Культура і мистецтво у сучасному світі : наук. записки КНУКіМ. - Вип. 10. / КНУКіМ. - К., 2009. - С. 79-84.

3. Москаленко Н.М. Гуманітарний підхід до проблем вузівського навчання / Н.М. Москаленко // Вісник ДАККіМ. - 2010. - №2. - С. 52-55.

4. Москаленко Н.М. З історії дослідження вищої культурологічної освіти / Н.М. Москаленко // Актуальні проблеми культурології. - 2010. - № 24. - С. 319-324.

5. Москаленко Н.М. Принцип полікультуралізму в освітній практиці ХХ ст. / Н.М. Москаленко // Вісник ДАККіМ. - 2010. - № 1. - С. 111-114.

Размещено на Allbest.ru