Ренесансне мистецтво Франції

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Львівська національна академія мистецтв

Кафедра історії та теорії мистецтва

Реферат на тему:

Ренесансне мистецтво Франції

Підготувала: студ. ІІ курсу Медвідь Ю.

Львів 2014

Зміст

Вступ

1. Основні особливості мистецтва Відродження

2. Ренесанс Франції

Висновки

Вступ

На початку роботи, перед вивченням питань, пов'язаних із специфікою французького гуманізму, доцільно коротенько розглянути соціально-політичні та історико-економічні процеси, що відбувалися у Франції у XVI в. Саме це століття було переломним в історії країни: від станово-представницької монархії з феодальної економікою Франція переходить до абсолютистській монархією з економікою більш-менш капіталістичної. Цьому сприяли: глибокі культурні, духовні зміни в умах людей, їх світогляді. Розглянемо вплив італійського Відродження на Францію.

Сам факт появи Відродження саме у Італії випадковий. Велика й у водночас проста антична культура відкрила людству простір розвитку. Щире захоплення західноєвропейської людини античністю стало важелем, що дозволив зрозуміти і транслювати античний спосіб ставлення до світу і античні цінності. Здоровий, не зіпсований авторитарністю спосіб ставлення до світу італійців був збагачений можливостями особистісного розвитку. Це поєднання спричинило народження людей, особистість яких багато в чому визначала тип культури. Натомість, умовою існування вирощування цієї культури було процвітання нової особистості.

У італійському Відродженні виділяють Проторенессанс (XII в. - XIV ст.) і Ренесанс, у якому, своєю чергою вбачають три періоду: раннє Відродження (у літературі із XIV ст.), високе Відродження (кінець XV в.) і пізніше (XVI в.). У другій половині XVI в. настає тривала феодальна реакція через політичне та скорочення економічної занепаду у регіоні.

XV в. у Франції з'являються перші гуманістичні гуртки.

У декого з тих лунали ідеї, близькі до реформаторським. Найбільш видатний гурток склався навколо Левефрад`Эталя. Саме він у 1512 р. сформулював поняття «виправдання вірою».

Під терміном «гуманізм» більшість сучасних дослідників розуміють прогресивний рух епохи Відродження, основною ідеєю якого було ідея антропоцентризму - тобто людина, її думки, бажання, можливості. Варто зазначити, що сам термін «гуманізм» виник у XVII в. Основним девізом гуманізму вважатимуть фразу Демосфена - «Людина - міра всіх речей». Діячі гуманізму за мету ставили проповідування людяності відносин між людьми, любов до людей і шану. Появи гуманізму можна пояснити безпосереднім наслідком Ренесансу - на противагу основний ідеї середньовіччя у тому, що людина - нічого й повністю підпорядкована волі Бога, ставилися ідеї античних мислителів про високу значимість особистості, індивідуальності і неповторності кожної людини.

1. Основні особливості мистецтва Відродження

мистецтво франція відродження гуманізм

Наприкінці XV в. у Франції встановлюється стійкі ренесансні тенденції у літературі, живопису, скульптурі тощо. Більшість французьких дослідників відносить завершення Ренесансу у Франції до 70-80 рр. XVI в.

Для раннього французького Відродження характерна розробка античної спадщини.

З кінця XV в. до Франції приїжджають італійські письменники, художники, історіографи, філологи: поет Фаусто Андреніні, учений грек Іоанн Ласкаріс, філолог Юлій Цезар Слапігер, художники Бенвенутто Челліні, Леонардо так Вінчі.

Юнаки з знатних і багатих домів прагнули до Італії, щоб сприйняти багатство італійської культури. Це позначилось на характері французького Відродження, особливо у його початковій стадії, надавши йому помітний дворянський відбиток, що позначалося в засвоєнні знатними сім'ями, передусім зовнішніх елементів культури італійського Ренесансу і широкому меценатство французького королівського двору. Опіку народжуваної французької інтелігенції надавали Ганна Бретонская, Франциск I; традиції літературного гуртка Анни Бретонской продовжила згодом Маргарита так звана наваррська, привернувши себе Рабле, Лефеврад'Эталя, молодого Кальвіна,Клеммана,Маро,Бонававентюра тощо.

Основою його зародження стало завершення об'єднання країни, складання внутрішнього ринку нафтопродуктів та поступового перетворення Парижа в економічний, політичний, і культурний центр. Потужним стимулом у розвиток французької культури послужило закінчення Столітньої війни, яка викликала зростання національної самосвідомості.

Розвиток гуманістичної культури був практично неможливий без підвищення рівня освіти. Про освіченості населення, особливо міського, свідчить величезна кількість рукописних книжок. Помітне місце у тому числі (крім Біблії та збірників середньовічних фабліо) займають рукописи, близькі до італійської гуманістичної новеллистики («Великий зразок нових новел» Нікола деТруа.

У 1470 р. при Сорбонні було створено друкарню, яка друкувала латинських авторів. Наприкінці XV в. кількість друкарень зростає. Перші видання призначалися для широкого кола читачів.

На розвиток гуманізму впливали контакти з Італією, Німеччиною, Англією і Нідерландами. Приміром Еразм Роттердамський був у постійному листуванні з діячами французького гуманізму.

Серед діячів початкового періоду розвитку гуманізму у Франції особливо хотілося б виділити Лефеврад'Эталя і Гійома Боде.

Однією з найвидатніших французьких персон був Лефеврд'Эталь (1450-1536) - філолог, філософ, теолог, математик. Він здобув блискучу освіту в Флоренції. У 1512 р. він видав «Коментарі» до послань апостола Павла, у яких висловлював необхідність критично ставитися до них як к історичному джерелу. А його перу належить робота про необхідність переосмислення праць Сократа як найвизначнішого філософа античності. До того ж, він перевів Біблію французькою, засуджений Сорбонною як єретичний.

Гійом Броде (1467-1540) вніс значний внесок у вивчення математики, математично-природничої грамотності, мистецтва, філософії, римського права та грецької філології. Завдяки старанням Чикаленка створилась бібліотека в Фонтенбло (пізніше вона стала основою Національної бібліотеки).

Наприкінці XVI в. французькою було переведено всі відомі тоді грецькі класики. «Історія» Фукидида у перекладі Клода де Сейсселя стала популярною книгою у Франції XVI в.

Піком розвитку французької гуманістичної літератури багато дослідників вважають творчість Франсуа Рабле (1494-1553) та його роман «Гаргантюа і Пантагрюель». У ньому Рабле, блискуче використовуючи гротескні образи, іносказання і прозорі натяки критикує середньовічну схоластику і містику, служителів церкви, описує свої гуманістичні ідеали.

2. Ренесанс Франції

Дуже значиму роль в розвитку гуманізму у Франції зіграла громадянська війна останньої чверті XVI в. Специфіка у тому, що, розділена на дві сторони - прибічників протестантів (гугенотів) і прихильників Католицької ліги, Франція боролася, фактично за те, щоб або максимально знищити досягнення Відродження у Франції, або остаточно адаптуватися до них. Отже, і світські діячі гуманізму, і діячі протестантизму опинилися у одному таборі - перемога реакційної Католицької ліги означало б фактичну смерть їм і їх ідей. Звідси й та специфіка пізнього французького гуманізму, який поєднує у собі класичні риси Ренесансу, і ідеї протестантизму.

Варто зазначити, що цей важкий для гуманізму період філософська думка, найяскравішим представником якого був Петро Рамус (П'єр делаРаме, 1515-1572), вивела парадигму, яка критикує схоластичний арістотелизм.

У французькій літератури і поезії у середині XVI в. точиться жорстка боротьба двох шкіл.

Гуманістичний інтерес до людини особливо виявився у портретному жанрі. Урочисто фіксовані пози в портретах Жана Клує (ок.1475-1541) поєднувалися з гостротою індивідуальних характеристик.

Ідея народного суверенітету є у працях великого мислителя цього часу Франсуа Отмана (1534-1590). Він висловлював ідею про громадську договору між государем і народом, вимагав регулярного скликання Генеральних Штатів. Різкішими були висловлювання Філіппа Дюплеси. Продовжуючи ідею Отмана, він допускав право народу на революцію у разі порушення громадського договору та узурпацію влади государем.

Література періоду Громадянської війни відзначено печаткою кризи ідей Ренесансу. Розпалювання пристрастей, відсування на задній план чуттєвих, поганських ідеалів і спадщини високого Ренесансу характерно тим часом для літератури гугенотів.

Революція народжувала як пафос і піднесення в тогочасних картинах, портретах і гравюрах, так і реальні трагедії. На початковій, хаотичній хвилі революції на перші позиції вийшли знедолені санкюлоти, палаючий «хмиз» революції, що розжарив всі події і вчинки натовпу. Але досить швидко виробилась нова революційна еліта, що перебрала владу на себе, як і контроль над подіями, перебрала на себе і розробку ідеологічних програм революції (секуляризація культури, введення статусу зрадників для дворян-емігрантів, конфіскації майна дворян-емігрантів, заміна культу християнського Бога на культ Вищої Істоти, дозвіл на руйнацію церковних споруд). Війна в таборі нової революційної еліти приведе до диктатури Робесп'єра і запровадженню терора, як майже єдиного засобу контролю над ситуацією та остаточного знищення політичних противників. Введення терору стало поворотним моментом як в розвитку подій французької революції, так і в її тогочасних і подальших нищівних оцінках політиків і істориків.

У XV ст. найкращі досягнення французького мистецтва пов'язані з мініатюрним живописом, який так само, як і в Нідерландах, мав тут давні традиції. У цей час нідерландська і французька школи мініатюристів дуже тісно взаємодіють, їх не завжди можна розрізнити. У них було спільне вогнище - Бургундія. У XV ст. це французьке герцогство було самостійним, до нього входили й Нідерланди. При дворі бургундських герцогів працювали і нідерландські, і французькі майстри - і Ян ван Ейк, і брати Лімбурги. Одним із шедеврів цього виду мистецтва були ілюстрації до рукописної книги «Великих французьких хронік». Ця книга була виготовлена у середині XV ст. для бургундського герцога Філіпа Доброго. Головний художник цього твору - Сімон Марміон - виконав у манускрипті п'ятнадцять мініатюр, інші сімдесят п'ять - його помічники. Тут проілюстрована історія Франції, починаючи з легендарного походження франків від троянців, і закінчуючи подіями Столітньої війни з Англією. Найвідомішим з французьких живописців XV ст. був головний суперник Марміона в мистецтві мініатюри - Жан Фуке. Майже одночасно з «Великими хроніками» Марміона, у Франції створюється аналогічний за тематикою кодекс з ілюстраціями Фуке. Ці ілюстрації ще розкішніші за фарбами, вільніші у передачі простору, більш цілісні за композицією, ніж у бургундського майстра.

Фуке ілюстрував ще багато рукописних книжок (і між іншим, твори Бокаччо), але не менш відомі його портрети - короля Карла VII і придворних, а також диптих Ет'єна Шевальє із зображенням мадонни. У вигляді мадонни зображена фаворитка Карла VII Агнеса Сорель. У цьому творі є вже певний присмак того вишуканого, холодного еротизму, що згодом пролунає у віршах Ронсара. У кольоровому відношенні тут є дещо від живопису вітражів.

Висновки

Доба французького Відродження була для історії французького мистецтва перехідною і стилістично не усталеною. Франція XVI ст. рішуче розірвала зі своїм готичним минулим, а звернення до нового пройшло через стадію сильного впливу іноземної художньої культури.

У XVI ст. світського вигляду набуває французька архітектура. У цю добу вона відзначається стильовою цільністю - вигадливо варіюються і сполучаються елементи готики та італійських палаццо. При цьому вирішуються й загальні проблеми містобудування, планування. Міста тепер починають набувати вигляду, наближеного до сучасного - з прямими широкими вулицями, забудованими за одним планом. За такі завдання могла серйозно братися лише сильна централізована держава.

Один за одними зводяться у Франції пишні палаци й замки. Вони оточені парками, обнесені стінами й вежами, виникає проблема архітектурного ансамблю. Таким є королівський замок Шамбор, побудований у першій половині XVI ст. Його триповерховий масив, симетричний і суворий, дуже ефектно увінчаний декоративним готичним завершенням. У подальшому у Франції починають старанно вивчати античну архітектуру, систему античних ордерів. Коли головна королівська резиденція переноситься до Парижу, архітектор П'єр Леско будує там на місці старого палацу розкішний Лувр.

Усі ці споруди будувалися або починали будувати за часів правління короля Франциска І, котрий усіляко сприяв розвитку мистецтва. При цьому він орієнтувався на італійські зразки. Саме він прийняв у себе Леонардо да Вінчі.

Найвідоміші французькі скульптори Жан Гужон і Жермен Пілон також зазнали впливу школи Фонтенбло, що не заважало їм виконувати чарівні твори. Гужон багато працював разом з архітектором Леско, будівничим Лувра. Леско створив проект «Фонтану німф» у вигляді галереї із семи аркад, а рельєфи між пілястрами, що зображують німф, виконав Гужон. У цих образах маньєристична видовженість та вишукані вигини фігур виглядають виправданими й естетично необхідними. Німфи Гужона, швидше нагадують кращі твори французької готики, ніж маньєризму, і разом з тим у них є дещо від античної класики.

Італійські впливи порівняно мало торкнулися мистецтва портрету: тут більш відчутний вплив нідерландських традицій. У Франції XVI ст. були широко розповсюджені портрети-рисунки олівцем і трохи підфарбовані сангіною. У цій галузі працювали відомі митці, що очолювали майстерні й школи: Жан Клуе Молодший, його син Франсуа Клуе, батько й син Дюмустьє та багато інших. Вони залишили обширну галерею образів людей XVI ст. Серед них є і король Франциск І, і його спадкоємець Карл ІХ, Генріх Наваррський, Катерина Медичі, поет Ронсар. Вони зображені тверезо й просто, без значного проникнення у внутрішній світ, але й без лестощів, без алегорій і з великою портретною схожістю.

Размещено на Allbest.ru