Архетипові мотиви весільної обрядовості середньої Наддніпрянщини: їх специфіка та еволюція

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет культури і мистецтв

УДК 392.51(4 Укр)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата культурології

Архетипові мотиви весільної обрядовості середньої Наддніпрянщини: їх специфіка та еволюція

26.00.01 - Теорія й історія культури

Босик Зоя Олександрівна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Київському національному університеті культури і мистецтв, Міністерство культури і туризму України, м. Київ.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, професор

Ольговський Сергій Якович, Київський національний університет культури і мистецтв, завідувач кафедри музеєзнавства.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, старший науковий співробітник Дмитренко Микола Костянтинович, завідувач відділу фольклористики Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України;

кандидат філософських наук, доцент Метельова Тетяна Олександрівна, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України.

Захист відбудеться 29 жовтня 2010 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.807.02 у Київському національному університеті культури і мистецтв (01601, м. Київ, вул. Щорса, 36, ауд. 209).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету культури і мистецтв (01601, м. Київ, вул. Щорса, 36).

Автореферат розісланий 28 вересня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Л. Г. Петрова

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. У добу глобалізації під загрозою уніфікації й витіснення опинився самий феномен традиційної національної культури. Тим більшу увагу спрямовано на виявлення умов її збереження й розвитку.

Дослідження української обрядовості в цілому, а особливо ритуалів лімінального (перехідного) характеру, до яких належить весільна обрядовість, дозволяє виявити особливості української національної культури, сприяє розумінню матеріальної та духовної історії українського народу й культуротворчості як способу людського буття. Попри варіативність конкретного втілення сюжетних ліній весільної обрядовості, які модифікуються у різних регіонах країни, можна спостерігати їх певну єдність, забезпечувану спільними пріоритетами архетипових мотивів. Аналіз регіональних втілень обрядовості дозволяє створити повноцінну картину міфологічної, світоглядної й ціннісної основи культурного життя українського народу, що має розв'язуватись через вивчення окремих обрядів у різних регіонах країни під кутом виявлення їхньої глибинної архетипової матриці.

У царині дослідження українського весілля як етнокультурного феномену, що зберігає системно пов'язані між собою всі ціннісні джерела (доетнічні (архетипні), етнічні й національні), нині існує багатий фактичний матеріал, закумульований у працях істориків, етнографів, фольклористів, філософів, мистецтвознавців, культурологів. Серед них особливо цінними є дослідження вчених кінця XIX -- першої половини XX ст. -- Хв. Вовка, Б. Грінченка, М. Драгоманова, Н. Дучинського, С. Єфремова, О. Іванова, Є. Кагарова, Ф. Колесси, А. Кримського, М. Максимовича, О. Малинки, В. Навроцького, Я. Новицького, В. Охримовича, М. Павлика, І. Свєнцицького, М. Сумцова, Г. Танцюри, К. Черв'яка, П. Чубинського.

У першій третині XX ст. в українській етнографії мали місце спроби виявити семантичні й структурні перегуки між обрядами родинного циклу (В. Данилів, Є. Сіцінський, Хр. Ящуржинський). Вони суголосні з напрямами подальших методологічних пошуків структуралізму й, зокрема, його предтечі А. ван Геннепа, який перевів площину дослідження в синхронний зріз, що відкрило шлях новим методологічним пошукам. Беззаперечна наукова цінність спроб зазначених авторів була, однак, обмежена відсутністю на той час відповідної теоретичної бази, що позначилося на рівні аналізу матеріалу.

У радянський період спостерігалося зниження активності досліджень ритуалів, що було пов'язано з негативною ідеологічною оцінкою народознавчих досліджень. Однак, навіть у несприятливій ідеологічній атмосфері, інтерес до української народної обрядовості та методологічної основи її досліджень не згасає. Середина -- друга половина минулого століття позначилася виходом у світ яскравих у концептуальному плані дослідницьких робіт Н. Велецької, О. Курочкіна, А. Топоркова, В. Топорова, К. Чистова, в яких структуру та зміст весільного обряду проаналізовано як послідовність взаємопов'язаних дій певного ритуального значення, досліджено типологію весілля, символіку та семантику окремих весільних обрядів, зв'язок весільної обрядовості й архаїчних вірувань. А проте, архетипіка весільної обрядовості зазначеними авторами не розглядалася як окремий предмет дослідження.

Серед робіт вітчизняних науковців останніх десятиліть аналітичною ґрунтовністю вирізняються праці В. Борисенко, Н. Здоровеги, О. Кравець, М. Шубравської. Вагомий внесок в опис, систематизацію й дослідження особливостей української народної обрядовості належить таким відомим науковцям, як Ю. Афанасьєв, Л. Баженов, С. Безклубенко, В. Балушок, О. Бєлова, О. Боряк, Н. Гаврилюк, А. Гаврищук, І. Денисюк, М. Дмитренко, А. Іваницький, В. Каменський, В. Качкан, Л. Копаниця, С. Мишанич, С. Ольговський, Ф. Погребенник, О. Правдюк, В. Струманський, О. Таланчук, М. Ткач, В. Шульгіна. Розгляду трансформацій традиційної української обрядовості в останні роки присвячено роботи Т. Гаєвської, В. Кушніра, О. Ліманської, Л. Малоокої, Н. Петрової, І. Щербіни та ін. У працях Є. Більченко, О. Босого, О. Гриценка, Г. Івакіна, С. Кримського, Т. Метельової, М. Моздиря, М. Поповича, О. Самари, О. Смольницької, О. Цибульської, В. Ятченко розглянуто вияви окремих архетипових мотивів та міфологем у культуротворчості українського народу.

Однак традиційна весільна обрядовість потребує ґрунтовного культурологічного дослідження під кутом співвіднесеності в ній загальнокультурних форм та їх специфічних етнонаціональних виявів, а отже й з погляду функціонування в ній конкретних архетипів та міфологем. І хоча лімінальні обряди досліджувано в роботах багатьох авторів, серед яких Т. Агапкіна, М. Гримич, А. Вєсєловський, В. Давидюк, О. Кісь, В. Костик, С. Лащенко, С. Маховська, Л. Невська, О. Олійник, Л. Петрухіна, В. Пропп, Ф. Савченко, О. Сєдакова, С. Толстая, М. Толстой, В. Топоров, О. Фрейнденберг, проте, близько до зазначеного аспекту досліджень підійшли лише А. Байбурін, В. Балушок, О. Курочкін, Г. Левінтон, Н. Лисюк, М. Маєрчик, О. Чебанюк.

Попри вагомі теоретичні розробки української весільної обрядовості, піднята у дисертаційному дослідженні проблема специфіки та еволюції архетипових мотивів весільної обрядовості Середньої Наддніпрянщини кін. ХІХ -- поч. ХХІ ст. ще не отримала належного висвітлення в культурологічній науці. Актуальними залишаються комплексний аналіз обрядовості та її трансформацій в умовах докорінних світоглядних змін, дослідження еволюцій специфічних виявів весільної обрядовості в конкретних регіонах України з погляду виявлення у весільній обрядовості українців інваріантних міфосюжетів, архетипів, їхньої маніфестації в архетипових мотивах та меж їхньої варіативності. Дослідження народної обрядовості з позицій запропонованого підходу дозволило б виявити умови, можливості та напрямки її трансформацій, і відповідно будувати державну культурну політику в цій сфері.

Актуальність і доцільність висвітлення проблеми, її недостатня теоретична культурологічна розробленість обумовили вибір теми дисертаційного дослідження "Архетипові мотиви весільної обрядовості Середньої Наддніпрянщини: їх специфіка та еволюція".

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою цільової комплексної програми наукових досліджень Київського національного університету культури і мистецтв "Трансформаційні процеси в культурі та мистецтвах України" (державний реєстраційний № 0107И009539), зокрема, фахових досліджень кафедри культурології КНУКіМ, планових тем наукової роботи лабораторії традиційної культури Українського центру культурних досліджень Міністерства культури і туризму України, а саме: "Традиційна культура українського народу як чинник гармонійного розвитку суспільства" (державний реєстраційний № 0106U009562, 2004--2009 рр.), "Традиційна культура українського народу у ХХІ столітті: стан, перспективи розвитку, проблеми державної підтримки" (державний реєстраційний № 0109U005129, 2009--2012 рр.).

Хронологічні межі дослідження -- кін. ХІХ -- поч. ХХІ століть -- період, що характеризується найбільш відчутними трансформаціями та спробами осмислити явище обрядовості й архетипових мотивів в обрядовій культурі українців.

Географічні межі дослідження охоплюють центральну частину України: Київську (без північних районів), Черкаську, західну Полтавську, східну Кіровоградську області.

Джерельну базу дослідження становлять фольклорно-етнографічні матеріали другої половини XIX -- поч. XX ст., праці зарубіжних та вітчизняних учених зазначеної проблеми, польові дослідження автора, здійснені протягом 2001--2009 років у Середній Наддніпрянщині.

Мета дослідження -- виявити архетипові мотиви весільної обрядовості регіону Середньої Наддніпрянщини, особливості їх еволюції та межі варіативності.

Досягнення такої мети зумовлює розв'язання таких завдань:

-- проаналізувати джерельну базу, історіографію проблеми та концепти походження, амбівалентної природи та функцій архетипових мотивів Аніми й Анімуса, Сизигії, Світового Дерева, Мандали, міфологеми Ієрогамії;

-- виявити прояви архетипових мотивів у традиційних весільних обрядах Середньої Наддніпрянщини;

-- реконструювати структуру української традиційної весільної обрядовості з погляду її архетипової основи;

-- відстежити динаміку змін весільних обрядів, обрядових атрибутів Середньої Наддніпрянщини в період кін. XIX -- поч. XXI ст.;

-- з'ясувати умови збережуваності традиційної весільної обрядовості, можливості й межі її трансформацій на сучасному етапі.

Об'єкт дослідження -- весільна обрядовість Середньої Наддніпрянщини.

Предмет дослідження -- специфіка та еволюція архетипових мотивів у весільній обрядовості Середньої Наддніпрянщини кін. XIX -- поч. XXI ст.

Методологічна основа і методи дослідження. Теоретичну основу дослідження становлять концептуальні положення сучасної культурної антропології, семіотики та філософії культури (Й. Гейзінга, В. Іванов, В. Топоров, М. Попович, К. Юнг). Надзвичайно важливе місце для концептуалізації проблеми виявлення архетипових мотивів у традиційному українському весільному обряді посіла теорія архетипів національної культури, розроблювана на вітчизняних теренах С. Кримським, Н. Лисюк та Н. Хамітовим.

Методологічну основу дослідження в контексті міждисциплінарного аналізу становлять: загальнотеоретичні й методологічні принципи наукового пізнання; методи системно-структурного аналізу (класифікація, систематизація), компаративістики (порівняння та узагальнення), праксиметричні методи (вивчення та узагальнення окремих елементів весільної обрядовості та її атрибутики в різних локусах Середньої Наддніпрянщини). Для виявлення особливостей виявів архетипових мотивів в традиційній весільній обрядовості Середньої Наддніпрянщини та тенденцій її трансформацій було застосовано принципи та методологію соціально-гуманітарного пізнання, зокрема проблемно-хронологічний, конкретно-історичний, історико-порівняльний, історико-генетичний, аналітичний, описовий методи та метод інтерпретації.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше обґрунтовано й застосовано нову методологічну програму дослідження української традиційної весільної обрядовості як лімінального ритуалу крізь призму її архетипової основи, зокрема:

-- встановлено основні архетипові мотиви весільного обряду Середньої Наддніпрянщини та їхній зв'язок з архетипами Аніми й Анімуса, Сизигії, Світового Дерева, Мандали, міфологеми Ієрогамії;

-- виявлено особливості функціонування архетипових мотивів у традиційних весільних обрядах Середньої Наддніпрянщини;

-- проаналізовано трансформації атрибутики, структури й характеру весільної обрядовості Середньої Наддніпрянщини та доведено, що за досліджуваний період відбулася зміна домінантних функцій обряду з магічної та правової на розважально-ігрову та естетико-виховну;

-- встановлено, що збережуваність традиційної весільної обрядовості ґрунтовано не лише консервацією окремих її елементів у фольклорі, а й наявністю обопільного архетипового зв'язку між обрядовістю, мистецтвом та народними іграми;

-- показано, що існують два типи трансформаційних змін обрядовості: спонтанна змінюваність "локальних флуктуацій" атрибутики та інших елементів обрядовості та пластична еволюція архетипових мотивів;

-- доведено, що наявність незмінної архетипової основи традиційної весільної обрядовості, поєднана з пластичністю архетипових мотивів, забезпечує відтворення обрядовості в нових соціально-історичних, світоглядно-культурних та ідеологічних умовах;

-- виявлено, що за будь-яких трансформацій традиційної обрядовості незмінність її архетипової основи як загальнокультурного інваріанту забезпечує її семантичну самототожність.

Практичне значення дисертаційної роботи визначається новизною і сукупністю винесених на захист положень і полягає в тому, що її результати дозволяють застосувати запропонований підхід для дослідження традиційної обрядовості в окремих регіонах та в Україні в цілому, виявлення особливостей культуротворчості українського народу, створення цілісної картини міфологічної, світоглядної й ціннісної основи його культурного життя.

Результати дослідження можуть бути використані для оновлення змісту навчальної дисципліни "Теорія й історія культури", курсів з народознавства, української культури, фольклористики, етнографії, для розробки відповідних спецкурсів "Духовна культура українського народу", "Архетипові мотиви в українській народній обрядовості", науково-методичних посібників.

Апробація роботи. Результати дослідження оприлюднювались на міжнародних, всеукраїнських наукових конференціях: Міжнародній науковій конференції "Гуманістичні орієнтири мистецької освіти" (Київ, квітень 2009 р.), Міжнародній науково-практичній конференції "Аўтэнтычны фальклор: праблемы вывучэння, захавання, пераймання" (Мінськ, квітень 2009 р.); Всеукраїнських науково-практичних конференціях: "Мистецька освіта та мистецтво освіти в контексті формування сталого суспільства" (Київ, травень 2005 р.), "Українська культура у контексті сучасних наукових досліджень та практичних реалій" (Київ, грудень 2006 р.), "Нова соціокультурна реальність в Україні: теорія, методологія, практика" (Київ, квітень 2008 р.), "Україна: від самобутності -- до соборності" (Київ, травень 2008 р.), VІ Культурологічні читання пам'яті Володимира Подкопаєва "Національний мовно-культурний простір України в контексті глобалізаційних та євроінтеграційних процесів" (Київ, червень 2008 р.), "Динаміка культуротворчих процесів в Україні" (Київ, червень 2009 р.), VІІ Культурологічні читання пам'яті Володимира Подкопаєва "Культурна трансформація сучасного українського суспільства" (Київ, червень 2009 р.), Одеські етнографічні читання "Весільна обрядовість у часі і просторі" (Одеса, червень 2010 р.).

Публікації. Основні положення та висновки дослідження роботи знайшли відображення у двадцяти одноосібних публікаціях, з яких сім у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Обсяг основного тексту дисертації становить 192 сторінки, список використаних джерел налічує 291 найменування.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми; подано відомості про зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами; визначено об'єкт, предмет, мету дослідження та сформульовано завдання, котрі необхідно вирішити для її досягнення, окреслено хронологічні межі та визначено методологічні засади дослідження; охарактеризовано наукову новизну здобутих результатів, практичне значення та подано відомості про апробацію здобутих результатів і публікації; висвітлено структуру дисертації.

У першому розділі "Архетипові мотиви весільної обрядовості як предмет культурологічного дослідження" здійснено історіографічний огляд проблеми, аналіз сучасного стану дослідження в контексті вирізнення її теоретичних основ та фактичної бази, узагальнено основні концептуальні підходи щодо осмислення вихідних категорій дослідження; визначено методологічні засади дисертації та конкретизовано основні поняття.

Підрозділ 1.1. "Українська весільна обрядовість як предмет наукових досліджень" присвячено історіографії проблеми. Здійснено періодизацію досліджень української весільної обрядовості загалом і весільної обрядовості в регіональному розрізі, зазначено причини змін акцентів і векторів дослідницької уваги в різні історичні періоди. Проаналізовано внесок дослідників проблеми, здійснений за останні десятиліття. Визначено праці, що мали принципове значення для здійснення дослідження. архетиповий весільний обряд наддніпрянщина

Виявлено, що, попри все багатство накопиченого польового матеріалу та узагальнюючих емпірію концептів, українське традиційне весілля не досить досліджене в культурологічній науці з погляду функціонування в ньому конкретних архетипів та міфологем. Практично маловивченою залишається й традиційна народна обрядовість українців як джерело особливостей національної культуротворчості в цілому.

У підрозділі 1.2. "Понятійно-категоріальний апарат культурологічного дослідження: проблема дистинкцій та специфікацій обрядової термінології" розглянуто генетичний і семантичний зв'язок понять "звичай", "традиція", "обряд", "обрядова дія", "обрядовий цикл", "ритуал", "ритуальний комплекс", "церемоніал", "містерія", "таїнство" з погляду виявлення їхніх сутнісних рис та проведення дистинкцій (розрізнень, відмінностей, розпізнань).

Здійснено аналіз розвитку концептуального тлумачення сутності й функцій ритуалу, що знайшов відображення в працях У. Робертсона-Сміта, Дж. Дж. Фрейзера, представників "Кембриджської школи" (Дж. Харрисона, Г. Мюррей), Е. Дюркгайма, А. Р. Радклифф-Брауна, Б. Малиновського, М. Дугласа, В. Л. Ворнера, А. ван Геннепа, В. Тернера, М. Еліаде, представників ритуально-міфологічної культурологічної школи (Е. Міро, Ш. Отран, П. Сентив, Г. Р. Леві, Ф. Реглан, М. Бодкін, Н. Фрай, Р. Чейз, Ф. Вотс), а також радянських культурологів -- М. Бахтіна, В. Проппа, О. Фрейденберг, В. Топорова, Ю. Лотмана, А. Байбуріна, впливу на них психоаналітичної та структуралістської концепцій.

На підставі аналізу обопільного зв'язку ритуалу з міфом, його відповідності ціннісним засадам архаїчного світогляду виявлено визначальні риси ритуалу як явища, що належить до сфери сакрального і, відтак, архетипового, та його інваріантні структурні одиниці, а також особливості ритуалів, пов'язаних з екзистенційно значущими, граничними подіями в житті особи й суспільства.

Розгляд різних видів ритуалів -- містерій, магічних ритуалів, молитов, офірування, ритуалів прославляння і актуалізації свого бачення світу, а також видів ініціальних (перехідних) обрядів дозволив окреслити можливості трансформацій язичницького весільного ритуалу в умовах впливу християнського світогляду та роль у цьому процесі архетипової основи ритуалу.

Встановлено, що на сьогодні у розумінні ритуалу домінують дві методологічні парадигми: функціоналістська, в межах якої ритуал розглядають як інструмент розв'язання суспільством соціальних завдань, і структуралістська, для якої ритуал є самодостатнім феноменом зі своєю структурою, що дозволяє його прочитувати як певний текст, і яка в другій половині XX ст. була плідно поєднана зі здобутками психоаналізу.

У понятті ритуалу відбито належність здійснюваної через нього практики до сакральної царини. Виявлено, що в будь-якому ритуалі існує інваріантний блок обрядів, які складають обрядовий мінімум. Поняттям "ритуал" може бути означений і окремий обряд або цикл обрядів, якщо контекст потребує підкреслення сакрального характеру дійства.

Обґрунтовано застосовуваність методологічних засад структуралістської концепції, модифікованої в річищі ритуально-міфологічної школи й поєднаної зі здобутками психоаналізу, до дослідження традиційної весільної обрядовості.

У підрозділі 1.3. "Категоріальний каркас теорії архетипів як методологічне знаряддя дослідження народної обрядовості" розглянуто методологічний інструментарій теорії архетипів, його евристичні (пізнання нового, раніше невідомого) можливості, встановлено рамки застосовуваності поняття "архетип" до культурологічного розгляду.

На підставі аналізу зв'язку понять "культурна універсалія", "інваріант", "міфологема", "архетип" та "архетиповий мотив", "архетипи національної культури" визначено, що архетипом в контексті дослідження названо усталену "елементарну", хоч і семантично багату одиницю культурних явищ і культурного формотворення, яка функціонує на всіх рівнях культури. "Архетиповим мотивом", відповідно, є зумовлена конкретно-історичними й світоглядно-культурними обставинами та етнонаціональними особливостями маніфестація архетипу, що забезпечує можливості трансформацій народної обрядовості й як поняття є адекватним розгляду її динамічного аспекту.

Поняття міфологеми використовується для позначення стійких конструктів колективної загальнонародної фантазії, схильних до повторення та здатних узагальнено відображати дійсність у вигляді тілесно-конкретних персоніфікацій, одушевлених істот, що мислилися архаїчною свідомістю як цілком реальні.

Синтез весільного ритуалу як маніфестації таїнства дозволив визначити матеріальні елементи його здійснення як сакральну весільну атрибутику, в той час як містеріально-драматичний його вимір відбивається через відповідну архетипіку, що складає фундамент глибинної народної традиції.

Попри негативне ставлення християнства до язичницької архаїки й не зіставність ритуалів цих світоглядних систем, архетипова тотожність ритуального змісту таїнства шлюбу в християнстві з архаїчною моделлю міфологеми ієрогамії забезпечила тяглість народних традицій весільної обрядовості, зокрема української.

Встановлено, що використання поняття архетипу в застосовуваному в дослідженні розумінні дозволяє показати національну своєрідність архетипових мотивів, виявити межі їх варіативності, співвіднесеність їх з певним етапом розвитку людської свідомості та суспільства.

З-поміж універсального набору архетипів кожен етнос актуалізує лише окремі одиниці, які й можна назвати "національними архетипами". Ці одиниці, корелюючи з певним етапом розвитку людини і суспільства, утворюють певну специфічну систему, особливу внутрішньо-системну ієрархію. Актуалізація і збереженість саме тих чи інших архетипів свідчить про те, які ранні стадії розвитку психології людини і соціуму є на даний момент домінуючими для того чи іншого етносу. Відтак, дослідження домінацій певних архетипових мотивів та їхніх трансформацій у культуротворчості народу дозволяє реконструювати етнонаціональну картину світу й окреслити особливості культуротворчого внеску народом у загальнолюдську культурну скарбницю.

Другий розділ "Специфіка функціонування архетипових мотивів в системі української весільної обрядовості" присвячено дослідженню архетипової структури традиційної весільної обрядовості Середньої Наддніпрянщини та виявленню домінацій (головних, переважаючих) у системі притаманних їй архетипових мотивів. Установлено, що основними архетиповими мотивами, до яких апелює його символіка та атрибутика, є мотив Сизигії та пов'язаних з нею архетипів Аніми й Анімуса (жіночого й чоловічого, душі й духу), що відображено в ієрогамічних сюжетах, мотиви Світового Дерева, Мандали ("священного кола"), Смерті та Вічного Відродження. Аналіз маніфестації останнього мотиву довів, що весільна обрядовість досліджуваного регіону належить до ритуалів лімінального характеру.

У підрозділі 2.1. "Архетип "Сизигія" та його маніфестація у міфологемі ієрогамії як сакральний стрижень української весільної обрядовості" проаналізовано складові весільної обрядовості Середньої Наддніпрянщини з погляду виявлення їхнього зв'язку з архетипами Аніми й Анімуса як загальнокультурними інваріантами та специфіку їхнього прояву в архетипових мотивах Сизигії (від грец. syzygia -- поєднання, пара; Syzygy, Syzygie -- комплементарна пара протилежностей, як у стані об'єднання, так і в стані опозиції) та ієрогамічних сюжетах (священного шлюбу, духовного одруження).

Український весільний обряд якнайширше використовує ритуальні засоби "драматизації" міфологеми Ієрогамії -- священного шлюбу, який міфологічно осмислюється і як первісний акт творення (космогонія й біогонія), і як початок руйнації вихідної нерозчленованої та цілісної загальності. Міфологема Ієрогамії є маніфестацією архетипу Сизигії і виступає центральним структурним компонентом весільного обрядового процесу. Архетиповий мотив Сизигії виявляє себе не лише у відтворенні міфічного прасюжету Ієрогамії як внутрішньо напруженій цілісності єдиного, а й у низці бінарних опозицій та трансвестійній і трикстерній атрибутиці весільного дійства, що й відбито пісенними, декоративно-мистецькими й драматичними засобами у весільному обрядовому дійстві.

Цей мотив виражено в різних групах обрядових циклів, що належать до різних часів формування і пов'язані з різними міфологемами -- з уроборчими (циклічність відродження) міфологічними сюжетами (обряди "перейми", весільної подорожі з їхнім панівним мотивом поборювання, долання перешкод заради здобуття нареченої), з мотивами Смерті та Вічного Відродження (обряди "посаду", "покривання", традиція "виколювання очей", обмеження в діях і русі тощо), андрогінізму (традиція "покривання" обох молодих, післявесільні пародійні обряди, пов'язані з перевдяганням тощо) та відгомоном мотиву Великої Матері (обряди, пов'язані з провідною роллю матері нареченої).

Виявлений зв'язок зазначених обрядів з уроборчими міфологічними сюжетами дозволяє окреслити хронологічні рамки періоду їх формування добою становлення патріархату. Водночас відгомін відповідних матріархальних мотивів, притаманний обрядовості Середньої Наддніпрянщини, дає підстави говорити про наявність тут складників, що формувалися раніше, ніж збережені до сьогодні і досліджувані нами основні складові весільного обряду.

Сукупність архетипових мотивів з лімінальною складовою дозволила зробити висновок, що традиційний весільний обряд Середньої Наддніпрянщини є водночас дійством посвяти молоді в доросле життя. Семантика образів молодих містить у собі реалістичні та міфологічні риси, що виражається в магічності та здатності до перетворення нареченої та нареченого, їх солярній та лунарній символіці, а також у реліктах жертвопринесення, наявних у ініціальній основі шлюбного ритуалу, включаючи символічний перехід крізь смерть і спілкування з предками чи божествами. Таким чином, мiфологiчний субстрат весільного обряду -- теогамiчний (походження і родоводу богів), основою якого є міфологема священного шлюбу.

Підрозділ 2.2. "Архетиповий мотив Світового Дерева у весільній обрядовості Середньої Наддніпрянщини: традиційні особливості як ключ до виявлення історичних трансформацій" приділено аналізу специфіки виявлення мотиву Світового Дерева у традиційних весільних обрядах Середньої Наддніпрянщини. Показано, що цей мотив також апелює до розглянутих раніше архетипів і маніфестується в численних елементах -- дійствах і атрибутах весільної обрядовості (гільця, корогви, світильника ("шаблі"), весільної свічки та весільних пісень, зображення на весільних рушниках, виття гільця, поєднання вогню на порозі, дійства з діжею та снопом тощо).

Образ Світового Дерева, присутній у весільній обрядовості українців, виконує функцію семіотизації (системи знаків) вихідного хаосу, а його характерні особливості визначають спосіб упорядкування людиною світу. Ці особливості мають "часовий", і "просторовий" вимір: перший дозволяє говорити про певні еволюції конкретних способів "світовпорядковувальної роботи", другий забезпечує спадкоємність, збережуваність способу світовпорядкування, пов'язаного з етносом.

Огляд способів вияву мотиву Світового Дерева в українській весільній обрядовості й у культурному житті дозволив з'ясувати його регіональні особливості, притаманні весільній обрядовості Середньої Наддніпрянщини. До них належить, передусім, акцентування охоронної функції образу Світового Дерева, в якому змодельовано захищеність внутрішнього простору від усіх проявів зовнішнього, а отже, зафіксовано чіткий бінарний поділ світу на належний "свій" і ворожий "чужий". Останнє дозволяє вважати обряди, пов'язані з мотивом Світового Дерева, за найдавніші за часом формування.

Зіставлення варіантів модифікацій обрядів, заснованих на мотиві Світового Дерева, та їх атрибутики, оздоблення й функцій весільних рушників тощо, а також образів вербального ряду весільних пісень) у різних селах досліджуваного регіону дозволило виявити, що за всього розмаїття атрибутики й деталей обрядовості, всі вони є семантично тотожними.

У підрозділі 2.3. "Коровай як атрибут українського весілля: архетиповий мотив вічного повернення або священного кола" проаналізовано коровайні обряди та коровайну атрибутику весільного ритуалу Середньої Наддніпрянщини з погляду виявлення їхнього архетипового змісту.

За всієї полісемантичності символіки коровайних ритуалів домінування охоронної функції, поєднане з сизигійною функцією (злиття й перетворення протилежностей в одне ціле), як і загальна тенденція тяжіння до космологічного підтексту Ієрогамії, у них також яскраво виражені. Коровай як культурний символ ритуалу семантично суголосний і з ідеєю оновлення всесвіту, і водночас захисту його цілісності, що пов'язує його з архетиповим мотивом Мандали як охоронного кола. Ця захисна функція короваю має амбівалентний зміст і поширюється на будь-яку загрозу, у тому числі й ту, що є неявною і походить від зіткнення протилежностей. Водночас цей образ уособлює і включає в себе й примирення протилежностей, передусім -- сполучання Чоловічого і Жіночого в єдиному організмі -- сім'ї.

За своїм полісемантичним змістом коровай обіймає місце центрального атрибуту українського весільного обряду, типовим прикладом якого в цьому сенсі є обряд Середньої Наддніпрянщини. Коровай становить стрижневий символ обрядодії, до якого стягуються інші символічні дії. Коровай як атрибут-символ, таким чином, відсилає до центральних архетипів та архетипових образів усієї весільної обрядовості -- Ієрогамії (а через неї й до Сизигії), Мандали, Світового Дерева тощо. Розкрито зв'язок коровайних ритуалів з мотивами Світового Дерева: за своїми конструктивно-символічними елементами та функціональним навантаженням коровай може розглядатися як еволюція того ж Світового Дерева.

Семантично взаємопов'язані обряди весільного ритуалу Середньої Наддніпрянщини складають ієрархічно виструнчену цілісну систему, стрижнем якої є структура домінацій архетипових мотивів.

Порівняння регіональних особливостей весільної обрядовості Середньої Наддніпрянщини із погляду виявлення специфіки прояву притаманних їй архетипових мотивів дозволило виокремити різні історичні шари їх вияву, котрі можуть накладатися один на одного, або функціонувати окремо.

У третьому розділі "Тенденції еволюції обрядової культури українського весілля: обрядовість -- мистецтво -- гра" розглянуто динаміку кожного з етапів весільного ритуалу Середньої Наддніпрянщини. Дослідження чинників, що впливали на зміни в традиційній обрядовості виявило, що її інтенсивна еволюція, як і за часів християнізації України, тривала в умовах збігу глобальних соціально-комунікативних та світоглядно-культурних змін, що зазнали й відповідного ідеологічного оформлення. Ця трансформація, однак, не призвела до істотних змін самої архетипової основи української традиційної весільної обрядовості, зокрема Середньої Наддніпрянщини.

Підрозділ 3.1. "Традиційний весільний обряд та динаміка його трансформації: передвесільний етап" присвячено розгляду еволюції ритуалів, атрибутики та символіки передвесільного етапу весільної обрядовості Середньої Наддніпрянщини, а також змін, що заторкнули її в цілому.

Істотних змін зазнали семантика весільного одягу та розпізнавальних "рольових" знаків, використання рослинної символіки, весільний мелос та елементи текстового супроводу обрядодій. Змінилася також і структура самої обрядовості. З весільного обряду загалом і, зокрема, його першого етапу випадають або мігрують до сусідніх етапів окремі ланки й ритуали. Зникають ритуали розвідин, оглядин, ритуал заручин пересувається до етапу сватання й зливається з ним.

Найбільших перетворень у досліджуваному регіоні зазнав цикл обрядів напередодні весілля, оскільки санкціонування шлюбу відбувається переважно через громадські інституції.

Оскільки українське весілля на предметному рівні та на рівні словесного тексту оперує здебільшого одними й тими ж символами, то й еволюція одного зі складників весільного ритуалу обов'язково відбивається на інших. Натомість у збережених передвесільних обрядодіях (дівич-вечора, випікання весільного печива) зазвичай зберігаються й архетипові мотиви (Світового Дерева -- гільця, "шаблі" та Мандали (охоронного кола) -- форма вінків, короваю й ін.) як їхні конститутивні елементи. І, хоча за формою вони практично не змінилися з кінця XIX століття, однак, зникнення окремих ланок зі своїм семантичним наповненням спричинило значну втрату зв'язку обрядовості зі світоглядним підґрунтям, і з символічної площини вони мігрували до імітативно-ігрової.

Як показав аналіз зібраного автором польового матеріалу, попри всі зміни, що їх на сьогодні зазнала традиційна весільна обрядовість Середньої Наддніпрянщини, її архетипова структура залишається традиційною.

У підрозділі 3.2. "Традиційний весільний обряд та динаміка його трансформації: символіка весільного та післявесільного етапів" опрацьовано весільний та післявесільний етапи весільної обрядовості Середньої Наддніпрянщини з позицій виявлення закономірностей та характеристик еволюції її складників. Зміни у її структурній канві окреслюються такими параметрами: а) зникнення (комора, торочини) або об'єднання (заручини, оглядини, сватання) деяких ритуалів весільного обряду; б) скорочення й схематизація окремих весільних обрядодій; в) розростання весільних розважальних обрядів.

Динаміка традиційної весільної обрядовості Середньої Наддніпрянщини впродовж досліджуваного періоду демонструє поступове "вимивання" семантичного шару, пов'язаного з охоронними змістами. Водночас збіднення зазнають інші семантичні шари, що межуються з коровайною обрядовістю -- сенси забезпечення родючості, єдності нововиниклого мікрокосму сім'ї (що конотують з архетипами Аніми й Анімуса). Зі зникненням окремих ланок весільної обрядової поліфонії руйнується усталена система народних значень і позначень.

Сучасне весілля показує десакралізацію його атрибутики й символіки (в коровайних обрядах та обрядах: розплетин, поїзду молодого, покривання, перезви), набування поширеними й досі звичаями естетично-розважального характеру (весільний стіл, циганщина, перезивки), подеколи -- виключно імітативного (комора), та зсув акцентів з магічної функції ритуалу на розважально-ігрову, видовищну. Однак, за всіх атрибутивних, знакових і структурних змін весільної обрядовості її архетипова структура, що виражає себе в домінації певних архетипових мотивів, залишається стабільною.

Компаративний аналіз варіативності елементів весільного ритуалу в окремих селах досліджуваного регіону, зіставлений з тенденціями його динаміки, дозволив розкрити існування двох типів еволюційних процесів. Перший із них залишається в межах спонтанних часово-просторових локальних видозмін атрибутивних елементів обрядовості і відбувається перманентно (безперервно, постійно). Другий забезпечено пластичністю самих архетипових мотивів, і його вплив виявляється в періоди глобальних світоглядних зрушень.

У підрозділі 3.3. "Архетипові мотиви обрядової культури в мистецтві та грі" простежено генетичний і архетиповий зв'язок традиційної обрядовості, мистецтва й народних ігор та його експлікації в традиційній весільній обрядовості Середньої Наддніпрянщини.

Зростаючи на образно-емоційному, ціннісно-світоглядному та архетиповому змістах традиційної народної обрядовості, фольклорна пам'ять народу, мистецтво та народні ігри, є при тому джерелами її збереження й відтворення. Навіть, коли з весільної обрядовості випадають її атрибутивні елементи та окремі обрядодії (зазнач. у п. 3.1; 3.2), її архетипові складники не зникають, утримувані в мистецьких творах та в архетиповій структурі народних ігор.

Аналіз та класифікація українських народних ігор показали, що серед їх масиву, попри те, що їхній магічно-ритуальний зміст для самих учасників гри є здебільшого втраченим, найбільшою стабільністю й збережуваністю відзначаються ігри, пов'язані саме з цим світоглядним шаром. Ті ж ігри, змістовним стрижнем яких є соціальні взаємини, мають перехідний, тимчасовий характер і зникають при зміні соціальних умов.

Народні ігри виступають механізмом не лише соціалізації особистості, а й ретрансляції ціннісно-світоглядних засад культурного життя народу. За створення належних умов, пов'язаних з усуненням перешкод для подальшого функціонування і, отже, відродження традиційної обрядовості, мистецтво та гра перетворюються на джерело живлення самої обрядовості.

Висновки

У дисертації теоретично узагальнено і по-новому вирішено наукову проблему умов збереження та меж трансформацій традиційної весільної обрядовості, що полягає в експлікації та концептуалізації її архетипового виміру. На підставі системного і компаративного аналізу архетипіки й атрибутики весільного ритуалу Середньої Наддніпрянщини і соціокультурних репрезентацій її динаміки, здійснено теоретичну реконструкцію домінацій в системі панівних архетипових мотивів. Викладено основні наукові результати дослідження, які є наслідком розв'язання поставлених завдань.

1. Весільний обряд Середньої Наддніпрянщини, як і будь-який інший лімінальний обряд, є відтворенням певного прасюжету, що водночас відсилає до сакрального минулого й моделює бажане майбутнє, й виявляє всі ознаки не лише космогонічної містерії, а й ініціаційного ритуалу, пов'язаного з переходом у нову соціальну якість.

2. У символіці й атрибутиці весілля Середньої Наддніпрянщини провідну роль відіграють архетипові мотиви Сизигії у її зв'язку з архетипами Аніми й Анімуса, що виявляються в мотивах ієрогамії, андрогінізму, Великої Матері, трансвестійних і трикстерних елементах весільного дійства та кількох групах ритуалів, пов'язаних з уроборчими міфологемами; мотиви Світового Дерева, Мандали, Смерті й Вічного Відродження. Означена архетипіка складає наскрізний каркас весільного дійства, натомість маніфестацією цього глибинного визначального шару виступає атрибутика весільної обрядовості, основні компоненти якої містять у собі символічний зміст.

3. З кінця XIX ст. до сьогодні в атрибутиці, структурі та характері обрядовості відбулися значні зміни, найочевиднішою з яких є скорочення тривалості весільного обряду через зміну його структури й випадання окремих традиційних ланок або їх включення до складу сусідніх. Водночас втрачає своє семантичне наповнення знакова система весільного одягу, рослинну символіку замінює штучна атрибутика, у весільному мелосі зменшується використання символів мінорної тональності. При цьому характер домінантних функцій весільного обряду еволюціонував з магічної та правової площини до розважально-ігрової та естетико-виховної.

4. Змін зазнав і кожний з етапів весільної обрядовості. Зникають ритуали розвідин, оглядин; ритуал заручин пересувається до сватання й зливається з ним; ритуал комори на сьогодні існує лише в імітативному вигляді; зникла з ужитку низка "перезвяних" обрядових пісень; коровайні ритуали, які на Середній Наддніпрянщині збереглися здебільшого в автентичному вигляді, сьогодні також значною мірою тяжіють до набуття імітативного характеру, хоча в цілому випікання весільного короваю, супроводжуване спеціальними ритуалами, здебільшого ще залишається важливою частиною весільного обряду.

5. До регіональних особливостей еволюції весільної обрядовості Середньої Наддніпрянщині належить домінування архаїчних охоронних мотивів, що моделювали захищеність внутрішнього простору від усіх проявів зовнішнього. Однак, ці мотиви, впродовж досліджуваного періоду "вимиваються" найінтенсивніше. Збіднення зазнають й інші семантичні шари, що конотують з "захисною" символікою, пов'язані з архетипами Аніми й Анімуса (забезпечення родючості, єдності нововиниклого мікрокосму сім'ї). Такі процеси є не лише наслідком соціальних потрясінь минулого століття, а й пов'язані з масштабними світоглядними змінами сучасності, за яких кордони бінарного поділу світу значно розширюються.

6. Попри всі негативні тенденції, має місце збереження архетипової основи традиційної обрядовості, яке забезпечується не лише консервацією її окремих елементів у фольклорі, а й наявністю обопільного зв'язку між обрядовістю, мистецтвом та іграми. Мистецтво та народні ігри становлять джерело живлення самої обрядовості.

7. Серед масиву традиційних народних ігор українців найбільшою стабільністю відзначаються ті, що пов'язані з обрядовими змістами. Ті ж ігри, змістовним стрижнем яких є соціальні взаємини, мають перехідний, тимчасовий характер. Відтворюючи у грі схеми зв'язків і взаємин, притаманні ритуальним обрядодіям, учасники гри засвоюють, зберігають та ретранслюють ці світоглядні моделі.

8. Існують два типи трансформації весільної обрядовості: змінюваність локальних модифікацій атрибутики та інших елементів обрядовості та пластична еволюція архетипових мотивів. Перший тип еволюції розгортається перманентно і зумовлений конкретно-історичними обставинами існування окремих мікроспільнот і їх звичаєвими відмінностями. Другий пов'язано з варіативністю самих архетипових мотивів, які за незмінної семантики набувають іншого способу проявів в умовах світоглядних змін. Поєднання цих трансформаційних типів забезпечує еволюцію й збережуваність традиційної обрядовості в різних соціально-історичних умовах. Архетипова основа як загально культурний інваріант залишається незмінною в будь-якому разі і за будь-яких умов.

Таким чином, поставлену в дисертації мету досягнуто: аналіз фактичного матеріалу еволюції весільної обрядовості Середньої Наддніпрянщини виявив її основні архетипові мотиви та умовні межі їхньої варіативності.

Раціональна перевага запропонованого підходу вбачається в тому, що він, по-перше, уможливлює дослідження традиційної весільної обрядовості в широкому історико-культурному контексті, як одного з проявів специфічної культуротворчості українського народу, за своєю базовою глибинною структурою співмірного й взаємопов'язаного з іншими. По-друге, такий підхід є евристично плідним з погляду виявлення можливостей збереження, відродження й репродукції ціннісних засад народної обрядовості.

Впроваджена в дисертації методологія дослідження може сприяти подальшому розвитку й оновленню методології культурологічного пізнання. Основні теоретичні висновки і положення дисертації мають методологічне значення і для культурно-педагогічної рефлексії, оскільки сприяють її переорієнтації від риторики з приводу необхідності збереження й розвитку народних традицій до вироблення реальних проектів, спрямованих на їх підтримку й відродження. Використання основних результатів дисертаційної роботи на практиці сприятиме процесу відродження традиційної культури українського суспільства.

Визначено перспективні напрями подальшого дослідження проблеми.

Основні положення дисертації знайшли відображення в одноосібних публікаціях автора

1.Босик З. О. Весільна обрядовість села Лисанівці Хмельницької області (ХХ століття) / З. О. Босик // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. -- 2005. -- № 2. -- С. 95--100.

2.Босик З. О. Обряд як синкретична форма мистецтва (на прикладі весільного обряду українців Середньої Наддніпрянщини) / З. О. Босик // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури : зб. наук. пр. -- К., 2009. -- Вип. 22. -- С. 105--120.

3.Босик З. О. Архетип "Syzygie" в структурі української весільної обрядовості / З. О. Босик // Українознавство. -- 2009. -- № 3. -- С. 230--235.

4.Босик З. О. Міфологема ієрогамії як сакральний стрижень української весільної обрядовості / З. О. Босик // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. -- 2009. -- № 3. -- C. 54--59.

5.Босик З. О. Архетипові мотиви обрядової культури як джерельна база майбутнього мистецтва / З. О. Босик // Наукові записки. Серія: Літературознавство. -- 2009. -- Вип. 28. -- C. 362--373.

6.Босик З. О. Архетиповий мотив світового дерева (Arbor Mundi) у весільній обрядовості Середньої Наддніпрянщини: традиційні особливості як ключ до виявлення історичних трансформацій / З. О. Босик // Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв. -- 2010. -- № 1. -- C. 66--73.

7.Босик З.О. Відтворення традиційних українських обрядів фольклорними колективами на межі тисячоліть / З. О. Босик // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія 14. Теорія і методика мистецької освіти : зб. наук. пр. / Матеріали ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції "Гуманістичні орієнтири мистецької освіти", 22--24 квіт. 2009 року до 175-річчя Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. -- Вип. 8 (13). -- К., 2009. -- С. 228--233.

Анотація

Босик З. О. Архетипові мотиви весільної обрядовості Середньої Наддніпрянщини: їх специфіка та еволюція. -- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата культурології за спеціальністю 26.00.01 "Теорія й історія культури". -- Київський національний університет культури і мистецтв, Київ, 2010.

У дисертації досліджено актуалізовану сучасними соціокультурними змінами українського суспільства проблему специфіки та еволюції архетипових мотивів української традиційної весільної обрядовості в період кінця XIX -- початку XXI ст., зокрема Середньої Наддніпрянщини.

Здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення проблеми умов збереження та меж трансформацій традиційної весільної обрядовості, яке полягає в експлікації та концептуалізації її архетипового виміру. Переосмислено традиційну весільну обрядовість як один із проявів специфічної культуротворчості українського народу, за своєю базовою глибинною структурою співмірного й взаємопов'язаного з іншими її проявами, зокрема, мистецтвом та грою. Здобуті результати суттєво трансформують уявлення про архетипову основу весільної традиції та можливості збереження, відродження й репродукції ціннісних засад народної обрядовості, дозволяють ефективніше будувати державну політику в культурній сфері.

Ключові слова: традиційний весільний обряд, ритуал, архетип, архетиповий мотив, міфологема, атрибутика, трансформаційні процеси, культуротворчість, Середня Наддніпрянщина.

Аннотация

Босык З. А. Архетипические мотивы свадебной обрядовости Средней Надднепрянщины: их специфика та эволюция. -- Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата культурологии по специальности 26.00.01 "Теория и история культуры". -- Киевский национальный университет культуры и искусств, Киев, 2010.

В диссертации на собранном автором фактическом материале Средней Надднепрянщины исследована актуализированная современными социокультурными изменениями в украинском обществе проблема специфики и эволюции архетиповых мотивов украинской традиционной свадебной обрядовости в период конца XIX -- начала XXI ст., в частности Средней Надднепрянщины.

Осуществлено теоретическое обобщение и представлено новое решение проблемы условий сохранения и пределов трансформаций традиционной свадебной обрядовости, состоящее в экспликации и концептуализации ее архетипического измерения. Введено переосмысление традиционной свадебной обрядовости как одного из проявлений специфической культуротворческой деятельности украинского народа, по своей базовой глубинной структуре соразмерного и взаимосвязанного с другими ее проявлениями, в частности, с искусством и игрой.

Исследование факторов, обуславливающих трансформацию традиционной обрядовости, показало, что процессы ее интенсивных изменений, как и в эпоху христианизации Украины, имеют место в условиях совпадения глобальных социально-коммуникативных и мировоззренчески-культурных перемен, подвергшихся соответственному идеологическому оформлению. Эта трансформация, однако, не затрагивает архетипической основы традиционной свадебной обрядовости.

Компаративный анализ вариативности элементов свадебного ритуала в отдельных местностях исследуемого региона, сопоставленный с тенденциями динамики свадебной обрядовости, позволил выявить существование двух типов трансформационных процессов в этой сфере, один из которых пребывает в пределах перманентных пространственно-временных "локальных флуктуаций" атрибутивных элементов обрядовости, другой обеспечивается пластичностью самих архетипических мотивов. Его действие проявляет себя в периоды глобальных мировоззренческих сдвигов в обществе. Однако при всех атрибутивных, знаковых и структурных изменениях свадебной обрядовости ее архетипическая структура, манифестирующаяся в доминировании определенных архетипических мотивов, остается неизменной.

Основные теоретические выводы и положения диссертации имеют методологическое значение для культурно-педагогической рефлексии, содействуя ее переориентации от риторики по поводу необходимости сохранения и развития народных традиций на разработку реальных проектов, напрвленных на их поддержку и возрождение.

Полученные результаты исследования существенно трансформируют представление о возможностях возрождения и репродукции ценностных основ народной обрядовости, позволяют более эффективно строить государственную политику в культурной сфере.