Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ

ВІЙСЬКОВИЙ ІНСТИТУТ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙ ТА ІНФОРМАТИЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙ

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Історія української культури»

Тема: «Трипільська археологічна культура»

Виконав: Студент навчальної групи 3301 С.Т. ТОДОРОВ

Перевірив: Начальник кафедри № 43

полковник В.І. КАЧМАЛА

Київ 2015

Зміст

Вступ

1. Історія дослідження трипільської культури

2. Періодизація та хронологія трипільської культури

3. Трипільська культура в сучасному контексті та міфотворенні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. Трипільська культура, культура Кукутень (рум. Cucuteni, або культурна спільність «Кукутень-Трипілля») -- археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви села Трипілля на Київщині (у зазначеній «розширеній» назві культури присутня ще й назва румунського села Кукутень). Культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до н. е., розташовувалась між Карпатами та Дніпром на територіях сучасних України, Молдови та Румунії загальною площею понад 350 тис. кмІ. У часи розквіту культури їй належали найбільші за розміром поселення у Європі: кількість мешканців деяких з них перевищувала 15 тис. осіб [1].

Трипільська культура є однією з основних давньоземлеробських культур мідного віку. Трипільські племена займали простори Східної Європи від Дніпра до Карпат, від Полісся до Чорного моря і Балканського півострова. Розвивалася ця культура в IV-III тис. до н. е. (протягом 1500-2000 років) і пройшла в своєму розвитку три етапи -- ранній, середній та пізній. В Україні виявлено понад тисячу пам'яток трипільської культури. Вони згруповані у трьох районах: найбільше в Середній Наддністрянщині та Надпрутті й Надбужжі, менше у Наддніпрянщині. Вірогідно, за густотою розселення об'єднання племен.

Однією з особливостей трипільської культури була величезна територія поширення (близько 190 тис. кмІ). Жодна з європейських розвинених землеробських енеолітичних культур не могла зрівнятися з нею за площею або темпами поширення. Під час свого найбільшого розквіту (наприкінці середнього етапу) населення на всій території трипільської культури за різними оцінками становило від 410 тис. до щонайменше 1 млн осіб.

Проблема походження трипільців не до кінця з'ясована. Більшість археологів схиляються до думки, що основу ранньотрипільської культури становили південні землеробсько-скотарські племена культур балканського походження, які, однак, в процесі поширення на нові східні території включали в себе на різних етапах елементи місцевих неолітичних та енеолітичних культур.

Мета роботи. Проаналізувати трипільську культуру, як елемент історії української культури.

Для досягнення мети роботи сформулюємо наступні завдання:

1. Дослідити історію виникнення трипільської культури.

2. Розглянути періодизацію та хронологію трипільської культури;

3. Показати трипільську культуру в сучасному контексті та міфотворенні.

Об'єктом даного дослідження є трипільська археологічна культура, а предметом - історія української культури.

1. Історія дослідження трипільської культури

Територія поширення трипільської культури від часів її відкриття і до сьогодні належала різним державам, що спричинило появу трьох назв -- Кукутень в Румунії, мальованої кераміки в Галичині і Буковині та трипільської культури на Поділлі, Черкащині та Київщині [2].

Трипільська цивілізація - блискуча археологічна культура, що існувала на території Правобережної України і Молдови протягом декількох тисячоліть (кінець неоліту - мідний вік) .

Вона почала формуватись ще в другій половині VI тис. до н.е. в результаті міграцій тогочасних людей Циркумпонтійської зони (території навколо Чорного моря, яке до 5508 р. до н.е. було невеликим прісноводним озером) і спалаху знань незрозумілого походження, що відомі в езотериці як Гіперборейська традиція.

Спочатку Трипільська культура розташувалася в пониззях Дунаю (Кереш, Старчево, Боян, Кукутені), потім поширилася на території між Дністром і Бугом, а потім почала просуватися все ближче і ближче до Дніпра. На шляху розширення території свого проживання трипільці вступали в контакт з іншими племенами, які проживали на цій території в той же історичний період. Так, внаслідок взаємодії з місцевою людністю Бузько-Дністровської археологічної культури Трипільська культура почала своє широкомасштабне розгортання на території теперішньої України.

Перші відомості про архаїчну культуру з мальованою керамікою було отримано і опубліковано львівським археологом А. Шнайдером у 70-х роках ХІХ ст. за результатами досліджень на території Галицького Поділля, яке входило тоді до складу Австро-Угорської імперії. На її території в Галичині наприкінці ХІХ ст. зроблені перші стратиграфічні та хронологічні спостереження культури мальованої кераміки [2].

В Румунії культура отримала назву села Кукутені, біля якого 1884 року румунським фольклористом і етнографом Теодором Бурада були знайдені перші артефакти -- фрагменти кераміки та теракотові фігурки. 1885 року групою інтелектуалів з Ясс [2] були здійснені перші розкопки, і того ж року поет Ніколає Белдічану опублікував статтю про старожитності Кукутені [3]. Оголошення результатів археологічних робіт відбулося 1889 року на міжнародній конференції в Парижі [4].

Археолог Вікентій Хвойка відкрив перше трипільське поселення на території сучасної України у 1893-94 роках на вулиці Кирилівській, 55, у Києві. Хвойка презентував свої знахідки у серпні 1899 року на ХІ археологічному з'їзді в Києві [5]. Офіційним роком відкриття Трипільської культури в Україні вважається 1893 рік початку розкопок на вулиці Кирилівській у Києві. В 1896-1897 роках кілька поселень з матеріалами, подібними до київських знахідок, Вікентій Хвойка знайшов в околицях містечка Трипілля Київського повіту (нині -- село Трипілля Обухівського району Київської області). В радянських, молдавських, російських, українських та інших публікаціях для пам'яток з території України та Молдови поширена назва «Трипільська культура». Вчений вважав Трипільську культуру автохтонною; на його переконання «її залишили пращури слов'ян -- арійські племена».

В.Хвойка висунув гіпотезу, згідно з якою “народ, що створив ці пам'ятки, не міг зникнути безслідно і був ніхто інший, як гілка арійського племені, котрій по праву належить ім'я протослов'ян і нащадки котрої й донині населяють південно-західну Росію”. Як ми знаємо, в часи Російської імперії південно-західною Росією називали Україну.

Найпереконливішими аргументами, які свідчили на користь даної теорії, були, на думку Хвойки, не лише антропологічні дані, а й знахідки, що підтверджували осілий, землеробський спосіб життя і стійкість поховального обряду давніх мешканців України. У праці “До питання про слов'ян” (1902) він заявляв, що у Середньому Придніпров'ї “з незапам'ятних часів протягом цілих віків жив осілий землеробський народ арійського походження, у якому я вбачаю тільки наших предків-слов'ян, і, крім того, вважаю його терен європейською прабатьківщиною”.

З часом стало зрозуміло, що археологічна культура Кукутень на території Румунії та культура Трипілля на території України належать до одного культурного комплексу. Зараз часто використовується назва «Кукутень - Трипілля», хоча назви «Кукутень» та «Трипілля» також можуть використовуватися окремо. Використовується також назва «культурно-історична спільність» або «спільність» Трипілля - Кукутень ( Кукутень - Трипілля) [1].

За даними Тетяни Пассек, найдавніший час знахідки трипільської культури з Подніпров'я з колекцій Державного історичного музею у Москві -- 1854 рік [6]. Однак є дані, що в Галичині перші розкопки для поповнення приватної колекції відбулись 1750, а знаменита печера Вертеба з трипільськими старожитностями була випадково відкрита 1822 [7]. Дослідження трипільської культури наприкінці XIX століття на землях України, які входили до складу Австро-Угорської імперії, здійснювали А. Шнайдер (Борщівщина, 1870-ті; с. Кошилівці, 1878), А. Кіркор (Більче-Золоте, 1876; с. Козаччина, 1877) І. Коперницький та В. Пшебиславський (с. Городниця, 1877) та інші. У працях вищезгаданих археологів знайдені старожитності культури мальованої кераміки були визначені як «домікенські», тим самим вказувалося на їхнє певне місце серед європейських старожитностей. Було зроблено перші стратиграфічні та хронологічні спостереження. Виникла дискусія про інтерпретацію скупчень обпаленої глини як поховальних споруд (Г. Оссовський) або жител (В. Деметрикевич, Р. Ф. Кайндль, К. Гадачек). Накопичені під час перших розкопок джерела стали базою для подальших розкопок і досліджень культури мальованої кераміки.

Трипільський мальований посуд знаходять у похованнях та степових курганах в різних регіонах України. Трипільська кераміка до цього часу викликає захоплення і вчених, і широкого загалу високою якістю, незвичайним орнаментом, вишуканістю форм. Після розселення трипільців по навколишнім просторам і виникнення нових цивілізацій характерне трипільське гончарне мистецтво зберегло- ся в егейській і крито - мінойській цивілізаціях. трипільська культура археологічний історія

Археологічні дослідження на Поділлі наприкінці XIX -- на початку XX ст. пов'язані з розвідувальними працями Ю. Й. Сіцінського та створенням археологічної карти Поділля. На карті, виданій у 1920-ті роки, було позначено 30 трипільських пам'яток (усього карта нараховувала біля 2 000 пам'яток). У 1891 році відомий історик В. Б. Антонович разом з Ч. Зборовським розкопали трипільське поселення біля села Кринички на Поділлі. Було досліджено залишки жител, серед яких виявлено мальовану кераміку, антропоморфні статуетки.

Трипільська культура мала яскраво виражений хліборобський характер. Трипільці вирощували плівчасту пшеницю - одно - і двозернянку, просо, жито, ячмінь, горох, овес, сочевицю, льон, коноплі. Для обробки землі використовували мотики з кам'яними та роговими робочими частинами, пізніше - рала. Збір урожаю здійснювався за допомогою крем'яних серпів із зубчастими лезами, подібними до металевих лез сучасних серпів. Збіжжя обмолочували спеціальними молотильними дошками, що являли собою дерев'яну основу, у яку вкладали шматки кременю.

Трипільці займалися металургією і металообробкою: виготовляли зброю, прикраси і знаряддя праці - пласкі сокири, сокири-молоти, шила, сверла, долота, рибальські гачки. В трипільців особливо розвинутими були гончарство та ткацтво. При розкопках знайшли рештки вертикальних ткацьких верстатів, які дозволяли виготовляти тканини різних типів шириною до 1,5 метра.

Трипільці ткали як тонке лляне полотно, так і грубе, подібне до мішковини, - про це свідчать знайдені на посуді відбитки тканини. Ткані виготовлялися не лише з льону, а й з вовни. Одяг фарбувався і прикрашався вишивкою та нашивними пластинками з кісток, міді та золота. Зображення на Трипільських статуетках доводять, що трипільці були естетами, які відзначалися творчим підходом до моделювання і оздоблення одягу.

На значній території теперішньої України трипільці створили державу Аратта. Ця назва зафіксована і на глиняних табличках з прашумерськими письменами, знайдених в основному в Подунав'ї (так звана археологічна культура Кереш, VI тис. до н. е.), і на табличках Месопотамії.

Придніпровська Аратта (Трипільська цивілізація) породила іранські Аратту і Арту, індійські Арату і Бгарату, етруську Артану, древньоруські Арту і Арсанію. Нащадки араттів у III-II тисячоліттях до н. е. називали себе “сонячними” -- ілонами (звідси Іліон -- Троя) і лелегами (лелеками, грецькою -- “пелазгами”). Лелеги-ілони стали предками троянців (лілів, венедів...), греків (пелазгів, еллінів, данайців...), частково римлян (венедів, етрусків, сабінів...), слов'ян (іллонів, гелонів, краян, венедів, нориків, русів).

На Черкащині традиція “Сонцеподібної країни землеробів” проіснувала до Київської Русі -- до складу якої, за свідченнями арабських мандрівників IX-X століть, входило князівство Арсанія зі столицею Артою. Напевно, саме ця країна вважалась іранцями земним раєм і втіленням вищого світоустрою -- священною Артою; такі уявлення могли у них скластися в арійські або ж у скіфські часи.

АРТАНІЯ, Арсанія, Арта -- одне з ранньофеодальних державних утворень східних слов'ян 8--9 ст. Згадується арабськими і перськими авторами поряд з Куявією і Славією. Артанія вела торгівлю з країнами арабського Сходу. Деякі дослідники ототожнюють Артанію з територією Антів, інші -- з Тмутараканню, Черніговом, Рязанню.

Трипільська культура розвивалась протягом 2-ох тисяч літ, захоплючи енеоліт, бронзову і залізну доби. Досліди виявили, що трипільці мали вищі форми громадського життя, жили великими родовими групами, об'єднані жінкою-матір'ю (чи бабоїр), бо діти через відсутність шлюбів, не знали батька. Отже трипільці правдоподібно практикували матріархат. Вони мали свої вірування і ритуали поховань (чи тілопалень) [8].

Рідкісні знахідки пластики зі зображенням людей, призначення яких не зовсім зрозуміле. Подібно до багатьох народів, що вірили в духів предків, трипільці робили поховання померлих родичів під підлогою власних будинків. Вважалося, що так можна забезпечити присутність духів та їх допомогу в повсякденних справах родини.

2. Періодизація та хронологія трипільської культури

Культура Трипілля-Кукутень, з огляду на тривалий час її існування, значне поширення, широкі зв'язки та ступінь вивченості, займає особливе місце у розробці питань синхронізації, періодизації та хронології більшості пам'яток мідного віку в Україні та за її межами. Нині використовують дві схеми періодизації культури Трипілля-Кукутень, розроблені на підставі стратиграфічних даних, а також типологічного, стилістичного та статистичного аналізу керамічних комплексів багатьох поселень, які було досліджено на території Румунії, Молдови та України. Щодо трипільської культури в Україні дослідники застосовують насамперед періодизацію, розроблену Т. С. Пассек ще у 1930-х роках і вдосконалену у 1949 році [9] , а також вдосконалену Н. Виноградовою у 1982. Відповідно до неї виділено три періоди, два з яких поділяються на етапи:

ранній (А);

середній (В) - етап ВІ, етап ВІ-ІІ, етап ВІІ;

пізній (С) - етап СІ, етап СІІ.

Для території Румунії періодизація (стосовно культури Кукутень) була розроблена Г. Шмідтом, а вдосконалена В. Думітреску та іншими дослідниками. Виокремлюються періоди Кукутень А (з фазами A1, А2, A3, A4), Кукутень А-В (фази А-В1 та А-В2), Кукутень В (фази В1, В2, ВЗ). В її основу покладена стратиграфія поселень, насамперед Ізвоара, та типологія мальованого посуду. Пам'ятки, що становлять основу культури Кукутень і відповідають Трипіллю А, виділено в культуру Прекукутень (Докукутень), розділену в свою чергу та три фази -- І, II, III. В окрему культуру Городіштя-Фолтешть-Ербічень виділено найпізніші пам'ятки, які відповідають пізньо-трипільським (етап СІІ).

За час, що минув після виходу 1949 праці Т. С. Пассек, присвяченої періодизації поселень трипільської культури, до схеми періодизації іншими дослідниками було внесено деякі зміни та доповнення. Не всі з них були прийняті більшістю науковців, лише окремі зміни почали використовувати досить широко. Було визнано виділений Н. М. Виноградовою етап ВІ-ІІ, перехідний між етапами BI і BII середнього періоду трипільської культури [10]. Крім того, до пізнього періоду почали зараховувати лише етап СІІ, майже вийшло з ужитку застосування для південної зони поширення трипільської культури позначення відповідних етапів літерою «г». Тому етапи гI, гІІ у багатьох сучасних працях позначені відповідно як СІ, СІІ.

Інший варіант періодизації: [11]:

Початковий: 5300--4000 до н. е. ( румунське Прикарпаття )

Ранній: 4000--3600 до н. е. ( Прутсько-Дністровське межиріччя )

Середній: 3600--3100 до н. е. ( Дністро - Бузьке межиріччя )

Пізній: 3100--2500 до н. е. ( Дністро - Дніпровське межиріччя )

Ранній етап Трипільської культури (4 500 -- 3 500 pp. до Христа).

Найдавніші поселення першого етапу держави Аратта з'явилися близько 5400 р. до н.е. на південному сході Трансільванії, в молдавському Прикарпатті та в долинах лівобережних притоків Дунаю. Далі вони розповсюдилися до Південного Бугу. На теперішній час археологами знайдено вже більше 200 поселень ранньої Трипільської цивілізації.

Вже тоді склалося переважно хліборобське господарство, орний характер якого тримався на розведенні великої рогатої худоби. Також були свині, дрібна рогата худоба, коні, собаки та мисливські тварини. Переважали прямокутні наземні житла у вигляді заглиблених землянок або напівземлянок, площею до 50--130 кв. м. Вони складалися з дерев'яного каркасу, плетених із лози та промазаних замісом із глини й полови стін, горбилевої стелі й двосхилого даху, критого соломою або очеретом чи дерном; опалювалися будинки печами й відкритими вогнищами. За цього періоду вони розташувалися здебільшого в низьких місцях біля річок, але виявлено також поселення, розміщені на підвищених плато. У поселеннях, розташованих на підвищених плато, план розміщення жител наближався до форми кола чи овалу. Із середини й зовні будинки білилися і фарбувалися, а також розписувалися (в ті ж самі червоний, рудий та інші кольори, що й згодом кераміка; тоді її ще вкривали рельєфним орнаментом). Трипільці мали окремі сушилки для зерна, комори та льохи. Подібні будівлі, за визначеннями Л. П. Корнієнка та М. Ю. Віденка, ще й дотепер трапляються в глухих селах України і Молдови.

Особливостями ж тодішніх були хіба що хрестовиді й інші алтарі [12] перед вогнищами, господарчі ями та круглі віконця (напевно, з висувними рамами, затягненими вичиненими міхурами тварин). А найбільшою відміною від сучасних старих хат стала, з кінця І етапу, двоповерховість будинків, які мали ще й напівпідвальний поверх з майстернями та ін.

До 20 будинків розташовувалися в ряд понад річковими кручами й захищалися також ровами та валами. Площа поселень сягала 10 гектарів. У будинках мешкали, напевно, трьохпоколінні сім'ї; поселення мали й будівлі для громадських зібрань. Проте, окремих храмів та палаців не було, а це вказує на общинний лад. Окрім окремих жертвоприношень під родинними вогнищами, поховань цього та наступного етапів не виявлено. Небіжчиків, вірогідно, спалювали та розвіювали над річками й ланами -- як дотепер це робиться в Бгараті (Індії).

Основою господарства за цього періоду було хліборобство і скотарство. Полювання, рибальство і збиральництво також мали важливе значення. Сіяли пшеницю (однозернянку, двозернянку, полбу), ячмінь, просо, жито, горох. Землю обробляли за допомогою мотик, зроблених із рогу оленя, каменю або з кістки та палиць-копалок із загостреними вістрями. Урожай збирали за допомогою серпів з кремінними вкладнями. Зерно розтирали кам'яними зернотерками. Жінки ліпили посуд, виготовляли прядиво, одяг. Чоловіки полювали, розводили худобу, займалися рибальством, виготовляли знаряддя з кременю, кісток та каменю.

У тваринництві перше місце належало великій рогатій худобі, на другому були свині, вівці, кози. Відомий домашній кінь. Для поповнення м'ясної їжі за цієї доби велике значення мало полювання на оленя, дику свиню та сарну.

Значного розвитку досягли гончарні вироби. Глиняний посуд різноманітної форми ліпили руками: великі посудини грушоподібної форми для зерна, різної форми горщики, миски, ложки, друшляки, біноклеподібний посуд. З глини ліпили жіночі статуетки, модельки житла, намисто, амулети. Поверхню посуду вкривали заглибленим орнаментом або канелюрами у вигляді стрічок з кількох паралельних ліній, що утворювали спіральні форми орнаменту. Таким орнаментом вкривали також більшість статуеток. Статуетки, модельки жител та амулети мали ритуальне призначення і були пов'язані з хліборобськими культами. З культом добробуту, родючости були також пов'язані поховання, виявлені в житлах (Лука Врублевецька, Солончани). У поселеннях з наземними житлами ранньотрипільського періоду з'являється також посуд різних форм вкритий поліхромним спіральним орнаментом білого, червоного та чорного кольору (с. Кадіївці, Бавки, Кудринці, Незвиська, Фридрівці на Дністрі). Серед досліджених ранньотрипільських поселень виявлено, хоч дуже рідко, різні вироби з міді, переважно прикраси: браслети, кільця, гачки тощо, а в поселенні біля села Корбуни в Молдавії знайдено великий скарб мідних речей, переважно прикрас, котрий датовано першою половиною V тисячоліття до н. е.

На думку фінського науковця Аско Парполи, індолога з Гельсінського університету, існують лінгвістичні причини вважати, що колесо було винайдено саме в Трипільській культурі на території сучасної України [13]. Версію про європейське походження колеса висунув ще у 1990-х німецький вчений А. Хойслер. Про знахідки моделей коліс у розкопках трипільських поселень останньої чверті 5 тис. до н. е. (за тисячоліття до відповідних знахідок у Месопотамії) повідомляв 1981 у наукових публікаціях румунський археолог Діну. Звідси інновація швидко поширилася Європою: згадки про колесо зустрічаються у поселеннях Зюшен (Німеччина), Броночице (Польща), рештки возів знайдено наприкінці 1980-х на території Краснодарського краю Росії датуванням середина 4 тис. до н. е. [14]. В українському килимарстві, гончарстві, дереворізьбярстві, вишивках і писанках існує дуже багато геометричних і рослинних орнаментальних мотивів, які виразно нагадують орнамент палеолітичної та неолітичної доби в Україні.

Середній етап Трипільської культури (3 500 -- 2750 pp. до Христа).

II етап розпочався близько 4600 р. до н. е. Територія, побут, господарство змінилися мало, хіба що затвердилося орне (прирученими в Аратті биками) хліборобство, яке довго потім залишалося найрозвиненішим у всьому світі.

Вже за цією ознакою можемо говорити про міста Аратти, рівних яким у світі тоді не було. Тим паче, якщо візьмемо до уваги правильність їх планування (яке змінилося з рядового на концентричне) та переважаючу двоповерховість будинків. Характерними стають забудови трьома округлими вулицями з площею посередині, яка слугувала для загону худоби, народних зібрань тощо. Рови й вали зникають, а захист (більше, напевно, від хижаків, аніж від ворогів) здійснюється поєднанням зовнішніх стін крайної вулиці.

Поселення цього періоду значно більші за розміром, їхні площі -- до 180 га. (що свідчить про збільшення кількості населення) і розташовані на підвищених плато біля річок та струмків. Житла в плані мали форму видовженого прямокутника й будувалися на фундаменті з розколотого дерева, покладеного впоперек, на нього накладався товстий шар або кілька шарів глини. Плетені дерев'яні стіни на стовпах і перегородки всередині житла обмазували глиною, з глини будували печі на дерев'яному каркасі, припічки, лежанки коло печі. З глини робили ритуальні жертовники в житлах [15], круглі або у формі хреста (с. Коломийщина, Володимирівка, Майданецьке, Тальянки).

Сполучення міста, кількох довколішніх сіл та одного чи більше святилищ-обсерваторій (які і в Україні, і в Індії називаються досі майданами) показують на полісний тип державності -- як його називали пелазги та греки, шумери ж казали ур(у). Як місто -- то і держава! Поліси Аратти визнавали спорідненість між собою -- про це свідчить близкість культових статуеток й орнаментів тощо, -- але дотримувалися незалежсті від сусідів. Таке етно-державне об'єднання можна вважати федеративним.

На середньому етапі розвитку племена трипільської культури посідали величезні простори лісостепу від Східної Трансільванії на захід до Дніпра на схід. Вони розселилися в районі сточищ Верхнього і Середнього Дністра, Прута, Серета, Південного Побужжя та Правобережжя Дніпра. Разом зі збільшенням населення збільшувалися посівні площі. Скотарство також було розвинене більше, ніж раніше, полювання мало допоміжне значення. Знаряддя праці вироблялося з кременю, каменю та кісток тварин, мотики для обробки землі з рогу оленя. У поселеннях було виявлено клиновидної форми та провушні сокири з міді. Почалося видобування міді із родовищ на Волині та у Подністров'ї. Рівня ремесла досягло гончарство. Характерним для кінця цього періоду став монохромний спіральний орнамент, нанесений чорною фарбою на жовтувато-червонуватому ангобу. Посуд різних форм ліпився руками, можливо застосовувалося повільне гончарне коло. Типові великі грушовидні та кратероподібні посудини для збереження зерна, миски, горщики, біконічні посудини та ін. (Володимирівка, Сушківка, Попудня, Шипинці); також з глини виробляли схематизовані жіночі статуетки, фігурки тварин, модельки жител. Суспільний лад племен Трипільської культури цього періоду лишався далі патріархально-родовим. До середньої доби Трипільської культури належать поселення, що їх виявив В. Хвойка біля сіл Трипілля, Верем'я, Щербанівка, а також Володимирівка, Веселий Кут, Миропілля, Небелівка та ін.

Пізній етап Трипільської культури (2 750 -- 2 000 pp. до Христа)

Поліси Аратти і трипільська людність просунулися в Степове Причорномор'я (аж до морського узбережжя сучасної Одещини), до лісів пониззя Припяті, до долин правобережного Дністра та лівобережної Десни. Але центр держави зосередився в майже замкнутому межиріччі Південного Бугу, Собу, Росі, Синюхи.

Тут, у нинішньому Тальнівському районі Черкаської області, знаходилося більше 20 найбільших міст; їхня площа становила від 70 до 450 га. Для порівняння: Урук -- одне з найбільших міст-держав Шумеру займало площу 45 га і тримало навколо себе 23 поселення по 10--25 га.)

Вони були відкриті льотчиком-геодезістом К. В. Шишкіним (1964) та археологом М. М. Шмаглієм (1973), який першим серед колег Київського інституту археології Академії наук УРСР погодився перевірити аерофотознімки цих " протоміст ". М.М. Шмаглій і В. Стефанович розпочали обстеження і розкопки на території сіл Вільхівка, Чичиркозівка, Стецівка, Тальянки, Майданець. Так було зроблено археологічне відкриття, яке пізніше назвали “відкриттям століття”.

Житла розташовувались по колу або у формі витягнутого еліпсу. Як правило, рядів-овалів було два, інколи, як у Майданецькому, навіть чотири. У плануванні трипільських міст археологи відзначають наявність вулиць та квартальної забудови. У найбільших з них, ймовірно, мешкали по 15-20 тис. людей.

Міста Аратти біля теперішніх сіл Майданець і Тальянки досягали 270--400 га. За підрахунками В. А. Круца, більше місто складалося з 2700 будинків, у яких мешкало 14175 людей; посівна площа займала 4252 га. За межами міст розміщувалися великі могильники. Розвивалася обробка металу: деякі вироби з міді зроблені із застосуванням зварювання при температурі 350-400 градусів Цельсія.

Металовиробництво концентрується, в основному, в Усатівському (Одеська обл.) і Софіївському (Київська обл.) осередках. Зменшується кількість мальованої кераміки, з'являється посуд округлої форми з домішками піску і товчених ракушок, удосконалюється техніка обробки кременю (шліфовані кам'яні сокири).

Як і вказані вище міста, гончарство в Аратті досягло найвищого розквіту на початку III етапу. Посуд майже перестав прикрашатися прокресленими візерунками, а став розписуватися різнокольоровими фарбами. Окрім символів Сонця й Місяця, пір року, дощу та світла тощо, характерні також міфологічні образи Праматері, змії, Тельця, Псів, Небесних Оленів.

Подібним чином змінюються культові статуетки. Тепер це не завжди Праматір з головою черепахи, зустрічаються й фігурки з портретними обличчями, що зберігають традиційне, защіпом, оформлення носа.

На людиноподібних статуетках та посудинах нерідко трапляються зображення деталей одягу, який можна співставляти з традиційними вбраннями українок і молдаванок (за дослідженнями А.П.Погожевої та 3. Васиної, 1983 і 2003). Проте є й суттєва відмінність, почасти збережена дотепер індіянками. Це розпис чи татуювання облич.

Подібні знаки, а також сліди жіночих і чоловічих зачісок, серед яких найцікавішими є козацькі оселедці, простежуються на черепах із курганів та могильників усатівської культури пізньотрипільського періоду.

Усатівська культура (за назвою села Усатово біля Одеси) - це археологічний комплекс на березі Хаджибейського ліману, який включає поселення, 18 курганних і 12 грунтових могильників. При розкопках поселень виявлено залишки наземних споруд з кам'яних плит. В могильниках виявлено багаті поховання родових вождів. Знайдено також багато знарядь праці і зброї (кам'яні сокири, наконечники стріл, рогові мотики, мікроліти, металеві кінжали) і предметів культу - жіночі статуетки, фігурки тварин, голови бика, вирубані в камені, прикраси.

Ці та інші останки з поховань VI--II тис. і до н. е. дали змогу антропологам (зокрема С. П. Сегеді) зробити висновок, що «фізичними предками українського народу можна вважати і масивних творців дніпро-донецької культури неолітичної доби, і значно грацильніших трипільців, і принаймні частину населення епохи бронзи...».

За пізнього періоду трипільської культури значно розширилася територія, заселена трипільцями: на землі східної Волині, сточища рік Случі й Горині, обидва береги Київського Придніпров'я та степи північно-західного Причорномор'я, де трипільці стикалися з носіями інших культур.

Значно зросло значення скотарства в степу. Скотарство кочового характеру складалося переважно з дрібної рогатої худоби (вівці, кози) (до 63-65%). Помітного значення набув кінь (до 15-16%) (Усатове). За цього періоду, на думку деяких фахівців, зберігався патріархальний лад. Під впливом контактів із племенами інших культур, коли на початку III тисячоліття до н. е. у степовій зоні, південних районах Лісостепу Східної Европи та Дніпровського басейну розселилися скотарські племена так званої ямної культури, що посувалися зі степів Поволжя та Подоння в пошуках нових пасовищ, у культурі пізньотрипільських племен зникає багато рис, характерних для трипільської культури попереднього часу.

З'являється новий тип поховання в ямах з насипом та без насипу з кам'яною обкладкою навкруги і витворюється обряд поховання, подібний до обряду сусідніх патріархальних племен ямної культури. Усатівські племена західних районів Північного Причорномор'я та нижнього Подністров'я (села Усатове, Галеркани, Борисівка, Маяки та ін.) були асимільовані носіями ямної культури, відтак праіндоєвропейцями. Історична доля інших пізньотрипільських племен була різна; зміни в їхній культурі Середнього і Горішнього Подністров'я пов'язані з появою на цій території племен культури кулястих амфор (рання бронза).

3. Трипільська культура в сучасному контексті та міфотворенні

Традиції господарювання і побуту трипільців збереглися в українських селах аж до 21 століття. Типові для трипільців хати-мазанки будувалися донедавна в українських селах: на дерев'яному каркасі з валькованими стінами, з чотирисхилою стріхою, з глинобитною долівкою та обмазкою з домішками полови; з неодмінною піччю та її багатим керамічним причандаллям - макітрами, горщиками, тощо. Ці хати, як і трипільські, мали водночас як житлове, так і господарське призначення.

Дожило до 21 століття типове трипільське господарське знаряддя: мотоки, рала, серпи, сокири, ножі, тесла, долота, зернотерки, пряслиця; ті ж зернові культури - пшениця, ячмінь, просо, горох, коноплі тощо. Як і трипільці, так і українські селяни донедавна базували своє господарство на розведенні корів, коней, овець, кіз, свиней, тримали собак.

Сучасні археологічні дослідження підтверджують, що окремі елементи трипільської культури (система господарства, топографія поселень, декоративний розпис будинків, мотиви орнаменту і кераміки та інше) стали невід'ємною частиною сучасної української культури.

У своїй високомистецькій і документованій книзі-розповіді про Трипілля («Минуле пливе в прийдешнє») відома письменниця Докія Гуменна у висновках констатує, що хоч не годиться спрощено утотожнювати трипільців з українцями, але все таки „ Трипілля поклало основи нашого національного світогляду і витворило своєрідність, якої нема у всіх наших слов'янських сусідів. Те щось унікальне, відмінне є просто в нас самих”.

Трипільська культура в сучасному міфотворенні.

Далеке минуле, в тому числі трипільська культура - це ще і джерело для міфології. Це явище цілком закономірне. Тисячоліттями міфи творилися у народній свідомості. Нині ми спостерігаємо, як до цього, раніше таємничого процесу міфотворчості, долучилися цілком конкретні люди, імена яких стають відомими, а їх творчість знаходить багатьох прихильників. Міфи завжди залишаються яскравою поетичною конструкцією, яка твориться та функціонує за власними правилами. Історія, в тому числі археологія, як наукова дисципліна із властивими їй методами і засобами пізнання, постачає людству факти про його минуле. Одне доповнює інше. Але вибір між міфом та історією може і має бути свідомими. Як і розуміння можливих наслідків та власної відповідальності за зроблений вибір.

Україна не є унікальною щодо міфотворчості на історичному підгрунті. І тема трипільської культури є однією із багатьох, які включено до цього творчого процесу.

Чудові легенди та яскраві міфи завжди приваблювали читачів. Кожен народ має своїх легендарних предків - героїв, оспівує їх подвиги та шукає натхнення у славному минулому. Такими легендарними предками є і народ, назви якого ми не знаємо, і який залишив нам у спадщину здобутки хліборобської цивілізації, відомої в археології як трипільська культура. Трипілля - це багатогранний феномен, виміри якого безкінечні. Це джерело натхнення для тих, хто цікавиться давньою історією, краєзнавців, митців, народних майстрів, і, нарешті, творців сучасного фольклору. Черпати з цього джерела стало можливим завдяки праці кількох поколінь вчених, які понад сто років досліджують всі можливі аспекти трипільської культури і відкривають щоразу нові обрії для всіх, хто захопився давниною.

Книги авторів міфо - історичного напрямку у всьому світі об'єднує низка спільних рис, що обумовлені законами жанру. Вони застосовують методичні прийоми, що мають таке саме відношення до науки, як магія. Так само як у магії та міфології важливу роль відіграє тут емоційність читачів та харизма автора.

Актуальність таких праць визначається насамперед пошуками коріння певної нації. У основі більшості етногенетичних розвідок лежить уявлення про існування "видатних" націй, що стали колискою земної цивілізації. Представникам міфо - історичного напрямку не до вподоби цивілізаційний підхід до історичного процесу, який визнає унікальність і важливість для всесвітньо-історичного процесу кожної цивілізації.

Як правило, пафос цих видань спрямований на доведення унікальності культури певного народу, який має най-най-найдовший та найславетніший родовід від легендарних предків. Як не дивно, закони які обумовлюють націоналістичні за змістом ідеї, інтернаціональні. Вірогідно це пояснюється визначеною вище метою міфотворення, та правилами, які є спільними для всіх міфів (та їх творців) незалежно від того, де і в які часи вони живуть - у ХХХ столітті до нашої ери у Месопотамії чи на початку ХХІ століття по Різдву Христову в Україні [16].

Здається, що подібне вже не раз відбувалося в історії недавно минулого ХХ сторіччя. Нині ж мова може йти також і про міжнародний престиж України. Адже в ХІХ-ХХ ст. аналогічні за характером та змістом історичні міфи не раз ставали основою ідеології (та наступних дій) агресивних, тоталітарних режимів. Ну, а про відношення в цивілізованому світі до ідейних будівників національного комунізму не будемо згадувати.

Країну трипільців іноді також називають Українська Аратта. Автором концепції так званої «Української Аратти» є Юрій Шилов, який у 1990-их роках висловив ідею про нібито найдавнішу державу світу -- «праслов'янську Аратту». Локалізація згаданої у месопотамських письмових джерелах легендарної Аратти в Україні була презентована спочатку у доповідях, тези яких були опубліковані [17][18][19], а згодом і у більших за обсягом працях [20][21].

За уявленнями Шилова трипільська Аратта -- це колиска трьох братніх народів (росіян, українців, білорусів) а Російська імперія є «прямою спадкоємицею найдавнішої у світі держави Арати … і, отже, берегинею етнокультурного кореня індоєвропейських народів і земної цивілізації взагалі …». Іншими археологами [22] подібна версія вважається типовим прикладом історичної міфотворчості, оскільки суперечить науковим фактам.

За твердженням археологів [23] велика кількість літературних фантазій на тему трипільської культури створила окремий псевдонауковий жанр, який отримав назву «трипологія». Одним із його наріжних каменів є непохитний автохтонізм трипологів.

Є і більш матеріальна спроба відтворення міфу про Аратту. Вже другий рік в селі Трипілля будується приватний музей "Україна-Аратта", в якому Ю.О. Шилов має матеріалізувати свої інтелектуальні досягнення. Там, за його словами, кожен відвідувач зможе пересвідчитися, що "так звана трипільська культура" - це ні що інше, ніж сліди "високорозвиненої держави Аратти", яка існувала тисячоліття тому і стала основою для індоєвропейських, слов'янських та українського етносів

Отже, згідно з вищесказаним, український народ був автохтоном на тій території, де застала його історія, трипільська культура, навіть, вважається старшою, ніж Мікенська або Егейська культура. Це є величезна честь - мати такі корені, потрібно пишатись цим та поважати наших предків - трипільців [24].

Висновок

Виходячи зі змісту роботи сформулюємо наступ висновки:

По - перше. Трипільська цивілізація - одна з найзагадковіших археологічних культур Східної Європи. Трипільська культура -- найвищий культурний вияв Європи в IV-III тис. до н.е.

Відкрита більше ста років тому, вона далі викликає безліч питань, на велику частину яких так і не знайдені відповіді. Розвиток Трипільської культури тривав близько двох тисяч років. Ареал її існування простягався від Дністра на заході і до Середнього Придніпров'я на сході [25].

По - друге. . Безперечно, Трипільська культура цікава ще й тим, що вона була своєрідною ланкою між Заходом і Сходом. За рівнем свого розвитку ця культура впритул наблизилась до перших світових цивілізацій Малої Азії та Єгипту. Однак під тиском різних чинників: похолодання, порушення екологічного балансу, протистояння західних і східних трипільців, нападів скотарських племен тощо, Трипільська культура з часом занепала, не реалізувавши до кінця свої потенційні можливості.

По Третє. Варто відзначити,що Трипільська культура не лишила після себе ні пірамід, ні величезних храмів, ні кам'яних палаців, а її матеріальна спадщина, всі свідчення існування понад 6 століть заховані в землі. Ґрунтовні дослідження Трипільської культури розпочалися ще з початку ХХ ст., а вже повоєнні, масштабніші, що проводилися в 1945-1970-х р.р. відкрили Трипілля як цивілізацію мідного віку. У самій же суспільній свідомості вже не одне десятиліття стоїть закономірне питання: чи є Трипільська археологічна культура справді цивілізацією?

Саме про Трипільську культуру впродовж останніх років ведеться багато дискусій у наукових колах. Точаться суперечки і в середовищі її шанувальників. Слід зауважити, що вже понад століття вчені, не лише українські, а й інших країн світу, намагаються пояснити людству, як постала ця унікальна археологічна культура, що не тільки проіснувала близько трьох тисяч років винятковою етнокультурною цілістю, а й безсумнівно вплинула на формування та духовний розвиток європейських народів.

Надбання її не залишає байдужим дослідників не лише вітчизняних але й іноземних. Англійські та американські вчені вважають, що її археологічними ознаками є міста,монументальна архітектура (храмові комплекси), писемність, реміснича спеціалізація, суспільна диференціація. Трипільці володіли секретами високоякісного випалювання посуду, крім того існували спеціальні гончарні центри. Відомі спеціальні майстерні у трипільських селищах Уланівка, Шкарівка, Веселий Кут (Черкащина), Кліщів, Тростянець (Поділля). Велика кількість деревини давала змогу виготовляти ткацькі, кушнірські верстати, хатнє начиння.

Творці трипільських орнаментів передавали прийдешнім поколінням знання про Світ, які вони успадковували від попередніх епох. Образна мова попередньої доби неоліту через тисячу років функціонує в розписах трипільців, а від них - у пізніших культурах. Трипільці створили свою духовну культуру, про що свідчать попередньо сказані факти, а отже саме вони створили свій неповторний культурний комплекс. Духовна діяльність трипільців спрямовувалася передусім на підсилення існуючого Світового ладу і протистояння Хаосові. В цій неперервній діяльності визначним було підтримання могутності людської душі. Ще одним важливим показником на користь зарахування трипільців до окремої цивілізації слугують факти, які говорять про їхню писемність, зокрема у 70-х роках археолог В. Мицик у розкопках житла знайшов фрагменти посудин, на денцях і стінках яких по сирій глині прокреслені, а на інших уламках - ретельно промальовані знаки за структурою літер. Це - піктограми і графічні символи. Вчені вважають ці знаки буквами трипільського письма, більшість із них припускають, що вони призначені для ведення господарського обліку.

Отже, аналізуючи матеріальну та духовну культуру трипільців навряд чи можна назвати її просто збігом обставин, або звичайним процесом еволюції, адже увібравши в себе риси попередніх культур, її носії заклали основи продукування нових своїх рис та дали багату спадщину для майбутніх епох. Саме в цьому й полягає значення Трипільської культури як цивілізації мідного віку.

На моє переконання, в Україні Трипільська культура збереглася у пережитках і залишила по собі виразні сліди. Український народ зберіг свою спорідненість зі своїми пращурами, що населяли проукраїнські землі задовго до появи слов'ян. Розписування хат, печей, коминів, геометричні та рослинні орнаменти, що використовуються й досі у килимарстві, гончарстві, різьбленні, вишивках, писанках - це саме ті ланки, що несуть у собі зв'язок тисячоліть, культур, зв'язок поколінь.

Варто сказати, що ще й досі достеменно невідоме походження трипільців. Частина науковців переконана, що культура має автохтонне походження, інші ж вважають, що трипільці були прафракійцями, які прийшли з Балкан, а треті знайшли компромісне рішення: за їх гіпотезою Трипільська культура є наслідком взаємодії автохтонних культур із Балкано-Дунайськими.

На мій погляд, Трипільська культура - надзвичайно особлива та багатогранна. В економічній сфері її ознаками було зернове землеробство, поступове витіснення мотики ралом, приселищний характер тваринництва, поява мідних знарядь праці при збереженні домінування кам'яних та крем'яних.

У сфері суспільних відносин культура виявила себе у переході від матріархату до патріархату та зародженні міжплемінних об'єднань, формуванні ієрархічної структури родів та зародженні елементів приватної власності.

У сфері побуту характерними особливостями Трипільської культури були: побудова великих глиняних будівель, утворення гігантських праміст, міграція поселень через виснаження землі кожні 50-100 років, розписна кераміка з орнаментом, в якому застосовувались жовтий, червоний та чорний кольори.

В духовній сфері культура відзначилась домінуванням символів родючості, матеріалізацією їх у символи побуту - зображення сонця, місяця, води, жіночі статуетки та фігурки тварин.

Список використаної літератури

1. [Електронний ресурс] М. ВІДЕЙКО. ISSN 01306936. НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ. 3/2005. Трипільська археологічна культура в Україні. Режим доступу до матеріалу: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/42992/04-Videyko.pdf? sequence=1

2. Енциклопедія Трипільської цивілізації.-- Т.1, кн.1. -- К., 2004. -- С. 21-23.

3. [Електронний ресурс]. Beldiceanu Neculae. Dipartimento di lingue e letterature neolatine - cronologia della letteratura rumena. Antichitгюile de la Cucuteni. Режим доступу до матеріалу: http://www.clrm.unifi.it/CMpro-v-p-813.html?newlang=eng%7CBeldiceanu,

4. Francesca De Marco. «Cucuteni-Trypillya: una grande civiltа dell'antica Europa» [Cucuteni-Trypillian: a great civilization of ancient Europe (Press release) (in Italian). Sapienza -- Universitа di Roma. 16 September to 31 October 2008. Retrieved 21 November 2009]

5. [Електронний ресурс] В. Савело. Трипільська культура. Режим доступу до матеріалу: http://n.isuspan.com/k%20trypil.html

6. Пассек Т. С. Периодизация трипольских поселений // МИА -М. -- Л. -- Вып. 10. -- 1949. -- стор. 7

7. Rook Е., Trela Е. Stanowiska kultury trypolskiej w Bilczu Zlotym w dawmym powiecie Borszcow, w swietlie zbiorow krakowskich // Z archeologij Ukrainy і Jury Ojcowskiej. -- Ojcow, 2001. -- S.183-206

8. [Електронний ресурс] Культура України. Бронзовий вік в Україні. Трипільська культура на території України. Режим доступу до матеріалу:

http://k-ua.net/трипільська-культура-на-території-ук/

9. Пассек Т. С. Периодизация трипольских поселений // МИА -М. -- Л. -- Вып. 10. -- 1949.

10. Виноградова Н. М. Племена Днестровско-Прутского междуречья в период расцвета трипольской культуры (Периодизация, хронология, локал. варианты) / АН МССР. Отд. зтнографии и искусствоведения. -- Кишинев: Штиинца, 1983--107 с.

11. Етнічна історія давньої України. -- Київ: Інститут археології НАНУ, 2000. -- C. 20 -- 21.

12. [Електронний ресурс] О. Стражний. Авторська сторінка. Український менталітет. Ілюзії - міфи - реальність. Трипільська цивілізація.

Режим доступу до матеріалу: http://politiko.ua/blogpost44089

13. [Електронний ресурс] Компьюлента. Наука і техніка. Почему колесо изобрели так поздно? Режим доступу до матеріалу: http://science.compulenta.ru/665561/

14. [Електронний ресурс] Московский комсомолець. Колесо изобрели на востоке. Режим доступу до матеріалу: http://www.mk.ru/daily/newspaper/article/2011/06/16/597841-koleso-izobreli-ne-na-vostoke.html

15. [Електронний ресурс] О. Товт. Енциклопедія корисного. Трипільська культура. Побут і традиції. Режим доступу до матеріалу:

http://korysne.co.ua/trypilska-kultura-pobut-i-tradytsiji/

16. [Електронний ресурс] М. ВІДЕЙКО ,,Тема Трипільської культури у сучасному "праісторичному" міфотворенні ?. Режим доступу до матеріалу:

http://www.trypillia.com/index.php?option=com_content&view=article&id=37:-qq-&catid=51:mythology&Itemid=65

17. Шилов Ю. Доскитські цивілізації Подніпров'я. // Космос древньої України. -- Київ. -- 1992. -- С. 109-110

18. Шилов Ю. Індоєвропейсько-семітсько-картвельські зв'язки Наддніпрянщини. // Український Світ. -- 1994. -І\І 3-4 -- С. 14-17

19. Шилов Ю. Аратта і Аріан. Пракорені Русі. // Переяславська земля та її місце в розвитку Української нації, державності і культури. -- Тези Всеукраїнської наук. конф. -- Переяслав-Хмельницький, 1992. -- С. 46-47

20. Шилов Ю. О. Джерела витоків української етнокультури XIX тис. до н. е. -- II тис. н. е.. -- К.: Аратта. -- 2002.

21. Шилов Ю. В. Праслов'янська Аратта. -- К.: Аратта. -- 2003. -- 93 с.

22. Залізняк Леонід, Про трипільців, семітів та нардепів-трипіллязнавців // ZN.UA. -- 14 травня 2004.

23. Відкритий лист редколегії журналу «Археологія» до мас-медіа.

24. [Електронний ресурс] Реферат,,Трипільська культура та її історичне значення?. Режим доступу до матеріалу: http://otherreferats.allbest.ru/history/00217355_0.html

25. [Електронний ресурс] Блог. ,, Трипільська цивілізація - одна з найзагадковіших археологічних культур Східної Європи ?. Режим доступу до матеріалу: http://politiko.ua/blogpost44089

Размещено на Allbest.ru