Трипільська культура

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Індивідуальне науково-дослідне завдання

на тему: «Трипільська культура»

Трипільська культура, культура Кукутень (рум. Cucuteni, або культурна спільність «Кукутень-Трипілля») -- археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви села Трипілля на Київщині (у зазначеній «розширеній» назві культури присутня ще й назва румунського села Кукутень). Культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до н. е., розташовувалась між Карпатами та Дніпром на територіях сучасних України, Молдови та Румунії загальною площею понад 35 тис. кмІ. У часи розквіту культури їй належали найбільші за розміром поселення у Європі: кількість мешканців деяких з них перевищувала 15 тис. осіб.

Трипільська культура є однією з основних давньоземлеробських культур мідного віку. Трипільські племена займали простори Східної Європи від Дніпра до Карпат, від Полісся до Чорного моря і Балканського півострова. Розвивалася ця культура в IV-III тис. до н. е. (протягом 1500-2000 років) і пройшла в своєму розвитку три етапи -- ранній, середній та пізній. В Україні виявлено понад тисячу пам'яток трипільської культури. Вони згруповані у трьох районах: найбільше в Середній Наддністрянщині та Надпрутті й Надбужжі, менше у Наддніпрянщині. Вірогідно, за густиною розселення об'єднання племен.

Однією з особливостей трипільської культури була величезна територія поширення (близько 190 тис. кмІ.). Жодна з європейських розвинених землеробських енеолітичних культур не могла зрівнятися з нею за площею або за темпами поширення. Під час свого найбільшого розквіту (наприкінці середнього етапу) населення на всій території трипільської культури за різними оцінками становило - від 410 тис. до щонайменше 1 млн осіб.

Проблема походження трипільців не до кінця з'ясована. Більшість археологів схиляються до думки, що основу ранньотрипільської культури становили південні землеробсько-скотарські племена культур балканського походження, які, однак, в процесі поширення на нові східні території включали в себе на різних етапах елементи місцевих неолітичних та енеолітичних культур.

Історія дослідження

Територія поширення трипільської культури від часів її відкриття і до сьогодні належала різним державам, що спричинило появу трьох назв -- Кукутень в Румунії, мальованої кераміки в Галичині і Буковині, та трипільської культури на Поділлі, Черкащині та Київщині.

Перші відомості про архаїчну культуру з мальованою керамікою було отримано і опубліковано львівським археологом А. Шнайдером у 70-х роках ХІХ ст. за результатами досліджень на території Галицького Поділля, яке входило тоді до складу Австро-Угорської імперії. На її території, в Галичині наприкінці ХІХ ст. зроблені перші стратиграфічні та хронологічні спостереження культури мальованої кераміки.

В Румунії культура отримала назву села Кукутені, біля якого 1884 році румунським фольклористом і етнографом Теодором Бурада були знайдені перші артефакти -- фрагменти кераміки та теракотові фігурки. 1885 року групою інтелектуалів з Ясс були здійснені перші розкопки, і того ж року поет Ніколає Белдічану опублікував статтю про старожитності Кукутені. Оголошення результатів археологічних робіт відбулося 1889 року на міжнародній конференції в Парижі.

Археолог Вікентій Хвойка відкрив перше трипільське поселення на території сучасної України у 1893-94 роках на вулиці Кирилівській, 55 (нині вулиця Фрунзе) в Києві. Хвойка презентував свої знахідки у серпні 1899 року на ХІ археологічному з'їзді в Києві. Офіційним роком відкриття Трипільської культури в Україні вважається 1893 -- рік початку розкопок на вулиці Кирилівській у Києві. В 1896-1897 роках кілька поселень з матеріалами, подібними до київських знахідок, Хвойкою, були знайдені в околицях містечка Трипілля Київського повіту (нині -- село Трипілля Обухівського району Київської області). В радянських, молдавських, російських, українських та інших публікаціях для пам'яток з території України та Молдови поширена назва «Трипільська культура».

З часом стало зрозуміло, що археологічна культура Кукутень на території Румунії та культура Трипілля на території України належать до одного культурного комплексу. Зараз часто використовується назва «Кукутень-Трипілля», хоча назви «Кукутень» та «Трипілля» також можуть використовуватися окремо. Використовується також назва «культурно-історична спільність» або «спільність» Трипілля-Кукутень (Кукутень-Трипілля).

Польові дослідження

За даними Тетяни Пассек, найдавніший час знахідки трипільської культури з Подніпров'я з колекцій Державного історичного музею у Москві -- 1854 рік. Однак є дані, що в Галичині перші розкопки для поповнення приватної колекції відбулись 1750, а знаменита печера Вертеба з трипільськими старожитностями була випадково відкрита 1822. Дослідження трипільської культури наприкінці XIX століття на землях України, які входили до складу Австро-Угорської імперії здійснювали А. Шнайдер (Борщівщина, 1870-ті; с. Кошилівці, 1878), А. Кіркор (Більче-Золоте, 1876; с. Козаччина, 1877) І. Коперницький та В. Пшебиславський (с. Городниця, 1877) та інші. У працях вище згаданих археологів знайдені старожитності культури мальованої кераміки були визначені як «домікенські», тим самим вказувалося на їхнє певне місце серед європейських старожитностей. Було зроблено перші стратиграфічні та хронологічні спостереження. Виникла дискусія про інтерпретацію скупчень обпаленої глини як поховальних споруд (Г. Оссовський) або жител (В. Деметрикевич, Р. Ф. Кайндль, К. Гадачек). Накопичені під час перших розкопок джерела стали базою для подальших розкопок і досліджень культури мальованої кераміки.

Археологічні дослідження на Поділлі наприкінці XIX -- на початку XX ст. пов'язані з розвідувальними працями Ю. Й. Сіцінського та створенням археологічної карти Поділля. На карті, виданій у 1920-ті роки, було позначено 30 трипільських пам'яток (усього карта нараховувала біля 2 000 пам'яток). У 1891 році відомий історик В. Б. Антонович разом з Ч. Зборовським розкопали трипільське поселення біля села Кринички на Поділлі. Було досліджено залишки жител, серед яких виявлено мальовану кераміку, антропоморфні статуетки.

Питання про походження трипільської культури остаточно ще не вирішене: вважають, що вона має генетичний зв'язок (особливо раннє трипілля) з балканською культурою. Місцеві племена Подністров'я і Побужжя творили трипільську культуру вже за часів неоліту (буго-дністровська неолітична культура). Період IV - початку III тисячоліття до н.е.- час найбільшого розвитку трипільської культури.

Крім України, трипільці займали величезні простори Східної Європи: їхні поселення знайдені в Словаччині, Румунії, на Балканському півострові.

Існує досить вагома система доказів визначної ролі трипільської культури у формуванні сучасного населення України. Це перш за все висновки Вікентія Хвойки, наукові дослідження Миколи Марра, Віктора Петрова, Омеляна Партацького, Вадима Щербаківського, Миколи Суслопарова, Валентина Даниленка, Григорія Василенка та ін.

В Україні виявлено понад тисячу пам'яток трипільської культури. Вони згруповані у трьох районах: найбільше в Середній Наддністрянщині, Надпрутті та Надбужжі, менше у Наддніпрянщині.

Періодизація трипільської культури не має одностайності серед істориків. Це пояснюється тим, що наприкінці III тисячоліття до н.е. трипільці, мабуть, були підкорені іншими племенами, тому їхні матеріальні пам'ятки зазнали змін, що утруднює ідентифікацію їх з трипільськими.

Топографія трипільських поселень майже завжди збігається з розміщенням сучасних українських селищ переважно чорноземних районів.

Племена трипільської культури жили в поселеннях. В основному це були родові або племені тривалі поселення, що нараховували кілька десятків садиб. Житла розташовувались по колу з великим майданом посередині. Припускають, що майдан служив як загін для великої рогатої худоби або місце для народних зборів, віча тощо. Житла трипільців були часом більші, ніж хати сучасних селян, вони мали 4-5 м в ширину і 15-20 м в довжину. Іноді будинки були дво- і триповерховими площею 200 м2. Це вже справжні протоміста, де могли проживати до 50 тисяч чоловік.

Способи будівництва хат залежали від місцевих умов. Будівлі являли собою чотирикутники правильної форми.

У землю вбивали дубові стовпи, між якими плели стіни з хмизу, який вимащували глиною, зверху накривали соломою чи очеретом. Дах був двосхилий, з отвором для диму, долівку мазали глиною. У безлісних районах хати будували з вальків глини. Зовні трипільські житла білили та фарбували в жовтий або червоний кольори. Іноді вони розписувалися дивовижними червоно-чорними візерунками. Таке декоративне мистецтво створювало неповторний колорит кожного селища.

Трипільські хати мали кілька кімнат, відгороджених одна від одної дерев'яними перегородками. Кожна з кімнат мала лежанку (місце для спання, яке нагрівалося від печі або грубки), а також жертовник та місце для роботи.

Найбільшими трипільськими поселеннями (т.зв. суперцентрами) були протоміста в межиріччі Дніпра та Південного Бугу: Майданецьке, Доброводи, Талянки та ін. Площа цих поселень іноді сягає 150-450 га, кількість жител - до одної тисячі й більше. Тут уже існувала квартальна забудова. Це свідчить про певні урбанізаційні процеси в трипільській культурі, які, однак, ще мало досліджені. Вірогідно, що центр трипілля був на півдні, а Київщина була тільки периферією.

В основі суспільного устрою трипільських племен лежали матріархальні, а згодом і патріархальні родові відносини. Основною Данкою трипільського суспільства була невелика сім'я. Сім'ї об'єднувалися в роди, кілька родів складали плем'я, група племен утворювали міжплемінні об'єднання, що мали свої етнографічні особливості.

Хліборобство було основою трипільського господарства. Наявність гігантських обширів родючих чорноземів штовхала трипільців на екстенсивний шлях розвитку, що заважало прогресивному розвитку економіки. Екстенсивна перелогова система орного землеробства зумовила спочатку заселення, а потім виснаження всіх придатних для господарської системи чорноземів Правобережної України. Зміни клімату в бік зростання посушливості й поширення степів довершили колапс землеробської економіки, яка була фундаментом процивілізації Трипілля.

Сіяли ячмінь, просо, пшеницю, вирощували садово-городні культури. Ріллю спушували дерев'яною мотикою з кам'яним чи кістяним наконечником, пізніше ралом. Під час археологічних розкопок трипільських поселень знаходили дерев'яні і кістяні серпи із крем'яною вкладкою та кам'яні зернотерки. Трипільці розводили велику і дрібну рогату худобу, в якому переважали віл і корова, а також свиней та частково коней.

Серед ремесел значного розвитку досягли чинбарство, кушнірство, прядіння, ткацтво. Трипільські племена вперше на території України почали користуватися виробами із міді, освоїли холодне та гаряче кування і зварювання міді. трипільський культура україна поселення

Дуже високого технічного та художнього рівня досягло гончарство. Місцеві гончарі досконало володіли складною технологією виготовлення кераміки, вже знаючи гончарний круг, виготовляли величезну кількість різноманітного посуду: глечики, миски, макітри, жертовні посудини у вигляді тварин (бика, вепра тощо), модельки яситла, біноклевидні (спарені) посудини, які нагадують українські горщики-близнята, а також керамічні писанки, пряслиця та ін. Його прикрашали орнаментом білого, чорного, червоного й жовтого кольорів. Поряд з побутовим використовували і культовий посуд.

Знайдено чимало глиняних жіночих фігурок, створення яких пов'язали з релігійним культом. Він прийшов в Україну, очевидно з Малої Азії і став основою поширеного культу богині-матері. У селі Кошилівці на Тернопільщині знайдено зображення голови бика, на лобовій поверхні якого наколами відтворено силует жінки з піднятими догори руками, тобто в позі, що нагадує зображення Оранти, відомої в Середземномор'ї.

Культура трипільців найчастіше представлена виробами розписної кераміки. Основними елементами орнаментів були спіралі, зиґзаґи, смуги та зображення людей та тварин (собак, биків, кіз, птахів, риб). У сучасному гончарстві, вишивках, килимах, різьбленні, розписах зберігається чимало типових елементів трипільського орнаментально-декоративного мистецтва.

Існує припущення, що трипільці мали свою писемність. Археологічні знахідки засвідчують наявність писемних знаків на глиняному посуді, пряслицях, зброї тощо, трипільської доби. Чи це було фонетичне, чи ієрогліфічне письма - певної відповіді дослідження поки що не дали.

Житло трипільців дуже нагадує українську сільську хату ХІХ ст.

Трипільці вшановували вогонь. Кожна родина молилася до свого Овина - домашнього вогню. Овином звалися не тільки піч, а й кухня, стодола для сушіння зерна, саме вогнище, яке запалювалося від іскри, добутої тертям дерева об дерево (живий вогонь).

Антропологічного матеріалу з трипільської доби дуже мало, оскільки в похованнях того часу переважало трупоспалення. Рідкісні знахідки трипільських черепів (біля с. Халеп'є, Ігрень поблизу Дніпропетровська) свідчать про їхню подібність до скульптурних зображень. Дослідники стверджують, що трипільці антропологічне найбільш схожі з давніми мешканцями Малої Азії: мають скошене чоло, вигнутий (т.зв орлиний) ніс, довгасте витягнуте обличчя. Вони належать до передньоазійського або вірменоїдного (баскоїдного) типу, як і вся людність Європи й Середземномор'я доби неоліту.

Успадкувавши певну суму елементів матеріальної культури трипільців, українці лише змінили свій антропологічний тип, що аж ніяк не заперечує їхньої автохтонності на нашій землі, адже автохтонність - це не лише наслідок біологічної зміни поколінь. Такі явища відомі й серед інших народів, наприклад, турки зберегли свою мову, але втратили антропологічний тип (з монголоїдів перетворилися в європеоїдів).

Слід зазначити, що ряд учених ототожнювали трипільців з пеласгами: так академік Олексій Соболевський вважав трипільців-пеласгів предками кіммерійців і скіфів, Єгор Классен та Дмитро Чертков підтверджували гіпотезу про ідентичність трипільців з пеласгами. Українські вчені в діаспорі (В'ячеслав Липинський, Вадим Щербаківський, Юрій Липа та ін.) продовжували вважати трипільців етнічними пред­ками українців, однак їхні праці в Україні були маловідомі.

Популяризатором знань про пеласгів у нас в Україні став Олександр Знойко. Його праця «Міфи Київської землі та події стародавні», що вийшла в світ уже після смерті автора, була сприйнята неоднозначне. Особливо різкої критики вона зазнала від фахівців, які не визнали книгу науковою.

Та, незважаючи на популярність викладу, Олександр Знойко спирається на праці Ксенофонта Сосенка, Миколи Марра, Олександра Черткова, Омеляна Партаць­кого та багатьох інших вчених, а також цитує праці стародавніх істориків, котрі писали про Україну: Геродота, Птоломея, Страбона, Тацита, Павсанія, Діонісія Галікар-наського і т.д. Знойкові «Міфи...» нарешті досягли свого - українські вчені звернули увагу на «небезперечні, але сміливі і водночас аргументовані докази Олександра Знойка про виняткове значення трипільської культури в формуванні сучасного населення України».

На межі ІІІ-ІІ тисячоліття до н.е трипільська культура занепадає, припиняється життя на багатьох трипільських поселеннях. Вони були раптово винищені іншими племенами. Про це свідчать археологічні знахідки: залишена глина зі слідами жіночих пальців, яка приготовлена для ліплення посуду, житло попалене, сплюндроване. Наявність мальованого трипільського посуду серед комплексів шнурової кераміки свідчить про те, що трипільці не загинули остаточно, а змішалися з новою післятрипільською культурою.

Размещено на Allbest.ru