Розвиток тематики соцреалізму був тісно пов'язаний з історичними подіями, тому мистецтво чітко відображало проблематику дійсності - війна, освоєння земель, будівництво АЕС і т.п.

З розпадом СРСР розпочалась критика соціалістичного реалізму, який підпорядковував тематику, жанри, змістовні та формальні риси мистецтва, навмисне спрощення його засобів виразності.

8. Мистецтво модерну та постмодерну

Складна історична ситуація, бурхливий розвиток науки та техніки сприяли неоднозначній культурній ситуації XX ст., яка характеризувалась динамікою, прагненням експериментів. Насамперед ця тенденція знайшла своє відображення у галузі мистецтва. Характерною рисою мистецтва XX ст. є відсутність єдиної естетичної домінанти - видової, родової, жанрової. В цих умовах виникає і стверджується новий "децентралізований" тип художньої культури.

Мистецтво початку XX століття являє собою надзвичайно складну картину, в якій представлені художні тенденції, розвиток яких відбувався паралельно: символізм, імпресіонізм, експресіонізм, модерн (ар нуво).Відносна плинність художнього розвитку XIX сторіччя змінюється множинністю стильових утворень. З кінця 1900-х років проходила експериментальна фаза розвитку мистецької практики, що тривала біля двадцяти років, результатом якої стали кардинальні зміни в художній мові, системі жанрів та композиційних засобах. Це була перша хвиля авангарду - модернізм, що приніс із собою принципово важливі відкриття.

Модернізм як загальна тенденція розвитку мистецтва початку XX ст. включає в себе такі художні напрями, як:кубізм, футуризм, абстракціонізм, експресіонізм, сюрреалізм, конструктивізм, дадаїзм, імажинізм, додекафонія (у музиці), для кожного з яких притаманні власні світоглядні позиції, естетичні установки, художні прийоми та методи. Проте всі вони поєднуються спільними рисами, які полягають, насамперед, у розриві з реалістичними формами зображення дійсності та у пошуках нових засобів втілення суб'єктивного бачення світу. В творах митців-модерністів відбувся процес заперечення усталених жанрів та форм художнього вираження, які перестали відображати специфіку розвитку суспільної свідомості та не відповідали актуальним віянням культури.

Деякі художні напрямки модернізму спирались на ірраціональні форми мислення, обираючи алогічність, абсурдність та парадоксальність в якості основних принципів власного мистецтва. З іншого боку, застосовувались і чітко та математично прораховані методи створення мистецьких артефактів, які були притаманні для додекафонії та серійної музики, конструктивізму та концептуалізму. Яскраво постає тенденція до синтезу окремих видів мистецтва, до їх взаємопроникнення. Більшість модерністських напрямків були зосереджені на передачу особливостей індивідуального сприйняття, на сферу підсвідомого, обминаючи "класичну" сюжетність, описовість, предметність.

Сфера творчих пошуків представників модернізму створила світ елітарного мистецтва, яке було не зрозумілим для більшості суспільства. Особливістю культурного процесу стало поширення і розвиток "масового" мистецтва, яке на противагу "елітарному", модерністському було загальнодоступним, зрозумілим. Виникає велика кількість філософсько-теоретичних розробок у працях Хосе Ортеги-і-Гассета, Иохана Хейзінга, Освальда Шпенглера, Теодора Адорно, Макса Хоркхаймера, які стосувались проблеми співвідношення елітарного та масового мистецтва, власна естетична позиція яких була на боці новаторських художніх проявів.

Масове мистецтво - мистецтво, основою якого стає поняття "кіч" - певне спрощення змісту художнього твору, коли основою зображення стають певні кліше, стереотипи.

Необхідними умовами існування масового мистецтва є звернення до широкого кола споживачів, його комерційний успіх, який досягається сюжетною і стилістичною спрощеністю.

В культурі модернізму експериментальним чином було напрацьовано багатоманітну кількість нових форм, підходів, рішень. Значний розвиток в науково-технічній сфері в XX ст. створив умови для виникнення нових видів мистецтва, які були пов'язані з досягненнями цивілізаційного прогресу. Мова йде не лише про виникнення фотографії, кіномистецтва, телебачення, електронної музики, найрізноманітніших шоу синтетичного характеру, а й про значну роль технічних засобів у поширенні масового мистецтва. Сама поява кіно була зумовлена не тільки виникненням відповідних технічних можливостей, а здебільшого суспільною потребою у наочному видовищному мистецтві, яке потребуючи значних грошових внесень, було здатне охопити багатомільйонну публіку.

З середини XX ст. надзвичайно активний процес розвитку наукових і технічних досягнень, який супроводжувався переоцінкою існуючих цінностей призводить до зміни естетичних настанов. Як пряме продовження подолання масової культури у мистецтві починається друга хвиля авангардно-модерністського руху, який здійснює відхід від художньо-естетичної сутності мистецтва. Натомість актуальність здобувають принципи колажу, деконструкції, глобальної цитатності, іронічності. Цей етап здобуває назву постмодернізм.Доба постмодернізму визначається появою віртуальної реальності, яка стала можливою завдяки поширенню персональних комп'ютерів, Інтернету, відео техніки. Для постмодерністського суспільства характерний нерозривний зв'язок між масовою культурою та формами життя, такими як дизайн та мода. В постмодернізмі замість поняття мистецтво постає термін арт-практика. або арт-дільність, основною формою якого виступає артефакт.

Артефакт (від лат. are - ремесло, мистецтво і factum - зроблене) - це візуальні та аудіовізуальні просторові об'єкти (інсталяції, акції, хепенінгі, перформанси), що виступаючи в якості творів сучасних арт-практик, розширюють межі традиційних жанрів і видів мистецтва.

В естетиці постмодернізму витісняється поняття "художній образ", на зміну якому приходить.

Арт-діяльність або арт-практики характеризуються відмовою від всіх традиційних духовних, естетичних цінностей, які змінюються утилітарними категоріями (комерція, ринок, бізнес, тілесність, спокуса і т.п.). Основою пост-культури є фотографії, відео-інсталяції, комп'ютерні об'єкти (мережева література, гіпертексти).

Постмодернізм в музиці (в музикознавчій літературі називається авангард-II), наприклад, був пов'язаний з використанням електронних технологій. Карлхайнц Штокхаузен, П'єр Булез, Яніс Ксенакіс, Джон Кейдж, Луіджи Ноно, Лучано Беріо пропонували повністю відкинути класичні традиції і створювати лише конкретну музику, де сполучались шуми за допомогою монтажу або електронну музику, в якій поєднувались неприродні звуки, здобуті штучним шляхом. Крім цього сюди ж можна долучити таки напрямки як сонористику та алеаторику.

Постмодернізм як явище культури отримало обґрунтування у філософських концепціях Юргена Хабермаса, Умберто Еко, Жана Бодрійяра, Жан-Франсуа Ліотара, Фредеріка Джеймісона та ін.. Жан Ліотар зазначає, що у постмодерні виявляється те, що у середині модерну вказувало на відсутність консенсусу смаку. Постмодерністський митець може бути порівняний з філософом, все те, що він створює, не керується ніякими правилами і про них не можна скласти ніякого судження. На його думку, митець і письменник працюють без будь-яких правил, працюють лише для того, щоб встановити правила того, що буде створено. Твір та текст мають властивості події, це пояснює той факт, що вони приходять занадто пізно для їх автора. Постмодерн варто розуміти як парадокс попереднього майбутнього.

Постмодернізм можна розуміти як затвердження та догматизацію досягнень модернізму та одночасно іронічне та вільне до них ставлення. Все, що було авангардним стає класичним та загальноприйнятим.

Ф.Джеймісон вказує, що скандальні та новаторські прояви модернізму стають застиглими монументами, які необхідно зруйнувати для побудови нових ідеалів. В постмодернізмі зникає розрізнення між елітарною, високою культурою та масовою, поп-культурою. Ще одною особливістю постмодернізму є зникнення індивідуалістичного суб'єкта, який і не існував раніше, а був лише філософською та культурною містифікацією, яка була спрямована на переконання людей у наявності індивідуальної суб'єктності та унікальної персональної ідентичності.

Основними ознаками мистецтву цього періоду є використання готових форм, яке передбачає застосуваннятиражування, написання рімейків, перетворення вже існуючих шедеврів. Постмодерністський погляд на оточуючий світ та самого себе крізь призму іронії допомагає позбутись вульгарності, комплексу вторинності власної сутності. Ще одною ознакою постмодернізму є синкретизм стилів, вільні дії з ними, застосування відомого у незвичному контексті.

Для початку XXI ст. характерним є поступове відмирання постмодернізму та входження в добупостпостмодернізму або метамодернізму. Однозначно охарактеризувати цей феномен неможливо, оскільки ця епоха лише розпочинається. Проте можна окреслити певні риси, такі як прагнення до діалогу, природності та щирості. На перший план виходить проблема відродження самобутніх форм культури - фольклору, з іншого боку - посилення значення віртуальної дійсності та гіперреальності.

Термін "метамодернізм" спочатку був впроваджений Олександром Думітреску для опису парадигми розвитку літератури XX ст.. В сучасному розумінні метамодернізмом називають обґрунтування та пояснення останніх подій в критичній літературі, філософії, архітектурі, мистецтві, кіно та літературі, які виходять з відторгнення позицій постмодернізму. Таке розуміння метамодернізму з'являється у нідерландських культурологів Тимофія Вермюліна (Vermeiden) та Робіна ван ден Аккера у 2010 році, для яких префікс "мета" сходить до metaxy Платона.Метамодернізм розглядається як безперервний рух між вихідними позиціями та типами мислення модерну та постмодерну, між універсальною істиною та політичним релятивізмом, між щирістю та іронією, надією та сумнівами, розумом та інтуїцією, між структурою та реконструкцією. Метамодернізм схиляється до нової чуттєвості та нових метанаративів.

Для мистецтва метамодернізму характерне повернення трансценденталізму, романтизму, надії, щирості, афекту, розповідності, піднесеного. Прикладами метамодернізму у мистецтві, на думку Вермеюліна та ван дер Аккера, постає архітектура BIG, кіно Мішеля Гондрі, Спайка Джонза, музика CocoRosie, Antony and the Johnsons, Джорджа Ленца та Девендри Банхарт, художні твори Пітера Дойге, Олафура Еліассона, Рагнара Кьяртансона, а також літературні праці Харукі Муракамі, Роберто Боланьо і Джонатана Франзена.

З червня 2010 року Ван ден Аккер та Вермеюлін розпочали веб-журнал "Нотатки про метамодернізм", який поєднав сучасних представників різних національних шкіл та спеціальностей. Саме в такому поєднанні теорії та практики, у взаємодії філософсько-естетичної думки та сфери віртуалізованого спілкування і вбачається подальший розвиток філософії та мистецтва.

Список використаної літератури

1. Ботавина Р. Н. Этика деловых отношений: Учебное пособие для студентов обучающихся по экономическим специальностям. - М.: “Финансы и статистика”, 2010. - 208 с.

2. Гах Й. М. Етика ділового спілкування: Навч. посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2012. - 160 с.

3. Герасимчук А. А., Тимошенко О. І. Етика та етикет. - К.: ЄУ. - 2011. - 350 с.

4. Герчикова И. Н. Деловая этика и регулирование международной коммерческой практики: Учебн. пособие - М.: Консалтбанкир, 2012. -576 с.

5. Дерлоу Дес. Ключові управлінські рішення. Технологія прийняття рішень: Пер. з англ. - К.: Наукова думка, 2011. - 242 с.

6. Зусін В. Я. Етика та етикет ділового спілкування: Навч. посібник. -2-е вид., перероб. і доп. - К.: Центр навчальної літератури, 2012. - 224 с.

7. Кубрак О. В. Етика ділового та повсякденного спілкування: Навч. посібник. - Суми: ВДТ “Університетська книга”, 2010. - 288 с.

8. Малахов В. Г. Етика: Курс лекцій. - К.: Либідь, 2010. - 304 с.

9. Мартыненко Н. М. Основы менеджмента: Учебник. - К.: Каравелла, 2013. - 496 с.

10. Палеха Ю. І. Ділова етика: Навчально-методичний посібник. - К.: ЄУФІМБ, 2012.- 250 с.

11. Палеха Ю. І. Етика ділових відносин: Навч. Посібник. - К.: Кондор, 2010. - 356 с.

12. Сердюк О. Д. Теорія та практика менеджменту: Навч. посібник. - К.: Професіонал, 2014. - 432 с.

13. Статінова Н. П., Радченко С. Г. Етика бізнесу: Навч. посібник. - К.: КНТЕУ, 2010. - 280 с.

Размещено на Allbest.ur