Народні танці в святково-обрядовій культурі Хмельниччини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія

НАРОДНІ ТАНЦІ В СВЯТКОВО-ОБРЯДОВІЙ КУЛЬТУРІ ХМЕЛЬНИЧЧИНИ

Л.В. Моцна

У статті розглядається народні танці в святково-обрядовій культурі Хмельниччини.

Ключові слова: культура, святково-обрядова культура, традиції, фольклор, народні танці, полікультурність, Поділля.

Постановка проблеми. Оновлення сучасного мистецтва, культурного та духовного відродження нашого народу можливе лише за умови вивчення історичного минулого та поваги до його здобутків. Українське мистецтво і, зокрема, народні танці з давнини плідно впливали на розвиток вітчизняної та світової культури у різні часи. Незважаючи на заборони, народне, а потім й професійне хореографічне мистецтво склали основу хореографічної культури українського народу, яка відображає його життя у художніх образах і служить зразком для подальшого його процвітання.

Стан української народної хореографічної культури характеризується суперечливими тенденціями: з одного боку спостерігається інтеграція народно-сценічного з іншими видами танцю (класичним, бальним, сучасним), нівелювання національної своєрідності внаслідок активного наступу масової культури, з іншого - потужний самостійний розвиток народно-сценічного хореографічного мистецтва, відбуваються позитивні процеси підвищення інтересу до народної хореографії та її похідних форм.

Тому, вивчення та аналіз народних танців в святково-обрядовій культурі Хмельниччини є актуальним.

Аналіз основних досліджень та публікацій, посвячених даній проблемі. Останнім часом серед вітчизняних науковців значно підвищився інтерес до вивчення окремих регіональних танцювальних традицій, які в свою чергу тісно пов'язані з святково-обрядовою культурою. Тому, проблема народних танців в святково-обрядовій культурі Хмельниччини є досить актуальною та поширеною в сучасному мистецькому просторі.

Аналіз змісту праць та публікацій свідчать, що не всі аспекти даної проблеми добре висвітлені та досліджені. Орієнтиром досліджень календарної звичаєвості на наукових засадах у ХХ ст. є праці С. Килимника, с. Соколової, О. Курочкіна, Ю. Климця, В. Борисенко. На регіональному рівні святково-обрядові комплекси народного календаря досліджували Г. Кожолянко, Т. Прігаріна, О.Смоляк, Н.Ковальчук та ін. Ґрунтовні теоретичні праці в галузі української народної хореографічної культури В. Верховинця, А. Гуменюка, В. Василенка стали фундаментом сучасних наукових досліджень у цій галузі. Останнім часом відбувається значне пожвавлення в розробці регіональних проблем української етнохореографії (Поділля - В. Тітов). Дослідження танцювального мистецтва окремих регіонів, локальних зон сприяє створенню комплексної історії розвитку народної хореографічної культури в Україні. Однак наукової розробки проблем розвитку народних танців в святково-обрядовій культурі хореографії Подільського регіону України, зокрема, Хмельниччини, проведено не було.

До ХХІ століття народний танець пройшов непростий і суперечливий шлях розвитку, позначений злетами і спадами народної думки, багатий на ентузіастів народного танцю, які своєю плідною працею заклали основи розвитку і процвітання народної хореографії.

Майже за всіх часів народна культура знаходилась під забороною, а вся система будувалась таким чином, щоб русифікувати і денаціоналізувати український народ і закрити йому дорогу до національного.

У 30-х - 40-х ХХ ст. зацікавленість темою календарної обрядовості українців значно зменшилась. Це було пов'язано з офіційною забороною на дотримання, фіксацію та вивчення «забобонів та пережитків». Архівні матеріали свідчать, що в 50 - 60-ті роки антирелігійна робота із «з пережитками та забобонами» головним чином провадиться через запровадження «нових радянських свят» за допомогою розгалуженої системи культурно-освітніх закладів та мережі колективів художньої самодіяльності. І лише в 60-х рр. ХХ ст. зростає інтерес до окремих календарних традицій подолян і пов'язаних з ними обрядовими народними танцями. Опрацювання значного та різноманітного матеріалу про святково-обрядову сферу дає можливість «вжитися» в епоху, зрозуміти, в яких конкретно-історичних умовах функціонувала обрядовість. Народні обряди та звичаї в громадському і домашньому побуті на Україні мають ту чи іншу художню частину, органічним елементом якої є завжди танці.

Тематика танців Хмельниччини в основному ігрова та трудова. Серед популярних такі танці як «Марина», «Роман», «Нікола», які побудовані на відносинах між учасниками та ігровому елементі. Тут дуже поширені хороводи і обрядові танці.

Свята народного календаря українців й пов'язані з ними вірування є одним з найдавніших компонентів традиційної землеробської культури. Вони органічно пов'язані з трудовою діяльністю людини.

Одним із найяскравіших звичаїв наших предків було закликання весни. У своїх легендах і казках український народ створив світлий образ Весни, символом якої виступала дівчина з вінком квітів на буйних косах. В цей період року здебільшого дівчата - іноді разом з хлопцями - виконували так звані танки ( їх називають хороводами). Незважаючи на те, що хороводи є природним продовженням веснянок, за характером виконання вони від них відрізнялися, бо пісенні мелодії супроводжувалися відповідними рухами, жестами та мімікою.

Отже, хороводи є первісною формою народного танцювального мистецтва, яке збереглося і дійшло до наших днів. Це весняні хороводи - «Подоляночка», «Кривий танок», та багато інших.

«Кривий танець» на Хмельниччині є символом приходу весни, його виконання було обов'язковим. Це різновид весняно-літнього хороводу, в якому приймають участь і дівчата, і хлопці. Символіка цього танцю пронизана почуттям кохання, статевого позиву, мотивами парування. Сплетені руки, в'юнкові рухи, зигзагоподібні малюнки танцю - все це свідчить про яскраво виражений любовно-шлюбний характер, органічно поєднаний з аграрною магією. Дівочі кругові хороводи виконувались приблизно за однією схемою: при їх виконанні одна з дівчат показувала всередині кола все те, що співали інші дівчата, тримаючись за руки. Після закінчення пісні, дівчина ставала в коло, а на її місце виходила інша. Так, у хороводі «Подоляночка» дівчина-подоляночка забігає в коло, робить те, про що співається у пісні.

За способом танцювання розрізняють кругові («Подоляночка та ін.) та ключові («Кривий танець» та ін.). Окрему групу становлять хороводні ігри («Верба б'є» та ін.).

Танцювальна традиція Подільського регіону має глибокі давньоруські та польські корені, свідченням чого є побутування хороводів, які приурочені до святкового календаря: весняні, купальські, обжинкові. Відбувся вплив на танцювальні традиції й побутування у подолян, зокрема, на такі танці, як: «краков'як», «карапет» та ін.

Населення центральної зони України з давніх часів поповнювалось як за рахунок українців з інших етнографічних зон, так і завдяки міграції сусідніх народів (болгари, серби, поляки, росіяни, молдавани, греки, німці, цигани та ін.). Під час взаємодії різних етнічних груп відбувалися процеси взаємовпливу, взаємопроникнення, часом взаємовідштовхування, часом розчинення певних елементів обрядів одного народу, у тому числі й танців, в обрядовій культурі іншого, що не проявлялося настільки активно в більш стабільних у міграційному відношенні регіонах України. Компактне проживання певних етнографічних груп (наприклад, болгар) сприяло збереженню їхніх традицій та обрядів.

Тому однією особливістю календарної звичаєвості подолян була значна кількість іноетнічних запозичень, що визначалось багатонаціональністю населення краю. Так, М. Яворівський констатував, що на початку ХХ ст. в Подільській губернії «8,07% від загальної кількості складали євреї, 5,08% - поляки, 1,5% - росіяни, менше відсотка - румуни, молдавани, цигани, вірмени, білоруси та ін.» [4, 72].

В характері виконання танцювальних рухів з першого погляду помітні інші стилістичні особливості хореографії, які, зберігаючи в загальних рисах національну основу української народної хореографії, формувались під безпосереднім впливом танцювального мистецтва народу, який оточував українців. Хореографічна культура Поділля, окрім рис, притаманних всім українським танцям, ввібрала в себе деякі риси молдавської, словацької, польської, єврейської та румунської танцювальних культур.

Отже, проаналізувавши доступні джерела, можемо зробити висновок, що впродовж ХХ та на початку ХХІ ст. науковцями, публіцистами, краєзнавцями нагромаджено значну кількість літератури, що фіксує календарну обрядовість подолян в історичному розвитку. Архівні записи, місцева періодика також є важливим джерелом для дослідження проблеми трансформації святкової моделі календарних свят подолян і дозволяє не лише проведення порівняльного аналізу старих й нових свят, зокрема народні танці, але й уможливлює розгляд етапів перетворення їх культурного змісту, що й повинно стати предметом подальших етнографічних досліджень.

народний танець обрядовий хореографія

Список використаних джерел

1. Антипова І. Танці Поділля / І. Антипова. - К. : Мистецтво, 1971. - 106 с.

2. Боримська Г. В. Самоцвіти українського танцю / Галина Боримська. - К. : Мистецтво, 1974. - 136 с.

3. Василенко К. Український народний танець: Підручник / Ким Верховинець В.М. Теорія українського народного танцю / Василь Верховинець. - К. : Музична Україна, 1980. - 282 с.

4. Григору П. С. Населення Поділля 20-х р. ХХ ст.. за матеріалами все людного перепису 1926 р./ П. С. Григору. - Хмельницький: редакційно-видавничий відділ, 1993. - С. 72-73.

5. Гуменюк А. І. Народне хореографічне мистецтво України / А. І. Гуменюк. - Київ.: Мистецтво, 1963. - 235 с.

6. Гуменюк А. Українські народні танці / А. Гуменюк. - К. : Наукова думка, 1969. - 360 с.

7. Литвиненко В. А. Зразки народної хореографії : Підручник. 2-е вид. / В. А. Литвиненко. - К. : Альтерпрпес, 2008. - 467 с.

8. Орел М.З фольклору Поділля // НТЕ. - 1959. - № 4. - С.110-115; Орел М. Трудові свята на Хмельниччині // НТЕ. - 1963. - №3. - С.74-77.

9. Ткаченко Т. Народные танцы / Тамара Ткаченко. - М. : Искусство, 1975. - 680 с.

10. Чубинський П. Календар народних звичаїв та обрядів. - К.: 1993. - 80 с.

Размещено на Allbest.ru