Размещено на http://www.allbest.ru/

Риси первісної культури

Зміст

• 1. Перший людський гурт
• 2. Загальні риси первісної культури
• 3. Анімізм та інші форми первісної духовності
• 4. Міфи як "першодумки людства"
• 5. Первісне мистецтво
• 6. Слов'янська міфологія
• 7. Етапи розвитку культури давніх слов'ян
• Список використаної літератури

1. Перший людський гурт

Людина вийшла з темного царства нижнього палеоліту, в якому майже за 800 тис. років у сімействі гуманоїдів змін практично не відбулося. За словами французького біолога і гуманіста П. Тейяра де Шардена, "людина увійшла у світ безшумно". Проте на драбині біологічної еволюції вона одержала вирішальну перевагу над усіма іншими видами: тварина теж дещо знає, але вона не знає про своє знання; розум та уява людини порушили неусвідомлювану гармонію її тваринного існування, вивели її за межі природи, часткою якої вона однак залишилася. Перевага людини як розумної істоти стає джерелом її тривоги. Ця особливість суто людська -- вона надалі була метафізичною підставою потреби у богах, а також визнання відповідальності за гідність власного життя (Єгипет), турботи за стан своєї душі (Індія), пошуку сенсу існування (аркадський Гіль-гамеш), фатуму у грецьких трагедіях та багато іншого у культурі людства.

Як культурна епоха первісність охоплює (згідно із загальноприйнятим поділом історії) періоди дикості і варварства, але початковою формою суспільства було первісне людське стадо.

Цей перший людський колектив безпосередньо замінив зоологічне об'єднання найближчих предків людини - пралюдей. Часом існування такого гурту був ранній, або нижній, палеоліт, який охоплює майже мільйон років. У процесі становлення людського соціуму відбувалися боротьба соціального та біологічного, приборкання "зоологічного індивідуалізму", формування колективної волі, моралі, перетворення людей типу пітекантропів на неандертальців, які на межі раннього і пізнього палеоліту перетворились на людей сучасного фізичного типу. Це супроводжувалося зростанням ролі полювання, розвитком кам'яної техніки і переломом у людських відносинах: було обмежено проміскуїтет та канібалізм, заборонено вбивство "своїх", визначено деякі табу. З'явилися і позитивні норми поведінки: турбота про всіх членів свого колективу та рівний розподіл їжі між усіма, усвідомлення єдності всіх членів гурту, можливо, у формі тотемізму. Напевне, на цей час припадає поява зачатків магії. У подальшому розвитку витісняються невпорядковані статеві відносини, кожне стадо стає екзогамним колективом, родом. Рід став першим колективом із соціальними відносинами в основі. Науковці вважають, що первісне людське стадо від родового суспільства відокремлює глибока суттєва межа.

2. Загальні риси первісної культури

Стихійна культурна еволюція полягала у тому, що життя забезпечувалося збиранням та полюванням. Дослідники М. Харрісі, Л. Байт, використовуючи порівняльний метод, реконструювали ситуацію, яка показує, коли і чому людині довелося перейти від стихійного користування природним до керованого людським розумом. Кочовий спосіб життя невеликих груп людей (до 40 осіб) на 15 000 р. до н. о. забезпечив зростання їх чисельності до 4--8 млн. осіб. Але у період між 12 000 і 8000 рр. до н, е. чисельність їх зменшилася наполовину. Ця демографічна криза розглядається як така, що змусила людей звернути увагу на навколишнє середовище. Плем'я із 40 осіб потребувало для життєзабезпечення 80--100 кв. км землі, а на території сучасної України могло б прогодуватися не більше 300 тис. осіб. Зі збільшенням кількості гуртів їжі не вистачало -- люди вимирали. Тому і сформувалися правила такої взаємодії з природою, яка тільки й була доцільна за кам'яних знарядь праці. Виживали лише ті племена, які суворо обмежували себе у репродуктивній функції (внаслідок чого з'явилася екзогамія) та у збереженні носіїв соціальної пам'яті -- старих людей. Іноді доводилося встановлювати надто жорстокі звичаї: залишати за межами племені вдів і сиріт, вбивати новонароджених дівчаток тощо. Ці дані свідчать про те, що первісні люди "грали" з природою у досить жорстоку гру, правила якої вони не могли змінювати довільно.

Ускладнення і технологічний та психологічний розвиток життя племені супроводжувалися новими стандартами поведінки і відповідними їм обрядами (введення на певному етапі ініціацій, культових дій стосовно вождя тощо).

Регламентованість існування і брак суперечок у сфері ціннісних орієнтирів сформували такі особливі риси первісної культури:

-- гомогенність -- однорідність (для порівняння: сучасна гетерогенна культура об'єднує чимало різних субкультур -- професійних, станових, вікових та ін.);

-- первісний синкретизм (з грец. -- змішання) -- нерозчленованість, що характеризує нерозвинений стан певного явища (наприклад, первісне мистецтво, за якого музика, спів, танець ще не були відокремлені одне від одного);

-- табуйованість (священні заборони, які не можна було порушувати);

-- ритуальність, що слугувала впорядкуванню і стабілізації життєдіяльності соціуму.

3. Анімізм та інші форми первісної духовності

Дав людини періоду дикості навколишній світ міг здаватися ворожим, але не був незрозумілим: оскільки життя за первіснообщинних умов мало своєю віссю кровно родинні відносини (племена, роди), то весь світ (небо, сонце, води, тварини тощо) в уявленні тогочасної людини теж був єдиною великою общиною, пов'язаною родинними відносинами. Все, що існувало, сприймалося як живе, таке, що має душу, звідси -- анімізм, а також інші форми первісної свідомості (тотемізм, табу фетишизм, магія), які є зачатками майбутніх релігій, права, моралі, науки, мистецтва.

Віра в одуховленість, одухотвореність природи досягає найвищої точки у міфах, які є природним результатом розумової праці первісних людей, що прагнули розкрити у найдрібніших деталях навколишнього світу вияви особистого життя і волі. Первісна людина все, з чим вона стикалася у житті (істоти, рослини, явища), вважала своєрідним партнером, який має особистісні якості. Будь-які зіткнення зі звіром, річкою тощо переживалися цілісно: емоціями, творчою уявою, інтелектом. І кожна така подія, для того щоб зробити її зрозумілою іншим, переказувалась у формі оповідання. Саме про таке "оповідання" йдеться, коли вживається слово "міф". Починаючи від сміливих і грубих міфів про природу, в які дикун вкладав свої знання, здобуті його "дитячим" спогляданням навколишнього світу, і до тих часів, коли вони сформувались у міфологічні системи - незграбні і страхітливі у Мексиці, хвалькуваті та гіперболізовані у буддійській Азії, граціозні у Греції, минуло багато тисячоліть. Міф (з грец. -- переказ) -- архаїчна оповідь, переказ про духів, богів (пізніше -- героїв), яка не містить нічого абстрактного, однак є узагальненням тих чи інших явищ. Деметра, наприклад, є узагальненням усього землеробства в цілому, а Посейдон -- узагальненням усіх морів і морських явищ.

Водночас усі узагальнення в міфі не виходять за межі почуттєвих уявлень, ідея збігається зі звичайним образом. Коли зима і літо пояснюються зниканням і появою Персефони, дочки Деметри, викраденої підземним богом, то ця образна картина збігається з ідеєю зміни пір року. І цим міф принципово відрізняється від науки і філософії, які в окремі періоди людського розвитку наближалися до міфології та навіть зливалися з нею. Сюжети міфів різноманітні. Деякі з них містять пояснення походження Всесвіту, людини, тварин, рослин, стихійних явищ природи (наприклад, міф про Перуна -- бога блискавки і грому -- у давніх слов'ян, про Агні -- бога вогню -- в індійців, біблійний міф про всесвітній потоп та ін.). Чимало міфів пов'язано з господарською діяльністю людини, різними винаходами та відкриттями: міфи землеробських народів про героя (бога), що вмирає і воскресає, які відобразили уявлення про життя природи (Осіріс -- у єгиптян, Діоніс -- у давніх греків тощо), давньогрецький міф про Додала -- майстерного будівничого і художника, єгипетський міф про Тота -- винахідника писемності та ін. У деяких міфах відобразилися реальні явища життя (наприклад, у міфі про амазонок збереглися спогади про часи матріархату). Розквіт міфотворчості припадає на добу розвинених общинно-родових відносин. У цю епоху виникають усі найбільші міфологічні цикли, які пізніше були закріплені в літературних пам'ятках.

4. Міфи як "першодумки людства"

Важливу виховну роль відіграє міфічний персонаж (у міфознавстві - культурний герой), який здобуває чи вперше створює для людей різні предмети культури (вогонь, культурні рослини, знаряддя праці), вчить мистецтвам, ремеслам, мисливським прийомам, вводить шлюбні правила, ритуальні приписи. На пізніших етапах культурному герою під силу стають і космогонічні проекти: виловлювання Землі з первинного океану, і встановлення небесних світил, зміна дня і ночі. У грецькій міфології Прометей вважався творцем культури, заслугою якого є наділення людей розумом, умінням споруджувати будинки, робити кораблі, ремеслувати, писати, читати, носити одяг, приносити богам жертви. Культура виноробства пов'язувалася з Діонісом, культура оливи -- з Афіною.

Міфи -- продукт тривалого формування. В них можна виявити ідеї різних епох, вони -- історичні ідіоми. Будучи де лише "вигадкою", а й пізнаною "таємницею" світу, міфічний світ формулює як світські явища великі духовні і моральні сили життя. Голова однієї із шкіл герменевтики німецький філософ Г.Т. Гадамер вважає, що міфи -- це "суть реалізовані відповіді, за допомогою яких людське буття постійно розуміє себе", це "першодумки людства''. Міфи різних народів мають багато спільних тем (сюжет про створення світу тощо) і мудрість, що дала Гегелю підстави назвати їх "педагогікою людського роду".

Важливою частиною первісної культури є прислів'я та приказки. У них довге життя: ми, наприклад, вживаємо ті, що зафіксовані в літературі середніх віків, однак складались вони значно раніше, а їх джерелом був якийсь забутий звичай, легенда, залишки старовинних вірувань чи магії. У прислів'ях і приказках давня людина демонструє досить високий рівень розумового розвитку, їх не було у найпримітивніших племен. Разом із прислів'ями і приказками виникають загадки -- своєрідні задачі, на які потрібно дати цілком серйозні відповіді (наприклад, загадка Сфінкса Едіпу: ''Хто вранці ходить на чотирьох ногах, вдень -- на двох, а ввечері -- на трьох?"). Щоб скласти загадку, необхідно мати значний запас знань і задатків абстрактного порівняння. Інколи вони були вправами для дітей.

5. Первісне мистецтво

Мистецтво, однією з важливих функцій якого є фіксація і передавання наступним поколінням набутого соціального досвіду, певних знань і розумінь, досягло в первісні часи високого рівня. Від епохи палеоліту (40--12 тис. до н.е.) залишилися наскельні зображення, малюнки на стінах і скелях печер. У глибинах підземних галерей і гротів -- це контурні зображення голів звірів на вапнякових плитах або людська рука, обведена фарбою. Згодом з'явилися зображення велетенських оленів з гіллястими рогами, отар диких коней, зубрів. У наскельних малюнках 25--12 тис. до н.е. помітні впевненість і експресивність ліній, що передають стрімкий біг, боротьбу, а також почуття могутньої стихійної сили життя звірів. В епоху палеоліту створювалися статуетки звірів і огрядних голих жінок (культ Праматері). Людину зображали в епоху мезоліту і неоліту (12--4 тис. до н.е.): це малюнки про полювання, збройні сутички. В епоху бронзи вже з'являється монументальна архітектура -- для культових цілей, поховань. Основною художньою особливістю первісного мистецтва (яке зближує його з новітнім мистецтвом) була символічна форма, умовний характер зображення. Несхожість є абсолютно свідомою, що й свідчить про те, що це мистецтво. Його стилістична еволюція має такий вигляд: у наскельному живописі -- найстарішому -- панують зображення статичних об'єктів, досить натуралістичних; потім - різкий поворот до узагальнення, певного схематизму; на третьому етапі знову посилюється інтерес до деталізації, життєвих сцен; четвертому етапові характерні стилізація, заміна життєвого образу знаком, імітації - символом. Первісна людина мала не менші художні здібності, ніж сучасна, можливо, навіть і більші. Її смак був бездоганним. Вона ще не стала пасивним споживачем мистецтва, а була такою самою мірою художником, творцем, як і мисливцем, воїном тощо. Сама тому художня спадщина первісного світу посідає значне місце у системі художніх цінностей сьогоденна.

Всесвітньо відомими є палеолітичний живопис Франції та Іспанії, фрески Тассілі в Африці, петрогліфи Італії та Скандинавії. На території України найвідоміший -- зображення на піскових брилах Кам'яної могили в Криму, а також на кам'яних плитах кромлеха одного з курганів поблизу с. Вербівка на Черкащині.

Найдавнішими археологічними пам'ятками є мегалітичні споруди: різновиди мегалітів -- кромлехи, менгіри, дольмени.

6. Слов'янська міфологія

Будучи частиною первісного світу, слов'янська стародавність мала свою специфіку. Для вірувань найдавніших слов'ян, як і для інших мешканців планети на етапі родоплемінного ладу, характерне уявлення про природу як світ живих істот -- духів, яких вшановували. Слов'яни поклонялися лісовикам (гайовикам, полудницям, щезникам), водяникам та берегиням (пізніше - русалкам, мавкам), пальовикам, упирям (вампірам) та іншим демонам, а також одуховлювали гори і каміння, гаї і дерева (найчастіше дуби, у чехів -- липу), тварин (ведмедя, вепра, тура, коня), вірили у те, що є родичами зі своїми тотемами, у зв'язку з чим були впевнені, що тотем може набути людської подоби (личини), а людина перетворитися на звіра (перевертня, вурдалака). Вони обожували не лише земні сили, а й небесні, котрі, як вони вважали, визначали їх долю як землеробів тощо.

У слов'янській міфології божеством небесного світу був Сварог, сином якого вважався Сварожич -- вогонь; місцевими варіантами бога Сонця були Триглав -- творець неба, землі і води у поморян, чотириликий Святовит (Свантевит) у лютичів, семиликий і восьмирукий Яровит (Геровит) у гаволян. З культом Сонця (солярним культом) пов'язаний характерний для давніх слов'ян звичай спалення трупів, а також сезонно-календарна обрядність. Слов'яни вірили у богиню земної плодючості (у русів -- Мати-земля, у чехів і полабів -- Жива), у бога вітрів і бур -- Стрибога (у поляків -- Самовила). Із розвитком родового ладу поширилися вірування у безсмертя душ померлих предків, які називались "нав'є", зокрема у те, що померлі предки (Рід, Шур, Рожаниці, у чехів -- Судички) у загробному житті продовжують піклуватися про свій рід. Віра у загробне життя душі, тимчасове повернення її до середовища живих породили відповідні поховальні обряди та поминальні "нав'ї дні" (пізніше -- батьківські). Душі померлих дівчат ушановувалися під ім'ям русалок (мавок, пявок). Культ предків зникав поступово разом із родовим ладом, і на місце покровителів роду прийшли духи моногамної сім'ї -- домовики (у західних слов'ян -- господарики, пенати, skritsky); із загального сонму духів почали виокремлювати небожителів -- богів.

У VI ст. слов'яни вірили, що тільки один бог -- бог блискавки -- володарює над усіма. Загальнослов'янський бог пізніше йменувався у русів як Перун, у болгар -- Пирін, у поморян -- Пируновець. Коли виникла ієрархія та диференціація у світі духів (у ранньофеодальному суспільстві), головними богами слов'янської знаті стали Перун (Радгост, Святовит), наділений функціями бога війни, та Велес (у русів -- Волос) -- бог худоби і багатства.

7. Етапи розвитку культури давніх слов'ян

У сучасній науці розрізняють такі основні етапи розвитку культури стародавніх слов'ян: мізинський, трипільський і черняхівський. Висловлюється думка, що вже епоха пізнього палеоліту (близько 25 тис. років до н.е.) засвідчує на території сучасної України певний рівень культури. Так, під час розкопок села Мізинь (Чернігівська область), а також на Київщині, Полтавщині та Тернопільщині виявлено житла стародавніх мисливців з дерева і кісток мамонта. Найвищі здобутки культури доби неоліту демонструють розкопки трипільської культури (V--III тис. до н.е.). її назва походить від села Трипілля біля Києва, де київський археолог В. Хвойка провів розкопки, під час яких були знайдені своєрідні поселення у формі кола без оборонних споруд, де люди жили великими родами, які очолювали жінки (матріархат), вели господарство колективно, головним джерелом їх існування було хліборобство і скотарство, допоміжним -- мисливство і рибальство. Також було встановлено, що поряд із високою культурою землеробства і скотарства значного рівня досяг яскравий декоративний розпис керамічних виробів побутового призначення.

Друга найдавніша -- катакомбна - культура на території України була виявлена на початку XX ст. після розкопок курганів у басейні Сіверського Дінця. слов'янський культура анімізм міфологія

Слов'янська культура (у тому числі й українська) у цю добу була досить сильно пов'язана з культурами сусідніх етносів. Уже в епоху бронзи (кінець IV -- початок І тис. до н. е.) маси людей були охоплені міграцією. У результаті виникає нечіткість меж тогочасної культури, з'являються нові її елементи різного походження. Вважається, що індоєвропейці принесли на територію сучасної України патріархат, культ Сонця, флективну мову (для якої властиве утворення граматичних форм слів шляхом зміни їх закінчень або звуків основи).

Вплив племен, так званих шнуровиків, які прийшли з півночі, тобто з територій нинішньої Прибалтики і Центральної Європи, привів до заміни хлібороба вершником, мирного жителя -- воїном, вола -- конем і до будівництва поселень на високих, стрімких берегових маси вах. З численних іранських племен найбільше археологічних пам'яток залишили скіфи, з яких на території України -- скіфський курган IV ст. до н.е. (Товста могила) Золотий курган V ст. до н.е. Скіфське мистецтво збагатило слов'янську культуру, зокрема житлове будівництво. У свою чергу, на скіфів значно вплинули античні традиції, безпосередньо міста-колонії на узбережжях Чорного й Азовського морів. У VI ст. до н. е. на колоніальних територіях виросли грецькі міста-поліси: Ольвія -- на березі Буго-Дністровського лиману, Тирас -- у гирлі Дністра, Пантикапей -- на місці сучасної Керчі. У V ст. до н.е. було засновано місто Херсонес біля сучасного Севастополя. Грецька колонізація Причорно мор'я сприяла включенню культурної традиції східних слов'ян до еллінського культурного простору.

Наступним етапом розвитку культури стародавніх слов'ян була так звана черняхівська культура, яку археологи датують II--V ст. і яку вчені називають культурою антів. Уперше на історичній арені анти з'явилися у період наступу тюрксько-монгольських племен на Європу. Розгромивши готів у 375 р., анти заволоділи Україною і розселилися по всій етнографічній території у нинішніх кордонах. Вони жили окремими родами, які утворювали "город" для спільного обробітку землі. Анти були хоробрими войовничими племенами, успішно воювали з Візантією і запозичили багато чого в інших народів. Племена антів часто не жили у злагоді між собою, але у разі небезпеки гуртувалися навколо обраного вождя чи князя. Ця культура відома своєю керамікою, а також одягом, гарно прикрашеним вишивками, намистами, вінками. Культуру антів характери-зують знахідки біля с. Зарубинці, а пізніше біля с. Черняхів на Київщині.

Список використаної літератури

1. Августин Блаженный. О граде Божьем / Августин Блаженный. - Минск: Харвест; М.: ACT, 2010. - 1296 с.

2. Антология исследований культуры. - Т. 1. Интерпретация культуры. - СПб.: Университетская кн., 2011. - 730 с.

3. Велик АА. Культурология: антропологические теории культур / A.A. Велик. - М.: Рос. гос. гуманитар, ун-т, 2011. - 241с.

4. Введення в культурологію: навч. посібник в 3-х частинах / ред. В.А. Саприкін. - Ч. І. - М: МГІЕМ (Технічний університет), 2012. - 210 с.

5. Бердяев НА. Философия творчества, культуры и искусства: в 2 т. / H.A. Бердяев. - М.: Искусство: Лига, 2012.

6. Гофф Ж. ле Цивилизация средневекового Запада / Ж. ле Гофф. - М.: Прогресс-Академия, 2012. - 376 с.

7. Губман БЛ. Западная философия культуры XX века: учеб. пособие / В.Л. Губман. - Тверь: ЛЕАН, 2011. - 288 с.

8. Дженкс Ч. Язык архитектуры постмодернизма / Ч. Дженкс. - М.: Стройиздат, 2012. - 137 с.

9. Дианова В.М. Постмодернистская философия искусства: истоки и современность / В.М. Дианова. - СПб.: Петрополис, 2012. - 270 с.

10. Затонский ДА. Модернизм и постмодернизм / Д.А. Затонский. - X.: Фолио, 2010. - 254 с.

11. Иолон П.Ф. Рациональность в науке и культуре / П.Ф. Иолон, СБ. Крымский, Б.А. Парахонский. - К.: Наук, думка, 2011. - 286 с.

12. Ионин Л.Г. Социология культуры : учебное пособие / Л.Г. Ионии. - 2-е изд. - М.: Логос, 2012. - 278 с.

13. Козловски П. Культура постмодерна / П. Козловски. - М.: Республика, 2012. - 240 с.

14. Кравченуо А.І. Культурологія: навч. посібник для вузів / О.І.

15. Кравченко. - М.: Академічний Проект, 2012. - 496 с.

16. Крымский СБ. Эпистемология культуры: Введение в общественную теорию познания / СБ. Крымский, Б.А. Парахонский, В.М. Мейзерский. - К.: Наук, думка, 2010. - 264 с.

17. Кузицын Г.М. Культурный прогресс человечества: проблемы, поиск, решения / Г.М. Кузицын // Культура, искусство, человек: сб. науч. ст., тез. докл. и сообщения науч.-практ. конф. (25-26 марта 1993 г.) / Перм. гос. ин-т искусств и культуры. - Пермь, 2011. - С. 5-15.

18. Культура Древнего Рима / отв. ред. B.C. Голубцова. - Т. 1. - М.: Наука, 2012. - 431 с.

19. Культурологія: українська та зарубіжна культура: навч. посіб. / [авт.: М.М. Заковичтаін.]; за ред. М.М. Заковича. - 5-те вид., стер. - К.: Знання, 2010. - 589 с. - (Вища освіта XXI століття). - Словник іншомов. слів і термінів: с. 580-589.

20. Культурологія. Історія світової культури: навч. посібник для вузів / ред. Т.Ф. Кузнецова. - М.: Академія, 2012. - 607 с.

21. Культурологія. Історія світової культури [Текст]: навч. посібник для вузів / ред. А.Н. Маркова. - М.: ЮНИТИ, 2011. - 326 с.

22. Культурологія: підручник для студентів техніч. вузів / ред. Н.Г. Баг-дасарьян. - М.: Вища школа, 2011. - 511 с.

23. Культурологія [Текст]: навч. посібник для студентів вузів / ред. Г.В. Драч-Ростов н / Д: Фенікс, 2012. - 576 с.

24. Культурологія. ХХ століття: словник. - СПб.: Університетська книга, 2012. - 640 с.

25. Культурологія. ХХ століття: енциклопедія. - У 2 т. - СПб.: Університетська книга. - Т. 1 - 447 с., Т.2 - 447 с

26. Культурологія: навч. посібник / ред. А.А. Радугин. - М.: Центр, 2002. - 400 с.

27. Кутирев В.А. Культура и технология: борьба миров / В.А. Кутирев. - М.: Прогресс-Традиция, 2011. - 240 с.

28. Кучменко Е.М. Історико-культурна спадщина країн Азії та Африки в новий час / Е.М. Кучменко. - К.: Стилос, 2012. - 319 с.

29. Мамонтов С.П. Основи культурології / С.П. Мамонтав. - М.: Изд-во РОУ, 2012. - 272 с.

30. Маркарян Э.С. Очерки теории культуры / Э.С. Маркарян. - Ереван: Изд-во АН Арм. ССР, 2011. - 228 с.

31. Маркарян Э.С. Теория культуры и современная наука: логико-методологический анализ / Э.С. Маркарян. - М.: Мысль, 2012. - 284 с.

32. Маркс К. Сочинения / Карл Маркс, Фридрих Энгельс. - 2-е изд. - М., 1964. - Т. 32. - С. 45; Т. 26. - Ч. П. - С. 123.

33. Минюшев Ф.И. Социальная антропология (курс лекций) / Ф.И. Минюшев. - М.: Междунар. ун-т бизнеса и управления, 2013. - 372 с.

34. Огапов А.А., Хангельдіева І.Г. Теорія культури [Текст]: навч. Посібник для вузів. - М.: ФАИР-ПРЕСС, 2012. - 384 с.

35. Павленко Ю.В. Історія світової цивілізації. Соціокультурний розвиток людства: навч. посіб. / Ю.В. Павленко. - 2-ге вид., стер. - К.: Либідь, 2012. - 360 с.

36. Пивоев В.М. Культурология: введение в историю и теорию культуры: учеб. пособие / В.М. Пивоев. - Изд. третье, перераб. и доп. - М.: КНОРУС, 2013. - 526 с. - Библиогр.: С. 525- 526.

37. Прилуцька АЄ. Культурологія: модульний курс: навч. посіб. для ВНЗ / А.Є. Прилуцька, СМ. Корабльова. - X.: Тор-сінг плюс, 2012. - 287 с.

38. Савицкая Т.У. Культура на рубеже тысячелетий: новые парадигмы и старые стереотипы / Т.У. Савицкая // Культура в современном мире: опыт, проблемы, решения: науч.-информ. сб. / Рос. гос. б-ка; Информкультура. - М., 2011. - Вып. 6. - С 3-18.

39. Теория культуры: учеб. пособие / под. ред. С.Н. Иконниковой, В.П. Большакова. - СПб.: Питер, 2012. - 592 с. - Библиогр.: С. 578-590.

40. Шейко В.М. Культура. Цивілізація. Глобалізація (кінець XIX - початок XXI ст.): в 2 т.: монографія / В. М. Шейко. - Т. 1. - X.: Основа, 2011. - 520 с.

Размещено на Allbest.ru