Ментальність українського народу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний університет «Львівська Політехніка»

Навчально-науковий інститут права і психології

Реферат

На тему: «Ментальність українського народу»

З історії української культури

студентки Лози Діани

Науковий керівник Кузьмінська Б.П

Львів-2014

План

Вступ

Українська ментальність: основні риси й характеристики

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Ментальність (від лат. mens -- пов'язаний з духом, духовністю) -- це спосіб мислення, загальна духовна налаштованість, установка індивіда або соціальної групи до навколишнього світу. Ментальність -- це призма, через яку людина дивиться на світ і себе в ньому. Тож можемо говорити про те, що вона притаманна кожній людині, незалежно від етнічної належності, соціального стану, статі, мови тощо.

Кожен народ у процесі свого історичного буття виробив особливий менталітет, тобто своєрідний спосіб усвідомлення й ставлення до світу, який задається мовою, традиціями, вихованням, релігійними уявленнями тощо, тобто усією суспільною практикою людей. До менталітету належать звички, прагнення, символіка, традиції, інтуїтивне несвідоме, що існують на рівні несвідомих психічних процесів. Поняття “ментальність” у науковий обіг увійшло з 1958 р. завдяки двом французьким дослідникам Ж.Люб'є і Р.Мандру. Через цю категорію ми можемо аналізувати психічний склад людей у соціальному, політичному чи етнічному контексті.

В умовах загострення глобальних проблем сучасності, коли актуальними стають світоглядні аспекти різних видів діяльності, є потреба допомогти людині у визначенні цінності і самоцінності життя, моральних принципів, гуманістичних ідеалів. З огляду на сучасне національне відродження України, яке включає в себе відтворення й осмислення історичної пам'яті народу, підвищується самоусвідомлення українцем себе як суб'єкта духовної діяльності, питання української ментальності стає все більш актуальним на сьогодні. Таким чином, дослідження української ментальності допомагає краще зрозуміти сутність українського народу, його специфіку на тлі різноманіття слов'янських народів. У роботі ми спробуємо визначити основні риси української ментальності, що склалися у ході розвитку українського народу і збереглися дотепер.

Українська ментальність: основні риси й характеристики

Ментальність є своєрідним «характером» нації, народу, але найкраще, цей характер прослідковується у конкретній людині нашої держави. В повсякденному житті українець, можливо, і не усвідомлює такі наукові категорії як «ментальність» чи «менталітет». У процесі спільного проживання з іншими людьми, індивідуальні ознаки ментальності переносяться в загальний зміст, а це, в свою чергу, презентує українську ментальність вже на загально етнічному рівні.

Ментальність українців формувалася багатолітнім досвідом їхніх пращурів.

Ми хочемо привести думку О. Кульчицького, який вважає, що головними чинниками, які формували психіку української людини, були: 1) расові; 2) географічні; 3) історичні; 4) соціопсихологічні; 5) культуроморфічні; 6) глибинно-психічні.

Зокрема, ментальність українського народу формувалася під впливом складних історичних обставин. Основну роль відіграло геополітичне розташування України на перехресті історичних шляхів зі Сходу на Захід і з Півночі на Південь. Ця обставина обумовила химерне поєднання у світогляді українця західної (активно-раціоналістичної, індивідуалістичної, матеріалістичної) та східної (пасивно-споглядальної, спрямованої на вищі істини) ментальності. Так, наприклад, сучасний українець, як західнянин, високо поціновує досягнення науки та техніки, але водночас для нього важливо, щоб вони використовувалися задля гуманістичних цілей.

Українцям пощастило з багатою територією, помірним кліматом, про що історично говорять постійні набіги чужоземців, красу української землі оспівували, нею захоплювалися. Риси ментальності українського народу цілком відповідають її природній красі. У даному контексті варто згадати слова В. Січинського: «Що за розкіш та Малоросія! В її природі нема нічого яскравого, різкого, але стільки миролюбного, ласкавого».

Любов до природи була притаманна пращурам українського народу ще з часів язичництва, коли вони відчували себе частиною Всесвіту. Це сформувало такі найвластивіші риси українського народу як самозаглибленість, ліризм, естетизм та філософічність українського характеру. На формування саме цих рис вдачі українця значний вплив мало, на думку Д. Чижевського, «постійне тло української історії -- природа України... Степ був тією основою, що якнайбільше придалася до усталення психічних рис... Сполучення широти і розмаху краєвиду з буйним розквітом життя, що притаманне Степові як формі буття природи, так само як море, ліс і гори, породжує почуття безмежно-могутнього або величного, а водночас і своєрідний неспокій». Ландшафтні особливості України, на думку дослідників, стали джерелом «величності», що породжує «естетичне і релігійне» почуття і філософську настанову. Саме ці географічні особливості існування українців як автохтонного етносу протягом віків історії формували зазначений психофізичний тип, а відтак і ментальність українців.

Чуттєве ставлення до довколишнього світу як одна з основних рис характеру української людини особливо притаманна українській жінці. Так, Ю. Липа звертає увагу на те. що українські селяни, особливо жінки, наділяють увесь світ здатністю бути живим. І це язичницьке, міфологічне сприйняття допомагає вижити в тих найтяжчих умовах, в яких українці існували протягом віків своєї історії. Коли б не чуттєве ставлення жінки-селянки до своєї праці, життя б перетворилося для неї на пекло, -- зазначає Ю.Липа. Українська жінка живе казкою від тисячоліть, і саме ця здатність до створення психологічно гармонійного середовища стає основою збереження роду і тієї стабілізуючої ролі, яку відіграє саме жінка в українській родині.

Родючість української землі, бажання та вміння на ній працювати, виплекали в українського народу таку наступну рису як працьовитість. На нашу думку, вона сформувалася у далекому минулому предків нашого народу під час їхнього спільного проживання, спільної праці, відпочинку. Земля, як колись, так і на сьогоднішній день, для більшості українців є не лише засобом існування, або відпочинку - це незалежність і достаток. Довіра до доброї неньки-землі за довгі віки історії українського етносу перетворилася на архетип колективного українського несвідомого, сформувавши психологічний оптимізм і гармонійне світовідчуття українців.

Українець, не відмовляючись від раціоналістичної думки, великої ваги надає виявам почуттів та емоцій. Інколи він може видаватися навіть сентиментальним і надто ліричним. Це, зокрема, відбилося у фольклорній лексиці, в якій часто зустрічаються пестливі форми, навіть для негативних персонажів (“воріженьки”).

Українець дуже прив'язаний до своєї родини, в якій намагається будувати міцні і надзвичайно близькі стосунки. Для його ментальності характерно піклуватися. Українці, як правило, оточують своїх близьких турботою, своєрідною материнською опікою. Дітей підтримують до зрілого віку, і часто ще й у зрілому віці. Така щільність родинних стосунків певною мірою теж визначається історичним минулим: на території, що лежала на перехресті західного й східного світів, практично не припинялися війни і грабіжницькі напади. Жити тут було небезпечно, панування часто змінювалося, і зберегтися як єдине ціле можливо було лише замкнувшись у колі найближчих.

Для української родини традиційно характерна велика роль жінки і передусім матері. Зі смертю чоловіка саме вона завжди виступала на перший план, ставала главою сім'ї - навіть тоді, коли вдруге виходила заміж. Образ матері-удовиці - розсудливої, доброї і водночас суворої господині - яскраво змальований у класичній літературі. Українська жінка брала участь в усіх справах родини не лише після смерті чоловіка, а й за його життя. «Чоловік за один кут хату тримає, а жінка - за три», - говорить приказка. У давнину, коли в Європі панували патріархальні стосунки, в Україні було можливим сватання дівчини до парубка.

Але варто відзначити, що процеси глобалізації та інформаційної революції трансформують риси ментальності сучасного українця. На жаль, ця трансформація диференціює аж ніяк не в позитивну сторону. Зокрема, це стосується й родини: «родинна конкуренція» була започаткована з давніх-давен. Маємо приклад того часу, коли одружившись, виявляли бажання самостійно господарювати, підкреслимо, що ця тенденція спостерігається і сьогодні. Прикладом є твір І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я», де змальовуються родинні проблеми. Проживаючи під одним дахом, декілька українських сімей, замкнувшись у своєму світі, знаходять безліч дріб'язкових протиріч, що в майбутньому призводять до воронування. На підтвердження цього можна навести приказку: «Брат мій, а хліб їж свій». Це засвідчує, що спільне житло та господарство переставало бути притаманним для українців і ця тенденція збереглася дотепер.

Аналізуючи український характер, варто вказати на таку негативну рису як терплячість. М. Костомаров в своїй праці «Дві російські народності» наголошував: «Дух терплячості, відсутність національної гордовитості, перейшов в характер козацтва і залишився в народі до цього часу». Віками український народ терпить випробування, які зустрічаються на його історичній долі. Згадаємо слова В. Стуса: «Терпи, терпи - терпець тебе шліфує, сталить твій дух - отож терпи, терпи». Український народ чомусь змирився з тим, що його предки несли століттями важкий тягар. Такі песимістичні думки, на нашу думку не дозволяють зароджуватися вірі у краще майбутнє.

Іншою негативною рисою є заздрість. Вона передавалася з покоління у покоління і з цією рисою пов'язане також бажання, щоб у когось було гірше ніж у тебе. Ці характеристики присутні і в сучасного українця.

Як і в кожного народу, в українців є свої, властиві лише їм етнічні риси характеру, серед яких особливе місце посідають щедрість і гостинність Але варто зазначити, що зараз гостинність втрачає свою ідентичність, існує недовіра до перехожих, та й сам символ «гість» для сучасного українця вже нічого не вартує. Довгий час суспільство поділялося на тих, хто годував країну (селянство), і тих, хто її боронив (козацтво). Це породжувало дві майже протилежні форми свідомості. Перша - тип захисника, воїна, шаленого, нестримного і авантюрного, що п'яніє від парубоцького запалу, здатного на афективні, нерозсудливі і героїчні вчинки. Такими козаки нерідко постають у “Кобзарі” Тараса Шевченка, такими їх змальовували українські і польські романтики.

Другий тип свідомості українців визначався поміркованістю і миролюбністю, яка дозволяла „перечекати” численні негоди історичної долі. Цей тип свідомості виявлявся у певній замкненості характеру, схильності до оборони проти зовнішнього світу і звернення психічної енергії на розбудову внутрішнього життя. Однією з рис цього стилю, що обачно уникає нав'язування контакту, є селянська звичка відповідати на питання питанням.

Виключна перевага селянського класу в деякі періоди української історії мала також і позитивний вплив на українську ментальність: селянський побут, який більшою мірою узалежнює людину від природи, ніж від іншої людини, спричинює високе емоційне переживання природи, спокійну, витриману вдачу, елегійність, ніжність і схильність до рефлексії. Ці риси сприяли також збереженню родинних і родових груп, приятелювання й побратимств.

Але варто відзначити, що український народ дуже часто сподівається не на свої сили та розум, а на чужий. Він згадує про стратегію і план в останню хвилину, коли вже нічого не можна зробити. Також українці спокійно ставляться до перебігу практично всіх подій, які відбуваються в країні. Можна вважати, що ця риса заважає українцям самоствердитися як нації. З одного боку, українці наодинці сміливо обурюються з приводу політичних подій, підвищення цін тощо, але з іншого, вони часто не мають сміливості сказати про це вголос, спокійно спостерігаючи як розвиватимуться події далі, адже кожен воліє аби хтось був сміливішим і зробив перший крок. Невдоволені результатом того, що нічого не відбулося позитивного для них, вони знову спокійно обурюються далі. Така спокійність стримує розвиток усіх сфер суспільства.

Важливу роль у становленні української ментальності зіграла також церква. Історично народний світогляд українців має три основні шари: демонологічний, міфологічний і християнський. Християнська релігія, яка прийшла на українські землі в кінці Х ст., абсолютизувала дохристиянську ієрархічність, намагаючись якщо не зруйнувати стару світоглядну систему, то максимально пристосувати її до своїх потреб. Результатом такого протиборства ідей став релігійний дуалізм (двовір'я), елементи якого донині збереглися у народних звичаях і обрядах. Із впровадженням християнства у віруваннях і повір'ях посилюється елемент надприродного. Разом з тим, фантастичне і надприродне, яке не пов'язувалося з офіційною релігією, витіснялося у сферу фольклорної традиції (поезії, казок, легенд тощо).

український ментальність народ традиція

Висновки

Глибинні пласти українського менталітету, безумовно, закладені землеробством, яке з найдавніших часів було головним заняттям арієзованого проукраїнського та українського етносів. Саме зв'язок з землею визначив особливості світобачення наших предків, їхні культурні орієнтири та соціальну організацію. Закодовані на рівні архетипу „Україна”, закріплені в традиціях та мові, ці чинники крізь століття генерують свої імпульси, зумовлюючи такі риси українського національного характеру, як тонке відчуття гармонії, виважений підхід до вирішення складних справ, працьовитість, відсутність агресії, ліричне сприйняття життя, м'який гумор, відчуття господаря та певний індивідуалізм (дещо завищена самооцінка, хвалькуватість, пасивність в громадських справах).

Позитивні риси українського національного характеру суттєво деформуються під час реалізації нашим етносом своєї всесвітньо-історичної місії, як буфера між двома типами цивілізацій - західної, європейської та східної, мусульманської. Тривала відсутність в українського народу власної держави відбилася в національній підсвідомості, як стан людини, що є фактичним хазяїном землі, але через дію зовнішніх, ворожих сил, не може бути її вільним господарем

Таким чином, вести мову про менталітет українців -- це аналізувати їхні помисли й ідеали, їхній світогляд, індивідуально-національні риси характеру й життєдіяльності, основи та своєрідність духовності. А це означає бачити їх і в загальній типовості, проте обов'язково в особовій неповторності, визнавати за ними право на самобутнє буття.

Хочеться вірити, що кращі риси української ментальності, які передалися сучасному українцю від його пращура будуть функціонувати і надалі, удосконалюючись та зберігаючи все те добре та світле, що було притаманне нашим попередникам.

Список використаної літератури

1.Артюшенко, О. М. Сучасні риси української ментальності / О. М. Артюшенко // Гілея: науковий вісник : збірник наукових праць. -- К. : ВІР УАН, 2012. -- № 5. -- С. 446--449

2.Вуськович Й. Правосвідомість та її вплив на менталітет українського народу //Право України. - 1998. - № 6. - C. 108-111.

3.Грабовська І. Проблема засад дослідження українського менталітету та національного характеру //Сучасність. - 1998.

4.Лобань Т. Особливості українського менталітету та його вплив на процес державного будівництва в Україні //Людина і політика. - 2004

Размещено на Allbest.ru