Епоха Просвітництва

Размещено на http://allbest.ru

Реферат

на тему:”Епоха Просвтництва”

Виконала Генбльова М.Р

Перевірив Стороженко І.Л.

2014

План

1. Релігія доби Просвітництва

2. Політичні вчення доби Просвітництва

3. Мистецтво, наука, культура

1. Релігія доби Просвітництв

Епоха Просвітництва - одна із чудових сторінок в історії західноєвропейських культур. Просвітниками називають ідеологів XVIII ст., філософів і письменників, які виступили з критикою феодальних порядків. Просвітники були переконані в тому, що саме розум, ідеї, знання правлять світом; вони засуджували деспотизм і висміювали забобони суспільства. Віра в інтелект людини, в її здатність перебудувати світ на розумних засадах спонукала їх до поширення науково-природничих знань і відмови від релігійного тлумачення явищ.

Просвітники мріяли про майбутнє царство розуму та справедливості, яке здавалось їм зовсім близьким. Філософи, письменники, вчені вважали, що несуть людям світло нової істини. Ось чому їх називали просвітниками, а всю добу - Просвітництвом.

Характерною освітньої ідеєю є заперечення всякого божественного одкровення, особливо це торкнулося християнства, яке вважається першоджерелом помилок і забобонів.

Внаслідок чого вибір припав на деїзм (Бог є, але він лише створив Світ, а далі ні в що не втручається), як природну релігію ототожнення з мораллю. Не беручи до уваги матеріалістичні і атеїстичні переконання деяких мислителів даної епохи, таких какДідро, більшість просвітителів були послідовниками саме деїзму, які за допомогою наукових аргументів намагалися довести існування Бога і створення Їм всесвіту.

В епоху Просвітництва всесвіт розглядалася як вражаюча машина, яка є чинною причиною, а не кінцевою. Бог же, після створення всесвіту, не втручається в її подальший розвиток і всесвітню історію, а людина в кінці шляху не буде ні засуджений, ні винагороджений Їм за свої діяння. Керівництвом для людей в їх моральному поведінці стає лаїцизму, перетворення релігії в природну мораль, заповіді якої є однаковими для всіх. Нова концепція толерантності не виключає можливість сповідувати інші релігії лише у приватному житті, а не суспільної

Некороновані монархи Європи Свіфт, Дефо, Вольтер, Шіллер, Гете (найвідоміші представники Просвітництва) закликали людство до розумних дій, вчинків, способів життя.

Дідро, наприклад, хотів “зобразити загальну картину зусиль людського розуму в усіх сферах знання і у всі часи”.

Вольтер стверджував, що державні інтереси повинні стояти вище особистих, що превалює у людини розум і його закони, що все життя пояснюється з позицій розуму.

Людина - досконала істота, яку природа обдарувала різноманітними талантами та здібностями. Вона сама повинна відповідати за свої вчинки, а вчинки мусять бути вільними - без огляду на відплату за добро чи покарання за можливі помилки.

Правитель мусить керувати не як деспот, що визнає тільки власну волю, а як “освічений монарх”, тобто розумно і справедливо, згідно із законами. З'являється нове розуміння смислу життя.

Просвітникам здавалось, що старі стосунки між; людьми були просто нерозумні і неприродні. І елементарний розум, і сама природа, на думку просвітників, підказують, що всі люди рівні від народження. У XVIII ст. стала дуже популярного ідея “природної людини”.

Ліквідацію феодальних відносин (і встановлення буржуазного ладу) просвітники розглядали як повернення до природи, як розкриття в людині її нормальних, природних якостей.

“Природна людина”, нормальна людина протиставлялась дворянину, з його викривленим уявленням про себе, про свої права. Такий погляд на людину багато в чому визначав і художній метод письменників XVIII ст. Класичними зразками для пись-менників-просвітників були чудові твори давньогрецького і давньоримського мистецтва. Водночас слід зауважити, що суспільно-політичний устрій країн тієї доби не відповідав розумним поняттям про нормальні стосунки між людьми, тому у творах багатьох письменників розвивались критичні теми та мотиви.

Головне місце в творчості видатного англійського романіста, журналіста, поета, громадського діяча Даніеля Дефо належить роману. Це насамперед “Життя і незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо” За своє життя Дефо написав цілу низку романів: “Мемуари кавалера”, “Капітан Карлтон”, “Пригоди капітана Сінглтона”, “Радощі й горе знаменитої Молль Флендерс” та ін. Роман “Робінзон Крузо” уславив ім'я Дефо.

У всьому світі книга викликала численні наслідування, переробки та перекази. У творі розповідається про моряка з Йорка, який прожив 28 років у цілковитій самотності на безлюдному острові біля американського узбережжя, недалеко від гирла великої річки Оріноко, опинившись на березі після аварії корбаля. Ця історія під пером Дефо перетворюється на гімн людині, її невичерпним можливостям і здатності подолати будь-які труднощі на шляху самоствердження.

Німецька література доби Просвітництва - це твори Готгольда Лессінга, Йоганна Гете, Фрідріха Шіллера та ін. “Найбільший з німців” Йоганн Гете стояв у центрі епохи, його трагедія “Фауст”, за словами Олександра Пушкіна, - “величезне творіння поетичного духу”. Фауст і Мефістофель уособлюють два початки людського буття - безмежне намагання йти вперед і критичний сумнів.

Випробувавши безліч варіантів пізнання смислу життя, Фауст приходить до висновку: Лиш той життя і долі гідний, Хто б'ється день у день за них. Ці слова великого Гете залишаються на віки урочистим гімном силі, розуму і праці, гімном людству, яке прагне до вершин щастя, миру і радощів

Найголовніша функція цивільного суспільства - стежити, щоб вільний розвиток особистості не поглинався суспільством. Шляхом групового представництва суб'єктів цивільного суспільства в органах влади (те, що ми називаємо сьогодні політичним плюралізмом) держава одержує можливість синтезувати групові й індивідуальні інтереси громадян у єдине ціле. Забезпечуючи право на захист, власність і волю, воно здобуває характер правової держави, писав Гегель в "Філософії права".

У суспільстві, по Гегелю, повинна бути тільки одна рівність - перед законом. Всі інші форми політичної рівності є не що інше як непорозуміння й не мають права на існування. Ці й інші політично-філософські погляди Гегеля вплинули на історію суспільно-політичної думки.

У такий спосіб в епоху Просвітництва були створені три політико-правові доктрини

1) Теорія народного суверенітету: пряме здійснення народом законодавчої влади.

2) Теорія правової держави: природні права особистості не залежать від держави.

3) Теорія поділу влади: законодавчу, виконавчу, судову.

Влада повинна бути розділена на законодавчу, виконавчу, судову й здійснюватися трьома різними органами;

Ідеї Просвітництва підготували Велику французьку революцію, що здійснилася під гаслом "Воля, рівність, братерство" і заснувала республіку.

2. Політичні вчення доби Просвітництва

Монтеск'є відстоював необхідність поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову. Мислитель дав одне із пластичних визначень поняття “свобода” - це право “робити все що дозволено законом”, однак він зауважував, що свобода і влада повинні мати певні межі.

Важливу роль у Просвітництві відіграв французький філософ Ж.Ж. Руссо, погляди якого викладені в працях “Судження про вічний мир”, “Проект конституції для корсіки” (1782 р. публікації), “Про суспільний договір, а принципи політичного права” (1762). Він вважав, що держава покликана виконувати загальну волю; його ідеалом є республіканська форма правління.

Оскільки народ є сувереном, то немає необхідності ділити владу на законодавчу та виконавчу гілки. Найважливіші суспільні проблеми Ж.-Ж. Руссо пропонував розглядати на всенародних плебісцитах.

Мислитель вважав шкідливим існування в державі різноманітних асоціативних утворень (партій, громадських організацій, церкви), бо вони ніби-то перешкоджають висловленню громадянами “головної загальної волі”.

Концепцію "суспільного договору" як формулу об'єднання людей у "громадянське суспільство" та державу демократичного типу розробив французький просвітитель Жан-Жак Руссо (1712--1778), виклавши її у працях: "Міркування про науки і мистецтва .", "Про суспільну угоду, або Принципи політичного права" та ін.

Перший начерк політичної концепції Руссо подибуємо в дисертації про вплив наук і мистецтв на звичаї.

Головна її ідея: люди за своєю природою є добрими, але людські установи роблять їх злими; доброчесність -- це природний стан людини, розпуста і злочин породжені відносинами, що є наслідком цивілізації. Тому первісний природний стан є станом справедливим, а цивілізація -- головне джерело зла, розпусти, нещастя.

Першоджерело зла Руссо вбачав у нерівності, яка породжує багатство. Останнє спричинює розкоші й неробство. Мистецтво народжується розкошами, науки -- неробством. Тобто, за Руссо, просвітництво є похідним чинником, як і занепад моралі.

Руссо шукав причини нерівності в розкошах і неробстві. З часом він почав шукати їх у факті об'єднання людей в організоване суспільство.

Організованість суспільства -- основна причина нерівності. Та перша людина, писав Руссо, котра огородила ділянку землі, промовила: це моє і знайшла людей, досить недалекоглядних, які їй повірили, і була засновником громадянського суспільства.

Свобода і рівність є "природним станом" людини, тому вони виглядають як його "природне право". Немає ніяких інших прав, і справедливість полягає у визнанні тільки цього природного права, у складанні будь-яких інших історичних прав, записаних у хартіях, пергаментах, звичаях, а також у допущенні тільки таких обмежень природного права, на які, з огляду на спільні інтереси, погодилися самі члени громадянського суспільства.

Це і є суспільна угода -- єдина санкція всіх громадянських установ і установлень.

Люди догромадянського суспільства були рівними за майновим станом, політичного життя не було. Вони були вільними, не мали узаконеної приватної власності та жили незалежно один від одного (або зовсім незалежно й розрізнено, або ж об'єднуючись в орди -- "вільні спілки" без взаємних зобов'язань). Люди були немов "звірі" в "доморальному стані". Вони мали тільки природні (істинні) потреби.

Взагалі людині притаманне бажання вважати своїм те, що знаходиться під її владою; навіть у первісних людей існувала не закріплена, а тим більше насильством, приватна власність.

На думку Руссо, здатність людини до вдосконалення й нагромадження змусила багатьох накопичувати запаси засобів до існування, винаходити знаряддя, які збільшують ефективність праці, переходити до осілості та змушувати працювати на себе інших. Зв'язки між людьми стали тіснішими, вони змогли перейти до обробки металів і хліборобства.

Приватна власність зробилася основою майбутнього громадянського суспільства і причиною майнової, а згодом і політичної нерівності, що виникла в ньому. Інститут приватної власності спричинив протилежність інтересів, антагонізм між людьми.

Держава виникла після появи соціальної нерівності. Посилаючись на потребу встановити мир, багаті запропонували бідним утворити державну владу, а бідним не було сенсу відмовлятися; вони сподівалися від управління "спокою й зручностей".

Отже, держава виникла завдяки суспільній угоді, найголовнішою метою якої було забезпечення кожному спокійного використання власності, що йому належить.

Встановлені державою закони визнали справедливими вчинені перед тим привласнення, а організація урядової влади створила передумови для нових поневолень.

Так утвердилася "химерна рівність прав", а насправді -- деспотизм і сваволя, тобто стан політичного відчуження.

Нерівність, що виникла в період переходу від природи до суспільства, було приховано декларацією про рівність усіх перед законом, після чого фактична нерівність майнового характеру почала швидко поглиблюватись.

У державі воля громадян з'єдналася не механічно й ариф-метично, а інтегрально. Це не було "волею всіх", це було "загальною волею", яка відображала загальні інтереси громадян, котрі їх об'єднують.

Ця загальна воля -- "завжди стала, незмінна й чиста". Вона є неподільним і невідчужуваним суверенітетом, і уряд отримує виконавчу владу з рук свого народу тільки у вигляді доручення, що його він зобов'язаний виконувати відповідно до народної волі; коли ж він цю волю порушує, то заслуговує на насильницьке усунення повстанцями.

Руссо припускав існування трьох основних форм правління -- демократії, аристократії, монархії. За Руссо, "нормальним" політичним устроєм може бути лише республіка, але цим терміном він визначав "будь-яку державу, що управляється законами, хоч би якою була форма правління".

У малих державах бажаною та прийнятнішою була б демократія, а точніше -- демократична республіка; у дещо більших, як-от у Франції, "виборна демократія", тобто здійснення виконавчих функцій невеликою групою осіб, суворо підзвітних народові; у великих і багатолюдних -- монархія, тобто передача виконавчої влади до рук однієї особи.

Згідно з Руссо, свобода можлива у справедливій правовій державі майбутнього, в конституції якої "природні відносини та закони завжди збігаються в усіх пунктах". Таким є імператив свободи. Той, хто тільки знає, в чому полягає добро, ще не любить добра. Розум тільки сприяє віднайденню моральності. Справжнє джерело моральності в нас самих. Воно -- внутрішнє сприйняття добра і зла, безпосереднє осягнення їх нашою совістю.

Отже, совість у Руссо виступає синтезом внутрішнього почуття й розуму.

Саме на совісті засноване розумне природне право -- світ моральної достовірності. Людина вперше за всю історію на цьому етапі може реалізувати свою потенцію свободи.

Руссо вважав, що в майбутньому ідеальному державному устрої пануватимуть "громадянська свобода" та "право приватної власності". Свобода є "покірністю перед законом, встановленим самому собі", це -- особистий параметр.

3. Мистецтво,наука,культура

Мистецтво епохи Просвітництва, пронизане ідеями величі Розуму, пошуками Свободи і Щастя, ставить перед собою завдання привнести в дійсність ці ідеї, запалити ними, переконати в них. Тому головне місце в ньому займає література, її герої втілюють у собі допитливий розум, здатність протистояти неуцтво і найнеймовірнішим випробувань, вони наділені гарячим серцем, справедливістю та іншими чеснотами.

Ці риси притаманні не тільки позитивним персонажам романів. Іронія і сатира, що викривають недосконалість світу, дурість, вульгарність або обскурантизм, також стверджують ці якості в будь-якій сфері суспільногожиття.

У мистецтві ще живуть сформовані у минулому столітті напряму (класицизм, бароко), але вони увібрали в себе нові віяння часу, і деякі зі звичних традицій починають зживати себе.

Бароко, який висловив стан бентежного людини у світі звалилися ідеалів Відродження, наповнене переплетенням протилежностей, бурхливий, пишне, витончене, поступово сходить нанівець, його відгомони деякий час лунають лише в театрі. На його місце приходить, правда, на короткий час, інший напрям мистецтва - рококо, за припущеннями різних дослідників, яке виросло з бароко. Його прихильники славили життя, погоню за скороминущим насолодою, гру "кохання і випадку".

Життя в творах цього напряму виступає як "швидкоплинний свято, яким правлять Вакх і Венера" Для всіх процесів в мистецтві Просвітництва характерна одна особливість. І бароко, і, тим більше, рококо і навіть класицизм почали поступово відступати від примату раціонального початку в героях у відношенні до світу, в способах його зображення. У них поступово починають взаємодіяти почуття і розум, думка ісерце. Руссо в романі "Юлія, або Нова Елоїза" вустами своєї героїні говорить: "... Нема на світі уз цнотливі, ніж узи справжньої любові. Тільки любов, тільки її божественний вогонь може очистити наші природні схильності, зосереджуючи всі помисли на улюбленому предметі. просвітництво руссо культура мистецтво

У нього ми зустрічаємо героїв, чиї глибокі і вірні почуття змушують їх переносити з дивовижною стійкістю життєві випробування, розлуку, неможливість поєднати свої долі.

У відносинах між ними розум виступає як розсудливість, як підставу для чутливості. Ця чутливість не суперечила культу розуму, який займав чільне місце в менталітеті людей. Навіть у музику проникає ідея розумного: творчість І. С. Баха (1685-1750), за словами А. В. Луначарського, близько за духом "колосальних конструкторам нового світогляду, якими були Декарт, Спіноза, Лейбніц".

Мова звуків відповідав мови слів і цифр. Бах зміг в музиці висловити всеосяжну картину світу, якою вона відкривалася філософам і поетам століття.

Вважалося, що і почуття, і розум зовсім природні для людини. Так в мистецтвовходить новий напрям - сентименталізм (фр. sentiment "почуття"), що створив у ньому культ почуття. Він проявлявся в літературі різному: не тільки створюючи чутливі історії, пов'язані з драмою пристрастей, як у названому романі Руссо або у Гете - "Страждання юного Вертера", а й викликаючи співчуття читачів до соціальних проблем часу.

Наука: Просвітництво XVIII ст. спиралося на видатні відкриття Р.Декарта, І.Ньютона і Г. В. Лейбніца в галузі фізики і математики, на перші досягнення передової біологічної думки, завдяки чому поступово витіснялися релігійні і спіритичні погляди на сутність життя, віталістичні та теологічні уявлення, встановлювалися природні причиннонаслідкові зв'язки і закономірності життєвих процесів. Біологія була тоді ще далека від скільки-небудь широких наукових узагальнень.

Однак праці У. Гарвея, М. Мальпігі, Я. Сваммердама, Ф. Реді, А. Левенгука в галузі анатомії, фізіології й ембріології вже давали матеріал для обгрунтування матеріалістичної думки про те, що життєві явища такі ж пізнавані, як і всі інші, і мають у своїй основі не загадкові містичні чи ірраціональні начала, а природні фізико-хімічні процеси.

Своєрідною енциклопедією була для просвітителів-філософів XVIII ст. багатотомна "Природнича історія" Бюф-фона і його співпрацівників. Прогресивний мислитель, людина енциклопедичних знань, Ж. Бюффон (1707--1788), вступаючи в суперечність з пануючими в природознавстві поглядами, зробив спробу звести сукупно найважливіші досягнення природничих наук своєї епохи.

Його окремі здогади про еволюційний розвиток органічного і неорганічного світу Землі були спрямовані проти грубого і наївного релігійно-догматичного мислення.

Нові підходи до розвитку медичних знань проповідував французький вчений Ж. Ламетрі (1709--1751). В головному своєму творі "Людина --машина" він проголосив програму вивчення життєвих процесів шляхом дослідів і закликав до перебудови фізіологічної науки на матеріалістичній основі, за що піддавався переслідуванням з боку церкви і змушений був виїхати до Німеччини.

Початок патологічної анатомії поклав італійський лікар Джованні Баттіста Морганьї (1682--1771). Свої наукові висновки Морганьї зробив на основі великої кількості досліджень і створив найціннішу наукову працю з патології, яка заклала основи цієї науки. Вчений стверджував, що кожна хвороба має своє місцезнаходження, кожній хворобі передують певні матеріальні зміни в тому чи іншому органі тіла, розтин трупа дає можливість встановити хворобливі зміни органів.

Таким чином, дослідник визначив місце патологічної анатомії як складової частини клінічної медицини

Размещено на Allbest.ru