Надбання української культури

Поруч із усіма позитивними змінами продовжувала діяти сталінська ідеологія. Постійному контролю піддавалися діячі літератури і мистецтва. Протягом 1946-1948 рр. ЦК КП (б) прийняв низку постанов: «Про спотворенні і помилках у веденні історії літератури у книзі «Нариси з української літератури», «Про репертуарі драматичних і оперних театрів УРСР та заходи щодо його поліпшенню» та інших. У названих документах спотворювали культурне життя України, зокрема література, мистецтво, стан історичної науки, близько ста українських науковців були звинувачені українським буржуазному націоналізмові.

Оминаючи політичні утиски, українські літератори доносили до читача ідеї гуманізму, почуття патріотизму, любов зі своєю Батьківщині. Тоді ж отримали стала вельми поширеною твори А. Малишко «Прометей», Про. Гончара «Прапороносці», М. Бажана «У його війни», П. Воронька «Весняний грім» та інших. Плідно працювали А. Довженка, А. Копиленком, М. Стельмах. Боротьбі з пережитками присвятили свої твори сатирики і гумористи Про. Вишня і З. Олійник.

У післявоєнний період музика характеризується розширенням тематики і жанрів. На початку 1960-х років Б. Лятошинський завершив Третю симфонію, поему «>Гражина за повістю А. Міцкевича. Тепло зустріли слухачі Другу симфонію і сюїту «Король Лір» Р. Майбороди, ораторію «Жовтень» До. Данькевича, сюїту «Пам'яті ЛесіУкраїнки» і «Партизанські картини» А.Штогаренко, «>Прикарпатскую симфонію» З. Людкевича та інших. У оперному мистецтві слід виділити опери «Мілана» Р. Майбороди, «Украдене щастя» Ю.Мейтуса,оперу-интерпретацию драми-феєрії Л. Українки «Лісова пісня» У Кирейко та інших.

Тематика повоєнної живопису присвячена подій Другої світової війни. На матеріалах фронтових спогадів створено безліч картин: Д. Безуглий «Форсування Дніпра», Л. Чичкан «>Отомстим», З. Отрощенко «Німецькі окупанти в Україні».

У скульптурі як і у живопису провідними темами стали події та образи війни: пам'ятникмолодогвардейцам - монументальна скульптура (1954), її У. Агібалов, У. Мухін, У. Федченко, А. Сидоренком і ін.

60-ті рр. ознаменувалися виходом романів «>Омут» Р. Тютюнника, «Проте й кривда» М. Стельмаха, «Крапля крові» Ю. Мушкетика, «Людина живе двічі» Ю.Шелкопляса. Із великим зацікавленням громадськість зустріла твори молодих поетів-шістдесятників: У. Симоненка, Л. Костенко, І. Івана Драча й ін.

Репресії 1965 - 1966 рр., прихована ідеологічна «чистка» редакцій газет, журналів, видавництв, інститутів гуманітарного профілю, посилення ідеологічного тиску інтелігенцію замість гаданого знищення інакомислення дали зворотний результат: частина шістдесятників, які заарештували, чинили опірнеосталинизму. З'явилися твори «Горі з розуму» У. Чорновола - збірник документів і майже біографічних даних про жертви репресій 1965 - 1966 рр.; антисталінські статті У. Мороза «Репортаж з заповідника їм. Берія» і «Серед снігів». Вагомим внеском у літературу вносять Про. Гончар, М. Стельмах, П. Загребельний, Ю. Мушкетик, М. Зарудний та інших.

Значним явищем українського кіно стало творчість З. Параджанова, До. Муратової, Л. Бикова.Сокровищницу українського кіно поповнили такі талановиті фільми, як «Тіні забутих предків», «Білий птах з чорним ознакою», «Меланхолійне вальс», «У бій йдуть одні старі», «Ати-бати, йшли солдати» та інших.

Нові риси у 70 - 80-ті роки придбала музика. Широкій популярністю користувалися виконавці масової естрадної пісні З. Ротару, У. Зінкевич, М. Яремчук.

Пропаганде музичного творчості сприяла діяльність таких художніх колективів як Державний симфонічний оркестр України, капели «Думка», «>Требита», Український народний хор, квартет їм. М. Лисенка та ін.

Серед громадських споруд 1970-х років художньо відрізняються Палац культури «Україна» (1970, архітектор Є. Маринченко та інших.) і Будинок інституту технічної інформації (1971, архітектори Л. Новиков, Ю.Броев) у Києві. Створюються музеї народної архітектури та побуту.

Встановлено пам'ятники А. Пушкіну і М. Лисенка у Києві (А. Ковальов), Т. Шевченка - у Москві (Ю.Синкевич та інших.), І. Франко - до Львова (У. Борисенко та інших.).

Однією із найяскравіших і характерних ознак культурному житті українського був розквіт народного самодіяльного творчості. У художній самодіяльності брали участь понад 4 млн. трудящих; республіки діяло 105 самодіяльних народних театрів, 48 народних ансамблів і симфонічних оркестрів.

У 80-ті останні роки були розпочато реформи, у економіку й політику, соціальної і приклад духовної життя СРСР, які, зрештою, сприяли його розвалу. 16 липня 1990 р. Верховною Радою було прийнято Декларація про державний суверенітет України, а 2 серпня - Закон «Про економічну самостійності Українською РСР. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла «Акт незалежної України», який підтвердила на всенародному референдумі 1 грудня цього року. Отже, Україна дійшла незалежності.

З проголошення незалежності України держава відчувало гостру потребу у створенні законодавчої бази для у сфері культури. 23 травня 1991 р. Верховною Радою було ухвалено Закон України «Про освіту». Він визначив школу є основою духовного і соціально-економічного розвитку передбачав кардинальні зміни у її діяльності. Кабінету міністрів затверджена комплексна національна освітня програма «>Освита» («Україна -ХХI століття»). Програма полягає в поєднанні освіти науку й культури, вітчизняного та світового педагогічного досвіду. Її метою є підняття вітчизняної вищої освіти до світового рівня. Важливим кроком у цьому напрямі стало ухвалення Верховною Радою України 19 лютого 1992 р. «Основ законодавства культуру».

Через відсутність ефективну систему фінансування культури указом Президента України у липні 1994 р. створили Фонд сприяння мистецтву України. Вже перші кроки своєї діяльності показали, робота Фонду ефективно впливає реалізацію багатьох художніх проектів, сприяє духовному відродженню суспільства.

У 90-ті роки виникають недержавнікультурно-творческие організації, у тому такі як асоціація творчої інтелігенції «Світ культури», громадські об'єднання: театр - студія «Арабески», асоціація «Нова музика», Центр міжнародних культурних ініціатив та інших.

Реорганизовивается всю систему вищого й середнього спеціальної освіти. У 1998 р. України налічувалося 204 навчальні заклади III - IV рівнів акредитації, т. е. університетів, академій, інститутів, 665 закладів освіти I - II рівнів акредитації, т. е. технікумів і коледжів. У цьому року держава початок новий етап практичної реалізацію програми відродження історичних пам'яток, повернення до життя Символів Віри українського народу.Отстроен наново МихайлівськийЗлатоглавий собор. Після кілька років дискусій щодо проектів робіт відбудовано Успенський собор Києво-Печерської лаври, який піднявся із руїн і освячений 28 серпня 2000 р.

Процеси, які у суспільстві, широко охопили і літературу. Відбувається переоцінка громадських ідеалів, історичних подій. Сьогодні перше місце займає публіцистика, що освітлює політичні процеси та зміни, які у суспільстві. Високим цивільним пафосом наповнений творчість І. Драча, Д.Павличко, П. Мовчана, У. Яворівського, І. Дзюби та інших.

Вагомим внеском в відродження історичної пам'яті і повернення забутих імен діячів культури й мистецтв внесли спілку та її видавничі органи: газета «Літературна Україна», журнали «Дзенькіт», «Березіль», «Дніпро», «Всесвіт», «Слово та палестинці час», «Український історичний журнал», «Пам'ятки України».

Завдяки цим виданням почали повертатися в української літератури раніше заборонені імена письменників та їхніх твори, витвори мистецтва, творчість художників діаспори, історичні дослідження.

Відбуваються зміни у українському кіно. Створюються україномовні фільми. По творам класиків українських літераторів створено багатосерійні фільми «СадГетсиманский» за мотивами творів І. Багряного, «Пастка» - І. Франко, «Царівна» - Про. Кобилянської, «Роксолана» - П. Загребельного.В1991 р. створено Державний фонд української кінематографії. Пізніше створено Асоціацію молодих кінематографістів України (АМКУ).

Відроджується України музичне творчість, розвивається сучасне українське пісня. Нові пісні дарують слухачам Про. Білозір, Про. Білоножко, З. Ротару, П.Дворский, А.Кудлай, П. Зібров, Т. Повалій та інші майстра естрадного мистецтва. Проводяться пісенні фестивалі - «Червона рута», «Пісенний вернісаж», «>Таврические гри» та інших.

Отже, діяльність українському народові відроджує і розвиває національну культуру. Культура - вічна золота нитку історії, яка з'єднує покоління, епохи, час і спрямована у майбутнє. Українська культура створила великі цінності. Завдання нинішнього покоління - зберегти примножити їх.

Висновок

Фактор національної культури стає символом соціальних змін, бо в ній найповніше втілюється торжество і майбуття української національної ідеї.

Проголошення незалежності України викликало високе піднесення національного духу, нові сподівання. В цей період було досягнуто значних успіхів в поширенні української мови як державної, було прийнято Закон про мови та інші важливі акти.

Основним змістом українського культурного оновлення і відродження була самовіддана праця багатьох дослідників, ентузіастів, практиків з реконструкції тяжко здеформованої культури, залучення до нового життя великих набутків, які або були під арештом, або призабулись, або були невідомими. Фантастичний пласт забороненого або замуленого часом став відкритим і оновлює величну "ікону" нашої культури. Дивним сяйвом опромінює нас те, що вважалося "білими плямами". Значна робота в цьому напрямку проводиться створеною в останні роки Національною комісією з питань повернення в Україну культурних цінностей при Кабінеті Міністрів України. Так, організована нею державна програма "Повернуті імена" інтегрує зусилля багатьох інституцій, зокрема Національної Академії наук, Українського фонду культури, товариства "Україна", Фонду сприяння розвитку мистецтв України, спрямовані на висвітлення невідомих фактів української культури. В архівах, музеях, бібліотеках України створюються спеціальні відділи, де поширюється інформація про українську культуру в зарубіжних країнах.

Зусиллями згаданих інституцій тільки за останні два роки було проведено ряд міжнародних конференцій, фестивалів, виставок, в результаті яких "пригадано" імена Володимира Січинського, Олександра Архипенка, Михайла Андрієнка-Нечитайла, Григорія Крука, Людмили Морозової, Мирослава Радима, Ігоря Стравінського, Петра Мечика, Федора Акименка, Василя Авраменка та багатьох інших.

Було дано значний імпульс розвитку національної культури шляхом зняття обмежень на її поширення, дозволу підприємницької і комерційної діяльності в сфері культури, що особливо виразно виявилось у розширенні видавничої діяльності, появі нових часописів, у інтенсивному розширенні й насиченні радіотелевізійного ефіру конкуруючими програмами національно-культурного змісту.

З'явились нові нетрадиційні форми культурної діяльності не тільки в державних закладах культури, а й у комерційно-самодіяльно створюваній мережі. Значного розвитку набула діяльність "Товариства шанувальників української мови" та "Просвіти" -- не тільки з виконання Закону про мови, але й щодо поширення та пропаганди цінностей національної культури, організації недільних шкіл тощо. Виникаючі партії різного спрямування починають в своїх програмах все більше увагу приділяти проблемам розвитку національної культури.

Осмисленню шляхів розбудови української культури присвячують свою роботу установи Національної Академії наук (Інститут Історії, Інститут мистецтвознавства, етнології і фольклористики ім. М. Рильського, Інститут археології, Інститут літератури, Інститут соціології, Інститут філософії).

Опрацьовано декілька концепцій розвитку української культури за участю відомих вчених Г.Д. Вервеса, І.М. Дзюби, М.І. Гончаренка, М.В. Поповича, П.П. Толочка та інших.

У той же час зростають вимоги до національної культури, до більш ширшого розкриття спектру її функцій -- особливо в сучасній ситуації, коли вона прагне зайняти гідне місце в світовому співтоваристві.

Допоміжна література

1) Галич О. Сповідь перед історією // Вітчизна. 1994. № 11-12.

2) Брайчевський М. Ю. Утвердження християнства на Русі. К., 1988.

3) Маключенко В. І. Історія української культури.

4) Історія української культури. Хома І.Я., Сова А.О., Мина Ж.В., 2012.

5) Павлова О.Ю. (ред.) Історія української культури / навчальний посібник. К.: Центр учбової літератури, 2012. 368 с.

6) Українська народність. Нариси соціально-економічної і етнополітичної історії. К., 1990.

Размещено на Allbest.ru