Культура безпеки як елемент загальної культури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Світ культури всеосяжний, багатоелементний, складний, багатофункціональний, він становить органічне цілісне єство. Структура -- означає порядок, будова, зв'язок. Це сукупність стійких зв'язків об'єкта, які забезпечують його цілісність, збереження основних властивостей. І все ж дослідники вивчають цей світ, розкладають, ділять його на частини. Виділяють певні види, типи, форми (статичні і динамічні, предметні й особистісні, суспільні й особистісні й т. ін., спеціалізовані і побутові рівні), ділять за певними ознаками. Кожен з елементів культури може ділитися, у свою чергу, на дрібніші складові. Найчастіше бачимо поділ: за носієм, змістом, роллю, принципами, функціями, організацією, формою існування, цінностями, мовою. За носієм культуру підрозділяють на: світову, загальнолюдську, національну, етнічну, міську, сільську, молодіжну, особистісну, сім'ї і т. ін.

Дуже часто ми зустрічаємо такі словостандарти, як матеріальна, духовна, фізична культура. Це поділ за різновидами діяльності, формами існування або родовою ознакою. Матеріальна, як матеріальна основа відіграє основну роль, є фундаментом духовної, яка потребує матеріального посередника. Духовна є головною, адже вона робить людину людиною.

Матеріальна культура містить у собі весь штучно створений предметний світ, що оточує людину .

"Матеріальна культура, -- підкреслюється в посібнику "Історія української та зарубіжної культури" за ред. С. М. Клапчука та В. Ф. Остафійчука (К., 1999), -- це сукупність засобів виробництва, матеріальних благ, що створюються людською працею на кожному етапі суспільного розвитку".

Матеріальна культура (друга природа) поділяється на такі окремі категорії (види):

Засоби захисту і нападу. Вони, на нашу думку, виникли найраніше. Першим таким засобом був просто підручний матеріал (камінь, палиця) у хвилини небезпеки, до якого звертались наші пращури. Потім з'явились вторинні засоби -- оброблена палиця, дрібні камнекидальні пристосування, а в епоху мезоліту -- лук, стріли. Можна простежувати весь шлях розвитку засобів захисту і нападу до сучасної бойової техніки, ядерної зброї, ракет і т. д. і зробити висновок, що людина і вся планета Земля ще ніколи не були такими беззахисними, як у XXI ст. Проблему роззброєння слід вирішувати політичними методами. Інакше людство очікує штучно створена глобальна катастрофа.

Інструменти та знаряддя праці -- категорія матеріальної культури. З їх створення, власне, і розпочалась матеріальна культура. Ця категорія була першою в людській практиці, адже перші засоби захисту і нападу були знаряддями виготовленими власноруч.

Чимало видів культури проходять через усю систему, їх не відносять до матеріальної чи духовної. Це економічна, екологічна, естетична, політична, правова, побутова культури.

Політична культура визначає стан і функціонування політичної системи, гармонізуючи інтереси різних соціальних систем, верств суспільства, гарантуючи права і свободи громадян,

Естетична культура -- це ціннісний показник об'єкта, людини, суспільства з погляду художньої цінності, Етична культура оцінює людину з погляду її поведінки в житті, суспільстві, її моральності, честі, порядності, дружби, кохання, бажання і вміння жити в злагоді з власною совістю і світом, позбавлятись гріховності, творити добро.

Економічна культура -- сфера культури, спрямована на формування, організацію людських відносин у процесі трудової діяльності

Екологічна культура передбачає взаємозалежність, безпечне взаємоіснування людини і природи (суспільства і природи), збереження біологічної рівноваги; урахування позитивного та негативного впливу природи на суспільство і водночас благоговійне ставлення до всього живого, зокрема, до людського життя як найвищої цінності (наприклад, учення Швейцера), коли метою людського існування стає всезагальне благо.

Професійна культура -- це високий рівень професійної підготовки, її якість. Це найяскравіша грань людської особистості і суспільства в цілому. Високий стан загальної культури суспільства, нації забезпечує належну освіту і професійну культуру. Для економіста головним принципом при прийнятті рішення має бути, як і для лікаря, принцип "Не зашкодь". Загальновідомо, що найбільшої шкоди навколишньому середовищу, біосфері (вичерпній!) завдається економічною діяльністю.

Побутова культура охоплює невиробничу повсякденну систему життя людини, її організованість, відлагодженість, спрямованість на життєзабезпечення. Рівень побутової культури людини, сім'ї залежить від рівня побутового матеріального і технологічного забезпечення (наявність побутових приладів, дотримання санітарних норм житла, принципів моралі й етики тощо). Метою побутової культури є добробут людини і людське благо.

Правова культура -- забезпечує мирне унормоване функціонування і розвиток суспільства, держави, гарантує економічну, фізичну, соціальну безпеку громадянина, суспільства, фізичних і юридичних осіб, держав у міждержавних відносинах, включаючи механізм правотворчої діяльності.

Духовна культура визначається такими категоріями, як істина, краса, добро, справедливість, мораль, благо. Первісна людина сприймала ці категорії в сукупності, синкретизуючи їх.

Одним із ціннісних принципів духовності й моралі з найдавніших часів є безпека -- безпека громадянина, держави і суспільства. На досягнення цього принципу спрямовані і політичні, і релігійні устремління. Забезпечення фізичної, економічної (добробуту громадянина і держави), політичної (незалежності громадянина і держави), правової безпеки (рівності перед законом особи і держави, верховенство закону) є гарантією успішного розвитку культури, її динаміки і досягнення кінцевої її мети -- позбавлення гріховності, панування принципів всезагального блага .

безпека культурний екологічний



1. Культура безпеки життєдіяльності

Під культурою безпеки життєдіяльності розуміється рівень розвитку людини і суспільства, що характеризується значущістю завдання забезпечення безпеки життєдіяльності в системі особистих і соціальних цінностей, поширеністю стереотипів безпечної поведінки в повсякденному житті і в умовах небезпечних і надзвичайних ситуацій, мірою захищеності від загроз і небезпек в усіх сферах життєдіяльності. Поняття "культура безпеки" вперше з'явилося у 1986 році в процесі аналізу причин і наслідків Чорнобильської аварії, проведеного Міжнародним агентством з атомної енергії.

Проблема безпеки життєдіяльності людини

Проблема безпеки життєдіяльності людини в сучасних умовах - одна з найактуальніших. Події, що відбуваються у світі, свідчать про збільшення техногенних, природо генних і соціо генних небезпек для людського життя, показують пряму залежність стабільності цілих держав і виживаності народів від підготовленості підростаючих поколінь до розпізнавання і відвертання небезпек, від системи громадських і індивідуальних механізмів захисту держави і окремої особи. Безпека - необхідна умова подальшого розвитку цивілізації. Проте ми бачимо, що і в XXI столітті зберігаються традиційні загрози і небезпеки, виникають нові. Посилюються соціальні протиріччя, зростає уразливість міських інфраструктур до ударів стихії, енергетичних катастроф, актів тероризму. Все більше тривожать світову громадськість інфекційні захворювання.

Перед людством усе більш гостро встають питання: що відбувається з нашою безпекою? Як створити нові, ефективніші системи і технології управління нею? До рішення яких критичних, вузлових завдань слід передусім докласти зусилля? Сьогодні все очевидніше стає той факт, що для вирішення проблем зниження ризиків різних кризових явищ недостатньо тільки нормативних правових, організаційно-технічних і інженерних заходів. Досвід показує, що заходи по збільшенню надійності технічних об'єктів, створенню алгоритмів безпечного управління ними, по розробці досконалих засобів і способів захисту від надзвичайних ситуацій малоефективні.

А якщо сказати простіше, то культура безпеки життєдіяльності - цей стан розвитку людини, соціальної групи, суспільства, що характеризується відношенням до питань забезпечення безпечного життя і трудової діяльності і, головне, активною практичною діяльністю по зниженню рівня небезпеки.

2. Принципи забезпечення безпеки життєдіяльності

Психофізіологічні здібності людини досить добре захищають його від небезпек. Але покладатися тільки на природну систему захисту не можна. Її необхідно доповнити грошовими технічними коштами, що створюються на основі практики з урахуванням новітніх досягнень науки і техніки.

Технічна спрямованість в розвитку цивілізації породила проблему захисту людини від їм же створеної техносфери. Ця проблема має багато аспектів.

Безпека є однією з найважливіших потреб нарівні з потребою людини в їжі, одязі, помешканні, спілкуванні. Це означає, що потреба в безпеці, а отже і саме це поняття, як категорія, виникло разом із появою людини. Як і більшість понять, пов'язаних із соціальною сферою, поняття "безпека" є багатоплановим. Як складне соціально-політичне явище воно акумулює в собі наслідки багатогранної життєдіяльності, культурної особливості, накопичений історичний досвід, врешті-решт, уподобання кожної людини і громадянина, суспільної групи, суспільства, держави, земної цивілізації загалом [4, 351]. 3 моменту появи на Землі Людина перманентно живе та діє в умовах потенційних небезпек, що постійно змінюються. Це дає змогу сформулювати аксіому про те, що діяльність Людини потенційно небезпечна.

Реалізуючись у просторі та часі, небезпеки спричиняють шкоду здоров'ю Людини, яка виявляється у нервових струсах, травмах, хворобах, інвалідних та летальних наслідках тощо. Отже, небезпеки -- це те, що загрожує не тільки Людині, а й суспільству та державі в цілому. Отже, профілактика та захист від них -- актуальна гуманна та соціально-економічна проблема, у вирішенні якої Держава не може не бути зацікавлена.

Тлумачні словники трактують поняття "безпека" як стан, коли немає небезпеки, або як стан, при якому ніщо кому-небудь або чому-небудь не загрожує . Тобто фактори та умови, які можуть нести загрозу існуванню, наприклад, окремому індивіду, сім'ї, соціальній групі, суспільству відсутні. Абсолютної безпеки не буває. Завжди існує деякий залишковий ризик Отже, нема на Землі Людини, якій не загрожують небезпеки.

За характером дії на організм людини розрізняють 5 груп небезпек механічні, фізичні, хімічні, біологічні, психофізичні.

Відповідно як основу для розкриття стану безпеки вчений В. Манілов пропонує брати формулу Платона, який вважав, що стану безпеки відповідає запобігання шкоди. Він звертає увагу, що система цінностей є визначальним первинним фактором, який визначає сутнісне наповнення змісту поняття "безпека" і, відповідно, обумовлює цілі, засоби і методи державного управління . У даному випадку безпека визначається і безпосередньо пов'язується із суб'єктивними за своєю природою оцінками характеру і масштабів потенційних чи реальних загроз цінностей, які сповідує суспільство в конкретно-історичний момент свого розвитку. Безпека розглядається як основна передумова існування держави, суспільства й індивіда. Її наявність дозволяє зберігати й примножувати певні суспільні цінності. Під безпекою розуміють такий рівень небезпеки, з яким на даному етапі наукового та технічного розвитку можна змиритися. Безпека -- це прийнятний ризик. Для досягнення цієї мети найперший та найголовніший спосіб полягає в освіті народу.

Проте виникає низка принципових запитань, на які не існує (і не може існувати) однозначних відповідей, зокрема, яким має бути механізм визначення множин базових (первинних) цінностей? Як врахувати ціннісні установки та ідеали соціальних груп, класів, конфесій, які складають меншість? Які соціальні інституції мають домінуючий вплив на формування базових цінностей суспільства? Як уникнути протистояння власних (національних) цінностей із цінностями інших цивілізацій і культур? Яким чином забезпечити належну репрезентацію цінностей різних соціальних класів, груп, прошарків?

Життя -- це одна з форм існування матерії, яку відрізняє від інших здатність до розмноження, росту, розвитку, активної регуляції свого складу та функцій, різних форм руху, можливість пристосування до середовища та наявність обміну речовин і реакції на подразнення. Життя є вищою формою існування матерії порівняно з іншими -- фізичною, хімічною, енергетичною тощо.

По Н. Ф. Реймерсу "Життя -- це особлива форма руху матерії зі специфічним обміном речовин, самовідновленням, системним управлінням, саморозвитком, фізичною і функціональною дискретністю живих істот і їх суспільних конгломератів"

У контексті сказаного доречно зауважити, що розвиток інформаційних технологій, їх проникнення у всі сфери життя суспільства відкривають якісно нові можливості впливу на формування загальносуспільних цінностей та ідеалів, пов'язування чужорідних стереотипів поведінки, впливу на свідомість людини, її психіку, який може здійснюватися й в антисоціальних, антигуманних цілях.

Таким чином, як слушно зауважує український вчений Г. Ситник, не будучи чимось матеріальним, безпека є своєрідною характеристикою і необхідною передумовою життєдіяльності, прогресивного розвитку та життєздатності об'єктів безпеки. Тому створена система національної безпеки і передусім підсистема управління вказаною підсистемою знаходять своє сутнісне відображення в сукупності національних цінностей або національних інтересів .

У сучасних історичних умовах задоволення потреби в безпеці на всіх її рівнях (індивідуальному, суспільному, національному, міжнародному) передбачає застосування системного підходу для всебічного врахування сукупності факторів безпечного розвитку. Найважливішими серед них, на нашу думку, можна назвати:

- необхідність визначення базових цінностей як детермінант трансформаційних процесів в сучасній Україні;

- всебічне врахування діалектичної взаємодії соціального і національного, національного та інтернаціонального, індивідуального та колективного;

- важливість вибору такої стратегії національного розвитку, за якої досягається гармонія політичних, соціальних, правових, економічних, екологічних та інших відносин та співвідношень;

- необхідність подальшого пізнання та врахування законів та закономірностей функціонування й розвитку природи, суспільства, індивіда;

- врахування домінуючих ціннісних парадигм індивіда, соціуму.

Культурна безпека

Одним із видів безпеки є культурна безпека. Остання виступає як складний багатоплановий соціокультурний феномен, що відображає універсальність буття. Культурна безпека соціуму являє собою якісну характеристику функціонування і розвитку суспільства, стан, за якого відсутні реальні чи потенційні загрози його духовним і культурним цінностям.

Як слушно зауважує В. Ященко, культуровпливи як цивілізаційні феномени й передумова збагачення багатьох етнічних культур є продуктивним доти, доки триває зрівноваження внутрішніх духовних спонук і зовнішніх проявів культуротворчих здобутків, унаслідок чого відбувається самореалізаційний поступ нації.

За межею зрівноваження і за переваги іншого культурного впливу в духовній сфері нації, навпаки, асимілюється її ментальна свідомість, а поведінка загалу набуває непритаманних йому ознак, унаслідок чого змінюється як спосіб мислення етносу, так і спосіб його життєдіяння . На жаль, сьогодні стає все більш очевидним руйнівний характер зарубіжного впливу на народ України з метою гальмування духовно-інтелектуального розвитку, розмивання національних духовно-культурних цінностей, високих моральних якостей, традиційної народної етнокультури, національного мистецтва і музики. Насамперед це проявляється в протиставленні самобутній українській етнокультурі чужого їй космополітизму, нігілізму, псевдокультури. В результаті зростає реальна загроза руйнування культурної безпеки українського суспільства, що веде до знищення духовно-ментальних опор українського національного життя. Виникає необхідність розробки та забезпечення реалізації загальнодержавних і регіональних (місцевих) програм збереження та поширення власної культурної та етнічної ідентичності. Адже культурна традиція будь-якого суспільства існує та відтворюється через множину її екзистенційних інтерпретацій, в основі яких лежать різні проекти самісної ідентичності.

Культура виступає як загальнолюдське надбання, за мірками якого окремий індивід дістає змогу стати і дійсно стає суб'єктом історії. Поряд з тим, культурно розвинена особистість - це джерело активності та рух культурно-історичного світу. А для цього, як слушно зауважує Д. Дзвінчук, потрібна нова філософія освіти, оновлення філософських засад освітньо - виховного процесу .

Культура, яка включена до рівня буття особистості, виступає як зв'язковий елемент, оскільки формує діяльність та духовний світ особистості таким чином, щоб особистість максимально сприяла розвитку суспільного, цілого, у взаємодії з іншими.

Проблема культурної безпеки особистості нерозривно пов'язана з проблемою буття індивіда. Оскільки культура - це прояв людського буття у світі, то кожен індивід незалежно від національного і соціального походження, статі, віку, освіти, конфесійної чи політичної приналежності визначається людиною культури. Буття особистості в культурі виступає як природна форма людського існування .

Отже, можна стверджувати, культурна безпека особистості - це тенденції розвитку й умови життєдіяльності конкретного індивіда, забезпечення його душевного і психічного благополуччя, а з іншого - це захищеність культурних і духовних цінностей індивіда від потенційних і реальних загроз. Сутність культурної безпеки особистості та її зміст спрямовані на захист життєвих потреб (інтересів) особи, її сенсу життя.

Забезпечення культурної безпеки особистості сприяє її повноцінному гармонійному розвитку, розкриттю творчих та інших здібностей, зростанню значення духовних цінностей в житті людини. В результаті особистість дістає змогу повніше розкрити свої потенційні можливості, збагатитись матеріально та духовно, удосконалити свою діяльність.

На нашу думку, формування і забезпечення культурної безпеки особистості повинно стати основною метою, стержнем культурної політики держави, оскільки:

· глибоке пізнання закономірностей функціонування соціального розвитку духовності особистості, формування її ідеалів і антиідеалів, душевного і психічного благополуччя є головною умовою підвищення ефективності духовно-формуючого процесу, зацікавленої участі кожної особистості у зміцненні та розвитку держави і всього суспільства;

· відображення в структурі ціннісних орієнтацій особистості складних по своїй природі і сутності інтересів різних індивідуумів соціальних груп, класів, націй та потреб особистісного і суспільного функціонування обумовлює складність механізму її функціонування та розвитку, що веде до ускладнення механізмів розвитку конкретного суспільства;

· вивчення факторів безпечного розвитку особистості дозволяє визначити основні механізми протидії чужорідним іншокультурним впливам.

Відповідно основними пріоритетами державної культурної політики повинні стати:

– забезпечення гармонійного розвитку кожної особистості, задоволення її культурних запитів і потреб;

– формування духовного світу українця-патріота власної незалежної держави, який знає, зберігає та охороняє свої національні традиції, рідну мову, культуру, готового до захисту та самопожертви в ім'я нації;

– активізація діалогу культур на всіх рівнях за умови збереження власного культурного коду, "ядра"кожної культури-учасниці;

– організаційне та ресурсне забезпечення розвитку національної культури та культур усіх національних груп, які проживають в Україні.

– Необхідною умовою існування людського суспільства,

Діяльність є специфічно людською формою активності, необхідною умовою існування людського суспільства, зміст якої полягає у доцільній зміні та перетворенні в інтересах людини навколишнього середовища. Це специфічна форма активного ставлення людини до навколишнього світу, зміст якої складає його доцільне змінювання та перетворення. Будь-яка діяльність містить у собі мету, засіб, результат та сам процес діяльності. Форми діяльності різноманітні. Вони охоплюють практичні, інтелектуальні, духовні процеси, що протікають у побуті, громадській, культурній, трудовій, науковій, навчальній та інших сферах життя.

Людська активність має особливість, яка відрізняє її від активності решти живих організмів та істот. Ця особливість полягає в тому, що людина не лише пристосовується до навколишнього середовища, а й трансформує його для задоволення власних потреб, активно взаємодіє з ним, завдяки чому і досягає свідомо поставленої мети, що виникла внаслідок прояву у неї певної потреби.

Здоров'я - природний стан організму, що характеризується його зрівноваженістю із навколишнім середовищем та відсутністю будь-яких хворобливих змін.

В Уставі Всесвітньої організації охорони здоров'я записано: "Здоров'я - це стан повного фізичного, духовного та соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб та фізичних дефектів".

Безпека - стан діяльності, при якому із певною імовірністю виключені прояви небезпеки, або відсутність надмірної небезпеки, це збалансований, за експертною оцінкою, стан людини, соціуму, держави, природних, антропогенних систем тощо.

ДСТУ 2293-99 визначає термін "безпека" як стан захищеності особи та суспільства від ризику зазнати шкоди.

Безпека людини -- це поняття, що відображає саму суть людського життя, її ментальні, соціальні і духовні надбання. Безпека людини -- невід'ємна складова характеристика стратегічного напряму людства, що визначений ООН як "сталий людський розвиток" (Sustainable Human Development) - такий розвиток, який веде не тільки до економічного, а й до соціального, культурного, духовного зростання, що сприяє гуманізації менталітету громадян і збагаченню позитивного загальнолюдського досвіду.

Небезпека - явища, процеси, об'єкти, властивості предметів, здатні у певних умовах наносити шкоду здоров'ю людини, це умова чи ситуація, яка існує в навколишньому середовищі і здатна призвести до небажаного вивільнення енергії, що може спричинити фізичну шкоду, поранення та/чи пошкодження.

ДСТУ 2293-99 визначає термін "безпека" як стан захищеності особи та суспільства від ризику зазнати шкоди. У цьому визначенні поняття "безпека" присутній термін "ризик".

Ризик - кількісна оцінка небезпеки. Визначається як частота або імовірність виникнення однієї події під час настання іншої.

Ризик виникнення аварій, пошкоджень або виходу з ладу простих технічних пристроїв визначити нескладно. Для складних же технічних систем, а тим більше для людини чи суспільства ризик -- це категорія, яка має велику кількість індивідуальних ознак і характеристик, і математично точно визначити його надзвичайно складно. В таких випадках ризик може бути оцінений лише завдяки експертній оцінці.

Ідентифікація небезпеки - процес розпізнавання образу небезпеки, встановлення можливих причин, просторових та часових координат, імовірності прояву, величини та наслідків небезпеки.

Безпека людини, суспільства, національна безпека.

Культура безпеки як елемент загальної культури, що реалізує захисну функцію людства.

Небезпека - центральне поняття БЖД під яким розуміють будь-які явища, процеси, об'єкти, властивості предметів, здатні у певних умовах наносити шкоду здоров'ю людини.

Небезпеку зберігають всі системи, що мають енергію, хімічно та біологічно активні компоненти, а також характеристики, що не відповідають умовам життєдіяльності людини.

Номенклатура - система назв, термінів, що застосовуються у якій-небудь галузі науки, техніки. У теорії БЖД доцільно виділити кілька рівнів номенклатури: загальну, локальну, галузеву, місцеву (для окремих об'єктів) та ін.

До загальної номенклатури відносять усі види небезпек: алкоголь, аномальна температура повітря, аномальна вологість повітря, аномальна рухомість повітря, аномальний барометричний тиск, арборициди, аномальне освітлення, аномальна іонізація повітря, вакуум, вибух, вибухові речовини, вібрація, вода, частини машини, що обертаються, висота, гази, гербіциди, глибина, гіподинамія, гіпокінезія, ожеледь, гарячі поверхні, динамічні перевантаження, дощ, дим, предмети, що рухаються, їдкі речовини, захворювання,емоційний стрес, емоційне перевантаження, отруйні речовини тощо. Номенклатура, тобто перелік можливих небезпек, налічує понад 150 найменувань.

Під час виконання конкретних досліджень складається номенклатура небезпек для окремих об'єктів (виробництв, цехів, робочих місць, процесів, професій тощо)

Аксіоми безпеки життєдіяльності

Аксіома про потенційну небезпеку діяльності.

- Людська практика дає основу для твердження про те, що будь-яка діяльність потенційно небезпечна.

- Ні в одному виді діяльності неможливо досягти абсолютної безпеки.

- Отже, можна сформулювати такий висновок: будь-яка діяльність потенційно небезпечна. Це твердження має аксіоматичний характер.

- Дана аксіома має виняткове методологічне та евристичне значення.

3. Методологічні основи безпеки життєдіяльності

Системний підхід у безпеці життєдіяльності

* ідентифікувати потенційні небезпеки, тобто розпізнавати їх вид, визначати просторові та часові координати, величину та імовірність їх прояву;

* визначати небезпечні, шкідливі та вражаючі фактори, що породжуються джерелами цих небезпек;

* прогнозувати можливість впливу небезпечних та шкідливих факторів на організм людини, а вражаючих факторів на безпеку системи "людина-життєве середовище";

* використовувати нормативно-правову базу захисту особистості та навколишнього середовища, прав особи на працю, медичне забезпечення, захист у надзвичайних ситуаціях тощо;

* розробляти заходи на застосовувати засоби захисту від дії небезпечних, шкідливих та вражаючих факторів;

* запобігати виникненню надзвичайних ситуацій, а в разі їх виникнення приймати адекватні рішення та виконувати дії, спрямовані на їх ліквідацію;

* використовувати у своїй практичній діяльності громадсько-політичні, соціально-економічні, правові, технічні, природоохоронні, медико-профілактичні та освітньо-виховні заходи, спрямовані на забезпечення здорових і безпечних умов існування людини в сучасному навколишньому середовищі;

* планувати заходи щодо створення здорових і безпечних умов життя та діяльності у системі "людина - життєве середовище". Нагальним завданням, що стоїть нині перед цивілізацією, є проблема екологічної безпеки на планеті. Одним з шляхів її розв'язання може бути концепція сталого розвитку суспільства, ідея якої була започаткована в діяльності ООН.

Концепція сталого розвитку ґрунтується на п'яти головних принципах:

1. Людство дійсно може надати розвитку сталого і довготривалого характеру, для того щоб він відповідав потребам людей, що живуть зараз, не втрачаючи при цьому можливості майбутнім поколінням задовольняти свої потреби.

2. Обмеження, які існують в галузі експлуатації природних ресурсів, відносні. Вони пов'язані з сучасним рівнем техніки і соціальної організації, а також із здатністю біосфери до самовідновлення.

3. Необхідно задовольнити елементарні потреби всіх людей і всім надати можливість реалізувати свої надії на благополучніше життя. Без цього сталий і довготривалий розвиток просто неможливий. Одна з головних причин виникнення екологічних та інших катастроф -- злидні, які стали у світі звичайним явищем.

4. Необхідно налагодити стан життя тих, хто користується надмірними засобами (грошовими і матеріальними), з екологічними можливостями планети, зокрема відносно використання енергії.

5. Розміри і темпи росту населення повинні бути погоджені з виробничим потенціалом глобальної екосистеми Землі, що змінюється.

Соціальна складова стійкості розвитку орієнтована на людину і спрямована на збереження стабільності соціальних і культурних систем, в тому числі, на скорочення числа руйнівних конфліктів між людьми. Важливим аспектом цього підходу є справедливий розподіл благ. Бажано також збереження культурного капіталу і різноманіття в глобальних масштабах, а також повніше використання практики стійкого розвитку, наявної в не домінуючих культурах. Для досягнення стійкості розвитку, сучасному суспільству доведеться створити ефективнішу систему ухвалення рішень, що враховує історичний досвід і заохочує плюралізм. Важливо досягнення не тільки внутрішньо, а й міжпоколінної справедливості. У рамках концепції людського розвитку людина є не об'єктом, а суб'єктом розвитку. Спираючись на розширення варіантів вибору людини як головну цінність, концепція сталого розвитку передбачає, що людина повинна брати участь у процесах, які формують сферу її життєдіяльності, сприяти прийняттю і реалізації рішень, контролювати їх виконання.

4. Формування екологічної культури

Сучасні екологічні проблеми набули глобального масштабу і належать до природно-техногенних небезпек, а саме: руйнування озонового шару, кислотні дощі, деградації ґрунтів, вирубка лісів і зменшення ландшафтного різноманіття тощо. Як наслідок це призвело до зростання захворюваності і смертності населення, скорочення тривалості життя, втрати величезної площі сільськогосподарських угідь, безповоротного зникнення багатьох видів рослин і тварин. Вирішення вищезазначених проблем можливе лише при зміні свідомості і формуванні екологічної культури особистості. Тому актуальним питанням безпеки життєдіяльності людини є вивчення механізму формування екологічної культури як визначального засобу запобігання потенційних небезпек. Питання охорони і раціонального використання природних ресурсів у нашій країні поставлено з перших років проголошення незалежності на рівень державної політики. Реалізація концепції національної екологічної безпеки відповідно до рішень конференції ООН з навколишнього середовища (1992) потребує підвищення рівня екологічної освіти підростаючого покоління, педагогічного керування екологічним вихованням учнів сучасної школи України.

Екологічна освіта, як цілісне культурологічне явище, що включає процеси навчання, виховання, розвитку особистості, повинна спрямовуватися на формування екологічної культури, як складової системи національного і громадського виховання всіх верств населення України. Проблемам підвищення ефективності екологічного виховання особистості присвячено увагу багатьох вчених та практиків, а саме: Р. Агейкіної, С. Балашової, Г. Буковської, Т. Денісової, О. Колонькової, С. Совгіри, О. Хоменко, С. Шмалей.

Екологічна культура це система наукових знань, спрямованих на пізнання процесів і результатів взаємодії людини, суспільства і природи; відповідальність за природу як національну і загальнолюдську цінність, основу



5. Раціональне природокористування

Раціонамльне природокоримстування -- використання природних ресурсів в обсягах та способами, які забезпечують сталий економічний розвиток, гармонізацію взаємодії суспільства і природного середовища, раціоналізацію використання природно-ресурсного потенціалу, економічні механізми екологобезпечного природокористування.

Раціональне природокористування спрямоване на забезпечення умов існування людства і отримання матеріальних благ, запобігання можливих шкідливих наслідків людської діяльності, на підтримання високої продуктивності природи та охорону і економне використання її ресурсів.

Раціональне природокористування повинно забезпечити повноцінне існування і розвиток сучасного суспільства, за умови збереження високої якості середовища проживання людини. Цього можна досягнути завдяки економічній експлуатації природних умов і ресурсів при найефективнішому режимові їх відтворення з урахуванням перспективних інтересів розвитку господарства і збереження здоров'я людей.

Нераціональним є таке природокористування, коли природу призводить до знесилення її відновлювальних властивостей, зниження якості івичерпання природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища. Воно може виникнути як наслідок не тільки прямих, але й опосередкованих впливів на природу.

Дотримання принципів раціонального природокористування дозволить розробити заходи з охорони довкілля, відновити порушені взаємозв'язки в екосистемах, запобігати загостренню екологічних ситуацій

Умови раціонального природокористування

Для досягнення стану усталеного (екологічно збалансованого) розвитку необхідна низка передумов, якими, як зазначалося у доповіді "Наше спільне майбутнє" Міжнародної комісії з навколишнього середовища та розвитку (1987 р.), є:

– політична система, здатна забезпечити участь широкого кола громадськості у прийнятті рішень

– економічна система, що могла б забезпечити розширене виробництво та технічний прогрес на власній міцній базі

– соціальна система, здатна забезпечити зняття напружень, що виникають за умов негармонійного економічного розвитку

– система ефективного виробництва, зорієнтованого на збереження екологоресурсної бази;

– технологічна система, яка могла б стимулювати постійний пошук нових рішень

– міжнародна система, що сприяла б усталеності торговельних та фінансових зв'язків

Раціональне використання землі

Раціональне використання землі -- обов'язкова екологічна вимога при використанні цього природного ресурсу, адже базовий законодавчий акт (Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища") у сфері екології прямо зазначає, що використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням раціонального та економного використання природних ресурсів на основі широкого застосування новітніх технологій.

Злочини проти миру

Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку - це ті злочини, які в усьому світі визнаються найбільш суспільно небезпечними і з ними мають боротися всі країни світу без винятку. Це зумовлено тим, що ці злочини можуть загрожувати існуванню всього людства.

Попередження цих злочинів є дуже актуальним зараз, коли навіть природні катастрофи (такі як викликання цунамі, смерчу, лавини) може викликати людина.

Щодо проблеми найманства, то її наявність зумовлена низьким рівнем забезпеченості громадян. Особливо гостро проблема найманства стояла під час Чеченської кампанії, коли чимало українців жертвували своїми життями для того, щоб прокормити свої сім'ї в Україні.

Слід також мати на увазі, що давність притягнення особи до кримінальної відповідальності та давність виконання щодо неї обвинувального вироку не застосовується у випадку, якщо особа вчинила один із злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, що говорить про їх особливу суспільну небезпечність.

Забезпечення безпеки людини в сучасних економічних умовах

Вся історія життя людини на Землі - це історія його боротьби за свою безпеку. Яка ж роль науково-технічного прогресу (НТП) в цій боротьбі, і яка ступінь захищеності людини від небезпек на сучасному етапі? Відповіді на ці запитання намагаються отримати, розглядаючи умови забезпечення безпеки людини до індустріального та індустріального суспільства.

У доісторичний період людські популяції, що займаються полюванням і збиранням, майже не відрізнялися від інших всеїдних ссавців за характером своєї взаємодії з біосферою, частиною якої вони були. Розвиток людської популяції на цьому етапі визначалося екологічними чинниками: кліматичними (температура, відносна вологість тощо), фізичними (властивості ґрунту, фізико-хімічні властивості води, повітря тощо), харчовими, біологічними (внутрішньовидові взаємодії та взаємодії між видами). У цей період рівень небезпеки, тобто рівень ризику, або коефіцієнт смертності популяції визначався виключно зазначеними екологічними чинниками.

Підвищення безпеки, тобто зменшення ризику за рахунок вдосконалення засобів захисту від небезпек природного характеру, стає одним з провідних мотивів діяльності людей з перших кроків цивілізації. Ця умова забезпечується розвитком економіки, використанням досягнень науки і техніки і, відповідно, підвищенням матеріального рівня життя і його якості: рівня харчування, сервісу, що включає охорону здоров'я, освіту (підвищення ментального рівня індивіда та суспільства в цілому), санітарно-гігієнічних умов. Таким чином, людство, розвиваючи економіку, створювало соціально-економічну систему безпеки.

На цьому етапі розвитку цивілізації ризик смерті визначався вже не тільки екологічними чинниками, а рівнем розвитку економіки і соціальними відносинами в суспільстві. У цих умовах ризик смерті пов'язаний з недостатньою захищеністю людини від несприятливих наслідків, обумовлених природним середовищем проживання людини - біосферою.

Загальний коефіцієнт смертності, що характеризує рівень ризику, і, як наслідок, тривалості життя (рівень безпеки) багато в чому є комплексним показником не тільки успіхів медицини, але й важливими індикаторами рівня соціально-економічного розвитку суспільства, що характеризується ВНП. З ростом ВНП коефіцієнт смертності постійно знижується в різних регіонах світу.

Розвиток науки і техніки, характеризує і зростання менталітету людського суспільства, підвищуючи соціально-економічну безпеку суспільства, призвело до появи нових видів небезпеки, як для здоров'я населення, так і для навколишнього середовища.

Небезпеки техногенного походження були викликані надходженням в навколишнє середовище відходів промислового виробництва, необхідністю участі людини у професійній діяльності, що володіє різноманітними джерелами небезпеки. Таким чином, розвиток цивілізації призвело до виникнення особливих умов існування людини, сукупність яких можна назвати штучною сферою проживання - ноосферою - сферою розуму.

Безпрецедентна інтенсифікація технологічних процесів і сільськогосподарського виробництва зажадало нового підходу до забезпечення безпеки, розробки технічних систем безпеки (ТСБ), що забезпечують захист людини від техногенних факторів. . Завдання, які вирішуються безпекою життєдіяльності, по захищеності людини і технічних систем

Завдання, які вирішуються безпекою життєдіяльності, по захищеності людини і технічних систем

Захищеність людини безпосередньо пов'язана з безпекою техніки і складних технічних систем.

Розглядаючи умови захищеності людини, слід сказати, що вона визначається відсутністю:

- Виробничих і невиробничих аварій,

- Стихійних та інших природних лих,

- Небезпечних факторів, що викликають травми або різке погіршення здоров'я,

- Шкідливих чинників, що призводять до захворювання людини, в тому числі і професійному, і що знижують його працездатність, а, крім того впливають на якість корисної праці. Таким чином, мета БЖД можна позначити у вигляді: малу ймовірність порушення регламенту експлуатації техніки та ведення технологічних процесів, попередження травматизму в будь-якому його вигляді, збереження здоров'я людей, підтримання високої працездатності в процесі трудової діяльності при високій якості виконуваних робіт, збереження природного середовища від антропогенного впливу, готовність населення до стихійних лих та іншим впливає проявам природного середовища, вміння людини протистояти стихійним і антропогенним лих та НС, правильних дій персоналу, що обслуговує складні технічні системи, у кризовій або екстремальній обстановці.

Для досягнення деяких перерахованих цілей БЖД висуваються як наукові, так і практичні завдання.

До групи наукових завдань відносяться отримання нових принципово нестандартних знань у вигляді виявлених законів, або теоретичного опису технологічних процесів, математичного опису явищ тощо, які допомагають вирішувати практичні завдання, в тому числі і приладового забезпечення моніторингу стану довкілля.

До групи практичних завдань відносяться розробки конкретних практичних заходів, що забезпечують проживання людини без травм, аварій, за умови збереження його здоров'я і працездатності з високою якістю результатів трудової діяльності.

Таким чином, завдання БЖД зводиться до визначення принципів, методів і засобів, що забезпечують найбільшу безпеку, як людини, так і природи при різних альтернативних варіантах, що допускаються громадської формацією на сучасному етапі розвитку суспільства.

Вибір принципів, методів і засобів залежить від конкретних умов діяльності, рівня небезпеки (ризику), вартості та інших критеріїв, у тому числі соціальних і політичних.



Література

1. Доповіді "Наше спільне майбутнє" Міжнародної комісії з навколишнього середовища та розвитку (1987 р.)

2. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища"

3. Зеркалов Д. В. Безпека життєдіяльності (Електронний ресурс) Навчальний посібник.-- К.: Основа, 2011. стор.11-62

4. Зеркалов Д. В. Навчальний посібник "Безпека життєдіяльності"-2011.стор.11-67

5. Касевич, Н.М.Охорона праці та безпека життєдіяльності медичних працівників : Підручник для студ. вищих мед. навч. закл. / Ніна Микитівна Касевич, Катерина Іванівна Шаповал. - Київ : Медицина, 2007 стор.5-121

6. "Історія української та зарубіжної культури" за ред. С. М. Клапчука та В. Ф. Остафійчука (К., 1999)

7. Бакка М.Т., Мельничук А.С, Сівко В.К. Охорона і безпека життєдіяльності людини: Конспект лекцій. - Житомир: Льонок, 1995.

8. Белов С.В. Безопасность жизнедеятельности. М.: Высш. шк. 2001 г.

9. Безпека життєдіяльності / За ред. Я. Бедрія. - Львів: Афіша, 1998.

10. Джигирей В.С., Жидецький В.Ц. Безпека життєдіяльності. - Львів: Афіша, 1999.

11. Заплатинський В.М. Безпека життєдіяльності / Опорний конспект лекцій. - К.: КДТЕУ, 1999. - 208 с.

12. Джигірей В.С., Мельников О.В. Основи охорони праці. 2-ге

13. вид. стереотипне. - Львів: Афіша, 2000.

14. Заверуха Н. М. Безпека життєдіяльності. - К.: Комерційний коледж, 1998

15. Коржик Б.М. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності. Навч. посібник - Харків, 1995. - 107 с.

Размещено на Allbest.ru