Факти про давньоруську писемність

Размещено на http://www.allbest.ru/

У кожній країні в різні періоди бібліотеки виконували важливу духовну місію - бути дзеркалом і пам'яттю народу, держави, центрами їхньої духовності.

Історія України невіддільна від історії її бібліотек. Книжність, освіченість - одна з характерних рис українців. Грамотність широких кіл українського народу засвідчена багатьма істориками. Цього не можна було б досягти без створеної нашим народом розвинутої системи освіти і книгозберігання. Накопичені на протязі багатьох століть книгозбірнями України, унікальні пам'ятки відкривають широку дорогу до знань, до духовного самовдосконалення мільйонам наших співгромадян.

З прийняттям християнства на Русі 988 року розпочався бурхливий розвиток писемної культури. У Києві у ХІ - ХІІ столітті існувало три осередки київської писемної школи. Одним з таких осередків була бібліотека Софії Київської.

Немає жодного сумніву щодо того, що поява, розвиток та поширення писемності у східних слов'ян значною мірою пов'язані з Києвом - столицею Київської держави. І це цілком закономірно. Адже Київ здавна був головним і найдавнішим містом східних слов'ян. У ньому сходилися економічні та культурні шляхи, з ним було пов'язано виникнення держави, введення християнської релігії, зберігалися племенні, а згодом державні святині. Саме Київ очолив племенний полянський союз, який поступово об'єднав усіх східних слов'ян.

За князювання Ярослава Мудрого у Києві розвиток писемної культури в Русі став державною справою, оскільки був тісно пов'язаний з поширенням в країні християнства. Саме це літописні джерела вважають найголовнішою заслугою київського князя і називають його "продовжувачем добрих справ Володимира". Ярослав Мудрий розпочав велике оборонне та церковне будівництво у Києві та інших містах Русі. Він розширив Верхнє місто і в його центрі наказав у 1017-1037 рр. збудувати величний кам'яний Софійський собор - Руську митрополію, яка стала одним з головних осередків київської писемної школи. Тут в 1037 р. було створено першу державну бібліотеку-книгосховище, її книгами забезпечувалися новозбудовані церкви по всій країні. При соборі існувала велика майстерня-скрипторій, де переписувалися та перекладалися з іноземних мов книги, продовжувалося київське літописання.

Бібліотека Ярослава Мудрого відіграє принципово важливу роль для правильної та об'єктивної реконструкції історичної реальності, явищ з історії розвитку форм суспільної свідомості людей, історії ідеології, духовної діяльності людей, що входять у загальну тканину економічного і політичного розвитку давньоруського суспільства.

Князь створював бібліотеку протягом сімнадцяти років - до своєї смерті. Саме створював, а не збирав, оскільки кожну книгу доводилося перекладати з грецької, болгарської або інших мов, а потім вручну переписувати і переплітати. Ярослав був поліглотом, тому історики вважають, що він теж міг брати участь у цій кропіткій роботі. У результаті вдалося виготовити близько тисячі книг.

Кожна рукописна книга була справжнім шедевром. Папери тоді ще не було, тексти писалися на пергаменті, який робили зі шкіри молодих телят чи овець. Для створення однієї книги середнього розміру було потрібно ціле стадо телят... Палітурки виготовлялися з сап'янової шкіри і прикрашалися золотом, сріблом зі вставками з алмазів, смарагдів і перлів.

У 30-х роках XI ст. при київській митрополії в оточенні князя виник гурток освічених людей - ерудитів. Найвидатнішою постаттю в ньому був письменник Іларіон, пізніше митрополит київський, наближена до Ярослава особа. Під впливом діячів гуртка розвиваються майже всі галузі києворуської культури. Написано перший ориґінальний літературно-церковний твір "Слово про закон і благодать", автором якого був Іларіон. Переписування книжок, яке стало державною справою, невдовзі привело до нагромадження книг. За підрахунками дослідників, у бібліотеці при Софійському соборі налічувалося до 900 томів рукописних книг - вражаюча цифра для середньовіччя. Серед них були не тільки богослужбові, а й для повсякденного повчального читання. Поява книжкової писемності була вищим виявом розвитку писемної культури. На жаль, від усього книжкового багатства до нашого часу дійшли лічені екземпляри, що можна пояснити війнами, пожежами, князівськими усобицями. Найбільш відомими є: Рейнське Євангеліє, Остромирове Євангеліє, два Ізборники 1073 та 1076 рр., Мстиславове Євангеліє XII ст.

Найдавнішою книгою, що вийшла з київської майстерні при Софійському соборі, є Рейнське Євангеліє. Ця книга кишенькового формату призначена для особистого користування. Вона датується 40-ми роками XI ст. і зберігається в бібліотеці у Реймсі (Франція). Колись книга належала дочці Ярослава Мудрого - Анні Ярославні, яка, взявши шлюб з королем Генріхом І Капетінгом, привезла його до Франції. Найдавніша частина Євангелія написана кириличним уставним письмом. Почерк дрібний, оздоблення книги скромне. За змістом тексту це місяцеслівна частина якогось Євангелія. Решта сторінок книги написана глаголицею в XIV ст. Кирилична частина тексту переписана з якогось старослов'янського ориґіналу, але вже має деякі ознаки східнослов'янської редакції як у палеографічних, так і у лінгвістичних особливостях 16. Певні ознаки свідчать на користь того, що книга виготовлена у Києві за князювання Ярослава Мудрого. На це вказує приналежність Євангелія Анні Ярославні, Для виготовлення подібної невеликої книги навряд чи потрібно було кудись звертатися і замовляти на стороні. Рейнське Євангеліє - найдавніша книга київської писемної школи. писемна книжна культура середньовіччя

Остромирове Євангеліє 1056-1057 рр. переписане на замовлення новгородського посадника Остромира - Йосипа за князювання у Києві Ізяслава Ярославича. Книга призначалася для Софійського собору в Новгороді. Євангеліє виконане на дуже високому рівні книжкової справи. Текст написано великим вишуканим уставним письмом. Деякі рядки написані розчиненим золотом. Винятково багатим є й художнє оформлення книги, прикрашеної малюнками Євангелістів, заставками, великими ініціалами у зооморфному стилі. В кінці книги є приписка писаря - дяка Григорія, поставлена й дата написання. На підставі лінгвістичних особливостей (відсутність новгородського цокання та приписка Григорія) місцем виготовлення вважається Київ 17. Навряд щоб десь, крім Києва, на Русі склалися за тих часів умови для подібного високоякісного виготовлення книги. Остромирове Євангеліє стало зразком для написання та оздоблення таких богослужбових книг, як Мстиславове Євангеліє Схожі й формат книг, організація тексту, орнаментальні мотиви, загальні для класичних заставок візантійського стилю.

Незвичайним є зображення символів Євангелістів - янгола, орла, лева, які трапляються лише у Мстиславовому Євангелії, Ізборник 1073 р. - збірник статей різних авторів, які повинні були відповісти читачам на різні питання з старозавітної та новозавітної історії, а також філософії, поетики, догматики і деяких природних явлень Середньовіччя. Протографом Ізборника була книга, замовлена болгарським царем Симеоном на початку X ст. Київську копію зроблено за вказівкою синів Ярослава Мудрого - Святослава Ярославича, а можливо, й Ізяслава Ярославича. Книга великого формату, написана на пергаменті гарним уставним письмом. Текст прикрашено кольоровими заставками - фронтисписами і малюнками на берегах. Тут бачимо символи зодіака: стрільця, діву, рака, козерога тощо. Привертає увагу вихідна мініатюра, що зображує замовника книги Святослава Ярославича з княгинею та синами. Художнє оформлення книги не поступається Остромировому Євангелію і має з ним деякі загальні риси. Хоч Ізборник переписано з болгарського протографу, в ньому трапляються східнослов'янізми, що свідчить про працю місцевих писарів. Не викликає жодного сумніву, що книга була написана, безперечно, у Києві 1073 р.

Такі книжки здебільшого призначалися для церковного читання. Написані вони урочистим уставом, церковнослов'янською мовою. Однак у державних установах, діловодстві та побуті, починаючи з рубежу XI-XII ст., вживалася ділова, з трохи спрощеною графікою кирилична писемність києворуською мовою. Така ж писемність вживалася й у побуті. Нею здавна користувалися літописці. На жаль, ориґінальних текстів літописів не дійшло до нашого часу.

Прикладом документів, що вийшли з князівської канцелярії, можуть бути Жалована грамота Мстислава Володимировича Юр'ївському монастирю у Новгороді, написана 1130 р. Грамоту написано кирилицею на пергаменті золотом, гарним уставом, щоправда, трохи дрібнішим, ніж у книжкових богослужбових пам'ятках.

У Софії Київській було укладено перший літописний звід 1037-39 років, написано і проголошено знамените "Слово про Закон і Благодать" київського митрополита Іларіона, створено "Ізборник Святослава", написано "Послання до Смоленського пресвітера Фоми" київського митрополита Климента Смолятича. Знайомство з творами Іларіона і Климента Смолятича переконує в тому, що їм були відомі основні положення філософських вчень Платона, Арістотеля та інших філософів давніх часів.

Є підстави стверджувати, що бібліотека Софії Київської і книгописна майстерня, заклали основу бібліотеки Києво-Печерського монастиря, а також бібліотек інших великих міст Київської Русі. За підрахунками фахівців, книгозбірня Софійського собору налічувала понад 950 томів.

З приводу подальшої долі бібліотеки думки дослідників розділилися. Одні вважають, що частина її книг напередодні монголо-татарської навали розійшлася по бібліотеках різних соборів і монастирів, а решта загинула 1240 року при спаленні Києва. Інші сподіваються, що книги вдалося сховати десь у київських, а то навіть і прикиївських підземеллях. На думку відомого російського дослідника-книгознавця М. Розова, сліди бібліотеки Ярослава треба шукати в "Ізборніку Святослава", а також у 20 інших давньоруських рукописах, які зберігаються в Санкт-Петербурзі в Російській національній бібліотеці ім. Салтикова-Щедріна. Можливо, якісь книжки із Софії були переміщені в Києво-Печерський монастир. Павло Алеппський 1653 року писав, що в Києво-Печерському монастирі є прекрасне книгосховище з безліччю дорогих книг, у тому числі й пергаментних, яким не менше 500 років.

Проте бібліотека Києво-Печерського монастиря згоріла 1718 року, і визначити, які книжки із Софійського собору були в ній, вже неможливо.

Бібліотека Києво-Софійського собору - духовний осередок Київської Русі, складова книжної культури середньовіччя, - один із символів слов'янських святинь, який належить до перлин людської цивілізації і для слов'янського загалу дорівнює значенню для всього світу Александрійської бібліотеки в Єгипті. Загалом - то був полюс міжкультурних, міжлітературних та книжкових слов'янських контактів, що в підсумку збагатило культури всіх народів.

Бібліотека Києво-Софійського собору є не тільки першою на наших землях державною бібліотекою, а й унікальною пам'яткою суспільного життя та літературно-публіцистичної творчості; складовою церковнослов'янської писемності, артефактом збереження та використання документальної пам'яті східного християнства.

Список використаної літератури

1. Барвінок В. Загальний огляд стародруків київських бібліотек. - К., 1924.

2. Білоцерківський В. Історія України: Навчальний посібник/ Василь Білоцерківський,. - 3-е вид., виправлене і доп.. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 535 с.

3. Бойко О. Історія України: Навчальний посібник/ Олександр Бойко,. - 3-тє вид., випр., доп.. - К.: Академвидав, 2007. - 687 с.

4. Давньоруська бібліотека як поліфункціональна система та як утворення в системі культури Київської Русі / Н.Г. Солонська // Культура народов Причерноморья. - 2005. - N60, Т.1. - С. 9-19.

5. Жуковська А.П. Гіпотези і факти про давньоруську писемність // Літературна спадщина Київської Русі і українська література XVI-XVII ст. - К., 1981, с. 9.

6. Книжна культура Київської Русі та Бібліотека Ярослава Мудрого в контексті наукових поглядів Михайла Грушевського (на матеріалах фондів Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського) / Н.Г. Солонська // Культура народов Причерноморья. - 2007. - № 100, Т. 2. - С. 37-44.

Размещено на Allbest.ru