Різновиди публічних виступів та їх підготовка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Доповідь

на тему: Різновиди публічних виступів та їх підготовка

1. Різновиди публічних виступів

Публічний виступ -- це різновид усного спілкування. Жанровий різновид публічного виступу -- це доповідь (звітна, ділова, політична), промова (агітаційна, мітингова, ювілейна, судова), бесіда, лекція, репортаж, проповідь виступ публічний доповідь промова

Промова - це усний виступ із метою висвітлення певної інформації та впливу на розум, почуття й волю слухачів, з логічною стрункістю тексту, емоційною насиченістю та вольовими імпульсами мовця.

Давньоримська ораторська схема: ЩО? ДЛЯ ЧОГО? У ЯКИЙ СПОСІБ? - може й нині бути визначальною для промовця. Отже, враховуючи вид промови, оратор повинен змінювати й характер виступу, і засоби, якими оперуватиме під час її виголошування. Із промовою висту-пають на мітингах, масових зібраннях на честь певної події, ювілею тощо.

Мітингова промова виголошується на злободенну тему й стосується суспільно значущої проблеми, яка хвилює широкий загал. Цей короткий, емоційний виступ розрахований на безпосереднє сприймання слухачів. Завдання оратора - виявити нові, нестандартні аспекти теми, спонукати присутніх по-новому сприйняти навіть уже відомі факти й реалії.

Успішність мітингової промови залежить від індивідуального стилю оратора, його вміння доречно використати весь арсенал вербальних і невербальних засобів.

Палкб, заклична, актуальна промова - дієвий чинник впливу на свідомість слухачів.

Агітаційній промові притаманні всі складові промови мітингової. Промовець спонукає слухача до певної діяльності, до необхідності зайняти певну громадську позицію. В агітаційній промові, як правило, роз'яснюють чи з'ясовують певні питання, пропагують певні думки, ідеї, активно агітують за їх реалізацію.

Ділова промова, на відміну від мітингової та агітаційної, орієнтована на логічно-виважене сприйняття слухачів. Частіше цей виступ не має самостійного значення, він зрозумілий і сприймається лише в контексті проблеми, що обговорюється на конкретному зібранні.

Ювілейна промова присвячується певній даті, пов'язаній з ушануванням окремої людини, групи осіб, урочистостями на честь події в житті організації, закладу. Якщо це підсумок діяльності - до промови можна включити в хронологічному порядку найважливіші етапи діяльності та досягнення ювіляра, побажання подальшого плідного розвитку та гараздів.

Доречна пафосність не повинна переходити в заштамповану, нудну одноманітність. Слушними в ній будуть експромти й імпровізації, тактовні жарти, тактовне акцентування уваги слухачів на своєрідних рисах ювіляра, спогади про цікаві й маловідомі широкому загалу факти з його життя та діяльності. Форма та зміст ювілейної промови повинні бути морально та етично виважені, щоб не образити ні ювіляра, ні його близьких та слухачів.

Лекція (від лат. Lection - читання) - одна з форм пропаганди, роз'яснення суто наукових, науково-навчальних, науково-популярних та ін. знань шляхом усного викладу навчального матеріалу, наукової теми.

Навчально-програмові лекції становлять систематичний виклад певної наукової дисципліни. Обов'язковою складовою частиною цих лекцій має бути огляд і коментар наукової літератури, акцентування уваги на ще не розв'язаних питаннях і проблемах.

Настановча - вступна лекція має на меті ввести слухача в коло питань певної дисципліни, ознайомити з її предметом, зацікавити подальшим вивченням запропонованого матеріалу.

Оглядові лекції читають після вивчення всього курсу. Вони мають на меті систематизувати знання слухачів із певного предмета, спрямувати на подальше самостійне спрацювання якоїсь проблеми.

Лекції зі спеціального курсу присвячені певній вузькій галузі науки, дослідження. Вони вводять слухачів у науку, будять їх думку. Такі лекції легше побудувати як проблемні в порівнянні з навчально-програмовими.

Лекція має традиційну чітку структуру: вступ, основна частина, висновки.

Вступ - своєрідний зачин до теми обраної лекції, мусить бути лаконічним, інтригуючим.

В основній частині розкривається, послідовно викладається стрижневе питання лекції (поєднуються причинно-наслідковими зв'язками всі смислово-самостійні частини. Кількість частин, як свідчать психологи, не повинна перевищувати семи, щоб не стомлювати слухачів, не розпорошувати увагу. Не варто перенасичувати фактами, засипати слухачів цифрами, датами, невпорядкованим ілюстрованим матеріалом (цитатами).

Висновки мусять логічно випливати з усього змісту лекції: займати близько 5% часу й обсягу всього виступу, узагальнювати основне.

Цій завершальній частині можуть передувати такі фрази: “Підсумовуючи викладене вище”, “І на завершення ...”, “Отже, із усього, про що йшлося сьогодні, можна зробити такий висновок ...”.

Лектор повинен бути готовий до запитань слухачів за темою виступу.

Виступ, як правило, не готується завчасно, а є спонтанною реакцією на щойно почуте від промовця, доповідача. У виступі промовець може порушити одне-два витання, чи дати на них конкретну відповідь, не відходячи від тематики порядку денного.

Адресувати виступ треба не лише президії чи доповідачеві, а й усім присутнім.

Виступ передбачає:

- виклад суті певного питання;

- акцентування на основному;

- висловлювання свого ставлення й оцінки;

- підкреслення значущості, важливості й актуальності;

- підкріплення своїх доказів прикладами.

Наради - найефективніший спосіб обговорення животрепетних питань і прийняття рішень в усіх сферах громадського й політичного життя.

Наради корисні лише тоді, коли вони добре організовані і дають можливість досягти певної економії робочого часу.

Передумови успішної наради:

1. Нарадою повинен керувати голова - інакше вона може перетворитися в пусті балачки.

2. Програму ретельно розробляють заздалегідь і під час наради прагнуть до максимальної її реалізації. Досвідчений голова не дасть ухилитися від основної теми й зачіпати питання, що не мають нічого спільного з суттю справи.

3. По кожному пункту дискусії треба підводити підсумки.

4. Наприкінці наради узагальнити зроблені висновки, а якщо будуть поставлені завдання, то до кожного з них слід додати:

а) що треба зробити;

б) хто що робитиме;

в) термін виконання справи.

5. Нараду треба запротоколювати.

Кожен спеціаліст повинен оволодівати мистецтвом публічного виступу хоча б його основами, тому що в процесі роботи доведеться виголошувати перед співпрацівниками лекції, промови чи доповіді, робити повідомлення.

Вміння слухати -- це необхідна умова правильного розуміння співрозмовника. Доведено, що слухання як метод сприймання інформації в діловому спілкуванні використовується набагато частіше, аніж уміння читати й писати. Однак ця якість притаманна далеко не всім людям, які спілкуються. Іноді в людини просто немає часу вислухати свого співрозмовника. А часто наш емоційний стан відволікає увагу від змісту того, про що говорять. У цьому контексті важливо розглянути зміст понять «слухати» й «чути». Психологічні процеси, які ними позначаються, суттєво різняться між собою. Слухати -- означає використовувати свій орган слуху, а чути -- напружувати власний мозок, концентруючи увагу на словах партнера. Саме тому можна слухати й не чути, позаяк свідомість можуть турбувати зовсім інші проблеми, думки або інформація. Звісно, багато людей чують лише те, що бажають почути. Отож комунікаторові необхідно бути готовим до суб'єктивного сприйняття його інформації. Про ефективне слухання говорять у тому разі, коли воно забезпечує правильне розуміння слів і почуттів промовця, створює в нього відчуття, що чують саме його, не переводячи обговорення на іншу проблему, важливішу для співрозмовника. Ефективне слухання забезпечує просування партнерів зі спілкування в напрямку розуміння обговорюваної проблеми, створення спільного інформаційного поля, розв'язання проблеми або встановлення довірливих стосунків, взаєморозуміння.

Публічне спілкування людей під час виступу передбачає їх активну мислительно-мнемічну діяльність, концентрацію їхньої уваги для прийняття та обробки інформації.

Хто більш активний під час виступу: промовець чи слухач?

Звичайно, промовець.

Він повинен мати нахил до цієї діяльності, бути психологічно готовим до виступу, не боятися аудиторії, уміти своїм словом змусити слухачів емоційно співпереживати, хвилюватися вирішенням тих чи інших проблем.

Учені застерігають, що згідно із законом психічного зараження, емоційний стан слухачів може стати таким сильним, що з ним можна не справитися і втратити контакт з людьми.

На це потрібно зважати і знати, перед якою аудиторією краще виступати (великою чи малою).

2. Як готуватись до публічного виступу

1. Добре продумати тему для вступу; підготувати заздалегідь матеріал. З яким збирається виступати.

2. З'ясувати мету і адресата мовлення: бажання поінформувати слухачів чи переконувати їх у чомусь спонукати до якоїсь дії чи розважити.

3. Основа виступу - план. Згрупувати інформаційні матеріали відповідно до плану виступу.

4. Опрацьовуючи потрібну інформацію, дбати про композицію виступу (загальноприйнята композиція - вступ, основна частина, висновок).

5. Розвивати думку у своєму виступі можна по-різному, а саме: пояснювати, описувати, розповідати, доводити. Добирати відповідні мовні засоби. Характерні для обраного стилю і типу мовлення.

6. Написати повний текст виступу і кілька разів прочитати його.

Прочитати свій виступ вдома комусь із рідних або друзям. Це допомагає уточнити зміст, знайти потрібні слова і необхідний тон, інтонацію.

Як зробити так, щоб привернути увагу всіх слухачів?

Потрібно надати мові виразність і чистоту, а також розібратися в тому, що таке культура мови і якими засобами вона досягається. Як виявляється, це не так-то просто.

Виразність мови - це така її особливість, завдяки якій підтримується постійна увага і інтерес слухачів і читачів.

Але таким чином перетворити свою промову може тільки людина, здатна самостійно мислити, що володіє яскравою гамою почуттів, емоцій і переживань. Саме ці якісні характеристики породжують у людини бажання якимось чином висловити і проявити себе. Тому він зробить все можливе, щоб слухачі і читачі його зрозуміли.

Доповідач усім своїм виглядом має демонструвати глибоку повагу до слухачів, дотримуватися правил етикету. Публічний виступ складається з декількох взаємопов'язаних між собою етапів: - докомунікативний -- етап формування методологічних принципів, визначення позицій, добір та оцінювання матеріалу, що стане основою виступу; - передкомунікативний -- етап визначення стратегії і тактики майбутнього виступу та його основної ідеї, вирішення питань, пов'язаних з її трактуванням, відпрацювання змісту виступу, добір засобів та прийомів його передавання; - комунікативний -- центральний у процесі спілкування. Це творча робота промовця перед слухачами. При результативній взаємодії підготовлений та розроблений змістовний матеріал лекції стає дієвим засобом впливу на установки, знання, вміння слухачів, формування їхніх переконань; - посткомунікативний -- визначення результативності зустрічі зі слухачами. Цей етап іноді ігнорують, проте він потребує уваги, бо дає змогу визначити, чи досяг промовець мети, чи задовольнили свій інтерес і свої цілі слухачі. Це допоможе наступного разу усунути припущені помилки, краще врахувати запити людей.

Презентацію потрібно готувати. Для цього необхідно:

- визначити її цілі;

- персональний склад запрошених: керівник організації; особа, відповідальна за підготовчу роботу; спеціаліст із предмета презентації; спеціаліст із запрошеної аудиторії;

- визначити, в якому приміщенні буде проходити презентація;

- підготувати допоміжні матеріали, сувеніри.

На презентацію рекомендують запрошувати 50--200 осіб, зазначаючи, що чим менше людей, тим менш офіційною буде зустріч, тим легше встановити з ними діалогічне спілкування і впливати на них.

Размещено на Allbest.ru