Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат на тему:

“Готичні художні стилі в європейському мистецтві”

Вступ

Мистецтво є невід'ємною частиною культури кожного народу та його духовним скарбом. Мистецтво є тим місцем, де людина може виразити свої емоції та почуття, поділитися своїм духовним єством з іншими . Мистецтво це творче начало особистості та її внутрішнього світу . Мистецтво втілює в собі надзвичайно потужну здатність розвивати людину. Мистецтво - це творче осмислення навколишнього світу талановитою людиною. Плоди цього осмислення належать не тільки його творцям, а всьому людству, що живе на планеті Земля.

Мистецтво й суспільство були завжди нероздільними частинами одного цілого. Протягом своєї історії воно разом з людиною мінялося й розвивалося, підкоряючи нові вершини й змінюючи свої форми. Мистецтво пройшло довгий етап від перших нескельних малюнків первісних людей й до складних графічних композицій, які стали можливі в епоху розвитку комп'ютерних технологій. Та все ж на протязі років й тисячоліть воно залишалося найзначнішим потужним культурологічним чинником, який був засобом відображення прекрасного й невтомного.

Мистецтво є складним й неосяжним цілим. Адже це передусім поняття загальне, яке представлене різними стилями, течіями, формами тощо. Воно існує в конкретних своїх видах: література, театр, графіка, живопис, скульптура, хореографія, музика, архітектура, прикладне та декоративне мистецтво, цирк, художня фотографія, кіно, телебачення. Кожен з видів мистецтва по-своєму відображає дійсність. Різноманіття видів мистецтва дозволяє естетично освоювати світ у всій його складності і багатстві.

В історичному плані багатство мистецтва яскраво виразилося в художніх стилях; це поняття широко використовується в естетиці та мистецтвознавстві. Художні стилі певної історичної епохи відбивали настрої й прагнення тогочасних людей, які сприймали й осмислювали дійсність так чи інакше, втілюючи це у своїх творіннях. Таким чином кожен художній стиль мистецтва по-своєму унікальний як в історичному так і в культурному контексті. Не став винятком й готичний художній стиль про який і піде мова.

Таким чином, завдяки ознайомленню із видами та різновидами мистецтва і мистецьких напрямів, історично сформованими стилями мистецтва ми можемо належною мірою сприйняти та оцінити невичерпні можливості мистецької діяльності та осмислити мистецтво як незамінну складову людського буття.

Отже, готика панувала повсюдно. Як в Парижі Нотр-пані, віденський собор св. Стефана очолює над величезною столицею.

Не тільки однобаштовий фасад, як у Фрейбурге, але і храми з майже однаковою висотою центрального і бічних нефов, що створює єдине, по- палацовому обширний простір, - нововведення німецької готики.

У Нідерландах, де завдяки вигідному географічному положенню міська торгівля процвітала вже в романську пору, зростання бюргерства викликало бурхливе світське будівництво. У останній період середньовіччя саме в Нідерландах найбільший розмах одержало будівництво суспільних зданій- ратуш, торгових рядів і складів, будинків цехових організацій. Величні міські дзвінниці - вічові башти (бефруа), що грали важливу роль в численних повстаннях міського населення і що служили, разом з собором, як би символом потужності і багатства міста, - чудове досягнення нідерландської архітектури (башта, як стовп що підноситься над торговими рядами в Брюгге, башти в Іпре, Генте і ін.).

Усюди будувалися замки зі все більш довершеними зміцненнями і в той же час обставлені все зростаючою (особливо в пізній готиці) розкішшю, що виявляється в пишній декоративності, високих стрілчастих вікнах з химерними палітурками, потрійних камінах у всю стіну і т.д.

Європейські міста оточувалися зубчатими стінами з подвійними воротами і баштами. Видозмінилася сама зовнішність міста завдяки щільно притиснутим один до одного готичним будинкам з гостроверхими двосхилими дахами, вузькими вікнами, стрілчастими дверними отворами, аркадами, кутовими башточками - всім тим, що в лабіринті вузьких вулиць середньовічних кварталів, що подекуди ще збереглися, обступає нас нині як живописний декорум давно зниклого життєвого устрою.

Важко знайти відповідні слова, щоб описати враження від готичного собору. Вони високі і тягнуться до неба нескінченними стрілами башт і башточок, вімпергов, фіалов, загострених арок. Завдяки своїй архітектурі з кожної крапки собор виглядає по-новому. На відміну від романської церкви з її чіткими, легко осяжними формами, готичний собор неозорий, часто асиметричний і навіть неоднорідний в своїх частинах: кожний з його фасадів з своїм порталом індивідуальний. Стіни не відчуваються, їх як би і ні. Арки, галереї, башти, які - то майданчики з аркадами, величезні вікна, все далі і далі - нескінченно складна, ажурна гра ажурних форм. І весь цей простір жилий - собор і всередині і зовні населений масою скульптур. Вони займають не тільки портали і галереї, але їх можна знайти також і на крівлі, карнизах, під зведеннями капел, на гвинтових драбинах, виникають на водостічних трубах, на консолях. Словом, готичний собор- це цілий світ. Він і дійсно увібрав в себе мир середньовічного міста. Якщо навіть зараз, в сучасному Парижі, собор Паризької Богоматері панує над містом, і перед ним меркне архітектура бароко, ампіру, класицизму, то можна представити, як ще переконливіше він виглядав тоді, в тому Парижі, серед кривих вулиць і маленьких двориків по берегах Сени.

Взагалі, якщо говорити про символи минулого в історії різних народів, то готика є якійсь візитною карткою могутньої середньовічної Європи, що утілила в собі всю потужність віру і безмежну силу самобутнього мистецтва Західної Європи, що заражається. Мені думається, що для дуже дальніх нащадків мистецтво першого тисячоліття нашої ери перш за все асоціюватиметься з готикою, як для нас мистецтво стародавнього світу перш за все асоціюється з Грецією і Римом.

1. Поняття готичного стилю у мистецтві

Готичний стиль -- це художній стиль, що виявився завершальним етапом у розвитку середніх століть культури країн Західної Європи (між серединою 12 і 16 століть). Термін «Готика» введений в епоху Відродження як зневажливе позначення всього середньовічного мистецтва, що вважалося «варварським».

Готика зародилася в Північній частині Франції (Ільде-Франс) у середині 12 ст. і досягла розквіту в першій половині 13 ст.

Готика розвивалася в країнах, де панувала католицька церква, і під її егідою феодально-церковної основи зберігалися в ідеології і культурі епохи Готики. Готичне мистецтво залишалося переважно культовим по призначенню і релігійним по тематиці: воно було співвіднесено з вічністю, з «вищими» ірраціональними силами.

Відомо, що готичний художній стиль, визначився у своїх типових рисах під час розвитку західноєвропейської середньовічної художньої культури. Беручи початок в середині XII ст. у північних та центральних областях Франції на теренах Іль де Франса, він отримав загальноєвропейське поширення і пройшов ряд самостійних етапів еволюції та національних версій.

Розквіт середньовічної художньої культури виникав на базі інтенсивного соціального руху широких народних мас, які викликали ще задовго до формування мистецтва могутні ідеологічні течії. Художня культура сягає корінням безпосередньо до самодіяльної практики соціального низу. Таким чином, прагнення особистості на увагу до себе підготувало основу для появи нових форм та способів самовираження у художній культурі.

Зі зростанням чисельності міст та піднесенням ролі, яку вони відігравали, зростала потреба в нових формах організації праці. Ремісники у містах об`єднувалися в союзи та цехи. Зміцнення міських ремесел сприяло формуванню міської культури.

В багатьох містах на базі церковних та приходських шкіл виникали університети, як нові форми культурно-просвітницьких установ. Вони сприяли розвитку освіченості та поступово змінювали мислення середньовічної людини. Посилюється дух раціоналізму, дух допитливості, встановлюється тенденція до дослідження нового. Зростала індивідуалізація світовідчуття кожної особистості. Поступово університети перетворилися на своєрідні інтелектуальні центри.

Щодо положення митця, архітектора, то як висококваліфіковані майстри вони мали певний ранг та статус у суспільстві і працювали вони, зрозуміло, на замовника (суверена чи священика). Але при цьому їм була притаманна деяка свобода самовираження як творчій особистості. Це давало можливість автору надати своєму творінню неповторного вигляду.

Собори та ратуші будувались на замовлення міської комуни, однак всі вони відрізнялися своєю особливою темою чи ідеєю. Це свідчить, що кожна будівля цілком була підлеглою певного плану чи задуму. Саме у готичний період починається теоретизація техніки мистецтва. Але в розмаїття образів впліталися такі, що мали зовсім віддалене відношення до загальної церковної чи архітектурної концепції.

Існує багато так званих готичних гротесків, які є відлунням народної фантазії. І хоча діячі церкви з розпачем дивилися на цю самодіяльність, але не могли нічого вдіяти, бо тут діяла стихія колективного народного мистецтва. Декілька поколінь художників-ремісників будували та прикрашали собор, і внаслідок цього можна бачити не тільки приклади загальної стильової обробки будівлі, але й взірці індивідуальної уяви майстрів.

Середньовічні майстри віддавали перевагу яскравим кольорам, це помітно з вітражів, мініатюр та скульптур (готика була поліхромною, тому скульптури та стіни розфарбовувалися). Готичні собори великі, живописні, вони є відлунням реального життя середньовічного міста.

Слід зауважити, що середньовічний майстер вже не є рабом, за ним визнаються права людини, але фактично він не є цілком вільним від обставин життя. Він ніби належить самому собі і в той же час не належить, що знайшло відгук у його творчості. Середньовічні майстри не залишали своїх імен історії, вони просто працювали над своїм ремеслом.

Отже, закони цього ремесла і закони конструкції приводили до використання певних форм в мистецтві, а втілення бажання змінити форму, стиль примушували міняти конструкцію та винаходити нові прийоми в обробці матеріалів. Зміни в конструкції змінювали естетику, тобто сам архітектурний стиль. Спадає на думку, що все це -- одночасний процес: естетика змінює техніку, а техніка змінює естетику.

Відомо, що поворот до готики почався з архітектури та потім розповсюдився на скульптуру, живопис та інші види мистецтва.

В живописі та книжковій мініатюрі було більше можливостей втілити своє особисте бачення світу, тому що створення об`єктів в цій галузі не забирало стільки часу, як побудова собору, і майстер міг завершити справу сам. Але й ці сфери були достатньо канонізовані та контрольовані церквою. Готичний живопис дуже експресивний та драматичний. В цьому й був прояв саме того унікального, що міг надати художник до свого творіння, все ж вимушений враховувати вплив церкви.

Готика, не пов'язана безпосередньо з будь-якими національними умовами, була наднаціональним історичним явищем і проявила себе саме в той період Середньовіччя, коли національні розходження були змішані у свідомості релігійної та церковної єдності, якою було охоплене все європейське суспільство.

Таким чином, готика як художній стиль, в більшості своїх проявів, це скоріше результат творчих зусиль народу, ніж яскравий задум генія; це не стільки витвори індивідуальні, скільки робота цілого суспільства; це художньо-історична спадщина, яку залишили після себе покоління середньовічних майстрів.

2. Особливості готичних стилів в окремих країнах

Італійська архітектура довго випливала середньовічним традиціям, що виражалося в основному у використанні багатьох мотивів готики. Разом з тим сама італійська готика на північну не походила: вона тяжіла до спокійних великих форм, рівному світлу, горизонтальним членуванням архітектури, широким поверхням стін. Церква Санта Кроче, одна з найбільших у Флоренції, була почата Арнольфоди Камбио наприкінці XIII в. (фасад створений у XIX в.). Храм відрізняється широкими прольотами, единимсветлим внутрішнім простором, замість складних готичних зводів у ньому використане дерев'яне стельове перекриття. У 1296 р. у Флоренції почали будувати собор Сантамария дель Фьоре. Арнольфоди Камбио хотів увінчати вівтарну частину собору величезним куполом. Однак після смерті зодчого в 1310 р. будівництво затяглося, I його завершили тільки в період раннього Відродження. У 1334 р. по проекті Джотто було почате будівництво дзвіниці собору, так називаної кампанили - лад ний прямокутної вежі з по поверховими горизонтальними членуваннями і красивими готичними вікнами, стрілчаста аркова форма яких ще довго зберігалася в італійській архітектурі. Серед найбільш відомих міських палаців - палаццоделла Синьйорія у Флоренції. Припускають, що його побудував Арнольфо ди Камбио. Це важкий куб з високою вежею, облицьований грубим каменем. На фасаді - вікна різної величини, непомітний вхід розташований збоку. Будинок визначає вигляд старого міського центра, суворою громадою вторгати на площу. Могутній палац служив цим волом незалежності Флоренції. Більш ошатно ритмічно організоване палаццо Публіці в Сиене (1298-1310 р.). Його фасад виходить на площу дель Кампо. Подібна до амфітеатру, розташованому на схилі пагорба, площа як не можна краще пристосована для споглядання різних видовищ безліччю народу. Площа дель Кампо - пер вий у Європі святковий центр міста, де влаштовувалися турніри і театральні представлення. Дотепер щороку тут відбуваються кінні змагання між міськими округами. Їм передує барвистий парад учасників у середньовічних костюмах.

Розвиток проторенессансних тенденцій протікав нерівномірно. Їхній розквіт приходиться на кінець XIII і перші десятиліття XIV століття. Із середини сторіччя в італійському живописі і скульптурі підсилюється вплив готики.

Готичний стиль виник в архітектурі Італії з Франції в XIII сторіччі. Він одержав поширення в Північній Італії і Тоскані - області середньої Італії, розташованої до півночі від Рима. І тримався тут до XV століття, існуючи чи паралельно переплітаючи з новим стилем, що розвивається, Проторенессанса. Однак італійська готика істотно відрізняється від французької. Вона обмежується застосуванням декоративних елементів готичного стилю: стрілчастих арок, башточок-філій, пинаклец, троянд. Особливістю італійської церковної архітектури є також зведення куполів над місцем перетинання центрального нефа і трансепта. До числа найбільш прославлених пам'ятників цього італійського варіанта готики належить собор у Сиене (XIII-XIV вв.)

У джерел італійського Проторенессанса коштує, що працював у другій половині XIII століття в Пизе майстер Никколо. Він став засновником школи скульптури, що проіснувала до середини XIV століття і распространившей свою увагу по всій Італії. Звичайно, багато чого в скульптурі пизанской школи ще тяжіє до минулого. У ній зберігаються старі алегорії і символи. У рельєфах отсутствует простір, фігури тісно заповнюють поверхня тла. І все-таки реформи Никколо значимі. Використання класичної традиції, акцентування обсягу, матеріальності і вагомості фігури, предметів, прагнення внести в зображення релігійної сцени елементи реальної земної події створили основу для широкого відновлення мистецтва. У 1260-1270 роках майстерня Никколо Пизано виконувала численні замовлення в містах середньої Італії.

Нові віяння проникають і в живопис Італії. Протягом деякого часу значна роль у цій області належала художникам Рима. Римська школа висунула одного з найбільших майстрів Проторенессанса - Пьетро Кавалліні (ок.1250-ок.1330)

Подібно тому, як Нікколо Пізано реформував італійську скульптуру, Каваллини заклав основу нового напрямку в живописі. У своїй творчості спирався на пізні античні і ранні християнські пам'ятники, якими в його час був ще багатий Рим.

Заслуга Кавалліні полягає в тому, що він прагнув перебороти площинність форм і композиційної побудови, що були притаманні панувала в його час в італійському живописі "візантійській" чи "грецької" манері. Він уводив запозичену в древніх художників світлотіньову проекцію, досягаючи округлості і пластичності форм.

Однак із другого десятиліття XIV століття художнє життя в Римі завмерла. Ведуча роль в італійському живописі перейшла до флорентійської школи.

Флоренція протягом двох сторіч була чимось начебто столиці художнього життя Італії і визначала головний напрямок розвитку її мистецтва.

Народження проторенесансного мистецтва Флоренції зв'язують з ім'ям Ченни ді Пеппо, прозваного Чимабуе (ок.1240-ок.1302).

Але самим радикальним реформатором живопису був один з найбільших художників італійського Проторенесанса Джотто ді Бондоне (1266/67-1337). У своїх роботах Джотто часом досягає такої сили в зіткненні контрастів і передачі людських почуттів, що дозволяє бачити в ньому попередника найбільших майстрів Відродження. Він працював як живописець, скульптор і архітектор. Але все-таки головним його покликанням був живопис. Основною роботою Джотто є розпис капели дель Арени в Подое.

Трактуючи євангельські епізоди як події людського життя, Джотто поміщає його в реальну обстановку, відмовляючись при цьому від з'єднання в одній композиції різночасних моментів. Сцена, на якій розігрується дія, звичайно не глибока. Архітектура і пейзаж у фресках Джотто завжди підлеглі дії. Кожна деталь у його композиціях націлює увагу глядача до значеннєвого центра.

Джотто заклав основу мистецтва Відродження. Хоча він не був єдиним художником свого часу, що стали на шлях реформ, однак цілеспрямованість, рішучість, сміливий розрив з істотними принципами середньовічної традиції роблять його родоначальником нового мистецтва.

Ще одним важливим центром мистецтва Італії кінця XIII століття - першої половини XIV століття була Сієна. Формування його художньої школи відбувалося в один час із флорентійської, але мистецтво цих двох найбільших тосканських міст по-різному, як різні були їхній життєвий уклад і їхня культура.

Сієна була давньою суперницею Флоренції. Це привело до ряду військових зіткнень, що закінчувалися зі змінним успіхом, однак до кінця XIII сторіччя перевага виявилася на стороні Флоренції, користуючись підтримкою Папи.

Мистецтво Сієни відзначене рисами витонченої вишуканості і декоративізму. У Сієні цінували французькі ілюстровані рукописи і добутки художніх ремесел. У XIII-XIV сторіччях тут був споруджений один з найкращих соборів італійської готики, над фасадом якого працював у 1284-1297 роках Джованні Пізано.

3. Готичні стилі в архітектурному мистецтві

Для готики характерний символіко-алегоричний тип відображення. Від романського стилю готика успадкувала верховенство архітектури в системі мистецтв і традиційні типи будинків.

Особливе місце в мистецтві готики західноєвропейських країн займав собор -- вищий зразок синтезу архітектури, скульптури і живопису (переважно вітражів). Непорівнянний простір собору, вертикалізм його веж і зводів, підпорядкування скульптури ритмам динамічності архітектури, багатобарвне сяйво вітражів робили сильний емоційний вплив на віруючих.

Розвиток мистецтва готики відбивало і кардинальні зміни в структурі середньовічного суспільства: початок формування централізованих держав, ріст і зміцнення міст, висування світських сил, торгових і ремісничих, а також придворно-лицарських кіл. В міру розвитку суспільної свідомості, ремесла і техніки, слабшали підвалини середньовічних релігійно-догматичних світоглядів, розширювалися можливості пізнання і естетичного осмислення реального світу; складалися нові архітектурні типи і тектонічна система. Інтенсивно розвивалися містобудування і цивільна архітектура.

Міські архітектурні ансамблі західноєвропейських країн включали культурні і світські будинки, фортеці, мости, колодязі.

Головна міська площа часто оббудовувалася будинками з аркадами, торговими і складськими приміщеннями в нижніх поверхах. Від площі розходилися головні вулиці, вузькі фасади двох-, рідше трьохповерхових будинків з високими, фронтонами вибудовувалися уздовж вулиць і набережних. Міста оточувалися могутніми стінами з багатоприкрашеними проїзними вежами. Замки поступово перетворювалися в складні комплекси фортець, палацевих і культурних споруджень.

Звичайно в центрі міста західноєвропейських країн, пануючи над його забудовою, знаходився собор, який ставав осередком міського життя. У ньому поряд з богослужінням влаштовувалися богословські диспути, розігрувалися містерії, відбувалися зборів городян.

Собор мислився свого роду зводом знання (головним чином богословського), символом Вселеної, а його художній лад, що сполучив урочисту велич з жагучою динамікою, достаток пластичних мотивів зі строгою ієрархічною системою їхньої супідрядності, виражав не тільки ідеї середньовічної суспільної ієрархії і влади божественних сил над людиною, але і зростаюче самосвідомість городян, каркас зі стовпів (у зрілій Готиці -- пучка колон) і стрілчастих арок, що спираються на них.

Структура будинку складається з прямокутних осередків (травей), обмежених 4 стовпами і 4 арками, що разом з арками-нервюрами утворять ост хрестового зводу, заповненого полегшеними невеликими зводами -- розпалубками.

Бічний розпір зводу головного нефа передається за допомогою опорних арок (аркбутанів) на зовнішні стовпи -- контрфорси. Звільнені від навантаження стіни в проміжках між стовпами прорізаються арковими вікнами. Нейтралізація розпору зводу за рахунок винесення назовні основних конструктивних елементів дозволила створити відчуття легкості і творча велич зусиль людського колективу.

Кам'яні готичні собори одержали у Франції свою класичну форму. Як правило, це 3--5 -- нефні василики з поперечним нефом -- трансептом і напівкруговим обходом хору («деамбула-торієм»), до якого примикають радіальні капели («вінець капел»). Їх високий і просторий інтер'єр осяяний кольоровим мерехтінням вітражів. Враження нестримного руху вгору і до вівтаря створюється рядами струнких стовпів, могутнім злетом гострих стрілчастих арок, прискореним ритмом аркад верхньої галереї (трифорія). Завдяки контрасту високого головних і напівтемних бічних нефів виникає мальовниче багатство аспектів, відчуття безмежності простору.

На фасадах соборів варіюються стрілчасті арки і багаті архітектурно-пластичні декорації, деталі -- візерункові вимперги, фіали, краббі і т.д. Статуї на консолях перед колонками порталів і в їх верхній арковій галереї, рельєфи на цоколях і в тимпанах порталів, а також на капітелях колон утворять цільну символічну сюжетну систему, у яку входять персонажі й епізоди Священного писання, алегоричні образи. Кращі добутки готичної пластики -- декор, статуї фасадів соборів у Шартрі, Реймсі, Ам'єні, Страсбурі перейняті одухотвореною красою, щирістю і шляхетністю.

На головній площі західноєвропейських середньовічних міст будувалися ратуші з рясним декором, нерідко з вежею (ратуша в Сен-Кантені, 1351--1509). Замки перетворювалися у величні палаци з багатим внутрішнім оздобленням (комплекс папського палацу в Авіньйоні), будувалися особняки («готелі») багатих городян.

Смілива і складна каркасна конструкція готичного собору, що втілила перемогу сміливої інженерної думки людини, дозволила перебороти масивність романських будівель, полегшити стіни і зводи, створити динамічну єдність внутрішнього простору.

У готиці відбувається збагачення й ускладнення синтезу мистецтв, розширення системи сюжетів, у якій відбилися середньовічне представлення про світ. Основним видом образотворчого, мистецтва була скульптура, що одержала багатий ідейно-художній зміст і розвиті пластичні форми. Застиглість і замкнутість романських статуй перемінилися рухливістю фігур, їхнім звертанням друг до друга і до глядача. Згодом виник інтерес до реальних природних форм, до фізичної краси і почуттів людини. Нове трактування одержали теми материнства, морального страждання, мучеництва і жертовної стійкості людини.

У готиці Франції органічно переплелися ліризм і трагічні афекти, піднесена духовність і соціальна сатира, фантастичний гротеск і фольклорність, гострі життєві спостереження. В цю в епоху розцвіла книжкова мініатюра і з'явився вівтарний живопис; досягло високого підйому декоративне, мистецтво, зв'язане з високим рівнем розвитку цехового ремесла. сієна готичний мистецтво

У пізній Готиці, у Франції, одержали поширення скульптурні вівтарі в інтер'єрах, що поєднують дерев'яну розфарбовану і позолочену скульптуру і темперний живопис на дерев'яних дошках. Склався новий емоційний лад образів, що відрізняється драматичної (нерідко екзальтованої) експресією, особливо в сценах страждань Христа і святих. До кращих зразків французького готичного мистецтва належать дрібна скульптура зі слонової кістки, срібні релікварії, ліможська емаль, шпалери і різьблені меблі.

Для пізньої («полум'яніючої») готики характерний примхливий, що нагадує язики полум'я візерунок віконних прорізів (церква Сен-Маклу в Руане). З'явилися розписи на світські сюжети (у папському палаці в Авиньоне, 14--15 ст.). У мініатюрах (гл. обр. часословах) намітилося прагнення до одухотвореної людяності образів, до передачі простору й обсягу. Споруджувалися світські будівлі (міські ворота, ратуші, цехові і складські будинки, танцювальні зали). Скульптуру соборів (у Бамберге, Магдебурзі, Наумбубге) відрізняють життєва конкретність і монументальність образів, могутня пластична експресія. Частини храмів прикрашалися рельєфами, статуями, рослинним орнаментом, зображеннями фантастичних тварин; характерний достаток у декорі світських мотивів (сцени праці ремісників і селян, гротескні і сатирич. зображення). Різноманітна і тематика вітражів, у гамі яких переважали червоні, сині і жовті тони.

Сформована готична каркасна система з'явилася в церкві абатства Сен-Дені (1137--44). До ранньої готики відносяться також собори в Лані, Парижі, Шартре, наприклад, собор Нотр-Дам на острові Сіті в Парижі. Багатством ритму, досконалістю архітектури композиції і скульптури декору відрізняються грандіозні собори зрілої Готики в Реймсі й Ам'єні, а також каплиця Сент-Шапель у Парижеві (1243-1248) з численними вітражами. Із середині 13 століття величні собори будувалися в інших європейських країнах -- у Німеччині (у Кельні), Нідерландах (в Утрехті), Іспанії (у Бургосі, 1221-- 1599), Великобританії (Вестмінстерське абатство в Лондоні), Швеції (в Упсалі), Чехії (хор і трансепт собору св. Віта в Празі), де готич. будує, прийоми одержали своєрідну місцеву інтерпретацію. Хрестоносці донесли принципи Г. до Родосу, Кіпру і Сирії.

Список використаної літератури

1. Естетика. Словник. - М., 1999.

2. З історії культури Середніх століть і Відродження. Видавництво "Наука", М 1976 р.

3. 50 біографій майстрів західно-європейського мистецтва. Видавництво "Радянський художник", Ленінград 1965 р.

4. Історія мистецтва закордонних країн. - Том 2. Видавництво "Академія художників". - М., 1990.

5. Історія світової архітектурної думки. - М., 1998.

6. Українська та зарубіжна культура. Підручник. - К., 2002.

Размещено на Allbest.ru