Формування духовності особистості в сучасній ситуації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Культура - область духовної діяльності людини, об'єктивованого в матеріальних діях, знаках і символах; її сутність виявляється в протиставленні з природою (як сукупністю природних умов існування людини) і цивілізацією (рівнем матеріального розвитку того чи іншого суспільства).

Первинна сфера духовної діяльності людини - міфологія, яка включала в себе знання з різних областей, прояви художнього освоєння світу, моральні регулятиви, релігійні та світоглядні уявлення.

У теологічній традиції актуалізується зв'язок культури і культу, релігія виступає як основа культури. Наука розглядає релігію як один з елементів культури, специфічну духовну діяльність, спрямовану на надприродні об'єкти. В різні епохи релігія охоплювала різні галузі культури.

Релігія виконує культуротворчу роль, вона задасть спектр універсальних культурних понять, визначає сенс життя, вищі цінності і норми людського існування, оформляє структуру духовної спільноти. Релігія сприяє утвердженню особистості, формуванню особистісного свідомості; виходу його за межі узкоземного існування, Релігія також здійснює трансляцію культури, передачу її від одного покоління до іншого.

В даний час, як і раніше, поняття духовної культури досить чітко не визначено і не розроблено.

Актуальність проблеми формування духовності особистості в сучасній ситуації обумовлена цілим рядом причин. Назвемо найбільш значущі з них. Сьогодні багато недуг соціального життя: злочинність, аморалізм, проституція, алкоголізм, наркоманія та інші - пояснюються насамперед станом бездуховності в сучасному суспільстві, станом, що викликає серйозну тривогу і прогресуючим з року в рік. Пошук шляхів подолання цих соціальних пороків висуває проблему духовності в центр гуманітарного знання. Актуальність її зумовлена також причинами економічного характеру: в міру здійснення соціальних, економічних, політичних реформ в суспільстві, стрімко змінюються умови і характер людської праці, його мотивація; і ця складається на наших очах економічна ситуація висуває нові вимоги до вдосконалення особистості, до її розвитку, до таких особистісним якостям, як моральність, відповідальність, почуття обов'язку, які в кінцевому рахунку є показниками духовної зрілості людини.

Справжня духовність є "триєдність істини, добра і краси" (1) і основними критеріями такої духовності є:

интенциональность, тобто "спрямованість зовні, на щось або когось, на справу або людини, на ідею або на особистість". (2) Людина потребує цілі, що піднімає його над індивідуальним буттям; так він долає ізольованість і обмеженість свого існування, і ця здатність ставити перед собою ідеальні мети є показником духовно розвиненої особистості;

рефлексія над основними життєвими цінностями, складовими сенс буття особистості та виступаючими орієнтирами в ситуації екзистенціального вибору. Саме здатність до рефлексії, з точки зору Тейяра де Шардена, є головною причиною переваги людини над твариною. У людини духовного ця здатність набуває характеру прояви "смаку до рефлексії", до пізнання специфіки індивідуального буття. Однією з умов формування здатності до рефлексії є самітництво, изгнанничество, добровільне або вимушене самотність. "Вигнання і висновку, завжди настільки страшні і фатальні для людини, не так вже страшні і смертельні для духу. Він любить добровільне самітництво, самотність келій і відхід від мирської суєти, але настільки ж успішно користується вимушеним самотністю засланця, укладеного ... Без вибору себе, повороту всередину, в свою самотність, розмова людини з духом не починається ".(3) Всі найбільші представники Духа - Ісус, Сократ - були вигнанці. І це вигнання є кара, що осягає того, хто вступив у світ Духа, трагічна кара за сміливість бути не таким, "як усі";

свобода, що розуміється як самовизначення, тобто здатність діяти у відповідності зі своїм цілями і цінностями, а не під гнітом зовнішніх обставин, як "набуття внутрішньої сили, опірність влади світу і влади суспільства над людиною",(4) "екзистенційна незв'язаність, свобода, відчуженість його - або його центру існування - від примусу, від тиску, від залежності від органіческого(5);

творчість, розуміється не тільки як діяльність, що породжує щось нове, раніше не існувало, але і як самотворення - творчість, спрямоване на пошук самого себе, на реалізацію свого сенсу життя;

розвинена совість, яка узгодить "вічний, всезагальний моральний закон з конкретною ситуацією конкретного індивіда",(6) бо свідомості відкрито суще; совісті - те, що повинно існувати; це те, перед чим людина несе відповідальність за реалізацію свого сенсу життя;

відповідальність особистості за здійснення свого сенсу життя і реалізацію цінностей, а також за все, що відбувається в світі.

Духовна культура - це складова культури, що охоплює мистецтво та філософію.

Концепцію духовної культури підтримують перш за все діячі мистецтва та значна частина філософів, що наполягають на осібній та особливій ролі мистецтва та філософії та почасти заперечують проти включення науки (не кажучи вже про інженерію) до складу культури.

Елементами духовної культури є: звичаї, норми, цінності, знання, інформація, значення.

Поняття духовної культури включає всі галузі духовної сфери; показує соціально-політичні процеси, що відбуваються в суспільстві. Стародавні греки сформулювали класичну тріаду духовної культури людства: істина, добро, краса. Відповідно були виділені три найважливіших ціннісних абсолюти людської духовності: теоретизм, етизм, естетизм.

До неї відносять продукти духовної діяльності людини, які існують переважно в ідеальному вигляді: поняття, уявлення, вірування, почуття і переживання, доступні свідомості і розумінню всіх людей. Духовна культура створює особливий світ цінностей, формує і задовольняє наші інтелектуальні та емоційні потреби. Духовна культура - це продукт суспільного розвитку, її основне призначення полягає у продукуванні свідомості.

Завдяки закріпленню в знаках, символах, організаційних формах, комп'ютерній техніці, духовна культура стає відносно самостійною від свого творця, людини. У ній об'єктивуються і виділяються особливі сфери духовної творчості. Духовне і духовно-практичне освоєння всієї реальності оформлюється в філософії, мистецтві, різноманітних науках. Духовно-практичне освоєння (включаючи регулювання) суспільного життя здійснюється в політиці, праві, моралі. Універсальні духовні функції, як світоглядні, так і нормативно-регулятивні, виконують міф і релігія. У майбутньому, можливо, відбудуться революційні зміни духовної культури у зв'язку з розвитком екологічної свідомості і освоєнням космосу.

Предметом дослідження роботи є духовна культура українців.

Найбільшим надбанням кожного народу є його духовна культура. Саме його власна, а не завезена поневолювачем, не нав'язана імперським центром, не імпортована з-за кордону.

Взявши за зразок чужу культуру для творення власної, народ виглядатиме нижче-вартісним і провінційним. Так було з українцями в "інтернаціональній сім'ї братніх народів", культура якої зводилася до теорії "злиття всіх націй і народів" із їхньою усередненою духовністю. Так було й за часів Київської Русі, коли з волі князівсько-боярської верхівки русичів-українців загнали до візантійського духовного ярма.

Метою роботи є дослідження особливостей духовної культури українців.

Духовна культура українців склалася під впливом двох головних чинників: основних занять населення (передусім землеробства) і релігійних вірувань. Більшість українців були православними християнами. У Західній і Правобережній Україні частина населення належала до греко-католицької конфесії, яка виникла внаслідок Брестської (Берестейської) церковної унії у 1596р.

Духовна культура була розглянута такими авторами, як П.Алексєєвим, А. Бичковим, О. Вінницьким, Н. Дудар, Ю. Курносовим та іншими.

Культура є моральною основою, духовним осердям, що забезпечує друге, духовне народження - головну мету саморозвитку особистості, нації, людства.

Культурний саморозвиток людини та суспільства - це безупинне розширення духовних прагнень та збільшення духовних можливостей через природну релігійну практику, мистецтво, науку, освіту, філософію, через дієвість традиційних моральних засад життя.

Традиція - це психосоціальна система добору, збереження та передачі життєво важливої інформації та формування ціннісних духовних орієнтирів, це передача життєтворчих імпульсів у духовній і соціальній сферах. Традиція завдяки своїм основним механізмам культурної еволюції безперервно прилучає людину до першопочатків культурного життя, до природної релігійності, єднає людей однієї культурної системи в національну спільноту.

Культура - не галузь суспільного виробництва. Культура являє собою спосіб духовного життя, засадничий принцип саморозвитку суспільства в усіх сферах його життєдіяльності.

Культура - це внутрішня духовна сила людського єства.

Завдяки духовному осердю культури національна ідеологія єднає суспільство в самокеровану соціальну систему, формує й регулює лад життя етнічного соціуму, тобто державу, на основі діяльного досвіду - моральності.

Культура животворить завдяки системі добору, збереження та передачі життєво важливої інформації та формуванню ціннісних духовних орієнтирів, за допомогою чого гармонізуються духовні прагнення й органічні потреби соціуму в процесі здійснення його життєвої програми.

Культура є самокерованою, серцевинною сутністю духовно зрілого індивіда й суспільства, яка здійснює духовно-інтелектуальне живлення соціального єства. Абсурдними є поняття духовна й матеріальна культура, які зав'язли в суспільній свідомості.

Наявність культури виявляється в духовному спрямуванні людського життя, а про відсутність культури свідчить його деградація.

Як відомо, у світовій практиці сучасне мистецтво має назву«contemporary art», перекладається на українську мову як актуальне мистецтво, чия актуальність втілюється в експресивному дусі того, що відбувається «тут і тепер», являючи собою живий експеримент, що не створює готові стандарти, володіє нетрадиційним , новаторським характером, потужним потенціалом культурної критики. Безумовно, вбираючи в себе всі досягнення людства, мистецтво по-своєму перевтілює і змінює їх, відображаючи в своїх творах дух часу і внутрішній світ художника, що живе в цьому часі. Небувалий розвиток науки у ХХ ст. актуалізував питання співвідношення етичних норм і художньої культури. Трансформація цінностей, менталітету, світосприйняття призвела і до трансформації засобів художнього вираження, а мистецтво як особлива сфера культурного життя викликає потребу в новій оптиці, новому ракурсі розгляду, вільних від полярних або есхатологічних оцінок Значення твору мистецтва в контексті парадигми актуального, сучасного мистецтва не вичерпується роллю матеріального об'єкта, воно втілює спосіб «проживання» його творцем нагальної ситуації соціокультурної реальності. Таким чином, «мистецтво може розглядатися не стільки як квінтесенція духовно-культурного досвіду, але і як одна з форм (конкретно-художня) загальної соціальної практики, що дозволяє репрезентувати реальні умови життєдіяльності індивідів в уявних образах і символічних відносинах»(7).

Як і раніше залишаються розмитими кордони дефініцій, що можна називати витвором мистецтва в даній художньої ситуації, неможливо також визначено позначити межі напрямів і жанрів у мистецтві XX -- початку ХХIст . Зазначені обставини -- явне свідоцтво актуальності філософського дослідження сучасного мистецтва як невід'ємної, знаковою складовою художнього простору ХХ-ХХI ст.

Активно організовуються в останні роки в різних куточках світу бієнале, численні фестивалі, форуми, виставки, проекти сучасного мистецтва, експертна література, що аналізує сучасні художні процеси, -- все це вказує на наростаючий глядацький і дослідницький інтерес до динамічних тенденцій і проблем сучасного мистецтва.

У кожну історичну епоху можна спостерігати певний пріоритет одного виду мистецтва над іншим. У мистецтві другої половини XX в. стався явний стрибок у розвитку художньої творчості, який втілився в різноманітних жанрах і напрямках. Підвищений інтерес сучасного глядача до мистецтва виправдано викликав у художників закономірне прагнення максимально використовувати внутрішні резерви специфічної мови живопису. Разом з тим амбітні інтенції діячів культури призвели до масштабних експериментальних пошуків нових матеріалів створення своїх творів і засобів художнього вираження.

Тема людини в сучасному мистецтві, зміна її ролі і значення, експериментальні пошуки художнього втілення теми людини, на мій погляд, вельми показові з точки зору відображення динаміки розвитку образотворчого мистецтва в цілому.

Іншим важливим аспектом динаміки культури стало її залучення і оснований нею спосіб символічної репрезентації предметів значеннями в сферу економіки спочатку індустріального, а потім і постіндустріального суспільства у ХХ ст., що призвело до реорганізації всього корпусу культурних смислів, перетворивши їх у відповідності з логікою товарності , про що говорили вже В. Беньямін і Т. Адорно(8). Сучасне мистецтво своєю нескінченною мінливістю і концептуальним ускладненням художньої мови якраз і відображає неминучу ескалацію відмінностей основного капіталу постіндустріальної цивілізації, представляючи відмінну здатність мислення в якості індикатора ускладнення соціуму.

Одним з мистецьких напрямів початку XX ст. був футуризм (лат. futurum -- майбутнє), що прагнув до створення мистецтва майбутнього, відкидав класичну художню спадщину. Засновником цього напряму є італійський поет Ф. Марінетті, автор «Маніфесту футуризму» (1909). Футуристи (У. Боччоні, Дж. Балла, Дж. Северіні) вважали, що XX ст. потребує нового мистецтва, яке йшло б у ногу з віком техніки, вітали війну, яка, на їх думку, очистить, оновить суспільство. Футуристи обожнювали техніку, натомість людські проблеми цікавили їх менше. У своїх творах намагалися передати динамізм життя і вражень.

Футуристи частково запозичують прийоми кубістів, розкладаючи предмет на елементи і комбінуючи їх. У Росії та Україні цей напрям відомий як кубофутуризм.

У 1916 р. у Швейцарії виник дадаїзм (фр. dadaisme, від dada -- дитячий коник, переносно -- дитячий лепет) -- модерністська течія в мистецтві, характерними рисами якої були зумисний примітивізм, антиестетизм. Течія зародилася під час Першої світової війни як реакція на жорстоку криваву бійню, розвґязану провідними державами Європи. Дадаїсти стверджували, що життя безглузде, мистецтво і митці ворожі людині, не рахувалися з визнаними авторитетами, в тому числі у мистецтві. У 1922 р. дадаїзм поєднується з сюрреалізмом.

Сюрреалізм у культурі XX ст. зґявився після Першої світової війни як реакція на глибоку духовну кризу, що охопила світ в післявоєнний час. Сюрреалізм (фр. sur-realisme, букв. -- надреалізм) джерелом художньої творчості вважав підсвідоме -- сновидіння, галюцинації тощо.

Сюрреалізм продовжував розвивати ідеї дадаїзму про підсвідому природу творчості, про заперечення класичної культурної спадщини та естетичних цінностей минулого. Джерелом творчості сюрреалісти вважали не реальну діяльність, а підсвідомість. Філософським підґрунтям цього напряму є фрейдизм. 3.Фрейд відкрив підсвідоме як самостійну, незалежну від свідомості основу людської душі. Сюрреалісти були дуже епатажними, протестували проти державних інституцій, сучасної цивілізації, різних політичних течій (комунізму, фашизму). Сюрреалісти повністю підтримували думку про вплив підсвідомого на життя кожної людини. Представниками сюрреалізму були художники А. Бретон, М. Ернст, А. Массон, М. Дюшан, С. Далі, П. Пікассо, письменники Л. Арагон, Е. Іонеско. Один з основоположників сюрреалізму А. Бретон стверджував, що творчість -- загадковий процес, який не піддається логічному осмисленню, митець має користуватися лише асоціативними, інтуїтивними методами. Сюрреалістів різних країн єднала ідея соціального бунту.

Художники-сюрреалісти повністю відмовилися від зображення обґєктивної реальності, для їхніх творів властиві спотворені пропорції предметів та постатей, протиприродне поєднання предметів. Світ жорстокий і безжалісний, людина в ньому самотня і нещасна, вважали сюрреалісти, а тому з-під пензля чи пера виходили песимістичні твори про приреченість людського буття, очікування смерті, руйнування всього, що оточує людину.

Одним із найяскравіших явищ у сучасному мистецтві є фемінізм, що виник у 70-х рр. У 80-х роках з'явився особливий інтерес до образотворчого мистецтва, в цей період особливої популярності набуває малюнок, нові кольори, фігури і форми. Значну роль в арт-процесі зіграли аудіо- і відео технології, а також комп'ютер та інтернет. Так, наприклад, у 90-х рр. з'явилося нет-арт мистецтво, яке передається через інтернет, так звані твори в мережі (вони мають короткочасне життя). Тим не менш, на початку 2000-х рр. деякі художники висловили думки про обмеженість технічних засобів, що використовуються в художньому мистецтві.

Сьогодні сучасне мистецтво можна побачити в галереях, приватних колекціях, музеях, арт-студіях. Художники отримують фінансову підтримку від проданих робіт, а також за рахунок грантів, премій. З'явилися такі нові форми сучасного мистецтва, як перформанс та інсталяції.

Всесвітньо відомими майстрами інсталяції в сучасному мистецтві є Марсель Дюшан, Йозеф Бойс, Едвард Кінхольц та ін. У Києві періодично проводяться інсталяції в PinchukArtCentre. У 2000-х роках з'явилося стріт-арт (вуличне мистецтво) -- графіті, некомерційні постери, трафарети, скульптурні інсталяції; VJ (Ві-джей, відео жокей) -- людина, що створює в реальному часі під музику відео-мікс (твір) із заздалегідь підготовлених відеофрагментів.

Сучасні художники своїми роботами здатні привернути увагу мас до суспільних і соціальних проблем, наприклад, до прав людини, високої ціни продуктів харчування. Їхні роботи відображають стан суспільства в той період часу, в якому вони були створені. Однією з особливостей сучасного мистецтва є відсутність і невизначеність тієї чи іншої школи майстерності, які були яскраво виражені в творах мистецтва попередніх століть.

В останні роки нові течії та напрямки сучасного мистецтва дуже швидко з'являються і зникають, так само як і громадський стан і тенденції. Успіх сучасних художників багато в чому залежить від глядацьких симпатій. До художників-представників сучасного мистецтва належать Моніка Бонвічіні, Гада Амер, Тім Беррешейм, Андреас Гурський, Томас Деманд, Франц Вест і багато інших.

стріт-арт (англ. Street art -- вуличне мистецтво) -- образотворче мистецтво, характерною особливістю якого є яскраво виражений урбаністичний стиль. Основна частина стрит-арта - графіті (спрей-арт), але не можна ототожнювати графіті і стрит-арт. До стрит-арту належать також постери (некомерційні), трафарети тощо.

Вуличне в'язання або в'язане графіті -- явище вуличної культури, що полягає в обв'язуванні елементів міських вулиць. Головною відмінністю від інших видів є використання кольорових ниток та тканин, а не фарби чи крейди.

Перші зразки з'явилися у травні 2004 року в нідерландському місті Ден-Гельдері та 2005 року в Техасі. Для тих робіт було використано непотрібні залишки тканини та незакінчені в'язальні проекти. Відтоді цей вид мистецтва набув значної популярності у світі.

На виконання такого в'язаного ґрафіті може піти багато часу, зате процес його знищення чи усунення, на відміну від звичайногоґрафіті, є доволі швидким. Технічно таке мистецтво є незаконним, проте на практиці його не часто переслідують.

Вагомою відмінністю в'язаних ґрафіті від більшості інших видів публічного мистецтва є фактична відсутність експресивності, соціально-політичного чи рекламного характеру, або вандалізму. Здебільшого його метою є прикрашування громадських місць, які, на думку автора, цього потребують.

Пилове графіті (англ. reverse graffiti, clean tagging, dust tagging, grime writing, green graffiti, clean advertising) -- метод створення тимчасових або напівпостійних зображень на стінах чи інших поверхнях завдяки усуненню бруду з цих поверхонь. Часто такі малюнки виконують кінчиком пальця на вікнах чи інших поверхнях, наприклад написи «помий мене» на задньому вікні автомобіля. Для видалення значних шарів бруду можуть використовувати тканину чи очищувач високого тиску.

На відміну від багатьох інших видів стрит-арту, пилове графіті є законним, оскільки фактично є очищенням міських поверхонь. Винятком можуть бути образливі пилові графіті або такі, що пошкоджують поверхню.

Шаблонне графіті (англ. Stencil graffiti) -- художня техніка, типова для стрит-арту. Для малювання використовують трафарети (інакше кажучи шаблони або матриці), вирізані зазвичай із картону або іншого твердого матеріалу. Під час малювання трафарет прокладають між поверхнею, на яку наносять малюнок, та джерелом фарби, після чого власне й наносять фарбу. Найчастіше в таких випадках використовують фарбу з аерозольних балончиків, хоча так само можна накладати фарбу пензлем або валиком. Цю техніку можна застосовувати як для простих одноколірних малюнків, так і для багатоколірних композицій. Для виконання останніх потрібно виготовити кілька трафаретів і точно розрахувати місця нанесення кожного кольору.

Одним із найбільш відомих виконавців малюнків такого типу є британець Роберт Бенкс (Бенксі)

Окрім естетичної вартості, шаблони часто несуть смислове навантаження політичного або суспільного змісту.

Віджей (англ. VJ від video jockey -- відео-жокей) -- людина, що створює відеомікси шляхом монтажу коротких відеофрагментів в реальному часі.

Віджей -- це майстер, так званого нелінійного відеомонтажу. Подібно до того як діджей змішує музику з вінілу і CD, віджей виводить в потрібний момент часу на великий екран, в нічному клубі, заздалегідь заготовлені відеофрагменти. Це можуть бути зняті їм самим матеріали, зроблені матеріали в різних графічних програмах, відеоарт, шматки художніх та документальних фільмів, старі фотографії, цифрова графіка, текстури. Все це Віджей в реальному часі обробляє відеоефектами. Разом з DJ, VJ створює ту саму, неповторну, аудіовізуальну атмосферу. В результаті імпровізації віджея виходить оригінальний твір -- ексклюзивний відеомікс. Віджей повинен добре відчувати музику, володіти художнім смаком і при цьому вміти представляти музику, що звучить у вигляді візуальних образів. Тому іноді віджеїв називають «візуалайзерами».

Сучасне музичне мистецтво має різні форми прояву. Найсучаснішими з них є такі:

Хаус (House)

У середині 80-х у Чикаго виник новий вид танцювальної музики - хаус. Назва походить від клуба Warehouse (склад). Саме там чикагські ді-джеї вперше спробували змішувати сингли групи Kraftwerk зі звуком кардинально нового для того часу пристрою за назвою драма-машина. Вони зверталися до традицій андеграунда і кращі сучасні треки все ще звучать трохи "андеграундно", можливо також через якість запису. Корені цієї музики - диско. Характерним є ритм дискотеки, свингове звучання, заводні мелодії і загальний настрій радості і веселощів. Одним словом - музика для щасливих

Транс (Trance)

Це щось середнє між амбієнтом і ейсід-хаусом. Транс значно безпечніше для барабанних перетинок, чим будь-яке техно, але під нього можна відмінно танцювати. Ціль цієї музики - перенести тебе в інший світи за допомогою руху. Пластичний і чіткий, дуже "космічний", транс рідко переборює оцінку "150 bpm" (150 ударів у хвилину).

Техно (Techno)

Термін техно використовується для великої кількості видів електронної музики. Особливий, нетанцювальний аспект може бути знайдений в окремому напрямку техно - ембиент, на треках лейбла WARP.

Хардкор (Hardcore)

Це страшної швидкості музика. Удари молотком по голові зі швидкістю від 150 до 220 ударів у хвилину. Знавці говорять, що якщо слухати таку музику досить довго, виникає відчуття, що світ перетворився у величезну бензопилу.

Висновок

культура духовний мистецтво сюрреалізм

В історії модернізму XX ст. значне місце належить такому явищу, як авангард (від фр. avant garde - передовий загін). До авангарду можна віднести художні течії модернізму, що декларують найрішучіший розрив із цінностями попередньої культури, активно і навіть агресивно пропагують свої погляди, вдаються до епатажу, акцій протесту, поєднують мистецьку діяльність із необхідністю соціального переустрою тощо.

Художні практики, що входять в структуру сучасного мистецтва, створюють рухливе і швидко трансформуюче простір мистецтва та культури, яке дуже диференційоване, засноване на принципі відмінності, породжує складну єдність -- «єдність в розходженні». Даний аспект є евристичним потенціалом сучасного мистецтва, фундаментуючим принципи свободи художника і його творчого початку. Різноманітність і активність різних творчих практик в наші дні не тільки фіксують характер естетичних уподобань, загальний рівень розвитку мистецтва, але виконують важливу практичну соціально значиму роль формування мультикультурного середовища, заснованого на пріоритеті толерантності.

Сучасне мистецтво охоплює невеликий період з початку 60-х років і до сьогоднішнього дня. Можливо саме в цей час воно розвивалося найбільш динамічно і неоднозначно.

Сучасне мистецтво експонується галереями сучасного мистецтва, приватними колекціонерами, комерційними корпораціями, державними художніми організаціями, музеями сучасного мистецтва або самими художниками в artist-run space. Сучасні митці отримують фінансову підтримку за рахунок грантів, нагород і премій, а також отримують кошти від продажу своїх робіт. Російська практика дещо відрізняється в цьому сенсі від західної. Багато галерей сучасного мистецтва пропонують художникам помісячні виплати незалежно від проданих робіт, для підтримки художника. Художники післявоєнних років кожен на свій лад намагалися заявити про своє існування і навколишній світ. Успіх або провал на цьому поприщі багато в чому залежить від глядача, бо твір часто викликає зовсім інші емоції, ніж ті, що були вкладені в нього автором. Не одна спроба наблизити твори мистецтва до глядача зазнала краху, бо їх просто не вважали такими. Втім, не виключено, що саме так їх творці досягли мети, давши привід до жарким дискусій і суперечок.

Список літератури

1 Федотова В.Г. Практическое и духовное освоение действительности. - М:, 1992. - С. 97

2 Франкл В. Человек в поисках смысла. - М:, 1990. - С.100

3 Федотова В.Г. Практическое и духовное освоение действительности. - М:, 1992. - С. 110

4 Бердяев Н.А. Экзистенциальная диалектика божественного и человеческого Бердяев Н.А. О назначении человека. - М:, 1993. - С.325

5 Шелер М. Положение человека в космосе// Шелер М. Избранные произведения. - М.:, 1994. - С.153

6 Франкл В. Человек в поисках смысла. - М:, 1990. - С.97-98

7 Галеева Т.А., Прудникова А.Ю. Художественные практики ХХ века как школа толерантности. Екатеринбург, 2008

8 Беньямин В., Адорно Т. Из переписки с Теодором В. Адорно // Беньямин В. Франц Кафка = Franz Kafka / Пер. М. Рудницкого. М., 2000.

9. Гатальська С.М. Філософія культури. - Киів: Либідь, 2005.

Размещено на Allbest.ru