Сценічні прочитання трагедії "Гамлет" В. Шекспіра у львівських театрах (1796–1997 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. В історії кожного національного театру сценічна шекспіріана посідає окреме й почесне місце, є невід'ємною складовою його формування та розвитку. Мистецький доробок, складений із прочитань драматургічних творів В. Шекспіра, засвідчує входження тієї чи іншої національної сцени до світових культурних обширів, є ознакою її творчої зрілості.

Філософське та гостросоціальне звучання трагедії "Гамлет" В. Шекспіра забезпечили особливе місце твору в історії української сцени. Нечисленні, проте вагомі постави “Гамлета” стали прикладами високого громадянського, художнього мислення українських митців, їхнього прагнення втілити через безсмертний твір сучасну епоху з її проблемами, конфліктами, героями. Саме тому в межах офіційної радянської ідеології історію українських постав “Гамлета” було свідомо сфальсифіковано - зокрема викреслено з історії українського театру дату національної прапрем'єри “Гамлета”, імена її постановників та виконавців. Лише за умов державної незалежності України виникла можливість і необхідність об'єктивного наукового дослідження та висвітлення даної теми.

До сценічної історії “Гамлета” в українському театрі найпотужніше долучилась театральна культура Львова. Саме тут уперше було видруковано фраґмент перекладу цієї трагедії українською мовою П. Свєнціцького (1865), побачили світ повні переклади П. Куліша, Ю. Федьковича. Саме у Львові у науковій діяльності І. Франка було закладено основи українського шекспірознавства. Саме тут відбулась національна прапрем'єра Шекспірової трагедії (1943) і далі протягом півстоліття було здійснено ще три прочитання “Гамлета”, що становить майже половину від усіх здійснених донині в українському театрі сценічних втілень цього твору. Усе це робить тему дослідження сценічної історії “Гамлета” у Львові особливо актуальною.

Виходячи з міркувань наукової точності, об'єктивності та комплексного підходу у вивченні явища, сценічну історію “Гамлета” на українській сцені у Львові слід розглядати як складову тривалої, понад 225-річної, історії професіонального театрального мистецтва міста. Адже саме організація театру австрійського німецькомовного (1776) та поруч нього - польського (у 1780-х рр.) поклала початок сценічної історії львівських “Гамлетів”. Тож інтегральна історія сценічних втілень “Гамлета” у Львові покликана виявити своєрідні спадкові культурні й мистецькі коди, ритмічно повторювані художні моделі у функціонуванні різнонаціональних та історично взаємопов'язаних у межах одного міста культур.

Проблемна ситуація виникла внаслідок розбіжності поміж актуальними вимогами українського шекспірознавства та практичною відсутністю сучасних театрознавчих системних досліджень з цієї теми. Поодинокі розвідки останніх років стосуються історії окремих постав “Гамлета” на українській сцені у Львові, єдина ж монографія І. Ваніної (у двох виданнях під різними назвами), присвячена історії шекспірівських творів на українській сцені, побачила світ понад сорок років тому, і наукові положення, викладені у ній, потребують істотних корективів та доповнень.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження - розкрити особливості та закономірності функціонування класичного драматичного твору (трагедії В. Шекспіра “Гамлет”) в історії професіональної театральної культури міста.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

укласти хронологічну послідовність постав “Гамлета” на австрійській, польській, українській професійних сценах Львова;

розробити періодизацію цих постав;

з'ясувати змістові та стильові особливості кожного з періодів;

дослідити зв'язок поміж постанням українських перекладів “Гамлета” та розвитком національного театру;

через створення актантної моделі з'ясувати особливості глибинних, наративних структур у трагедії “Гамлет”;

виявити інтерпретаційні особливості постав “Гамлета” на українських сценах Львова;

визначити місце Львова та міської театральної культури у розгортанні загальноєвропейських інтеграційних культурно-мистецьких процесів, зокрема, у поширенні творчості В. Шекспіра на теренах України.

1. Історіографія та методи дослідження

Здійснено огляд та аналіз літератури і джерел, присвячених темі, обґрунтовано методи дослідження.

Проаналізовано першоджерела та літературу німецькою й польською мовами, на які дисертантка спирається у своєму дослідженні.

У підрозділі висвітлено науковий внесок відомого польського та австрійського історика театру Є. Ґота, проаналізовано його праці. Розглянуто монографії, авторами яких є відомі польські театрологи З. Рашевський, С. Марчак-Оборський, З. Пайончковський, З. Вільський, Я. Котт, Б. Лясоцька, К. Завадзька, А. Журовський, Я. Коморовський, а також бібліографічну шекспірознавчу працю В. Гана. До кола опрацьованої дисертанткою літератури увійшли також перші присвячені історії львівського театру видання другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Цінними матеріалами для вивчення історії польських “Гамлетів” у Львові стали мемуари акторів, переклади "Гамлета" польською мовою, а також реконструйований у працях А. Маршалек і М. Шидловської репертуар польського театру від 1864 до 1894 рр.

Опрацьовано відповідні джерела у Центральному державному історичному архіві України у Львові; комплекти афіш польського театру, які зберігаються у відділі мистецтв Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України та Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка; періодичні видання “Dziennik Polski”, “Gazeta Lwowska”, “Gazeta Narodowa”, “Gazeta Poranna”, “Кurier Lwowski”, “Nasz Kraj”, “Przegl№d Polski Spуіeczny i Literacki”, “Rozmaitoњci”, “Sіowo Polskie”, “Tydzieс”.

Огляд україномовних джерел та літератури, присвячених чотирьом поставам “Гамлета” на львівській сцені, а також історії українських перекладів трагедії. Проаналізовано праці, присвячені національній сценічній шекспіріані: від першого українського збірника статей “Вільям Шекспір” за редакцією О. Білецького (1939) до монографії І. Ваніної “Шекспір і український театр” (1957 та друге, доповнене, видання - “Українська шекспіріана”, 1964), наголошено на необхідності комплексних сучасних історичних досліджень сценічної шекспіріани в Україні, складовою яких є обрана тема.

Джерелами для вивчення національної прапрем'єри “Гамлета” у драматичній секції Львівського оперного театру 1943 р. стали матеріали львівської преси 1943-1944 рр., мемуарна література, архів В. Левицької, текст “Гамлета” у перекладі М. Рудницького, а також праці сучасних дослідників (В. Ревуцький, О. Паламарчук, В. Гайдабура, Б. Козак, І. Макарик, С. Максименко).

Театральні рецензії, праці І. Ваніної, З. Сидоренко, І. Давидової, матеріали з фондів Державного музею театрального, музичного та кіномистецтва України, Національного академічного театру ім. М. Заньковецької, архіву художника Ю. Стефанчука, спогади учасників вистави залучено для аналізу постави “Гамлета” 1957 р. у Львівському театрі ім. М. Заньковецької.

Аналіз вистави “Гамлет” у Львівському театрі юного глядача ім. М. Горького 1981 р. здійснено за публікаціями у пресі, фрагментами монографій В. Фіалка та М. Френкеля, спогадами учасників та глядачів вистави.

Матеріалами для аналізу останньої постави “Гамлета” у Львівському академічному театрі ім. М. Заньковецької (1997) стали насамперед особисті враження дисертантки, відеозапис вистави, інтерв'ю з постановниками та виконавцями вистави.

Історію появи українських перекладів “Гамлета” розглянуто у контексті розвитку українського професійного театру, що потребувало звернення як до самих текстів перекладів (П. Свєнціцького, Ю. Федьковича, М. Старицького, П. Куліша, Г. Хоткевича, О. Бургардта, Л. Гребінки, В. Вера, М. Рудницького, Г. Кочура, І. Костецького, Ю. Андруховича), так і до численних наукових публікацій з цього приводу авторів різних періодів (І. Франко, М. Возняк, В. Радзикевич, В. Лазурський, В. Родзевич, О. Білецький, М. Рудницький, М. Шаповалова, Д. Затонський, Д. Наливайко, Р. Зорівчак, Р. Пилипчук, М. Соколянський, М. Ажнюк, О. Лучук). Окрему увагу приділено дослідженням відомих українських істориків театру - К. Копержинського та П. Руліна, що були присвячені розвиткові театру на території України кінця ХVIII - першої третини ХІХ ст.

Обґрунтовано обрані методи дослідження відповідно до мети й завдань кожного розділу. Зокрема, у другому та третьому розділах, що містять великий за обсягом, хронологічними рамками та джерельною базою матеріал, використано історичний та історично-порівняльний методи. У четвертому розділі для театрознавчого комплексного аналізу чотирьох вистав долучено герменевтичний та семіотично-структурний методи.

2. Сценічні прочитання “Гамлета” в іншомовних театрах Львова

Йдеться про постави “Гамлета” на австрійській та польській сценах міста.

Здійснено огляд німецькомовних постав твору. Австрійський театр у Львові, започаткований 1776 р. з метою онімечення переважно польського населення міста, був орієнтований на театральне життя Австрійської монархії, її столиці - Відня. Посилений інтерес австрійського театру до Шекспірової спадщини і “Гамлета” зокрема посприяв першому знайомству львівського глядача із цим твором наприкінці ХVIII ст. Перша відома нам вистава “Гамлета” (переробка Ф. Шредера) у Львові відбулась 1796 р., з ініціативи антрепренера австрійського театру Ф.Г. Булли. У головній ролі виступив актор Ф. Інканович. Дослідник польського та австрійського театру Є. Ґот довів, що перший львівський “Гамлет” відповідав усім тогочасним канонам класицистичного театру.

У подальшій історії австрійського театру у Львові постави “Гамлета” виникали нерегулярно і мали різну мистецьку вартість. Це було пов'язане із проблемами австрійської сцени у Львові, котра у конкурентній боротьбі з польським театром прагнула відвойовувати свого глядача. Після постав від початку ХІХ ст. (1804, 1806, 1807) на австрійській сцені аж до її закриття 1872 р. із втілень “Гамлета” відомо лише кілька вистав (зокрема, за участю гастролюючих майстрів сцени В. Кунста - 1832 р., Л. Льове - 1842 р., актора львівської трупи А. Сальмайєра - сезон 1850/1851 рр.).

Тож “Гамлет” на австрійській сцені у Львові не мав особливого значення, оскільки німецькомовний театр потерпав від браку інтересу широкого глядача у царині драматичного репертуару, чого не можна було сказати про музичні вистави. Складність творчих завдань, вимоги до акторського ансамблю, дотримання високого мистецького рівня, пов'язані із сценічними втіленнями Шекспірових трагедій, створювали труднощі, на переборювання й подолання яких австрійська трупа не мала часу й можливостей.

Розгорнуто аналіз постав цього твору кінця ХVIII - сер. ХІХ ст. Перший польський “Гамлет“ з'явився у Львові 1797 р. (переклад, постава та виконання головної ролі - В. Богуславського) у перекладі з німецької переробки Ф. Шредера. Першопрочитання рідною мовою було знаковим для польської сцени, підкреслювало її самодостатність поруч із панівною німецькомовною.

Гідним спадкоємцем В. Богуславського після його від'їзду зі Львова 1799 р. став Я.Н. Камінський. Переклад “Гамлета“ Я.Н. Камінського, надрукований 1805 р. у друкарні графа І. Мархоцького в його маєтку у селі Миньківцях (тепер - Дунаєвецького району Хмельницької обл.), фактично слід вважати першим на території сучасної України друкованим виданням перекладу цієї трагедії. Цей текст побутував у практиці польських мандрівних труп та стаціонарних професійних театрів до середини ХІХ ст., зокрема й у Львові.

Під час своєї тривалої, 33-річної, львівської антрепретизи (1809 - 1842) Я.Н. Камінський зміг продовжити традицію сценічної гамлетіани. Постави цього твору об'єднували довкола себе найкращі мистецькі сили польської сцени. У період від 1812 до 1852 р., зокрема, виконавцями головних ролей були: Гамлета - Я.Н. Камінський, А. Бенза, Б. Давісон, С. Скварчинський; Короля - К. Ліпніцький, В. Смоховський; Королеви - Ю. Бензова, А. Камінська, Ю. Лозінська; Офелії - А. Камінська, Т. Ценецька, Ю. Лозінська, А. Ашперґерова. Естетика акторської гри віддзеркалювала тогочасні загальноєвропейські мистецькі процеси, а саме: перехід від класицизму - через романтизм - до реалістичних засад гри.

Висвітлено акторські концепції ролей “Гамлета” у виконанні Я. Круліковського, Г. Моджеєвської, Б. Ладновського, Я. Котарбінського, Р. Желязовського, Ю. Слівіцького, К. Адвентовича, С. Висоцької, Я. Страхоцького. Увагу приділено також гастролям М. Невілла, Е. Россі, О. Моїссі. Зосереджено увагу на розмаїтті акторських концепцій польських Гамлетів цього періоду: розчаровано-іронічний -Я. Круліковського (1871), відсторонено-декламаційний - Ю. Слівіцького (1902), реалістичний - Б. Ладновського (1872 - 1900), рефлексійно-аристократичний - Я. Котарбінського (1890).

Знаковою для польського театру і культури в цілому стала вистава 1907 р. в режисурі Т. Павліковського на сцені Міського театру у Львові. Молодий актор на засадах найглибшого психологізму зміг створити вражаючий переконливістю образ Гамлета, з яким ідентифікувала себе модерна польська інтелігенція.

Постава “Гамлета” 1914 р. в режисурі та виконанні головної ролі С. Висоцької продовжила започатковану відомими європейськими актрисами традицію Гамлета у жіночому виконанні. Прем'єра 1928 р. в режисурі Я. Страхоцького, сценографії М. Рожанського та з Я. Страхоцьким у головній ролі поєднала цікаву акторську роботу із конструктивістським сценографічним рішенням.

3. Переклади “Гамлета” як складова становлення та розвитку української театральної культури

Розглянуто появу тих чи інших перекладів трагедії В. Шекспіра у зв'язку із розвитком національного театру.

Присвячено першому періоду сценічного поширення спадщини Шекспіра на теренах етнічної України. Доведено, що не лише на Правобережній, а й на Лівобережній Україні знайомство гладача із шекспірівською трагедією відбувалось у поставах польських труп упродовж кількох перших десятиліть ХІХ ст., коли твір-переробку виконували польською (Кам'янець на Поділлі, 1805; Одеса, 1805 - 1809; Київ, 1816) або у перекладі з польської ламаною російською (Полтава, 1808; Харків, 1808 - 1810). Російські переклади С. Вісковатова (1810), М. Вронченка (1828), М. Полєвого (1837) стали основою для російськомовних постав “Гамлета” у подальшій сценічній практиці на теренах Російської імперії (Харків, 1833; Київ, 1838).

Присвячено історії постання українських перекладів ”Гамлета”. Виявлено та підкреслено зв'язок поміж появою перших і подальших перекладів трагедії та утвердженням і розвитком українського театру. До таких, що створені в Галичині з ініціативи та на замовлення Руського народного театру, належали, зокрема, фрагмент перекладу П. Свєнціцького (1865), переклад Ю. Федьковича (1872-1873). Переклад М. Старицького (1882) пройшов апробацію у домашніх виставах у Києві взимку 1878-1879 рр.. У Львові ж побачив світ переклад “Гамлета” П. Куліша (1899), Франкова передмова до якого стала початком національного шекспірознавства.

Наступна “хвиля” перекладів припадає на радянський період українського театру і вони також виявляють спільність із театральним життям: для сцени перекладає та переробляє трагедію В. Шекспіра у 20-х рр. ХХ ст. Г. Хоткевич; з перекладом О. Бургардта (1930) можна пов'язувати нереалізовані наміри Л. Курбаса постави “Гамлета” у “Березолі”. Для Київського театру ім. І. Франка Л. Гребінка здійснив свій переклад 1939 р., але творчий намір не було зреалізовано. На замовлення керівника Львівського оперного театру В. Блавацького у 1943 р. переклад трагедії здійснив М. Рудницький. Останній за часом переклад Ю. Андруховича виконано на замовлення та у співпраці із Київським Молодим театром (2000).

Отже, сьогодні серед десяти повних та двох неповних друкованих українських перекладів “Гамлета” В. Шекспіра переважають переклади, здійснені на безпосереднє замовлення театру або для постави у театрі. Таким чином зауважуємо, що перекладацька гамлетіана в українській культурі є явищем як літературного, так і театрального процесу.

4. Сценічні прочитання “Гамлета” в українських професійних театрах у Львові (1943 - 1997)

Проаналізовано чотири інтерпретації класичного твору.

Використано семіотично-структурний метод аналізу п'єси. Спираючись на праці А. Греймаса, А. Юберсфельд, а також С. Виспянського, М. Морозова, О. Анікста, Я. Котта, запропоновано актантну модель трагедії, в якій виявлено дві актантні структури (“середньовічна” та “ренесансна”), перетин та взаємодія яких, очевидно, формують широке інтерпретаційне поле твору.

Висновки

шекспір театральний мистецький

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення наукового завдання, що виявляється в розкритті особливостей та закономірностей функціонування класичного драматичного твору - трагедії В. Шекспіра “Гамлет” - в історії професіональної театральної культури міста.

Дане дослідження дозволяє стверджувати:

1. Історія сценічної гамлетіани у театральній культурі Львова налічує понад двісті років та посідає вагоме місце у її розвитку.

2. Початки знайомства львівського глядача із трагедією “Гамлет” пов'язані із діяльністю австрійської та польської професійних сцен кінця XVIII ст., вистави 1796 - 1797 рр. слід вважати хронологічно першими поставами “Гамлета” і на всій етнічній території України.

3. На зламі ХVIII-ХІХ ст.. Львів став містом, у театральній практиці якого традиція німецьких переробок “Гамлета” транспонувалась у польську, і завдяки діяльності польських мандрівних труп у перші два десятиліття ХІХ ст. поширилась на схід теренами України.

4. На відміну від австрійської для польської, а згодом української сцен “Гамлет” набував символічного значення. Знакові постави трагедії у ХХ ст.: на кону польського (1907) та українського (1943) театрів стали своєрідним актом самоідентифікації цих націй у європейському гуманітарному просторі, що було показовим у світлі характерних для першої половини ХХ ст. явищ, коли через театральне мистецтво у гноблених націях відбувались утвердження і реалізація програм “культурного націоналізму” як складових боротьби за політичне і державне самовизначення.

5. Історія українських перекладів “Гамлета” виявляє надзвичайну пов'язаність перекладацької практики з утвердженням національної сцени. Поява більшості перекладів інспірована потребами та вимогами формування і утвердження українського професійного мистецтва.

6. Ритмічність прем'єр “Гамлета” в українських театрах Львова відповідає змінам поколінь митців та глядачів, кожне з яких, діагностуючи та осмислюючи найгостріші проблеми сучасності, прагнуло мати “власного” Гамлета.

7. Кожна з режисерських концепцій, виявляючи через твір буттєві реалії і смисли, базувалась на щораз іншій комбінації актантних структур, що дозволяє говорити про оригінальність та глибину ідейно-мистецького розв'язання.

8. Історія вітчизняної сценічної „гамлетіани” виявляє проблемні зони в розвитку української сцени. Надзвичайно мала кількість здійснених в українському театрі постав цього твору свідчить про відставання нашої сцени, про відсутність повноцінного європейського гуманітарного дискурсу в мистецькому просторі України.

9. Чотири українські постави “Гамлета” у Львові 1943 - 1997 рр. слід вважати особливим внеском театральної культури міста в українське театральне мистецтво, свідченням сформованої в його культурному просторі європейської мистецької свідомості. Усе це дає підстави говорити про феномен “гамлетизму” як вияв глибинного органічного поєднання національного й європейського, художнього й громадянського чинників у суспільно-мистецькій свідомості українських діячів львівської сцени.

Література

1. Іллюк М. Реконструкція. Перманентний стан// Український театр. - Київ, 1997. - № 6. - С. 16 - 18.

2. Гарбузюк М. Реконструкція сцен “Гамлета” Вільяма Шекспіра в постановці Бориса Тягна на сцені Львівського театру імені М. Заньковецької / Записки Наукового товариства імені Шевченка. Праці театрознавчої комісії. Т. ССХХХVII. - Львів, 1999. - С. 487 - 565.

3. Гарбузюк М. Множинність історичних контекстів національної прапрем'єри “Гамлета” на сцені Львівського оперного театру 1943 р. // Вісник Львівського університету імені Івана Франка. Серія Мистецтвознавство. - Львів, 2001. - Т. 1. - С. 71 - 78.

4. Гарбузюк М. “Дійові особи жили на світі…” // Просценіум. - Львів, 2002. - Ч. 3(4). - С. 20 - 24.

5. Гарбузюк М. Музика у виставі “Гамлет” Львівського театру ім. М. Заньковецької: співпраця композитора й режисера / Мистецтвознавство. Вісник Львівського університету імені Івана Франка. Т. 2. - Львів, 2002. - С. 49 - 57.

6. Гарбузюк М. Національна прапрем'єра “Гамлета” в українському театрознавстві другої половини ХХ ст./ Записки наукового товариства імені Шевченка. Праці театрознавчої комісії. Т. ССХLV - Львів, 2003. - С. 325-338.

7. Гарбузюк М. Скільки “Гамлетів” у “Гамлеті”? Спроба структурного аналізу класичного твору// Мистецтвознавство. Вісник Львівського університету імені Івана Франка. Т. 4. - Львів, 2004. - С. 19 - 27.

8. Гарбузюк М. "Гамлет" В. Шекспіра у Першому українському театрі для дітей та юнацтва (1981 р.) // Мистецтвознавство України. Збірник наукових праць АМУ. Вип. 6 - 7. - Київ, 2006. - С. 234 - 246.

Размещено на Allbest.ru