Мистецькі традиції і новаторство у творчості Василя Турчиняка 1900-1939 років

За плануванням церкви, споруджені Василем Турчиняком, належать до хрестових п'ятизрубних будівель із прямокутними (Верхній Майдан, Стримба, Ворохта) чи гранчастими гранями приділів і вівтаря (Луг, Дулiби, Грушів). У творчій спадщині майстра є як одноверхі хрещаті церкви, порівняно невисокі, з простою конфігурацією об'ємів, так і п'ятиверхі хрещаті церкви, складні у плані з гранчастими зрубами, яскраво освітлені і високі.

За композицiєю та характером архiтектурних форм споруди Василя Турчиняка можна подiлити на двi групи. Перші типові для дерев'яного церковного будівництва Гуцульщини (Верхній Майдан, Стримба). У композицiйнiй побудовi церков другої групи (Дулiби, Грушів, Ворохта) майстер змінює співвідношення висоти конструктивних частин, трактування верхiв, але при цьому зберiгає традиційну систему пропорційних закономiрностей хрестових споруд, яка ґрунтується на основi величини сторони центрального зрубу і яка кратна давньоукраїнській мірі довжини - ліктю - 46,24 см (Василь Турчиняк чи не останній народний будівничий ХХ ст., який її використовував). Спорудження церков у селах Дулiби та Грушеві спонукало майстра змінити вертикальні співвідношення об'ємів споруд і наблизити їх до бойківського будівництва.

Еклектичний підхід різьбяра-будівничого до об'ємно-планувального вирішення церковних споруд та використання декору в оформленні екстер'єру збагатив архітектоніку прямолінійних елементів напруженими гнутими формами бань, змінив форму вікон, надаючи їм аркоподібних округлих контурів, у декорування дверей вніс різьблення і профілювання, оздобив стіни зрубів різьбленням. Василю Турчиняку вдалося досягнути гармонії між конструкцією і декором у побудові церковних споруд на основі наваторського підходу до принципів традиційного дерев'яного будівництва.

У декоруванні дверей та одвiркiв, обрамленні вiкон, просвiтів голосникiв, балюстрадах хорiв та ґанкiв Василь Турчиняк новаторськи використовує різьблення, профiлювання та накладнi деталi. Серед деталей конструкції дерев'яних церков найбагатше оздоблені різьбленням двері і стіни зрубів. Мотиви різьблення дверей складаються зі складних розеткових елементів “зірок”, “руж” та смуг “зубців”, “кривульок”, що розмежовані профільованими лиштвами. Майстер оздобив уперше різьбленням стіни церковного підопасання (Дуліби, Грушів). На гладкiй поверхнi стіни зрубів екстер'єру вирiзьбив багатораменні хрести ("многохресники") (1.3 м х 1.5 м), кожен з яких композиційно відмінний. Графічна схема хрестів складається з виділеного мотиву “зірки” чи “ружі”, оточеної “зубцями”, “лускою”, “віконцями”, “сіканцями”, сіткою “ільчастого письма”. Багатораменні хрести майстра можна співставити з давнім гуцульським різьбленням на сволоках, скринях. Глибокий насичений орнамент тригранно-виїмчастої різьби певною мірою нагадує геометричне оздоблення одвірків та сволоків бойківських хат, полиць для ікон - “божників”, мисники Чернігівщини, Полтавщини, Київщини.

З інструментарію різьбяра вперше зафіксовано дерев'яні бруски і кутники із вибраними пазами, завдяки яким майстер швидко розробляв композиційну схему, зберігаючи при цьому сталі пропорційні співвідношення між шириною мотивів у всіх орнаментах. Такий винахід полегшував та прискорював виготовлення об'ємних деталей церковного обладнання, адже Василь Турчиняк майже все різьблення по дереву виконував сам.

У четвертому розділі “ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ ТА НОВАТОРСТВО У ТВОРЧОСТІ ВАСИЛЯ ТУРЧИНЯКА” аналізується структура, орнаментальні композиції та художні особливості різьблення iконостасiв і церковного обладнання майстра, визначаються художньо-образні характеристики та іконографiя різьблених ікон, а також розглядається творчість Василя Турчиняка у контексті монументально-декоративного різьблення Західної Гуцульщини.

4.1 Структура, орнаментальні композиції та художні особливості різьблення iконостасiв і церковного обладнання. Новаторською у чотириярусній конструкції іконостасів Василя Турчиняка є структура верхніх ярусів, які різьбяр розпочав укладати півколом. Нетиповим є також спосіб розміщення iкон у фiгурних медальйонах, які звисають, кріплячись до конструкції апостольського ярусу.

Декоративний ефект рiзьблення іконостасів та предметів церковного обладнання полягає в поєднаннi рiзних форм, протиставленнi просторових елементiв - випуклих i увiгнених, плоских i рельєфних, контрастiв свiтла i тiнi та у технiцi рiзьблення - поєднання плоскої, рельєфної, круглої рiзьби, накладних деталей, прорiзів тла. У декорi iконостасiв найважливішу роль відіграє рiзьблення iкон, другорядну роль - орнаментальнi композицiї. Органiзацiя закритих орнаментальних композицiй майстра здiйснюється за таким принципом: орнаментальне поле дiлиться на меншi площини - центральний ромб з меншими прямокутниками по боках, центральний ромб з двома трикутниками по боках, кола всерединi з прямокутниками по боках, вертикальні, горизонтальні смуги, тільки ромб, або вiдсiкання в орнаментальному полi кутів. При подiлi площини завжди зберiгається логiчний взаємозв'язок форми i конструкцiї. Закриті композиції характеризуються рідким різьбленням та виразним глибоким графічним рисунком (основи намісного ряду, вівтарів, проповідальниць). Василь Турчиняк пересмислив усталені для декоративно-ужиткового мистецтва різьби по дереву схеми орнаментальних композицій, застосовуючи традиційні мотиви та елементи.

Основним мотивом самостiйних орнаментальних композицiй виступають розеткові елементи "руж", "зiрок" чи хрестографем. Стрiчковий орнамент здебільшого покриває промiжки мiж iконами, рами, сiтчастий - тло iкон, постатi святих, окремi елементи конструкцiї iконостасу та деталi предметiв церковного iнтер'єру, компонується у геометричнi фiгури різної конфігурації. За характером рiзьблення геометричне, з невеликим вкрапленням рослинних елементiв (переймаючи окремі елементи із взірців західноєвропейських стилів майстер ігнорував характерну для того чи іншого стилю пластичність). Василь Турчиняк вiдбирає тiльки такі елементи, що належать до найдавнішої групи мотивiв (за А. Будзаном) і не вводить нових. Одними з найбiльш складних, часто використовуваних і формотворчо розмаїтих мотивiв були хрестографеми. В основі їх графiчної схеми лежали багатораменні хрести та рiзноманiтнi поєднання простих за формою хрестiв з розетами, солярними знаками, елементами “iльчате письмо”, “очка-виїмки”, “зубцi”, “нiгтики”, “змійка”. У результаті поєднання в художній структурі кожної такої хрестографеми кількох компонентів представлено широкий спектр конфігурацій, серед яких вирізняються конструкції, утворені накладанням хрещатих і розеткових мотивів. Середохрестя складних графем часто видiляються розетковими мотивами, мальтiйським хрестом, медальйонами із зображенням "Божого ока", обличчя Iсуса Христа, фігуративних постатей.

Іконостаси і обладнання церковного iнтер'єру Василь Турчиняк виготовляв у техніці плоского рiзьблення - контурного, виїмчастого, тригранно-виїмчастого та плоского й об'ємного профiлювання. Основним для нього було плоске рiзьблення, рiдше майстер використовував рельєфне, ажурне, кругле різьблення. У декорі переважало контурне плоскорізьблення, виїмчасте плоскорізьблення - рідше. Плоскорiзьблення Василя Турчиняка вирізняється глибшими та масштабнiшими, ніж на ужиткових предметах, прорiзами, насиченою свiтлотiньовою градацiєю, завдяки чому посилюється графiчна основа декору та увиразнюється його прочитання на вiддалi.

Рельєфне рiзьблення використане в іконах та окремих елементах конструкцiї предметів церковного обладнання. Фігуративні постаті на іконах виготовлені з окремих дерев'яних заготовок, а потім прикріплені до іконного тла. Вони завжди виступають над рівнем тла. Ажурне рiзьблення представлене двома видами - відкритою та "слiпою” ажурнiстю. Кругле рiзьблення по дереву декорує такі деталі iконостасу, як колона із завершенням у вигляді бань, елементи завершень царських воріт, колонки царських воріт. Профiлювання різьбяр використовує як в оздобленнi архiтектурних елементiв (випусти вiнцiв, ґзимс, одвірки, лутки, деталі ґанкiв), так i в конструкцiї iнтер'єру (найчастiше плоске профiлювання).

4.2. Художньо-образні характеристики та іконографiя різьблених ікон. У процесі дослідження образних, композиційних, іконографічних та декоративних особливостей ікон простежуються двi тенденцiї. Одна з них вирізняється у взірцях із пластичним, випуклим рельєфом, що фігуративно моделює форми. Це iкони намiсного ряду Христа й Богородицi іконостасу з присілку Луг, на яких виразно показано прагнення до пластичного, живописного моделювання форм, скульптурної соковитостi та художньої насиченостi. Виготовляючи цей іконостас, майстер ширше використовує рельєфне різьблення, а у виборі плоского різьблення надає перевагу виїмчастому.

Iнша тенденція відображена в іконах, що характеризуються площинним рельєфом, пiдкресленою декоративнiстю, аскетичністю ліній та обмеженою палiтрою декору. Ритмізовані фігуративні постаті тут не пов'язанi i можуть трактуватися як орнамент (зображення Святого Миколая та Святих Констянтина й Олени на бiчних вiвтарях лузької церкви, царськi ворота у церкві селища Ворохта).

Загалом художньо-стилістичні особливості iконних зображень полягають у площинному трактуванні об'ємiв (винятком є намiснi iкони Христа i Богородицi лузької церкви), в умовності повiтряно-просторових планiв, урівноваженій побудові композиції, традицiйному вирішенні одягу персонажiв, застиглості ликів. Майстер трактує ікони в руслі народних традицiй, але без відображення великоголових присадкуватих постатей, без емоцiйної експресивностi в характеристицi дiї, в розумiннi самодостатностi образiв, у вiдсутностi динамiки та психологiчних нюансiв.

Процес асимiляції інноваційних iконографiчних схем у різьбярстві ускладнює народну iнтерпретацiю зображення. Сюжетне зображення узгоджене з іконографічним каноном (різьбяр поєднує елементи схiднохристиянської i захiдної iконографiї), але спосiб виконання відповідає традицiям гуцульського декоративного мистецтва різьби по дереву.

Ікони декоровані контурним, виїмчастим та тригранно-виїмчастим плоским різьбленням, а також рельєфним різьбленням. Працюючи над іконними зображеннями майстер надавав перевагу виїмчастому різьбленню, що складалося з півсферичних виїмок (мотиви “вічка”, “копитці”, “листочки”, “нігтики”, “зернятка”). В інноваційному виготовленні ікон різьбяр застосовував плоский рельєф та накладні деталі.

Твори Василя Турчиняка розрізняються i за рівнем майстерностi. Іконостаси у церквах сіл Верхній Майдан i Стримба поступаються декору інтер'єру церков з присілку Луг та селищі Ворохта. Манера різьблення формується вiд плоского, невисокого рельєфу до пiвокруглого, повертаючись знову до площинного.

4.3. Творчість Василя Турчиняка в контексті монументально-декоративного різьблення Західної Гуцульщини. Аналізується роль постаті Василя Турчиняка у функціонуванні делятинського осередку, його вплив на формування молодшого покоління майстрів. Розглядається доробок учнів майстра сина Миколи (1906-1969) та Василя Савчука (1923 р.н.), котрі виготовляли iконостаси в технiці плоскорiзьблення.

Стилістику робіт Василя Турчиняка у декоруванні іконостасів наслідував М. Турчиняк, вибираючи його найбільш вдалі конструктивні рішення, орнаментальні мотиви і елементи різьблення. Але М. Турчиняк, як і В. Савчук, не виготовляв різьблених ікон, які стали цінним здобутком вчителя.

Різьблення В. Савчука характеризується меншою пластичністю та виразністю, у порівнянні з різьбленням Василя Турчиняка. Слід відзначити, що В. Савчук працював у техніці плоскорізьблення при виготовленні іконостасів тільки з М. Турчиняком. У 1969 р. В. Савчук відмовився від композиційних засад різьблення учителя і почав виготовляти іконостаси на замовлення в еклектичному псевдостилі з використанням барокових форм.

Різьбярі М. Турчиняк та В. Савчук спiльно працювали над декором інтер'єрів церков у селах Шибалин, Посухів Бережанського району Тернопiльської областi, с. Чортiвець Городенкiвського району Івано-Франківської області, с. Баранiвка Житомирської області.

Послідовниками Василя Турчиняка можна вважати майстрів, які спорудили у 1950-х рр. дзвіницю біля церкви у селі Стримба. Декорований третій ярус голосників дзвіниці - це ажурна композиція з лиштв, плоско профільованих елементів, деталей фігуративних зображень та дерев'яної скульптури. На відміну від фігуративних зображень декору дзвіниці, ікони Василя Турчиняка більш пластичні, із вдалою декоративною стилiзацiєю та глибшими прорізами різьби.

Під впливом декору бічних вівтарів, ритуального крісла та світильника Василя Турчиняка Г. Войтович виготовив іконостас до інтер'єру церкви у селі Дуліби. Наслідування полягало у використанні техніки плоскорізьблення та у запозиченні деяких орнаментальних мотивів вчителя, не притаманних бойківським композиційним схемам. Отже, різьбяру Г. Войтовичу не вдалося досягнути рівня майстерності Василя Турчиняка, але створений ним іконостас гармонійно пов'язується з декором предметів церковного інтер'єру.

Новаторські традиції Василя Турчиняка певною мірою продовжив I. Свищук з присілку Дора. У монастирськiй церквi присілку він розмістив iконостас, виконаний у технiцi випалювання по дереву, а предмети обладнання частково оздобив плоскорiзьбою (1937). Способом випалювання виготовленi iкони намiсного, празникового, деiсусного, пророчого рядiв.

Традиції художнього деревообробництва, започатковані різьбярами та будівничими Делятинщини на початку ХХ ст., були перервані воєнними і повоєнними лихоліттями. Учні Василя Турчиняка та місцеві майстри наслiдували зразки декоративного різьблення майстра, копіюючи чи вибірково запозичуючи у нього окремі елементи декору та конструкції предметів церковного обладнання, не розвиваючи, не збагачуючи напрацювання делятинського різьбяра. Здобуток Василя Турчиняка у галузі монументально-декоративного різьблення не отримав подальшого розвитку у творчості нащадків, тоді як мистецькі досягнення Ю. Шкрібляка у сфері дрібного різьбярства мали багато послідовників.

ВИСНОВКИ

1.Аналіз історії вивчення творчості Василя Турчиняка показав, що ця проблема у науковій літературі недостатньо опрацьована. З XІХ ст. до кінця ХХ ст. увага дослідників була зосереджена в основному на розвитку деревообробних промислів Східної Гуцульщини, частково було розглянуто монументально-декоративне різьблення іконостасів і предметів церковного інтер'єру Гуцульщини. Творчість делятинського різьбяра Василя Турчиняка та інших майстрів цього регіону залишалась поза увагою дослідників, що стримувало наукове висвітлення мистецьких процесів, які відбувались в Західній Гуцульщині.

2.У кінці ХІХ ст. на території Західної Гуцульщини сформувався делятинський осередок народного будівництва і різьблення, який характеризувався своєрідною системою декорування предметів побуту, власною мистецькою традицією. Найвизначнішим різьбярем цього осередку в першій третині ХХ ст. був Василь Турчиняк. Він першим розпочав виготовлення іконостасів, вирізьблюючи ікони і предмети церковного інтер'єру, на основі традиційного для гуцулів плоского різьблення.

3.У процесі обстеження екстер'єрів та інтер'єрів церков Західної Гуцульщини було виявлено твори Василя Турчиняка і встановлено їх автентичність, що дало можливість точніше датувати низку інших творів різьбяра. Так, церква Св. Миколая у селі Верхній Майдан побудована в 1906 р., дату будівництва церкви Св. Миколая у селі Стримба точно встановити не вдалось, але вона могла бути зведена лише в проміжку між 1906-1910 рр. Іконостаси та деякі предмети обладнання церкви у селі Верхній Майдан майстер міг виготовити протягом 1906-1934 рр., у селі Стримба - в проміжку між 1910-1934 рр. Церква Св. Iвана Богослова у присілку Луг споруджена у 1911 р., але на сьогоднi зруйнована. Іконостас цієї церкви виготовлявся протягом 1912-1930-х рр. (тепер знаходиться у селі Битків), а бічні вівтарі та інші деталі церковного інтер'єру - у 1936 р. (сьогодні зберігаються у церкві селища Делятин). Церква Св. Юрія у селі Дулiби та деякі предмети її інтер'єру створювалися у 1921-1924 рр. Церква Собору Богородиці у селі Грушів зведена у 1922-1923 рр. Церква Рiздва Богородиці у селищі Ворохта збудована у 1936-1939 рр., а іконостас та предмети обладнання церковного інтер'єру виконані у 1936-1939 рр.

4.Аналіз декору, конструктивних особливостей побудови та типології дерев'яних церков, споруджених Василем Турчиняком, показав, що всі церкви за плануванням належать до хрестових, утворених перетином двох прямокутників з нерозширеним центральним зрубом або з розширеним центральним зрубом та прямокутними або гранчастими в основі притворами і вівтарями. Вони не суперечать засадам церковного дерев'яного будівництва. За композицiєю мас та характером архiтектурних форм усi церкви різьбяра-будiвничого подiляються на двi групи. Першим притаманне чiтке дотримання канонiв побудови дерев'яних церков на Гуцульщині. У композицiйнiй побудовi об'ємiв другої групи майстер шукає новi способи зiставлення конструктивних частин, бань, трактування верхiв, декорування архiтектурних елементiв, зберiгаючи при цьому систему закономiрностей, яка ґрунтується на основi величини сторони центрального зрубу. Декор конструктивних елементів екстер'єру відображає широке використання насамперед різьблення, а також профілювання, яке рідко застосовувалося в оформленні на початку ХХ ст.

5.Класифікація іконостасів та різьбленого обладнання церков Василя Турчиняка показала, що іконостаси належать до чотириярусних з традиційним для українського мистецтва розташуванням ярусів. Композицiя iконостасної стiни роздiлена в усiх конструкцiях на двi частини, з яких верхня вiдокремлена i пiднята над намiсним рядом iкон. Декоративне різьблення будується на своєрідно інтерпретованих композиційних засобах плоскорізьблення. Стилістична основа різьблених іконних зображень, незважаючи на художні запозичення, не має аналогій з ікономалярством і вказує на те, що майстер працював на межі професійного і народного мистецтва (засоби і манера різьблення народні, а стилістика сягає рівня професійних майстрів-художників).

6.Орнаментальні композиції мають геометричний характер з незначним вкрапленням рослинних елементів. Вони складаються з невеликої кількості елементів і мотивів, які належать до найбільш давньої групи мотивів гуцульського різьблення по дереву. До складних мотивів належать розетки і хрестографеми, що найчастіше трапляються у творах різьбяра. На відміну від плоскорізьблення предметів декоративно-ужиткового різьбярства, декор Василя Турчиняка характеризується посиленою графічною основою, глибокими прорізами, насиченою світлотіньовою градацією.

7.Принципи художнього різьблення Василя Турчиняка формувались у руслі новацій західноєвропейського мистецтва. Аналіз стилістичних особливостей творів провідного делятинського різьбяра дав змогу констатувати факт появи в декоративному різьбленні майстрів західної частини Гуцульщини еклектичних (неоготичних, необарокових) поєднань у декоруванні церковних споруд та у виготовленні предметів церковного інтер'єру.

8.Новаторські принципи в декоруванні плоскорізьбленням по дереву іконостасів та предметів церковного інтер'єру Василя Турчиняка творчо не розвивались його учнями і послідовниками, і не стали традиційними.

9.Творчість Василя Турчиняка, розвиваючись у руслі західно-українського мистецтва ХХ ст., чи не найдовше, зберегла давні традиції гуцульського народного плоскорізьблення по дереву. Представлене у творчості Василя Турчиняка плоскорізьблення предметів церковного обладнання не має аналогів серед виявлених зразків того часу. Досягнення майстра у галузі монументально-декоративного різьблення по дереву, як і мистецькі напрацювання Юрія Шкрібляка у сфері декоративно-ужиткового різьблення, пов'язуються з формуванням гуцульського народного різьбярства та удосконаленням його художнього і технічного рівнів.