Сміх та комізм в соціокультурній реальності дитинства

Основні механізми взаємодії комічного з соціокультурним середовищем. Наукове обґрунтування співвідношення "сміх - соціокультурна реальність дитинства". Вираження і сприйняття комізму. Психологія сміху у дітей. Впровадження "сміхових" вправ на заняттях.

Рубрика Культура и искусство
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 27.05.2014
Размер файла 61,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

  • Вступ
  • 1. Узагальнені поняття
  • 1.1 Комізм та сміх
  • 1.2 Комічне - соціокультурна реальність
  • 1.3 Вираження і сприйняття комізму
  • 2. Психологія сміху у дітей
  • 3. Сміхотерапія
  • 3.1 Психологічне та фізичне оздоровлення
  • 3.2 Впровадження "сміхових" вправ на заняттях у гуртках
  • Висновки
  • Література
  • Додатки

Вступ

"З усіх живих істот тільки людині властивий сміх", - говорить Аристотель в своєму трактаті про душу і з ним не можна не погодитись. А от що таке сміх і як його можна зрозуміти на рівні теоретичному - це дійсно запитання що має місце у соціокультурному середовищі дитинства. Знайти відповідь на дане питання необхідно, адже сміх та комізм грають роль структурного елемента у більшості схем соціокультурного дійств для дітей.

Об'єкт дослідження - вплив комізму на соціокультурну реальність дитинства.

Предмет дослідження - це власне механізми взаємодії комічного з соціокультурним середовищем та результати цієї взаємодії.

Мета дослідження: вивчити і науково обґрунтувати співвідношення сміх - соціокультурна реальність дитинства.

Сміх та комізм є іншими для дитячого соціокультурного середовища - це зрозуміло практично, а теоретично пояснити важко, та завдяки дослідженням реакцій на смішне та комічне можна вибудувати схему дії таких структурних елементів на святі, виставці, зборах для дітей і т.п. та якомога продуктивніше використати у роботі менеджера соціокультурної дозвіллєвої діяльності.

У відповідності з метою і гіпотезою дослідження ставляться такі завдання:

1) зрозуміти сміх на рівні теорії;

2) знайти теоретичні виходи проблеми комізму та сміху у соціокультурному середовищі дитинства.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що дитинство стало феноменом і все що призначено для нього теж повинно видозмінюватись, сміх та комізм в тому числі.

Правильно використовувати правильні сміх та комізм при побудові планів соціокультурних дозвіллєвих подій - так звучить практичне значення дослідження. Логіка дослідження зумовила структуру курсової роботи: вступ, 3 розділи, висновок, список використаних джерел із 14 найменувань, 1 додатку. Загальний обсяг сторінок - ______.

1. Узагальнені поняття

1.1 Комізм та сміх

Комічне - категорія естетики, що відбиває соціально-значущі протиріччя дійсності під кутом зору емоційно-критичного до них відношення з позицій естетичного ідеалу.

Комічне, як правило, викликає сміх. А сміх, як зазначав Салтиков-Щедрін, зброя дуже сильна, бо ніщо так не бентежить порок, як усвідомлення того, що він вгаданий, і що з приводу його вже роздався сміх. Герцен писав, що "сміх одне з самих потужних знарядь руйнування: сміх Вальтера бив і палив, як блискавка. Від сміху падають ідоли, вінки, і чудотворна ікона стає почорнішою і погано мальованою картинкою". Для В. Маяковського гострота - "оружие любимейшего рода".

Комічне - це реальність. Ідеалісти заперечують об'єктивну основу комічного. От як, наприклад, Жан Поль розглядає природу комізма на прикладі одного з епізодів "Дон-Кіхота" Сервантеса. Коли Санчо Пансо висить всю ніч в повітрі над мілкою канавою, вважаючи, що під ним безодня, то при даному припущенні його дії цілком зрозумілі. Він був би дурнем, вирішивши стрибнути і розбитися. Чому ж ми сміємось?

Комічне закладене в самому об'єкті. Комічним є сам Санчо Пансо, бо при всій тверезості мислення він виявився боягузливим і не зміг розібратися в реальній обстановці. Ці якості протилежні ідеалу, і тому природно, що вони служать об'єктом сміху.

Комічне - це соціальна реальність. Людське суспільство - це істинне царство комедії, так само як і трагедії. Людина - єдине створіння, що може і сміятись, і викликати сміх; у всякому випадку, людський, суспільний зміст є в усіх об'єктах комедійного сміху.

сміх комізм дитинство соціокультурний

1.2 Комічне - соціокультурна реальність

Комічне - від грецького слова "комікос" - смішне. У сучасному вжитку цей термін є родовим поняттям для означення різноманітних відтінків смішного, все, що може викликати сміх, - об'єкт комічного. Комічне - це немовби формула смішного, а смішне - конкретний випадок комічного.

На відміну від трагічного, що пов'язане з важкими і гострими конфліктами, стражданнями і смертю, сфера комічного переважно весела і радісна, тут, як правило, царюють посмішка, сміх, а то й регіт, що породжує в більшості випадків піднесений настрій і оптимістичне самопочуття: комічне нерідко супроводжує відпочинок, святкові дні, ігрову діяльність, дозвілля загалом.

Естетика освоює, передусім, загально значиме і типово смішне, те, що є недосконалим, але претендує на досконалість; суперечить ідеалу, але підлаштовується під ідеал, не відповідає звичному і загальноприйнятому, розриває зв'язок із звичним ходом речей. Це так, би мовити, соціальний аспект комічного. До психологічного аспекту належить несподіваність, обмануте очікування, прояв почуття переваги, зверхності, гордості, злорадства, зняття напруги, вивільнення від страху тощо. Суб'єктивні переживання комічного також різноманітні, вони залежать від загального культурного рівня, належності до певного соціального угрупування, від виховання, освіти, темпераменту, віку, статі тощо. Є люди "сміхуни", в яких легко викликати сміх, і є "несміянні" - люди, яких важко, а подекуди й неможливо розсмішити; для емоційно нерозвинутих людей взагалі не існує комічного. Дитячий комізм, як і сприймання трагічного, неглибокий, а то і "нейтральний", позаяку дітей ще не склалася система цінностей, норм, стереотипів, і вони схильні до буквалізації: для них доступніша "комедія ситуацій", ніж наповнена соціальним змістом комедія.

Об'єктом комічного можуть бути найрізноманітніші явища, за винятком тих, що пов'язані з великим стражданням і горем, крахом високих ідеалів і загибеллю достойної людини. Об'єктами комічного не повинні бути масштабні історичні події і процеси, якщо вони по суті прогресивні і революційні, як і винятковий героїзм і великі відкриття, що супроводжувалися винятковими труднощами і драматизмом. У здравомислячої людини не виникне питання, чи можна розглядати як об'єкт комічного, наприклад, голодомор в Україні 1931-1933 pp., під час якого загинули мільйони невинних людей, і сталінські репресії 1930-1940-х pp., терористичний напад у Нью-Йорку 11 вересня 2001 року і землетрус в іранському місті Бам наприкінці 2003 року, в результаті якого загинуло близько 50 тисяч людей. Звичайно, життя є життя, а люди завжди і за всіх обставин залишаються людьми, тому і в екстремальних умовах можуть виникати комічні ситуації, з'явиться посмішка на обличчях, а то і сміх, але загалом такі події не можуть зображуватися з позиції комічного.

Не підлягає зображення з позиції комічного і те, що пов'язане з надзвичайною жорстокістю, ницістю і страхіттями. Всесвітньовідомий кінорежисер Ч. Чаплін після того, як зняв фільм-сатиру на Гітлера "Диктатор", сказав: "Звичайно, якби я знав тоді про справжні жахи німецьких концтаборів, я не зміг би зробити "Диктатора", не зміг би сміятися над нацистами, над їх страхітливою манією знищення".

Ще філософ стародавньої Греції Платон попереджував проти необмеженого і безконтрольного використання комічного і навіть схильний був його заборонити. Зокрема, у "Законах", визнаючи, що "без смішного не можна пізнати серйозне", тим не менше вважав, що вільні громадяни мають вдосконалюватись за допомогою філософії, а комічне "слід надавати рабам або іноземним найманцям. Ніколи і ні в якому разі не слід займатися цим серйозно; вільні люди - чи чоловіки чи жінки - не мають виявляти подібних знань".

У Платона як аристократа були підстави так говорити, адже комічне, сміх є однією з впливових форм соціальної критики, часом дуже дошкульної і ефектної, доступної і зрозумілої кожному: сміх є соціальною санкцією на оцінку цієї чи іншої людини, її дій і поведінки. Сміх - грізна зброя: він може "вилікувати", а може "вбити", може "приголубити", а може "побити", може бути утверджуючим, а може бути заперечуючим, може розважити, а може засмутити. М.Г. Чернишевський, розглядаючи комічне в його протиставленні з прекрасним, вважав, що в результаті одержується суміш приємного і неприємного з перевагою приємного, що виражається в сміхові: нам приємно, що ми розуміємо потворне як потворне і стаємо вище його. В одному випадку причиною сміху може бути контраст, суперечність, неподобство, відхилення від норми, в іншому - виявлення за нібито великим - нікчемного, за прекрасним - потворного, за очевидним - абсурдного, що викликає в уяві людини несподівані образи і несподівані реакції. Кант взагалі виводить комічне із гри уявлень, зокрема він пише: "Сміх є афект від раптового перетворення напруженого очікування в ніщо". Ця особливість комічного, сміху, крім соціального значення, має велике психотерапевтичне і навіть лікувальне значення, що доведено сучасною психологією і медициною, адже базується він, крім соціального, на природному, біологічному, фізіологічному і психологічному.

Комічне, смішне - це не тільки соціальне явище, воно несе в собі естетично-національні особливості і зміст. Український, російський, вірменський, англійський, французький, фінський гумор неповторний, як неповторний менталітет тих країн, що їх породив. Має місце і те, що можна назвати місцевим гумором, зокрема, габровський гумор (від болгарського міста Габров), або одеський, відомий, мабуть, у всьому світі. У зображенні комічного виявляється не тільки епоха і менталітет народу, але й характер і світогляд автора. Наприклад, у Свіфта відмічають сарказм, злу безпощадну іронію; у Рабле - соковитий, здоровий, інколи грубуватий сміх; у Вольтера - мудру, хитру і безпощадну іронію; в Чехова - тонку, з легеньким сумом посмішку; в Остапа Вишні - добродушну дотепність і м'який гумор.

Форми комічного різноманітні, несуть у собі різний зміст і по-різному відображуються - втілюються в мистецтві. Якщо характери і ситуації смішні, безглузді, неоковирні, то вони належать до гумору або м'якої іронії: це, так би мовити, доброзичлива критика загалом симпатичного об'єкта. Інше завдання має сатира, котра проявляється в формі злої іронії, сарказму. Сатира обминає нейтральне і навіть позитивне в явищах і характерах як несуттєве в даному випадку і зосереджується на випуклому зображенні пороків і неподобства в реальному світі і в людині. Нарешті, найбільш різкою критикою всього, що суперечить ідеалу, прекрасному, уявленню про всебічно розвинену гармонійну людину, є гротеск, який має на меті створити збірний, часто перебільшений образ соціального зла і паскудності, знелюдненої особистості, для цього особливо перебільшуються і загостюються всі прояви порочності і неподобства, аж до карикатурного їх зображення. Позаяк у сатирі і гротеску висміюванню підлягають особливо небезпечні вади і неподобства, то комічне нерідко змикається з трагічним, породжуючи трагікомедію (наприклад, "Весілля Кречинського" і "Справа" Сухово-Кобиліна). Такий поділ на форми комічного в мистецтві умовний, бо в дійсності вони перехрещуються навіть в одному творі, вже не кажучи про художню діяльність автора загалом. Так, наприклад, світ творів Гоголя дуже багатий різноманітними комічними формами і ефектами: в ньому є народний ("Вечори на хуторі поблизу Диканьки") добродушний гумор і гостра сатира. ("Ревізор"), комічні характери і гротескні типи (Плюшкін, Собакевич, Коробочка в "Мертвих душах"), перебільшення, дивовижне, чаклунське, нісенітниці (текст листа-скарги Івана Івановича на Івана Никифоровича в Миргородський повітовий суд).

Отже, комічне - не випадковість і не каприз суб'єкта, воно вияв повного динамізму і суперечностей життя суспільства, життя людей, необхідний компонент людської історії, яка, почавшись трагедією, своєю наступною фазою має комедію. "Це потрібно для того, - пише К. Маркс, - аби людство весело прощалося зі своїм минулим".

Амбівалентність, двоїста природа сміху дозволяє використовувати його по-різному, але у будь-якій формі, у будь-якому вигляді він має олюднювати і виховувати людей різного віку, різних професій, різної соціальної приналежності. "Обов'язок комедії, - говорив Мольєр, - полягає в тому, аби виправляти людей, забавляючи їх". Можна говорити, що чим важче людям жити, тим більш їм потрібне комічне, і якщо вони перестають сміятися, то це означає, що їхнє життя стало вкрай стражденним і безнадійним. [4]

Людське суспільство - справжнє царство комедії, так само як і трагедії. Людина - єдина істота, що може і сміятися, і викликати сміх, або, точніше, людський, суспільний зміст є у всіх об'єктах комедійного сміху. Іноді дослідники помилково шукають джерело комізму в природних особливостях явищ природи: у примхливості хмар, мінералів (наприклад, сталактитів), у незвичайності вигляду і поводження мавп, ведмедів, лис, у дивному вигляді кактусів.

Деякі теоретики приводять на перший погляд більш переконливі приклади природного комізму - тварина в байці. Однак ще естетика XVIII ст. Довела, що тварини в байках уособлюють ті або інші людські характери.

Комічне - завжди об'єктивна суспільна цінність явища. Природні властивості тварин (рухливість і гримаси мавпи, розвинуті інстинкти лисиці, що допомагають їй обманювати ворогів, неповороткість ведмедя і т.д.) асоціативно зближаються з людськими звичками, вчинками, манерами і стають об'єктом естетичної оцінки на основі суспільної практики. Вони постають у своєму комізмі лише тоді, коли через їх природну форму проглядається соціальний зміст - людські характери, відносини людей і т.д. Через природні явища здійснюється осміяння людських недоліків: метушливості, хитрості, незграбності, повільності, ін.

Однак не все смішне комічно, хоча комічне завжди смішно.

Комедія - прекрасна сестра смішного, що породжує соціально значимий, одухотворений естетичними ідеалами, світлий, високий сміх, що заперечує одні людські якості і суспільні явища і стверджуючий інші.

Комізм соціальний своєї об'єктивною (особливості предмета) і своєю суб'єктивною (характер сприйняття) стороною.

1.3 Вираження і сприйняття комізму

Сміх заразливий і тяжіє до колективності, на людях він більш інтенсивний. Найбільш сприятливі для комічного ті мистецтва, які розраховані на масову аудиторію, - театр, кіно, цирк. Характерно, що актори, які добре знають особливості сприйняття комічного, звичайно звертаються з комедійним текстом не прямо до телеглядачів, а до аудиторії, з якою є зворотний зв'язок.

Комічне знаходить висвітлення й у музиці, що говорить з людьми безпосередньою мовою душі. Для сприйняття комічного в інструментальній музиці важливий рецепційний настрой слухача, що обумовлюється, зокрема, авторським позначенням жанру. Трансформація жанрів - один із способів створення комічного в музиці.

Єдиний вид мистецтва, нездатний відбити комічне, - архітектура. Комічний будинок або спорудження - лихо і для глядача, і для жителя, і для відвідувача. Архітектура, прямо виражаючи ідеали суспільства, не може в силу своєї специфіки що-небудь безпосередньо критикувати, заперечувати, а отже, і осміювати.

Тим часом комічне в мистецтві завжди містить у собі високорозвинений критичний початок. Сміх - емоційно насичена естетична форма критики. Він надає художнику (наприклад, Рабле, Вольтерові) безмежні можливості для серйозно-жартівливого і жартівливо-серйозного звертання з забобонами свого часу.

Комедія - плід розвиненої цивілізації. Сміх по своїй природі демократичний. Комічність ворога - його Ахіллесова п'ята. Розкрити комічність супротивника - значить здобути першу перемогу, мобілізувати сили на боротьбу з ним, перебороти страх і розгубленість.

Комічне - критика сучасності. Сміх сучасний, його мішень завжди конкретна і певна.

Що було б, якби несподіванка, блискавичність були відсутні в гостроті? Усе було б повсякденним, розміреним. Не виникло б настільки незвичного і гострого протиставлення факту високим естетичним ідеалам. Не було б настільки високої активності нашої думки в процесі сприйняття цього протиставлення. Не спалахнуло б те світло, у якому явище з'являється у своєму комічному виді.

Значення несподіванки в комічному розкриває античний міф про Парменіска, що якось злякавшись, втратив здатність сміятися і дуже страждав від цього. Він звернувся по допомогу до Дельфійського оракула. Той порадив йому пошукати зображення Латони, матері Аполлона. Пармениск очікував побачити статую прекрасної жінки, але замість цього йому був показаний. опецьок. І Пармениск розсміявся!

Цей міф наповнений багатим теоретико-естетичним змістом. Сміх Пармениска був викликаний невідповідністю тим між, що він очікував, і тим, що зненацька побачив у дійсності. При цьому подив має критичний характер. Якби Пармениск раптом побачив ще більш прекрасну жінку, ніж він очікував, то, саме собою зрозуміло, він не розсміявся б. Несподіванка тут допомагає Пармениску активно протиставити у своїй свідомості високий естетичний ідеал (уявлення про красу матері Аполлона - Латони) явищу, що, претендуючи на ідеальність, далеко не відповідає ідеалу.

У музиці комізм розкривається через художньо організовані алогізми і невідповідності, а також через з'єднання різнохарактерних мелодій, що завжди містять у собі елемент несподіванки. Інструментальна музика може виражати комічне і не прибігаючи до "немузикальних засобів", на відміну від музичних жанрів, зв'язаних зі сценічною дією або маючих літературну програму.

Почуття гумору як різновид естетичного почуття завжди спирається на високі естетичне ідеали. В іншому випадку гумор перетворюється в скепсис, цинізм, вульгарність, непристойність. Гумор припускає здатність хоча б емоційно, у самій загальній естетичній формі охоплювати протиріччя дійсності.

Гумор властивий естетично розвинутому розуму, здатному швидко, емоційно-критично оцінювати сутність явища, схильному до багатих і несподіваних зіставлень і асоціацій.

Активна, творча форма почуття гумору - дотепність. Якщо гумор - це здатність до сприйняття комізму, то дотепність - здатність до його створення.

Дотепність - це талант так концентрувати, загострювати і естетично оцінювати реальні протиріччя дійсності, щоб наочним, відчутним став їхній комізм. [14]

2. Психологія сміху у дітей

Втрата здатності сміятися - значить втратити важливу властивість душі. Згадаємо відому російську казку про царівну Несміяну. Зачарована злим чародієм, вона розучилася сміятися. Всі спроби розвеселити її були марні. На тему цієї казки В.М. Васнецов написав картину. Царівна Несміяна сидить на високому троні, заглиблена в сумні думки, не помічаючи навколишніх. Вона згубила щось цінне, але не силах згадати що саме. За вікном сміється народ, навколо трону блазні і придворні. Ніхто не може розвеселити царівну. Хвилі сміху розбиваються об її трон. Певно немає нещастя гіршого, ніж бути "несміяною".

Але в кожній групі дитсадка, в кожному класі знайдеться дитина, яка не усміхається, а все дивиться насторожено, безрадісно. Є також категорія дітей, які зовсім не здатні серйозно сприймати довкілля. Такі гіпертеміки бачать у дзеркалі сміху і те що повинно викликати повагу, співчуття і милосердя.

Великий Гете вважав що ні в чому так не проявляється характер людей, як у тому, що вони знаходять смішним. Ось чому спостерігаючи, з чого і як дитина сміється, педагоги і батьки мимоволі проникають у її внутрішній світ. Чи замислювалися дорослі над тим, що сміх є показником інтелекту, моральності та психічного здоров'я дитини?

Поставимо собі прості запитання і серйозно задумаємося: Чи легко розсмішити дитину? Що найчастіше викликає дитячий сміх? Як виявляє дитина свій позитивний емоційний стан? Як вона сміється? Адже дитячий сміх може бути радісний і сумний, добрий і гнівний, розумний і дурний, гордий і задушевний, поблажливий і заграваючий, презирливий і переляканий, зневажливий і підбадьорюючий, нахабний і боязкий, дружній і ворожий, іронічний і простосердечний, саркастичний і наївний, лагідний і грубий, багатознаючий, торжествуючий і виправдовуючий, безсоромний і сором'язливий. Можна ще збільшити цей перелік: веселий, сумний, нервовий, істеричний, знущальний, фізіологічний і тваринний. Може бути навіть смутний сміх.

Філософія, психологія і педагогіка сміху розроблені ще недостатньо. Але з тих праць, які вже з'явилися, випливає, що в різні часи люди сміялися над різноманітними речами. Це не змінювало головного - внутрішньої єдності сміху, яка дає про себе знати і в простих, і в складних його проявах. Наявність в речах деякої "міри" лиха, яка і збуджує в нас потребу, і головне, бажання сміятися над тим, що здалося нам смішним, виявляється на кожному кроці. Ця дивна особливість сміху - радощі, що супроводжують викриття лиха, - наштовхує на думку про те, що парадокс ховається в самій гримасі сміху. Людина начебто злиться (оскал) на те, з чого сміється.

Над чим люди, власне, сміються, що саме здається їм смішним?"Тут виявиться, що сміятися можна над людиною майже у всіх її проявах. Виняток складає область страждань, що помічено було ще Аристотелем. Смішними можуть здаватися зовнішність людини, її обличчя, фігура, руки; комічними можуть здаватися її судження, в яких вона проявляє брак розуму; особливу область насмішки становить характер людини, область її морального життя, її прагнення, її бажання і цілі. Смішною може видатись мова людини як маніфестація таких її якостей, які були непомітні, доки вона мовчала.

Постає запитання: коли дитина вперше сприймає смішне, в чому сутність і своєрідність дитячого сміху?

Здібність сміятися - одна із загадкових людських здібностей. З моменту, коли дитина починає сміятися, по Аристотелю, вона якби і стає людиною. Із усіх живих істот тільки людині властивий сміх. Усмішка - це аванс, який культура видає істоті, цілком ще приналежній Світу природи. Малюк, що усміхається, володіє тим, до чого сам він не прикладав ще ані найменшого зусилля, тому, коли усміхається він, ніякої відповідальності між почуттями і тим, що їх викликало, немає. Дитина усміхається, бо їй приємно бути сухою, ситою, слухати звертання близьких, розглядати іграшки. Іде час, дитина сміється все частіше, вона отримує від нього задоволення, якого нічим іншим задовольнити не можна. Сміх малюка одноманітний, поки що в ньому розв'язується лише радість буття, тілесна радість, споріднено з захоплюючою грою цуценяти. Але приходить, нарешті, час для нового кроку. Непомітно для себе дитина робить перші, поки що не рішучі і в не повній мірі вдалі спроби сміятися над тим, що не містить в собі ніякої радості. Спостерігаючи за дорослими, що сміються, дорослим сміхом над тим, що є не зрозумілим дитині, вона, підкоряючись заражаючись силі сміху, починає сміятись разом з ними. Сміх дитини формальний, поверхневий, він лише відображає розуміння того, що насправді не здається дитині ні смішним, ні зрозумілим. Поступово вона починає все частіше і частіше впізнавати, виділяти в особливий розряд ті випадки, які слід оцінювати "дорослим" сміхом: вдивіться в обличчя дитини, що сміється разом з дорослими над гуморескою і ви зрозумієте, про що іде мова.

Автор багатьох творів, що стосуються філософії сміху Л.В. Карасев пише про те, як швидко і непомітно здійснюється переворот, стрибок від сміху радості до сміху, народженому відчуттям смішного: "ось зовсім ще маленький хлопчик дивиться, як на арені цирку спотикається і падає клоун. Всі навколо нього сміються, та він не сміється. Він ще не знає про те, що ця ситуація є смішною: можливо, наслідуючи залу, що регоче, він і засміється, але зробить це чисто механічно. Однак, пройде зовсім не багато часу, і вже в наступний раз, побачивши на арені людину, що впала, хлопчик буде реготати і плескати в долоні. Він зробив відкриття - навчився бачити світ у дзеркалі сміху, яке буде вірно слугувати йому все життя, і можливо, коли-небудь навіть стане двостороннім і навчить його сміятися над самим собою".

Додамо до сказаного: повинно пройти ще не мало часу, аби дитина усвідомила, що падіння клоуна на сцені і падіння людини на сходах чи льоду не може викликати однакової реакції.

Є фахівці, які поділяють сміх на суб'єктивний і об'єктивний. Межу тут провести дуже складно. Але якщо цей поділ вірний, то будь-який вид простого радісного дитячого радісного сміху може бути віднесений до сміху суб'єктивного. Це не означає, що для такого сміху немає об'єктивних причин. Ці причини - часто лише приводи.І. Кант називає цей сміх "горою життєвих сил". Такий сміх витісняє негативні переживання, робить їх неможливими. Він гасить гнів, досаду, перемагає похмурість, піднімає життєвий тонус, пробуджує бажання жити і брати в житті участь.

Ось діти купаються в річці, катаються на ковзанах, велосипеді, грають у рухливі ігри, катаються на гойдалці, радіють красивим речам, новорічній ялинці, краплям дощу, що впали на них. Така діяльність викликає позитивні емоції, які супроводжуються життєрадісним сміхом. Цей сміх не свідчить про наявність чи відсутність почуття гумору. Він є лише показником нормального психічного здоров'я та емоційного благополуччя дитини.

Життєрадісний сміх є основою формування доброго, привітного відкритого характеру дитини. Вміння радіти сприяє веселій вдачі, доброму настрою. А це, як свідчать дослідження психологів, не лише робить дитину доброю, товариською, доброзичливою, але й забезпечує успішне протікання психічних процесів (відчуття, сприймання, пам'яті, мислення, уяви, мови). Коли діти мають гарний настрій, то кажуть, що вони в гуморі і навпаки. Роздратовані, гнівні, заклопотані, ображені, - це ознака, що вони не в гуморі.

Отже, радісний сміх, відчуття емоційного комфорту, щастя - це важлива умова формування здатності помічати смішне, правильно його оцінювати та використовувати у власній діяльності та спілкуванні з іншими.

Важливо вчити дітей доброму сміхові. Що ж є психологічною основою такого сміху? В більшості випадків добрий сміх супроводжується почуттям душевного тепла. Дитина повинна засвоїти, що кожна людина - і дорослий і малюк, може помилятися. Чинити необдумано, поспішливо. Над маленькими недоліками оточуючих можна посміятися, але одночасно добрий сміх свідчить, що ми вибачаємо недоліки, засуджена людина, навіть викликає почуття любові і симпатії. Найкращим доказом доброго сміху є ставлення дітей до героїв гумористичних творів - Незнайки, Буратіно, Вінні-Пуха, Карлсона та ін.

Палкий прихильник і провідник дитячого гумору Грицько Бойко, як ніхто інший в поезії для дітей, з глибоким розумінням виховного значення сміху, вмів не просто розважити дитину, що теж потрібно, а виставляти на сміх людський найрізноманітніші вади характеру. Слухаючи про Вереду, недотепу Тимка, який викручував після купання кота, ледаря, роззяву, хвалька, базіку, діти проймаються здоровим сміхом. Гумор дитячих творів Г. Бойка м'який і зичливий, покликаний покепкувати й допомогти, а не принизити дитину. Сміх над героями творів Г. Бойка не лише розважає, а заодно заставляє дітей подумати: чи не схожий я на тих, з кого сміюся.

В.О. Сухомлинський був переконаний: "Навчити дітей користуватися зброєю сміху - одна з найтонших і найскладніших речей у формуванні моральних поглядів, переконань, смаків". Характеризуючи дитячий колектив великий педагог-гуманіст зазначав: "Здатність правильно сміятися - показник морального здоров'я колективу і особистості".

Пояснення доброго сміху допомагає зрозуміти і визначити його протилежність - злий сміх, який зустрічається у дитячому віці так само часто, як і сміх добрий. При доброму сміхові маленькі недоліки тих, кого ми любимо, тільки відтіняють позитивні і привабливі їх сторони. При злому сміхові недоліки інколи навіть надумані, уявні, перебільшуються, роздуваються, і тим самим дають підгрунтя злим, недобрим почуттям, недоброзичливості. Таким сміхом в більшості сміються люди, що не вірять ні в які благородні вчинки, бачать навколо лише фальшиве і лицемірне, мізантропи, які не розуміють, що за зовнішніми проявами хороших вчинків ховаються і справжні хороші внутрішні спонукання. Цим спонукам вони не вірять. Благородні люди, чи люди з підвищеною чутливістю, на їх погляд, - дурні або сентиментальні ідеалісти, які заслуговують тільки насмішки. На відміну від усіх інших видів сміху злий сміх ніяк не пов'язаний з комізмом і не викликає співчуття. Таким сміхом часто сміються діти, яких життя зробило жорстокими, черствими, невдоволеним собою та іншими. Неблагополуччя багатьох сімей, моральні травми, економічна скрута, соціальна несправедливість, відсутність духовних цінностей, зусилля іноземної низькопробної кінопродукції, безсилля виховних закладів протистояти негативному впливу середовища - ось головні причини злого сміху. Цей сміх нікого ніколи не заражає, він - суб'єктивне надбання тих, хто так сміється.

Психологічно злий сміх близький до сміху цинічного. Один і другий види сміху породжені злими і злісними почуттями. Але сутність їх глибоко різна. Злий сміх пов'язаний з надуманими недоліками людей, цинічний сміх викликається радістю з чужого нещастя.

Внаслідок неуважності чи невміння пристосовуватися до обставин, орієнтуватися в ситуації, а іноді і чисто випадково з людиною відбуваються маленькі нещастя, які у присутніх викликають сміх. Межа між маленькими нещастями, які можуть викликати сміх, і більшими нещастями, які сміху викликати вже не можуть, логічно не визначається. Чуже горе незалежно мале чи велике, чуже нещастя у черствої людини, не здатної зрозуміти того, що переживає інший, може викликати сміх, що має цинічний характер. Звичайний, насмішливий сміх теж має відтінок жорстокості. Але це тільки відтінок. Тут не так. Сміються діти з хворих і старих, які не можуть встати чи повільно ходять, сміються, коли сліпий наштовхується на ліхтарний стовп, коли хто-небудь боляче розбивається, коли людину косить біда, сміються над різкими проявами фізичного болю. Ця жорстокість серед дітей і підлітків досягає своїх меж, коли людину навмисно заставляють страждати і потім сміються над нею.

Нажаль, спостереження свідчать, що вже з 5-6 річного віку у дітей з'являється інтерес до слухання сучасного сумнівного дитячого фольклору. Як не забороняй жорстокі куплети чи анекдоти - вони всерівнь живуть у дитячих колективах. В такого роду лічильниках, загадках, частівках, страшилках, "садистських" куплетах, магічних "викликаннях" найчастіше міститься те, що забороняється дорослими. Діти розповідають їх в "тісному колі", не допускаючи дорослих. Старші дошкільники сміються з крокодилів, що палять цигарки, хлопчика з кулеметом, Танічки, яка втопилася через м'ячик, матним гномом, горобцем з пляшечкою соплів і "Вовочкою", що вживає нецензурні вислови.

Дорослі, аналізуючи деякі типи дитячої сумнівної творчості і чорний сміх можуть краще зрозуміти психологію дітей. Важливо усвідомити, що суворо заборонити такий "гумор" даремно. А ось повернути дитячу творчість в інше русло, даючи свободу висловлювання, це в силах вихователів і батьків.

Інколи сміх свідчить лише про нетактовність і грубість дитини. Ось дівчинка в новій шубці і чобітках підковзнулась і вже лежить в брудній весняній калюжі посеред двору. Навколо діти сміються, в очах радість, на обличчі задоволення, а в душі пусто і холодно. Чому так буває, чи все роблять дорослі, щоб не дати вкоренитися в юні серця злорадство, цинізму і байдужості? Адже поведінка жорстоких дітей може завдати горе і шкоду тому, хто особливо сприйнятливий до насмішок і знущань.

Знавець дитячої психології доктор Добсон згадує: "Коли мені було приблизно 8 років, я постійно відвідував заняття в недільній школі. Одного разу в наш клас ввійшов хлопчик і сів за парту. Його звали Фред. Я до цього часу пам'ятаю його обличчя. Але що іще важливіше, я і зараз можу уявити, як виглядали його вуха. Вони були якісь викривлені і помітно відстовбурчені. Ці дивні вуха мене просто приворожили, так як вони нагадували крила "джипа". Зовсім не подумавши про можливу реакцію Фреда, я звернув увагу своїх приятелів на його вуха. І всі миттєво вирішили, що прізвисько "джипові крила" буде дуже вдалим. Здавалось, що і Фред вважав це забавним. Він навіть гиготав разом з усіма. Але раптом він перестав сміятися. Фред підскочив зі стільця, обличчя його стало червоним, почервоніли навіть вуха. З плачем він кинувся геть із класу, пронісся коридором і вибіг із приміщення. Більше Фред не з'являвся в нашому класі. Пам'ятаю, як мене вразила неочікувана і настільки різка реакція Фреда. Розумієте, у мене навіть думки не виникало, що я можу його засмутити своїм невинним жартом. Я не був зовсім нечуйною дитиною і часто вставав на захист потерпілої сторони, навіть коли був ще зовсім маленьким. Я ніколи не став би зувмисне підтрунювати хлопчика на зразок Фреда. Такі були у мене переконання. Осмислюючи той епізод, я не може не покласти відповідальність за нього не дорослих: на своїх батьків і вчителів. Вони повинні були пояснити мені, що переживає людина, над якою насміхаються, особливо, якщо мова іде про його фізичні недоліки чи зовнішні особливості".

Ш.О. Амонашвілі переконаний, що неможливо будувати справжню педагогіку, якщо не буде дитячих витівок, не буде пустунів. "Яка нудьга для педагога займатися з дітьми, що мають свідомість і поведінку премудрених життєвим досвідом дорослих. Я спершу підбурив би таких дітей до витівок, до невгамовності, а потім би приступив до пошуків педагогіки особливості". Автор книги "Здравствуйте, діти! " переконаний, що більшість педагогів схильні бачити в дитячих пустощах щось на зразок злочину, приймають їх як порушення дисципліни. "З яким інтересом прочитав би я книги про психологію пустунів і про пустощі, але де вони! ", - зазначає Ш.О. Амонашвілі. Сам він вважає, що пустуни, витівники - це в першу чергу життєрадісні, кмітливі, дотепні, комунікабельні діти. "Пустуни - діти з гумором, бачать смішне в самому серйозному, вміють заганяти беззалаберних в незвичних для них ситуації і люблять тішитися над ними; вони дарують хороший настрій і сміх не тільки самому собі, але й іншим, хто відчуває гумор…". Амонашвілі робить висновок, що пустотливість - цінна якість дитини, тільки треба управляти нею.

І справді, дорослих повинні насторожувати пустощі жарти дітей, які можуть перерости в хуліганство і агресивність. Важливо формувати у дітей культуру спілкування, прояву веселого настрою, жартів та розіграшів. Здатність управляти своєю поведінкою, прогнозувати наслідки веселощів - надзвичайно важлива якість, яку слід формувати у вихованців. Доречно аналізувати ситуації - "жарти". Наприклад:

діти сміються, коли натягнуть мотузку чи дріт поперек темної алеї, а потім сидять в кущах, очікуючи свою жертву. Жертва, зачіпившись ногою, лежить горілиць, потім сідає на землю, потираючи забиті місця охаючи;

хлопчаки вимащують лавку фарбою. Той, хто сідає на лавку не відразу помічає, в чому тут справа. А діти весь вечір сміються, уявляючи, як людина, прийшовши додому, виявить незмиваючу пляму на костюмі.

Купаються дітлахи. Потім витаскують з води і зав'язують кому-небудь штани вузлом як найтугіше. Хоч ножицями ріж. Всі сміються над жертвою.

А якщо спробувати систематизувати різні види сміху? Відомий клоун М. Румянцев (Карандаш), розглядаючи проблему сміху, зазначав: "уявимо собі для початку дерево сміху. Так сказати, творіння природи. Дерево росте. Число гілок з кожним днем збільшується, розширюється наш світогляд, комічне удосконалюється, як і мистецтво вцілому. Подивимося на крону нашого дерева. Одна сторона освітлена сонцем, інша - в тіні. Одна сторона - сміх добрий, той, що творить, інша - сміх злий, той, що руйнує. А корні дерева? Тисячі корінців, ніби-то відображення тієї ж крони, тільки без листя. Для крони потрібне повітря, корінцям потрібна земля. В одному випадку комічне народжене самою природою, людини бачить смішну ситуацію в житті, в іншому - творить смішне, користуючись силою своєї фантазії, але при цьому все ж відштовхується від природи, черпаючи в ній лише тему".

Кажуть, що про обличчя незнайомої людини важко сказати щось, доки вона не засміється. Ні в чому іншому не проявляється людина так, як в усмішці, сміхові, що об'єднують в собі різноманітні душевні порухи. Дивлячись на людину, яка сміється, ми бачимо крім її загального радісного вигляду ще й зовсім інше, - те, що приховати не можна, що проступає крізь маску усмішки. Сміх говорить нам не тільки про те, як і над чим людина сміється, але і про те, як вона здатна страждати і гніватися. В мить усмішки можна миттєво проникнути крізь усі перепони внутрішнього, несправжнього в людині, можна доторкнутися до самої її суті. Як же сміються наші діти? Вдивимося, вслухаємось і … усміхнемося. [4]

3. Сміхотерапія

3.1 Психологічне та фізичне оздоровлення

Психологічне оздоровлення пов'язано із звільненням глибоко репресованих емоцій. Сміх - один з процесів, який допомагає підійти до таких болючим почуттям, як гнів, страх, сором. Їх прояву та проживання заважає почуття контролю, яке прищеплюється з ранніх років. Діючи з найкращих спонукань, вихователі часто не дозволяють дітям проявляти справжні почуття, вважаючи їх неприйнятними для суспільства: "Прибери з обличчя цю дурну посмішку", "Перестань пхикати", "…Не можна, Не смій, Не думай", а потім, коли діти дорослішають, наставляють "Треба, Повинен, Потрібно, Слід". І діти все більше і більше відчужуються від тіла і своїх почуттів, стаючи менш живими, все більше і більше заганяють себе у рамки пристойності і прийнятих у суспільстві стереотипів, не помічаючи своїх дійсних бажань і почуттів. Відомо, що наші комплекси, проблеми, страхи осідають в тілі у вигляді напружень, блоків, затискачів, перетворюючи тіло в жорсткий панцир, відокремлюючи від почуттів і тілесних переживань, що і робить нас менш живими та радісними. До тих пір поки ми носимо ці затиски, до нас не можуть прийти інші почуття, ми стаємо як би "замороженими". Сміхотерапія спрямована на повернення природного, природного сміху, який знімає напруження в тілі, воно розм'якшується, і поступово звільняється від затисків і напруги. За словами Дарвіна, - "сміх - це судомна розрядка м'язової енергії". Коли прибираються м'язові затиски, з'являється контакт з тілом, і звільняються пригнічені емоції. [13]

3.2 Впровадження "сміхових" вправ на заняттях у гуртках

Покажіть дитині смішний уривок танцю, клоунади, або "покорчіться" під час розпівки і ви оздоровити дитину без великих навантажень на її організм. Взагалі, "сміхові" вправу можна поєднати із казко терапією, прочитавши дітям розповідь із смішними пригодами.

Проходячи "мовне мистецтво" дітей також легко розсмішити, давши завдання попрацювати над скоромовками. У гуртках театрального напрямку "сміхові" вправи можуть бути закладені навіть в програму, так як гарний актор повинен вміти сміятися "за командою".

Вправи на сміхотерапію:

1. Встаньте, вдихніть і. посмійтеся! Вийшло? Ні? Ми дуже серйозні, тому нам так складно щиро розсміятися. Почувши веселий жарт, ми всього лише посміхнемося. А адже саме сміх, а не чергова посмішка, приносить максимум користі. Потренуйтеся - і ви навчитеся сміятися в будь-який момент.

2. Виконайте ще одну вправу - посміхніться і утримуйте посмішку. Хід думок і навіть настрій почнуть поліпшуватися - і ось вже ваша усмішка стане не награною, а справжньою.

3. В американських книгах можна знайти таку рекомендацію: "Встаньте перед дзеркалом і почніть корчити пики і показувати язик своєму відображенню! Сміх не змусить себе чекати!". Напевно, такий спосіб не всім підходить, але ж у кожного з нас є щось, що викликає щирий сміх - такі собі "сміхотаблетки". Таким словом можна назвати дитячі скоромовки, гуморески, фізкультхвилинки. (Додаток 1)

Це може бути улюблена комедія, смішні оповідання, збірники анекдотів чи відеозапису, на яких відображені сімейні свята. [Туманова М.М., культорганізатор Центра творчості та дозвілля м. Красноармійськ]

Зберіть для себе скриньку сміху та відкривайте її, коли це необхідно. Погане самопочуття, поганий настрій і депресія відступлять під натиском радісного сміху! [11]

Висновки

Отже, сміх та комізм у соціокультурній дитячій реальності мають ефект чарівної палички: зачаровує і благотворно сприяє водночас. Взаємозв'язок що розглядався (сміх - соціокультурна реальність дитинства) допоміг виконати завдання дослідження, а саме:

зрозуміти сміх на рівні теорії;

Сміх - вираз емоційного стану людини, пов'язаний з переживанням неоднозначної, смішної ситуації і супроводжується рядом фізіологічних реакцій організму. Сміх має певне зовнішнє вираження, психофізіологічну природу та соціальну функцію. Сміх проявляється комплексно і в першу чергу складається із мімічних рухів та коротких, але потужних подихів і уривчастих звуків, які супроводжують дихальні рухи.

Зовнішньому вираженню сміху природно відповідають почуття щастя, радості, веселості. У той же час сміх може супроводжуватись в зовсім іншими емоціями. Сміх в уявленні народу не безвинні пустощі.

Втрата здатності сміятися - значить втратити важливу властивість душі. [10]

знайти теоретичні виходи проблеми комізму та сміху у соціокультурному середовищі дитинства.

Менеджери соціокультурної діяльності, що працюють в дитячому середовищі, детально розібравши теоретичну базу комічного та сміщного, з легкістю зможуть оперувати цими структурними компонентами у системі своїх власних доробків. Для того щоб створювати сміх і бачити цей неймовірний афект, а не тільки володіти справою теоретично, справжні професіонали повинні розуміти філософську суть сміху та варіативність його характерів, результатів його дії безпосередньо.

Головним завданням представників професії "Менеджер соціокультурної дозвіллєвої діяльності" є розвивати та водночас розважати суб'єктів свого впливу і такі феномени нашого буття як комізм та сміх є міцними незамінними інструментами побудови практично якісної події для вихідців із іншого життя - з дитинства.

Література

1. Борев Ю.Б. Эстетика. Учебное пособие. - М.: Политиздат, 1988. - 496 с.

2. Левчук Л.Т. Західноєвропейська естетика ХХ століття: Навч. посібник. - К.: Либідь, 1991. - 224 с.

3. Левчук Л.Т., Оніщенко О.І. Основи естетики, - К.: Вища школа, 2000. - 271с.

4. Естетика: Навчальний посібник / Л.О. Сморж. - К.: Кондор 2009.

5. Эстетика. Под ред. А.А. Радугина. - М.: Издат-во "Центр", 1998. - 237.

6. Эстетика: Учебное пособие / Л.Т. Левчук, Д.Ю. Кучерюк, В.И. Панченко, М.Ю. Русин. - К.: Высшая школа, 1991. - 302 с.

7. Эстетика: Учебное пособие / Под ред. проф.В.А. Лозового. - Сумы: Издательство "Универсальная книга", 1999. - 299с.

8. Мацько Л.І. та ін. Стилістика української мови: Підручник / Л.І. Мацько, О.М. Сидоренко, О.М. Мацько; За ред. Л.І. Мацько. - К.: Вища шк. 2003

9. Проблемы комизма и смеха / В.Я. Пропп. - Издательство "Лабиринт", М., 1999. - 288 с.

10. http://uk. wikipedia.org/wiki/Сміх

11. http://teacher. at.ua/publ/innovacijni_tekhnologiji_navchannja/smikhovi_vpravi_v_sistemi_zdorov_jazberigajuchikh_tekhnologij/63-1-0-8467

12. http://www.osvita.org.ua/referat/psychology/206

13. http://www.osvita.ua/doc/files/news/151/15140/Smih. doc

14. http://knowledge. allbest.ru/ethics/2c0b65625b3bd68a5d53b88421216c37.html

Додатки

Додаток 1

Гуморески

"Дивний школяр"

Двох онуків дід старий

Посадив на руки

Та й розказує казки,

Слухають онуки.

Раптом менший запитав:

А скажіть, дідусю,

Ви ходили в перший клас?

Та ходив, Павлусю.

От був номер! - малюки

Сміхом залилися,

Як до школи ви прийшли

З бородою й лисі.

"Найкраща мова"

Йде синок до школи вперше.

Пита батька мати:

Якій мові ми синочка

Будемо навчати -

Українській чи російській?

Обидві ж хороші.

Хай вивчає ту, якою

Печатають гроші.

Контракт

"Заключив контракт мільйонний

Футболіст Дмитрина",

Чита батько у газеті й погляда на сина.

Той уроки вчить старанно

Давно й без спочину.

Розлютився раптом батько

Й кричить на хлопчину:

Все гризеш оту науку,

Хочеш вченим стати?

Краще йшов би на подвір'я

М'яча поганяти!

Фізкультхвилинки

"Каченята"

Раз-два - всі пірнають,

Три, чотири - виринають,

П'ять, шість - на воді

Кріпнуть крильця молоді,

Сім, вісім - що є сили

Всі до берега поплили,

Дев'ять, десять - обтрусились

І за парти опустились.

"Гори Карпати"

Раз-два - піднімається гора,

Три, чотири - це круті гірські схили,

П'ять, шість - це орли дивний танець завели,

Сім, вісім - це смерічки похилилися до річки,

Дев'ять, десять - це вода з водоспаду витіка.

"Зайченята"

Сірі зайчики маленькі

(Вушка є у них довгенькі)

В лісі грались, веселились, -

Працювати вже стомились.

А щоб добре працювати,

Треба трішки пострибати.

Відпочили, розім'ялись

Й до роботи знову взялись.

"Ми теж умієм так"

Подивись скоріш, котра година, Дивляться вперед, вгору, ве-

Тік-так, тік-так, тік-так. дуть пальцем зліва направо і на-

Наліво - раз, направо - раз! впаки, нахиляються у вказаний

Ми теж умієм так! бік.

Щоб стати схожим на орла

І налякать собак,

Розправив півень два крила. Піднімають праву руку в сто-

Ми теж умієм так! рону, потім ліву, махають ними.

Іде ведмідь, шумить в кущах,

Спускається униз.

На двох ногах, на двох руках, - Нахиляються і рачкують як

Ми теж умієм так. ведмідь.

Скоромовки

Ворона проворонила вороненя.

Пік біля кіп картоплю Прокіп.

Раз - дрова, два - дрова, три - дрова.

Розкажу вам про покупки, про покупки, про покупки, про покупочки мої.

Улас у нас, Панас у нас.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Характеристика нових можливостей розгляду жанру ситуаційної комедії в контексті його теоретичного осмислення та практичного функціонування в культурній традиції. Специфічні ознаки ситкому: гумористична насиченість легкими для сприйняття жартами, ін.

    статья [28,1 K], добавлен 27.07.2017

  • Мікеланджело Буонарроті як видатний італійський художник-живописець, нарис життя, особистісного та творчого становлення, джерела наснаги. Сприйняття Мікеланджело реальності як втіленого в матерії духу, аналіз шедеврів, їх значення в світовій культурі.

    презентация [384,8 K], добавлен 24.03.2012

  • Основні аспекти вікових та індивідуальних особливостей дітей. Хореографічне мистецтво як засіб естетичного виховання дітей. Народний танець як засіб формування творчої особистості. Специфіка роботи балетмейстера з дітьми під час навчання бальним танцям.

    курсовая работа [75,5 K], добавлен 20.09.2016

  • Особливості та основні напрямки впливу нових технологій на сучасне мистецтво. Вивчення специфіки взаємодії мистецтва і науки, продуктом якої є нові технології на сучасному етапі і характеристика результатів взаємодії нових технологій та мистецтва.

    реферат [13,0 K], добавлен 22.04.2011

  • Вплив природи на культурне перетворення людини, періоди ставлення чоловіка до неї. Співвідношення та господарсько-практичний, медико-гігієнічний, етичний аспекти взаємодії культури і природи. Екологічна проблема культури й навколишнього середовища.

    реферат [20,1 K], добавлен 21.10.2011

  • Дослідження проблеми взаємодії між музеями, з однієї сторони, та суспільством — з іншої. Поняття "музейна комунікація", її види. Перспективи впровадження та використання Інтернет-технологій у сфері музейної комунікації на прикладі музейних установ країни.

    статья [24,2 K], добавлен 17.08.2017

  • Поняття реалогії і речезнавства як науки. Особливості речі як мови культури. Аналіз речі у ключових параметрах її виникнення та функціонування, основні функції речей у становленні культури. Стан речей в індивідуальній та понадіндивідуальній реальності.

    курсовая работа [32,5 K], добавлен 06.09.2012

  • Проблеми дозвілля української молоді в умовах нової соціокультурної реальності, місце та роль театру в їх житті. Основні причини зміни ціннісних орієнтацій молоді щодо проведення вільного часу. Визначення способів популяризації театру у сучасному житті.

    статья [21,1 K], добавлен 06.09.2017

  • Актуальні проблеми українського театру: необхідність реформування культурної політики та піднесення її престижу, моральна атмосфера творчого колективу і сприйняття репертуару глядачами. Основні напрями розвитку і перебудови театральної справи в країні.

    реферат [27,1 K], добавлен 12.05.2011

  • Константи постмодернізму. Соціокультурні моделі постмодернізму. Ціннісні орієнтації. Зміна соціокультурної парадигми рубежу XIX-XX ст. Відмова від метадискурсивності на користь полідискурса.

    реферат [22,9 K], добавлен 04.04.2007

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.