Мистецтво кіно і телебачення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Тернопільський національний економічний університет

Кафедра документознавства, інформаційної діяльності та українознавства

РЕФЕРАТ

Мистецтво кіно і телебачення

Виконала:

Поплета І.О.

Тернопіль, 2014 рік

Зміст

Вступ

1. Кіно та телебачення

1.1 Історія виникнення кіно та телебачення

1.2 Переваги кінематографу і телебачення

1.3 Кінофестивалі і премії

2. Кінематограф в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність роботи. Проблема зображення дійсності рухомою, динамічною хвилювала людину ще з давніх часів. У наскальних зображеннях первісної людини є послідовність певних дій (у серіях рисунків), що відображав початок, кінцеву мету та етапи її досягнення. Згодом художники постійно прагнуть передати динаміку розгортання подій. Передусім така тенденція стає помітною в епоху Ренесансу. Зокрема, серії картин “Мадонна із квіткою”, “Мадонна в гроті”, “Мадонна в зелені”, “Сікстинська Мадонна” Леонардо да Вінчі та Рафаеля. Зрозуміло, що визначні мистецькі твори існували лише в одному або декількох екземплярах, отже доступ до них був обмежений. Тому й виникла необхідність передачі культурної інформації усім верствам населення. Отже, ідея рухомого зображення виникла не на безплідному ґрунті, а була підготовлена усім попереднім розвитком культури. Геніальна думка про передачу динаміки зображення через послідовну серію картинок або предметів існувала ще задовго до її технічного втілення. Першим кроком до реалізації цієї думки стало винайдення способу зображення на спец. плівці, папері. Фотографія в сучасному її розумінні виникла у ХVІІ ст. з відкриттям чутливих до світла матеріалів. Досконало вивчивши принцип роботи кінескопу Едісона (апарата для спостереження швидко змінюваних фотографій, що створював ефект руху об'єктів, 1891 р.) брати Луї та Огюст Люм'єри запропонували “кінематограф”. 28 грудня 1895 р. в підвалі “Гран кафе” на бульварі Капуцинів (Париж) відбувся перший публічний платний сеанс кіно. Зрозуміло, що спочатку кінематограф хвилював публіку не своїми художніми досягненнями, а технічними можливостями.

Мета роботи: вивчення поняття кіно та телебачення.

Для розв'язання поставленої мети реалізуємо такі завдання:

- розкрити суть кіномистецтва та телебачення;

- проаналізувати історію виникнення;

- дослідити переваги та недоліки кінематографу;

- з'ясувати особливості кіно та телебачення в Україні;

- зробити висновки.

Стан дослідження проблеми. В історії розвитку кіномистецтва чільне місце належить Жоржу Мельєсу, котрий одним із перших у Франції побудував кіностудію (1896) і став родоначальником ігрових фільмів. За своє 77-річне життя Ж. Мельєс створив близько 4000 фільмів. Також дослідження даного питання займалися такі науковці: Едісон, брати Луї та Огюст Люм'єри, І.А. Тимченко, М.А. Любимов.

1. Кіно та телебачення

1.1 Історія виникнення кіно та телебачення

Телебачення - загальний термін, що охоплює всі аспекти технології та практичної діяльності, пов'язаних з передачею зображень із звуковим супроводом на далекі віддалі. Телебачення є потужним засобом комунікації, засобом масової інформації. Водночас, у вужчому сенсі під телебаченням розуміють галузь техніки і відповідної технічної науки.

На ранніх стадіях розвитку, телебачення використовувало поєднання оптичних, механічних та електронних технологій для отримання, передачі та відображення візуальних зображень. Системи телебачення від кінця 1920-х років до сучасних систем використовують тільки оптичні і електронні технології. Однак, знання, отримані при роботі з електромеханічними системами, мали вирішальне значення в розвитку повністю електронного телебачення. Перші зображення, передані з використанням електрики, були відправлені давніми механічними факсами, у тому числі телеграфами, опрацьованими в кінці дев'ятнадцятого століття. Концепція передачі за допомогою електрики рухомих телевізійних зображень вперше з'явилася в 1878 році, невдовзі після винаходу телефону, як телефоноскоп. Думка, що, коли-небудь, світло можна буде передати по мідних дротах як звуки, у той час, була витвором уяви авторів наукової фантастики.

У 1884 році Пауль Ґотліб Ніпков, 23-річний студент університету в Німеччині, запатентував першу електромеханічну систему телебачення, яка використовувала сканувальний диск, що обертався переміщаючи спіральні ряди отворів, через які здійснювалась растеризація.

У 1936 році Кальман Тіганий описав принцип плазмового дисплея, перший дисплея з плоскою панеллю. Мексиканський винахідник Гільєрмо Гонсалес Камарена також відіграє важливу роль у ранній історії телебачення. Його експерименти з телебаченням почалися у 1931 році і призвели до патенту на "«trichromatic field sequential system» (систему кольорового телебачення) в 1940 році. В Україні працювали коротко-метрові механічні телепередавачі в Одесі, Києві й Харкові, з 1932 телефільми, з 1934 зі звуковим супроводом. Перші телевізійні передачі з використанням електронної системи з високою чіткістю зображення розпочато 1951 у Харкові (у Москві з1946) групою радіоаматорів під керівництвом В. Вовчанка. З кінця 1951 почав діяти телецентр у Києві. З лютого 1960 почався регулярний обмін телепрограмами між Москвою і Києвом, а з 1961 між Києвом й іншими містами СРСР. З 1967 телецентри УРСР тільки приймали кольорові передачі, а з 1969 Київський, а з 1976 також і Львівський телецентри пересилають кольорові програми. З 1978 всі передачі центральної програми з Москви кольорові. В 1996 році 21 листопада встановлено Всесвітнім днем телебачення на честь дати проведення першого Всесвітнього телевізійного форуму в Організації Об'єднаних Націй.

Кіномистецтво - вид художньої творчості, що сформувався на технічній основі кінематографії. Кіномистецтво - складова частина мистецтва екрану, що включає і виробляє, заснованого на засобах аудіовізуальної комунікації: телебачення, відеокасетах і відеодисках, голографії та інші, які можуть служити і формами поширення кінофільмів.

Кіно було винятково образотворчим (візуальним) мистецтвом аж до кінця 1920-х, але ці прогресивними фільми посідали значне місце у тогочасній культурі. На початку 20-го століття у фільмах почала розроблятися оповідна структура.

Окремі сцени почали об'єднуватися задля зв'язної розповіді. Сцени пізніше розбивались на різні кадри різних розмірів та точок зору.

Інші прийоми (наприклад, рух камери) теж реалізувалися як ефективний спосіб розгортання сюжету.

Щоб не тримати аудиторію в тиші, власники кінотеатрів наймали піаністів, орган чи цілий оркестр, щоб грати музику відповідно до настрою фільму у кожен конкретний момент.

На початку 1920-тих більшість фільмів виходили з вже підготовленим списком музичних композицій для цих цілей, або навіть з повним набором звукозаписів, що створювались для значних кіно-продуктів.

Розвиток європейського кіно був перерваний початком Першої світової війни. У той час у США кіноіндустрія почала швидко розвиватись разом з появою Голівуду. Проте у 1920-тих європейські кіномитці, такі як Сергій Ейзенштейн та Фрідріх Вільгельм Мурнау продовжували свою справу. У 1920-х нові технології дозволили кіновиробникам додавати до кожного фільму звукову доріжку з мовленням, музикою чи звуковими ефектами, що відповідали дії на екрані. У 1950-тих, 1960-тих та 1970-тих відбувались певні зміни у виробництві та стилі фільмів. Новий Голівуд, французька Нова хвиля, розвиток кіноосвіти та незалежних кіновиробників - все це найбільш сформувало кінопроцес другої половини 20-го століття.

У 1990-тихроках почали впроваджуватись цифрові технології, і у 21-му столітті вони вже стали нормою.

1.2 Переваги кінематографу і телебачення

Кіно існує більше століття, проте це не довго, якщо порівнювати з іншими видами мистецтва, такими як скульптура чи живопис. Більшість вірять, що кіно стане довготривалою формою мистецтва, оскільки кінокартини апелюють до різних людських почуттів.

За виключенням соціальних норм і культурних відмінностей, все ще існує багато спільного між театральними п'єсами усіх часів і сьогоднішніми фільмами. Мелодрама про дівчину, яка кохає хлопця, але не може бути з ним з якихось причин, бойовик про героя, що протистоїть сильнішим ворогам, комедії про щоденне життя тощо. Це сюжети з традиційною канвою, що існували у книгах, п'єсах та інших видах мистецтва.

Причина існування кіно полягає в тому, що люди досі прагнуть пригод, захоплення, гумору, ризику та емоційних змін. Цивілізація розвивається і змінюється, принаймні у поверхневих особливостях, і тому прагнення постійного оновлення художніх засобів відповідає цим бажанням. Кіно забезпечує їм доступний і потужний шлях.

Виробництво і показ кінофільмів стали приносити прибуток майже відразу, як були винайдені. Брати Люм'єр бачили, яким успішним став їхній винахід у Франції, тому стали подорожувати іншими країнами, показуючи фільми як для еліти, так і для мас. У кожній країні вони, як правило, додавали нові місцеві сцени до свого каталогу і дуже швидко знаходили місцевих антрепренерів у різних країнах Європи, що купували їхнє обладнання і фільми, займалися експортом та імпортом. «Пристрасть Обераммеґро» (1898) був найпершим комерційним фільмом в історії.

За ним вийшло багато інших картин, і кінофільми стали окремою індустрією, що охопила увесь світ. Театри та компанії формувались спеціально з метою виробляти і розповсюджувати фільми, поступово сформувався культ кіноакторів, що ставали знаменитостями, незалежними від компаній. Вже у 1917-му році Чарлі Чаплін уклав контракт, за яким його річний прибуток становив мільйон доларів.

Нині переважна частина кіноіндустрії сформована навколо Голівуду у США. Інші регіональні центри існують у багатьох країнах світу, а індійська кіноіндустрія (переважно сформована навколо «Болівуду») щороку виробляє найбільшу кількість фільмів у світі.

Також щороку виробляється більше десяти тисяч порнофільмів, щодо відношення яких до кіно тривають дискусії. Кошти, що вкладаються у виготовлення фільмів, змушують кіновиробництво зосереджуватись навколо кіностудій, проте процес розвитку кіно-обладнання робить його доступним і дозволяє розвиватись незалежним кіновиробникам.

Комерційна вигода - ключова рушійна сила індустрії через коштовність кіновиробництва. Досі більшість кіновиробників намагаються створювати проекти, що зацікавлять якнайширшу аудиторію. Нагорода Американської кіноакадемії (також відома як «Оскар»), найзначніша кінонагорода у США.

Вона забезпечує визнання фільмам, начебто відповідно до їхньої художньої цінності. Також фільми почали використовуватись у освіті, замість (або додатково) лекцій та підручників.

Разом з радіомовленням телебачення є одним з наймасовіших засобів інформації, освіти, політичного і культурного виховання людства, також одним з основних засобів зв'язку, широко використовуваним у наукових дослідженнях при обсервації об'єктів з віддалі, в техніці,промисловості, транспорті, будівництві, сільському господарстві, метеорології, космічних дослідженнях, у військовій справі тощо. Телебачення буває монохроматичним (чорно-білим) і кольоровим.

1.3 Кінофестивалі і премії

З часу появи самого кінематографу вставав питання якісної оцінці фільмів, і роботи окремих членів знімальному групи. Одне з об'єктивних показників успіху кінофільму - це касовий збір із прокату. Коли глядачі голосують купівлею квитків - це безумовна оцінка якості фільму. Але вважати цей показник єдино вірним було хибним.

Адже всі фільми спочатку перебувають у різних умовах: одні широко рекламовані і анонсовані, й інших навіть виготовляється якісних афіш, одні фільми блискучі іменами зірок з афіші - інші робляться початківцями кінематографістами, якою не по кишені запрошення зірки. Є ще цілу низку психологічних чинників, які впливають на фінансові показники фільму.

З іншого боку, умови прокату в усіх країнах різні, тому зіставити збір фільму, у різних країнах буває важко. Вочевидь, як і національні і культурних особливості можуть проводити популярність фільму. А що крім усього, збір із прокату може оцінити лише успіх фільму, у цілому, але з внесок окремих членів знімальному групи.

Кінопремії на відміну кінофестивалів, не супроводжуються публічними показами фільмів номінантів, та їх завдання самі. Звісно, ніякої кінофестиваль неспроможна на об'єктивність оцінок, оцінки фільмів на кінофестивалях суто суб'єктивні.

Премія "Оскар".

"Оскар" - премія Американської академії кіномистецтва - це безперечно найвідоміша і популярний у світі кінематографічна нагорода. Перше вручення премії "Оскар" відбулося у 1929 року. Нині церемонія вручення "Оскарів" транслюється за десятки країн світу у прямому ефірі. Марки одягу, надітій зірками на церемонію, миттєво стають дуже престижними.

На відміну більшості кінофестивалів, "Оскари" вручаються за результатами загального голосування членів Академії, а чи не за вибором журі. Така демократичність принесла цієї кінопремії заслужену популярність, хоч і позбавила деякою елітарності.

Канський кінофестиваль.

Канський кінофестиваль вважається лідером у європейському кіно. Там помітні найсучасніші тенденції європейського кінематографу, оцінити моду і розвитку кіномистецтва загалом.

З більш витонченим смаком, ніж пафосний і часто примітивний "Оскар", але водночас не позбавлений снобізму, Канський фестиваль сприймається багатьма як золота середина між популярним кіно України й високим кіномистецтвом. Справді, фільми призери цього кінофестивалю найчастіше позбавлені ні любові простих глядачів, ні поваги із боку кінокритиків і інтелектуалів.

Венеціанський кінофестиваль.

Венеціанський кінофестиваль - це найстарший кіноогляд планети, вперше проведене в 1932 року за особистої ініціативи тодішнього диктатора Італії Беніто Муссоліні. Вважається "віддушиною" всім ненависників Голлівуду. Традиційні американські кінематографісти є там бажаними гостями. Кінокритики іронічно помічали, що хепі-енд сприймає Венеції як богохульство.

Берлінський кінофестиваль.

Берлінський кінофестиваль (іноді ще кажуть Берлинале) орієнтується здебільшого фільми "авторського кіно".

Премія "Золотого глобуса".

Американська премія "Золотого глобуса" прагне пропонувати незалежний погляд на голлівудський кінематограф. Церемонія нагородження відбувається на Лос-Анджелесі, США.

У цей час, кінематограф став невід'ємною частиною життя суспільства. У 1953 року ери широкоекранного формату, зйомки з декораціями та зворотний проекція (зйомка акторів цього разу вже відзнятим тлі) поступилися місцем натурним зйомок, а пізніше з'явився стереофонічний звук. Через війну народилася цілу серію "блокбастерів" (під назвою авіабомби великого калібру) - довгих, дорогих видовищ. У 1950-ті роки такі визнані зірки, як Кери Грант і Джеймс Стюарт, ще більше усталили своє становище. Виникли й нові, у тому числі - Марлон Брандо, Джеймс Дін і Мерилін Монро. На Європі у своїх найкращих проявах кіно демонструвало глибоку художність і серйозність.

2. Кінематограф в Україні

Йосип Тимченко винайшов і сконструював прототип сучасного кінознімального апарату та апарату для кінопроекції. Тоді ж він здійснив перші в світські У 1893 році головний механік Одеського Новоросійського університету але зйомки - виаустив вершників і метальників списів. Із 7 листопада до 20 грудня 1893 року в готелі “Франція” (Одеса) демонструвалися ці дві стрічки. 9 січня 1894 винахід демонструвався на 6-му засіданні секції фізики ІХ з'їзду російських натуралістів та лікарів у Москві. Нині знімальний апарат у фондах московського Політехнічного музею.

У вересні 1896 року в Харкові фотограф Альфред Федецький зняв кілька хронікальних сюжетів. А вже в грудні - майже рік-у-рік з першим публічним кіносеансом у Парижі - Альфред Федецький влаштував кіносеанс у Харківському оперному театрі. Піонери українського кінематографу початку 1900-х років віддавали перевагу екранізації популярних українських вистав «Наталка Полтавка» (за участю відомої актриси Марії Заньковецької), «Москаль-чарівник», «Наймичка». Тоді ж мала місце спроба створити фільми на українську історичну тематику, теж на театральній основі («Богдан Хмельницький» за п'єсою Михайла Старицького).

З дореволюційним кіно в Україні пов'язана творчість багатьох популярних акторів. Королевою екрану тих часів була Віра Холодна, яка народилася в Полтаві і багато знімалася в Одесі.

У 1990-х українське телебачення розпочало освоєння поширеного у всьому світі жанру телесеріалу („Роксолана“, режисер Бориса Небієрідзе, „Острів любові“, режисер Олег Бійма). На рубежі 2000-х р. Низка українських акторів знімається у зарубіжних фільмах. Величезний успіх мав фільм польського режисер Єжи Гофмана „Вогнем і мечем“, у якому український актор Богдан Ступка зіграв роль гетьмана Богдана Хмельницького. З цього часу Богдан Ступка став головним гетьманом українського екрану - йому належать також ролі в історичному серіалі „Чорна рада“ Миколи Засєєва-Руденка (2000) та фільмі Юрія Іллєнка „Молитва за гетьмана Мазепу“ (2001). Iсторичні теми також стали провідними у творчості режисера Олеся Янчука. Впродовж 1990-х - першої половини 2000-х ним було знято такі фільми, як „Голод-33“ (1991) про трагічну долю української родини часів Голодомору, „Атентат - Осіннє вбивство у Мюнхені“ (1995), „Нескорений“ (2000) і „Залізна сотня“ (2004), які стали спробою донести до глядача правду про життя та бойовий шлях командирів та воїнів Української повстанської армії. Протягом останніх років в український кінематограф прийшло покоління кіномитців. У 2001 р. Початківець-постановник Тарас Томенко здобув перемогу в конкурсі „Панорам“ Берлінського фестивалю. У 2003 році, вже в основному конкурсі того ж Берлінале, отримав Срібного ведмедя фільм українського аніматора Степана Коваля „Йшов трамвай №9“. У 2003 році фільм „Мамай“ Олеся Саніна вперше представляв Україну на премії „Оскар“. У 2005 році стрічка „Подорожні“ молодого українського режисера Ігоря Стрембіцького отримала Золоту пальмову гілку за короткометражний фільм. Після 2004 знято декілька фільмів про Помаранчеву революцію. Її добу було висвітлено у декількох кінострічках, зокрема: „Помаранчеве небо“ (2006, режисер Олександр Кірієнко), „Прорвемось!“ (2006, режисер Іван Кравчишин), „Оранжлав“ (2006, Алан Бадоєв). Фільм „Оранжлав“ отримав приз за ліпшу постановку на XV Міжнародному фестівалі „Кіношок“ в Анапі (Росія). В 2006 році відбулася також прем'єра першого українського фільма „Штольня“ (продюсер та оператор Олексій Хорошко, режисер Любомир Кобильчук). В 2008 році вийшов фільм «Ілюзія страху», українського кінорежисера Олександра Кірієнка. Фільм знятий за мотивами одноіменного твору Олександра Турчинова. Був висунутий від України на нагородження кінопремію «Оскар». Серед фільмів з найбільшими бюджетами можна відзначити Сафо ($6 млн.), Двоє і війна ($2 млн.).

Висновки

В сучасному суспільстві кіно та телебачення є невід'ємною частиною життя. Мистецтво народилося разом з людиною. Розумною людина стала, коли почала діяти, створювати. Спочатку предмети, необхідні для житла, полювання, хліборобства. Але розумній людині недостатньо бути ситою і жити в теплі. Тоді і народилася творчість, якої вимагала душа. А це вже і є мистецтво. У першу чергу, я думаю, душа самовиражалася в співі, в іграх, у малюнках. Поступово розвивалися нові види мистецтва. Людина вже не мислила себе без поетичного слова, театру, живопису. Наприкінці XIX - початку XX століття з'явився кінематограф, який, всотавши в себе багато видів мистецтва, став самостійним і найпопулярнішим його видом.

Сьогодні людина вже не може уявити собі життя без прочитаного роману, без нового кінофільму, без прем'єри в театрі, без модного шлягеру й улюбленої музичної групи, без художніх виставок. У мистецтві людина знаходить і нові знання, і відповіді на життєво важливі питання, і заспокоєння від повсякденної суєти, і насолоду. Справжній витвір мистецтва завжди співзвучний думкам читачів, глядачів, слухачів. Роман може розповідати про далеку історичну епоху, про людей, зовсім, здається, іншого способу і стилю життя, але почуття, якими переймалися люди за всіх часів, зрозумілі нинішньому читачу, співзвучні йому, якщо роман написаний справжнім майстром.

Список використаної літератури

1. Брюховецька Лариса. Приховані фільми: українське кіно 1990-х. - К., 2003. - 384 с.

2. Любомир Госейко. Історія українського кінематографа. 1896-1995 / Пер. із франц. - Київ, KINO-КОЛО, 2005. - 464 с. - Українською мовою. Наклад - 1000 примірників. інформація телебачення кінематограф

3. Зубавіна І.Б. Кінематограф незалежної України: тенденції, фільми, постаті: монографія / Академія мистецтв України, Інститут проблем сучасного мистецтва. - К.: Фенікс, 2007. - 296 с.: іл. - ISBN 978-966-651-773-2.

4. Іванов С.П. Найважливіше з мистецтв. - К., 1969.

5. Іванов С.П. Кіно. Політика. Політичний фільм. - К., 1980.

6. Енциклопедія українознавства. У 10-х томах / Головний редактор Володимир Кубійович. - Париж, Нью-Йорк: Молоде життя, 1954-1989.

Размещено на Allbest.ru