Шкільна драма ХVII-ХVIII ст. як складова частина навчального процесу допомагала студентом закріпити знання, одержані на лекціях, шліфувала ораторську майстерність майбутніх священників то викладачів духовних шкіл. У зв`язку з цим театральне дійство було важливим засобом пропаганди слова Божого через інсценізації сюжетів Святого Письма. Тому визначальною особливістю вистав ХVII-ХVIII ст. залишалося постійне дублювання виголошеним словом /текстом/ самої сценічної дії.

Основою української вистави ХVII-ХVIII ст. часто було слово, а не дія. Узрівання через мову, а не через акторську гру - ось формула українського шкільного спектакля. Виконавці виходять на сцену швидше не для гри, а для розсудження. І все ж поступово в шкільній виставі перемагала театральне гра в нинішньому його розумінні. [1, 231]

Цікаві свідчення про можливості театрального дійства ХVII ст. маємо у листі прусських акторів до Івана Мазепи. Про свої вміння вони писали 1695 р.: Уміємо ми на інструментах грати, комедії виправляти; є у нас і чарівна ліхтарня, якою можемо виявити щось достойне подиву, тобто людську тінь чи образ чийсь на білій стіні чи на обрусі, з"явлений різними кольорами так, що навряд чи й маляр штукою своєю ліпше зміг би написати. Вміємо ми з великою майстерністю виробляти сукном на полотні коберці, також один із нас добре вміє танцювати різні танці й перекидатися".

Шкільна драма як вистава була надзвичайним для то часу видовищем. Використовувалися різні хитромудрі засоби, аби вразити глядача, захопити його сценічною дією. Крім використання високо поетичного тексту, що вже само по собі було неординарним, залучалися музика, співи та різноманітні театральні “спец ефекти”: під час дії у відповідних місцях відтворювалися громи, блискавки, луна, стогони грішників у пеклі, голоси янголів з небес, навіть землетрус і польоти в повітрі тощо. Викликали подив сяяння планет і зірок, змій, що дихав полум'ям, хвилююче море з потопаючим кораблем, кит, який ковтає Іону, а потім, за сюжетом, викидає його на берег. Ці ефектні сцени потребували й відповідних декорацій. Серед п'єс, багатих на видовища, - “Олексій, чоловік Божий”, “Дійство на Страсті Христові”, “Свобода от віков вожделенної Натури Людської”.[8, 115]

Звичайно, перелічені складні й ефектні сцени трапляються не в усіх шкільних драмах. Цінним є вже те, шо вони взагалі існують. Але навіть їх нечисленність і винятковість піднімає рівень вистави ХVII-ХVIII ст., віддаляє її від звичайної декламації чи діалогу, перетворюючи на динамічне, жваве, яскраве видовище, в якому з усією повнотою висвітлюється мистецтво драматурга, акторська гра, місце художника і талант механіків та теслярів, які виготовляють сценічне обладнання і декорації.

Автори шкільних драм ХVII-ХVIII ст. досить часто зверталися до аудиторії, шукаючи розуміння, співчуття, сприйняття зіграних сцен.

РОЗДІЛ ІІІ. Шкільна драма як чинник формування оперного мистецтва в Україні

драматичний український літературний шкільний

Українське оперне мистецтво пройшло складний шлях свого становлення і значне місце у його розвитку займає шкільна драма.

Як вже зазначалося, одним із жанрів шкільної драми була трагедокомедія (за Ф. Прокоповичем) - жанр, що поєднував у собі сюжет з біблійної історії, та інтермедії - замальовки з народного життя. Біблійний сюжет виголошувався “високим” риторичним стилем. Інтермедії, насичені різноманітними народними образами, які найчастіше виступають в історичному (лях, турок, жид) або соціальному (селянин, пан, міщанин, дяк) вбранні, завжди виголошувалися “низьким” стилем риторики.

Літературна мова шкільних драм значно відрізнялась від звичайного розмовного мовлення. Виконувати такі віршовані драми треба було наспів, з пафосом і відповідною жестикуляцією та мімікою. Декламація була надто неприродною.

Безумовно, шкільна драма потребувала спеціально навченого актора, який би знався на дикції, жестикуляції, сценічному русі та театральних позах. Тому і виконували її “спудеї” Академії, де цьому навчали у курсах риторики.

Певна річ, слово мало величезне значення у створенні образу того чи іншого персонажу вистави. Але деякі додаткові елементи допомагали впізнаванню образів, поглиблювали їхню психологічну характеристику. Відповідально ставилися в шкільному театрі до костюмів персонажів, адже “по одежі зустрічають”, тобто впізнають. Так, Л. Софронова зазначає, що “виконавці шкільних драм, щоб виявити психологічні стани персонажів, зміну орієнтирів духовного світу, змінюють одяг” (“Олексій, чоловік Божий”, “Торжество Єстества Чолові-чєского”, “Ужасная измена сластолюбиваго житія”) [8, 259].

У шкільному театрі майже не користувалися гримом (за винятком “екзотичних” персонажів - дітей “аравійстіх” або “муринчиків”). Міміка була невиразною: найчастіше вона обмежувалася “воздєванієм очес горє”. Таким чином, засоби перевтілення, якими користувалися актори, - це, насамперед, костюм, а також дуже нерозвинені міміка і грим. Жестикуляція посідала значніше місце, хоча дуже різноманітними жести акторів не були (відчай, радість, смирення, гнів). За допомогою жестів персонажі спілкувалися між собою і виказували почуття.

Для більшої впізнаності герої драми виступали з притаманними їм атрибутами. Так, алегоричні персонажі виходили на сцену з якорем (Надія), масля-ничною гілкою (Мир), терезами і мечем (Правосуддя), пальмовою гілкою (Милість Божа). З атрибутами влади виступав Цар (скіпетр, держава, вінець,Престол). Язичницьких жерців впізнавали по своєрідних кадилах, багачів - по гаманцях, п'яниць - по пляшках, музикантів - по інструментах. Безумовно, атрибутика мала умовний характер. Її головне завдання - допомогти персонажам бути впізнаними.

Проте найсуттєвішу роль з мистецтв, що поєдналися у шкільній виставі, відігравала музика. Від свого початку шкільний театр був театром музичним. Залученню музики до театральної дії сприяли дидактичні цілі, адже музиці в навчальних закладах того часу приділяли неабияку увагу. В колегіях і Академії вивчали музичний супровід Служби Божої, партесний і монодійний спів, гру на музичних інструментах.

Музика супроводжувала дії як позитивних персонажів (царі Давид, Соломон), так і негативних (Ірод, Сенатори, Жеривол). Залучалась також добре знана акторами і глядачами церковна музика (“Христос воскресе із мертвих”, “Слава в вишніх Богу”, “Свят, свят, свят, Господь Саваоф”, “Святий Боже, Святий Крєпкій”, “Многая лєта”, “Аллелуйя”). Широко використовувалися канти “Ангел пастирем вести”, “Весь мир нинє веселится, веселися: Христос Спаситель родися”. Значне місце музика посідала в п'єсах “Різдвяна” і “Успенська” драми Д. Туптала, “Дійствіє на Різдво Христове”, “Трагедокомедія” С. Ляскоронського.

Музичний інструментарій складався з лютні, цівниці, гуслів, тимпанів, арф, свирілів, цимбалів, скрипок, кобз.

З викладеного зрозуміло, що музика у постановках шкільних драм посідає чільне місце. Особливо це стосується хорів і музичного супроводу. Хори виконували роль коментатора подій, а також висловлювали етичні міркування. Автори драм, зокрема Ф. Прокопович та його послідовники, розуміли, що музика і спів у шкільній драмі мають велике виражальне значення. Жодна шкільна драма не обходилася без хорів. Прикладом може слугувати твір Л. Горки “Іосиф Патріарха”, кожну дію якого завершував великий хор. Отже, функція хору була настільки важливою в драматургії шкільної драми, що він виконував роль допоміжного персонажа. Дослідниця історії шкільної драми Л. П. Корній відзначала, що “хори в українській шкільній драмі виконували такі функції: роз'яснювально-коментуючу, засуджувальну, співчувально-оплакувальну, панегіричну, віщувальну, розважальну, морально-дидактичну” [4, 264].

Крім хорів вирізнялися й сольні виступи героїв драми. В цьому випадку музика повинна була віддзеркалювати почуття дійових осіб. Хорові та сольні виступи присутні також у трагедокомедії Г. Щербацького “Фотій” та п'єсі Г. Кониського “Воскресеніє мертвих”. У багатьох шкільних драмах виконувалися пісні й танці, зокрема в п'єсі М. Довгалевського “Коміческоє дійствіє” були задіяні вокальні та інструментальні ансамблі. Саме в цій виставі музичні номери (хоровий пролог, інтермедії та епілог з кантами) перевищували поетичний текст, і саме вони і приваблювали публіку. Спираючись на попередні дослідження та архівні джерела, можна дійти висновку, що “Коміческоє дійствіє” було передвісником появи комедії в українському музичному театрі.

На відміну від музики до основної частини драми, музика до інтермедій ніяк не фіксувалася в тексті творів. У більшості інтермедій вона взагалі відсутня.

Ше через ремарки. Відомо, що в інтермедіях лунали хорові співи, сольні номери, співи з інструментальним супроводом. Також до інтермедій залучалася музика світських жанрів та фольклору. Л. П. Корній зауважує, що існували навіть повністю музичні інтермедії. На думку дослідниці прикладом такої інтермедії може бути дванадцятиголосний хоровий твір “Сначала десь поутру рано” (30- 40-і роки XVIII століття), театралізовані риси якого визначила Н. О. Герасимова-Персидська. В цьому творі виразно проявляються театральні риси: певний сюжет, дійові особи - групи персонажів. Кульмінація хору - одноголосна пісня “Дубрава зеленая”, яка виконує розважальну функцію. Оскільки в партесних концертах одноголосні епізоди ніколи не використовувались, Л. П. Корній вважає, що “Сначала десь” “не є жанром партесного концерту, а хоровою сценкою з пародійними рисами, - не виключено, що й інтермедією в шкільній драмі” [5,65].

Таким чином, музичне оздоблення шкільної драми посідало вагоме місце в її драматургії. Найчастіше в драмі лунав хоровий спів, який був пов'язаний як з духовною (в основній частині драми), так і з народною та світською (в інтермедіях) музикою. Під впливом шкільної драми виник новий різновид драматичних вистав - вертепна лялькова драма. У шкільній драмі зароджувалося підґрунтя національного оперного мистецтва XIX століття. Вже перший музично-драматичний твір - “малоросійська опера” І. П. Котляревського “Наталка Полтавка” - пов'язаний з традиціями шкільної драми.

Це позначилося в тому, що “Наталка Полтавка”, подібно до шкільної драми, була витвором музично-драматичного мистецтва, де поєднувалися розмовні діалоги з музичними номерами і, як і в шкільній драмі, використовувалися відомі мелодії з новим поетичним текстом або народні пісні. Так, І. П. Котляревський використав у “Наталці Полтавці” мелодію духовного канта “С первых весны дней” для характеристики Возного в його пісні “Од юних літ не знав я любові”. Про зв'язки з традиціями шкільної драми свідчить і характер заключного хору “Начинаймо веселиться”, який виконує морально-дидактичну функцію.

Зважаючи на роль музики в шкільних виставах, слід зауважити, що шкільна драма за своєю сутністю була драмою музичною. В ній відбувався синтез мистецтв (література, музика, живопис, сценографія, режисура), який і дав життя шкільній драмі. Зі свого боку, шкільна драма впливала на розвиток цих мистецтв і віддзеркалила досягнення театру за весь період його існування: в ній відбилися найкращі традиції античної трагедії, західноєвропейського середньовічного театру та барокові тенденції XVII - XVIII століть. Шкільна драма стала одним зі щаблів у становленні українського національного оперного мистецтва. На думку Л. П. Корній, простежується певна спадкоємність між шкільною драмою й оперним мистецтвом Д. Бортнянського. Так, у відомій опері “Алкід” хор виконує роль допоміжного персонажу: пояснює хід подій, роз'яснює особливості тих типів життя, які пропонуються Алкіду, дає моральну оцінку життєвого вибору головного героя.

З певними традиціями шкільного театру пов'язаний перший український музично-драматичний твір - “малоросійська опера” І. П. Котляревського “Наталка Полтавка”. Подібно до шкільної драми, тут також має місце поєднання музичних номерів з розмовними діалогами, що типове для періоду формування

Оперного мистецтва у слов'янських країнах, в тому числі й в Україні. І. П. Котляревський використовував типовий для шкільної драми спів авторського тексту на мелодію відомої пісні. Так, в основу пісні Возного “Од юних літ не знав я любові” покладена мелодія духовного канта “С первых весны дней”. Водночас, подібно до шкільної драми, до цієї опери були залучені відомі й поширені в міському середовищі пісні “Ой під вишнею” та “Всякому городу нрав і права” Г. Сковороди. Автор спирається на світські народно-побутові пісні для характеристики представників народу. Заключний хор “Начинаймо веселиться” знову підкреслює зв'язок цієї малоросійської опери з шкільною драмою, адже цей хор носить моралізаторський характер (“Коли хочеш буть щасливим, то на Бога полагайся”). Отже, викладене дозволяє стверджувати, що історія формування українського оперного мистецтва певною мірою спирається на традиції музичного театру шкільної драми.

Головною особливістю шкільної драми була її видовищність, що захоплювала глядачів: яскраві костюми, складні “спецефекти”, витончені танцювальні рухи, ораторська майстерність у поєднанні з музичними номерами сприяли розвою театру. Традиції шкільного театру відбилися на вертепній драмі та музично-драматичних виставах XIX століття. Вже через музично-драматичний театр, опосередковано, вплив шкільної драми відчутний у національному оперному мистецтві.

Шкільна драмам виступає насамперед, як мистецтво видовищне, в якому поєднуються кілька видів мистецтва (поезія, музика, співи, акторська гра, режисура, сценографія, хореографія тощо). Ці ж види мистецтва утворюють і оперу, і в цьому вбачається певне наслідування українським оперним мистецтвом традицій шкільної драми.[2, 363]

Отже, вже у шкільній драмі бере початок типове для України музично-драматичне мистецтво. Тут формується підґрунтя виникнення національного українського театру та оперного мистецтва.

ВИСНОВКИ

XVII--XVIII ст. були важливим етапом розвитку української культури. Продовживши традиції давньоруської культури, українська культура виявилася в умовах,які, здавалося б, повинні були привести її до зникнення, асиміляції іншими культурами. Але в народі знайшлися сили, які забезпечили не тільки виживання національної культури, але і подальше її піднесення як самобутньої, з властивими тільки їйрисами. Розвиток української культури відбувався у тісному взаємозв'язку з національно-визвольним рухом проти Речі Посполитої, піком якого стала війна 1648--1657 pp. Однак розділ українських земель між двома імперіями, згортанняавтономії України російським царатом, ліквідація гетьманщини, заборонапублікацій українською мовою, русифікація верхівки українського суспільства докінця XVIII ст. знову створили важку ситуацію для української культури.

Український театр другої половини XVII--XVIII ст. посів видатне місце в істо-рії української культури. Бароковий за своєю природою, він виріс на західноєвро-пейському культурному ґрунті, орієнтуючись на шкільні драми, що побутували врізних країнах Заходу. Український шкільний театр був значною мірою залежнийвід своїх джерел -- народних звичаїв та ігор, церковних обрядів. Він же й впливавна розвиток народної драми -- так званого фольклорного театру (в обох його варіа-нтах -- ляльковому і живому). При шкільному театрі другої половини XVII --першої половини XVIII ст. існувала інтермедія -- попередниця української комедіїв новому українському театрі початку XIX ст.

Український професійний театр на Лівобережній Україні під протекторатом Російської імперії ще не міг з'явитися у другій половині XVIII ст., як не міг з'явитисяі на Правобережній Україні та в Східній Галичині в умовах польського, а згодомавстрійського панування.

Українська шкільна драма, функціонуючи в Україні протягом ХVІІ - першої половини ХVІІІ ст., закладала ґрунт для розвитку національного музично-драматичного театру.

У шкільній драмі сформувалися принципи використання музичного чинника в драмі, які були перейняті й розвинуті в українському національному музично-драматичному театрі. Інтермедії, які виконувалися між діями «серйозної» частини драм, уже прокладали шлях українській комедії з музикою.

Відлуння барокової за стилем шкільної драми простежується в українському театрі 20_х рр. ХХ ст., зокрема, у постановках Леся Курбаса з використанням алегоричних персонажів і співів хору як персонажу. Спрощеним, онародненим варіантом різдвяної шкільної драми стало лялькове видовище вертеп, який набув особливого поширення в ХІХ - ХХ ст., ставши важливим компонентом української театральної культури.

На сьогоднішній день опубліковано 58 українських шкільних драм, які в ХVІІ - першій половині ХVІІІ ст. були в репертуарі шкільних театрів. Більшість цих драм написали викладачі або вихованці Києво-Могилянської академії (Лаврентій Горка, Митрофан Довгалевський, Сильвестр Ляскоронський, Михайло Козачинський, Варлаам Лащевський, Іван Некрашевич, Феофан Прокопович, Дмитро Туптало, відомий як Димитрій Ростовський, Георгій Щербацький та ін.). Створювалися драми переважно у ХVІІ - першій половині ХVІІІ ст. На початку другої половини ХVІІІ ст. відбувалися деякі зміни в навчальному процесі Києво-Могилянської академії через втручання російської влади. Ректор академії Самуїл Миславський коригуючи навчальну програму, не ввів до неї обов'язкове написання і постановку на шкільній сцені драм, і цим припинив їх існування.

Хоч шкільна драма з середини ХVІІІ ст. майже перестала існувати, але її функціонування протягом тривалого періоду ХVІІ - першої половини ХVІІІ ст. мало важливе значення для розвитку світського напрямку українського музичного-драматичного мистецтва в наступні епохи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Антонович Д. В. Триста років українського театру (1619-1919) / Д. В. Антонович. - Прага: Український видавничий фонд, 1925. - 273 с.

2. Ізваріна О.М. Шкільна драма як чинник формування оперного мистецтва, Наук. стаття, / О. М. Ізваріна. - С .360-366, ДРНТІ, 2007 р.

3. Історія української та зарубіжної культури: Навч. посіб. // С. М. Клапчук, В. Ф. Оста-фійчук, Ю. А. Горбань та ін. -- К.: Знання-Прес, 2002.-- 351 с.

4. Корній Л. П. Історія української музики: [у 3 ч.]. - Частина перша. Від найдавніших часів до середини XVIII ст. / Л. П. Корній. - К. - Харків - Нью-Йорк: Видавництво М. П. Коць, 1996. - 314 с.

5. Корній Л. П. Українська шкільна драма і духовна музика XVII - першої половини XVIII ст. / Л. П. Корній. - К., 1993. - 186 с.

6. Микитюк П. Українська шкільна драма як сакральний феномен, Наук. праця, Вісник Львівського університету, Серія мист-во. 2003. Вип. 3. С. 29-34

7. Семчишин М. Тисяча років української культури. Історичний огляд культурного процесу. - [2-е вид., фототипне]. / М. Семчишин. - К.: АТ “Друга рука” МП “Фенікс”, 1993. - 550 с.

8. Софронова Л. А. Старинный украинский театр / Л. А. Софронова. - М.: РОССПЭН, 1996. - 327 с.

Размещено на Allbest.ru