Особливості українського бароко

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Основні риси українського бароко

2. Основні діячі українського бароко та їх витвори

3. Розвиток образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва

Висновок

Список літератури

Вступ

бароко український мистецтво вишенський

Бароко -- літературний і загальномистецький напрям, що зародився в Італії та Іспанії в середині XVI ст, поширився на інші європейські країни, де існував упродовж XVI-XVI11 ст. Тeрмін "бароко" походить з португальської мови і означає, приблизно, "нeвідшліфована пeрлина." Українське бароко виникає на межі ХУІ-ХУІІ ст. і розвивається протягом двох віків.

Література, як і саме людське життя, розвивається за своїми законами. Так само, як на зміну одній історичній епосі, одному соціальному ладу приходить інший, так і в літературному процесі на зміну одному мистецькому напряму приходить новий. Бароко не лише мистецький стиль, але й особлива модель світосприймання. Ми зустрічаємо барокові мотиви в архітектурі, живописі, навіть в оздобленні інтер'єрів. Свій вплив мистецтво бароко мало на літературу -- як європейську, так і українську. Бароко, так би мовити, припало до душі українським митцям, тож здобутки нашого мистецтва в межах цього стилю нічим не поступаються бароко європейському.

1. Основні риси українського бароко

Література бароко відмовилася від принципу наслідування життя, його відображення. Вона створила власний світ за певними законами, мета яких -- вразити читача. Тому представники цього напряму виявляли інтерес до ускладненої художньої форми. Вони вважали, що реальний світ -- це ілюзія, а його предмети -- символи та алегорії, які необхідно пояснити.

Поетика літературного бароко поєднує різнорідні, протилежні елементи й форми. Бароко гармонійно сполучає трагічне з комічним, піднесене з вульгарним, жахливе з кумедним. Примхливо синтезуються в ньому християнські та язичницькі елементи. Таке поєднання «непоєднанного» і стає однією з найхарактерніших барокових рис. Типовими рисами бароко є також інакомовність і ускладненість. До того ж, від твору вимагалася багатоплановість щодо можливості різних його тлумачень. Бароко поширюється в усіх жанрах тодішньої літератури. В поезії українського бароко виникає силабічний вірш, поряд з яким існує також вірш народний. Найвідомішим жанром барокової поезії була духовна пісня. Різноманітні жанрові форми існують і всередині поезії світської: філософська й еротична лірика, панегірик та епіграма, пейзажні та емблематичні вірші тощо. Чи не найбільш оригінальними творами українського бароко були так звані «віршові іграшки»: акростих, мізостих, кабалістичні вірші, фігурні вірші та ін.

Розвивається й українська барокова проза: повісті й оповідання як релігійного характеру, так і світські. Поширюється в Україні демонологічна повість і авантюрне оповідання. Набув розквіту український бароковий театр. Народжується принесена із Заходу шкільна драма, утворах якої використані мотиви та образи як християнства, так і античності. У XVIII ст. з'являються світські драматичні твори на сюжети з української та всесвітньої історії (наприклад, «Володимир» Ф. Прокоповича). Бароко в українській літературі XVI І--XVI11 ст. мало велике значення: воно взяло на себе важливі функції гуманізації духовної культури, зокрема літератури. Адже в Україні (як, до речі, і в Росії) доби Відродження не існувало.

Письменники барокового напряму брали теми для своїх творів із сучасного їм життя. В основу цих творів лягали трагічні події, страждання людей від урядових утисків, беззаконня чиновників, невлаштованості побуту, різних невдач тощо. Особливістю композиції цих творів було те, що в них поєднувалося «непоєднанне» -- добро і зло, прекрасне й потворне, високе й низьке. Серед найвизначніших набутків бароко вирізняються виражена в літературній формі заглибленість у внутрішній світ людини, нетерпимість до зла в будь-яких його проявах і гуманізм, поширення можливостей зображувально-виражальних засобів.

2. Основні діячі українського бароко та їх витвори

Серед визначних представників українського бароко чільне місце займає постать Івана Вишенського -- видатного письменника-полеміста, автора низки трактатів і послань. Творчість Івана Вишенського тісно пов'язана із церковним життям. У полеміці між католицькою і православною церквами він виступав як послідовний прихильник збереження давніх традицій українського православ'я. У своїх творах Іван Вишенський малював барвисті, часто гіперболічні, образи морального занепаду вищих верств, зокрема духовенства, протиставляючи їм «бідних підданих» і простих ченців. Зворушення, емоційне піднесення чергуються тут з гострою сатирою, сарказмом. Накопичення епітетів, порівнянь, запитань і закликів, іронічне представлення побутових деталей, багатство словника, використання живої народної мови надавало творам Вишенського яскравості й ефектності. Стиль Івана Вишенського, що походить від візантійської проповіді, але споріднений і з літературною манерою сучасних йому полемістів -- «наближається до кращих взірців барокового стилю». Його праці: «Книжка» (1600) «Писание до вс?х обще, в Лядской земли живущих» (1588) «Изв?щеиие краткое о латинских прелестях...» (1588--1589) «Обличение диявола-миродержца...» (1599--1600) «Послання князю Василю Острозькому...» (1599--1600) «Порада» (1599--1600) «Писание к утекшим от православкой в?рн єпископам» (1598) «О єретиках» (1599--1600) «Загадка философам латинским...» (1599--1600).

Крім Івана Вишенського, в історію літератури барокового напряму ввійшли полеміст Мелетій Смотрицький, а також представники проповідницької прози Іоанникій Галятович, Лазар Баранович, Дмитро Туптало та інші. Слід відзначити, що бароковий стиль був характерним для віршів Григорія Сковороди.

Особливо яскраво неостоїцизм виявився у Г. Сковороди (1722 -- 1794 рр.) в загостренні уваги до етичних аспектів барокового алегоризму. Український філософ виходив з постулату про двоїстість світу, про поєднання в ньому духовного й фізичного начал і про взаємозв'язок та взаємодію цих начал, єдність людини і природи. Розчиняючи Бога в природі, український філософ розвиває ідеї пантеїзму. За вченням Г. Сковороди про 3 світи, існує три сфери, що обумовлюють мислення і поведінку людини:

Всесвіт -- «великий світ»;

Людина -- мікрокосм, «малий світ»;

Світ символів, або Біблія, що зв'язує макрокосм із світом людини.

"Сад божественних пісень” (1785).

3. Розвиток оброзотвор та декоративно-прикладного мистецтва

Твори образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва, стародруки, що належать до одного з найцікавіших періодів в історії культури українського народу -- другої половини XVII -- XVIII століть -- часу становлення та розвитку в українському мистецтві загальноєвропейського стилю бароко. Характерною особливістю бароко є проникнення світського світогляду в усі сфери художньої діяльності. Монументальність форм, експресивність, введення алегорій та символів, пишна декоративність орнаментики, парадність та урочистість, що притаманні бароко, знайшли відтворення в мистецтві України цього періоду. Злиття принципів бароко з національною народною традицією визначило своєрідність його українського варіанту. Специфічно національні риси бароко, які виявилися в усіх видах мистецтва -- архітектурі, живописі та графіці, скульптурі, художньому металі та гаптуванні, сформувалися у містах Придніпров'я та Києві, який у XVII столітті стає центром художнього життя України. Розвиткові мистецтва сприяло піднесення філософської думки, науки, літератури, пов'язане з діяльністю Києво-Могилянської академії. Особливе місце в українському мистецтві доби бароко належало художній школі та друкарні Києво-Печерської лаври.Сміливістю смаків відрізняються і тогочасні українські меценати з середовища духовенства чи світські.

Парадну форму барокового малярства становлять розписи іконостасу -- неповторні й високі досягнення староукраїнської культури, що мають світове значення. Вони сповненні розгорнутою символікою, яка прочитується у виразних, театрально піднесених жестах, урочистих постатях, світлових ефектах, лініях драпірування тощо.

Провідне місце у культурному житті тодішнього суспільства посідав жанр портрета, який також відноситься до яскравих і самобутніх явищ національної художньої культури. Художня мова відтворення портретного образу своєрідно використовувала європейські барокові ідеї та національні традиції, яким також були притаманні риси театралізації, умовності, певна символічна система. Вишуканий стиль бароко якнайкраще виражав духовні інтереси української козацької старшини й вищого духовенства, їхні прагнення до рафінованої аристократичності. Значною мірою через портрети сотників і полковників, видатних політичних і культурних діячів епохи козацької автономії ми маємо уявлення про військових і політичних діячів України тих часів.

Худ. невідомий, 17 ст.Митрополит Петро Могила.

Франциск Смуглевич: «Смерть Яна Ходкевича в Хотині 1621 р», серед присутніх - П.Конашевич-Сагайдачний в червоному.

Яков Калинович (?). Портрет М. Потоцького, 1771 р., Львівська національна галерея мистецтв.

Розп'яття з лубенським полковником Леонтієм Свічкою, кінець 17 ст.

Пам'ятки мистецтва із зібрання Києво-Печерського заповідника в основному, належать, до київської школи, яка в значній мірі визначила стилістичні особливості майстрів на території всієї України. Становлення стилю бароко в різних видах українського мистецтва проходило не одночасно. Нові художні тенденції в середині XVII століття знайшли своє втілення перш за все в книжковій графіці та іконописі, проявляючись у посиленні емоційного звучання релігійних сцен, у конкретизації місця дії та образів, наближення їх до народного типажу, що призвело до зміни засобів їхньої художньої виразності. У ювелірному мистецтві України вже з другої половини XVII ст. помітно ускладнення форм виробів та їхньої орнаментики. Поступово предмети набувають все пишнішого декору з використанням в орнаменті листя аканта, гірлянд з квітів та плодів, стилізованих черепашок.

Нові віяння доби бароко проявилися і в художньому гаптуванні, в якому сильними були старовинні візантійські традиції. Для XVII століття характерна ще статичність композиції та площинний малюнок зображень. Але вже на межі століть відбувається різка зміна техніки гаптування, обумовлена перемогою нового художнього напрямку. Композиції стають вільні та пластичні, майстрині намагаються передати перспективу та об'ємність, широко використовується рослинний орнамент. Синтез мистецтв, притаманний стилю бароко, знайшов в українському мистецтві яскраве відтворення. Насичені за колоритом барочні ікони, разом з соковитим позолоченим різьбленням іконостасів, складали органічний та цілісний ансамбль, що полонив величністю та декоративністю загального звучання. Барочні риси проявляються і в оформленні стародруків, гравюри яких набувають складної композиції та пишних декоративних форм. Творчість українських художників XVIII століття -- граверів Олександра та Леонтія Тарасевичів, І. Ширського, Гр. Левицького, майстрів-ювелірів -- І. Равича, М. Юревича, І. Атаназевича та інших, що відмічена національною своєрідністю та самобутністю, здобула заслужену славу українському мистецтву.Мистецтво України доби бароко, яке створювалось на основі народної естетики в тісному взаємозв'язку з мистецтвом інших країн, являє важливий етап у розвитку духовної культури українського народу.

Висновок

Період, що був після ренесансу, названий бароко, довго сприймався як відхилення від канонізованих норм естетики попередньої епохи, мав на собі тавро чогось химерного, негармонійного. Дух епохи бароко в Україні стверджували великі національні зрушення, козацькі звитяги, повстання проти поневолювачів, боротьба проти національного та релігійного утиску.

Бароко мало синтетичний характер, охопивши всі сфери духовної культури -- архітектуру, літературу, образотворче і прикладне мистецтво, музику, театр. Це був універсальний стиль, особливості якого закономірно і глибоко виявилися в багатьох ланках духовного життя суспільства.

Українське бароко 17 ст. називають «козацьким», тому що саме козацтво було носієм нового художнього смаку. Будучи насамперед величезною військовою і значною суспільно-політичною силою, воно виявилось також здатним утворити власне творче середовище й виступати на кону духовного життя народу ще й як творець самобутніх художніх цінностей.

Українське козацьке бароко розвивалось під впливом норм естетики, з одного боку -- європейського бароко, з другого -- народної. Разом з тим воно є ланкою в розвитку загальноєвропейської культури, становлячи одну з національних шкіл цього великого художнього стилю.

Список використаної літератури

1. Барокко и народный стиль в каменной сакральной архитектуре Слобожанщины.

2. Кияниця Микола. Українське бароко як явище світової культури // Образотворче мистецтво. 1990. № 4.

3. Українська гравюра бароко: Майстер Ілля, Олександр Тарасевич, Леонтій Тарасевич, Іван Щирська. Макаров “Світло українського бароко”, Київ, “Мистецтво” 1994.

4. Русанівський В.М., Гончаренко М.В., Кодак М.П., Новиченко Л.М., Толочко П.П., Федорук О.К. “Культура українського народу”, Київ, “Либідь”. 1994.

5. Алексієвець М.М., Більчук М.М., Бойко М.С., Братасюк М.Г., Воротюк О.М., Герман О.М., Гринчицький В.І., Дукачов О.О., Кирюшко М.І., Комарова Т.С., Курант Л.С. “Культура відродження в Україні”, Львів, “Астерікс”. 1993.

6. “Українська культура. Лекції за редакцією Дмитра Антоновського”. Київ, “Либідь”. 1993.

7. Хижняк К.І. “Києво-Могилянська Академія”, Київ “Вища школа”, 1981.

Размещено на Allbest.ru