Народне мистецтво півдня України. Кінець XIX - початок XX ст.: На матеріалах Миколаївської, Одеської, Херсонської областей

Предмет дисертації - становлення, еволюція і форми побутування народного мистецтва півдня України наприкінці XIХ - початку ХХ ст.

- показані передумови становлення й еволюції механізму традиції в народному мистецтві півдня України кінця XIX - поч. ХХ ст.;

- народне ковальство, слюсарство, столярство, різьбярство, бляхарство розглядаються у поєднанні з архітектурним декором, народним кам'яним будівництвом;

- вводиться до наукового обігу більше п'ятисот мистецьких пластичних форм, орнаментно-декоративних композицій українців, росіян, болгар;

- вперше систематизовано типи міських кам'яних будинків «чистої роботи» та елементи «зовнішнього» декору народного житла: ковані й виливані мережані брами, огорожі, балкони, піддашки, сходи, решітки, фасадні різьбовані двері, бляшані верхів'я водотоків - «корони»;

- вперше описані й систематизовані вироби народних майстрів за морфостилістичними ознаками, матеріалами, техніками виконання, орнаментацією, колірніcтю, функціями, - як елементи декору інтер'єру народного житла;

- вперше твори народного мистецтва регіону розглядаються в контексті весільного ритуалу як обереги, релігійно-магічні атрибути, християнські символи, знаки роду, майстерности, народної моралі тощо;

- вперше висвітлюються приховані значіння творів народного мистецтва як «теургічних знарядь» при формуванні ритуальних локусів сільського весілля в його поліетнічних варіантах;

- вперше поєднуються в одній роботі предметна творчість як така зі знаково-символічною, естетичною, еротичною й ужитковою функціями творів орнаментно-декоративного і прикладного мистецтва в комплексах народного життя поселенців півдня України.

На захист виносяться такі основні положення дисертації:

Конструкція роботи визначаються проблематикою, способами дослідження, його метою, завданням. Дисертація має три розділи. Основний текст складається зі вступу, десяти глав, висновків. Повний обсяг тексту 163 сторінки комп'ютерного набору. В додатках - список використаних джерел (178 найменувань) на 10 сторінках. Альбом складається з переліку ілюстрацій, самих ілюстрацій (309 фотографій, 25 таблиць) на 142 сторінках. Загальний обсяг додатків складає 152 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

морфостилістика народний мистецтво ремесло

У виражальних засобах будівельної творчості міст півдня України з'являється багато спільного з архітектурою «історичних стилів». Проявляється це в схожих правилах і схемах архітектурно-планувальної композиції, споріднених будівельних матеріалах, через наслідування класичних архітектурних форм, «прилаштованих» під народне зодчество, пластичний декор тощо.

Декоративна обробка фронтонів кам'яних будинків з двосхилими дахами протягом XIX от. значною мірою впливає на формування архітектурно-мистецького образу народного житла. Площини кам'яних фронтонів декоруються за периметром рельєфним зубцьованим орнаментом. На вертикальній осі симетрії фронтону влаштовується прямокутне або кругле дахове віконце, нерідко - різьбована на камені або на цементній штукатурці розетка. На горизонтальній осі майстри витягують на глині або цементі два симетрично розташовані, складної конфігурації кружала. Разом з іншими елементами пластичного декору останні значно підвищують естетичний рівень бокового фасаду. Розетки на кам'яницях тонуються синім, червоним, жовтим або залишаються білими - в тон стін.

2.2. Кований художній архітектурний метал і народне бляхарство. Художній метал на півдні України з-поміж українців, болгар, росіян поширюється з кінця XIX ст. Розвивається за декількома напрямками: литі й ковані решітки, дверчаті та віконні набори, бляшані ринвові «корони». У взаємодії з архітектурною пластикою художній метал виступає як надійний засіб гармонізації міського простору.

Чільне місце в комплексі декору народного житла містечок, передмість та околиць великих міст півдня України займає кований піддашок. Його будова, матеріал, розміри, прикраси обумовлюються функцією - затінити вхід до будинку, захистити його від опадів, бути опорою для рослин, що в'юняться й плетуться. Через те формується опорний тип металевого піддашшя, хоча в кожному з причорноморських міст, навіть на одній і тій самій вулиці, спільному кварталі вони виявляються різними. Їх особливості визначаються техніками обробки металу, часом виготовлення піддашка, стилістикою архітектурного декору, замислом слюсаря-мистця.

Просічне бляхарство як самостійна гілка ремесел формується у пластичному поєднанні з місцевою кам'яною архітектурою. «Корони» залишаються й дотепер найбільш ходовими елементами в оздобленні екстер'єру народного житла, його індивідуалізації. В основу конструкції водотокових вершаків, що силуетно домінують над спорудою, покладено принцип корони. Остання, як відомо, має десятки різновидів, а своїм походженням зобов'язана вінку. Можливо тому рослинний першопочаток в усіх взірцях «корон», що побутують і нині через симетричні повторення, займає визначальне місце.

2.3. Різьбовані фасадні двері кам'яного будинку. Здибані нами чолові двері одноповерхових кам'яниць поділяються на різьбовані глухі та прорізні з кованими (литими) решітками. У більшості мають по дві стулки. Просторові образи дверей формуються пластикою й узорами облямівок, фільонок, партиць, немовби маскуючи конструкцію виробів; столярні вправи відходять на задній план. Домінантними мотивами оздоблення є: S-елементи, закрути, симетричні гротескові фігури, фризи з тригліфів, метоп, іоніків, штабиків і т.інш. Запозичаються з меблів «великих» мистецьких стилів, що знайшли собі місце на стилізованих під старовину «фасадних» шафах, комодах, скринях, кабінетах, барах, буфетах. Рамково-фільончастий в'язок дверей дозволяє столяру-мистцю створювати гармонійні за пропорціями та прикрасами вироби. Двері за пластикою кореспондуються з декоративною скульптурою.

Особливе місце в орнаментно-пластичному комплексі чолових дверей займають ковані решітки. Мистецькі якості дверчатого оздоблення проявляються через гармонійну домірність частин і цілого, відкритого й закритого просторів, взаємодію дерева з металом, пласких та опукувато-упукуватих форм.

2.4. Народний стінопис і доморобні меблі. Обшир селянської хати поділяється на своєрідні тунелі за допомогою вікнин, дверчатих прорізів, меблів. Об'єднуючими елементами інтер'єра виступають частіше, виділений кольором або орнаментами підстельовий фриз; горизонтальні гурти між вікнами; тонове підведення між підлогою й стінами; орнаментно-декоративні тканини, доморобні смугасті рядна на меблях, підлозі тощо. Взаємодія великих горизонтальних площин - білої стелі та візерунчастої підлоги з вертикальними - стінами підтверджують, хоча й схематично, тезу про потрійну космічну вертикаль світоустрою, забезпечують багатозначність пластичного образу інтер'єру, утаємничують його «душу».

З одного боку, імітація природи, з іншого - запозичення мотивів зокола, помножені на особисте розуміння гармонії, стають визначальною передумовою формування орнаментної традиції народного стінопису півдня України. Його образна стилістика базується на декількох композиційних схемах, а саме:

- коли на обмежену орнаментною смугою, тоном або рельєфом площину вміщуються крупні елементи взору; зумовлюють той чи інший тип декоративної композиції;

- «модульний», - коли автор малює, наприклад, стеблину, галузки, а віялоподібність листя лише намічає;

- «килимова», - якщо на біле тло стіни кладуться червоно-чорні мережива або на інтенсивну смарагдову підкладку вмішується поліхромний «килимовий» елемент у подобі плескатих зображень квіткових букетів, вазонів і облямовується бордюром з «бігунців», «хмеликів», «стрічок» інших хвилястих ліній.

За технологіями, техніками виконання, композиційними схемами народна «фреска» півдня України споріднюється зі стінописом Поділля, однак, має й розбіжності. В українсько-російських селах поєднуються типи хатньої російської печі з українським народним узороччям.

Меблі на півдні України рідко розмальовуються, але в Одесі, Миколаєві, Новому Бузі, Болграді, Анан'єві з кінця XIX ст. організуються артілі скринників, де виготовляються на замовлення та вільний продаж численні вироби з дерева, меблі. Останні відповідним чином декоруються.

2.5. Керамічний комплекс формується протягом XIX ст. Його морфологія, образна стилістика пов'язуються з характером керамічного виробництва центральних і північних районів України. Являє собою поєднані різноманітні типи і групи гончарного посуду, архітектурної кераміки, дрібної пластики. У керамічному комплексі півдня України простежуються риси греко-скіфської і сарматської культур, що визначили значною мірою особливості матеріальної культури східних слав'ян.

У великому масиві кераміки регіону виділяється гончарний посуд. Умовно його можна розділити на завізний - розмальований і місцевий - бездекорний. Окрім полив'яного, напівполив'яного, теракотового посуду місцеві болгари виробляють чорну (морену), орнаментовану, мальовану і бездокорну кераміку, схожу за морфологічними ознаками з українською, а також глиняні головки для тютюнових люльок - так звані «глинен лули». Останні нагадують відомі козацькі курильні приладдя, форми яких багато століть тому були запозичені у турків.

2.6. Селянське візерункове ткацтво. Місцева традиція народного ткацтва формується довговік і непросто. Причин тут декілька. По-перше, сільське ткачування - багатоаспектний «жанр» народної творчости і в умовах поліетнічних контактів ця його особливість підтверджується практикою; по-друге, орнаментований текстиль завжди споріднюється з інтер'єром народного житла; по-третє, поліетнічне середовище, навіть в межах села, є передумовою (особливо в перші роки спільного проживання різних народів) паралельного репродукування неоднакових за образною стилістикою форм народної творчости; по-четверте, з причин загальнодоступности ручного ткацтва це ремесло на півдні України поступово втрачає товарний характер. І останнє, пластика, орнаменти, метроритми узороччя, його колірність визначаються у перебірчастому ткацтві умовами колективної майстерности.

Різновид доморобної тканини з палітрою чорного, червоного, зеленого і жовтого кольорів формується на півдні України, вірогідно, з другої половини XIX ст. під впливом українського рушникового і плахтового ткацтва, молдавського і болгарського килимарства. Базою для них служать українські поперечно-смугові тканини. Орнаментна композиція складається з поперечних та повздовжніх пасмуг, що чергуються між собою. Для основи й утка використовується проста чорна нитка, для мережив - шерстяна різнобарвна пряжа. У великому й різнобічному зібранні народного текстилю півдня України помітне місце займають рушники.

У третьому розділі «НАРОДНЕ МИСТЕЦТВО І РИТУАЛ. ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКЕ НАРОДНЕ ВЕСІЛЛЯ» йдеться про форми побутування творів народного мистецтва у весільному ритуалі українців, росіян, болгар. Досліджується взаємодія між змістом релігійно-побутової драми, образною стилістикою виробів народних майстрів та рівнями їх функціювання у відповідному контексті. Рукотворні речі - атрибути весільного дійства, як складові ритуальної мови, її орнаментно-пластичний «глосарій», в обрядових циклах родинно-шлюбних ігор стають одним з «векторів соціальної комунікації». Вилучений з ритуального локусу атрибут втрачає здатність до функціювання як знак-символ; його релігійно-магічні властивості слабшають, марніють, спотворюються або зникають взагалі.

3.1. Просторові смисли сільського весілля. До мистецького аналізу автор вводить просторові структури південноукраїнського весілля, що актуалізуються учасниками ритуалу за допомогою конвенційно уособлених речей-знаків та відповідної кінесіки. Саме в цих обширах, за сценарієм народної «містерії», мешкають ворожо налаштовані по відношенню до молодих невідомі духи і до яких звернені зусилля обрядових чинів. Лише в обрядах повною мірою проявляються домінантні функції творів народного мистецтва. Речі-символи поєднують різні локуси весільної містерії в єдине (витягнуте) ціле. Причому естетичні, формотворчі та інші мистецькі функції проявляються через взаємодію з ритуальними просторовими об'єктами.

Хронологічний аспект структури церемоніалу передбачає регламентовану послідовність обрядових циклів весілля. Особливості його просторових утворень проявляються через місця об'єктів по відношенню до Абсолюта. Саме таке умоглядне «тіло» є зручною точкою відрахунку метрики обширу. А характер пластичної взаємодії між самими об'єктами виявляє образну стилістику релігійно-побутової драми.

3.2. Народна ідея світла. Південноукраїнське писанкарство. У формуванні просторових утворень сільського весілля суттєве значення відіграє народна ідея світла. Світло-ясність за контрастом з темрявою-загадковістю визначає позитивні смисли ритуалу, є одним з виражальних засобів декорування останнього. Діапазон світлових коливань в українських обрядах величезний: сягає від мерехтіння свічки і сонячного ореолу аж до місячного сяйва.

У комплексному вирішенні архітектурного простору селянського житла світло-освітлення усвідомлюється як організуючий і образний елемент декорації. Крім прямої функції джерело світла містить ідею єдности, урочистости, цілости. Характеристичні ознаки світла, часто його зміст визначаються джерелом «випромінювання». Кожний світильник-лампа, лампада, скалка, свічадо, що віддзеркалює і вбирає світло, створюють особливий мікросвіт з магічними локусами. В обрядах світлова пластика поєднується з іншими просторовими утвореннями, формуючи багатозначний, однак, неподільний образ інтер'єру народного житла.

Українська, болгарська народна писанка в ритуалі виступає як пластичний еквівалент сонячного світила, знамення Христового Воскресення, символ відтворення природи, знак щасливого заміжжя, амулет хлібороба, атрибут народних ігор, прикраса в домі, радісне дароприношення, уособлення ідеї родової спадковости. Буває народною, малярською, монастирською або аматорською. В родинно-шлюбних іграх вона прямо не виступає як ритуально-магічна річ, однак, її місце в декораціях народного весілля заздалегідь обумовлюється її етичними значіннями. Писанка в оселі людини - це світло в собі, пластична метафора Сонця, смисловий акцент ритуального обширу, символ Христової віри, знак народної майстерности і консолідації поколінь.

3.3. Взаємодія функцій творів народного мистецтва в карпогонічних обрядах південноураїнського весілля. Естетична функція мистецького виробу проявляється в контексті народного ритуалу через:

- художній образ;

- народні технології;

- ремісництвом набуті рухи й порухи майстра;

- взаємодію з ритуальними обширами будинку, посілля, вулиці, церкви, села;

- зчіплювання за смислами і пластикою з іншими предметами - атрибутами ритуалу.

До предметів, через які і за допомогою яких можуть формуватися ритуальні обшири, належать елементи народного строю в різні цикли релігійно-побутової драми, а також архітектурно-конструктивні деталі сільського будинку, вироби з дерева, каменю, глини, металу, лози, рогозу, соломи, орнаментовані тканини, ритуальні хліби, штучні архітектонічні конструкції тощо. Живим втіленням еротичних імплікацій у весіллі виступають не люди, а речі й рослини, що контактують з ними. У зв'язку з цим актуалізуються приховані смисли релігійно-магічних дій шлюбних персонажів, естетика карпогонічного обряду, всієї містерії і на перше місце виходить підтекст.

Автор має підставу стверджувати, що практично вся ритуальна атрибутика, магічні дії, ритуальні обшири мають значіння карпогонічних протофеноменів і, за відповідних умов, можуть сприйматися як металогічні образи чоловічого і жіночого начал. Скажімо, плетеник з квітів, накинутий на чоловічу руку, унаявлює через естетично досконалу форму «прозірну» еротичну звабу. Формується з живих квітів - статевих органів розплоджування рослин. За будовою квітка усвідомлюється як модель життєтворення, модель людської резістенції, ізоморфний еротичний образ. У ставрографії Християнського Православ'я - це природний аналог життєдайного хреста. У поеднанні з бадиллям, листям, черешками, стеблинами, галузками, лозинням символізує лоно, в якому відтворюється життя. Є своєрідним еротичним фітоморфним (карпогонічним) апотропеєм не лише пари молодих, а й весілля в цілому. Через надівання елементів одіжі, рукавиць, чоловічих головних уборів, взуття, жіночих прикрас, шлюбної сорочки; у весільних церемоніях розплітання коси, обгортання руки, вінкобран; в обрядах покривання молодої вінком, платом, печеником проявляються першосмисли архетипічних діянь, багатозначність творів народного мистецтва. Семантичний діапазон пов'язаних з останніми дій не обмежується лише морально-етичними приписами, що втілюються в релігійно-побутовій «містерії» обрядовими персонажами. Більшість ритуально-магічних (частково релігійних) рухів, порухів і жестів має еротичне забарвлення; втілюючись у мистецькі форми, вони стають передумовою актуалізації інших функцій весільної атрибутики, відповідних пластично-просторових утворень народного весілля.

3.4. Південноукраїнський вишиваний рушник. Образна стилістика. Форми побутування. Орнаментні елементи на прадавніх творах українського народного мистецтва ми пов'язуємо з тамговими знаками на деревах, каменях, рукотворних виробах, що їх залишали колись кочівники працюючи на землі, рухаючись по ній. Це своєрідні архетипи родинно-племінних локусів, що генетично успадковуються прийдешніми поколіннями. Тому, скажімо, справжній доморобний килим усвідомлюється мешканцями батьківського дому, як географічна мапа на стіні; а вишиваний рушник - як ідеальний боголюдський винахід, що поєднує лінійні просторово-часові виміри з міфологічними, земне буття в небесним. Знаками рівноваги між містичним і реальним стають не окремі орнаментні фігури, а мережаний простір, теургічним уособленням якого стає в Україні самий рушник.

У весільному ритуалі він є орнаментно-пластичним з'єдником родин жениха й нареченої. У рушнику закарбовується спадкоємність поколінь, віддзеркалюється духовна сила роду. Пов'язуючи вертикальні яруси хатнього обширу, рушник немов жива істота стає посередником між людиною та непізнаною природою. За його сприяння люди очікують не тільки добродійства з боку небесних сил, але бажають звільнитися від чогось небезпечного, нечистого. З цією метою рушник відповідним чином оздоблюється. Способи компонування орнаментних фігур на полотні, їх комбінації, кольорові співвідношення за тривалий час «спілкування» з потойбічними силами і виконавської практики вишивальниць набувають ознак регламенту, канонізуються. Це сприяє становленню загальнодоступної ритуальної мови, базовими ознаками якої стають:

- етнічний (регіональний) глосарій орнаментних форм;

- усталені композиційні схеми вишивання рушників;

- кольорові, графічні і пластичні структури узороччя;

- ритуальні дії, релігійно-магічні жести і рухи весільних чинів;

- фольклорні форми мистецтва,

- народні знання, вміння, технології.

За функціями південноукраїнські вишивані рушники поділяються на: побутові, дидактичні, повчально-навчальні, ритуальні, передвесільні, весільні, післявесільні, релігійні, гробові, хрестові, пам'ятні, церковні тощо. Виділяються символікою, композиційними схемами, колірністю, розмірами. У буденні дні більшість рушників цього асортименту сприймається як декорація хатнього інтер'єру.

Рушниковий вишиваний узір наділяється властивостями плаского простору. Форма тут знаходить місце виключно у площині двовимірного графічного зображення. Орнаментні фігури на білому (сірому) полі тканини здаються обє'ктами на чистому аркуші, а не його образами.

Відомі нам південноукраїнські вишивані рушники кінця XIX - поч. XX ст. за образною стилістикою, будовою композиції можна виокремити у три групи:

1. Композиції, сконструйовані на виділенні крупного елемента взора;

2. Трискладові просторові утворення, що включають змішані мотиви орнаменту та багатоскладові композиції, сформовані з поперечних пасмуг гомогенного орнаменту;

3. Сюжетні композиції з елементами ізоморфного, шрифтового та поліморфного орнаментних мотивів.

Колір у відповідному локусі народного весілля формує емоції, етичні критерії весілчан завдяки природним, штучно скомбінованим або набутим під час проведення родинно-шлюбних ігор властивостям ритуального атрибута. Семантика кольорів проявляється через декор народного житла, вбрання весільних персонажів, обрядову їжу, питво тощо. Домінуючими барвами південноукраїнського весілля вважаються білий, червоний, чорний. Вони - окремо і в комбінаціях між собою - наділяються особливими значіннями.

ВИСНОВКИ