Традиційний український дитячий фольклор: когнітивні можливості формування світогляду

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

10.01.07 ? фольклористика

Традиційний український дитячий фольклор: когнітивні можливості формування світогляду

Левчук Ярослава Миколаївна

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Росовецький Станіслав Казимирович, професор кафедри фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, старший науковий співробітник Дмитренко Микола Костьович, завідувач відділу фольклористики Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України

кандидат філологічних наук, доцент Пономаренко Людмила Григорівна, завідувач кафедри класичної філології Інституту журналістики та масової комунікації Класичного приватного університету Міністерства освіти і науки України, м. Запоріжжя

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Л.О. Ткаченко

Анотація

дитячий фольклор етичний

Левчук Я.М. Традиційний український дитячий фольклор: когнітивні можливості формування світогляду. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.07 - фольклористика. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2008.

У дисертації на матеріалі традиційного українського дитячого фольклору досліджуються його когнітивні можливості формування світогляду. Основою когнітивного потенціалу українського дитячого фольклору є закладена в ньому система формування у дитини засад кратичного (аналітичного) мислення, серед яких розглядаються і явища прогностики, властиві народній дитячій субкультурі. Проаналізовано специфіку традиційного українського дитячого фольклору. Імпліцитні можливості формування світогляду в ньому засновані на системі координат світобудови, яка спочатку пропонується дитині дорослими, а згодом осмислюється та інтерпретується у фольклорі й ігровій культурі самою дитиною. У поєднанні структурних систем світу та антисвіту, залучаючи механізми карнавалу, дитина вибудовує мікрокосм, який є фундаментом формування її світогляду. Значна увага приділена етичним чинникам формування світогляду дитини, зокрема системі максим народної моралі (на матеріалі колискових і прозивалок). Встановлено, що за принципом «від зворотного» у прозивалках і колискових вимальовується певний образ ідеальної людини. Прогностика, чітко виражена у закличках, примовках до комах, птахів, отримує нове смислове забарвлення у «конструюванні» соціальної складової образу ідеальної дитини, а відтак, людини. Прогнозуючи своє майбутнє родинне життя, дитина послуговується системою культурних стереотипів, засуджує негативні якості і стиль поведінки під впливом максим народної моралі - етичного і естетичного досвіду нації, який втілюється у критеріях поведінки в її середовищі. Розглянуто також мотиви смерті та страждання у дитячій інтерпретації та виявлено, що переживання трагічних подій у дитячому фольклорі спричинене потребою катарсису та адаптує дитину до можливих реальних трагічних подій, трактуючи їх як природне явище, підпорядковуючи системі культурних стереотипів і норм усталеної поведінки. Дитячий оптимізм живиться інтуїтивною надією на циклічність існування всього, що її оточує, підтримується можливістю прогнозувати та впливати на власне майбутнє, прагненням до пошуку альтернативи, а також запрограмованістю дитини на оптимізацію себе і навколишнього світу.

Ключові слова: традиційний український дитячий фольклор, когнітивні функції, імпліцитні можливості формування світогляду, критичне мислення, прогностика, народна дитяча субкультура, система координат світобудови, антисвіт, максими народної моралі, етичні чинники формування світогляду.

Аннотация

Левчук Я.Н. Традиционный украинский детский фольклор: когнитивные возможности формирования мировоззрения. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.07 - фольклористика. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2008.

В диссертации на материале традиционного украинского детского фольклора исследуются его когнитивные возможности для формирования мировоззрения. Среди источников информации о процессе формирования мировоззрения ребенка в крестьянской среде выделено масштабное исследование Марка Грушевского «Ребенок в обычаях и верованиях украинского народа». Это исследование проведено в начале ХХ века и дает исчерпывающию информацию об особенностях формирования личности ребенка в системе определенной субкультуры, этапах и формах этого развития. В диссертации используются также и материалы, собранные соискателем в процессе експедиционной работы. Основой когнитивного потенциала украинского детского фольклора является заложенная в нем система формирования у ребенка основ критического (аналитического) мышления (в частности, и явления прогностики), свойственного народной детской субкультуре.

Имплицитные возможности формирования мировоззрения основанны в традиционном украинском детском фольклоре на системе координат мироздания, которая сначала предлагается ребенку взрослыми, а со временем осмысливается и интерпретируется в фольклоре и игровой культуре самим ребенком. В композиции структурных систем мира и антимира, привлекая механизмы карнавальной культуры, ребенок выстраивает микрокосм, который становится фундаментом формирования его мировоззрения. Значительное внимание уделенно этическим факторам формирования мировоззрения ребенка, в частности системе максим народной морали (на материале колыбельных и издевок). Установлено, что по принципу «от обратного» в этих жанрах вырисовывается определенный образ идеального человека. Прогностика, четко выраженная в закличках, приговорках, получает новую смысловую окраску при «конструировании» социальной составляющей образа идеального ребенка, и собственно, человека. Прогнозируя свою будущую семейную жизнь, ребенок пользуется системой культурных стереотипов, осуждая негативные качества и стиль поведения под влиянием максим народной морали - этического и эстетического опыта нации, воплощенного в критериях поведения в её среде.

Рассмотрены также мотивы смерти и страдания в детской интерпретации и выяснено, что переживание трагических событий в детском фольклоре вызвано потребностью катарсиса и адаптирует ребенка к возможным реальным трагическим событиям, трактуя их как естественное явление, подчиняя системе культурных стереотипов и норм поведения. Детский оптимизм питается интуитивной надеждой на цикличность существования всего, что его окружает, поддерживается возможностью прогнозировать и влиять на собственное будущее, стремлением к поиску альтернативы, а также запрограммированностью ребенка на оптимизацию себя и окружающего мира.

Ключевые слова: традиционный украинский детский фольклор, когнитивные функции, имплицитные возможности формирования мировоззрения, критическое мышление, прогностика, народная детская субкультура, система координат мироздания, антимир, максимы народной морали, этические факторы формирования мировоззрения.

Summary

Yaroslava Levchuk. Traditional Ukrainian child folklore: cognitive possibilities of the worldview formation. - Manuscript.

Dissertation is prepared for the defending scientific degree «Candidate of Philology Sciences» in speciality 10.01.07 - Study of folklore. - Kyiv Taras Shevchenko National University. - Kyiv, 2008.

In the thesis on the material of traditional Ukrainian child folklore its cognitive possibilities of the worldview formation are explored. The system of forming of critical (analytical) thought principles in the child is basis of cognitive potential of Ukrainian child folklore. We take into account that the ability to foresee is included in the child's folk subculture. The specific of traditional Ukrainian child's folklore is analyzed. Implosive possibility of the worldview formation in it is based on the system of co-ordinates of the universe which at first is offered to the child by adults, and is afterwards comprehended and interpretated by a child in folklore and playing culture. In the composition of structural systems of world and anti-world, attracting the mechanisms of carnival, a child creates a microcosm which is the foundation of his or her worldview. Considerable attention is paid to the ethics factors of the worldview formation of a child, in particular to the system of folk moral (on the material of lullabies and teasing). Behind the «from reverse» principle in folk texts the image of an ideal person is hidden. The ability to foresee in the child folklore is expressly shown in a few genres (for example, humorous saying to insects and birds) and gets new semantic colouring.

Death and suffering is considered also in child interpretation. Experiencing of tragic events in child folklore is caused by the necessity of catharsis and adapts a child to possible real tragic events and interprets them as natural phenomenon according to the system of cultural stereotypes and codes of withstanding conduct. Child's optimism is based on intuitional hope on the recurrent existence of all things and supported by ability to forecast and influence on the future, by aspiring the search for alternative. On the grounds of this, there were suggested some aspects of subsequent research development and introduction offered of its results in the modern scientific and pedagogical appeal.

Keywords: traditional Ukrainian child folklore, cognitive functions, implicive possibilities of the worldview formation, critical thought, the ability to foresee, child folk subculture, system of co-ordinates of the universe, anti-world, ethics factors of the worldview formation.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. У наш час потужної дифузії культур, а відтак їхньої загальної нівеляції, в епоху постійної загрози для націй втрати своєї національної неповторності (для частини людства це не майбутня загроза, а доконаний факт) особливо актуальною є проблема збереження ідентичності. Неприваблива перспектива знівельованого людства-мурашника змушує заможні суспільства спрямовувати кошти на поширення знань і умінь, що сформують не лише людину розумну, а людину творчу позитивну і неповторну. Тому виявлення когнітивних можливостей формування світогляду засобами фольклору є на часі й матиме широке практичне застосування для плекання наступних поколінь українців.

Афористичне «з суми безконечно малих виникає безконечно велике» (Ліна Костенко) пасує до пояснення праці про дитячий фольклор, про традицію плекання і спрямування дитини, дітей, а відтак - української нації. Адже саме дитячий фольклор першим запроваджував найменших у світ мистецтва, поезії, творчості, любові.

Занедбуючи цей ресурс, занедбуємо свої прадавні скарби. Тому цілком актуальним вважаємо запропоноване дослідження когнітивних можливостей українського дитячого фольклору, який сконцентрував у собі позитивний досвід багатьох поколінь, що ставали перед необхідністю формувати світогляд дитини, допомагали їй віднайти себе в певній системі цінностей.

Процес пізнання людиною навколишнього світу - еволюційний, безперервний, кожне нове покоління включається в цей процес, послуговуючись як новими засобами та механізмами, так і такими, що застосовувалися попередніми поколіннями і збережені в культурній традиції. Початок цього процесу, засвоєння основних форм і способів пізнання світу припадає на дитинство, визначаючи шляхи подальшого розвитку особистості. У дитячому середовищі формується внутрішня субкультура, яка підкоряється своєрідним законам, має спільні уявлення про картину світу, часто використовує специфічну мову. Між дитиною і світом дорослих вибудовується напівреальний світ егоцентричного мислення і фантазії, що втілюється і в дитячому фольклорі, який є одним із важливих засобів формування, збереження і трансляції картини світу відповідно до певної системи координат.

Мета роботи полягає у фронтальному дослідженні українського дитячого фольклору в аспекті з'ясування його когнітивних можливостей формування світогляду дитини традиційними засобами. Для досягнення поставленої мети розв'язано такі завдання:

простежити розвиток українських та сучасних світових досліджень дитячого фольклору і дитячої субкультури як чинників формування світогляду, починаючи від кінця ХІХ-початку ХХ століть;

на основі опрацьованого фольклорного матеріалу подати нове розуміння специфіки українського дитячого фольклору та окреслити його функціональне навантаження;

актуалізувати у науковому обігу праці Марка Грушевського як потужне джерело інформації про формування особистості в селянському середовищі;

дослідити когнітивні можливості українського дитячого фольклору, його вплив на формування критичного та прогностичного мислення;

проаналізувати механізми та вікові етапи опанування дитиною часопросторової картини світу, основні чинники формування світогляду;

визначити роль етичних чинників у формуванні світогляду української дитини.

Об'єктом дослідження є функціональні особливості українського дитячого фольклору та поезії пестування на межі ХІХ-ХХ століть.

Предмет дослідження - когнітивні можливості дитячого фольклору для формування світогляду.

Теоретико-методологічною основою дисертаційного дослідження є праці вітчизняних та зарубіжних фольклористів, етнологів, психологів, які зверталися до проблеми формування світогляду. Основні методи дослідження ? описовий, історико-генетичний, порівняльний - зумовлені темою дисертації. Теоретичну основу роботи становлять праці українських дослідників українського дитячого фольклору В.Г. Бойка, Г.В. Довженок, С.К. Росовецького, Л.Ф. Дунаєвської та ін.; дослідження з теорії дитячого фольклору, дитячої міфології та психології російських дослідників Г.С. Виноградова, М.В. Осоріної, С.М. Лойтер, зарубіжних дослідників К. Леві-Строса, Д. Халперн, М. Мід та ін.

Наукова новизна одержаних результатів. Проведено комплексне дослідження глибинних ресурсів українського дитячого фольклору, що опосередковано впливають на світогляд дитини, а відтак і на світогляд дорослої людини і певної культурної спільноти. До аналізу дитячого фольклору вперше застосовано теорію критичного (аналітичного) мислення та виявлено потужний ресурс його формування засобами дитячого фольклору. Також вперше виявлено і досліджено присутність прогностичного механізму в українському дитячому фольклорі. Окрім того, в українській та світовій фольклористиці немає жодного окремого дослідження, присвяченого особливостям формування світогляду дитини засобами фольклору й аналізові картини світу та антисвіту в зазначеному комплексі текстів.

Практичне значення дисертаційної роботи. Результати дисертації можуть використовуватися у спецкурсах з дитячого фольклору, в нормативному курсі «Українська усна народна творчість», у методичній літературі для вихователів та вчителів, при написанні студентами курсових, бакалаврських і магістерських робіт.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження, включені до дисертації, оприлюднено на наукових конференціях молодих учених «Гра як спосіб існування культури» (Київ, 1999), «Міф у системі культури» (Київ, 2000), «Проблеми поетики сучасного фольклору» (Київ, 2001), міжнародній науково-практичній конференції «Уповноважена освіта - шлях до третього тисячоліття» (Ялта, 2002), всеукраїнських міжвузівських наукових конференціях «Дитина і світ: Проблеми культурного діалогу» (Київ, 2004), «Радість і страждання як чинники культури» (Київ, 2006), «Марка Грушевського читання» (Київ, 2006), науково-практичних конференціях викладачів, докторантів, аспірантів та студентів Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Дні науки - 2000», «Дні науки - 2001», «Дні науки - 2005», «Дні науки - 2006» (Київ), на Всеукраїнських наукових фольклористичних читаннях, присвячених пам'яті професора Лідії Дунаєвської (Київ, 2008), на круглому столі «Впровадження народного досвіду плекання дитини в сучасному українському суспільстві» (Київ, 2008).

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг основного тексту складає 177 сторінок; список використаних джерел налічує 199 позицій (21 з яких іноземною мовою), обсягом 16 сторінок.

Публікації. Основні положення і результати дослідження відображено автором у 6 публікаціях у фахових виданнях ВАК України обсягом 2,11 друк. арк., а також у 4 публікаціях у науково-популярній періодиці та 2 післямовах до перевидань праць Марка Грушевського. На основі даного дослідження було також здійснено серію передач на українському та польському радіо і телебаченні, присвячених українському дитячому фольклору та дитячій субкультурі.

2. Основний зміст

У Вступі подається загальна характеристика дисертаційної роботи: обґрунтовується актуальність обраної теми, формулюються об'єкт і предмет дослідження, його основна мета, відповідні конкретні завдання та необхідна для їхньої реалізації методологія, висвітлюються наукова новизна, теоретичне і практичне значення та апробація одержаних результатів, зазначається кількість авторських публікацій з досліджуваної тематики, а також коротко розкривається структура рукопису.

Перший розділ дисертації - «Дитячий фольклор та дитина в історії української фольклористики» присвячено огляду літератури з теми дослідження та аналізові теоретичних підходів до проблеми формування світогляду. Розділ складається з трьох підрозділів. У підрозділі 1.1 розглянуто стан фіксування традиційного українського дитячого фольклору та особливостей світогляду селянської дитини на межі ХІХ-ХХ століть. Подана таблиця публікацій українського дитячого фольклору на межі ХІХ-ХХ століть, розташованих відповідно до хронології, локалізації та специфіки досліджень.

Досягнення українських фольклористів та етнографів поставлені в контекст тогочасних європейських та американських дитинознавчих досліджень. У працях М. Сумцова, Д. Лепкого, Хр. Ящуржинського, І. Іванова, А. Малинки, М. Дерлиці, І. Франка, М. Грушевського, Марка Грушевського, Л. Ященка, І. Новицького, П. Чубинського, Б. Грінченка, Р. Кайндля та ін. розпочато кілька напрямків досліджень особливостей народної дитячої субкультури, зокрема дитячого фольклору, ігор та іграшки, мови, звичаїв та вірувань, що стосувалися дитини. Але той незначний аналіз, що містився в цих працях, не був присвячений дитячому світогляду, зокрема у дитячому фольклорі, який є першим етапом оволодіння своєю субкультурою і функціонування у її системі, у сукупності вражень і смислових полів певного культурного середовища, які частково накопичує й адаптує для дитини дорослий, а згодом поступово накопичує дитина, запозичуючи, видозмінюючи та винаходячи.

У пункті 1.1.2 проаналізовані праці, присвячені дитячим іграм та іграшкам як органічній складовій дитячої субкультури, що впливає на формування світогляду. Шляхом взаємодії з іграшкою та залучення до ігрового «сценарію», дитина збагачується досвідом естетичної організації матеріалу, а також перетворення та організації навколишнього простору і виокремлення своєї ролі в ньому. У пункті 1.1.3 подано докладну характеристику праці Марка Грушевського «Дитина в звичаях і віруваннях українського народу», у якій висвітлений процес плекання особистості в селянському середовищі. Серед найцікавіших спостережень і пропозицій Марка Грушевського - думки про доцільність якнайранішого розвитку дитини, про особливості та форми вираження дитячої зацікавленості світом, його складовими та місцем дитини в ньому, засоби збурення цієї зацікавленості, способи застосування фольклору для розвитку дитини, специфіка різних типів характеру і темпераменту (старуни, мовчуни, нишклі, жевжики, шмиглики за народною термінологією) та проекція цих особливостей на майбутнє доросле життя, гендерні та вікові відмінності розвитку.

Підрозділ 1.2 містить діахронний зріз досліджень дитячого фольклору та світогляду, висвітлення сучасного стану українських дитинознавчих досліджень у галузі фольклору, специфіки українського дитячого фольклору. Остання визначається особливостями поетики, міфологічною складовою та ігровою підосновою дитячого фольклору, а також двокомпонентністю психологічної складової дитячого фольклору (напластуванням двох психологічних систем - дорослого та дитини), яка дає підставу твердити, що значна частина жанрів дитячого фольклору є перепусткою дитини у сакральні світи «дорослої» культури. Звідси й співфункціонування власного та запозиченого з культури дорослих символічного ряду - та наявність етапів опанування процесу метафоризації. У дитячому фольклорі відобразилися перші кроки свідомості у вправах з метафоризації дійсності. Діти, пізнаючи світ, проходять всі етапи розвитку міфологічного мислення і застосування його у когнітивних процесах. Діти, як і дорослі, функціонуючи у ритуальній системі, постійно актуалізують процес пізнання-віднаходження міфологічних сенсів, а також постійно діють і мислять у опозиції «світ-антисвіт» - взаємопроникнення культури та антикультури, підкорення стереотипам та нормам поведінки і свідоме порушення їх, - що дає поживу для творчості та сприяє розвиткові дитячої культури. Усе це опосередковано має значення для активізації мислення дитини, проходження нею певних щаблів формування світогляду.

У пункті 1.2.3 проаналізовано різні підходи до проблеми класифікації дитячого фольклору. Беручи до уваги когнітивні ресурси українського традиційного дитячого фольклору, вікову послідовність пізнавального процесу (від немовляти до підлітка), ми об'єднуємо під умовною назвою «дитячий фольклор» всю сукупність жанрів, які слугують когнітивному розвитку дитини у певній послідовності переходу через його стадії. Здійснено огляд існуючих класифікацій дитячого фольклору та запропоновано класифікувати український дитячий фольклор, спираючись на традиційну аристотелівську класифікацію та вікові потреби і можливості дитини. Відтак, до епічних жанрів зараховуємо безкінечники, казки, небилиці; до лірики - колискові, пестушки, потішки, забавлянки, примовки, скоромовки, веснянки, пародії (на молитви та інші жанри); до драми - ситуативні ігри, жеребкування, прозивалки, звуконаслідування, сюжетні, хороводні, орнаментальні, змагальні, ігри на кмітливість.

У підрозділі 1.3 визначено методологічні проблеми дослідження когнітивних функцій та імпліцитних можливостей формування світогляду засобами дитячого фольклору. Сучасна фольклористика межує з багатьма гуманітарними науками, отже визнання фольклору явищем соціального життя передбачає різнобічну взаємодоповнювану інтерпретацію із застосуванням міждисциплінарного підходу. Специфіка українського дитячого фольклору скеровує залучення до його аналізу кількох методологічних складових, а в аналізі процесу формування світогляду застосовуються методологічні надбання не лише фольклористики, а й філософії, психології, теорії літератури, антропології.

У дитинстві закладаються основи подальшого розвитку особистості, вони є складовими дитячого світогляду. Однією з форм втілення останнього є дитячий фольклор. Часто світогляд поділяють за ступенем та чіткістю самосвідомості на життєво-практичний (здоровий глузд) і теоретичний. Здоровий глузд закарбовується в афоризмах життєвої мудрості та в імперативах народної моралі, а теоретичний світогляд - у логічно впорядкованих системах, в основі яких лежить певний категоріальний апарат і логічні процедури доведень та обґрунтувань. Проте на функціональному зрізі ці два види світогляду можуть активізуватися послідовно, тобто на шляху формування теоретичного світогляду людина спирається на системи упорядкування знань, закладені в дитинстві.

У розділі також проаналізовано вікові та функціональні особливості структурних складових світогляду. Світоспоглядання починається від самого народження і панує протягом перших півроку життя дитини. Згодом, починаючи з усвідомлення себе, осягнення свого тіла, співвіднесення його і найближчого простору, відбувається гармонізація контактів із оточенням, активізується світовідчуття. Світосприйняття формується постійно на основі духовних цінностей, інтерпретованих у дитячому фольклорі та поезії пестування. Початки світорозуміння формуються на основі знання через набутий досвід та його осмислення, тому вже з першого року життя дитина може вибудовувати певний причинно наслідковий ланцюг універсальних форм діяльності: нужда - потреба - інтерес - ціль - засоби - результати - наслідки. У 5-6 років дитина на основі попередніх рівнів та впливів світоглядних констант дорослих активізує власне світобачення.

Спираючись на твердження про паралельність дитячого та «примітивного мислення» (К. Леві-Строс), здійснено порівняння дитячого та міфологічного світогляду. У дитячому фольклорі присутні елементи антропоморфізму. Відокремлення минулого, теперішнього і майбутнього часу тут досить умовне, є ознаки тлумачення існування всього оточуючого через механізм циклічності. В цьому ключі ми досліджуємо особливості дитячого прогностичного мислення як способу опанування феномену часу.

Встановлено, що у дитячому фольклорі, іграх та іграшках міститься чимало ознак формування наукового світогляду. Дитина дуже ощадлива у використанні слів, вона намагається найточнішим чином і найкоротшими словесними формулами означити явище, подію, свої враження, нібито боячись обтяжити свідомість свого слухача зайвим вантажем. Дитина на певному етапі розвитку відчуває необхідність застосовувати у пізнанні навколишньої дійсності механізми абстрагування і визначення найсуттєвіших властивостей об'єктів, здійснювати перебір варіантів поведінки чи характеризувати явища. Всі ці процеси відображені у дитячому фольклорі, який, відповідно, є інструментом для їхньої активізації. Останнє також визначає його актуальність для сучасного застосування.

Процес формування світогляду прямо пов'язаний з когнітивними процесами, які залучають систематизований колективний досвід - сконденсовані постулати субкультури, синтезовані у категоріях і формах знання, зорієнтовані на ціннісні орієнтири людини в світі. Саме тому одним із завдань дослідження дитячого світогляду в українському фольклорі є з'ясування когнітивних функцій останнього, можливостей формування критичного та аналітичного мислення.

Однією з особливостей дитячого фольклору є те, що при жанровій взаємодії в ньому зберігаються лише найважливіші образи і смисли, привабливі за поетичною формою, прості для запам'ятовування та відтворення, співзвучні дитині. Вони складають чітку і зрозумілу систему культурних констант, на основі якої формується психологічна належність людини до певної культурної спільноти, подолати вплив якої дуже непросто, а іноді й неможливо. Дитячі враження створюють фундамент для наступних етапів формування світогляду.

Сучасна фольклористика постає перед необхідністю інтегрувати здобутки інших гуманітарних дисциплін для поглиблення результатів дослідження. Аналіз когнітивних функцій та імпліцитних можливостей формування світогляду засобами традиційного дитячого фольклору здійснено за допомогою використання теорії критичного мислення, запропонованої американським психологом Д. Халперн, зіставлення когнітивних можливостей первісного мислення та дитячого фольклору, сприраючись на висновки К. Леві-Стоса, залучаючи до аналізу ігрової специфіки дитячого фольклору праці Е. Берна, Д. Ельконіна, Й. Гейзінги, Є. Покровського. Для тлумачення особливостей світу та антисвіту, функціонування у дитячому фольклорі та субкультурі системи карнавалу користуємося висновками досліджень М. Бахтіна, П. Берка, Д. Лихачова.

Другий розділ дисертації - «Когнітивні функції українського дитячого фольклору, реалізовані у процесі опанування часопросторової моделі світу й антисвіту» складається з трьох підрозділів. У підрозділі 2.1 на основі опозиції «світ-антисвіт» у традиційному дитячому фольклорі та поезії пестування викладається cистема координат і шляхи та форми опанування дитиною часопросторової моделі світу. Цю модель втілено в міфах, відображено в системі релігійних уявлень і вірувань, вона відтворюється в ритуалі, зафіксована в мові, матеріалізована у народному мистецтві та архітектурі. Немовля отримує у спадок цю модель світу, яка стає стрижнем для формування його власної моделі світобудови і водночас стає ознакою належності дитини до певної культурної спільноти. Дитина спочатку пасивно входить у таку систему координат даної культури, а згодом поетапно освоює задану модель світу та формує власне культурно-психологічне середовище, підвладне її потребам. Спершу відбувається локалізація дитячого простору дорослими (колискові), далі співвіднесення себе і світу через поєднання тактильних, слухових і зорових вражень (пестушки, потішки, забавлянки), згодом класифікація основних складників міфологічного простору і, врешті, диференційна рецепція світоглядних моделей дорослих у дитячому фольклорі (небилиці, пародії на молитви, прозивалки).

У пункті 2.1.1 визначено систему локалізації дитячого простору дорослими. Першими архітекторами світобудови дитини виступають дорослі або старші діти: саме вони вводять її у світ мови, матеріальної і духовної культури, завдяки просторово-моделювальним текстам дитячого фольклору (колисковим, пестушкам, потішкам, забавлянкам), а також властивостям мови вони задають ті найважливіші просторово-смислові координати, які допомагають молодшим набувати і усвідомлювати їхній особистий досвід. Тобто впровадження в свідомість цих моделей-стереотипів починається ще до самостійного освоєння світу дитиною.

Дім у системі опанування дитиною світу є моделлю структуротвірних елементів - його складові використовуються як міри величини, відстані, як схеми побудови. Вектори руху починаються з дому або спрямовані до нього. Смисловими маркерами простору в самому домі стають міфологічно значущі місця - піч, стіл, поріг, вікно. Ще з колискових дитина накопичує в підсвідомості сукупність образів хатнього простору: у текстах чимало згадок про його складові.

Рух у просторі поза домом, відбитий у фольклорних текстах, здійснюється в напрямі значущих місць у житті громади, місць скупчення людей - церква, базар, млин, а також межових територій - річка, ліс. В українській материнській ліриці вектор опанування простору часто спрямований за межі дому і скерований самою ж матір'ю. Іноді екстраполюється за межі дому сама дитина, вона нібито стежить за міфологічними істотами, людьми та тваринами, які діють у різних ділянках простору. Їй відкриваються широкі горизонти: Сонко ходить по діброві, по долині, по вулиці, по комишу, кіт мандрує поза річку, по горі. Проте одним із найчастотніших локусів зовнішнього простору в материнській ліриці є локус саду, що перегукується також із весільною поезією та бароковою літературою з її образом-символом райського саду.

Інтуїтивне прагнення дорослого, належного до певної субкультури, якомога раніше дати дитині понятійно-образну систему опор для її світосприйняття, психологічно напрочуд точно відповідає зустрічному прагненню з боку дитини. Для неї надзвичайно тяжким є хаос вражень, подій зовнішнього і внутрішнього життя, який необхідно просторово організувати, щоб зрозуміти його і ним опанувати. Для цього дитині необхідні образно-понятійні опори, до яких вона буде прив'язувати мінливі події плинного життя, організовуючи їх у своєрідне ціле. Традиційна культура забезпечувала дитину такими опорами в різноманітних формах, послідовно і поступально створюючи світоглядний фундамент для формування особистості.

У пункті 2.1.2 простежується процес співвіднесення себе і світу через поєднання тактильних, слухових і зорових вражень при застосуванні пестушок, потішок, забавлянок. Поступово перед дитиною розгортається багатоманітний світ, вона накопичує та опановує зорові та слухові образи. На цьому етапі в дію вступають мобілізуючі засоби - забавлянки та потішки. Синкретизм слова й дії, започаткований погойдуванням і колисковою, набуває нової якості. Пальчики (гра «Сорока-ворона»), долоньки («Ладки-ладусі»), п'яточки («Кую-кую чобіток»), голівка та шия («Печу-печу хлібчик») і поступово все тіло залучається до сюжетної гри, різні частини тіла отримують імена та виконують певну ігрову роль. Властиве народній культурі зіставлення хліба і голови (забавлянка «Печу, печу хлібчик»), що походить ще з прадавніх часів, закріпилось у багатьох жанрах фольклору. На рівні чуттєвої асоціації дитині вперше пропонується одна із засадничих символічних констант народної культури.

У пункті 2.1.3 виявлено наявне у материнській ліриці намагання класифікувати основні складники міфологічного простору. Дитина прагне впорядкування своїх вражень, що впливає на її «естетичні» уподобання. Тексти, побудовані на основі запитально-відповідного діалогу («Мишка, мишка, де була» або «Товчу, товчу мак») є одними з найбільш частотних і піддаються численним варіаціям, що теж свідчить про їхню уживаність і популярність. Будучи учасником гри у запитально-відповідний діалог, дитина разом з дорослим виконує роль бриколера, за К. Леві-Стросом, здійснюючи інвентаризацію, упорядкування життєвих реалій, запитуючи, що кожна з них могла б означати або де вони знаходяться, тим самим вносячи вклад у визначення реалізованої цілісності.

Пункт 2.1.4 присвячений дослідженню процесів застосування і видозміни запропонованих структур - створення антисвіту у таких жанрах, як небилиці, пародії на молитви, прозивалки. Сформувавши досить чітку систему речей і явищ довкола себе, дитина наважується брати її під сумнів і починає вибудовувати свій альтернативний світ, що відображується, насамперед, у небилицях та пародіях на молитви, а також у «шибеницьких» колядках і щедрівках.

Дитина може викликати в своїй уяві будь-який образ, як завгодно змінити його, примусити в уяві дії розгортатися надзвичайно стрімко. Всі ці дивовижні можливості дають відчуття власної сили, дієздатності, господарського порядкування уявними ситуаціями. Долучення дитини до фольклорного тлумачення життєвих реалій піднімало її особистий досвід на висоту культурно-символічного узагальнення і надавало цьому розумінню ще й магічного смислу. Досвід творення власного світу, його варіацій, а згодом перевертання світу «догори ногами» постачає культура дорослих, світ і антисвіт якої втілюється у формі карнавалу. Основою і головним механізмом відтворення антисвіту для дитини є гра. Граючи словами, поняттями, логічними й алогічними конструкціями, дитина засвоює багатоманітність і парадоксальність навколишнього світу. Найяскравіше це простежується в небилицях, де відбувається гра поняттями‚ подія чи явище епатажно викривлюється або обертається на свою протилежність. Позірний хаос, змальований у небилиці, чи «кумедії», як її трактує сам виконавець, підкоряється певним карнавальним законам інверсії, а також має глибоке міфологічне підґрунтя.

«Небиличний» світ будувався згідно зі сталими законами поетики. Стилістичні засоби, властиві небиличній поетиці, - іронія, оксюморон, комічні гіперболи, порівняння та епітети, - виникають й існують не відособлено, не безвідносно до стилю решти фольклорних текстів, а як вторинна надбудова стилістики «серйозних» жанрів, утворюючи окрему сукупність за рахунок пародійного викривлення-перетворення структурних складових тексту і цілих сюжетів.

Зокрема, трансформація релігійного образу відбувалася через звертання дитини до Бога з наміром порушити ієрархічну вертикаль (дитячі пародії на молитви). Дитина вперше входить у світ релігії, м'яко знімаючи напругу через ототожнення незрозумілого з буденними, знайомими життєвими колізіями. Окремим проявом жанрової взаємодії є великий масив колискових, у яких прямо чи опосередковано наявне пародіювання, примітивізація, спрощення молитви «Отче наш».

Канонічні знаки, узагальнення, шаблони і стереотипи, зокрема поведінкові та мисленнєві, є засобами самозбереження кожної культури. А парадоксальність, гротеск виштовхують мислення в контекст життя і є рушійними силами розвитку культури. Формалізована система світобачення, відтворена у дитячому фольклорі та заснована на постулатах «а» і «анти-а», може бути узагальнена в метасистемі дитячого і дорослого світогляду. У відношенні до цієї метасистеми «а» і «анти-а» постулати є підсистемами, окремими випадками, конструктивними елементами. Функціональне навантаження антисвіту, витвореного в дитячому фольклорі, зафіксованому на межі ХІХ-ХХ століть, цілком відповідало психологічним та соціальним потребам дитини.

У підрозділі 2.2 «Формування критичного мислення засобами дитячого фольклору» до аналізу цього жанрового масиву застосовується теорія критичного мислення сучасного американського психолога Д. Халперн. Виявлено потужний когнітивний ресурс формування критичного та аналітичного мислення засобами дитячого фольклору. У кожному з жанрів присутня принаймні частина складових критичного мислення: планування своїх дій заздалегідь, гнучкість мислення, уміння виправляти свої помилки, метакогнітивний моніторинг, пошук компромісних рішень. Всі ці складові присутні у розгорнутих варіантах тексту «Пішла киця по водицю». Відтак вважаємо, що традиційний український дитячий фольклор може бути сьогодні одним з засобів формування критичного, аналітичного, логічного, творчого мислення.

У результаті аналізу явища прогностики в українському дитячому фольклорі як способу опанування феноменами часу і простору (у підрозділі 2.3) виявлено, що прогнозування в українському дитячому фольклорі реалізується насамперед в ідеальному образі майбутньої людини.

Прогностичні спроби присутні не лише у змісті, але й у римуванні. Римі як логічній і очікуваній послідовності також властивий прогностичний механізм. Початок фрази потребує продовження у певному віршовому розмірі. Це помітно, коли дитина починає підспівувати незнайому пісню, інстинктивно прогнозуючи її наперед. Прогностичний механізм використовується на дуже короткий проміжок часу. Така сконденсованість сприяє його швидкому вдосконаленню й активізації моделювання простору. Він спрацьовує в усіх іграх «із зав'язаними очима», а також у закличках, примовках до комах, птахів. У колискових та прозивалках часто присутнє бажання зазирнути в майбутнє. Особливо це стосується соціальної складової образу ідеальної людини. Прогнозуючи своє майбутнє родинне життя, дитина послуговується системою культурних стереотипів, засуджуючи негативні якості та стиль поведінки під впливом максим народної моралі.

Третій розділ дисертації - «Етичні чинники формування світогляду дитини» пропонує розгляд та аналіз цієї проблеми у двох напрямках. У підрозділі 3.1 розглядаються максими народної моралі в дитячій інтерпретації на матеріалі колискових і прозивалок. Позитивні риси майбутнього дорослого (чесність, працьовитість, турбота про ближнього) протиставляються великому спектру негативних рис і стає об'єктом жорсткої критики у колискових. При цьому в колискових завжди існує альтернатива до хибного вчинку як своєрідна директива у напрямку до ідеалу.

Прозивалки є однією з найяскравіших форм втілення віри у сугестивну силу слова. Вони створюють цілу серію міфологічно-карнавальних образів - невмивака, ненажера (причому часто цей персонаж харчується мешканцями хтонічного світу), легковажний гульвіса-спокусник; водночас у них формується певний поятійний міфологічний простір. У цьому просторі той, кого прозивають, силою слова і фантазії піднімається над дійсністю. Оскільки, за З. Фрейдом, кожна людина підсвідомо прагне вирватися поза площину культурних норм і настанов, прозивалки виступають як надзвичайно місткий жанр для успішного формування особистості та її світогляду, будучи одночасно засобом насадження та скасування культурних стереотипів.

За принципом «від зворотного» у прозивалках вимальовується певний образ ідеальної людини. Вона мало їсть і спить, багато і старанно працює, вміє впоратися зі скрутною ситуацією, як правило поводячись відповідно до культурних стереотипів, охайно вбирається, щедра, успішна. Маючи поле вибору між позитивними і негативними якостями і вчинками, активізуючи критичне мислення, дитина може прогнозувати власне майбутнє в ореолі ідеалу. Цей ідеал є таємним двигуном, що спрямовує зусилля вихователів, зближуючи бажане і дійсність.

У підрозділі 3.2 проведено аналіз інтерпретації мотивів смерті та страждання в українському дитячому фольклорі. Такі події, як смерть (зокрема самогубство), каліцтво, нещасний випадок, серйозно бентежать дитину, а відтак згадки про них дуже частотні у дитячому фольклорі. Якщо скласти разом згадки про вказані події, може скластися враження суцільного негативу. Але контекст, у який ці події поміщені, має дещо інше, а часто і протилежне емоційне забарвлення. Причина цього криється, зокрема, у системі поведінкових стереотипів, які насаджувалися дитині змалку.

Мотив смерті має кілька планів втілення, кілька іпостасей. У веснянках дівчинка, прогнозуючи своє майбутнє, зміну соціального статусу, визначає кілька варіантів розвитку життєвого сценарію, точніше три: смерть, весілля або незмінний статус. Якщо ж смерть, то або до пекла, або до неба. Оптимізм у сприйнятті смерті походить з уявлення про циклічність життя, а отже зі сподівання на відродження у майбутньому циклі, сприйняття смерті як тимчасового завмирання (гра «Подоляночка»). Пісня і хоровод, що символізує коло, циклічність, здатні відродити головну героїню до танцю, до життя. Завдяки грі, у якій дитина сприймає уявну ситуацію як реальну, подія смерті тлумачиться як тимчасова, всесильність людини здатна змінити навіть цю ніби остаточну, кінцеву ситуацію.

Існує ціла серія творів у материнській ліриці (колискові) і власне дитячому фольклорі (пісеньки, колядки та щедрівки), які описують хаотичне каліцтво одразу кількох людей. Накопичення таких страхітливих подій дещо нагадує сучасні фільми жахів, або дитячі страшилки. Очевидно, в такий спосіб діти, а також дорослі, коли йдеться про колисанки, задовольняють потребу переживати сильну нервову напругу, тренують психіку для вміння при потребі подолати жах, вгамувати негативні емоції. У колискових це поєднується із заспокійливим ритмом, у колядках, навпаки, з бурхливим святковим піднесенням. Таким чином, у різних жанрах дитячого фольклору закладено сукупність механізмів сприйняття та переживання смерті та інших подій, що викликають негативні емоції. Ці механізми закорінені в тлумаченні цих подій культурою дорослих і в особливостях і потребах дитячої психіки.

У висновках синтезовано результати дисертаційної роботи.

Полістадіальність дитинства дозволяє прослідкувати, як відбувається процес розвитку дитини, її мислення, мови, як складається її світогляд, які психологічні константи, емоційні та «культурні» переживання домінують у різні часи дитинства, що зумовлює зміну одних співзвучних певному вікові жанрів дитячого фольклору іншими. Цей процес має певну послідовність:

завдяки колисковим відбувається локалізація та починається класифікація складників дитячого простору дорослими, а також іноді присутні перші вправи на руйнацію цілісності світу: описуються хаотичне каліцтво одразу кількох людей. Очевидно, в такий спосіб діти, а також дорослі, коли йдеться про колисанки, задовольняють потребу переживати сильну нервову напругу, тренують психіку для вміння при потребі подолати жах, гамувати негативні емоції, поєднуючи опис хаосу із заспокійливим ритмом погойдування;

завдяки пестушкам, потішкам, забавлянкам, що реалізують співдію слова і дотику, активізується співвіднесення себе і світу через поєднання тактильних, слухових і зорових вражень;

наступний крок - класифікація основних складників міфологічного простору, при цьому відбувається називання предметів і явищ у переліку і осмислення їх взаємодії шляхом запитально-відповідного діалогу);

і, врешті, застосування і видозміна запропонованих структур - перетворення світу у таких жанрах, як небилиці (поєднання непоєднуваного), пародії на молитви (десакралізація певних жанрів і образів), прозивалки (критика, іноді навіть паплюження певних якостей своїх недругів, а іноді і товаришів), а також дитячі колядки, в яких колядник погрожує руйнацією, якщо його належно не обдарують.

Якщо перші три етапи здебільшого сприяють формуванню картини світу, то на четвертому етапі дитина, беручи на озброєння власну фантазію, творчий потенціал та залучаючи весь можливий «інструментарій» із культури дорослих, творить картину антисвіту, яка відповідає її потребам у розвитку та співвідноситься з антисвітом дорослих у частині схеми її побудови. Мається на увазі система карнавалу, у якій також діяли механізми оксюморону, десакралізації, порушення норм та навмисного виокремлення та посилення негативних рис і властивостей.

Проаналізовано також варіанти дії механізмів прогнозування в дитячому фольклорі. Вміння вибудовувати перпективу, структурувати свої сподівання в часі, підпорядковуватися часо-просторовим координатам вважалося в народі дуже позитивними здатностями. У закличках дитина прогнозує і певним чином хоче вплинути на ситуацію довкола себе, у примовках до комах і птахів хоче дізнатися про свою долю. У пісеньках часто відображається умова, за якої стануться певні події. У колядках і щедрівках проекція на майбутнє присутня у побажаннях. Прогностичні моделі необхідні для розвитку когнітивного потенціалу, оскільки для того, щоб відповісти на питання «Що буде, якщо..?», необхідно володіти навиками абстрактного і логічного мислення.

У аналізі переліку та способу дії основних когнітивних механізмів було взято за основу працю американського психолога Д. Хаперн «Психологія критичного мислення», ознаки цих механізмів були віднайдені у дитячому фольклорі. Оскільки результатом когнітивного процесу має стати такий рівень мислення, який придатний до належного сприйняття та аналізу інформації та реалій з навколишньої дійсності для успішного існування людини, у кожному з жанрів українського традиційного дитячого фольклору було здійснено пошук та віднайдено принаймні частину складових критичного мислення: здатність планувати свої дії заздалегідь, гнучкість мислення, уміння виправляти свої помилки, метакогнітивний моніторинг, пошук компромісних рішень. Відтак вважаємо, що традиційний український дитячий фольклор може бути сьогодні одним з засобів формування критичного мислення.

Як засвідчує проведене дослідження, дитячий фольклор, будучи однією з форм втілення дитячої субкультури, є надзвичайно важливим засобом формування, збереження і трансляції картини світу. Вона частково видозмінюється у різних жанрах і видах дитячого фольклору. У колискових усе обертається довкола дитини, у пізніших вікових жанрах цей центр зміщується або і розпорошується. Спочатку дитина спонтанно накопичує певний набір культурних констант, а потім поступово починає сама його формувати і видозмінювати відповідно до своїх потреб, що втілюється в іграх, іграшках, фольклорі. Визначено закономірність зміни одних співзвучних певному вікові жанрів фольклору іншими. Прослідковано, як відбувається процес розвитку дитини, її мислення, мови, як закладається її світогляд під впливом певної культурної спільноти, які психологічні константи, емоційні та «культурні» переживання домінують у різні часи дитинства. Рушійною силою формування світогляду є потужні когнітивні можливості українського традиційного дитячого фольклору, які мають визначальне значення у відтворенні кращих якостей українського народу. В дослідженні когнітивних функцій та імпліцитних можливостей формування світогляду засобами українського традиційного дитячого фольклору розглянуто основоположні для розуміння, трактування та перетворення оточуючої дійсності проблеми: формування критичного (аналітичного) мислення, процесу прогнозування, інтерпретації мотивів радості та страждання, побудови антиномії «світ-антисвіт». В умовах пошуку дієвих засобів розвитку сучасної дитини такий потужний спектр когнітивних можливостей, закладений у традиційному фольклорі, реалізує дві мети - розвитку дитини та її етнізації, формування ще на підсвідомому рівні приналежності до певної культурної спільноти.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Левчук Я.М. Мистецтво дитячого словесного живопису / Я.М. Левчук // Початкова школа. - 1998. - № 12. - С. 53-54.

2. Левчук Я.М. Прогностичне начало в українському дитячому фольклорі / Я.М. Левчук // Етнічна історія народів Європи: Традиційна етнічна культура слов'ян: зб. наук. праць / відп. ред. В.К. Борисенко. - К.: Стилос, 1999. - С. 74-77.

3. Левчук Я.М. «Дитина в звичаях і віруваннях українського народу» М.Ф. Грушевського як явище української етнології та фольклористики / Я.М. Левчук // Літературознавчі студії: зб. наук. праць / відп. ред. Г.Ф. Семенюк. - К.: Київський національний університет ім. Т. Шевченка, Інститут філології, 2005. - Вип. 14. - С. 198-202.

4. Левчук Я.М. Система координат українського дитячого фольклору (на матеріалі колискових, пестушок, потішок, забавлянок, ігрових пісеньок та віршиків, записаних у кінці ХІХ-на початку ХХ століття та сучасних записів) / Я.М. Левчук // Сучасні літературознавчі студії. Дитина і світ: Проблеми культурного діалогу: зб. наук. праць / гол. ред. В.І. Фесенко. - К.: Вид. центр КНЛУ, 2005. - Вип. 2. - С. 62-70.

5. Левчук Я.М. Формування критичного мислення засобами дитячого фольклору / Я.М. Левчук // Народна творчість та етнографія. - 2006. - № 3. - С. 96-102.

6. Левчук Я.М. До інтерпретації мотивів смерті та страждання в українському дитячому фольклорі / Я.М. Левчук // Сучасні літературознавчі студії. Радість і страждання як чинники культури: зб. наук. праць / гол. ред. В.І. Фесенко. - К.: Вид. центр КНЛУ, 2006. - Вип. 3. - С. 104-109.

Размещено на Allbest.ru