Загальна характеристика оп-арту як художньої течії другої половини ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського

Інститут педагогіки, психології та мистецтва

Реферат

Загальна характеристика оп-арту як художньої течії другої половини ХХ ст.

Виконала:

Студентка ІІІ курсу

Групи А

Коляда Наталія

Вінниця 2011

Напрям абстрактного мистецтва, що почав розвиватися в 1960-ті роки.

Оп-арт (англ. Op-art - скорочений варіант optical art - оптичне мистецтво) - художня течія другої половини 20 століття, що використовує різні зорові ілюзії, засновані на особливостях сприйняття плоских і просторових фігур. Течія продовжує раціоналістичну лінію техніцизму (модернізм). Сходить до так званого "геометричного" абстракціонізму представником якого був В. Вазарелі (з 1930 по 1997 р. працював у Франції) - основоположник оп-арту. Можливості Оп-арту знайшли деяке застосування в промисловій графіці, плакаті, зображальному мистецтві.

Основні представники оп-арту: Вазарелі В. (Франція), Райлі Б. (Англія), Ешер М.К. (Нідерланди), Кітаока А. (Японія), Колейчук В. (СРСР), де Веккі А., Марі К. (Італія), Ібаррола Д. (Іспанія), Мак Гравеніц Х. (Германія), Герстнер Т. (Швейцарія).

Напрямок оп-арту (оптичного мистецтва) зародився в 50-і роки всередині абстракціонізму, хоча цього разу в іншому його різновиді - геометричній абстракції. Його поширення як течії відноситься до 60-х рр. XX ст. Перші дослідження в області Оп-арту відносяться до кінця XIX ст. Ще в 1889 г. у щорічнику "Das neue Universum" з'явилася стаття про оптичні ілюзії німецького професора Томпсона (Thompson), який використовуючи чорно-білі концентричні окружності створював враження руху на площині: колеса на малюнках Томпсона "обертаються" і кола "переливаються". Але це було більш наукове дослідження особливостей зору, ніж мистецтво.

В 1955 р. у Парижі Оп-арт експонувала у своїй галереї Denis Rene. Але всесвітню популярність оп-арт отримав в 1965 р. після Нью-Йоркської виставки "Чутливе око" (The Responsive Eye) у музеї сучасного мистецтва. На виставці «Арте-Фієра-77», що проходила в 1977 році в Болоньї, демонструвалися твори художників цього напрямку - Віктора Вазарелі, Енніо Фінци й інших. Художники оп-арту нерідко поєднуються й виступають інкогніто: група Н. (Падуя), група Т. (Мілан), група Зеро (Дюссельдорф), група пошуків візуального мистецтва, очолювана Віктором Вазарелі, яка дала початковий поштовх руху оп-арту.

Художники оп-арту використовували різні зорові ілюзії, спираючись на особливості сприйняття плоских і просторових фігур.

Оптичне мистецтво - мистецтво оптичних ілюзій, що опирається на особливості візуального сприйняття. Сприйняття малюнка засноване на оптичній ілюзії: зображення існує не тільки на полотні, але в дійсності й в очах, і в голові глядача.

Оптичний живопис ґрунтується на зорових ілюзіях, які виникають при сприйнятті деяких конфігурацій на площині. Наприклад, при розгляді чорних і білих концентричних окружностей, що чергуються, з'являються їх промені, що перетинаються, які обертаються на зразок пропелера. Креслення куба, на якому позначені всі його ребра, виявляється для ока нестійким, і його грані постійно міняються місцями, то висуваючись уперед, то відступаючи в глибину. При перетинанні відрізка прямої штрихами може виникнути відчуття ламаної лінії. Взаємне накладення двох геометричних (наприклад, кільцевих) структур дає ефект хвиль. Яскрава й різко позначена форма провокує так званий послідовний образ, тобто ілюзорну форму тієї ж конфігурації й контрастного кольору.

Ілюзія - оманливе сприйняття реально існуючого об'єкта. Містить в собі дев'ять видів:

оптична,

фізіологічна,

органічна,

перейдолічна,

фізична,

вербальна,

звукова,

афективна,

ілюзія усвідомленості.

Оптична ілюзія є родоначальником оп-арту. Містить в собі на наступні групи:

І. Аналітична:

1. анаморфози (метафізичний живопис): Гольбейн Г., Далі С., да Вінчі Л., Ліппі Ф., Термес Д., Ороз І.;

2. неможливі об'єкти: Колейчук В., Ороз І., Эшер М. К., Рейтерсверд О., Пентроуз, дель Пре С., де Мей Ж., Вазарелі В.;

3. імп-арт: Реутерсвард О., Эшер М. К., Іббісон М., де Мей Ж., Фаркаш Т., Пучків С.;

4. тесселяція: Эшер М.К., Кеплер Й., Мозер К., Холлістер Д., Фатауер Р.;

5. фрактали: Мандельброт Б., Мітчелл К., Фатауер Р., Эшер М.К.;

6. стрічка Мебіуса: Біль М., Коллінз Б., Эшер М.К.;

7. багатогранники: Эшер М.К., Холлістер Д.

ІІ. Оптико-геометрична (зорово-сприймальна):

розмір;

конфігурація;

маса;

колір;

контраст;

рух;

глибина;

фактура;

текстура.

Оптико-геометричний компонент оп-арту проявляється у таких ілюзіях:

ілюзія Понцо, ілюзія Місяця, ефект близнюків, ефект Трокслера, ефект телевізора, ілюзія Еббінгауза, кімната Еймса, стерео ілюзії, перевертиши, камуфляжи, подвійні зображення.

ІІІ. Емоційна. Виявляється на підсвідомому рівні. Проявляється у галюцинаціях, мареннях.

Виходячи з цього, можна простежити зв'язок деяких частин ілюзії із групами оп-арту.

Перейдолічна ілюзія, при якій зі складних візерунків виникають і поступово розвиваються складні фантастичні картини, має подібність з емоційною оптичною ілюзією.

На фізіологічному рівні компонент оп-арту оптико-геометрична ілюзія тісно взаємопереплітається з гештальтпсихологією та контрастною ілюзією за Узнадзе. Ця ж оптична ілюзія домінує з органічною ілюзією (перекручене зорове сприйняття форми, величини, кольору, просторового розташування, стану спокою або руху реально існуючого предмету).

На підсвідомому рівні оп-арт можна зрівняти з функціональною галюцинацією - уявний предмет або явище сприймається на тлі існуючого, діючого на той же аналізатор (наприклад, людина чує людську мову у шереху листі або у дощі).Також це можна назвати ілюзією усвідомленості (за Ясперсом даний вид ілюзій є ознакою формування галюцинацій і марення [6]).

Так само ще існують класична галюцинація та негативна галюцинація, які теж можна зіставити з оптичною ілюзією. За визначенням класична галюцинація - сприйняття неіснуючих реально об'єктів у якості реальних із втратою критичності. Таку ілюзію можна легко простежити у творах оп-артистів.

Негативна галюцинація складніше - неможливість сприйняття реально існуючих об'єктів (наприклад, дорога, повна машин, може здатися порожньою). Такий вид галюцинації можна добре розглянути на прикладі ілюзії Трокслера (прояв феномена полягає в припиненні сприйняття візуального подразника, що займає строго постійне положення стосовно сітківки ока). Вищесказані елементи є феноменами позамежного по відношенню до світу явищами і недоступними остаточному пізнанню. За Кантом І., для позначення даного феномена використовують термін «трансцендентальна ілюзія» елементів інтер'єру.

Було виявлено [4], що оп-арт являє собою композиції, котрі будуються на:

ритмічних повторах;

різких кольорових і тональних контрастах;

перетинаннях спіралевидних і ґратчастих конфігурацій;

на лініях, які звиваються, створюючи ілюзію (оптичний ефект) переміщення форм на площині й у просторі.

Оп-арт прагне досягнення оптичного ефекту за допомогою психофізичного впливу на глядача, змусити рухати нерухомі об'єкти на площині. Суб'єкт сприйняття при цьому залишається нерухомим, як і об'єкт апперцепції. Це пояснюється тим, що оптична ілюзія, яка шукається, побудована на одночасному русі декількох самостійних об'єктів і вимагає напруженої концентрації зорової уваги. Постає потреба в заміні класичної перспективи на новий оптичний простір - віртуальний. Через рух, який виникає на багатофокусному віртуальному рівні, площинне сприйняття твору руйнується і виникає відчуття нового рухливого простору.

В оптичному живописі елементи розташовуються так, щоб не допустити становлення цілісної структури.

Засоби образної виразності в оп-арті:

колір (контрастний, м'який),

світлотінь геометричний малюнок (точки; лінії: криві, спіралі),

перспектива (лінійна, повітряна, кольорова).

Наприклад, чергування білих і чорних концентричних кіл створюють ілюзію перетинання променів накшталт пропелеру. Або накладення одне на одного геометричних структур дає ефект іррадіації, рухливих хвиль тощо. В результаті численних накладень або суміщень різних орнаментів виникає ефект «подвійних образів».

Оптичні ілюзії допомагають виявити деякі закономірності зорового сприйняття, тому їм приділяли велику увагу психологи.

Сконструйовані ними візуальні тести мали експериментальний характер. При сприйнятті реальних об'єктів ілюзії виникають рідко. Тому, щоб виявити сховані механізми людської перцепції, необхідно було поставити око в незвичайні умови, змусити його вирішувати нетипові завдання. Досвідчені графічні зразки, створені, наприклад, школою гештальтпсихології, привели до формулювання деяких правил, по яких протікає процес зорового сприйняття.

Завдання оп-арту - обдурити око, спровокувати його на неправильну реакцію, викликати "неіснуючий" образ. Візуально суперечлива конфігурація створює нерозв'язний конфлікт між фактичною формою й видимою формою.

Оп-арт навмисно протидіє нормам людської перцепції. Дослідження психологів показали, наприклад, що око завжди прагне організувати хаотично розкидані плями в просту систему (гештальт). В оптичному живописі, навпаки, прості однотипні елементи розташовуються так, щоб дезорієнтувати око, не допустити становлення цілісної структури. Так, у картині Віктора Вазарелі “зау-Дзета” (1964) квадрати й ромби безупинно перебудовуються за схемою грецьких букв, але так і не поєднуються в певну конфігурацію. В іншій роботі Вазарелі - "Наднові" (1959-1961) - дві однакові контрастні форми створюють відчуття спалаху, що переміщується, сітка, яка покриває поверхню, через якийсь час відділяється й зависає, а вписані у квадрати кола зникають і знову з'являються в різних точках. Площина безупинно пульсує, то проявляючись у миттєвій ілюзії, то знову замикаючись у безперервну структуру. Назва картини наштовхує на уявлення про вибухи космічної енергії й зародження наднових зірок.

Безупинно коливні поверхні "надсенсорних" картин заводять сприйняття в тупий кут, викликають зоровий шок. Особливо сильного удару зазнавав нервовий апарат глядача на тих виставках, де експонувалися, системи, які рухаються, світяться, відбивають світло. Їхні відвідувачі реагували на "художню ілюзію" головокружінням й непритомністю.

Представники оп-арту стверджували, що їх роботи спонукують глядача до активної співучасті у творчості, оскільки саме око генерує форму, трансформує "матерію" живопису в "енергію" видимого образа (див. судження Х.-Р. Сото: там же, с. 103). У цьому Оп-арт замикається з масовим мистецтвом: "Зближення з формами масових видовищ і атракціонів особливо явно в просторових конструкціях оп-арту: системах, що обертаються, блискають, постійно міняють свій вигляд, мерехтливих площинах, що рухаються й, і об'ємах". Знахідки в цій області Якова Агама, Хесуса-Рафаеля Сото, Карлоса Крус-Дієса, Хуліо Ле Парку, Жоеля Стіна, Джеффри Стіла й інших згодом з успіхом використовувалися в оформленні дискотек, комерційних виставок, світлозвукових шоу й інших масових заходів.

Вазарелі був найяскравішим представником оп-арту завдячуючи як розмаху своєї творчості так і логічної завершеності свого методу. Він досліджував вплив цього мистецтва і його застосування в архітектурі й дизайні що привело до розквіту оп-арту в рекламі й дизайні настільки що навіть виникла небезпека перетворення його в прикладне мистецтво.

Матеріали, які використовували оп-артисти. Щоб досягти зовнішніх оптичних ефектів оп-артисти використовують матеріали, які не застосовуються у живописі і мають поверхню, що відбиває:

метал,

скло,

пластик

Ця ж ціль навела художників на думку використовувати виразні можливості тканини й прозорих матеріалів - улюблений прийом для реклами й друку, що шокує й досягає негайного результату. У цьому ж дусі буде працювати й покоління художників народжених між 1925 і 1930, чия творчість зв'язана головним чином з 1960-ми - вони систематизують попередні відкриття і розширять області застосування оп-арту в повсякденнім житті.

Спираючись на певні психологічні особливості людського сприйняття, художники оп-арту використовували деякі зорові ілюзії. У якості засобів образної виразності тут фігурують колір, контрастний або м'який, що тане в півтонах, і геометризований малюнок у вигляді точок, ліній, кривих, спіралей, ускладнених накладенням або сполученням різних орнаментів, викликючий ефект "вторинних образів", танець, візерунків, що безупинно рухаються й заперечують один одного і додаткових квітів.

Якщо в природі ми бачимо красу навіть там, де панує хаос і відсутній ритм, то Оп-арт, як і людина, яка прагне удосконалити природу, шукає красу й виразність у чіткому, але водночас складному для нашого сприйняття геометричному малюнку, вносячи хаос у наше відчуття форми й простору й таким способом домагаючись певного ефекту. Наше сприйняття прагне організувати видиме для ока зображення хаотично розкиданих кольорових плям у просту систему, Оп-арт, навпаки, користуючись строгими геометричними побудовами руйнує цілісність сприйняття, демонструючи особливості нашої перцепції.

Особливо ясно це виражає імп-арт - неможливе мистецтво, що досліджує властивості просторового сприйняття. Тут ми бачимо зображення об'єктів, що не існують у просторі - елементи зображення тривимірного об'єкта розташовані у взаємозв'язку, що перешкоджає їхньому однозначному сприйняттю. Найбільш відомими представниками цього напрямку є Оскар Реутерсвард, М.К. Ешер, Жос де Мей, Тамаш Фаркаш, Семен Пучків.

Отже, оп-арт (англ. Op-art - скорочений варіант optical art - оптичне мистецтво) - художня течія другої половини 20 століття, що використовує різні зорові ілюзії, засновані на особливостях сприйняття плоских і просторових фігур. Течія продовжує раціоналістичну лінію техніцизму (модернізм). Сходить до так званого "геометричного" абстракціонізму представником якого був В. Вазарелі (з 1930 по 1997 р.працював у Франції) - основоположник оп-арту.

Завдання оп-арту - обдурити око, спровокувати його на неправильну реакцію, викликати "неіснуючий" образ. Візуально суперечлива конфігурація створює нерозв'язний конфлікт між фактичною формою й видимою формою.

Література

оптичний ілюзія образний

1. Арнхейм Р. Новые очерки по психологии искусства. Пер. с англ. - М.: Прометей, 1994. - 352 с.

2. Арнхейм Р. Искусство и визуальное восприятие. - М.: Прогресс, 1974. - 386 с.

3. Клюев М.Ю. Композиция. Соотношение размеров, равновесие масс. - М.: e-book., 2007.

4. Мосин И.Г. Мировое искусство. Оптические иллюзии в живописи и графике. - СПб: ООО СЗКЭО ШКристаллШ, 2007. - 176 с.

5. Рутерсвард О. Невозможные фигуры. - М.: Стройиздат, 1990. - 128 с.

6. Хрестоматия по истории психологии. Под ред. Гальперина П.Я., Ждан А.Н. - М.: Академический Проект, 2003. - 112 с.

7. Шенцев М.В. Контрастная иллюзия в установке Узнадзе. Расширение на 3 и болем объектов / Сайт «Сознание и память», 2004. - http://soznanie-mnema.narod.ru/ kontrillusion.htm.

8. Robert W. Fathauer Tessellations Company Tempe, AZ 85281, USA / Невозможные фигуры в изобразительном искусстве. - http://im-possible.info/russian/articles/vis_math_art/.

Размещено на Allbest.ru