Епістемологічні засади формування поняття розвитку в науках про культуру (В. Дільтей, Баденська школа, М. Вебер)
Огляд концепцій В. Віндельбанда, Г. Ріккерта та інших для встановлення специфіки епістемологічних схем кожної з них. Методом апостеріорного іманентного аналізу окреслено сукупність проблем, породжених історичною констеляцією критичних наук про культуру.
| Рубрика | Культура и искусство |
| Вид | автореферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 14.10.2013 |
| Размер файла | 42,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ КУЛЬТУРИ
УДК [165.65:101.9]:008(043.5)
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук
ЕПІСТЕМОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ПОНЯТТЯ РОЗВИТКУ В НАУКАХ ПРО КУЛЬТУРУ (В. ДІЛЬТЕЙ, БАДЕНСЬКА ШКОЛА, М. ВЕБЕР)
17.00.01 - теорія та історія культури
ФІЛІППОВА ТЕТЯНА МИХАЙЛІВНА
Харків - 2006
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Харківській державній академії культури Міністерства культури і туризму України.
Науковий керівник:
Стародубцева Лідія Володимирівна, доктор філософських наук, доцент, Харківська державна академія культури, професор кафедри історії та теорії культури.
Офіційні опоненти:
Савельєва Марина Юріївна, доктор філософських наук, професор, Центр гуманітарної освіти НАН України, професор кафедри філософії науки і культурології;
Філоненко Олександр Семенович, кандидат філософських наук, доцент, Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, доцент кафедри теорії культури та філософії науки.
Провідна установа: Національний університет "Києво-Могилянська академія", кафедра культурології, м. Київ.
Захист відбудеться "15" лютого 2006 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.807.01 Харківської державної академії культури за адресою: 61003, м. Харків, Бурсацький спуск, 4, Мала зала.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківської державної академії культури за адресою: 61003, м. Харків, Бурсацький спуск, 4.
Автореферат розісланий "13" січня 2006 року.
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Лошков Ю.І.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження визначається процесом оновлення методологічної культури сучасної науки. Ситуація, що склалася на теперішній час у філософських науках, потрактовується багатьма теоретиками як кризова; йдеться про "кінець історії" і "кінець філософії".
На нашу думку, проблема полягає у пошуку визначеності, чи пов'язана вказівка на кризу зі станом дійсності, чи з кризою пізнавальної здібності. Ця криза може бути породжена лонгованим рецидивом субстантивного бачення світу, що ототожнює нормативне з наявним. Руйнування наявного у такій логіці розуміється як знищення нормативного, із чого робиться висновок про кризу розуму як такого.
Актуальність теми зумовлена також відставанням філософських досліджень від швидкості суспільних трансформацій. Зростаюча динаміка соціально-економічних і духовних процесів викликає необхідність пошуку засобів пізнання, які б давали можливість пояснити і розв'язати проблеми, що виникають, притаманними саме нам засобами. Історичний шлях, пройдений нашою країною за останні десятиріччя, свідчить, що некритичне сприйняття і перенесення на власний ґрунт загальних стандартів приводить до трагічних наслідків. Отож, схема "абстрактної форми, втіленої в конкретному змісті", демонструє свою недієздатність.
Між тим, кожний історичний період надає власну, унікальну актуальність розгляданню теоретичної спадщини. Саме точка зору конкретного історичного суб'єкта пізнання, що мислить із власної культурної констеляції, надає можливість надихнути життям муміфіковані рештки духовного минулого.
Актуальність нашого досліду визначається ще і тим, що сучасна наратологія і деякі напрямки аналітичної філософії використовують критицизм як методологічну основу. Ускладненість розуміння цих течій у пострадянських країнах може бути пояснена відсутністю традицій мислення в дусі філософського критицизму та викоріненням паростків неокантіанства.
Зрештою, процес оновлення методологічної культури сучасної науки, зміна парадигми новітніх наукових програм вимагають входження вітчизняної філософської думки в контекст європейської філософії, і у тому числі творчого засвоєння досягнень філософії культури критицизму.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана за тематичним планом наукових досліджень ХДАК на 2001-2005 рр. і є складовою частиною теми "Проблеми історії та теорії культури".
Мета і задачі дослідження. Мета роботи - визначити епістемологічні засади формування поняття розвитку в критичних науках про культуру (критична філософія життя В. Дільтея, Баденська школа, неокантіанство М. Вебера).
Досягнення мети забезпечується вирішенням задач:
провести аналіз концепцій В. Дільтея, В. Віндельбанда, Г. Ріккерта, М. Вебера для встановлення специфіки епістемологічних схем кожної з них;
визначити спільні напрямки тематизування у авторів;
провести порівняльний аналіз для виявлення точок тематичного дотику їх теорій;
привести теми до "спільного знаменника" - мисленого зв'язку наукових проблем історичної констеляції критичних наук про культуру.
Об'єкт дослідження - поняття розвитку в науках про культуру.
Предмет дослідження - епістемологічні схеми формування поняття розвитку у концепціях В. Дільтея, Баденської школи, М. Вебера.
Методи дослідження. Для реалізації поставлених задач були прийняті такі положення: розділення основи буття і основи пізнання; позиція конкретно-історичного суб'єкта пізнання; розгляд у ракурсі категорій "частина - ціле". У ході дослідження були використані іманентний, апостеріорний та аналітичний підходи.
Наукова новизна одержаних результатів:
уперше у вітчизняній філософії та культурології здійснено порівняльний аналіз концепцій В. Дільтея, В. Віндельбанда, Г. Ріккерта, М. Вебера у ракурсі поняття розвитку;
показано, що дослід історичного розвитку як складова частина критичних наук про культуру має бути представлений в їх іманентному контексті, тобто як проблема формування поняття розвитку. Звідси також випливає прийняття такого тематизування, яке спільне розглядуваним теоріям: співвіднесення теоретичного і практичного, конститутивного і методологічного, нормативного і емпіричного, установлення загальнозначущості;
відзначено, що проблема формування поняття розвитку вирішується критичними науками про культуру не способом формування теоретичної моделі, що віддзеркалює процес реального розвитку і визначає його матеріальні рушійні сили. Її вирішення представляє собою ту чи іншу епістемологічну схему проектування пізнавальної здібності на матеріал історичної дійсності;
виявлено, що оскільки сама логічна структура цієї схеми передбачає співвіднесення історичної реальності з теоретичною формою, то її метою є установлення ступеня відповідності "даного" і "заданого". Дуалізм цієї схеми приводить до подвійної ролі концепту "розвиток". З одного боку, поняття розвитку репрезентує вектор руху самого наукового знання. З іншого, - під ним розуміють теоретичну конструкцію, яка вибудовує факти дійсності у причинно-наслідковий ряд;
відзначено, що формування поняття розвитку логічно пов'язане з установленням загальнозначущості у тій чи іншій критичній епістемі. Результатом визначення загальнозначущості є теоретико-пізнавальне обґрунтування ролі індивіда як джерела історичного руху, що є спільним для усіх розглядуваних теорій;
на відміну від розповсюдженої у вітчизняній літературі оцінки В. Дільтея як представника філософського ірраціоналізму його учення кваліфікується як критична філософія життя. Установлено логічний зв'язок схематизму чистих розсудочних понять І. Канта і схематизму категорій життя В. Дільтея;
проведено комплексний порівняльний аналіз концепцій В. Віндельбанда і Г. Ріккерта. Установлені відмінності методів розділення природничих наук і наук про культуру, способів розмежування нормативного і генетичного методів, визначень поняття історичного розвитку культури, теоретичного віднесення до цінності Г. Ріккерта і оцінкового судження В. Віндельбанда, механізмів установлення цінностей. Здійснено аналіз схеми дедукції понять із мети наук про культуру Г. Ріккерта; виявлено подвійну еквівокацію, що міститься у цій схемі. Поняття розвитку представлене як логічна ланка дедуктивної послідовності понять у науках про культуру. Уперше як теоретико-пізнавальний фундамент розмежування природничих наук і наук про культуру представлено поділ конститутивних і методологічних форм у концепції Г. Ріккерта. Уточнено інтерпретацію визначення культури як предметного поняття історії;
уточнено смисл веберівської інтерпретації розуміння. Представлено поділ ціннісного і каузального аналізу як наслідок логічного розмежування конститутивних і методологічних форм. Сформульовано поняття розвитку М. Вебера у його двоїстості: як конструкції історичного причинно-наслідкового ряду і як формації ідеального типу розвитку для порівняння з ним розвитку історичної дійсності. Подано інтерпретацію ідеально-типових понять як результату синтезу конститутивних і методологічних форм. Уточнено інтерпретацію способу розділення природничих наук і наук про культуру М. Вебера;
для вирішення поставлених задач упроваджено метод апостеріорного іманентного аналізу.
Практичне значення одержаних результатів. Матеріали та результати дисертаційної роботи можуть бути використані для розробки академічних курсів теорії та історії культури, історії філософії. Особливо вартісними вони будуть для підготовки спецкурсів та спецсемінарів, присвячених філософії культури.
Методи, використані у дослідженні, можуть бути взяті за основу у подальших студіях з теорії культури. Вони дають можливість розширити понятійно-методологічний апарат наук про культуру.
Апробація результатів дослідження. Головні положення і висновки дослідження повідомлялися та обговорювалися на засіданнях кафедри філософії Волинського державного університету ім. Лесі Українки, теоретичному семінарі кафедр філософії та політології, теорії та історії культури Харківської державної академії культури. Найважливіші питання дисертації доповідались на всеукраїнських і міжнародних конференціях: Науково-практичній конференції молодих вчених "Методологія сучасних наукових досліджень" (Харків, листопад 2003), IV Міжнародній науково-практичній конференції "Освіта і доля нації" (Харків, грудень 2003), Міжнародній науковій конференції "Людина - Світ - Культура" (Київ, квітень 2004) і ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції "Динаміка наукових досліджень 2004" (Дніпропетровськ, червень 2004), ХІ Харківських міжнародних сковородинівських читаннях "Філософія і література" (Харків, вересень 2004), І Міжнародній науково-практичній конференції "Науковий потенціал світу'2004" (Дніпропетровськ, листопад 2004).
Публікації. Основні положення дисертації знайшли відображення у дев'яти публікаціях, у тому числі 3 статтях, надрукованих у виданнях, затверджених ВАК України.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів (що містять 13 підрозділів), висновків та списку використаних джерел (369 позицій, із них 29 - іноземними мовами). Повний обсяг дисертації - 219 сторінок (у тому числі 189 сторінок основного тексту і 30 сторінок бібліографії).
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, показується зв'язок з науковими програмами, планами, темами, визначаються мета і задачі дослідження, окреслюються об'єкт і предмет, викладаються методи дослідження, характеризуються наукова новизна та практичне значення роботи.
Перший розділ "Джерела та методологічна база" складається з двох підрозділів.
У першому підрозділі "Огляд літератури" дається аналіз ступеня наукової розробки проблеми. Указується, що окремі аспекти критичних наук про культуру висвітлювалися у публікаціях як вітчизняних, так і зарубіжних авторів. На початку ХХ ст. російські учені О. Лаппо-Данилевський, С. Франк, Г. Шпет, Б. Яковенко досліджували творчість В. Дільтея, В. Віндельбанда, Г. Ріккерта, М. Вебера. Ці автори аналізували потрактування специфіки наук про культуру, співвіднесення психології, логіки і теорії пізнання як складових, що обумовлюють їх метод. Роботи Г. -Г. Гадамера, Е. Гуссерля, М. Гайдеггера продовжують розгляд проблем, сформованих критичними науками про культуру.
Творчість В. Дільтея отримала висвітлення у роботах радянських філософів В. Бібіхіна, С. Земляного, І. Кона, Р. Куліс, С. Одуєва. Значну цінність становлять монографії С. Кошарного і М. Плотнікова.
У вітчизняній літературі (В.Ф. Асмус, К.С. Бакрадзе, О.С. Богомолов, О.Л. Вайнштейн, Б.Т. Григорьян, Б.В. Марков, З.М. Мелещенко, Н.В. Мотрошилова, С. І. Попов, Л.В. Скворцов, Є.П. Сітковський, Г.В. Тевзадзе, М.В. Яковлєв) досліджено окремі положення теорії Баденської школи неокантіанства: відокремлення наук про культуру від наук про природу, гносеологічний та аксіологічний аспекти. Глибоко вивчена трансформація кантівської філософії у неокантіанстві, показана відмінність кантівських апріорних форм і понять від норм і цінностей Баденської школи.
Теоретична спадщина М. Вебера була піддана аналізу вітчизняними і зарубіжними ученими М.А. Баргом, В.В. Бібіхіним, Л.В. Гудковим, А.Г. Здравомисловим, Л.Г. Іоніним, Н. Ірібаджаковим, Г. Корфом, Б.Г. Капустіним, Дж. Льюїсом, В.П. Макаренком, А.І. Неусихіним, О.І. Патрушевим, Р.П. Шмаковою. Особливо плідним у царині вивчення критичних наук про культуру є доробок П.П. Гайденко і Ю.М. Давидова.
У сучасній зарубіжній літературі є значний пласт досліджень, які ґрунтуються на теоретичній спадщині критичних наук про культуру. Це роботи Ф. Анкерсміта, М. Бевіза, Д. Бейтса, Ст. Беррі, Е. Гомбріха, Б. Грьотхойзена, Е. Ермарт, Г. Іггерса, Д. Карра, Д. Мегілла, В. Моммзена, Е. Пелті, Ю. Пітерса, Ф. Помпера, Е. Реймонда, Фр. Рінгера, Р. Торстендаля, К. Фогу, Дж. Холла. Ці роботи присвячені проблемам кризи історизму, постмодерній філософії історії, методологічним засадам історичної метатеорії та історичної наратології.
Аналіз літератури показує, що у вивченні критичних наук про культуру накопичено значний матеріал, але досі бракує досліджень, які б ставили за мету висвітлення іманентного смислу тематики, сформульованої самими В. Дільтеєм, В. Віндельбандом, Г. Ріккертом, М. Вебером. При цьому вирішенню проблеми розвитку у критичних науках про культуру не присвячено жодної наукової роботи.
У другому підрозділі "Методологія дослідження" шляхом розгляду існуючих методологічних підходів вироблений власний метод дослідження, який базується на:
прийнятті проведеного І. Кантом розділення основи буття і основи пізнання;
дотриманні логічного аспекту розгляду, орієнтованого на фіксацію конкретних методів розв'язання логічних проблем, сформованих історичною констеляцією критичних наук про культуру;
необхідності встановлення особливого авторських точок зору - культурної специфіки досліджених концепцій, які в такий спосіб приводяться до поняття об'єкту наук про культуру, розробленого їх авторами;
історичному підході - розгляді сталої історичної констеляції в науках про культуру. При цьому ми застосовуємо метод історичного розгляду науки Т. Куна;
упровадженні позиції конкретно-історичного суб'єкта пізнання;
принципі апостеріорності, у відповідності до якого тільки проведений аналіз може бути основою для побудови теоретичних схем;
іманентному підході, який передбачає виявлення непослідовностей і внутрішніх суперечностей у самих досліджуваних теоріях, а не застосування до них контраргументів, запозичених з інших філософських теорій;
аналітичному принципі, що передбачає виділення основних тем досліджуваних концепцій, встановлення горизонтальних логічних реляцій між варіантами їх інтерпретацій і вертикальних тематичних реляцій з концепціями, що є їх науковими джерелами і спадкоємцями. Таким чином, метод дослідження може бути визначений як метод апостеріорного іманентного аналізу.
У другому розділі "Місце поняття розвитку в науках про дух В. Дільтея", який складається з двох підрозділів, подано характеристику ролі поняття розвитку в критичній філософії життя В. Дільтея.
У першому підрозділі "Обґрунтування наук про дух і задача критики історичного розуму" досліджується, як вихідні філософські постулати, які приймає автор, обумовлюють необхідність створення фундаменту наук про дух.
Висвітлюється принципова відмінність методологічних засновків учення В. Дільтея від критицизму І. Канта. У той же час підкреслюється логічна спадкоємність критики історичного розуму. Дається характеристика принципу феноменальності, який є способом даності матеріалу наук про дух, що фундує їх особливу теоретико-пізнавальну природу. Розглядається авторське визначення предмету і методу наук про дух, який представляється як метод історичного розгляду. Робиться висновок, що експлікація поняття розвитку набуває значення однієї з центральних тем учення В. Дільтея. В результаті розгляду співвідношення типів суджень в науках про дух визначається метод установлення загальнозначущості у концепції В. Дільтея.
У другому підрозділі "Поняття розвитку: від регулятивної ідеї "Описової психології" до схематизму категорій життя" поняття розвитку розглядається у трьох ракурсах:
1) як регулятивна ідея аналітичної психології;
2) як розвиток у "зовнішньому світі";
3) як центральний елемент схематизму категорій життя.
При розгляді аналітичної психології визначається зміст її понять. Показується їх зв'язок із рухом часу. З цією обставиною пов'язуються обмеженість методу інтроспекції і потреба у застосуванні історичного методу. Отже, епістемологічно обґрунтовується необхідність останнього. Розглядається іманентно-телеологічний характер душевної структури.
Визначається регулятивна роль поняття розвитку, за допомогою якого конструюється ряд психологічних понять, що відтворює телеологічну природу душевної структури. Встановлюється логічна спорідненість цієї ролі регулятивній ролі ідей розуму І. Канта.
Розгляд поняття розвитку як форми життя у зовнішньому світі виходить із кореляції "зовнішнього і внутрішнього". Тиск середовища є зовнішньою межею, яку долає індивід. Але основою розвитку є необхідність подолання внутрішньої межі. Постійне збереження балансу між існуючою межею можливостей і свободою вибору є іманентним джерелом розвитку. Отож, культура епохи має бути розглянута як спосіб, в який структурний взаємозв'язок душевного життя розповсюджується назовні. Історія філософії має представити "послідовність життєвих позицій людської душі". Саме тут треба застосувати історичний метод дослідження.
У ході аналізу схематизму категорій життя дається визначення кожній категорії. Робиться висновок, що кожна з них містить у собі уявлення про рух у часі. Таким чином, "ідея розвитку" міститься всередині кожної категорії. Отже, набуття поняттям категоріального статусу пов'язане з можливістю розгортання часової структури у його смисловому полі. Субстратом визначення категорії виступає процес розуміння.
Проводиться порівняльний аналіз схематизму чистих розсудочних понять І. Канта і схематизму категорій життя В. Дільтея. Дається власна інтерпретація логічної ролі часу у формуванні схеми.
Третій розділ "Проблема історичного розвитку культури в концепції Баденської школи неокантіанства", який складається з чотирьох підрозділів, присвячений аналізу дедуктивної схеми понять у науках про культуру і визначенню місця поняття розвитку у цій схемі.
У першому підрозділі "Критицизм як філософія культури" розглянуті вихідні принципи концепції школи. В якості її засновків представлені філософські системи І. Канта та Й.Г. Фіхте. Проведений аналіз підходу В. Віндельбанда і Г. Ріккерта до визначення предмету і методу наук про культуру, а також поняття "розвитку культури". Висвітлена специфіка концепції школи, як встановлення зв'язку форми і матеріалу наук про культуру, відповідно до її методологічних і конститутивних форм.
У другому підрозділі "Утворення поняття історичного індивідуума" започатковується аналіз схеми дедукції понять у Г. Ріккерта. Розглядається теоретичне віднесення до цінності як метод визначення "історичного індивідуума" - об'єкта дослідження наук про культуру. Визначення поняття історичного індивідуума проходить три стадії. По-перше, це поняття "про дійсність без обмежень". По-друге, воно приводиться у зв'язок з цінністю за допомогою оцінкового судження. По-третє, історичний індивідуум визначається теоретичним віднесенням до цінності.
У третьому підрозділі "Формування понять історичного зв'язку, розвитку та предметного поняття історії" продовжується аналіз дедуктивного ряду історичних понять. Таким чином, відслідковується логіка, за якою поняття про історичне отримує подальшу визначеність.
Установлюється відмінність поняття "зв'язок" природничих наук і наук про культуру. В останніх воно формується "побіжним шляхом загальних понять", який дозволяє сполучити генетичний і телеологічний методи розгляду. Проводиться порівняльний аналіз потрактування співвідношення цих методів у В. Віндельбанда і Г. Ріккерта.
Розгляд поняття розвитку зосереджується на засобах узгодження телеологічного і причинного методів. Ця проблема розв'язується шляхом визначення двох типів історичних індивідуумів, що вносить неузгодженість у дедуктивну схему. епістемологічна наука культура іманентний
У ході аналізу предметного поняття історії ця неузгодженість приводить до необхідності виділення квазіметафізичного суб'єкта всередині гносеологічного об'єкта, що суперечить гносеологічному вектору розгляду.
У четвертому підрозділі "Індивід як субстрат формування цінностей культури" розглядаються методи визначення цінностей. Проводиться порівняльний аналіз способів установлення цінностей В. Віндельбанда і Г. Ріккерта. Визначається співвідношення понять соціального і індивідуального. Робиться висновок, що Г. Ріккерт пов'язує проблему загальнозначущості норм з поняттям соціального. У В. Віндельбанда механізм прояву норм не опосередковується соціальним: норми в силу своєї самоочевидності оволодівають індивідом. Встановлюється подвійна еквівокація, що міститься у дедуктивній схемі Г. Ріккерта.
У четвертому розділі "Інтерпретація поняття розвитку в науках про культуру М. Вебера", який складається з п'яти підрозділів, висвітлено впровадження М. Вебером поняття розвитку в дослідженнях культури.
У першому підрозділі "Специфіка наук про культуру" досліджується веберівське потрактування їх предмету і методу. Особлива увага приділяється специфіці авторської інтерпретації поділу природничих наук і наук про культуру. Підкреслюється значення розмежування конститутивних і методологічних форм як засновку поділу дослідження в науках про культуру на нормативну і емпіричну частини.
Другий підрозділ "Ціннісний аналіз" присвячений розгляду нормативної складової дослідження. Встановлюється специфічна філософсько-історична природа ціннісного аналізу. Проводиться його порівняльний аналіз з теоретичним віднесенням до цінності Г. Ріккерта. Дається критика сучасних інтерпретацій концепції М. Вебера як такої, що базується на "історично-епохальному" суб'єктивізмі. Установлюється метод визначення загальнозначущості в концепції М. Вебера.
У третьому підрозділі "Каузальний аналіз як засіб формування причинно-наслідкового ряду розвитку" дається характеристика емпіричної частини дослідження, метою якої є встановлення причинно-наслідкового зв'язку. Дається інтерпретація категорії "об'єктивної можливості". Проводиться порівняння методу каузального аналізу М. Вебера і поняття історичного розвитку Г. Ріккерта.
Акцентується, що вирішення проблеми розвитку для М. Вебера заключається в обмеженні логічного смислу поняття "розвиток". Розвиток розуміється не як "об'єктивний" процес руху історичної реальності, а як процес раціонального структурування історичного матеріалу.
У четвертому підрозділі "Синтетична природа ідеально-типових понять" останні інтерпретуються як методологічні форми, що є результатом логічного поєднання "первинних" і "вторинних" історичних фактів Г. Ріккерта в одному понятті. Задача створення нових методологічних форм пов'язується з необхідністю критичного переосмислення понять, що використовуються в науках про культуру. Ідеально-типові поняття потрактовуються як засоби наочного (в кантівському сенсі) висвітлення смислу абстрактних форм. У такий спосіб останні набувають евристичної значущості. Наприкінці підрозділу піддаються критиці сучасні інтерпретації ідеально-типових понять М. Вебера як конструкцій, що вилучені з "емпіричної дійсності".
У п'ятому підрозділі "Категорії соціології і визначення цінностей" до розгляду соціологічних категорій застосовується схема утворення ідеально-типових понять, що запропонована у четвертому підрозділі.
Досліджуються логічні схеми застосування категорій соціології у ході визначення цінностей. При цьому поділ дослідження на нормативну і емпіричну частини дістає нового обґрунтування. Розглядається логічна схема застосування понять для встановлення тенденції розвитку об'єкта. Піддаються критиці сучасні субстантивні інтерпретації категорій соціології М. Вебера.
ВИСНОВКИ
На основі дослідження були сформульовані теми, притаманні історичній констеляції критичних наук про культуру:
1. Поняття розвитку в усіх досліджених концепціях має подвійний смисл. По-перше, воно формує дуал, який співставляє дійсність і норму. По-друге, воно означає сконструйовану причинно-наслідкову схему.
2. Визначеність щодо позиції дуалізму. Рух думки в усіх розглядуваних концепціях оформлюється з допомогою ряду дуалів: матеріал/форма, дане/задане, іманентне/трансцендентне, практичне/теоретичне, конститутивне/методологічне, нормативне/емпіричне.
3. Розмежування наук про природу і наук про культуру одержує специфічну інтерпретацію у кожного з авторів. Але у кожному варіанті це розмежування засноване на встановленому автором логічному зв'язку між конститутивними і методологічними формами.
4. Поділ методів також набуває особливого змісту у кожній концепції. Але в усіх випадках він є логічним наслідком поділу конститутивних і методологічних форм.
5. Роль поняття цінності є центральною у всіх розглянутих авторів. Саме цінності (незалежно від їх потрактування в іманентному чи трансцендентному сенсі) надають наукам про культуру телеологічну спрямованість.
6. Способи установлення загальнозначущості є тим епістемологічним механізмом, який визначає роль індивіда як субстрата проектування цінностей у наявне і надає йому центральне місце в історичному русі культури.
У результаті порівняльного аналізу авторських потрактувань визначених тем установлюється, що інтерпретація вихідного факту критичних наук про культуру є амбівалентною. Цей факт вбачає специфіку предмета наук про культуру у тому, що він містить у собі прояви практичної пізнавальної здібності (оцінку, волевияв і т.д.). Отже, індивіди, що здійснюють волевияв, водночас відіграють роль об'єктів дослідження і пізнавальних суб'єктів (адже вони демонструють практичну пізнавальну здібність). У такий спосіб практична пізнавальна здібність, що є поняттям гносеології, стає характеристикою існуючих індивідів і набуває онтологічної значущості. Цим трансцензусом порушується чистота теоретико-пізнавального фундаменту критичних наук про культуру.
У результаті проведеного дослідження епістемологічних схем формування поняття розвитку ми дійшли висновку, що за поверхнею встановлених культурних фактів (тобто визначених нами тем критичних наук про культуру) лежить проблема встановлення реляцій між поділом пізнавальної здібності на практичну і теоретичну і поділом онтологічної і теоретико-пізнавальної сфер. Тиск цієї проблеми є тим мусовим рушієм, який відкриває горизонт конструюванню руху історичної дійсності і водночас пов'язує історичну констеляцію логічних проблем критичних наук про культуру.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Філіппова Т.М. До питання про цивілізаційне розуміння історії / Т.М. Філіппова // Наук. вісн. Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки. [Сер.]Філософ. науки. - Луцьк, 1999. - № 11. - С. 128-131.
2. Філіппова Т.М. До питання про критику історичного метода О. Шпенглера / Т.М. Філіппова // Наук. вісн. Сер. Філософія: Зб. наук. пр. / Харк. держ. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. - Х., 1999. - №2. - С. 9-15.
3. Філіппова Т.М. Поняття історичного розвитку в філософії історії Г. Ріккерта / Т.М. Філіппова // Наук. вісн. Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки. [Сер.]Філософ. науки. - Луцьк, 2004. - № 2. - С. 9-15.
4. Філіппова Т.М. Методологічні форми критичної філософії історії / Філіппова Т.М. // Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції "Динаміка наукових досліджень ` 2004". Т. 9. Філософія. - Д.: "Наука і Освіта", 2004. - С. 58-60.
5. Філіппова Т.М. Історичні коннотації "Поетики" В. Дільтея / Філіппова Т.М. // Філософія і література: Матеріали ХІ Харківських міжнар. сковород. читань - Х., 2004. - С. 229-232.
6. Філіппова Т.М. Місце історичної науки у філософії життя В. Дільтея / Т.М. Філіппова // Наук. вісн. Сер. "Філософія": Зб. наук. пр. / Харк. нац. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. - Х., 2004. - Вип. 18. - С. 105-109.
7. Філіппова Т.М. Поняття розвитку в критичних науках про культуру Філіппова Т.М. // Матеріали І Міжнародної науково-практичної конференції "Наукових потенціал світу ` 2004". Т. 74. Філософія. - Д.: "Наука і Освіта", 2004. - С. 31-33.
8. Філіппова Т.М. Формаційний, цивілізаційний і культурологічний підходи до вивчення історії / Т.М. Філіппова // Наук. вісн. Сер. Історія та географія: Зб. наук. пр. / Харк. держ. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. - Х., 1998. - Вип. 2. - С. 275-279.
9. Філіппова Т.М. Інтерпретація критичного методу наук про культуру В. Віндельбанда / Філіппова Т.М. // Матеріали VIII Міжнародної науково-практичної конференції "Наука і освіта'2005". - Том 68. Філософія. - Д.: Наука і освіта, 2005. - С. 41-42.
АНОТАЦІЯ
Філіппова Т.М. Епістемологічні засади формування поняття розвитку в науках про культуру (В. Дільтей, Баденська школа, М. Вебер). - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 17.00.01 - теорія та історія культури. - Харківська державна академія культури. - Харків, 2006.
Дисертація присвячена аналізу епістемологічних схем, застосованих для формування поняття розвитку в критичних науках про культуру. Для цього впроваджується метод апостеріорного іманентного аналізу. Він передбачає первинність дослідного підходу, який створює основу для формування теоретичних побудов щодо об'єкта.
Шляхом комплексного розгляду іманентної для критичних наук про культуру проблематики визначаються спільні теми, які отримують особливі інтерпретації в кожній концепції. У такий спосіб окреслюється сукупність епістемологічних проблем, породжених історичною констеляцією критичних наук про культуру.
Однією із них є проблема формування поняття розвитку. Методологічна позиція дуалізму визначає його подвійний сенс: розвиток як рух наукової рефлексії; розвиток як теоретична схема, що конструює рух реальності.
Ключові слова: критичні науки про культуру, епістемологічна схема, констеляція, теоретична і практична пізнавальна здібність, онтологія, гносеологія, розвиток, суб'єкт.
АННОТАЦИЯ
Филиппова Т.М. Эпистемологические основы формирования понятия развития в науках о культуре (В. Дильтей, Баденская школа, М. Вебер). - Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 17.00.01 - теория и история культуры. - Харьковская государственная академия культуры. - Харьков, 2006.
Диссертация посвящена анализу эпистемологических схем, примененных для формирования понятия развития в науках о культуре (В. Дильтей, Баденская школа, М. Вебер). Для этого использован метод апостериорного имманентного анализа. Он предусматривает первичность опытного подхода, создающего основу для формирования теоретических построений относительно объекта.
Путем комплексного рассмотрения имманентной наукам о культуре проблематики определены общие темы, специфически интерпретированные в каждой концепции. Таким образом, очерчена совокупность эпистемологических проблем, порожденных исторической констелляцией наук о культуре.
Одной из них является проблема формирования понятия развития. Показано, что методологическая позиция дуализма определяет его двойное значение: развитие как движение научной рефлексии, развитие как теоретическая схема, конструирующая движение реальности.
Понятие развития в концепциях В. Виндельбанда и М. Вебера мыслится при помощи дуалов оппозитностей: данное/заданное (В. Виндельбанд); историческая констелляция/идеальный тип правильности (М. Вебер). Противополагание данного и заданного у В. Виндельбанда логически связано с разделением нормативного и генетического методов. Эта двойственность методов получает завершение в теории М. Вебера. С одной стороны, термин "развитие" означает познавательный вектор разума, с другой, - сконструированную эмпирическую причинно-следственную схему.
Избежать этой двойственности удается Г. Риккерту, который синтезирует нормативный и генетический методы в понятии исторического развития. Однако этот синтез вносит несогласованность в дедуктивную последовательность понятий.
У В. Дильтея развитие принадлежит самой действительности, данной по принципу феноменальности. Сначала автор мыслит "развитие" как регулятивную идею описательной психологии, затем - как ядро схематизма категории жизни. При этом "развитие" как развертывание временной структуры в смысловом поле понятия становится критерием приобретения им статуса категории.
Разрешение проблемы общезначимости придает историческому индивиду роль субстрата ее определения. Таким образом, осуществляется теоретико-познавательное обоснование центральной роли индивида в историческом движении культуры. Такая трактовка содержит в себе несогласованность - ведь индивид рассматривается одновременно как объект исследования и как познавательный субъект. Эта несогласованность является результатом двойственности "исходного факта" критических наук о культуре.
Итак, средним термином, который логически связывает совокупность тем исторической констелляции критических наук о культуре, является проблема установления реляций между разделением теоретической и практической познавательной способности и разделением гносеологической и онтологической сфер.
Ключевые слова: критические науки о культуре, эпистемологическая схема, констелляция, теоретическая и практическая познавательная способность, онтология, гносеология, развитие, субъект.
SUMMARY
Philippova T.M. The Epistemological premises of the formation of the concept of development in the sciences of culture (W. Dilthey, Badener school, M. Weber). - Manuscript.
Thesis for a candidate's degree by speciality 17.00.01 - Theory and History of Culture - Kharkiv State Academy of Culture. - Kharkiv, 2006.
This thesis is dedicated to the analysis of epistemological schemes which are employed in the formation of the concept of development in critical sciences of culture. For this purpose the method of posterior immanent analysis is elaborated. It implies the primarily of research approach which posits the theoretical constructions concerning the object.
The complex study of problems, posed by critical sciences of culture, forms the basis for the determination of similar themes, which are elaborated in theories under consideration. In this way the multitude of epistemological problems of historical constellation of critical sciences of culture is fixed.
The problem of the formation of the concept of development is one of them. Dualistic methodology, provided by the critical sciences of culture, determines the ambivalent meaning of this concept - development as a scientific reflection in progress; development as a theoretical scheme, which constructs the move of historical reality.
Key words: critical sciences of culture, epistemological scheme, constellation, theoretical and practical knowing ability, ontology, gnoseology, development, subject.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Складання комплексної культурологічної характеристики Фінляндії на основі систематизації відомостей про історію, народ і устої, культуру і регіональні відмінності, їх аналізу і оцінки, з урахуванням пропозицій і виявленням сучасних проблем країни.
курсовая работа [3,6 M], добавлен 03.07.2012Поняття гуманізму, полісу та цивілізації, їх сутність і особливості, історія зародження та розвитку, вживання та значення на сучасному етапі. Опис життя та побуту кіммерійських племен, що мешкали на Україні в I ст. до н.е., їх внесок в культуру країни.
контрольная работа [38,9 K], добавлен 06.05.2009История развития культуры Великобритании, современное состояние и особенности. Отличительные черты культуры Англии в эпоху абсолютизма, зарождение национального самосознания. Политические причины английской революции, ее влияние на культуру государства.
реферат [29,1 K], добавлен 13.05.2009История и предпосылки зарождения буддизма. Жизнь Будды - основателя буддизма, достижение им просветления. Историческая родина буддизма – Индия. Буддийское учение в Тибете, Китае и России. Особенности и способы влияния буддизма на мировую культуру.
реферат [62,2 K], добавлен 12.10.2011Вклад арабоязычных народов в мировую культуру в области художественной литературы, поэзии и музыки. Становление химии как науки. Отличия арабской философии от европейской средневековой. Культурная деятельность народов халифата. Учение о сферичности Земли.
презентация [552,5 K], добавлен 27.03.2015Представления европейцев о русской культуре в XIII в. ее образ в видении европейцев. Основные черты монгольского национального характера, их влияние на формирование русской культуры. Степень влияния татаро-монгольского ига на культуру Руси XIII—XV вв.
курсовая работа [37,2 K], добавлен 06.04.2014Дослідження історії виникнення міста та його назви. Огляд культурно-мистецького життя та специфіки розвитку архітектури Луганська. Історичні особливості будівництва Будинку техніки як пам’ятки архітектури. Умови та причини створення пам’ятника В. Далю.
курсовая работа [44,1 K], добавлен 31.01.2014Историческая ситуациz во Флоренции в XV веке. Влияние принципов правления представителей династии Медичи на культуру. Эпоха расцвета монументальной скульптуры во Флоренции. Культурная ситуация в Италии XV века. Основные художники, работавшие на Медичи.
контрольная работа [24,3 K], добавлен 06.01.2010Стислий огляд життєвого шляху та діяльності Жан-Жака Руссо - видатного французького філософа, письменника, композитора та ідеолога просвітництва. Руссоїстські ідеї та їх вплив на європейську культуру. Вплив руссоїзму на французьку революцію 1789 року.
реферат [31,2 K], добавлен 16.10.2013Історія зародження та розвитку єгиптології як науки, сучасні відомості про культуру та мистецтво Стародавнього Єгипту. Розвиток архітектури, зовнішній вигляд та внутрішнє вбрання давніх храмів і гробниць. Магія та релігія єгиптян, їх міфи та легенди.
курсовая работа [295,1 K], добавлен 16.06.2009
