Весняна обрядовість Західного Поділля в контексті української культури

Після періоду виконання хвальних гаївок у весняній обрядовості Західного Поділля наступав час гаївок вегетативного характеру (від Благовіщення до Великодня). Благовіщення за своєю суттю знаменувало відродження та оновлення природи. Ритуальною гаївкою, яка ініціювала це відродження, був “Кривий танець” (у досліджуваному регіоні вона активно побутує ще й до сьогодні). У цій гаївці закодовано цілий ряд символічних понять: небо, повітря і земля, народження, життя і смерть та ін.

Мотив оживання природи зафіксований і в гаївках “Шум”, “Ой травице-муравице”, “Жучок”. У них фігурують мотиви пробудження природи через ранню форму шлюбу та сватання (наші предки вірували, що оживання природи можливе лише через шлюбування двох життєдайних начал - весняного сонця та води).

Найбільшу групу гаївок вегетативної тематики творять сюжети, в яких закладені мотиви вирощування злакових та городніх культур (маку, гороху бобу, льону, вівса, проса, огірочків тощо). Такого роду гаївки, на відміну від інших, позначені синкретичним поєднанням слова та магічно-імітаційних рухів, що мали впливати на проріст зерна, на його ріст-розвиток, на високий урожай.

У групі вегетативних гаївок можна накреслити еволюцію становлення мотивів - від оновлення-оживання природи через мотиви вирощування злакових та городніх культур до мотивів продовження людського роду (через сватання та одруження).

Найпоширенішою вегетативною гаївкою у Західному Поділлі є “Подоляночка” - найвеличніша гра-містерія, яка розкриває суть відродження природи; мати-земля в алегоричному образі “Подоляночки”, окутана снігами та морозами (“тут вона впала, до землі припала”), поступово встає (оживає, оновлюється), вмивається і своїм завершенням знаменує воскреслу землю. Вона наповнена рядом характеристик-символів: ходьба колом - символ сонця, що рухається, дівчина в колі - символ матінки-землі ранньою весною.

Найбільшу групу серед весняного репертуару Західного Поділля становлять гаївки любовної тематики (це майже 50% від усього аналізованого нами матеріалу). У них присутні 23 мотиви, серед яких найчастіше трапляються мотиви вибору пари (35), сватання дівчини (30), одруження (19), сватання парубка (14), спокуси дівчини (10), спокуси парубка (9), залицяння до парубка (8), чарування парубка (4) та ін. Домінуючим у них є мотив вибору пари, що зустрічається у гаївках різних фольклорних верств. Давніший представлений гаївками “Ой ти, старий горобію”, “Сам ходжу, сам”, “Ой у саду, садочку” та ін., у яких, крім основного, присутній мотив сіяння. На думку вчених М.Грушевського та А.Лободи, мотив сіяння - це символ зародження любові.

Мотив вибору пари часто фігурує і в гаївках пізнішої фольклорної верстви, в яких відсутня міфологічна лексика, а сюжети наповнені різного роду реалістичними побутовими сценками любовного змісту. У досліджуваному регіоні цю групу найчастіше представляють гаївки “По садочку походжаю”, “На кожусі дрібні фалди”, “Ой поїду я аж до Любина”, “Пливе качур в гороховім вінку”, “Ми голубку ізловили”, “Маю хустку вишивану” та ін.

Гаївки любовної тематики наповнені символікою, пов'язаною із ритуалом сватання. Тут найчастіше присутні такі символи та атрибути, як синя стрічка (бинда), червоні чобітки, вишита сорочка, перстень, хустка, рожевий віночок.

Пріоритет любовної тематики у весняній пісенності є доказом того, що навесні оновлюється не тільки природа, але й людські почуття, пов'язані з припливом любовних жадань, прагнень знайти собі пару і таким чином продовжити людський рід.

Важливе місце у весняній пісенності Західного Поділля займають гаївки жартівливої тематики (16%). Функціонально вони споріднені з любовними гаївками. У композиції самого гаївкового обряду вони ніби провокують любовну тематику, попереджають про її настання і найчастіше виконуються перед початком обряду - під час “передирок” із парубками.

Гаївкам жартівливої тематики властиві такі мотиви, як насміхання дівчат над парубками і навпаки, чарування парубків, висміювання лінивих парубків і дівчат, зрада старому чоловікові, залицяння старого до молодої та ін.

Жартівливі гаївки, як і любовні, творять групи давнішої фольклорної верстви і пізнішої (з перевагою останньої). Групу давнішої верстви представляють такі гаївки, як “Ой на горі корито”, “Іди, іди талану”, “Всі ся хлопці поженили”, “Ой ти, старий діду” та ін., в яких домінують мотиви чарування хлопців та висміювання старих парубків.

Мотиви висміювання лінивих парубків та чванливих дівчат мають місце у жартівливих гаївках пізнішої фольклорної верстви: “Парубки, встидайтеся”, “На поповім вострішку”, “Під доборівкою”, “Котилися бочівки” та ін. Мотиви вибору пари, сватання та одруження присутні у пісенних парадигмах “Хтіла мене мати за першого дати”, “Чорнушко-душко”, “Ой жук, жук”.

Гаївки жартівливої тематики є важливою складовою обрядового дійства, спонукають парубків залицятися до дівчат, вносять рондальні елементи в композицію обряду.

Як показали аналітичні дані, гаївки Західного Поділля характеризуються широким спектром ритмічних форм, починаючи від шестискладника і закінчуючи двадцятидвоскладником. Такий різноманітний силабічний склад пояснюється значною кількістю обрядових пісень, які виконувалися протягом усього весняного періоду. У кожний обряд входили й відповідні пісні, що різнилися не лише змістом, але й відповідними силабо-ритмічними формами.

Пісенні силабо-ритмічні форми пройшли довгий шлях свого становлення та розвитку: від первісних афектованих вигуків, що виконували функцію стимулів або сигнальних засобів, через конкретні структурні форми-синтагми до логічно завершених простих та складних речень. На думку А.Іваницького, цей процес тривав, починаючи від 60-40 тисяч років до нової ери.

У гаївках Західного Поділля найдавнішу ритмічну форму вірша представляє шестискладник (6). Він репрезентований 8-ма пісенними парадигмами давнішої фольклорної верстви. Вони й представляють приклади переходу від простої речитативності до мелодизованої моторики. Все це відбувалося завдяки протягуванню останніх двох складонот ( = = ).

У західноподільських гаївках збереглося декілька зразків, у яких зафіксований перехід від шестискладника до семискладника, навіть до восьмискладника. Це пісенні парадигми “Ой весно, весно”, “Гаїв, гаївочка”, “Вінку мій рожевий”, “Вісьта, коню, вісьта”.

До поширених (типових) ритмічних форм у гаївках Західного Поділля належить нецезурований та цезурований семискладник (7 та 4+3), що в цілому складає 14,4% усього досліджуваного нами гаївкового масиву.

Нецезурований семискладник, що властивий майже половині усієї семискладової групи (16 пісенним парадигмам), у логічному та структурному відношеннях є більш упорядкованим, ніж шестискладник, і творить основи симетричної метрики.

Ритмічна форма 4+3, що притаманна 15 пісенним парадигмам, оперує трьома різними за складом силабомелодичними модусами ( | , | та | ).

Найпоширенішою ритмічною формою вірша у гаївках Західного Поділля є цезурований восьмискладник 4+4 (30,7%). Він представлений широким спектром силабомелодичних моделей ( | , | , | , | , | , | та ін.). Ця ритмічна структура, на думку українських вчених Ф.Колесси, В.Гошовського, А.Іваницького та за нашими спостереженнями, є типовою в українській весняній пісенності та часто вживаною в інших обрядових жанрах (щедрівках, русальних, петрівчаних, родильних, хрестильних піснях) не тільки українців, але й росіян, білорусів, поляків, сербів, хорватів, болгар.

Ця ритмічна форма часто вживана як у групі ритмічних модифікацій без приспівів, так і в групі ритмічних модифікацій із приспівами (друга група представлена 10-ма модифікаціями).

Дев'ятискладник та одинадцятискладник у гаївках Західного Поділля творять групу прохідних (синонімічно наближених до попередніх) ритмічних форм. Загалом вони генетично споріднені із попередніми ритмічними формами - восьмискладником та десятискладником.

До поширених (типових) форм у гаївках Західного Поділля належить десятискладник (він охоплює 12,0% усього аналізованого нами матеріалу). Десятискладник представлений 5-ма силабомелодичними модифікаціями ( | , | , | , | | , | | ).

До типових ритмічних форм у гаївках Західного Поділля належить і дванадцятискладник (10,2%). Ця ритмічна форма, що за своїм походженням є генетичною, має ще й структуротворчі ознаки. Адже найпоширеніша її відміна 6+6, що виступає у 6-ти модифікаціях, - це сума двох шестискладників (найдавніших ритмічних модусів - | ). Крім цієї, у досліджуваному середовищі вона представлена ще й такими силабомелодичними моделями: | , | , | , | , | | .

Крім двосегментних побудов, дванадцятискладник представлений ще й трисегментними формами - 6+3+3 та 4+4+4. Такі ритмічні поєднання належать до винятків і генетично пов'язані із семискладником.

Тринадцятискладник 6+7 у гаївках Західного Поділля належить до рідковживаних форм і синонімічно наближений до дванадцятискладника.

У гаївках Західного Поділля зустрічається й чотирнадцятискладник (4,6%), але він належить до маловживаних форм, хоча Ф.Колесса зараховував його до поширених, навіть до типових. Треба зазначити, що ця ритмічна форма випливає зі здвоєних структур: точного чи модифікованого повторення першого чи третього сегмента.

Чотирнадцятискладник у досліджуваному регіоні представлений двома модифікаціями 4+4+3+3, 4+4+6 та наступними силабомелодичними моделями: | | | , | | | , | , | | .

Усі інші ритмічні форми у гаївках Західного Поділля, починаючи від п'ятнадцятискладника і закінчуючи двадцятидвоскладником, творять групи подвійних або й потрійних структур і генетично пов'язані із типовими (вихідними) ритмічними формами.

Найдавнішу групу у гаївках Західного Поділля становлять астрофічні форми. Із близько 1000 музичних варіантів, які ми залучили для аналізу, астрофічні форми зустрілися у 19 зразках (це переважно варіанти із парадигм “Зайчик”, “Льон”, “Самотній”, “Вінок”, “Шум” “Ой, жук, жук” та ін.).

Астрофічні народномузичні форми беруть свій початок з верхнього палеоліту (40-15 тисяч років тому), коли в мові почали формуватися синтагматичні ряди, різні за ритмічною будовою та семантичним навантаженням. Як зазначав Ф.Колесса, “розвиток ритмічності в українській народній пісні ішов від неправильної речитативної форми до щораз більшої правильності...”. Отже, організуючим елементом на початковому етапі становлення народної пісні був словесний текст, що переважно реалізувався простими реченнями у формі окремих слів або синтагм, які поєднувалися у відповідні ритмоінтонаційні форми. Прикладом вищесказаного можуть бути варіанти пісенної парадигми “Зайчик”, у яких збереглися найдавніші ознаки асиметричних форм. Процес кристалізації форм ішов від більшої кількості ритмоінтонаційних рядів до меншої (у даному разі від 5-ти до 2-х). У словесному тексті досліджуваних варіантів “Зайчика” відчувається ряд паратактичних зіставлень речень різної довжини, які творять єдине ціле: в одних випадках - засобами синтаксичної “коми”, а в інших - синтаксичної “крапки”. Функцію “коми” можуть виконувати інтонеми, що завершуються ІІ, ІІІ, IV, V чи навіть VI ступенями. Це залежить в основному від інтонаційного (модального) обсягу інтонем.

З розвитком логічного мислення строфоїдні форми починають звужувати сферу використання ритмоінтонаційних рядів. Це передусім пов'язано із використанням у них рухових елементів, в яких закладена природна здатність уніфікації словесних наголосів. Це дає підстави для творення парної періодичності або сурядних відношень між простими реченнями.

З часом (у період нижнього палеоліту - 15-10 тисяч років тому) строфоїд починає трансформуватися в однорядкову форму, яка має первісні ознаки строфіки в усіх її проявах: семантичному, ритмоінтонаційному, синтаксичному, словесному тощо. У строфічній народній традиційній музиці однорядкова форма (за визначенням С.Грици - “форма-колон”) належить до базових структур не тільки в обрядовій творчості, але й в епічних пісенних жанрах. Мова у цей період уже була наповнена ознаками членоподільності, абстрагована на рівні зображувальної символіки. У музичних конструкціях зустрічається серіаційний (термін А.Іваницького) тип мелодичного становлення з опосередкованим кадансуванням, що формується за принципом нанизування подібних ритмоінтонаційних сегментів-серій. Він властивий 6-ти реліктовим гаївкам Західного Поділля: “Ой була, була йа в місті вдова”, “Скакала жабка понад річкою”, “Мала Гандзелька чотири браття” та ін.

Одним із чинників, що вплинув на розширення простої періодичності в гаївках Західного Поділля, були приспівно-заспівні елементи. Їхнє утворення як сталих нормативних елементів припадає на той історичний етап розвитку суспільства, коли обряд починає сакралізуватися (стає нормалізуючо-організуючою нормою). Тому проста періодичність починає розширюватися через подвійне повторення або через паратаксичне зіставлення двох або й трьох простих періодичностей. Приспівно-заспівні елементи є передвісником появи формотворчого паратаксису.

Наступний етап у формуванні гаївок Західного Поділля спричинений появою складносурядного речення. Воно почало формуватися за доби розпаду індоєвропейської спільноти - близько 5-4 тисяч років тому.

Складносурядне речення (дворядковий паратаксис) відрізняється від простого розімкнутою інтонемою. Якщо серіація простого речення замикається спадною інтонацією (остаточним кадансом), то серіація двох або трьох простих речень має одну чи дві висхідні інтонації, що припадають на закінчення першого або другого речень та кінцеву низхідну інтонацію, що замикає музичну інтонему. На думку Ф.Колесси, інтонація є найпершим формотворчим засобом побудови речень. Саме такого роду музичний зв'язок з його незавершеними та завершеними закінченнями став підставою для становлення народно-музичних форм.

Наступний етап у традиційному формотворенні гаївок Західного Поділля - трирядковий паратаксис. У досліджуваному регіоні він представлений лише 14,6% (на відміну від дворядкового, що охоплює 44,8% усіх представлених народно-музичних форм). Трирядковий паратаксис, на думку етнолінгвістів, сформувався в межах другого тисячоліття до нової ери (в період формування протоукраїнської культури).

Трирядковий паратаксис дав поштовх для формування в гаївках Західного Поділля елементів гіпотаксису. Остання формотворча структура у цьому жанрі зустрічається в одиничних проявах (у 7 пісенних парадигмах), та й то лише у гаївкових парадигмах пізнішої фольклорної верстви, що сформувалися під впливом гармонічного способу мислення. Треба зауважити, що зародки гіпотаксису в гаївках Західного Поділля виступають лише на рівні плагальних відносин між реченнями.

Як показав аналіз, гаївки Західного Поділля складають чотири групи ладозвукорядних парадигм: 1) оліготонічні; 2) ангемітонічні; 3) комбіновані; 4) хроматизовані. Найпрезентабельнішою серед них є група оліготонічних ладозвукорядів. Вона представлена 88,1% від усього аналізованого нами матеріалу.

Найпростіша оліготонічна ладозвукорядна форма в західноподільських гаївках - дихорд із субсекундою та субквартою. Вона збережена лише в одному варіанті гаївки “Поставлю я кладку”.

Ладова парадигма - трихорд в іонійському, еолійському та фрігійському нахилах - серед досліджуваного матеріалу зафіксована у 93-х зразках (це 20% усього аналізованого матеріалу). Найбільш поширеним є іонійський трихорд.

В основі трихордної ладової системи лежить інтонаційний ряд, що переважно складається з однієї інтонаційної ланки, побудованої на розповідній модальності, яка варіаційно повторюється і майже не творить ознак респонзії (кожна ланка завершується І ступенем).

Ладозвукорядна парадигма - тетрахорд іонійського, еолійського та фрігійського забарвлення із розгалуженою системою варіантних відмін у досліджуваному регіоні представлений 66-ма пісенними зразками (це 13,8% усієї кількості досліджуваних гаївок). Тетрахорд як модус мислення є у гаївках досліджуваного середовища - менш поширене явище, ніж трихорд. У ньому, на відміну від трихорда, домінує спонукальна модальність.

Найпоширенішою (типовою) ладозвукорядною парадигмою в гаївках Західного Поділля є пентахорд іонійського, еолійського та дорійського забарвлення. Ця модель властива 214-и пісенним зразкам (це 44,6% усього аналізованого матеріалу). Порівняно із усіма іншими оліготонічними ладозвукорядними парадигмами іонійський пентахорд є найбільш варіантно розгалуженим. Він виступає у формі 11-ти синонімічно споріднених варіантних відмін.

У діахронному відношенні пентахорд - це значно пізніший тип музичного мислення наших предків, ніж два попередні, хоча він також репрезентує давній фольклорний пласт.

У пентахордному ладозвукоряді, на відміну від попередніх, основними (опорними) є вже три тони - V, III, I. Якщо V тон у звукорядному відношенні переважно є початковим, а І - кінцевим, то в інтонаційному вони однаковою мірою є основними, навколо яких обертаються приставні звуки (як верхні, так і нижні). ІІІ ступінь у даному звукоряді переважно є “вісьовим”. Крім цього, він виконує ще й функції інтонаційного зачину та половинного кадансу.

Майже 10% усього досліджуваного нами гаївкового матеріалу займає гексахордний ладозвукоряд, що, як показав аналіз, є продуктом пізнішої фольклорної верстви. Він сформувався в основному під впливом фігурування в інтонаційній поспівці акцентованого, але інтонаційно не закріпленого VI ступеня. Інтонаційні ланки у цій ладозвукорядній парадигмі закріплюються, як правило, V або III ступенями.

Ангемітонічні ладозвукоряди у гаївках Західного Поділля представлені двома ладовими різновидами: тритонікою (2 зразки) та тетратонікою (11 зразків). Такого роду ладові модуси для гаївок досліджуваного регіону - рідкісне явище.

Дещо частіше в гаївках Західного Поділля зустрічаються комбіновані ладозвукоряди. Вони властиві 28-ом зразкам (а це лише 5,9% усього аналізованого нами матеріалу) і представляють плагальне, автентичне та інтерплагальне поєднання двох ладозвукорядних модусів.

Комбіновані ладозвукоряди найчастіше виступають у формі плагального поєднання складових (6 варіантів). Майже такою ж кількістю зразків (7) представлене автентичне поєднання двох ладозвукорядних ланок, які, порівняно із плагальними, більше наближені до октавних мажоро-мінорних систем.

У групі комбінованих ладозвукорядів найбільша кількість зразків (12) представлена інтерплагальним поєднанням двох модусів. Ця ладова комбінаторика породжена гармонічним способом мислення і не є типовим ладозвукорядним модусом для гаївкового жанру в цілому.

У західноподільському гаївковому масиві присутні 3 зразки, які побудовані на поєднанні тонних та хордних звукорядів. Такого роду поєднання - це, без сумніву, нашарування різних історичних епох.

На основі аналізу рухових елементів в гаївках Західного Поділля зазначено, що у зв'язку із повторністю та циклічністю явищ природи первісні уявлення породжували символи, які своєю подобою імітували їх, утворюючи таким чином рухові елементи у формі круга, змійки, підкови, трикутника, що пізніше переросли у відповідні обрядові сакральні знаки.

Як показали наші спостереження, на терені Західного Поділля пісні весняного календаря без рухових елементів майже відсутні. Хоча в давніший період вони існували передусім у формі “передирок” між хлопцями та дівчатами та у формах збору молоді на гаївковий обряд.

У досліджуваному регіоні в основному збереглися прості хороводні ігри (орнаментальні), в яких танковий принцип організації руху переважає над драматичним принципом дії. Танкові рухи більшості орнаментальних хороводів будувалися на імітації руху сонця, місяця, зірок, дощу, вітру, хмар, рослин та тварин і зберігали утилітарні риси обрядових дій весняного циклу, пов'язаних із вегетаційною магією.

В орнаментальних хороводах Західного Поділля можна виділити три основні типи танкового малюнка: кругові, ключові та дворядні.

Кругові (колові, кулкові, колесові, рондові) - найбільш поширені в досліджуваному ареалі (останнім часом вони превалюють у гаївкових іграх). Вони також домінують і в інших етнографічних зонах України, а також і поза її межами. За семантикою орнаменту круговий тип гаївок має три різновиди: рухоме коло без дійових осіб або з дійовими особами в ньому, коло-черепашка та коло-спіралька.

Найголовніша фігура-образ у водінні гаївок - це коло, що знаменує сонце, хвалу йому, благання-чаклування його. Головні персонажі в колі та поза ним символізують активну творчу дію. Коло-черепашка символізує щасливе або нещасливе одруження, а коло-спіраль - ріст зернових культур.

Ключові танки, як і кругові, також представлені трьома різновидами: підковою, вісімкою та кривулькою (змійкою).

Підковоподібний тип танкових елементів, що зафіксований у західноподільських гаївках “Кривий танець”, “Діброва” та “А вже весна скресла”, є багатозначним за символічними характеристиками. У його хореографічних елементах закладена філософія руху сонця небом, зміна пір року, зміна дня і ночі, представлені небо, повітря і земля, народження, життя та смерть тощо.

У досліджуваному регіоні донедавна зберігалася традиція водити гаївки “Кривий танець”, “Огірочки”, “Горошок”, “Вербовую дощечку” у формі витягненої вісімки (тут їх називають безконечником) та кривульки (змійки). Ці рухи яскраво відтворені у подільських писанках (вони зустрічаються і в гуцульських, волинських, центрально-наддніпрянських та слобожанських художніх виробах).

У ключових танках закладена символіка вічності розвитку природи, людського життя, розквіту енергії та сили.

До нашого часу у Західному Поділлі збереглися дворядні (двохорові - термін В.Гнатюка) гаївкові танки. Вони найкраще відтворюють дуалістичне сприйняття нашими предками навколишнього світу, яке віддзеркалене у формулі “МИ-ВОНИ”. Тип дворядних танків, як і два попередні, зберігся у досліджуваній місцевості також у трьох різновидах: двошеренговому, мостовому та воротарному.

Танкові рухи двошеренгового типу представлені такими гаївковими парадигмами, як “А ми просо сіяли”, “Горошок”, “Качурик”, “Жінка на торзі”. Українські вчені О.Потебня, М.Грушевський, С.Килимник, О.Воропай вважають, що ці твори відображають період родового побуту, взаємини сусідніх родів, одруження молоді. На нашу думку, цей різновид танків символізує рух весняних явищ природи - хмар, дощу, вітру, ріст злакових та городніх культур.

У Західному Поділлі активно побутує другий підтип двошеренгових гаївок - воротарні. Він зберігся у пісенних парадигмах “Воротар”, “Гарна донька”, “Жельман”, “Попід попові лози”.

У воротарних гаївках хореографічний малюнок символізує “небесні ворота”, через які, за давніми віруваннями, приходили з неба на землю новонароджені душі, радість-весна, всетворяще сонце, тепло, урожай, добро і любов.

Третій, мостовий, різновид двошеренгового типу в Західному Поділлі представлений гаївками “Мости”, “Жучок”, “Вербовая дощечка”. Вони характеризуються спільним хореографічним малюнком - символічним відтворенням містка, по якому сходить на землю Весна та її донька-Паняночка. Тут неважко відчути присутність води, що символізує очищення, здоров'я, підбір пари.

Етномузикознавчий аналіз дав нам підстави стверджувати, що гаївки Західного Поділля творять чотири тематичні блоки - хвальний, вегетативний, любовний та жартівливий, які у весняному циклі свят слідують один за одним, виходячи із ритуальної процесуальності зустрічі весни, її хвали, настання вегетативних процесів у природі, спеціального періоду залицяння парубків до дівчат з метою одруження, жартування та загравання з ними.

Розглянувши історію становлення та розвитку ритмічних форм гаївок Західного Поділля, ми можемо констатувати, що шестискладник, семискладник, восьмискладник та десятискладник представляють генетичний рівень; дев'ятискладник, одинадцятискладник та тринадцятискладник - синонімічний, а дванадцятискладник та чотирнадцятискладник - генетично-структуротворчий. Показову форму структуротворчого рівня представляють у цьому ряді п'ятнадцятискладник та сімнадцятискладник, а подвійну форму структуротворення репрезентують шістнадцятискладник, вісімнадцятискладник, двадцятискладник та двадцятидво-складник. У кінцевому результаті семискладник, восьмискладник, десятискладник та дванадцятискладник у гаївковому масиві досліджуваного регіону творять типологічний рівень.

Як показав аналіз гаївкова пісенність Західного Поділля пройшла історичний шлях від астрофічних до строфічних форм. Останні представлені етапами: від простого речення (однорядкової строфи-колону) через складносурядне (дворядковий та трирядковий паратаксис) до складнопідрядного (чотирирядковий гіпотаксисис).

Найпрезентабельнішими в гаївках Західного Поділля є оліготочні ладозвукоряди, представлені діапазоном від іонійського трихорда до іонійського пентахорда (останній є типовою ладовою моделлю у гаївках Західного Поділля).

У Західному Поділлі збереглися гаївки, репрезентовані трьома типами танкового малюнка: круговим, ключовим та дворядним. Перший тип символізує весняне сонце, щасливе одруження та ріст рослин. Другий - зміни пір року та безкінечність людського життя, а третій - рух весняних явищ природи - хмар, дощу, вітру, прихід з неба на землю Весни.

весняний обрядовість культурний гаївка

ВИСНОВКИ

На основі узагальнення результатів дослідження ми дійшли таких висновків:

1. Враховуючи соціокультурні чинники - регіональну самосвідомість, особливості звичаїв, обрядів та їхню термінологічну специфіку, гомогенність побутування комплексу традиційної матеріальної культури, а також зовнішнє оформлення житла, колористику одягу, орнаментування вишивки, ми змоделювали етнографічну карту Західного Поділля, яка позначена наступними кордонами. З півдня від Старої Ушиці по Дністру кордон простягається до гирла річки Верещиці і на захід прямує по її течії аж до Городка. На півночі кордон пролягає біля Щекотіва в напрямі ріки Буг у межах Буська, Олеська, Плісневська до верхів'я річки Горині біля Старого Олексинця, Колодно, до сіл Шили, Гнилиці і Пальчиці аж до річки Збруч. Східна частина території Західного Поділля простягається вздовж течії Збруча в напрямку Війтівець, Городка, Дунаївців до Старої Ушиці.

2. Обрядовість річного календарного циклу Західного Поділля (як і всієї України) - єдина змістом. Основна ідея полягає у шануванні двох животворчих начал - світла і води. Андріївська обрядовість їх ініціює, Різдвяна - вшановує, Великодня - оновлює, Зеленосвятська - посвячує, Купальська - поєднує їх у єдине ціле (шлюбує).

3. У весняній обрядовості Західного Поділля яскраво виражена трициклічність: довеликодня, великодня та післявеликодня. Кожен цикл певною мірою розкриває ідею весняних свят, що в цілому базується на оновленні та розквіті природи. Довеликодня обрядовість побудована на ритуалістиці зустрічі весни, хвали на честь її приходу та вегетативній магії. Великодня обрядовість присвячена вшануванню оновлених (воскреслих) культів сонця та води (дохристиянська традиція) та воскресіння Сина Божого - Ісуса Христа (християнська традиція). Післявеликодня обрядовість розкриває пастушу, аграрну та еротичну ритуалістику, супроводжувану вербальною магією.

4. Розглянувши три версії походження терміна “гаївка”, ми вважаємо, що в його основі лежить назва стародавнього праукраїнського весняного божества Гаїла (Гагіла), що уособлював дух оновлюваної природи. Підтвердженням цього є тексти західноподільських гаївок, у яких цей персонаж фігурує й до сьогодні (“Гаїл, гаїлочка, гаїлова дочка...”).

5. Проаналізувавши основний складовий компонент Великодня - гаївковий обряд, ми можемо з упевненістю стверджувати, що в ньому присутні всі композиційні елементи - пролог, зав'язка, наростання дії, кульмінація, розв'язка та епілог, які загалом представляють велике і довготривале музично-театральне дійство. Кожна його складова композиційно вмотивована і наповнена відповідною кількістю гаївок в означеній послідовності. У переважній більшості сіл західноподільська молодь є активним учасником гаївкових обрядів, хоча знання пісенного репертуару звузилося до мінімуму (у цьому недостатню роль відіграють такі інститути, як сім'я, школа, позашкільні заклади, церква, засоби масової інформації).

6. Аналіз текстів гаївок Західного Поділля дав змогу констатувати, що вони творять 4 тематичні блоки, які слідують один за одним, виходячи із ритуальної процесуальності зустрічі весни, її хвали, початку та настання вегетативних процесів у природі, спеціального періоду залицяння до дівчат з метою одруження, жартування та загравання з ними. Все це зумовлює в гаївках хвальну, вегетативну, любовну та жартівливу тематику.

7. Розглянувши історію становлення та розвитку ритмічних форм гаївок Західного Поділля, ми маємо можливість визначити парадигматичне підпорядкування новіших складових давнішим на основі вихідного ритмічного модусу, яким виявився нецезурований шестискладник. Таким чином, шестискладник, семискладник, восьмискладник та десятискладник представляють генетичний рівень; дев'ятискладник, одинадцятискладник та тринадцятискладник - синонімічний, а дванадцятискладник та чотирнадцятискладник - генетично-структуротворчий. Показову форму структуротворчого рівня представляють у цьому ряді п'ятнадцятискладник та сімнадцятискладник, а подвійну форму структуротворення репрезентують шістнадцятискладник, вісімнадцятискладник, двадцятискладник та двадцятидво-складник. У кінцевому результаті семискладник, восьмискладник, десятискладник та дванадцятискладник у гаївковому масиві досліджуваного регіону творять типологічний рівень.

8. Гаївкова пісенність Західного Поділля представлена двома групами народномузичних форм: астрофічними та строфічними. Первісну групу складають астрофічні форми (лише 2% усього аналізованого нами матеріалу). В досліджуваному регіоні вони представлені діапазоном від п'яти до двох ритмоінтонаційних рядів. З часом дворядний ритмоінтонаційний строфоїд трансформується в однорядкову форму, в якій починає відбуватися типізація простої періодичності.

Наступний етап у формуванні гаївок Західного Поділля спричинений появою складносурядного речення, яке представлене двома формами: дворядковим та трирядковим паратаксисом. Якщо перша народномузична форма охоплює 44,8% аналізованого матеріалу, то друга зустрічається лише в 14,6%.

Трирядковий паратаксис дав поштовх для формування в гаївках Західного Поділля елементів гіпотаксису. Остання формотворча структура властива лише семи варіантам гаївкових парадигм пізнішої фольклорної верстви, що сформувалися під впливом гармонічного способу мислення.

9. Найпрезентабельнішими в гаївках Західного Поділля є оліготонічні ладозвукоряди. Вони представлені 88,1% усього аналізованого нами матеріалу. Найдавніший пласт у західноподільському гаївковому масиві представляє іонійський трихорд (це 20% усіх аналізованих ладозвукорядних парадигм). Тетрахордна ладозвукорядна модель, що фігурує в 13,8% досліджуваного матеріалу, є своєрідною “перехідною ланкою” між трихордною та пентахордною. Найпоширенішим у гаївках Західного Поділля є іонійський пентахорд. Він, без сумніву, є “візиткою” весняного обрядового народнопісенного жанру, його типовим мелосним модусом. Гексахордне ладове поєднання - продукт пізнішого походження. Він в основному сформувався під впливом гармонічної музики і культивується в основному у гаївках-новотворах (охоплює 10% досліджуваного нами матеріалу).

10. Як показав аналіз, у Західному Поділлі в основному збереглися гаївки, що представлені трьома типами танкового малюнка: круговим, ключовим та дворядним. Найбільш поширений у досліджуваному регіоні круговий тип гаївок. За формою хореографічного орнаменту він представлений трьома різновидами: колом без дійових осіб та з дійовими особами в ньому, колом-спіралькою та колом-черепашкою (останнім часом у досліджуваному регіоні найчастіше зустрічається коло без дійових осіб в ньому), що символізують весняне сонце. Коло-черепашка та коло-спіралька символізують щасливе одруження та ріст рослин.

Ключові гаївки представлені трьома різновидами: підковою, вісімкою та кривулькою (змійкою), що символізують зміни пір року, народження, життя та смерть, безкінечність людського буття.

Дворядні гаївки, що представлені двошеренговою ходою, імітацією будування мостів та воріт символізують рух весняних явищ природи - хмар, дощу, вітру, ріст злакових та городніх культур, прихід з неба на землю Весни.

Усі вищезазначені характеристики весняної обрядовості Західного Поділля є складовою української традиційної культури загалом та її регіонального відгалуження зокрема.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ПУБЛІКАЦІЯХ

Смоляк О. Весняна обрядовість Західного Поділля в контексті української культури. Монографія. Частина друга (нотний додаток). - Тернопіль: Астон, 2001. - 392 с.

Смоляк О. Весняна обрядовість Західного Поділля в контексті української культури. Монографія. Частина перша. - Тернопіль: Астон, 2004. - 296 с.

Смоляк О. Термін “гаївка” та його синоніми на Західному Поділлі //Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія 9: Музичне мистецтво /Ред. колегія: А.І.Іваницький, І.А.Котляревський, І.Ф.Ляшенко та ін. - № 1. - 1998. - С. 26-31.

Смоляк О. Міфологічна лексика в українському календарно-обрядовому фольклорі //Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Мистецтвознавство /Ред. колегія: Б.О.Водяний, С.Й.Грица, М.П.Загайкевич та ін. - № 2. - 1999. - С. 92-96.

Смоляк О. Пісні весняного календарно-обрядового циклу в системі викладання фольклору в музичних училищах //Всеукраїнська науково-педагогічна конференція “Музичний фольклор в системі навчання та виховання молоді”. Кременець, 11-12 травня 2000 року. Матеріали /Ред. колегія: С.Й.Грица, М.П.Загайкевич, А.І.Іваницький та ін. - Тернопіль: СМП “Астон”, 2000. - С. 44-51.

Смоляк О. Ритмічна форма 4+4 у гаївках Західного Поділля //Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Мистецтвознавство /Ред. колегія: Б.О.Водяний, С.Й.Грица, М.П.Загайкевич та ін. - № 1(4). - 2000. - С. 123-128.

Смоляк О. Християнські елементи у сюжетах гаївок Західного Поділля //Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Мистецтвознавство /Ред. колегія: Б.О.Водяний, С.Й.Грица, М.П.Загайкевич та ін. - № 2(5). - 2000. - С. 77-84.

Смоляк О. Соціалізація західноподільської сільської молоді до весняної обрядовості //Культура України. Вип. 8. Мистецтвознавство: Зб. наук. праць /Харк. держ. акад. культури; Відп. ред. О.Г.Стахевич. - X.: ХДАК, 2001. - С. 225-233.

Смоляк О. Танкові малюнки у гаївках Західного Поділля //Музика та дія в традиційному фольклорі /Ред. колегія: І.Мацієвський, Ю.Ясіновський, Л.Кияновська та ін. - Львів, 2001. - С. 56-69.

Смоляк О. Приспівно-заспівні елементи в гаївках Західного Поділля //Традиційна народна музична культура Західного Поділля: Збірник статей і матеріалів /Ред. колегія: І.Мацієвський, С.Павлишин, Л.Кияновська та ін. - Тернопіль: Астон, 2001. - С. 5-15.

Смоляк О. Астрофічні форми у гаївках Західного Поділля //Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Мистецтвознавство /Ред. колегія: Б.О.Водяний, С.Й.Грица, М.П.Загайкевич та ін. - №1(6). - 2001. - С. 72-80.

Смоляк О. Форма колон у гаївках Західного Поділля //Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Мистецтвознавство /Ред. колегія: Б.О.Водяний, С.Й.Грица, М.П.Загайкевич та ін. - № 2(7). - 2001. - С. 58-66.

Смоляк О. Оліготонічні ладозвукорядні парадигми в гаївках Західного Поділля //Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Мистецтвознавство /Ред. колегія: Б.О.Водяний, С.Й.Грица, М.П.Загайкевич та ін. - № 1(8). - 2002. - С. 68-75.

Смоляк О. Композиційні елементи гаївкового обряду Західного Поділля //Парадигматика фольклору. Ювілейний збірник з нагоди 70-річчя від дня народження доктора мистецтвознавства, професора Софії Йосипівни Грици /Ред. колегія: Загайкевич М.П., Корній Л.П., Пархоменко Л.О. та ін. - Київ-Тернопіль: Астон, 2002. - С. 62-76.

Смоляк О. Гаївковий репертуар у молодіжному середовищі Західного Поділля //Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Мистецтвознавство /Ред. колегія: Б.О.Водяний, С.Й.Грица, М.П. Загайкевич та ін. - № 2(9). - 2002. - С. 76-81.

Смоляк О. Українська народна пісня “Зайчику” в обробці Миколи Лентовича та її західноподільські варіанти //Матеріали до українського мистецтвознавства. Микола Леонтович і сучасна освіта та культура (до 125-річчя від дня народження). Науковий збірник. Вип.4. /Ред. колегія: Скрипник Г.А., Загайкевич М.П., Муха А.І. та ін. - Київ-Кам'янець-Подільський: Медобори (П.П.Мошак М.І.), 2003. - С. 73-75.

Смоляк О. Весільні мотиви у гаївках Західного Поділля //Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка та Національної музичної академії України імені Петра Чайковського. Серія: Мистецтвознавство /Ред. колегія: Б.О.Водяний. С.Й.Грица, А.І.Іваницький та ін. - № 1(10). - 2003. - С. 89-98.

Смоляк О. Вихідні генетичні ритмічні форми в гаївках Західного Поділля //Теоретичні та практичні питання культурології: Зб. наук. статей. Вип. 15 /Ред. колегія: Лащенко А.П., Зінькевич О.С., Тишко С.В. та ін. - Мелітополь: ТОВ “Видавничий будинок Мелітопольської міської друкарні”, 2004. - С.122-129.

Смоляк О. Типові ритмічні форми вірша в гаївках Західного Поділля (до питання про народнопісенну регіоніку в курсі “Українська народна музична творчість”) //Науковий вісник Національної музичної академії України імені П.І.Чайковського. Вип. 35. Актуальні проблеми викладання музичних дисциплін у вищій школі. Збірка статей /Ред. колегія: Лащенко А.П., Котляревський І.А., Зінькевич О.С. та ін. - Київ, 2004. - С. 35-46.

Смоляк О. Серіаційний музичний паратаксис у гаївках Західного Поділля // Вісник Прикарпатського університету. Мистецтвознавство. Вип. VII /Ред. колегія: М.Є.Станкевич, П.Ф.Круль, А.П.Лащенко та ін. - Івано-Франківськ: Плай, 2004. - С. 163-173.

Смоляк О. Хвальна та вегетативна тематика в гаївках Західного Поділля // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка та Національної музичної академії України ім. Петра Чайковського. Серія: Мистецтвознавство /Ред. колегія: Б.О.Водяний, С.Й.Грица, А.І.Іваницький та ін. - № 1(13). - 2005. - С. 96-102.

Смоляк О. Жартівливі гаївки Західного Поділля: мотивація та функція в обряді // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка та Національної музичної академії України ім. Петра Чайковського. Серія: Мистецтвознавство /Ред. колегія: Б.О.Водяний, С.Й.Грица, А.І.Іваницький та ін. - № 2(14). - 2005. - С. 75-80.

АНОТАЦІЇ

Смоляк О.С. Весняна обрядовість Західного Поділля в контексті української культури. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.03 - музичне мистецтво. - Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України. - Київ, 2005.

Дисертація присвячена дослідженню весняної обрядовості Західного Поділля як одного із етнографічних регіонів України, в якому чи не найкраще збереглася календарна ритуалістика до нашого часу.

У процесі комплексного дослідження визначено етнографічні кордони західноподільського регіону, виявлено основні ідеї святкування весняних свят у контексті річної обрядовості. Розглядається етимологія терміна “гаївка” та його синонімічних відмін. Зроблено детальний аналіз основних композиційних елементів гаївкового обряду, а також висвітлено питання про участь в ньому західноподільської молоді. Досліджується тематика гаївок, історія становлення та розвитку їхніх ритмічних та народномузичних форм, силабомелодичних моделей, ладозвукорядних парадигм. Здійснено типологію рухових малюнків у гаївках досліджуваного регіону.

Ключові слова: весняна обрядовість, Західне Поділля, гаївка, тематика, мотив, ритмічна форма, силабомелодична модель, ладозвукоряд, пісенна парадигма, модус.

Смоляк О.С. Весенняя обрядность Западного Подолья в контексте украинской культуры. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора искусствоведения по специальности 17.00.03 - музыкальное искусство. - Институт искусствоведения, фольклористики и этнологии им. М.Т. Рыльского НАН Украины. - Киев, 2005.

Диссертация посвящена исследованию весенней обрядности Западного Подолья как одного из этнографических регионов Украины, в котором едва ли не лучше всего сохранилась до сих пор традиционная календарная ритуальность.

В процессе комплексного исследования определены этнографические границы западноподольского региона. При этом учтены такие социокультурные факторы, как наличие у местных жителей регионального самосознания, своеобразия отдельных обычаев и обрядов, гомогенности бытования комплекса традиционной материальной культуры, в частности - наружного оформления жилища, колористики одежды, орнаментации вышивки и т. п.

Обнаружена основная идея празднования больших календарных годовых праздников, основанная на почитании двух животворящих начал - света и воды, а также формы их перехода от одного к другому.

В диссертации обращено внимание на трехцикличность весенней обрядности, каждый из которых в определенной степени раскрывает ритуальный ход от обычаев встречи весны посредством ее восхваления, вегетации, почитания воскресшей природы (соответственно и воскресения Сына Божьего - Иисуса Христа) до пастушьей, аграрной и эротической ритуальности, связанной с началом их сезонов.

В диссертационном исследовании рассматривается этимология термина “гаивка” и его синонимических разновидностей. Рядом примеров под-тверждено его происхождение от древнего праукраинского весеннего божества Гаила (Гагила), олицетворявшего собой дух обновляющейся природы.

Сделан детальный анализ основных композиционных элементов гаивкового обряда: пролога, завязки, нарастания действия, кульминации, развязки, постразвязки и эпилога как составных большого и продолжительного во времени музыкально-театрального действия, а также участия в нем западноподольской молодежи.

В гаивках Западного Подолья обнаружены четыре тематических блока, которые связаны между собой ритуальной процессуальностью от начала наступления весны до ее завершения. Они и составили в данном жанре хвалебную, вегетативную, любовную и шуточную тематику.

В исследовании рассматривается история становления и развития ритмических форм гаивок указанного региона с учетом парадигматического подчинения более поздних составляющих древним. В соответствии с этим составлена иерархия уровней родственности: генетический - шестисложник, семисложник, восьмисложник и десятисложник; синонимический - девятисложник, одиннадцатисложник и тринадцатисложник; генетически-структуротворческий - двенадцатисложник и четырнадцатисложник; структуротворческий - пятнадцатисложник и семнадцатисложник; удвоенно-структуротворческий - шестнадцатисложник, восемнадцатисложник, двадцатисложник и двадцатидвухсложник. Вместе с тем семисложник, восьмисложник, десятисложник и двенадцатисложник в гаивках создают типологический уровень родства.

Проведен детальный анализ и народно-песенных форм в гаивках исследуемого региона. Они составили две группы - астрофическую и строфическую. Как показали наши наблюдения, их становление шло от астрофичности к строфичности. А именно: от строфоидов с пятью ритмико-интонационными рядами к двум, а далее через однострочную строфическую форму к двустрочной и в конечном итоге - к четырехстрочной - началам гипотаксиса.

В диссертации детально рассматриваются и ладозвукорядные парадигмы. Основной акцент сделан на группу олиготонических звукорядов, поскольку они являются наиболее презентабельными в исследуемом регионе (охватывают 88,1% всего анализируемого материала). Древнейший пласт в западноподольском гаивковом массиве представляет ионийский трихорд. За ним следуют ионийский тертахорд (промежуточный модус), ионийский пентахорд - “визитка” весеннего обрядового народно-песенного жанра (типичный ладовый модус), ионийский гексахорд - позднейшая ладозвукорядная модель, сформировавшаяся под влиянием гармонического способа мышления реципиентов. Значительное внимание также уделено рассмотрению хореографических элементов в гаивках Западного Подолья, а именно - составлена их типология на уровне круговых, ключевых и двурядных. В частности здесь констатируется, что в исследуемой среде есть круговые гаивки. Они реализуются в форме двигающегося и недвигающегося круга с действующими лицами в нем и вне его. Ключевые и двурядные - менее распространены в указанном регионе. В работе исследуется их символика и двигательные элементы.

Ключевые слова: весенняя обрядность, Западное Подолье, гаивка, тематика, мотив, ритмическая форма, силлабомелодическая модель, ладозвукоряд, песенная парадигма, модус.

Smolyak O.S. Spring ceremony of Western Podillya in the Ukrainian culture context. - Manuscript. Thesis for a doctor's degree of musicology by speciality 17.00.03 - musical art. - Institute of art criticism, study of folklore and ethnology named after M.T.Rylsky National Academy of Science of Ukraine. - Kyiv, 2005.

The dissertation is devoted to the investigation of spring ceremony in Western Podillya as one of Ukrainian ethnographic regions, where the calendar ceremonial has been preserved up to present. In the process of complex investigation the ethnographic scope of Western Podillya has been determined, the main idea of celebration of spring holidays in the annual observance context has been exposed. The etymology of the term “haivka” and its synonymic cojugations have been observed. Detailed analyses of main composition elements of haivka rite and also the participation of Western Podillya youth in it have been done. Themes of haivkas, the history of formation and development of their rhythmic and folk musical forms, syllabic-melodical patterns, tune sound row paradigms have been investigated. The typology of moving pictures in haivkas of investigated region has been made.

Key words: spring ceremony, Western Podillya, haivka, thematics, motif, rhythmic form, syllabic-melodical pattern, tune sound row, song paradigm, modus.

Размещено на Allbest.ru