Реформування театральної справи в Україні у другій половині 80-х років ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Реформування театральної справи в Україні у другій половині 80-х років ХХ ст.

Абакумова В. І.

Досягнення українського театру відомі. Деякі з його творчих перемог стали здобутком історії, інші й зараз збагачують критичну думку теоретиків сцени. Українцям є чим пишатися. Звершення О.Курбаса та Г.Юри, М.Крушельницької та Б.Тягна, А.Бучми та В.Магара належать до найкращих режисерських і акторських досягнень ХХ століття. П'єси М.Куліша, О.Корнійчука, І.Микитенка, І.Кочерги ще довго живитимуть бурхливий розвиток сценічного мистецтва нашої країни.

Між тим, театральна справа це живий механізм, якому притаманні й вади, які стають більш помітними під час кризових моментів в суспільстві. Про недоліки в організації театральної справи радянської доби писалося і говорилося не одне десятиріччя. Найбільш чисельними були публікації в фаховій пресі «Український театр», «Культура і життя». Сьогодні, коли підвищений інтерес до історії культури нашої країни знайшов вираження в низці нових монографій і дисертацій, дана стаття публікується як спроба, в деякій мірі, доповнити історіографічний доробок, адже, прогалиною виглядає відсутність комплексного дослідження з історії театральної справи, зокрема в роки перебудови. Саме до цього періоду ні палки виступи, ні гострі дискусії про недоліки у театральній справі не приводили до практичних змін, хоча, здавалося б, усі розуміли їх необхідність. Отже, висвітлення суті та результатів експерименту з перебудови театральної справи в Україні у другій половині 80-х рр. ХХ ст., постають завданнями статті.

Після квітневого (1985 р.) Пленуму ЦК КПРС процес демократизації усіх сфер життя не міг не пройти осторонь діячів сцени. Пошуки кращого знайшли практичне розв'язання у прийнятих директивними органами рішення. Так народився комплексний експеримент по реорганізації театральної справи країни, в якому взяли учать сім театрів України. Протягом двох років (1987-1988) драматичні театри Вінницький імені М.Са- довського, Сумський імені М.Щепкіна, Севастопольський імені А.Луначарського, академічні театри Київський імені І.Франка та Харківський імені Т.Шевченка, а також Одеський академічний оперний і Одеський театр музичної комедії працювали за новими правилами.

Суть експерименту полягала у розширенні прав і обов'язків не лише керівництва, а й творчого складу театру. Мета: придати сценічній діяльності необхідного динамізму, розширити права і ініціативу керівників театрів, художніх рад і творчих груп, посилити їх відповідальність за ідейно-художню якість спектаклів і географію глядацької аудиторії.

Експеримент спрямовувався на подолання накопичених роками проблем. Виокремимо найсуттєвіші серед них: проблема глядача (чи не найгостріша в театрі, особливо на периферії. Вистави найчастіше проходили у майже порожніх залах); складення репертуару (особлива відповідальність покладалась на плечі режисерів, які очолювали колективи. Треба знаходити нові п'єси, визначати естетичні принципи творчості, що б бути на рівні часу); сценічна мова (здобутки 60-70-х років приїлися, а нових нема. Наявна потреба переходу на нову естетичну якість в ході художньої еволюції); необхідне удосконалення методів управління театром.

Необхідно, щоб експеримент став імпульсом для активного, зацікавленого пошуку шляхів докорінної перебудови театральної справи, дійовою спробою вивести театр зі стану застою. Тому в ході експерименту театри одержали право самостійно формувати репертуар і випускати спектаклі, за які вони несли тепер повну відповідальність. Тому незрівняне підвищувалася роль художній рад, які вже не призначалися адміністрацією, а обиралися колективом. Саме їм надавалися найширші повноваження у проведенні репертуарної політики, визначенні кількості вистав і строків їх випуску, оцінці ідейно-художнього рівня кожного спектаклю. Тобто на художні ради покладалася відповідальність за кінцевий творчий і фінансовий результат роботи всього колективу. Як бачимо, широкі права працівників театру тісно перепліталися з їхніми обов'язками. Передбачалися три форми матеріальної зацікавленості акторського складу театру в результатах своєї діяльності, а саме: одноразова винагорода, премія, надбавка. Визначені і фінансові джерела цих форм заохочення: економія фонду заробітної плати акторського складу. Одним з економічних резервів підвищення ефективності діяльності театрів в умовах експерименту, як передбачалося, мала стати надана театрам можливість застосування гнучкої системи щодо встановлення цін на квітки (надбавки й скидки до 50% на окремі вистави).

Слід відзначити розходження поглядів влади і митців на один і той же факт. Так, начальник відділу театрів Міністерства культури УРСР

С.Ф.Пазенко зазначав, що було вжито заходів щодо поліпшення творчо-організаційної і планово-фінансової діяльності колективів, які беруть участь в експерименті, виділено необхідну суму державної дотації, додаткові ліміти по труду. Це сприяло створенню надійної бази для успішної творчої роботи протягом двох років експерименту [1,2]. Директор же театру-учасника експерименту Київського імені І.Франка В.Гнатенко вважав, що планово-фінансові органи не забезпечили «стартову» можливість експерименту [2,7].

Офіційно експеримент розпочався з 1 січня 1987 року, але з початку нового сезону (осінь 1986 р.) його учасники провели велику роботу. Завершилось обрання художніх рад, розпочалася їх інтенсивна робота по визначенню репертуару. реформування театр радянська

Підсумки реформування театральної справи були підбиті на засіданні Художньої ради з театрального мистецтва при Міністерстві культури УРСР спільно з комісією по удосконаленню театральної справи правління СТДУ. Виступаючі відмітили, що результати дворічного експерименту, який значною мірою інтенсифікував виробничу діяльність театрів, у цілому втішні; його досвід з початку 1989 року розповсюджувався на всі театри країни. Але експеримент показав, що відсутня цілісна і завершена концепція перебудови театральної справи, адже цим здебільшого займались соціологи і економісти. Теоретики і критики лише констатували як комплексний експеримент перетворився на економічний, залишився осторонь головного його завдання піднесення ідейно-художнього рівня репертуару.

Вищевикладене дозволяє зазначити, що в ході експерименту відбулася апробація нових, нестандартних підходів до удосконалення організаційної, творчої і господарської діяльності театрів по забезпеченню високого ідейно-художнього рівня сценічних творів, розширення аудиторії і підвищення ідеологічної та соціальної активності мистецтва. В практику театральної справи ввійшли нові принципи формування труп, розпочався процес з вдосконалення управління і підвищення ефективності творчої і організаційної діяльності театрів, були впровадженні більш дійові форми матеріального стимулювання працівників мистецтва.

В умовах експерименту шалька терезів в альтернативі «що можна робити і чого робити не можна» різко впала на користь першої. За висловом О.Беляцького, головного режисеру Харківського театру імені Т.Шевченка, нові умови роботи дали митцям можливість діяти самостійно, «дихати стало легше» [3,4-5]. Але така ситуація різкого перепаду від обмежених можливостей до майже необмежених викликає занепокоєння: чи не буде комерція превалювати над творчістю, чи не призведе до зловживання «касовим» репертуаром, до орієнтації на невибагливі смаки і, в результаті, до зниження ідейно-художнього рівня репертуару. Тому важливим аспектом дослідження наслідків впровадження театрального експерименту є репертуарна політика театрів в ході експерименту.

Література

Реальність і перспективи: Інтерв'ю з начальником, відділу театрів Міністерства культури. УРСР С.Ф.Пазенком // Український театр. 1987. №1.

Використовувати, переваги, експерименту: Інтерв'ю з В.Гнатенком, директором. Київського театру ім. І. Франка // Український театр. 1987. №5.

Пошук іде... далі буде: Інтерв'ю з О.Беляцьким, головним, режисером. Харківського театру ім. Т.Шевченка // Український театр. 1987. - №4.

Размещено на Allbest.ru