Державна система управління мистецтвом в період її децентралізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державна система управління мистецтвом в період її децентралізації (Україна, друга половина 80-х років ХХ ст.)

Абакумова В.І.

Тенденції сьогодення такі, що влада все більш зосереджується на регіональному рівні - децентралізація охоплює політику, бізнес, культуру, а соціальне життя орієнтується на основі принципи низового рівня. Суспільство рухається від показної демократії до суспільства безпосередньої участі. Рішення приймаються на основі обговорень і колегіальності. Всі ці процеси ведуть до корпоративної солідарності у працівників, до різноманіття у сфері мистецтва, релігії і культури в цілому. Слід пригадати, що вітчизняна практика децентралізації започаткувалася в ході реалізації горбачовського курсу на багатоаспектну перебудову суспільства. Дослідження особливостей того періоду сприятиме усвідомленню повної картини здобутків і прорахунків на цьому шляху.

Зазначимо, що обмеженість історіографічної бази проблеми дозволяє виокремити це питання у спеціальне дослідження. Для реалізації поставленої мети маємо дослідити чинники, особливості, наслідки процесу децентралізації державної системи управління мистецтвом; з'ясувати протиріччя, що характеризували механізм самоврядування в закладах мистецтва в результаті його реконструкції; дати оцінку децентралізації як чиннику "казенної" демократії.

Згідно з побудовою радянської системи управління, українське радянське мистецтво перебувало під подвійним - центрально-союзним та республіканським підпорядкуванням. Крім цього, державні мистецькі заклади та громадські організації - творчі спілки, за допомогою яких здійснювались керівні функції у сфері культурного будівництва, звітувала у своїй діяльності перед партійними органами. Отже, за радянських часів утворилася безпрецедентна в історії світової культури інфраструктура керування професійним мистецтвом, яка за умов державної несамостійності України, ніколи не була розбудована з урахуванням її національних інтересів. Крім цього, функціонування в умовах такої системи перетворило творчі колективи на неповороткий в використанні механізм, при якому унеможливлювалася участь митців в управлінні професійною галуззю.

В другій половині 80-х років ХХ ст., вперше за тривалий період функціонування радянської централізованої системи управління культурою, склалися передумови для реорганізації всіх складових частин цієї конструкції. Це був певний шанс для вітчизняного мистецтва звільнитися від тоталітарної практики організації творчої праці.

Процес трансформації організаційних засад творчої праці відбувався двома потоками, один з яких було заплановано у владних кабінетах, інший - ситуативно розгортався в творчому середовищі. Дослідження цього процесу свідчить, що започаткування демократичних методів управління відбулося у бюрократичний спосіб, внаслідок спущеної "згори" рознарядки. Вимоги, висуненні ХХУІІ з'їздом партії змусили ЦК КПРС намітити низку заходів з поліпшення справи керівництва творчим процесом, що не мало аналогів у попередніх десятиріччях. Пусковим механізмом послужив процес реалізації нового економічного курсу в галузі мистецтва, що передбачав поступове переведення творчих колективів до практики їх повної самоокупності і самофінансування. Концепція змін базувалась на децентралізації функцій управління, посиленні ролі колективного самоуправління, стимулюванні творчої самостійності, ініціативності.

Децентралізація системи управління галуззю мистецтва вміщувала функціональне розмежування як всередині закладів мистецтва, так і між рівнями ієрархії державної системи управління культурою.

На відміну від театру, який є системою, що слабо піддається структуризації, на кіностудіях, послаблення централізації відбулося саме через поетапну структурною реорганізацією, яка пройшла протягом другої половини 80-х років відповідно до нової базової моделі радянського кінематографа [1,арк.7-8]. З 1987 року на республіканських кіностудіях художнього кіно почався процес реорганізації монолітного підприємства в самостійні виробничо-творчі об'єднання, що працювали на засадах повного госпрозрахунку. Такі підрозділи стали основними творчими одиницями. З 1988 року аналогічна практика поширилася на студії не ігрового кіно [1,арк.11,13,20,21;2,арк.13;3,арк.7]. Отже, децентралізація управлінського механізму всередині кіностудій була пов'язана із економічною політикою влади, коли проблема удосконалення господарського механізму, фактично, почала розглядатися не як самостійне завдання перебудови, а як складова частина процесу демократизації.

В 1988 році реформування зазнали всі рівні державного механізму управління культурою і кінематографом. Відповідно до постанов Ради Міністрів УРСР "Про схему управління галуззю культури" і "Про генеральну схему управління кінематографією" [4], що і до сьогодні мають гриф "не для друку", після серпня 1988 року розпочався процес децентралізації державної системи управління галузями мистецтва і кінематографії. Окремі положення цих ухвал відомі через обговорення, яких вони зазнали на засіданнях колегії Мінкультури, в правліннях творчих спілок, або через конкретні заходи.

Так, на базі виробничих художньо-оформлюваних комбінатів та підприємств "Кінотехпром" утворилися 25 обласних госпрозрахункових ремонтно-виробничих комбінатів, які стали структурними підрозділами обласних управлінь культури. Відбулася передача закладів культури республіканського підпорядкування в управління місцевим органам влади: виконавчим комітетам Київської міської і обласних Рад народних депутатів [5,арк.77-82;6,арк.20]. Значної реорганізації зазнав механізм управління кінематографією. Вся кіномережа і кінопрокат відійшли до підпорядкування місцевих Рад народних депутатів. Було створено обласні, Севастопольський і Київський міські госпрозрахункові об'єднання кіновідеопрокату, а також республіканське виробничо-творче об'єднання "Укрвідеоцентр" [6,арк.12-13]. Було ліквідовано Держком по кінематографії УРСР. Функції по керівництву кіновиробництвом, кінофікацією і кінопрокатом, з метою усунення багатоступінчастості структури управління, долання її, переважно, адміністративних методів керування, було передано до Мінкультури УРСР, з підпорядкуванням йому підприємств, установ і організації ліквідованого комітету.

В 1990 році в результаті перерозподілу майна між загальносоюзною власністю і власністю УРСР, підприємства загальносоюзного підпорядкування, розташовані на території України, зокрема ялтинська кіностудія, Донбаський, Львівський і Харківський будинки грамплатівок Всесоюзної фірми "Мелодія" тощо (всього 17 об'єктів культурного призначення) відійшли до республіканського підпорядкування [7,арк. 89,99,100]. суспільство мистецтво перебудова децентралізація

Розгортання децентралізації системи управління галуззю культури і кінематографом, посилила роль демократичних методів в управлінні закладами мистецтва. В цьому процесі можна виокремити основні вектори: перетворення в структурі, правах і принципах діяльності художніх рад як органів колегіального управління; надання закладам мистецтва самостійності у вирішенні творчих питань.

Можна констатувати, що у застійні роки роль художніх рад як органів колегіального управління, майже всюди принижувалася, а позиція її членів, у принципових питаннях, адміністрацією часто не враховувалася. В нових соціально-економічних умовах було передбачено за можливе розширення форм колективної самоврядності. Вважалося, що таке експериментування могло би виявити несподівані явища, які внесли б істотні корективи до застарілого механізму управління, підтвердивши необхідність його часткової або повної перебудови. Між тим перетворення в правах і принципах діяльності художніх рад не принесли очікуваних результатів. Проблематичним виявилося визначення статусу худради - вирішального або дорадчого органу. Це мало принципове значення через безліч інших взаємозалежних обставин. Слід вказати, що такий функціонально знеособлений і позбавлений персональної відповідальності орган, поза сумнівом, міг бути прийнятним в мистецьких закладах, але лише як форма причетності колективу до керівництва театром на дорадчій основі.

Децентралізація процесу управління актуалізувала наболіле питання щодо обмеження митців в самостійності у вирішенні творчих питань. Важливим кроком на шляху демократизації системи управління галуззю мистецтва стало вироблення принципово нових форм взаємин Мінкультури з підпорядкованими організаціями, що знайшло відображення в комплексній програмі розвитку театрів і концертних організацій на ХІІ п'ятирічку [8,арк.70;9,арк.27-44]. На відміну від дотеперішнього порядку прийому нової постановки, запуску у виробництво сценарію, коли вирішальне слово належало вищестоящому органу культури, відтепер чинності набувало лише рішення художньої ради. Закріплення в 1988 році за художньою радою театру права перегляду кожної нової постановки і винесення висновку про можливість її випуску до прилюдного виконання стало важливим досягненням поточного моменту.

Аналогічні процеси відбулися в інших видах мистецтва - питання розробки естетичної і соціальної програми розвитку творчого колективу становилися прерогативою самих митців - керівництва і особового складу закладів мистецтва. Так, в 1988 році децентралізація функціональних повноважень у відносинах Мінкультури УРСР і творчих спілок торкнулася порядку організації художніх виставок. Відтепер склад виставкомів республіканських художніх виставок оновлювався до кожної виставки, засідання виставкомів проводилися відкрито [10,арк.120]. Ввійшло в практику громадське обговорення проектів майбутніх пам'ятників і монументів, їх проектування проводилося шляхом відкритих конкурсів [11,арк.119].

Особливо доленосного значення політика на розширення творчої самостійності основних одиниць процесу кіновиробництва набула для кіностудій художніх фільмів - Одеської і Київської ім. О.Довженка. Як відзначалося на ІІІ Пленумі Правління Спілки кінематографістів України (1987), суть першочергової перебудови у кінематографі полягала в тому, щоб економіко-технологічні процеси перестали домінувати над творчими, і, відтак, розпочалося відродження слави українського поетичного кіномистецтва [1,арк.7-8]. Після ліквідування в 1987 році сценарно-редакційних колегій при Держкіно УРСР, правління творчих об'єднань кіностудій художніх фільмі дістали право укладання сценарних договорів і придбання сценаріїв, отримали прерогативу вироблення репертуарно-тематичного плану, запуску у виробництво фільмів. Це засвідчило визволення кіномитців від усталеної адміністративної опіки як з боку дирекції кіностудії, так і Держкіно [1,арк.23;3,арк.11-12]. Крім кіностудій художнього кіно, фактично, повну самостійність щодо вирішення творчих питань одержали кіностудії "Київнаукфільм" і "Укркінохроніка", вірніше, утворені на їх базі нові творчі об'єднання на чолі із власним правлінням.

Оцінюючи, в цілому, функціональний перерозподіл, слід констатувати деяку недовершеність новоствореної структури. Причиною низки протиріч і ускладнень, напруженості у творчому і виробничому процесах на кіностудіях стало протиріччя щодо повноважень: право на запуск у виробництво і прийом готових фільмів отримали творчі об'єднання, а юридичну, фінансову, економічну відповідальність за все несла дирекція кіностудії. Не дивлячись на перебудовні процеси, конкретні чиновники, які залишалися прихильниками центристських настанов, продовжували займатися справами театру, з тією лише різницею, що тепер їх вирішували не перші секретарі обкомів, а голови виконкомів. Попри суттєву функціональну децентралізацію і поширення творчої самостійності тих закладів мистецтва, що перейшли на госпрозрахунок, залишилася дієва система взаємозв'язків: Мінкультури - Укрконцерт - концертні організації або Мінкультури - театри. По каналах цієї системи "згори" продовжувала проводитися репертуарна політика, програмувалася концертна, театральна діяльність. На фоні загальної суспільної лібералізації нав'язування творчим колективам таких нормативів, як, кількість концертів на місяць, квартал, п'ятирічку, за поглядом художнього керівника капели "Думка" Є.Савчука, бачилося безглуздим. Основним критерієм, за оцінкою митця, мала стати якість [12,26].

Таким чином, послаблення централізації системи управління галуззю культури і кінематографом, тісно перепліталося із демократизацією художнього процесу і порядку керування ним. Започаткування децентралізації, що було пов'язане із необхідністю створення умов для переходу на госпрозрахунок, передбачувало розвиток демократичних принципів управління закладами мистецтва і кінематографу. Саме на цій платформі, в подальшому, визріла тенденція самоврядування. Нові умови значно розширили творчу самостійність театрів, кіностудій, творчих спілок. В той же час, великою мірою зросла соціальна відповідальність дирекції і художнього керівництва закладів мистецтва. Необхідно визнати, що у бюрократичний спосіб започаткувався перехід до дійсно демократичних методів в управлінні закладами мистецтва. Як наслідок, народжувалося відчуття відповідальності кожного за справу, якій було присвячено життя, визрівала особистісна позиція митця щодо суспільних процесів.

Отже, феномен децентралізації як чинник "казенної" демократії важливий з точки зору генезису демократизації радянського суспільства в період суспільно-політичних трансформаційних процесів другої половини 80-х років ХХ ст. Втім, це лише один з факторів цього процесу. Майбутнє дослідження має стосуватися характеристиці процесу, що визрівав "знизу" - ролі ініціативи творчої інтелігенції в демократизації організаційних засад творчої праці.

Джерела та література

1. Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (далі - ЦДАМЛМ). - Ф.655. - Оп.1. - Спр.1658.

2. Центральний державний архів громадських об'єднань України. - Ф.1. - Оп.11. - Спр.1714.

3. ЦДАМЛМ. - Ф.1010. - Оп.1. - Спр.1860.

4. Про схему управління галуззю культури: Постанова Ради Міністрів УРСР від 6.08.1988 № 225 // не друку; Про генеральну схему управління кінематографією: Постанова Ради Міністрів УРСР от 15.10.1988 // не друку.

5. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (далі - ЦДАВО). - Ф.5116. - Оп.19. - Спр.2857.

6. Гордійчук Я. Контакти-контрасти: відверта розмова з художнім керівником капели "Думка" Є.Савчуком [Текст] / Я.Гордійчук // Музика. - 1992. - № 4. - С.25-26.

Размещено на Allbest.ru