Масові комунікації як культурний феномен глобалізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Масові комунікації як культурний феномен глобалізації

Арнаутова В.В.

Культурний обмін між народами є невід'ємним атрибутом розвитку людського суспільства. Жодна держава не в змозі задовольнити культурно-естетичні потреби своїх громадян без звернення до світової культурної спадщини, духовного надбання інших країн і народів.

Проблеми пошуку свого місця в світовому культурному просторі, формування національно-орієнтованих підходів у внутрішній і зовнішній культурній політиці представляють особливу актуальність і для України. На сучасному етапі можна спостерігати посилення залежності нашої країни від культурно-інформаційних процесів, що відбуваються в світі. До них, перш за все, слід віднести такі, як глобалізація культурного розвитку і культурної індустрії, комерціалізація культурної сфери і посилення залежності культури від великих фінансових інвестицій, розвиток сучасних інформаційних технологій та комп'ютерної мережі Інтернет, стрімке збільшення обсягу інформації і швидкості її передачі, зниження національної специфіки в світовому інформаційно-культурному обміні тощо.

Сучасна дійсність з переконливістю демонструє можливості масової комунікації як засобу формування моделей соціальної реальності, як найважливішого джерела нормативних зразків, які існують у суспільстві.

Мета даної статті - розглянути деякі питання взаємин засобів масової комунікації, суспільства і держави та як ці відносини вбудовуються в сучасні процеси глобалізації.

На думку О.Зернецької, специфічна природа масової комунікації полягає у виробництві інформації за допомогою найновітніших технічних засобів, яке спричинене передусім середовищем поширення та функціонування цінностей, моделей поведінки для мас, уособленим, зокрема, в масовій культурі [1,7-8].

Таким чином, залишаючись процесом встановлення і підтримання контактів у суспільстві, процесом його консолідації, масові комунікації сьогодні - це:

- виробництво інформації як продукції;

- використання технічних засобів для виробництва інформації;

- масова культура (масові цінності, типові для мас моделі поведінки), яка обумовлює цілі виробництва інформаційної продукції, її призначення;

- специфічне суспільне середовище, для якого властива масова культура і яке є замовником та споживачем інформаційної продукції.

На інформаційному ринку практично не залишилося засобів масової інформації, акціями яких не володіли б великі фінансово-промислові групи. Вони розраховують не тільки на прибуток, але і на можливість впливу на громадську думку.

Якщо масові комунікації розглядати як індустрію в рамках світового ринку, то їх функції полягають у наданні аудиторії інформаційних матеріалів і наданні аудиторії рекламодавцям, а інтерпретація свободи інформації як товару веде до пріоритетів інтересів інвесторів над інтересами громадян.

Серед функцій держави одна з найважливіших функцій полягає в зміцненні національної державності. Реалізація цього пов'язана з діяльністю інститутів, де істотну роль відіграють національні засоби масової комунікації, і перш за все телебачення, як найбільш могутнє з них. Розвиток теле- і радіомовлення в кожній країні має свою історію і нормативну специфіку, але принцип суспільного віщання одержав віддзеркалення в практиці інститутів масової комунікації більшості індустріально розвинених країн світу. Реалізована вперше в практиці Британської радіомовної корпорації ця концепція будується на наступних основних принципах. По-перше, для суспільного віщання характерним є неприйняття комерціалізації. По-друге, програми суспільного віщання повинні бути максимально доступними кожному члену суспільства. По-третє, суспільне віщання припускає наявність уніфікованого контролю. По-четверте, програми суспільного віщання повинні дотримуватися високих стандартів якості, підтримувати їх кращі зразки і заперечувати те, що може завдати шкоди суспільству [2].

Невід'ємною ознакою глобалізації є інтенсивне подолання національних кордонів світовим ринком і супутніми йому транснаціональними потоками інформації.

ООН і ЮНЕСКО постійно підкреслюють нееквівалентність інформаційних потоків, що існують у сучасному світі. Ще в 1957 році ЮНЕСКО звернула увагу Генеральної Асамблеї ООН на своєрідний інформаційний голод, котрий базується на невідповідності обміну між багатими країнами Півночі і бідними країнами Півдня [3,571].

Світ одержує 80% новин з Лондона, Парижа і Нью-Йорка [3,571]. Індустріальні країни повністю контролюють такі сфери, як наукова і технічна інформація, інформація, що стосується промислових, комерційних, банківських, торгових операцій, інформація про природні ресурси і клімат, яка надходить зі супутників. Така інформація контролюється урядовими організаціями та великими корпораціями і не потрапляє в країни, що розвиваються. В цьому випадку ми маємо вулицю з одностороннім рухом.

Це викликає певну заклопотаність ООН і ЮНЕСКО, оскільки кількісна перевага обов'язково перейде в якісну. Подібна невідповідність спостерігається також і на рівні культурного обміну.

Існують ще й інші види асиметрії, що роблять комунікацію принципово нееквівалентною. Наприклад, має місце так звана зовнішня асиметрія, коли транснаціональні компанії починають захоплювати зміст культурних і розважальних програм в країнах, що розвиваються. Поступово пропадає стимул до виробництва програм власного виробництва, кінострічок, книг.

В результаті виникає одноманітність смаків, стилів і змістовного наповнення культурного життя [3,573].

В цілому це важлива проблема, тому що вільний обмін інформацією, що захищається міжнародним співтовариством, на сьогодні не реалізується. Це істотна проблема ще і тому, що розвиток будь-якої країни і відповідних комунікаційних можливостей взаємопов'язані. Глобалізація залишає свій відбиток на міжкультурних комунікаціях, що проявляється в цілому наборі серйозних суперечностей, перш за все на ціннісному (світоглядному) рівні. Найважливішою особливістю розвитку сучасного суспільства, поза сумнівом, є процес взаємного проникнення культур, який в кінці XX - початку ХХІ ст., набув загального характеру. Завдяки радіо, телебаченню, кінематографу, мережі Інтернет та іншим ЗМІ почалася інтервенція американської масової культури, а також культурних стандартів Європи і деяких азіатських регіонів у культурний простір всього світу.

Світ почав набувати ознак так званого «глобального поселення». М.Маклюєном була запропонована періодизація історії, підставою якої є домінуючий у той або інший період канал комунікації. В племінному суспільстві домінуючим засобом була мова. Поява друку трансформує закритий до цього «племінний світ». Це виявляється пов'язаним з розповсюдженням раціональності, а також з просторовим розширенням соціальних відносин. Невід'ємною ознакою цього періоду є різноманіття соціальних ієрархій, виникнення національної держави. Розповсюдження електронних засобів призводить до домінування усної комунікації, подібно до того, як це було в «племінних» поселеннях минулого, але все це існує на якісно відмінному глобальному рівні. У зв'язку з цим виникає можливість встановити глобальну комунікаційну мережу. Причому, на думку М.Маклюєна, така мережа виступає деяким аналогом центральної нервової системи людини. Це, у свою чергу, дозволяє індивіду брати участь і відчувати наслідки своєї дії і дій інших. Відбулася «імплозія комунікації», тобто вибух усередину, коли відбувається стрімке стиснення простору, часу і інформації, а індивід, що знаходиться в одному місці, може одночасно «відчувати» стан об'єктів, які знаходяться далеко [2].

Глобалізація у сфері масових комунікацій відбувається головним чином за рахунок активності і зміцнення позицій світових комунікаційних конгломератів. По суті, відбувається формування нового глобального медіа-порядку, в «простір» якого включена відносно невелика кількість економічних суб'єктів.

Тут особливу увагу треба звернути на те, що власне економічні імперативи глобального медіа-ринку, що функціонує відповідно до логіки прибутку та конкуренції, важко стикуються з традиційною роллю національних каналів масової комунікації. Тим самим політичні і соціальні функції національного віщання, орієнтовані на підтримку пріоритетів громадянського суспільства як єдиного цілого, формування національно-культурної ідентичності населення, виявляються такими, що певною мірою суперечать філософії нового глобального медіа-порядку.

У новому глобальному медіа-контексті інформаційних споживачів розглядають, в першу чергу, не як громадян національних держав, а як сегмент конкретного споживчого ринку. Розвиток світового ринку і та істотна роль, яку при цьому виконують світові комунікаційні конгломерати, йде паралельно з небувалим раніше розповсюдженням феномену споживання.

Саме тому все більше інформаційного простору на телебаченні, радіо, в друкарських виданнях відводиться реалізації глобальних маркетингових стратегій. Це здійснюється як за рахунок власних рекламних матеріалів, так і в опосередкованій формі. Причому до завдань подібних практик входить не тільки просування на ринок товарів і послуг, але і трансляція, і формування нових життєвих стилів, що, у свою чергу, сприяє створенню нових політичних відносин, соціокультурних змін у напрямі глобальної культури споживання.

«За своєю суттю, все те, що перебуває в процесі глобалізації, не що інше, як сили, що уособлюють виробництво, дистрибуцію та споживання продуктів і послуг, які, в свою чергу, спрямовані на гомогенізовану поведінку споживача (в якому б куточку світу він не жив). За глобалізаційною парадигмою, він повинен споживати одне й те ж їстівне (наприклад, стандартизовану їжу: кока-колу, продукцію мережі Макдональдс, пепсі, піцу) або неїстівне (програми телебачення, фільми, одяг, англосаксонський бізнесовий стиль тощо). Цей процес, який отримав назву «макдональдизація», разом з тим вносить в дискурс про глобалізацію й нове поняття - «глобальна культура» [1,47].

Як бачимо, ідея глобальної культури й глобалізації світових суспільних просторів з очевидністю має негативний компонент, пов'язаний як із стереотипізацією поведінки людей, що входять у глобальну систему, так і з масифікацією, тобто втягуванням у запрограмовану на певну поведінку безліч людей. Все це, звичайно, руйнує національні культурні цінності країни, яка потрапляє в систему глобальної культури, і підпорядковує її інтересам панівної нації в глобальній системі. Так, створюваний у наш час глобальний інформаційний світ має явно виражену прозахідну орієнтацію, де країни почувають себе залежними від правил гри у цьому глобальному світі.

Основною небезпекою при цьому виявляється можливість втрати різними культурами своєї індивідуальності, своєї специфіки, що неминуче призведе і до втрати носіями даної культури своєї самоідентичності, до розмивання культур і внаслідок цього до втрати виключно важливого для розвитку будь-якої цивілізації чинника - чинника різноманітності [4].

У сучасному складному світі комунікація є тим соціальним стрижнем, у якому перетинаються, взаємодіють і взаємовпливають міжлюдські стосунки, технологічні відкриття, політико-господарчі заходи та культурні прагнення. Будь-яке дослідження культури в глобалізованому, обплетеному мас-медіа й Інтернетом світі повинно брати до уваги всеохоплюючий аспект комунікації - здатність до взаємодії. При входженні в певне культурне середовище, медіа-технології долають вже встановлені рамки характерних для нього традицій, вартостей та стилів життя і водночас підважують, змінюють основи цієї культури [5,17-19].

Дійсно, Інтернет формує умови для вільного спілкування між громадянами різних країн, створює своєрідні «глобальні клуби за інтересами», нерідко дуже впливові в економічному та політичному плані. Тобто, можна стверджувати, що Інтернет стає агентом соціальних змін. Але Ж.Дюфрен вказує на негативні наслідки Інтернету, зокрема скорочення реального, безпосереднього спілкування людей, розрив між їхніми можливостями й необхідністю освоювати та опрацьовувати колосальні обсяги інформації, інтелектуальну пасивність і поверховість, поширення «соціальної віртуальності», коли уявлення про реальність стає набагато важливішим від неї самої. На думку вченого, Інтернет ізолює людину, породжує «інтерактивну самотність», фрагментує суспільство, тому що численні віртуальні об'єднання не в змозі генерувати й відтворювати повноцінні соціальні зв'язки [6].

Розвиток інформаційних технологій має переважно науково-технічний характер, за яким дуже часто губляться поняття моралі й честі, соціальної відповідальності, психологічної ідентичності тощо. Прикладом може бути мережа Інтернет.

В систему Інтернет-спілкування закладені великі технічні можливості, але зовсім відсутні засоби стримування й контролю інформації. Система Інтернет-спілкування, таким чином, має характер соціально й психологічно незахищеної системи, в якій порушено соціально-психологічний баланс правильного - неправильного, порядного - непорядного, морального - аморального, естетичного - неестетичного тощо.

Інформаційна революція змінила традиційну розстановку сил у суспільстві, примусила звернути увагу на можливість створення єдиної світової інформаційної спільноти, єдиного інформаційного простору, нової цивілізації без національних меж. І як би на противагу новій культурній реальності, що народжується, з другої половини XX ст. в американській, а потім і в європейській науці було зафіксовано зростання етнічного фактору в суспільних процесах.

Цей феномен навіть одержав назву «етнічне відродження». Але така соціальна активність не завжди проходить у спокійній формі, іноді це виражається у формі відкритих соціальних конфліктів.

В результаті між двома цими тенденціями виникає ряд протиріч:

- протиріччя між модернізмом і традиціоналізмом;

- протиріччя між «своїм» і «чужим», яке особливо знаходить вияв у діалозі двох культур - західній і східній;

- протиріччя між глобальними і локальними формами культури, яке в світлі «інформаційної революції» набуває особливого сенсу;

- протиріччя між технічними і гуманітарними аспектами культури [7].

Вищесказане дозволяє зробити висновок про те, що епоха глобалізації в культурному аспекті включає в себе мінімум дві тенденції: з одного боку, це зміна традиційного устрою життя людини, з іншого - стимуляція адаптаційних захисних механізмів культури. Цей процес іноді набуває конфліктного характеру.

Помилково було б вважати, що культурна глобалізація є тільки розповсюдженням західної масової культури, насправді, існує взаємопроникнення і взаємовплив культур.

Професор Паризького інституту політичних досліджень Б.Баді виділяє три вимірювання поняття глобалізації: гомогенізацію світу (життя за єдиними принципами, прихильність єдиним цінностям, дотримання єдиних звичаїв і норм поведінки, прагнення до універсалізації); зростаючу взаємозалежність (поява нових акторів планетарної сцени - глобальних фірм і корпорацій, релігійних угруповань, транснаціональних управлінських і банківських структур); виділяє глобалізацію як історичний процес, що розвивається впродовж багатьох сторіч [8].

Деякі вітчизняні і зарубіжні автори, які досліджують цю проблематику, вважають, що витоки цього процесу сягають давнини. На думку Г.Шахназарова, коли люди в різних кінцях світу почали освоювати світ, то одним із спонукальних мотивів їх діяльності стала потреба у взаєморозумінні, спілкуванні та об'єднанні - в рід, плем'я, державу, націю, світову спільноту. Ще Аристотель назвав людину суспільною істотою. За ним багато мислителів вказували на неминуче завершення цього шляху спілкування об'єднанням людства. За багато століть до появи ООН, транснаціональних корпорацій та Інтернету ідея цілісності, глобальності світу втілювалася в розповсюдженні знань, технічних і технологічних нововведень, моністичних світових релігій, вершин філософської думки, художніх шедеврів. У цьому сенсі провісниками глобалізації були Христос, Магомет, Будда, свій безцінний внесок зробили У.Шекспір, Мігель де Сервантес, Лев Толстой, інші генії, творчість яких перетнула межі національної культури і стала невід'ємною частиною цілісної культури світу [9,185.].

Нав'язування стандартів західної культури в тих національних державах, де особливо сильні історико-культурні традиції, призводить до етнокультурного підйому, який рано чи пізно виявиться в посиленні національно забарвлених суспільних ідеологій. Держави, в яких «слабкі» коріння культурних традицій через характер своєї історії, переживають сучасну кризу суспільної свідомості набагато слабкіше. Взаємодія локальної і глобальної культури зрештою відбувається шляхом переробки культурних інновацій і пристосування їх «під себе», при цьому ступінь сприйняття новацій цивілізаційною системою визначається традиціоналізмом даного суспільства.

Що стосується країн західної Європи, де і народилася ідея глобалізації, їх положення вельми драматичне. Реабілітувати їх національну гідність намагаються в захисті мови і художньої культури. Це помітно при детальному розгляді французької, німецької і італійської культур; створення єдиної валюти може бути інтерпретовано таким же чином. Що ж до Англії, то вона задовольняє свої амбіції вже тим, що мовою світу в результаті глобалізації стає англійська.

Більш стримане протистояння глобалізації проявляють представники китайської культури; вони, якщо можна так висловитися, стараються побудувати «сучасну Велику китайську стіну». Зміни китайська культура переживає трагічно. Вважається, що кожна зміна ще більш віддаляє країну від культурного ідеалу «золотого століття». Наприклад, китайці уникають розмови про права людини, завдяки чому, як їм здається, зберігають самобутність.

Індійська культура і сьогодні не відходить від принципів світогляду буддизму і, нібито, знаходиться в стороні від світових процесів.

Японія ж, на підставі свого унікального досвіду, який виражається в своєрідному синтезі традиції і європейських цінностей, вважає, що глобалізація не зможе підточити основи її культури, і прагне використовувати глобалізаційні процеси для зміцнення власних традицій [10,154].

Таким чином, на нашу думку, можна зробити такий висновок. Завдання підтримки відчуття приналежності до єдиної спільноти є одним із найважливіших для загальнонаціональних державних каналів масової комунікації та сприяє підвищенню ролі держави. У зв'язку з надбанням глобального вимірювання загальнонаціонального комунікаційного простору є очевидною роль держави в питанні правового регулювання цієї сфери. Крім того, на нашу думку, доцільно патронування в самих різних формах саме тих структур віщання, які сприяють зміцненню національної ідентичності.

В існуючих непростих умовах взаємовідносин між країнами з різними ціннісними системами та рівнями соціального розвитку в умовах глобалізації, необхідним є створення нових принципів діалогу, в яких всі учасники комунікації не прагнуть до домінування.

культурний масовий комунікація глобалізація

Література

1. Зернецька О. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини.-- К.: Освіта, 1999. - 351 с.

2. Назаров М.М. Средства массовой коммуникации и российское общество на пороге XXI века //Социально-гуманитарные знания. - 1999. - № 5. - С.11-21.

3. Почепцов Г.Г. Теория коммуникации - М.: «Рефл-бук», К.: «Ваклер» - 656 с.

4. Сергей Бурмистров. О концептуальных основаниях диалога культур в условиях глобализации. - http://www.perspektivy.info/oykumena/kotel/ o_ konceptualnyh_osnovaniyah_ dialoga. htm

5. Дж.Лалл. Мас-медіа, комунікація, культура. Глобальний підхід. - К.: К.І.С., - 264 с.

6. Маліс О. Інтернет - новий політичний феномен. - http://www.politik.org. ua/vid/bookscontent

7. Хоц А.Ю. Информационная революция и этнические аспекты культуры современного общества //Автореферат дисс. канд. философ. наук.- Ставрополь, - 200 с.

8. Глобализация: что это такое? - http://www.perspektivy. info/ oykumena/ kotel/ globalizaciya_chto_eto_takoe.htm

9. Шахназаров Г.Х. Глобализация и глобалистика - феномен и теория // Proet Contra - осень 2000. - Том 5. - № 4.

10. А.Э. Кулиджанишвили. Глобализация и национальные культуры // Человек: соотношение национального и общечеловеческого. Сб. материалов международного симпозиума (г. Зугдиди, Грузия, 19-20 мая 2004 г.) Выпуск 2 / Под ред. В.В. Парцвания. - СПб.: Санкт-Петербургское философское общество, 2004. - С.142-154.

Размещено на Allbest.ru