Світоглядна система парарелігійних співців Слобідської України: до постановки питання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Світоглядна система парарелігійних співців Слобідської України: до постановки питання

співоцтво український національний культура

Традиційне співоцтво Слобідської України (кобзарство, лірництво, стихівництво) є одним із найхарактерніших явищ української національної культури, що переосмислюється та вивчається від часу набуття Україною незалежності. Протягом свого існування кобзарство є важливим чинником формування етнічної та національної ідентичності, тому викликає зацікавлення багатьох науковців. Традиційне співоцтво досліджувалося в музикознавчому (О.Богданова, С.Грица, Г.Квітка, Ф.Колеса, М.Хай, В.Харків), історичному (Б.Жеплинський, Б.Кардан, А.Омельченко,), філологічному (П.Житецький, А.Назарук, М.Сумцов) та культурологічному (КГрушевська, В.Кушпет, К.Черемський) аспектах. Тим не менш, поза увагою залишається дослідження світоглядної системи традиційного співоцтва. Частково витоки специфічного співоцького світогляду з'ясували відомі українські дослідники М.Гримич[ 1;2] та К.Черемський[3;4;5;6], але ці дослідження не мали цілісного та спеціального характеру.

Інститут співоцтва є одним з яскравих виразників етнічної традиції, а співоцький світогляд може розглядатися як певна квінтесенція традиційного українського світогляду, що зумовлює актуальність дослідження. Бачення світу і місця в ньому людини, людське призначення та етичні норми поведінки це те коло питань світогляду традиційних співців, що несли першосмисли та першоджерела українського суспільного буття, визначали зміст та долю вітчизняної традиції.

Об'єктом даної публікації є світоглядна система традиційних парарелігійних співців Слобідської України. Завдання дослідження: по-перше, з'ясувати ступінь розробленості поставленої проблематики; по-друге, обґрунтувати залучення до дослідження феномена традиційного укра-їнського співоцтва концепту «світоглядна система»; по-третє, віднайти методологічні засади вивчення співоцького світогляду.

Традиційне співоцтво це «окреме явище національної культури, що акумулювало комплекс сталих філософсько-світоглядових, мистецьких та раціонально-практичних надбань співців і мало багатокомпонентний вплив на суспільство. Співцями вважатимемо традиційних професійних виконавців ексклюзивних світських та релігійних жанрів, які відрізняються особливим світоглядом, специфічним способом життя та самоорганізацією»[5,с.6]. За класифікацією К.Черемського до парарелігійних співців належать кощунники (співці дохристиянської доби), старці (співці релігійного репертуару), кобзарі, лірники і стихівничі (виконавці ексклюзивного репертуару без супроводу музичного інструменту)[6,с.95117]. Саме кобзарський та лірницький світогляд (далі співоцький світогляд) є найбільшою цінністю, оскільки, по-перше, є зосередженням духовного надбання та складного синтезу світоглядних систем співців, що передували кобзарям і лірникам (якщо визнавати теорію трансмісії духовного і мистецького досвіду, знань від однієї співоцької формації до іншої); по-друге кобзарі та лірники мали великий авторитет у традиційному українському суспільстві: найменування їх «Божими людьми», старцями (в значенні мудреців) переконливо це доводить.

Територіально групи українських парарелігійних співців можна поділити на волинську, подільську, центральноукраїнську, чернігівську, полтавську та слобідську. Чи не найбільший фактологічний матеріал, зібраний в процесі дослідження феномену кобзарства та під час польових експедицій з 50-х років XIX ст. по 30-ті pp. XX ст., стосується співоцької культури Слобідської України. Це етнографічні записи Ф. Дніпровського, К.Квітки, П.Куліша, П.Мартиновича, С.Носа, О.Сластьона, В.Харкова. Обсяг та зміст цих матеріалів дозволяє говорити про усталеність і вкоріненість явища кобзарства в слобідській культурі і можливість розгляду слобідського співоцтва як характерного та виразного прояву загальноукраїнського.

Серед українських дослідників феномену традиційного співоцтва існують різні підходи до визначення поняття співоцького світогляду.

За К.Черемським, світогляд українських незрячих співців з одного боку це еталонний взірець традиційного народного світогляду з усім складним спектром вірувань і душевних переживань українців, а з іншого «це світогляд відмежованої каліцтвом (незрячістю) маргінальної групи» [6,с. 109]. Тобто відчуження від життєвого прагматизму й усунення від процесу виробництва та отримання матеріальних благ не тільки приносило їм повагу і авторитет у суспільстві, але й сприяло осмисленню цього світу і розвитку своєрідного філософування. Наприклад, ось такі питання ставилися у Вустинських книгах (усній пам'ятці співоцької субкультури): «Чи буде правда на землі і коли вона прийде? Чи є гріх на землі? Яка була У країна та що з нею сталося? Чи буде уп'єть У країна?» [7, с.340]. Розвитку рефлексії співців також сприяла одна з фундаментальних ознак і умов функціонування інституту українського традиційного співоцтва його корпоративний устрій, який не тільки зберігав професійні навички співців, але й транслював їхнє специфічне світорозуміння, був запорукою збереження традиції і викликав специфічну рефлексію світу. Світогляд представників цехової організації (учнів, підмайстрів, майстрів) пов'язаний із поняттям майстерності і праці. Ремесло було майстерністю, а майстерність мистецтвом, навіть певним чином артистизмом. Сакральний зміст діяльності цехів підтверджується не тільки тим, що кожен цех мав свій храм та святого покровителя, але й в розумінні високого призначення праці як однієї з ключових категорій ремісничої діяльності. Праця сприймається як заповідь Божа і, якщо мета цієї праці праведна, вона є одним з шляхів до спасіння. Отже корпоративна цехова організація праці й життя має як професійну, так і наскрізь релігійну основу. Але ця релігійна основа співоцького світогляду є характерним проявом народного православ'я і часом містить «протилежний до християнської ідеології етос»[1,с.269]. Саме так, в контексті «народного православ'я» чи «сільської» релігії схильна розглядати світогляд кобзарів та лірників М.Гримич автор першої монографії, присвяченої українському народному світогляду: «Традиційний світогляд та етнопсихологічні константи українців» [1].

Етномузикознавець О.Богданова вважає, що особливостями світогляду співців можна назвати байдужість до слави і почестей, відречення від світських принад та суєтності життя, аскетичне існування, суворі моральні поведінкові норми. А через феномен кобзарсько-лірницької традиції «віддзеркалювався складний спектр світоглядних вірувань і душевних переживань українців»[8,с.10].

На думку В.Кушпета «уся старцівська (співоцька О.C.) інституція (світогляд, структура організації, «Устиянські книги», репертуар, обряд, висвячення, спосіб діяльності та життя і т.п.) базувалися на цінностях християнської філософії та мала релігійний характер»[7,с.380].

Багатомірність розуміння співоцького світогляду говорить як про складність та синкретичність явища традиційного співоцтва, так і про актуальність його ґрунтовного дослідження.

Українська історико-філософська наука або українознавство передбачає вивчення явищ духовної української культури, одним з яких можна без сумніву назвати українське традиційне співоцтво. Але якщо українська етнологія та етнографія, як конкретні дисципліни, займаються дослідженням етнокультурної спадщини, до якої найчастіше відносять артефакти матеріальної культури (архітектуру, знаряддя праці, побутові речі), духовної (звичаї, обряди, пісні) та соціальної культури, не менш необхідним вважаємо філософське дослідження традиційного світогляду. Світогляд стоїть наче трохи «осторонь» від названих складових культури, але вивчаючи основні когнітивні, онтологічні, аксіологічні та праксеологічні структури світорозуміння представника того чи іншого культурного явища, можна осягнути і сутність самого явища.

Історично, світогляд (Weltanschauung) слово специфічно німецьке. Вперше воно з'являється в «Критиці здатності судження» І.Канта і означає світоспоглядання як сприйняття природи в найширшому сенсі. У Ф.Шеллінга це слово набуває іншого значення «усвідомлений спосіб осягати та пояснювати цілісність сущого»[9]. Г.Геґель говорить про моральний світогляд, Геррес про поетичний, Ранке про релігійний. Мислителі підкреслювали певні складові світогляду: психічну (В.Дільтей), інтелектуально-ідеалістичну (З.Фройд). Цікавими є концепції світогляду М.Гайдеґера та М.Шелера, що ставлять питання зв'язку філософи та світогляду (можливості формування філософією світогляду), і є протилежними магістральними стратегіями.

За Шелером, антропологічна проблематика посідає у філософії центральне місце. Він розглядає окремого індивіда як носія різних форм свідомості наукової, релігійної, філософської, що існують в межах повсякденного (побутового) світогляду і співвідносяться одна з одною як установки повсякденної поведінки індивіда. Світогляд гетерогенна структура, складові якої впорядковані не вертикально, а горизонтально, тобто складники світогляду існують за принципом додатковості, а не ієрархічності. Отже світогляд характеризується не глибиною, а широтою: ми говоримо про широту світогляду, але про глибину думки, знань[10,с.12-13].

За класичною теорією світогляд: 1)має чотиричастну структуру: онтологічну, когнітивну, аксіологічну, праксеологічну; 2)поділяється на світобачення (світосприйняття) та світорозуміння; 3)може бути буденним та інституалізованим. Будь-який світогляд є синтезом історичних форм світогляду: міфологічного, релігійного та філософського. Це стосується особливо співоцького світоглядної системи, в якій закладено «християнську доктрину і систему цінностей, поєднаних з архаїчними язичницькими уявленнями» [6,С.1131.

Ще однією з особливостей співоцького світогляду є певний синтез інституалізованого і буденного типу світоглядів. Традиційні моральні цінності ознака скоріше буденного типу світогляду, а проблематику кобзарських «текстів» можна назвати філософською, або філософськорелігійною, відповідно в світогляді присутній теоретичний рівень.

Разом із поняттям «світогляд» використовуються поняття «загальна картина світу» (базове поняття історичної етнології), «образ світу», «світовідчуття», «світосприйняття», «світоуявлення», «світорозуміння» тощо.

Концепт «картина світу» сформульований Робертом Редфилдом і означає «бачення тієї світобудови, характерне для того чи іншого народу, уявлення членів суспільства про самих себе та про свої вчинки, свою активність в світі. Якщо концепція «національного характеру» торкається передовсім поглядів на культуру з боку зовнішнього спостерігача, то «картина світу», навпаки, вивчає погляд члена культури на зовнішній світ»[ 11,с.87]. Концепція «картини світу» радше прийом за допомогою якого дослідник може подивитися на світ очима «тубільця», тобто перейти до автентичного розуміння культури того чи іншого народу.

З поняттям «картини світу» пов'язаний напрям когнітивної антропології. Мета когнітивної антропології осягнути та описати світ певної культури в їхніх власних термінах та категоріях. Когнітивна антропологія розглядає культуру як спосіб пізнання, як «депозиторій людських когнітивних категорій, через які реалізується процес пізнання, що складається в осмисленні ментальній організації реальності»[ 11,с.89].

Концепт «картина світу» також пов'язаний з ім'ям М.Гайдеґера. Він його формулює як «продукт» Нового часу, пов'язаний із підкоренням світу як картини. «Слово картина означає тепер: конструкт уяви, що опредмечує»[ 12,с.106]. «Картина світу, сутнісно зрозуміла, означає таким чином, не картину, що зображує світ, а світ, зрозумілий як картина»[12,с.103]. Картина світу відображає когнітивну та онтологічну складову світогляду. Ane світогляд не просто картина світу. Вона вміщує відношення людини до світу, суспільства, їх оцінку. Тому, американський антрополог, учениця Франца Боаса, Рут Бенедикт вводить до психологічної антропології концепт етосу як культурної теми, якою об'єднані всі елементи культури в унікальну конфігурацію. Відповідно в кожній культурі присутні строго тільки ті певні варіації, які відповідають етосу культури. З розвитком так званого ціннісного підходу (Ф.Знанецький, К.Клакхон, Ф.Клакхон, Г.Олпорт, Ф.Стродбек) стало очевидним значимість цінностей та установок для традиційного суспільства. Введене поняття ціннісної орієнтації К.Клакхон визначив як «узагальнену концепцію природи, місця людини в ній, стосунки між людиною і людиною, бажаного та небажаного в міжособистісному спілкуванні і спілкуванні людини з оточуючим світом, концепцію, що визначає поведінку людей»[ 11,с.79]. Якраз цей ціннісний підхід те, що завжди присутнє в українській традиції (варто згадати будь-які українські обряди, звичаї або пісні, в яких вже закладено певні моральні установки). Як наслідок, українське поняття «традиційний (народний) світогляд», на думку М.Гримич, мовою західної термінології звучало б як «образ світу і етос українців»[ 1,с.4].

Отже, для дослідження явища традиційного українського співоцтва найбільш відповідним і точним вважаємо поняття «світогляду» або «світоглядної системи» (слово система вказує на цільність та впорядкованість світогляду як його фундаментальні характеристики).

В планованому дослідженні буде зроблена спроба вивчення співоцького світогляду «з середини», а «не зовні» (принцип когнітивної антропології). В такому разі дослідник, використовуючи метод емпатії, намагається споріднитися зі співцем і відтворити ту світоглядну систему, що була притаманною кобзарям та лірникам.

Як результат проведеного дослідження можна сформулювати такі висновки:

• аналіз сучасних історичних, філологічних, культурологічних та філософських розвідок показав, що феномен українського традиційного співоцького світогляду не був темою самостійного дослідження;

• показано, що філософська проблематика світоглядної системи традиційних співців несла першосмисли та першоджерела українського суспільного буття, формувала морально-етичну складову духовності українського суспільства;

• найбільш ґрунтовним та плідним методом дослідження світогляду має бути філософський; допоміжною методологічною базою є метод емпатії, принципи моделювання та елементи когнітивної антропології;

• доведено, що для явища традиційного співоцтва найбільш влучним є використання поняття «світоглядна система», як найбільш широке та ємке по-зрівнянню з такими як, наприклад, «картина світу», «образ світу», «світобачення», «світорозуміння», «етос культури».

Дослідження традиційного співоцького світогляду, висловлюючись словами В.Горського «праця з «перекладу» на мову сучасної світової філософії того ідейного здобутку наших видатних попередників»[ 13,с.55]. Серед цих «попередників» сміливо будемо вважати і українських парарелігійних співців.

Поставлене питання дослідження світоглядної системи парарелігійних співців Слобідської України лише задає вектори для подальшого аналізу онтологічного, когнітивного, аксіологічного та праксеологічного аспектів світогляду носіїв кобзарсько-лірницької традиції.

Список використаних джерел

1.Гримич М. Традиційний світогляд та етнопсихологічні константи українців. (Когнітивна антропологія) / М.Гримич. K.: [Б. в.], 2000. 379с.

2.Гримич М. Виконавці українських народних дум / М.Гримич // Родовід. Наукові записки до історії культури України. 1992. №3. С. 14-21.

З.Черемський К.П. Шлях звичаю / К.П.Черемський. X. : Глас, 2002. 444с.

4.Черемський К. Повернення традиції: з історії нищення кобзарства / К.Черемський. X.: Центр Леся Курбаса, 1999. 288с.

Б.Черемський К.П. Ґенеза та розвиток традиційних форм українського співоцтва : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. мистецтвознавства : спец.

17.0.01 «Теорія і історія культури» / К.П.Черемський. X., 2005. 20с.

б.Черемський К. Традиційне співоцтво. Українські співці-музиканти в контексті світової культури / К.Черемський. Харків: Видавництво «Атос», 2008. 248с., іл.

7.Кушпет В. Старцівство: мандрівні співці-музиканти в Україні (XIX поч. XX ст.) / В.Кушпет. К: Темпора, 2007. 592с.

8.Богданова О.В. Лірницька традиція в контексті духовної культури України : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. мистецтвознавства : спец. 17.00.03 «Музичне мистецтво» / О.В.Богданова. K., 2002. 20с.

Э.Лохов С.А. Мировоззрение как объект философской рефлексии (И.Кант, М.Хайдеггер, М.Шелер) / С.А.Лохов. Режим доступу : http://www.humanities. edu.ru/db/msg/46539. Загол. з екрану.

Ю.Шелер М. Философское мировоззрение / М.Шелер. Москва: Гнозис, 1994. 113с.

11.Лурье С.В. Историческая етнологія / С.В.Лурье. М.: Аспект Пресс, 1997. 447с.

12.Хайдеггер М. Время картины мира / М.Хайдеггер // Новая технократическая волна на Западе. М., 1986. С.93-119.

13.Горський B.C. Біля джерел: (Нариси з історії філос. культури України) /

B.C.Горський. К: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006. 262с.

Размещено на Allbest.ru