Віртуальна реальність як феномен культури постмодерну

Размещено на http://www.allbest.ru

Віртуальна реальність як феномен культури постмодерну

Іщук С.М.

За останні п'ятдесят років світова спільнота невпізнанно змінилася. На думку провідних науковців, ці докорінні зміни пов'язані з комп'ютерною революцією та поширенням мережі Інтернет, яка за досить незначний період вплинула не лише на характер комунікацій, але й на людську діяльність загалом.

Завдяки Інтернету, електронним засобам масової комунікації неухильно зростає «віртуалізація життя». Щодня розробляються й створюються різноманітні сайти, кількість користувачів, зареєстрованих на чисельних форумах і блогах, зростає з кожним днем. Сучасна людина свідомо формує нові потреби та гедоністичні орієнтації, задає віртуальні критерії реальності, що накладаються на справжню реальність. Через віртуальну реальність трансформується й сучасна культура. Вона стає більш динамічною й глобалізованою, а відтак - відкритою для більшого кола людей.

Втім процес «віртуалізації життя» відбувається «тут і зараз», що ускладнює ретроспективний аналіз наслідків тотальної інформатизації не лише для окремої людини, але й для світової культури. Інша складність полягає у невизначеності критеріїв, за якими ті чи інші явища можна віднести до віртуальної реальності. Дана обставина обумовлює актуальність нашої статті, яка є спробою теоретичного узагальнення сучасного філософського потрактування поняття «віртуальної реальності» з метою окреслення культурфілософських обрисів дослідження даного феномену.

Явища «віртуалізації» культури примусили звернути на себе увагу представників різних сфер наукового знання. Погодимося з В.Бабенком, який виділяє три основних підходи щодо тлумачення віртуальної реальності: по-перше, це книги теоретичного плану, в основі яких лежить врахування досягнення теорії систем, моделювання, комп'ютерної графіки, мультимедії тощо; по-друге, це роботи, які стосуються філософських та психологічних аспектів проблеми віртуальної реальності та її впливуна людину, колектив людей і суспільство загалом; по-третє, це книги, що присвячені проблемам використання систем BP у технічних сферах людської діяльності: освіті, науці, бізнесі» [2,с.24].

На сьогодні конкретно-наукова розробка і практичне застосування систем віртуальної реальності (надалі BP. - С.І.) відбуваються паралельно з філософським осмисленням цього феномену. Друга половина минулого та початок теперішнього століть ознаменувалися значною кількістю філософських розвідок, присвячених BP. Серед сучасних авторів зустрічаємо різноманітні за спрямованістю й радикальністю точки зору щодо значення BP для сучасної культури: починаючи з висловлювань про занепад культури, і закінчуючи оптимістичними концепціями щодо еволюціоністського потенціалу цього феномену.

Ґрунтовний і всебічний аналіз інфосфери як особливої сфери сучасної культури здійснений у працях зарубіжних філософів Р. Айріса, Д.Белла, З.Бжезінського, Ж.Бодрійярда, Дж.Гелбрейта, П.Віріліо, Ж.Дельоза, Ж.Дерріда, Ж.-Ф.Ліотара, Ф.Гваттарі, М. Кастельса, М.Маклюєна, Й.Масуди, Т.Стоунера, Е.Тоффлера тощо. Помітне значення для з'ясування природи та генезис цього феномену мають теоретичні розвідки представників російської школи віртуалістики С.Борчікова, О.Генісаретського, М.Носова, С. Хоружого. Культурфілософські та культурантропологічні аспекти BP висвітлені в працях російських і українських дослідників С. Дацюка, Л.Дротянко, Ю.Малькова, В.Ізмагурова, Є.Т аратути тощо.

Вражаючі масштаби впливу BP на сучасну культуру привели до появи новітньої течії в філософії, так званої філософії віртуальної реальності, представленої працями Дж. П.Барлоу. Втім дотепер недостатньо дослідженим залишається культурфілософський дискурс цієї проблеми.

Поняття «ВР» глибоко вкорінене в культурі. Термін «віртуальний» був відомий ще в добу античності. Словом virtus римляни позначали силу, мужність, військову доблесть. Йшлося про непритаманний сучасній науці етичний і навіть тендерний дискурс цього поняття. Як справедливо коментував цю обставину О. Лосев, «Доброчесність для римлянина - мужність, те, що личить мужу (virtus)» [5,с. 123]. Разом з тим окремими дослідниками термін virtus перекладається як «істина». Парадоксальність такого перекладу пов'язана з тим, що етимологія даного слова суперечить його значенню, яке для носія буденної свідомості асоціюється з уявним або ілюзорним.

У добу середньовіччя термін «віртуальний» набуває метафізичного звучання. Зокрема, Т.Аквінський застосовує його, коли пише про співіснування в людині мислячої, тваринної та рослинної душі. Він наполягає, що «в людині не знаходиться ніякої іншої субстанційної форми, окрім однієї тільки субстанційної душі, і остання, якщо вона віртуально містить у собі душу чуттєву і душу вегетативну, так само й містить в собі форми нижчого порядку та виконує самостійно всі ті ж функції, які в інших видах виконуються менш досконалими формами» [1,с.123]. Середньовічний філософ-реаліст Д.Скот уточнює, що окремі поняття містять у собі емпіричні атрибути не формально, а віртуально. Це дозволяє множині цих атрибутів закріпитися у вигляді якості позначених ними речей. У такий спосіб в середньовічній філософії поширюється актуальне дотепер тлумачення віртуальності в контексті протиставлення наших очікувань нашому досвіду.

Оригінальна концепція BP належить представникам візантійської богословської традиції св. Василю Великому та св. І саку Сірину. Новизна цієї концепції ґрунтується на своєрідному й оригінальному баченні структури буття, відповідно до якої «співвідношення рівнів реальності визначається не їх абсолютним статусом, а тими зусиллями, які людина докладає для того, щоб розкрити в собі, а точніше сказати - породити в собі реальність наступного онтологічного рівня» [7,с.31]. Цей принцип, умовно названий відомим сучасним дослідником BP М. Носовим «принципом матрьошки», передбачав можливість людини оперувати певною кількістю реальностей. Причому таке оперування було не хаотичним чи довільним, а детермінувалося ієрархією реальностей, своєрідною «лествіцею сходження». Така «лествіца» відображала структурованість людського життя, коли нижчі за духовним статусом рівні реальності енергетично живляться за рахунок вищих. Загалом у добу середньовіччя термін «віртуальний» здебільшого застосовувався для позначення вищих духовних здібностей (С.Брабантський, Т.Аквінський, Д.Скот).

Філософ і богослов епохи Відродження М. Кузанський, розмірковуючи про першооснову всього сущого, наводить приклад горіхового дерева, яке він бачить тілесними очима величезним, крислатим, зеленим, із важким гіллям, листям і плодами. Й продовжує: «Потім розумним оком я бачу, що те ж саме дерево перебувало в своєму сім'ї не так як я зараз його розглядаю, а віртуально; я звертаю увагу на дивну красу того сім'я, в яке було поміщено цілим і це дерево, і всі його горіхи, і вся сила горіхового сім'я, і в силі насіння всі горіхові дерева» [7,с. 13]. У даному випадку з віртуальністю пов'язувалося активне начало, властива об'єкту внутрішня можливість, потенція, що стає актуальною за відповідних умов. Сім'я містить в собі дерево віртуально, потенційно, як здатність вирости в це дерево. У цьому сенсі термін «віртуальний» застосовував відомий радянський психолог і філософ А.Леонтьєв, який наполягав, що «віртуально мозок містить у собі не ті чи інші специфічні людські здібності, а лише здатність до формування цих здібностей» [6,с.11].

Новий час характеризувався своєрідним філософським «забуттям» феномену віртуальності. Вилучення цього терміну з наукового обігу було пов'язано з його сутнісною, світоглядною невідповідністю принципам механістично-орієнтованої доби.

Поновлення інтересу до цього явища спостерігаємо лише на початку XX століття у зв'язку з виникненням некласичного типу філософствування, представленого психоаналізом, феноменологією, екзистенціалізмом тощо. За цих часів відбувається помітна антропологізація уявлень про BP, що виявляється у зв'язку BP з різноманітними станами свідомості. Наступний поворот в її тлумаченні зв'язаний із розвитком інформаційних технологій і виникненням Мережі.

У сучасній науці виокремлюються дві граничні позиції щодо застосування терміну «ВР». З одного боку, йдеться про довільне, задля привертання уваги, використання цього терміну до широкого кола явищ. Також «віртуальними» вважаються змінені стани свідомості у пілотів на надзвуковій швидкості, у в'язнів, підводників, у людей, що переживають стрес (наприклад, під час авіа- або автокатастрофи), у клаустрофобів, практично у всіх, хто в якийсь насильницький спосіб обмежений у просторі на достатньо тривалий час. Окрім цього, науково коректним вважається застосування терміну «ВР» до таких феноменів культури як міф, образотворче мистецтво, театр, література, фотографія, кінематограф, телебачення тощо.

Втім трапляється обмеження сфери застосування цього терміну суто технічними питаннями, коли BP ототожнюється з кіберпростором, створеним на базі комп'ютера, в якому технічними засобами здійснена ізоляція від зовнішнього світу, тобто перекриті всі канали тактильного, слухового, зорового чи якого-небудь іншого зв'язку з навколишнім світом. У даному випадку відбувається редукція віртуальної реальності до кіберреальності.

Уперше в такому технічно детермінованому значенні термін «ВР» застосували дослідники Массачусетського Технологічного Інституту наприкінці 1970-х років. У такий спосіб вони висловили ідею присутності людини в штучно створеному за допомогою комп'ютера просторі. Надалі схоже конкретно-наукове та побутове бачення BP розповсюдилося на індустрію комп'ютерних ігор, спеціальних навчальних тренажерів, кінофільмів 3-D формату й інших технічних новинок. Критерієм, за яким ті чи інші техніко-технологічні новинки відносили до ВР, стала вимога не лише створювати ефект присутності, але й були інтерактивними. Показово, що їхня інтерактивність протиставлялася пасивності традиційних мас-медіа, таких як кіно, телебачення, радіо тощо.

На наш погляд, справедливо, що застосування терміну «ВР» неможливо обмежити лише рамками технічної специфіки з причин широкого його використання в інших наукових сферах. Хоча технічна сторона BP є найбільш розвинутою, але вона не здатна відобразити весь спектр цього складного і багатогранного явища. Разом із тим, не можна вивести із наукового обігу й «вузьке» тлумачення цього феномену як комп'ютерної віртуальної реальності.

Отже, за основу візьмемо найбільш коректне визначення ВР, запропоноване російським філософом М.Носовим, який під BP розумів «особливу філософську категорію поряд із такими як час, простір, сутність і т. д., що дозволяє в єдиному плані розглядати реалії, які звично відносяться до різних типів знання: природничого, гуманітарного чи технічного» [8,c.25J.

Культурфілософське дослідження комп'ютерної BP неможливе без з'ясування її типологічних ознак. До її онтологічних рис віднесемо:

породжуваність, яка полягає в тому, що BP завжди продукується активністю деякої іншої, материнської реальності;

актуальність: атрибутивна спроможність BP існувати лише «тут» і «тепер»;

автономність: спроможність BP володіти власним часом, простором і законами існування.

інтерактивність: здатність BP взаємодіяти з усіма іншими реальностями, у тому числі й зі своєю материнською реальністю, як такою, що не залежить від неї онтологічно [7,с.27];

трансформація каузально-темпоральних зв'язків: спроможність комп'ютерної BP не тільки прискорювати темп, але й знищувати термінальні точки - початок та кінець, відсуваючи їх у невизначену нескінченність [9,с.7].

Здебільшого в сучасній філософії зберігається традиційне протиставлення актуальної та віртуальної реальності й справедливо вважається, що віртуальний світ є таким доти, доки він може контрастувати зі світом реальним. З даної позиції випливає ідея онтологічної неповноцінності, незавершеності ВР. На такій точці зору наполягає фізика, яка віртуальними називає атомні частинки, утворені внаслідок взаємодії інших частинок. Ці частинки не мають самостійного онтологічного статусу, адже припинення цієї взаємодії призводить до їхнього зникнення. Подібна точка зору підтримується відомим сучасним філософом С.Хоружим, який із «віртуальністю» пов'язує «недовтіленність існування» та «неповноту буття» [10,с.54].

Культурфілософський дискурс такого тлумачення комп'ютерної BP виявляє її другорядну, обслуговуючу роль для світової культури. Йдеться про її спроможність бути «тінню» культури. Редукціонізм цієї позиції ґрунтується на функціоналізмі, що зводить місію BP до транслювання культурних зразків: текстів, сюжетів, символів. На наш погляд, інваріантами такого підходу є тлумачення BP як квазікультури, що спроможна лише імітувати, а не продукувати артефакти. З цим пов'язане гранично- критичне тлумачення BP як антикультури - тієї частини культури, яка спрямована проти людини і проти суспільства.

Позитивне бачення культурної місії комп'ютерної BP обґрунтовується

І.Акчуріним, С.Борчіковим, І.Бурлаковим, М.Носовим, В.Тарасенком тощо. Йа користь даної позиції наводяться декілька аргументів. Зокрема, йдеться не тільки про спрощення й пришвидшення доступу до необхідної інформації, взаємопроникнення та взаємозбагачення культур, але й про значення кіберпростору для розвитку креативного потенціалу людини.

Серед радикально-позитивних культурфілософських концепцій BP спостерігається її ототожнення зі всією людською культурою та суспільною свідомістю загалом. Відповідно до цієї позиції, винайдення письма, книгодрукування, театру, кіно, і, врешті, комп'ютерної віртуальної реальності - віхи на шляху віртуалізації нашого життя, відходу від реальності даного нам світу і виходу в інші віртуальні реальності. Все духовне життя людства можна уявити собі як один величезний віртуальний світ зі своїми мешканцями, ієрархією, законами. Отже, йдеться про те, що сучасна віртуалізація культури є не «симптомом», а закономірним наслідком переходу від «галактики Гутенберга» до «галактики Маклюєна». У даному випадку слід говорити про потенційну можливість BP опанувати особливий, віртуальний спосіб розуміння і пояснення світу. На користь зазначеної позиції свідчать існуючі матеріальні плацдарми віртуальної цивілізації: не лише тренажери й ігрові комп'ютери, але і структури, що охоплюють значні соціальні ніші, наприклад, мережу Інтернет. Власне, завдяки Інтернету створюється «віртуальне суспільство людей», новий тип культури - «глобальне село», де немає меж для комунікацій. Цей підхід означає, з одного боку, повагу до культурної традиції, а з другого, - визнання факту формування в найзагальніших рисах глобальної комунікативної культури.

Помірковане бачення проблеми ґрунтується на визнанні як позитивних, так і негативних наслідків BP для культури. Таку позицію висловлюють філософи доби постмодерну Ж.Бодрійяр, П.Вірильо, Ж.Дельоз, які не надають BP самостійного онтологічного статусу, але й визнають її, не відкидаючи її важливості, для яких віртуальна реальність є не причиною сучасних культурних трансформацій, а наслідком культурних та соціальних змін при переході до епохи постмодерну. З таких позицій BP виступає складовою частиною концепту симулякру, актуалізуючи філософське осмислення актуально-віртуального переходу сучасного людства до «стану постмодерну». До позитивних впливів комп'ютерної BP на культуру віднесемо й відмічене Л. Дротянко: можливість представлення комп'ютером потрібної користувачеві інформації у зручному для сприйнятті вигляді; одержання доступу до рідкісної інформації; популяризація найкращих взірців високої класики, полегшення процедур збереження інформації тощо [4,с. 143].

Втім навіть помірковано налаштовані філософи попереджають про дещо деструктивний вплив BP на культуру. Так, про загрози поглинання реального світу віртуальністю пише Ж. Бодрійяр. На його думку, «зовнішній світ... перетворений на аудіовізуальний дискурс, він водночас щез як такий у своїй речовій щільності, хоча й став при цьому навіть більш яскравим і красивим, ніж насправді... Світ перетворився на знакову, віртуальну реальність»[3,с.20]. У такий спосіб, на думку філософа, утворюється так звана гіперреальність - світ, у якому відбувається поглинання «автентичної» реальності реальністю віртуальною, а відтак розмивається межа між реальним і нереальним.

Поширеним є й негативістське бачення впливу BP на сучасну культуру, представлене в працях С.Хоружего, М.Кунафіна, Р.Ярцева тощо. Наполягаючи на ілюзорності ВР, названі філософи пишуть про її спроможність тиражувати спотворене й ілюзорне уявлення про світ, що призводить до деформації людської духовності. Механізм такої деформації стає зрозумілим, якщо пригадати про культуроформуюче значення принципу мімесису. Відомо, що цей принцип ґрунтується на наслідуванні художником реальності. Однак, за умов поглинання актуальної реальності віртуальною, виникає питання: що саме наслідує людина?

Окрім цього, в умовах глобального поширення комп'ютерної BP йдеться не лише про панування найпримітивніших форм масової культури, але й про утворення одноманітної та контрольованої маси, що живе в ілюзорному світі, відтак - не виявляє активності у вирішенні реальних проблем. Руйнівними для сучасної культури можуть бути й емоційне збіднення та десоціалізація особистості, яка «проживає» власне життя в Мережі. Щодо першого, емоційна ригідність не сумісна з творчим процесом, що представляє собою низку пікових емоційних станів - від творчих пошуків до інсайту. Чинник десоціалізації не лише мінімізує можливості творця, але й радикально зменшує їх у випадку «колективістських» видів мистецтва, таких як кіно, театр, хореографія тощо.

Підсумовуючи сучасні принципи культурфілософського осмислення ВР, відмітимо онтологічну невизначеність цього феномену. Наслідком цього є, зауважимо, суперечливість поглядів на культурну місію ВР: від прогресистського визнання її передвісником «нової» культури до проголошення її контркультурою. На наш погляд, BP не виявляє ознак конркультури, адже вона не займає по відношенню до традиційної культури екстремальної і протестної позиції. Незважаючи на значний вплив BP на сучасну культуру, передчасно говорити й про «віртуальну культуру» як про пануючий тип сучасної культури.

Список використаних джерел

комп'ютерна віртуальна реальність культура

Антологій мировой философии: В 4-х т. - Т.1. - М: «Мысль», 1969. - 357

Бабенко B.C. Две книги о виртуальной реальности // Труды лаборатории виртуалистики, вып. 3 «Виртуальные реальности и современный мир». - М.: Институт человека РАН, 1997. - С.56-69.

Бодрийяр Ж. Америка. - СПб: Владимир Даль, 2000. - 206 с.

Дротянко JI. Г. Масова культура в інформаційному суспільстві // Вісник Національного авіаційного університету. Філософія. Культурологія: Зб. наук. праць-2009.- №1(9).- С, 141-144.

Лосев А.В. Эллинистически-римская эстетика I-II вв. н. э. - М. , 1979. - 416 с.

Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики. - М., 1972. - 573 с.

Носов Н.А. Виртуальная психология. - М.: «Аграф», 2000. - 432 с.

Носов Н.А. Психология виртуальных реальностей и анализ ошибок оператора: Дис.... доктора псих. Наук. - М., 1994. - 283 с.

Свириденко Д. Феномен віртуальної реальності в європейській філософії на межі XX-XXI ст.(історико-філософський аналіз): Автореф. дис.... кандидата філос. наук. - Дніпропетровськ, 2008,- 16 с.

Хоружий С. Род или нерод? Заметки к онтологии виртуальности // Вопросы философии,- 1997,- №6,- С.42-54.

Размещено на Allbest.ru