Особливості національно-культурного відродження в Україні у другій половині ХVІ – першій половині ХVІІ століть

Размещено на http://www.allbest.ru/27

2

Дипломна робота

На тему: «Особливості національно-культурного відродження в Україні у другій половині ХVІ - першій половині ХVІІ століть»

Зміст

Вступ

Розділ І. Передумови та етапи національно-культурного відродження в Україні у другій половині ХVІ - першій половині ХVІІ століть

1.1 Обставини відродження української національної свідомості та культури

1.2 Етапи національно-культурного відродження

Розділ ІІ. Літературна діяльність та рівень розвитку освіти в Україні наприкінці ХVІ - першій половині ХVІІ століть

2.1. Поширення друкарської справи та літературна діяльність в Україні

2.2. Напрямки розвитку шкільної освіти в Україні

2.3 Поява та діяльність братських шкіл

Розділ ІІІ. Розвиток наукових знань в другій половині XVI -- першій половині XVII століття

3.1 Особливості розвитку мовних наук в Україні: граматика, риторика, діалектика

3.2 Розвиток точних та гуманітарних наук

Розділ ІV. Мистецтво та художня культура в Україні другої половини ХVІ - першої половини ХVІІ століть

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Додатки

Вступ

національний культурний відродження освіта мистецтво

Актуальність теми дипломної роботи. Залежне становище українців у Речі Посполитій спричинило активізацію громадського руху, який історики характеризують як національно-культурне відродження. Ідеї гуманізму та Реформації, проникаючи в Україну, сприяли поширенню освіти, науки, пробуджували інтерес до української історії, мови. У суспільстві росла потреба в освічених людях як для розвитку торгівлі й виробництва, так і для здатності протистояти ополяченню та окатоличенню населення. У період розвитку української незалежної держави виникає необхідність глибокого вивчення історичного шляху українського народу, його становища у світі, відносин із Західною Європою, відображення його життя, культури й історії представниками інших країн у минулі століття. XVI--XVIII століття -- виключно складний і важливий період у житті українського народу. У політичній історії він охоплює такі процеси, як перехід всіх українських земель під владу Речі Посполитої, наростання визвольної боротьби, створення національної державності в ході Хмельниччини, подальша втрата завоювань. У вітчизняній культурі це була яскрава, плідна епоха, принципова для подальшого розвитку.

Об'єкт дослідження: процес культурно-національного відродження в Україні у другій половині ХVІ - першій половині ХVІІ століть.

Предмет дослідження: літературна діяльність, освіта, мистецтво та художня культура України у другій половині ХVІ - першій половині ХVІІ століть.

Мета роботи: вивчення та дослідження особливостей національно-культурного відродження в Україні у другій половині ХVІ - першій половині ХVІІ століть.

Завдання дослідження:

1) визначити передумови та етапи національно-культурного відродження в Україні у другій половині ХVІ - першій половині ХVІІ століть;

2) проаналізувати особливості розвитку літературної діяльності та рівень розвитку освіти в Україні наприкінці ХVІ - першій половині ХVІІ століть;

3) дослідити специфіку та напрямки розвитку наукових знань в другій половині XVI -- першій половині XVII ст.;

4) визначити особливості розвитку мистецтва та художньої культури в Україні другої половини ХVІ - першої половини ХVІІ століть.

Хронологічні межі дослідження: друга половина ХVІ - перша половина ХVІІ століть. Визначення таких меж обумовлено темою дипломної роботи.

Історіографія та джерельна база дослідження. Ступінь дослідження специфіки національно-культурного відродження в Україні у другій половині ХVІ - першій половині ХVІ століть досить високий. Так, у статті Апановича О., під назвою «Острозька Академія» опублікованій у газеті Урядовий кур'єр, описано сучасний стан розвитку учбового закладу Апанович О. Острозька Академія / О. Апанович // Урядовий кур'єр. - 1999. - 16 вересня. - С. 4-6..

Такі автори, як Атаманенко А. та Атаманенко Б. у праці «Духовна спадщина Острозької академії» Атаманенко А. Духовна спадщина Острозької академії / А.Атаманенко, Б. Атаманенко //Етнічна історія народів Європи. - К.: УНІСЕРВ, 2001. - 348 с. дослідили творчій доробок вчених досліджуваного навчального закладу.

У роботі Дзюби Е.Н. «Просвещение на Украине и его роль в укреплении связей украинского народа с русским и белорусским (вторая половина XVI -первая половина XVII вв.)» Дзюба Е.Н. Просвещение на Украине и его роль в укреплении связей украинского народа с русским и белорусским (вторая половина XVI -первая половина XVII вв.) / Е.Н. Дзюба- К.: Наук.думка, 1987. - 245 с. проаналізовано період, коли активно розвивалась та набула певного державного статусу Острозька академія, описано її роль у становленні освіти на території тогочасної України.

У роботі Ісаєвича Я. «Концепція тримовної школи у Європі в XVI ст.» Ісаєвич Я. Концепція тримовної школи у Європі в XVI ст. / Я. Д. Ісаєвич // Острозька давнина. Дослідження і матеріали. - Львів, 1995. - Т. 1. - 180 с. описано особливості впливу напрямків розвитку освіти у суспільстві тогочасної Європи та їх проникнення на територію України, та роль у цьому процесі Острозької Академії. Також у роботі цього ж автора описано особливості виникнення та розвитку друкарства, зокрема, типографії у Острозі (Острозькій Академії) та її роль у міжслов'янських культурних зв'язках. У роботі Кралюка П.М. «Мелетій Смотрицький і українське духовно-культурне відродження кінця XVI - початку XVII ст.» Кралюк П.М. Мелетій Смотрицький і українське духовно-культурне відродження кінця XVI - початку XVII ст. / П.М. Кралюк. - Острог : Вид-во Національного університету "Острозька академія", 2007. - 208 с. - досліджено специфіку ролі видатного культурного діяча у розвитку культури в Україні досліджуваного періоду. У робота Маслова С. «Культурно-національне відродження на Україні в кінці XVI і в першій половині XVII століття» Маслов С. Культурно-національне відродження на Україні в кінці XVI і в першій половині XVII століття / С. Маслов. - К.: Наукова думка, 1993. - С. 319-341. - описано про умови та перебіг культурно-національного відродження в Україні вказаних часових меж. Автор Матковська О. у роботі «Львівське братство. Культура і традиції. Кінець XVI - XVII ст.» дослідила особливості становлення і подальшого розвитку та роль Львівського братства у формуванні культурологічної традиції українського народу Матковська О. Львівське братство. Культура і традиції. Кінець XVI - XVII ст. / О. Матковська. - Львів, 1996. - 70 с.. У роботах Мицько І. «Острозька слов'яно-греко-латинська Академія» та «Роль Острозького культурно-освітнього осередку в розвитку української духовної культури» Мицько І. Острозька слов'яно-греко-латинська Академія / І. Мицько // Острозька давнина: Дослідження і матеріали. - Львів, 1995. - 290 с. проаналізовано особливості впливу, який здійснила острозька Академія за часів свого активного функціонування на території України на поширення освіти в українському суспільстві.

Автор Німчук В.В. у роботі «Конфесійне питання і українська мова кінця XVI- початку XVII ст.» Німчук В.В. Конфесійне питання і українська мова кінця XVI- початку XVII ст. / В. Німчук // Берестейська унія і українська культура XVII ст. - Львів, 1996. - С. 3. дослідив специфіку впливу релігійних відносин на розвитку української національної мови.

У роботі Святського Д.О. «Очерки истории астрономии в Древней Руси» Святский Д.О. Очерки истории астрономии в Древней Руси / Д.О. Святский // Историко-астрономические исследования. -- Москва, 1982. -- Вып. 8. -- С. 56 -- 57. досліджено витоки становлення авторонічної науки на українських земях та особливості і напрямки її розвитку кінця XVI- початку XVII ст.

Методологія та методи дослідження. При розв'язанні поставлених завдань застосовано методологію гуманітарно-наукового пізнання з використанням загальнонаукових принципів історизму та об'єктивності, а також конкретно-історичних методів, а саме: аналітико-синтетичного, порівняльно-історичного, проблемно-хронологічного, систематизації та класифікації.

Дипломна робота складається зі вступу, чотирьох розділів, що розкривають проблематику теми роботи, висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків. Обсяг роботи - 61 сторінка, із яких 1 сторінку займають додатки.

Розділ І. Передумови та етапи національно-культурного відродження в Україні у другій половині ХVІ - першій половині ХVІІ століть

1.1 Обставини відродження української національної свідомості та культури

Наприкінці XVI - у першій половині XVII ст. в Україні відбувається культурно-національне піднесення великого масштабу і рівня, яке, за оцінкою Михайла Грушевського, було першим українським культурно-національним відродженням.

Національне і культурне відродження другої половини XVI -- першої половини XVII ст. обмежується двома подіями, значення яких в історії України важко переоцінити Ісаєвич Я.Д. Загальна характеристика періоду. /Я.Д. Ісаєвич // Українська культура XVI - першої половини XVII століть. - К., 2001. - Т.2. - С. 479. .

1569 р. -- Люблінська унія, яка означала включення основної частини українських земель до складу шляхетської Речі Посполитої.

1648 р. -- початок українсько-польської війни і поєднаного з нею соціально-політичного руху, що вже в ході першого етапу цієї війни завершився утворенням Української козацької держави Там само. .

Для здійснення унії польський уряд використав прагнення литовської, української та білоруської шляхти Великого князівства Литовського отримати такі ж привілеї, якими користувалася польська шляхта. Тиск з боку шляхти і невдачі литовських феодалів у Лівонській війні з Росією змусили погодитися на унію Великого князівства Литовського з Польщею також і тих великих українських князів, які спершу виступали проти цього акту. Всупереч опорові групи впливових магнатів з Великого князівства Литовського, зокрема з його українських земель, об'єднання Польської і Литовської держав було проголошено на Люблінському сеймі 1569 р., тому це об'єднання стало відоме як Люблінська унія. Згідно з її умовами, Велике князівство Литовське і Польське королівство об'єднувалися в одну федеративну державу -- Річ Посполиту під владою спільного монарха -- короля польського і одночасно великого князя литовського. Хоч декларувалася рівність обох частин Речі Посполитої, насправді Велике князівство Литовське опинилося в підпорядкованому становищі, і на об'єднаних сеймах його репрезентувало лише близько третини загальної кількості голосів. Литовське князівство зберігало певні ознаки державності (окреме законодавство і суди, окремі вищі адміністративні посади, своя фінансова система і військо), однак територія його зменшувалася наполовину: напередодні Люблінської унії Підляське, Волинське, Брацлавське і Київське воєводства було відібрано від Великого князівства Литовського і включено до Корони -- польської частини Речі Посполитої Любащенко В.І. Реформаційний рух / В.І. Любащенко. - К., 2001. - С. 491..

Люблінська унія була здійснена завдяки підтримці її українською шляхтою і всупереч опорові українських князів, які вважали, що в умовах Великого князівства Литовського краще зберігся б їхній привілейований статус, що спирався ще на традиції старокиївської доби. Важливо зазначити, що окремі впливові українські князі і після Люблінської унії намагалися вести самостійну зовнішню політику, щоб змінити статус українських земель. Під час перших виборів короля Речі Посполитої (1572 -- 1573) князі Острозький і Вишневецький разом з найвпливовішими магнатами Великого князівства Литовського Миколою Радивилом і Григорієм Ходкевичем підтримували кандидатуру Генріха Валуа, який обіцяв після виборів повернути українські воєводства до Великого князівства Литовського. Подібні спроби мали місце і в наступні роки. Особливо треба підкреслити контакти Острозького з габсбурзьким принцом Максиміліаном і господарем Волощини Міхаєм Хоробрим (Міхай Витязь). Спершу йшлося про забезпечення польського трону за Максиміліаном, причому Волинь і Поділля увійшли б до Дунайської конфедерації, куди входили румунські князівства і правителем якої став би Михайло. Коли імператор Рудольф заборонив Максиміліанові брати участь у таких політичних комбінаціях, Міхай спробував добитися польського трону для себе. Вважалось можливим, щоб в обох випадках своєрідна східноєвропейська федерація включала Україну як васальну державу з князем Острозьким як її правителем. Міхая в цей час підтримували і Туреччина, і Росія. Таким чином, орієнтація Острозького на цю коаліцію пов'язана з прагненням вийти з підпорядкування Польщі або принаймні обмежити її вплив в Україні. Подібні плани виношувалися деякими магнатами і пізніше, причому з часом в усіх політичних планах зростала роль козацтва.

За умовами Люблінської унії польські шляхтичі й магнати отримали право набувати земельні маєтки в тих воєводствах, які перейшли до Корони, тобто на більшій частині України Алексієвець М. М. Культура відродження в Україні. / М. М.Алексієвець, М. М.Більчук, М. С. Бойко- Львів: Астерікс, 2003. - С. 112. . Політичні зміни супроводилися новими явищами в економічному житті. Великі землевласники (магнати, заможні шляхтичі, церква) стали розширювати свої власні господарства (фільварки) на основі панщинної праці.

Впродовж XVI ст. на більшій частині Польщі і Галичини встановлюється фільварково-панщинна система, що призводить до повсюдного і повного закріпачення селян, так званого другого видання кріпосного права. Поштовхом до встановлення фільварково-панщинної системи було збільшення внутрішнього і зовнішнього попиту на сільськогосподарські продукти, насамперед зерно Там само. . Найвигіднішим для феодала способом реалізації цього попиту і було заснування панщинних фільварків. Як видно з люстрацій (описів королівських маєтків) 1565 і 1570 рр., лише в тих районах, де землеробське господарство було недоцільне, основною повинністю селян залишалися грошові чинші та натуральні данини. В рівнинних районах збільшувалася роль землеробства, поширювалася трипільна система, а фільварки, засновані на панщинній праці, починали відігравати щораз більшу роль, особливо там, де була велика питома вага зернового землеробства. Хоча в більшості регіонів України до самого кінця XVI ст. фільварків було ще порівняно небагато, міста вже в цей період відчули негативні наслідки утвердження фільварковопанщинної системи в Речі Посполитій і пов'язаного з цим поширення позицій великої та середньої шляхти. Розширення товарообміну між містом і селянами було загальмоване. Шляхетський сейм прийняв цілий ряд законів ("конституцій"), які підривали економічне становище міст в інтересах шляхти, з одного боку, однак з іншого -- панщинний фільварок потребував певного рівня товарно-грошових відносин селян з містом. Невипадково саме під час панування фільварково-панщинної системи Україна покривається густою мережею містечок. Незважаючи на аграрний характер, вони сприяли розвиткові торгівлі (зокрема ярмаркової), давали певне поле для розгортання товарно-грошового обігу Історія української культури / І. Крип'якевич (заг.ред.). - 4-те вид., стер. - К. : Либідь, 2002. - С. 236. .

Встановлення фільварково-панщинної системи було можливим завдяки величезній перевазі великих землевласників у суспільно-політичному житті країни і, з свого боку, стало найважливішим фактором у дальшому зміцненні цієї переваги. Втім, у різних регіонах шляхтичі-магнати реалізовували свою економічну перевагу по-різному. В західній частині краю збільшення панщини призводило зрештою до сповільнення темпів розвитку міст, або й до їхньої стагнації. На Наддніпрянщині, у східних і південних районах України збільшення прибутків досягалося переважно господарським освоєнням нових земель, тому основними повинностями селян залишалися натуральні й грошові. Й надалі зростає кількість міст, які не тільки були осередками ремесла й торгівлі, але й створювали лінію захисту кордону від татарських нападів. Особливо важливого значення набували козацькі поселення вздовж межі з "диким полем" Історія української культури / І. Крип'якевич (заг.ред.). - 4-те вид., стер. - К. : Либідь, 2002. - С. 239. .

Господарська активізація центральних і східних земель створювала умови для виникнення там осередків культури, хоч, звичайно, про безпосередню пов'язаність цих процесів говорити не доводиться. Слід враховувати, що Люблінська унія поряд з негативними наслідками мала й позитивні. І чи не найважливішим з них було те, що більшість українських земель об'єднувалася в складі однієї держави. Ті центральні і північно-західні землі України, які перейшли з Великого князівства Литовського до Корони Польської, зберегли певні особливості в устрої і праві, зокрема, було закріплено користування в них Литовським статутом, вживання у адміністрації руської (українсько-білоруської) писемної мови не тільки в місцевих судах і урядах, але й в актах коронної канцелярії. У коронній канцелярії була створена серія книг -- копій руськомовних документів, які називають Руська, або так звана Волинська метрика.

Хоч ті українські землі, що увійшли до Польського королівства раніше (Руське і Белзьке воєводства), таких привілеїв не мали, слід гадати, що входження східноукраїнських земель в Королівство Польське якоюсь мірою зміцнило позицію української шляхти в межах Руського і Белзького воєводств. Правда, в цих воєводствах православна шляхта не мала більшості, як це було у воєводствах Київському, Волинському і Брацлавському Грушевський М. С. Нарис історії українського народу. / М. С.Грушевський - К.:Либідь, 1991. - С. 97. .

1618 р. внаслідок Деулінського перемир'я до Речі Посполитої відійшла від Росії Чернігівщина і було утворено Чернігівське воєводство, на яке поширювались юридичні норми воєводств, що від Литви перейшли до Королівства Польського. Впродовж даного періоду не змінився статус Закарпаття, яке не мало ніяких окремих політичних прав у складі Угорського королівства і не могло їх мати у зв'язку з відсутністю української соціальної верхівки. Українська дрібна шляхта в цей період лише починала формуватися, а її впливи були незначними. Специфічним було також становище українського населення Буковини та тих регіонів Молдови, де українці проживали суцільно. У Молдовському князівстві істотну частину панівної верстви становили бояри українського походження, але, наскільки можна гадати, вони були зінтегровані в складі загальнодержавного боярства. На початку розглядуваного періоду позиції української мови і староукраїнської культурної спадщини були сильнішими, під кінець посилюється румунський елемент у культурі. Завершенням цього процесу стали впровадження до богослужіння румунської мови замість церковнослов'янської і поява замість україномовних грамот або поряд з ними також грамот румунських (писаних кирилицею).

Загалом, час від Люблінської унії до середини XVII ст. характеризується пожвавленням господарської і політичної активності старих еліт і появою на арені нової суспільної сили -- козацтва Грушевський М. С. Нарис історії українського народу. / М. С.Грушевський - К.:Либідь, 1991. - С. 101. .

Стосовно політичного статусу українських земель, Люблінська унія була переломною подією, натомість, якщо йдеться про культурне відродження, то істотні його вияви спостерігаються ще до Люблінської унії, а найінтенсивніший культурний рух починається не одразу після унії, а наприкінці 70-х -- 80-х рр. XVI ст.

Хмельниччина (Українсько-польська війна, Козацько-польська війна, Козацька революція, Національно-визвольна війна українського народу, Визвольна війна, Повстання Хмельницького, Українська національна революція) -- назва історичного періоду 1648-1657 років та повстання під проводом Богдана Хмельницького, під час яких Річ Посполита втратила контроль над центральною частиною українських етнічних земель, на базі яких постала козацька держава «Військо Запорозьке» на чолі з гетьманом, що проіснувала до 1760-их років.

Хмельниччина чимало змінила міжнародно-політичну систему Східної Європи, а також внесла певні зміни в соціально-економічну структуру Козацько-Гетьманської України, створила нову провідну верству -- козацьку старшину, що згодом, у 18 ст., перетворилася на українську шляхту, а в 19 ст.-- на українське дворянство. Хмельниччина відновила державний розвиток українських земель, продовжила традицію старої українсько-руської державності й пронесла її, з відповідними змінами й модифікаціями, до новітньої доби (національно визвольна революція 1917 й утворення сучасної української держави 1917-1920 pp.) Там само. - С. 101..

Отже, обставини відродження української національної свідомості були обумовлені певними історичними подіями, які мали місце на території тогочасної Української держави.

1.2 Етапи національно-культурного відродження

Можна виділити два етапи національно-культурного відродження.

В 60-х -- першій половині 70-х рр. культурні процеси були жвавішими, ніж раніше, але загалом, рух був ще порівняно повільним і не мав належного організаційного забезпечення.

Наступний етап -- приблизно останні два десятиріччя XVI ст. і перші два десятиріччя XVII ст. Це час могутніх козацьких повстань, які показали сучасникам впливовість і державотворчі можливості української козаччини, час особливо активної боротьби козаків як захисників південних степових кордонів України і одночасно це доба важливих реформ релігійного життя, формування таких нових громадських структур, як братства, виникнення нових типів навчальних закладів, небаченого раніше пожвавлення літературного життя, нових культурно-релігійних ініціатив представників різних конфесій, в тому числі православних, католиків, протестантів Ісаєвич Я. Д. Джерела з історії української культури доби феодалізму ХVІ / Я. Д. Ісаєвич. - К., 1972. - С. 49. .

Сформований у ті роки союз православних церковних і культурно-освітніх діячів з політичним проводом козаччини зробив можливим такий важливий успіх, як відновлення в 1620 р. православної ієрархії всупереч волі польського уряду і всіх панівних структур тодішньої польсько-шляхетської держави. Рух, що почався як культурно-освітній і релігійно-реформаційний, набрав значною мірою політичного характеру. Політичний успіх став можливим завдяки попередньому культурно-ідеологічному рухові і виявився важливим чинником піднесення культури. Періодові властиві певні риси революційності, рішучого розриву з традицією, творення нових, небачених раніше, структур і установ. Невипадково саме перелом XVI -- XVII ст. був часом найбільшої інтенсивності в Україні реформаційних рухів як сприйнятих із Заходу і частково зі Сходу, так і витворених на місцевій основі; одночасно саме тоді в українській культурі найпомітнішими стали складники, що заслуговують на назву ренесансних або принаймні таких, що дуже подібні до ренесансних, і становлять своєрідну українську аналогію до ренесансних явищ у західній культурі Там само. .

Чи не головним наслідком активності релігійних реформаторів було те, що вони стимулювали активність традиційних церков на ниві релігійно-організаційній та освітній. Поділ Київської митрополії на дві -- православну й унійну -- сприймався сучасниками і наступними поколіннями як національна трагедія, і справді, в ході збройних конфліктів цей розкол призводив до фанатизму, навіть кровопролиття. І все ж єдність обряду, спільність старокиївської церковної традиції вберегли український народ і українську культуру від розколу.

Попри всі негативні наслідки конфесійної боротьби, змагання між релігіями і обрядами стало теж стимулом до активізації зусиль на ниві шкільництва, друкарства й науки, сприяло пожвавленню богословської думки. Важливо при цьому підкреслити появу у творах окремих визначних українських діячів обох "грецьких" конфесій добре обґрунтованих концепцій про єдність основних засад християнства як підставу для об'єднання церков. Однак у тодішніх умовах, коли релігійна полеміка пов'язувалася, не завжди слушно, з гострими політичними суперечностями, проекуменічні ідеї не сприймалися більшістю репрезентантів тодішніх політичних та церковних еліт.

Дальші десятиріччя, з 20-х рр. XVII ст. і до 1648 р., були часом пожинання плодів попередньої активності, в деяких сферах -- вимушеного відступу, в інших -- дальшого розвитку культури та освіти, успішнішої консолідації українських церков -- православної і, до деякої міри, греко-католицької Ісаєвич Я. Д. Джерела з історії української культури доби феодалізму ХVІ / Я. Д. Ісаєвич. - ХVІІІ ст. - К., 1972. - С. 50. . Нова православна ієрархія, не визнана польським урядом, була змушена спиратися на підтримку козацтва, хоч вже з середини 20-х рр. XVII ст. наполегливо домагалася легалізації. Коли з допомогою православних шляхтичів і козацької старшини така легалізація була досягнута 1633 р. ("Статті успокоєння руського народу" Ісаєвич Я.Д. Загальна характеристика періоду…- С. 50.), неминучим стало прагнення ієрархії і пов'язаних з нею культурних діячів до стабілізації, закріплення досягнутого.

Тим самим цей період був менш революційним, менш новаторським, а якщо й спостерігаються нові явища, то вони, в першу чергу, зводилися до процесів у православній церкві, подібних до контрреформації у Західній і Центральній Європі.

Це було закономірним і в цілому позитивним явищем. Атмосфера попереднього періоду, який власне і був найбільш переломним, сприяла тому, що навіть ті, хто були суб'єктивно захисниками архаїки, охоронцями традицій, в методах своєї діяльності ставали новаторами: достатньо навести приклад Івана Вишенського, який формулював дуже консервативні цілі, але в ділянці літературного стилю відкривав зовсім нові горизонти в українській літературі, принципово нові парадигми естетичного осмислення дійсності. Натомість у наступний період, зокрема в 30-ті і 40-ві рр., культура росте вшир, але має місце, як це було й в інших країнах, також певне повернення до середньовічної ментальності і традицій.

Втім саме це властиве добі бароко -- відродження середньовічної ментальності в поєднанні із засвоєнням деяких здобутків ренесансу і реформації із новими, специфічно бароковими явищами, тими, що виникли на ґрунті окресленого синтезу, і цілком новими.

Пішовши таким шляхом, українська культура засвідчила, що вона стала частиною європейської. У ряді випадків йшлося не так про вплив Західної і Центральної Європи на Україну (хоч цей вплив був дуже істотний і в багатьох випадках позитивний), а про співтворення Україною культурних вартостей, її співучасть у тих культурних течіях, які були загальноєвропейськими, -- маючи на увазі саме ту частину Європи, якій був властивий реформаційно-ренесансний синтез. Є підстави говорити про формування в Україні того типу суспільного руху, який був властивий "північному ренесансові", і тієї культури, яка виникла на цій основі Там само. .

Отже, національно-культурне відродження в Україні у другій половині ХVІ - першій половині ХVІІ століть протікало у досить складних політичних умовах, проте, реформаторські впливи Європи давалися взнаки. При цьому, цей процес протікав у декілька етапів, які були обґрунтовані історичними та політичними подіями, що мали місце в України досліджуваного періоду.

Розділ ІІ. Літературна діяльність та рівень розвитку освіти в Україні наприкінці ХVІ - першій половині ХVІІ століть

2.1 Поширення друкарської справи та літературна діяльність в Україні

Видатною подією національно-культурного відродження стало розповсюдження друкарської справи, що значно прискорило культурний розвиток в Україні Ісаєвич І.Д. Першодрукар Іван Федоров і виникнення друкарства на Україні. / Я. Д. Ісаєвич - Львів; Вища школа, 1975. - С. 118. .

Точна дата початку книгодрукування в Україні не відома. Першим друкованим твором вважається «Апостол», виданий 1574 р. у Львові Іваном Федоровим. Найновіші дослідження свідчать, що перша українська друкарня ймовірно існувала у Львові ще за століття перед тим. Багатий львівський міщанин Степан Дропан 1460 р. подарував церкві Св. Онуфрія і монастиреві при ній свою власну друкарню, яку польський король Казимир IV підтвердив привілеєм 1469 р. Там само.

1574 р. у Львові у друкарні Федорова вийшов перший український друкований підручник «Буквар». Іван Федоров під час перебування в Острозі, куди його запросив князь Острозький, видав «Новий Завіт» (1580 р.) і справжній шедевр з-поміж стародруків - Острозьку Біблію (1581 р.). Це було перше повне друковане видання Біблії слов'янською мовою Огієнко І.І. Історія українського друкарства / І.І. Огієнко; Упоряд., авт. іст.-біогр. нарису та приміт. М.С. Тимошик. - К.: Либідь, 1994. - С.156..

З-поміж перших українських книжок були граматики (підручники для вивчення мов): «Адельфотес» (1591 р.) та «Граматика словенська» (1596 р.). «Адельфотес» -- греко-слов'янська граматика, складена у Львівській братській школі. «Граматику словенську» видав у Вільні український учений Лаврентій Зизаній. Він був також автором «Лексиса» -- першого українського друкованого словника, де церковнослов'янські слова перекладалися українською мовою. Чималий вплив на розвиток української науки й шкільництва мала «Граматика» Мілетія Смотрицького, що вийшла друком 1619 р. Протягом двох століть вона залишалася основним підручником граматики в школах України, Білорусії, Росії, Болгарії та Сербії.

Наприкінці XVI ст. набуває розвитку полемічна література, спрямована проти полонізації українського народу, насадження католицизму та унії. Одним з найвідоміших письменників-полемістів був ректор Острозької школи Герасим Смотрицький. Найбільш відомим його твором є трактат «Ключ царства небесного» (1587 р.), у якому лунало звернення до українського та білоруського народів стати на захист національних традицій. Значне місце в українській полемічній літературі кінця XVI ст. належить Стефану Зизанію, Мілетію Смотрицькому. Вершиною ж полемічної літератури стала творчість Івана Вишенського. У своїх посланнях з Афону в Україну («Послание до всех обще в Лядской земли живущих», «Обличение диавола-миродержца» та ін.) він різко виступав проти польсько-католицької реакції Грабович Г. До історії української літератури. / Г. Грабович- К., 1997. - С. 205. .

У 1621 р. митрополит Іов Борецький від імені «народу російського» склав трактат «Протестація», суть якого полягала в наступному: український та білоруський народи мають право на свою церкву та віру; не можна насильно насаджувати унію, переслідувати та пригнічувати православних у Речі Посполитій. «Протестація» є пам'ятником політичної літератури і мала велике значення для визвольного руху українського народу.

До сьогодні збереглося близько 200 пам'яток полемічної літератури, які відтворюють полум'яний заклик до збереження унікальної національної і культурної спадщини українства Українська література XI-XVIII ст.: хрестоматія з коментарями / Упоряд. Є.А. Карпіловська, Л.О. Тарновецька; Відпов. Ред. І.П. Чепіга. - Чернівці: Прут. - 1997. - С. 189. .

Розвиток освіти ставав життєво необхідною справою. Так зародилася і згодом завоювала визнання ідея залежності суспільного розвитку від поширення освіти. Так постало завдання створення національної світської школи.

Ідея громадсько-політичної значимості освіти поширювалась серед різних верств суспільства. Визрівало переконання, що освіченість впливає не тільки на формування особистості, а й визначає місце в суспільстві, забезпечує розквіт самого суспільства.

Отже, у рамках вказаного у хронологічних межах дослідження періоду відбувався активний розвиток друкарської справи, що стало основою значного поширення літературної діяльності на території України.

2.2 Напрямки розвитку шкільної освіти в Україні

Розвиток шкільної освіти в Україні наприкінці ХVІ - у першій половині ХVІ ст. базувався на досягненнях шкільництва попередніх часів. Школи розташовувалися здебільшого при церквах і монастирях. Спеціально підготовлені дяки навчали дітей письму старослов'янською мовою, початкам арифметики, молитвам, співу.

Кількість шкіл постійно збільшується. Взагалі можна твердити, що свої школи мали майже усі міста, містечка і чимало сіл. Крім елементарних міських, церковних і монастирських, були ще й домові школи. Всі вони внесли вклад у розвиток і поширення освіти в Україні.

Певний вплив на формування освітньої справи мала епоха Відродження, яка породила гуманізм і реформацію. Так в Україні виникають протестантські школи. Найбільш відомими серед них були соцініанські та кальвіністські навчальні заклади, які діяли в Дубецьку (Руське воєводство). Хмільнику й Любарі (Брацлавське воєводство), Кисилині, Гощі й Берестечку (Волинське воєводство) та ін. У них вивчалися грецька, латинська, польська, церковнослов'янська мови, математика, діалектика, риторика, основи християнської етики, а в Панівецькій школі, що мала характер вищого навчального закладу, - філософія і теологія Любар О.О. Історія української педагогіки. /О.О.Любар, М.Г., Стельмахович, Д.Т.Федоренко. - К.: Освіта, 1999. - С. 89. .

Основна увага приділялася вихованню молоді в дусі віровчення. Ці школи сприяли також проникненню у вітчизняну систему виховання й освіти західноєвропейського впливу, зокрема ідей гуманізму.

Найчисленнішими серед неправославних навчальних закладів були католицькі. Єзуїти розгорнули на українських землях широку освітню діяльність, прагнучи виховувати у своїх закладах вірних слуг Ватикану.

Перший єзуїтський колегіум був відкритий у Ярославі в 1571 році. Очолював його Бенедикт Гербест, що був одним із теоретиків єзуїтської педагогіки. Головною метою його діяльності було покатоличення дітей української знаті, перетворення їх у слухняне знаряддя реалізації підступних. папських задумів Там само - С. 90. .

Єзуїтські навчальні заклади були створені також у, Львові, Луцьку, Києві, Кам'янці-Подільському, Острозі, Ужгороді та інших українських містах. Навколо єзуїтських шкіл гуртувалися вчені богослови, які всіма силами захищали католицизм, виступали проти православ'я, а також проти вітчизняних традицій виховання. Відомо, що діти української знаті, які навчалися в єзуїтських школах, окатоличувалися й зрікалися рідної мови, культури, звичаїв.

В єзуїтських школах вивчали латинську граматику, грецьку і польську мови, риторику і діалектику. Багато уваги приділялося вивченню схоластичної діалектики, яка базувалася на законах формальної логіки і в ті часи була символом єзуїтської науки. Схоластичні положення такої "діалектики" єзуїти використовували для виправдання своїх огидних вчинків, терору нехтування найелементарнішими етичними нормами Там само. .

У період, що розглядається в Україні функціонували різні за рівнем викладання та конфесійними ознаками школи, які сприяли поширенню й організації освіти. Іновірні школи, особливо уніатські та католицькі, правили перед усім за знаряддя покатоличення і полонізації. Це добре розуміла українська громадськість. Культурно-освітні діячі України взялися за організацію вітчизняних шкіл, котрі, не втрачаючи національної основи, за змістом і рівнем навчання не поступалися б перед польськими та європейськими, тобто відповідали потребам часу.

Новий етап у розвитку шкільної освіти в Україні починається з відкриття у 1578 році Острозької школи-академії Апанович О. Острозька Академія / О. Апанович // Урядовий кур'єр. - 1999. - 16 вересня. - С. 4.. Її фундатором був князь Василь-Костянтин Острозький - представник старовинного українського православного роду. Людина патріотичних переконань, палкий ревнитель православ'я, князь Острозький виступив організатором опору католицькій експансії, згуртував навколо себе однодумців.

В Острозькій школі старі слов'янські й греко-візантійські традиції поєднувалися з надбанням тогочасної європейської освіти. Значна увага приділялася слов'янській та грецькій мовам. Разом з тим запроваджуються латина і так звані "сім вільних наук" - граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика. Це була шкільна програма, яка передбачала початкову й середню освіту з елементами вищої. За змістом навчання Острозька академія започаткувала слов'яно-греко-латинський тип навчальних закладів в Україні й в усій Східній Європі Там само. - С.5. .

Історії відомі імена багатьох вихованців цієї школи, серед яких слід назвати Мелетія Смотрицького, видатного письменника-полеміста, автора славнозвісної "Граматики славенския правильного синтагма", талановитого педагога і просвітителя; Гаврила Дорофеєвича, відомого поета і перекладача, який за свідченням істориків, вивчав у Острозі в оригіналі "Органон" Арістотеля; гетьмана реєстрового козацтва Петра Конашевича-Сагайдачного; Івана Борецького, видатного педагога і громадського діяча кінця 16-першої чверті ХVІІ ст., першого ректора Київської братської школи, митрополита; Клірика Острозького, талановитого письменника-публіциста та багатьох інших видатних громадських діячів того часу.

Першим ректором Острозької академії був Герасим Смотрицький, поет, письменник, талановитий полеміст, громадський діяч. На цій посаді Г. Смотрицький перебував до останніх днів свого життя.

З 1594 року ректором академії став Кирило Лукаріс, грек за походженням. Він мав блискучу європейську освіту, був одним з найактивніших борців проти унії та католицизму. Згодом став Константинопольським патріархом, але і надалі підтримував зв'язки з братськими школами, з культурними та освітніми діячами України Мицько І. Роль Острозького культурно-освітнього осередку в розвитку української духовної культури /І.Мицько, Я.Стратій //Українське бароко. - 1993. - №3. - С. 158..

Викладачами академії були Іван Княгинецький - відомий вчений і церковний діяч, засновник Манявського скиту в Галичині; острозький священик Дем'ян Наливайко -письменник, перекладач, редактор, автор україномовних віршів, брат Северина Наливайка

Грецькій мові в академії навчали греки Никифор Парасхес, Кирило Москопул та ін Там само. .

Сучасники називали Острозьку школу і колегією і академією. В цьому значною мірою прислужилися не лише її викладачі, а й ті просвітники, що гуртувалися в Острозі. До них, крім уже згаданих, належали талановиті полемісти Василь Суразький, (Василь Малюшинський), Христофор Філарет (Мартін Бронєвський), Тимофій Аннич, Тимофій Михайлович. До Острога приїздив і працював тут деякий час Іван Вишенський. 3. Копистенський писав, що серед учених Острозького гуртка були "оратори рівні Демосфенові, найдовалися й доктори славнії, грецькій, слов'янській і латинській мові навчені. Найдовалися й математики і астрономи". Вони та їхні однодумці доклали величезних зусиль до розвитку науки, культури й просвітництва в Україні.

На початку ХVІІ ст. академія занепала, і однією з причин цього була смерть В.-К. Острозького (1608 р.) Атаманенко А. Духовна спадщина Острозької академії / А.Атаманенко, Б. Атаманенко //Етнічна історія народів Європи. - К.: УНІСЕРВ, 2001. - С. 312.. Його нащадки окатоличилися. В 1624 р. в Острозі було відкрито єзуїтський колегіум. За короткий період своєї діяльності Острозька академія відіграла значну роль у розвитку вітчизняної науки, культури й освіти.

2.3 Поява та діяльність братських шкіл

Нову сторінку в історії української національної освіти відкрили братські школи. Першою серед них була Львівська, яка виникла 1585 року. Пізніше братські школи виникли в Городку, Рогатині, Луцьку, Перемишлі, Вінниці, Немирові, Кам'янці-Подільському, Кременці, Києві та інших містах і деяких селах (загалом близько 30) Ісаєвич Л.Д. Братства та їх роль в розвитку української культури XIV-XVIІ ст. / Я. Д. Ісаєвич. - К., 1966. - С. 157. . Братські школи були народними, відрізняючись від усіх інших передусім демократичністю своїх внутрішніх засад - тут мали право вчитися діти всіх станів, а також сироти.

Утримувалися школи на кошти братств, бідні та сироти навчалися безкоштовно. При цьому виключалася будь-яка несправедливість.

Головне місце у програмах братських шкіл виділялося гуманітарним наукам, зокрема граматикам слов'янської, грецької, латинської, польської мов. До нас дійшла значна кількість підручників граматики створених діячами братських шкіл Арсенієм Еласонським, Лаврентієм Зизанієм, Мелетієм Смотрицьким та ін. На першому плані були слов'янська та українська книжна мови.

За традицією вивчали грецьку мову. Вплив греко-візантійської культури на становлення української освіти був значний, а знання грецької мови сприяло засвоєнню античної спадщини та християнських богословських джерел. Нелегко приживалась в українських школах латинська мова-адже з нею асоціювалося все католицьке, польське. Однак знання латини було велінням часу: без цього не можна було увійти в тогочасну європейську культуру й науку. Латина тоді була в Європі мовою вчених, філософів, поетів, мовою викладання в університетах і міжнародного спілкування. Та й українські полемісти, які готувалися в братських школах для кваліфікованих, вправних, обґрунтованих, ідеологічних дискусій, повинні були досконало володіти мовою супротивників.

Все це й зумовило виникнення в Україні не слов'яно-грецьких, а слов'яно-греко-латинських шкіл, учні яких вивчали зазначені мови та оволодівали програмою "семи вільних наук".

Таким чином, започатковану в Острозі справу продовжили братські школи Маслов С. Культурно-національне відродження на Україні в кінці XVI і в першій половині XVII століття / С. Маслов. - К.: Наукова думка, 1993. - С. 319. .

Поряд з вивченням мов у братських школах вивчалися діалектика, поетика, риторика. Викладання діалектики було спрямоване не те, щоб навчити вихованців шкіл вести дискусії і полемічні бої з єзуїтами та уніатами. Вивчали діалектику за рукописними підручниками, що являли собою компіляцію творів Іоана Домаскіна.

Як правило, діалектику і риторику викладав один учитель. Під час вивчення риторики навчали складати промови, повчання, проводили диспути, декламації і театралізовані вистави. Посібники з риторики, діалектики та філософії писалися латиною. У статуті Львівської братської школи також були вказівки щодо вивчення риторики, діалектики та інших наук за посібниками, написаними слов'янською мовою.

Багато уваги у братських школах приділялося музичному розвитку учнів. У Львівській, Київській, Луцькій та інших школах співи вважали одним із основних предметів навчання. Заняття із співів проводилися, як правило, в суботу. З учнів складався церковний хор. Учень, що був співаком, діставав певну платню, харчі та одяг. Статут Луцького братства передбачав, що його керівники зобов'язані піклуватися однаково, як про вчителів, так і про учнів здібних до співу. Не випадково й те, що деякі вихованці Львівської братської школи стали відомими композиторами, зокрема Чернушин, Шаваровський, Яжевський, Пікулинський, Мазурик Матковська О. Львівське братство. Культура і традиції. Кінець XVI - XVII ст. / О. Матковська. - Львів, 1996. - С. 42. .

Відомо, що у братських школах викладали малювання. Одначе відомостей як про зміст, так і про методи навчання немає. Важко також судити і про зміст історичних і географічних знань, що їх здобували учні братських шкіл, адже окремих навчальних предметів не було, історичні й географічні знання включалися в різноманітні повчання релігійного характеру, у курси богослов'я та інші предмети. Курс змішаної математики, який вивчали учні філософського класу Києво - братської колегії, охоплював цивільну й військову архітектуру, механіку, гідростатистику, геометрію, гідравліку, оптику, географію, хронологію й відомості з інших галузей науки.

Викладанню арифметики, астрономії, геометрії у братських школах порівняно з іншими предметами (риторика, філософія, богослов'я) приділялося менше уваги. Арифметику, як правило, вивчали разом з геометрією й астрономією.

У кінці ХVІ - першій половині ХVІІ ст. серед учителів та учнів набуло поширення віршування. Вірші писали з приводу найрізноманітніших подій - до свят, похорон, визначних подій, їх присвячували різним наукам і особам. До нашого часу дійшли вірші, складені Л. Зизанієм, К. Ставровецьким, І. Борецьким, П. Бериндою та іншими діячами української культури та викладачами братських шкіл Там само. - С. 42. .

Учні братських шкіл брали участь в інсценуванні, декламаціях, драматичних виставах. Поряд з народними дійствами (ігри, хороводи, ритуали і побутові обряди) у братських школах виникає й розвивається драматичне мистецтво.

У братських школах, на відміну від єзуїтських, навчання проводилося на близьких учням так званій "простій" і слов'янській мовах. Саме в цьому організатори братських шкіл бачили засіб збереження народності. Учителі шкіл України намагалися не тільки впровадити в школах рідну мову як мову викладання, а й писали на ній твори. Кирило Ставровецький включав у свої твори народні звороти й висловлювання. Автор повчань Сімеон Тимофієвич зазначав, що він свідомо намагався писати їх "барзо простой мовой" Грушевський М.С. Ілюстрована історія України. / М. С.Грушевський. - К.: Наук. думка, 2008. - С. 159.. Думку про необхідність вивчення наук рідною мовою висловив Василь Тяпинський у передмові до Євангелія, наголошуючи на тому, щоб діти на рідній мові "смисли свої точили" Там само. .

Боротьба діячів братських шкіл і прогресивних мислителів за навчання рідною мовою позитивно впливала на розвиток української культури й освіти.

Статут Львівської братської школи, яка була зразком і для інших шкіл, дає уявлення про організацію навчального процесу Там само. - С. 160..

При братських школах існували так звані "братства младенческие", завданням яких було моральне виховання юнацтва. До складу таких молодіжних братств входили всі учні братської школи.

Діяльність братських шкіл проходила в умовах посилення національно-релігійного гніту. У 20-х роках ХVІІ століття занепала Львівська братська школа, не витримавши врешті-решт нерівної боротьби з єпископом Балабаном і католицьким духовенством. В 1627 р. студенти єзуїтської колегії напали на Луцьку братську школу, побили її учнів, знищили частину книг. Нападів і розорення зазнавали також братські школи в Берестеї, інших містах Там само. .

Наступ католицизму, що посилювався з року в рік, розорення і занепад ряду православних культурних центрів, змусили просвітників України шукати захисту й підтримки в надійному місці. Таким місцем виявився Київ. Економічне становище, духовні традиції Києва, старі зв'язки з різними землями та містами України відіграли важливу роль в його відродженні як всеукраїнського центру.

Значний вплив на політичний статус Києва справило Запорізьке козацтво. Під його впливом перебувала велика територія Наддніпрянщини, в тому числі й Київ.

У 1620 р. з ініціативи гетьмана П. Сагайдачного була відновлена Київська митрополія. Митрополитом став однодумець гетьмана Іов Борецький, якого висвятив Єрусалимський патріарх Феофан. Були також висвячені єпископи на всі єпархії. Ця подія значно зміцнила авторитет Києва в боротьбі проти католицької експансії. До Києва потяглися культурно-освітні діячі з різних земель України Хижняк К. І. Києво-Могилянська Академія. - К.: Вища школа, 1991. - С. 113. .

Основними культурно-освітніми центрами Києва на початку ХVІІ ст. стають Київське братство та осередок учених при Києво-Печерській лаврі на чолі з архімандритом лаври Єлисеєм Плетенецьким,

У 1615 році братство заснувало школу, що стала родоначальницею майбутньої Києво-Могилянської академії. Завдяки підтримці освітніх діячів, більшість з яких мала досвід наукової та педагогічної роботи, вона швидко досягла високого рівня.

Велике значення для становлення школи мала її матеріальна підтримка з боку заможних громадян. 15 жовтня 1615 р. шляхтянка Галшка (Єлизавета) Гулевичивна подарувала свій двір на Подолі для влаштування монастиря, школи і притулку для прочан Там само. .

Особливо велику підтримку Київська братська школа отримала від гетьмана Петра Сагайдачного. Очолюване ним Запорозьке військо вступило до братства, засвідчивши цим самим свою солідарність з програмою братства і взявши його і школу під свій захист. Усе своє майно П. Сагайдачний перед смертю заповідав Київському та Львівському братствам і школам при них.

При створенні Київської братської школи був врахований досвід уже існуючих шкіл. В основу навчання покладалися слов'янська, грецька, латинська, польська мови, а також "сім вільних наук".

Першим ректором Київської братської школи був Іван Борецький (1615-1618 рр.). В основу діяльності школи він поклав статут Львівської братської школи Там само. - С. 113..