Размещено на http://www.allbest.ru/

готична культура готика архітектура

РЕФЕРАТ

На тему:

"Готична культура і її специфічні риси "

Готична епоха середньовіччя

У готичну епоху зберігає свою провідну роль архітектура, сягаючи свого найвищого злету. Стрункі, спрямовані у височінь велетенські готичні собори і гордовито-святкові міські ратуші стверджували велич феодального міста як торгово-ремісничого та культурного центру. В архітектурі цього періоду значно зростає питома вага цивільних будівель, котрі стають різноманітнішими за своїм призначенням і значно багатшими за своїми формами. Окрім ратуш, будівель для купецьких гільдій, зводилися кам'яні будинки для заможних міщан, удосконалювалося будівництво міських укріплень і замків.

Готичний архітектурний стиль формується як своєрідна квінтесенція всіх тих новацій, що відбувалися в соціально-політичному та культурному житті епохи. Виникає цей стиль у володіннях французьких королів і звідси поширюється по всій Європі як символ християнської монархії. Сутність готики полягає в зіставленні протилежностей, у здатності об'єднати абстрактну ідею та живий трепет життя, космічну безконечність універсуму і виразну конкретність деталі, в прагненні пронизати земну плоть злетами духовної енергії. Готична архітектура одночасно конструктивна і зображувальна, що повною мірою знайшло свій вияв у готичному соборі, який продовжував зберігати свою роль суспільного центра міста.

Характерною рисою готичного храму є те, що він не перебуває у спокої, як романський, а ніби виростає на очах глядача. Взятий загалом готичний собор постає як розвиток і ускладнення архітектурної теми, її повтор та антитеза. Не випадково Віктор Гюго називав готичний собор "кам'яною симфонією". У готиці з'являється ще одна грань виміру-час, який органічно вплетений у просторову динаміку архітектурних мас. Змінюється зовнішній вигляд готичного собору. Характерні для романської церкви масивні башти зникають, замість них виникають величні та стрункі башти, котрі досить часто прикривали західний фасад, багато прикрашений скульптурою. Якщо романський храм зі своїми гладенькими стінами був ніби ізольований від зовнішнього простору, то готичний, навпаки, - постає взаємодією з навколишнім середовищем. Цьому сприяють великі отвори вікон, наскрізна різьба баштових шпилів та кам'яні прикраси, які, ніби квіти і листя, виростають на гілках кам'яного лісу контрфорсів та аркбутанів.

Значні зміни відбулись і в інтер'єрі, що свідчило про нове розуміння простору. Інтер'єр храму, набувши динаміки, став прагнути до єдності. Особлива роль у цьому належала світлу. Заміна глухих стін великими вікнами спричинила до майже повного зникнення монументального розпису. Фреску замінив вітраж; пронизаний сонячними променями, він повною мірою втілював уяву середньовічної людини про одухотворення матерії. Прозорі вітражі, сяючі фарби вівтарного живопису, блиск золота церковного начиння надавали інтер'єру готичного собору незвичайну святкову урочистість.

Проте готика - це мистецтво співіснування протилежностей; безтілесному вітражу протистоїть кругла пластика. Тисячі скульптурних композицій, окремих статуй, прикрас на порталах, карнизах і капітелях безпосередньо зрощуються з архітектонікою будівлі, збагачуючи її художній образ. Основним типом готичної пластики була кругла скульптура. Домінуючий в епоху романіки рельєф і набув підпорядкованого значення. У порівнянні з романськими готичні скульптурні композиції відзначаються більш ясним і реалістичним розкриттям сюжету і, головне, більшим багатством і безпосередньою людяністю у відображенні внутрішнього стану. Удосконалення художніх засобів середньовічної скульптури сприяло створенню образів значної психологічної переконливості й великої емоційної сили.

Однією з величніших споруд готичного стилю є собор Паризької богоматері (Нотр-Дам де Парі). Він був закладений у 1163 р. і в цілому завершений у 1208 р. Водночас в окремих своїх частинах собор добудовувався і перебудовувався в ХІІІ-ХІУ ст. Це велстекська п'ятинефна будівля, майже без виступаючих крил трансепту. Собор вражає цілісністю свого архітектурного образу і це незважаючи на те, що будувався він більше століття. Провідна роль у всій композиції належить західному фасаду, гордовита висота башт якого підкреслюється струнким і тендітним шпилем над середхрестям. Вертикалі його аркад і вікон урівноважені горизонталями карнизів, а яруси тісно пов'язані між собою, внаслідок чого архітектурний образ набуває внутрішньої гармонії і логічного розвитку.

Велетенський внутрішній простір центрального нефа (висота під склепінням 35 м) домінує над низькими і менш освітленими боковими нефами. Як і фасад, інтер'єр пронизується урочистою величчю, проте його архітектурні ритми ще більш спрямовані у височінь, а їх матеріальність майже не відчувається. У глибині центрального нефа, пронизаного мерехтливим світлом вітражів, знаходиться вівтар, освітлений вогниками свічок та якимось неземним сяйвом велетенських вітражів вівтарної частини собору.

Суттєві зміни відбулись і в мистецтві книги, яка перестала бути надбанням лише вузького кола освічених кліриків. Книга стає більш прив'язаною до реального життя, що передусім позначилося на її форматі, котрий значно зменшився і став практичнішим. Поруч із релігійними текстами значного поширення набуває навчальна література, а також записи поетичних та прозових творів. Створення книг перестає бути справою виключно церковних осіб.

Принципи готики проникають і в книжкову мініатюру.

В малюнку починає домінувати тонка і гостра лінія. Це надавало зображуваному підвищену одухотвореність. Загальний емоційний склад мініатюр стає неспокійним, фігури втрачають вагу, жести їх стають експресивними, ритми тонких лінійних складок відтінюють своєю грою емоційний настрій персонажів. Широко починають використовуватися прийоми, притаманні вітражу; фарби стають насиченими, а композиції вміщуються в круглі медальйони. Значні зміни відбулися і в зовнішньому вигляді рукописної сторінки, що зумовлювалося використанням гострокутного готичного шрифту, який надавав тексту характер мережива.

До кращих зразків книжкової мініатюри відносяться мініатюри у "Псалтирі королеви Інгеборг" (близько 1210) та у "Псалтирі Людовіка Святого" (1253-1270). Кожна з мініатюр останнього манускрипту вписана в складне архітектурне облямування. Куртуазно-елегантні фігури персонажів рухаються і жестикулюють то етикетно-умовно, то надзвичайно експресивно. Загалом готична книжкова мініатюра демонструє прагнення авторів створювати композиції, які досить правдиво відображають складні ситуації. Характерною особливістю цієї мініатюри є те, що вона не просто коментує текст, а набуває ілюстративного характеру.

Значне місце в середньовічній культурі займав театр, який сформувався із усього спектра її явищ. В розвитку середньовічного театру, який став відгуком суспільних інтересів свого часу, простежуються дві течії; перша має своїм витоком народні ігри, обряди та свята, друга - жанр із Прагненням церкви протидіяти проникнутим язичницьким духом народним святам та іграм.

Проте літургічна драма відносно недовго залишалася послідовно релігійною. В кінці XI, а особливо в XII ст., вона зазнає значних секуляризаторських впливів, втрачає зв'язок із богослужінням і наповнюється мирським духом. Одночасно зростає інтерес до видовищності, що зумовило використання декоративних та бутафорських елементів; все це вже мало відповідало суті літургічної драми.

Змінюється місце, де розігрувалися п'єси: від "вівтаря на паперть, потім на вулицю і врешті-решт на міську площу. Відбувається і зміна "акторів". Якщо раніше драматичне дійство розігрували клірики, то з виходом драми на міську площу їх замінюють прості міщани. Літургічна драма перероджується іі містерію. Одним-з найдавніших зразків містерій є "Гра про Адама" (середина XII ст.). У, ній зображується "гріхопадіння" Адама та Єви, вбивство Авеля Каїном. Завершується все появою пророків, котрі сповіщають про пришестя Христа, який має "спокутувати первородний гріх". П'єса характеризується досить живим діалогом, рядом цікавих комічних рис і спробою створити драматичні характери.

З усіх видів мистецтва цієї епохи театр був найбагатший на народні елементи. Танці, клоунада, елементи карнавалу, народні пісні стають органічними елементами містерій. Проте ця народність обмежувалася засиллям моралізаторства, безмірною наповненістю побутовими деталями та вузькістю кругозору, що заступало загальнолюдський аспект проблем, які піднімав середньовічний театр.

Неупереджений погляд на культуру західноєвропейського середньовіччя відкриває багатогранне у своїх історичних та регіональних проявах культурне життя. Щоправда, це багатство ще малорухоме і не здатне розкрити всіх своїх потенцій. Наступні епохи приведуть його в бурхливу динаміку, виявляючи такі грані творчого генія середньовіччя, які не могли отримати необхідного розвитку в громіздких ієрархічних структурах феодального суспільства. І все ж це різноманіття культурних проявів не виключало і певної єдності, що проявилась у двох характерних рисах середньовічної культури. Перша-не її глибокий і дуже складний зв'язок із релігією. Друга полягала в тому, що культура в рамках релігійного світобачення, не вступаючи з ним у відкриту суперечність, прагнула у своїх проявах реалізувати уяву та ідеї широких верств народу. Саме ці особливості середньовічної культури дозволили їй відкрити нову грань "гуманізму", грань олюдненості світу. Людству відкрилися милосердя і співчуття, горіння духу та боротьба добра і зла. Духовна сила людини, немічної тілом, але сильної своєю переконаністю і вірою, стала визначальною в оцінці особистості.

Зазначене було зроблено у специфічних релігійних формах, які в нових історичних умовах були вже непридатні для використання. Проте започаткований середньовіччям гуманістичний вимір світу не був втрачений. Ренесанс поставить ідеї гуманізму наріжним каменем свого світобачення: зі світлячків, якими були ці ідеї в добу феодалізму, він розпалить вогнище, котре буде висвітлювати людству подальший шлях йото розвитку.

Размещено на Allbest.ru