Предмет і завдання культурології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Факультет культури і мистецтв

Кафедра філософії мистецтва

Кафедра загальної та соціальної педагогіки

План-конспект лекції з курсу культурології

на тему: «Предмет і завдання культурології»

5 курсу спеціальності 8.02010101 „ Культурологія "

Склала

студентка групи КМК - 51(м)

Крижевич Ю.О.

Перевірила:

Керівник Караманов О.В.

2012 рік

1. Схема аналізу лекції

Дата проведення: 12.11. 2012

Група: КМА - 21

Місце проведення: (Валова 18 /27а., факультет культури і мистецтв).

Студентів за списком - 20

Присутніх ___16________

Відсутніх ___4_________

Предмет - культурологія.

Тема лекції: «Предмет і завдання культурології»

Тривалість заняття: 1 год. 30 хв. Час проведення: (ІІІ пара, 11.⁵⁰)

Мета лекції на тему: «Специфіка культурологічного знання» передбачає розкриття основних положень теми, досягнення культурології, як науки, аналіз з'ясування невирішених проблем, узагальнення досвіду роботи у цій галузі, подання рекомендації щодо використання основних висновків за темами на практичних заняттях.

Тип лекції: інформаційна.

Ключові слова: культурологія, культурантропологія, дифузія, антропологія, глобалізація.

Навчальна мета цієї лекції передбачає такі завдання:

· формування ціннісних уявлень про культуру загалом;

· формування у студентів критичного ставлення до проблем становлення культурології, як молодої дисципліни;

· розвиток у студентів уявлення про роль культурологічних, соціально-економічних та професійних факторів у розвитку даної дисципліни;

· надання рекомендації до поглибленого самостійного вивчення тем, необхідних для практичної роботи;

· осмислення закономірностей (теорій, підходів тощо);

· умінь ведення дискусії (діалогу) з проблем становлення культурології, як науки;

· формування особистісного ставлення до актуальних проблем сучасної культурологічної науки: виявлення внутрішнього потенціалу культури, як засобу самореалізації людини.

Навчальна мета може включати декілька завдань як освітнього, так і виховного і розвивального напрямів, отже лекція є носієм таких функцій навчання:

- освітньої, яка полягає в тому, щоб оптимально сприяти здобуванню наукових знань, навичок і вмінь та на їхній основі формувати науковий світогляд;

- виховної, яка полягає в цілеспрямованому формуванні певної системи емоційно-ціннісного ставлення особистості до культури загалом;

- розвиваючої, яка полягає в розвитку пізнавальних процесів і станів, що проходять в культурі за усю її еволюцію;

- організуючої, суть цієї лекції пов'язана в єдину систему, зміст і організацію навчального процесу з урахуванням особливостей та інтелектуального рівня розвитку студентів, майстерності подачі матеріалу, матеріального забезпечення процесу навчання;

- мотиваційної, що стимулює інтереси й позитивні мотиви студентів-культурологів до навчання;

- гедоністичної, яка полягає в тому, щоб під час даної лекції студент одержував задоволення.

Виховна мета цієї лекції спрямовується на виховання в студентів самостійного мислення про культурологію загалом, а також виховання культури сприйняття, етичної культури тощо.

Розвивальна мета лекційного заняття передбачає розвиток культурознавчого мислення (уміння відображати факти і явища культурного життя, встановлювати зв'язки між ними, аналіз та порівняння теорій і концепцій культурології), розвиток мови студентів культурологів (особливо під час вивчення нової термінології).

Дидактичні цілі лекційного заняття на тему: “ Специфіка культурологічного знання ”:

- сприймання, осмислення нових знань з теорії культури;

- розвиток інтелектуальних умінь;

- узагальнення, встановлення між понятійних зв'язків;

- підготовка до сприймання наступного матеріалу.

Міжпредметні зв'язки:

· Забезпечуючі дисципліни: вивчення спецкурсу " Культурне джерознавство " насамперед пов'язується із історією культури народів інших країн, через зв'язок із іншими дисциплінами - філософією культури, етнографією, архівною справою, і що якісно вплинуло на формування культури українського народу.

· Забезпечувані дисципліни: культурне джерелознавство, історія світової та української культури, морфологія культури та архівістика.

Навчально-методичне забезпечення заняття.

Наочність: на даному семінарі використовувались:

"Презентація на тему: «Специфіка культурологічного знання»;

"Ілюстративний матеріал на тему «Культура -- Суспільство».

"Слайди.

"Таблиця «Специфіка культурологічного знання»

Роздатковий матеріал:

1. Діапроектор.

2. Кодоскоп.

4. Комп'ютер з підключенням до швидкісного Інтернету.

Технічні засоби навчання: діапроектор, комп'ютери та ін.

ІІ. Методи, прийоми, засоби:

Потрібно виокремити низку загально дидактичних вимог до проведеної лекції:

1. Зміст лекції має відповідати робочій навчальній програмі, відображати найновіші досягнення науки, висвітлювати перспективи подальшого розвитку наукових пошуків.

2. У лекції мають реалізовуватися вимоги загально дидактичних принципів навчання: науковості, систематичності і послідовності, свідомості, активності й самостійності, наочності, зв'язку змісту навчального матеріалу з професійною діяльністю, доступності, емоційності.

3. Потрібно забезпечити логічно доцільну структуру лекції відповідно до змісту навчального матеріалу.

4. Лекція має сприяти активізації мисленнєвої діяльності студентів задля їх інтелектуального розвитку.

5. У лекції доцільно виокремлювати певні компоненти змісту для самостійного опрацювання студентами з належним методичним забезпеченням.

Методи, прийоми передачі та обміну словесною інформацією, які доцільно застосовувати на цій лекції:

* розповідь про дану дисципліну, вивчення кола питань тощо;

* мозкова атака (брейнстормінг);

* дискусія, виникатиме на лекції, коли студентам справді буде цікаво.

Власне, метод групового обговорення культурологічних питань даної лекції сприятиме розумінню кожним учасником свого власного погляду, розвитку ініціативи, а також розвиває комунікативні якості і уміння користуватися своїм інтелектом. Навчає студентів аналізу реальних ситуацій, а також виробляє звичку відокремлювати важливе від другорядного, формувати проблеми; прищеплювати уміння слухати і взаємодіяти з іншими учасниками; моделювати особливо складні ситуації, коли самий здібний спеціаліст не в змозі охопити всі аспекти проблеми і саме колектив є основою прийняття більшості рішень; продемонструвати характерну для більшості проблем багатозначність можливих рішень;

* діалог - для мене це успішне проходження лекції: студенти опановують знання і ведуть розмову на рівних;

* кейс-метод (розповідь про подію, що сталась у житті студента, асоціація цієї події з культурним явищем).

Методи, прийоми переконування:

* мною було здійснена така апеляція до висловлювань відомих людей: Августин Аврелій, Г. Елліот-Сміт, Ж-М. Кондорсе та ін.;

* проведення доказів;

* висловлювання аргументів «за» і «проти»;

* апеляція до позитивних і негативних емоцій студентів;

* діагностичне питання.

Методи, прийоми розвитку мислительних дій, використаних на лекції:

* аналіз (студенти вчаться проаналізувати опанований матеріал);

* синтез;

* порівняння - метод, допомогою якого студенти вивчають явище в культурології, характеризуючи його через співвідношення із іншими подібними явищами;

* розрізнення;

* узагальнення - студенти беруть за основу існування множини елементів та одній або декількох властивостей, спільних для елементів даної дисципліни;

* дедукція;

ІІІ. Наочність: Таблиці, схеми, графіки, макети, приладдя, тощо.

Використані технічні засоби навчання: кодоскоп, діапроектор, комп'ютери тощо.

ІV. Основні питання лекції на тему: «Предмет і завдання культурології»:

1. Історичні та теоретичні передумови формування науки про культуру.

2. Предметне поле культурології. Структура культурологічного знання.

3. Принципи та методи культурології.

4. Актуальні проблеми сучасної культурології.

V. Рекомендована література:

Основна :

1. Сінькевич О. Основи культурології: навч. посібник. - К., 2009 ст. 5- 29

Додаткова:

2. Бокань В. Культурологія: Навч. посіб. для вищ. навч. закл. -- К., 2000.

3. Кравченко А. Культурология: Учеб. пособие для вузов. -- М., 2001.

4. Культурологія: Курс лекцій / За ред. А. Баканурського, Г. Краснокутського, Л. Спуленко. -- К., 2004.

5. Культурологія / Під заг. ред. Н. Горбача. -- Львів, 2005.

6. Матвєєва Л. Культурологія: Курс лекцій. - К.: Либідь, 2005 ст.12-23

VІ. Основні питання, що розглядаються під час лекції:

1. Сучасні тлумачення поняття «культура».

2. Людина в контексті культура і природа.

3. Людина і культура.

4. Культура і суспільство.

Хід лекції:

Ця лекція має чітку структуру, що дозволяє максимально засвоїти нові знання у галузі культурології. Вона містить такі елементи:

1. Вступ, де дається мотивація навчання, чітке формулювання теми лекції та постановка завдання.

2. Викладення в логічній послідовності окремих частин лекції.

3. Висновки, що дають можливість осмислити лекцію в цілому і виділити основну ідею.

4. Конкретне завдання на самостійну роботу.

5. Відповіді на запитання.

2. Вступна частина (до 10 хв.)

* Розпочинаю лекцію із привітання зі студентами: «Добрий день шановні студенти!»;

* Вступне слово: «Ця лекція буде «вступним словом» до усього загального курсу з дисципліни культурологія, тому уважність до цього матеріалу сприятиме кращому засвоєнню цього предмету»

* Оголошую тему лекції: «Сьогоднішня тема лекції: «Предмет і завдання культурології», передбачає створення у студентів позитивної установки на її вивчення;

* Основні питання лекції:

- Історичний розвиток уявлень про культуру. Становлення культурології як науки.

- Предмет культурології. Ізоляціоністський та інтеграційний підходи до визначення предметного поля культурології.

- Структура культурологічної науки.

- Визначальні принципи культурологічного дослід науковість, об'єктивність, історизм, плюралізм, інтегративність.

- Методи культурології: описово-емпіричний, порівняльно-історичний, структурно-функціональний, системно-синергетичний.

- Головні напрями і школи в культурології.

- Актуальні проблеми сучасної культурологічної науки і внутрішнього потенціалу культури як засобу самореалізації людини; гармонізація самовідчуття індивіда з потоком культури і творчості; дослідження соціальних цінностей сучасної культура і науково-технічний прогрес; культура і природа.

Рекомендована література: Сінькевич О. Основи культурології: навч. посібник. - К., 2009 ст. 5- 29

3. Основна частина (70-75 хв.)

* висвітлюю кожне питання окремо (по 7 хв.);

* показ логічного переходу від одного питання до іншого, здійснення підсумку після кожного етапу;

* опис шляху обґрунтування понять, термінів, теорій, концепцій тощо, виокремлення критеріальних ознак, складових, основних елементів;

* показ логіки пояснення, інтерпретації явищ;

* доступна подача власних думок з метою забезпечення порозуміння, та осмислення студентами змісту поданого матеріалу;

* розкриття кожного методу, прийому формування мислительних дій, що застосовуються під час лекції;

* зазначення між предметних зв'язків, практичних прикладів, спрямованості навчальної інформації на професійну діяльність студентів;

* виокремлення питань для бесіди, дискусії чи діалогу, отримання зворотного зв'язку;

* мисленева фіксація і аналіз власних дій для розвитку інтересу до змісту лекції.

4. Заключна частина (5-10 хв.)

* здійснюю логічні висновки щодо основних культурологічних понять, положень, котрі були розглянуті на лекції;

* оголошую повідомлення про досягнення запланованої теми, завдань лекції, оцінюю спільну взаємодію зі студентами;

* визначаю рівень підготовленості до семінарського заняття й обговорення аналізу зазначених питань, положень на занятті:

«Прошу вас підготувати таке коло відповідей на наступний план семінару на тему тільки що проведеної лекції: «Предмет і завдання культурології»:

1. Історичні та теоретичні передумови формування науки про культуру.

2. Предметне поле культурології. Структура культурологічного знання.

3. Принципи та методи культурології.

4. Актуальні проблеми сучасної культурології.

* оголошення теми наступної лекції: «Сутність культури», на якій буде розглянуто таке коло питаннь:

1. Сучасні тлумачення поняття «культура».

2. Культура і природа.

3. Людина і культура.

4. Культура і суспільство.

* Захоплення уваги студентів здійснюю через впровадження інтерактивних методів навчання:

1. Метод гри: (гра-пошук). Мета цієї гри - полегшити засвоєння імен, термінів, понять. Гра проводиться в кінці лекції на протязі декількох хвилин. Як, викладач призначаю трьох асистентів і поділ групи на 3-4 команди. Студенти шукають в підручнику, назви, терміни, потім починається опитування. Асистенти оцінюють відповіді. За кожну правильну відповідь команді ставиться один бал, за неправильну - один бал знімається. В кінці гри визначається переможець.

2. На цій лекції впроваджувався метод мозкової атаки, має кілька етапів:

* На першому етапі формулюється культурологічна проблема, яку необхідно розв'язати; обґрунтовуються основні завдання для пошуку рішення; визначаються умови групової роботи - встановлюються основні правила пошуку рішення і поведінки під час мозкової атаки; формується кілька робочих груп у складі трьох-п'яти осіб і визначаються їхні завдання (розробка критеріїв оцінки і відбору найкращих ідей).

* Другий (тренувальний) етап - формування навичок швидкого пошуку відповіді на проблемні запитання; вивільнення творчості та ініціативи в учасників заняття; розвиток почуття співробітництва, невимушеності; створення атмосфери змагальності та зняття «психологічних бар'єрів».

* Третій етап - «штурм» визначеної культурологічної проблеми. Попередньо ще раз уточнюються проблеми і завдання та нагадуються правила гри і поведінки, конкретизуються завдання учасників заняття (наприклад, експертної групи, спостерігачів, опонентів).

Продукування ідей починається одночасно в усіх робочих групах і триває до повного їх вичерпання. Кожна робоча група має власних експертів (також можуть бути і спостерігачі, якщо чисельність навчальної групи не дозволяє), які чітко фіксують всі ідеї, що виникають у групі.

* Зміст четвертого етапу становлять оцінка і відбір оптимальних ідей експертами. Вони це здійснюють на основі попередньо опрацьованих критеріїв оцінки висунутих ідей. Робочі групи в цей час відпочивають.

* На заключному етапі повідомляються результати мозкової атаки; обговорюються результати роботи груп; оцінюються та обґрунтовуються найкращі ідеї; публічно захищається оптимальний варіант розв'язання проблеми.

Після цього ухвалюється колективний варіант рішення і даються рекомендації щодо впровадження найкращої ідеї у практику.

3. Мною буде врахована психологічна підготовка до розгляду основних питань лекції, виокремлення їхнього зв'язку з майбутньою професійною діяльністю.

4. Для облегшення роботи буде зазначена інформацію, методи, питання для обговорення у групі.

Крім того, активні методи навчання, набувають цінності ще й тому, що сприяють успішному формуванню в студентів-культурологів комплексу позитивних ділових якостей, наприклад таких:

1) здатність швидко адаптуватися в групі, яка зайнята розв'язанням загального для всіх завдання;

2) уміння встановлювати особисті контакти, обмінюватися інформацією і формувати необхідні точки зору;

3) готовність прийняти на себе відповідальність за діяльність групи;

4) здатність встановлювати контакти з людьми, правильно розподіляти і організовувати роботу;

5) уміння переборювати протидію оточуючих, попереджати зіткнення;

6) бажання бути корисним і потрібним людям;

7) знання рівня своєї компетентності, уміння аналізувати і оцінювати свої дії;

8) готовність розглядати проблеми з точки зору свого товариша по навчанню, вчителя;

9) уміння знаходити причини і джерела критичних ситуацій;

10) здатність висувати і формулювати ідеї, пропозиції і проекти;

11) готовність йти на розрахований ризик і приймати нестандартні рішення;

12) уміння уникати повторення помилок і прорахунків;

13) здатність чітко і переконливо викладати думки, бути небагатослівним, але зрозумілим;

14) здатність передбачати наслідки тих дій, які використовуються;

15) уміння цінувати і продуктивно використовувати робочий час.

Апеляція до студентів: “Література, якою ви можете скористуватись”:

1. Гуревич П. Культурология. -- М., 2003.

2. Кравченко А. Культурология. -- М., 2001. Культурологія / За заг. ред. В. Пічі. -- Львів, 2003.

3. Культурология: Учебник / Под ред. Ю. Солоницына, М. Кагана. - М, 2005.

4. Культурологія / Під заг. ред. Н. Горбача. -- Львів, 2005. Оганов А., Хангельдиева И. Теория культуры: Учеб. пособие для вузов. - М., 2001.

5. Подольсъка С., Лихвар В., Іванова К. Культурологія: Навч. посіб. - К., 2003.

Теми рефератів, які пропонуються студентам:

1. Історико-генетичний метод дослідження культури у праці Е. Тайлора «Первісна культура».

2. Порівняльно-історичний підхід до вивчення культури (за працею Д. Фрезера «Золота гілка»).

* висловлюю подяку студентам групи КМК - 41 за увагу: «Дякую студентам групи КМК - 41 за увагу! До побачення!».

5. Додаток до плану-конспекту: Опис лекції на тему: «Предмет і завдання культурології»

5.1 Історичні та теоретичні передумови формування науки про культуру

Культурологія -- невід'ємна складова сучасного гуманітарного знання.. Включення культурології до системи навчальних дисциплін є свідченням визнання того, що якому б роду діяльності не присвятила себе людина, до якої б професії вона не готувалася, без знання про культуру, без розуміння закономірностей її існування та без уявлення про культурні перспективи людства вона не може бути висококваліфікованим спеціалістом з відповідною ерудицією та сучасним світоглядом, активним та відповідальним творцем культури, який своїми свідомими зусиллями сприятиме її збагаченню та прогресивному розвиткові».

Від самих початків своєї історії людство намагалося зрозуміти особливе місце людини у світі, ЇЇ відмінність від усіх інших живих створінь.

Вже у міфологічній свідомості виявляється спроба людини пояснити зв'язок «світ» та «Я».

З одного боку, людина сприймає себе як мікрокосм -- частинку макрокосму, всесвіту, в якому панує божественний закон -- логос. Місце людини у космічній гармонії визначається законом мойри -- межі.

З іншого боку, людина демонструє здатність виділяти себе зі світу природи та протиставляти себе цьому світові, усвідомлення того, що людське -- культурне -- буття відрізняється від буття природного.

У Стародавній Греції зародилася ідея культури, яка відображена у понятті «пайдейя» (з грец. -- виховання, освіта), що позначало процес формування зрілого мужа з несвідомої дитини, становлення людини як розумної та соціальної істоти.

З добою античності пов'язані і початки теоретичного осмислення культури.

Так, Геракліт (520-460 рр. до н. е.) висунув тезу про постійну мінливість, розвиток культури.

Цю ідею розвинув Гесіод (кінець VIII -- початок VII ст. до н. е.) у своїй поемі «Роботи і дні».

Ідеї Гесіода були розвинуті філософами-іонійцями, і, зокрема, Анаксимандром (близько 610-550 рр. до н. е.).

Римський державний діяч, мислитель і блискучий оратор Марк Тулій Цицерон (106-43 pp. до н. е.) у творі «Тускуланські бесіди» (45 р. до н. е.) говорить про культуру як про те, що є виявом людської духовності і полягає у плеканні духу: «cultura animi autem philosophia est» («але культура духу є філософія»).

В епоху Середньовіччя культура розглядалася через призму зв'язку Бога і людини.

Християнство проголошувало, що створений Богом світ -- єдиний, складається з «неба і землі» й існує за встановленими Ним законами.

Августин Аврелій (354-430) вважав, що людина є частинкою створеного Богом світу і поєднує в собі природне начало, яке зближує її з іншими живими істотами, з тим, що притаманне лише їй -- розумом і волею. Августин нагадує, що все людство походить від Адама й Єви, а тому людський рід єдиний. Він становить собою Universitas -- єдине ціле, спільноту, і є складовою універсуму -- Всесвіту.

Великий мислитель Середньовіччя Тома Аквінський (1225-1274) пояснював культуру як світ символів, через які Бог промовляє до людини, та як засіб своєрідної «обробки» власних здібностей, виховання розуму і почуттів, що сприяє зміцненню віри і поєднанню з Богом.

У добу Відродження культуру розглядають як «витвір» людини, яка своєю творчістю продовжує акт божественного творіння, як плід її мудрості та діяння. Італійські гуманісти стверджували, що створений Богом світ людина доповнила власними витворами -- житлами, селищами і містами, ремеслами, наукою, мистецтвом. Таким чином вона завершує справу створення світу, а тому людина -- істота богоподібна.

Первісна латинська форма цього поняття -- «studia humanitatis». Його запровадили італійські інтелектуали, вкладаючи у нього такий сенс: ревне вивчення усього, що становить цілісність людського духу, пізнання тих речей, які стосуються життя та моральності і які вдосконалюють та прикрашають людину.

Гуманісти вважають, що природа постає в культурі у перетвореному й очищеному вигляді. Здійснене гуманістами «відкриття людини» дало змогу по-новому поглянути на культуру: вона є тим, що виявляє особливе місце людини у світі, межею, яка відділяє та відрізняє її від усіх інших живих істот.

Самостійного наукового значення слово «культура» набуває в європейській філософії XVII-XVIII ст., коли англійський філософ і політичний мислитель Т. Гоббс (1558-1679) та німецький філософ і правознавець С. Пуфендорф (1632-1694) сформулювали положення про два стани, в яких здатна перебувати людина: природний (status naturalis) та культурний (status culturalis).

Філософи-раціоналісти XVII ст. (Р. Декарт, Б. Спіноза) намагалися зрозуміти, яким чином в культурі поєднуються фізична і духовна природа людини, тіло і дух. Вони пропагують культ «природної людини», яка, на їх думку, існувала на початках історії і являла собою ще не зіпсуту цивілізацією істинну людину. Вони бачили таку людину в минулому -- у звичаях стародавніх греків, або серед «благородних дикунів» -- індіанців відкритого на той час Нового світу.

Саме в їх творах започатковано протиставлення «природної» та «цивілізованої» людини, яке стало провідною ідеєю філософської думки XVIII ст.

Філософська думка Просвітництва протиставляла культуру «натурі» (природі) і розглядала її як «чисту духовність», виключаючи зі сфери культури матеріально-виробничу діяльність. Істинна культура, на думку просвітителів, -- це філософія, наука, художня творчість. Вона утверджується в суспільстві шляхом освіти, звільнення від неуцтва та марновірства. Лише індивіди, виховані на засадах розуму, науки, освіти можуть стати творцями досконалого суспільства та досконалої держави, які відповідають людській сутності.

Філософська думка Просвітництва протиставляла культуру «натурі» (природі) і розглядала її як «чисту духовність», виключаючи зі сфери культури матеріально-виробничу діяльність. Істинна культура, на думку просвітителів, -- це філософія, наука, художня творчість. Вона утверджується в суспільстві шляхом освіти, звільнення від неуцтва та марновірства. Лише індивіди, виховані на засадах розуму, науки, освіти можуть стати творцями досконалого суспільства та досконалої держави, які відповідають людській сутності.

Одним із перших ідею прогресу виклав Ж-М. Кондорсе (1743-1794) у творі «Ескіз історичної картини прогресу людського розуму» (1795).

Ф.-М. Вольтер (1694-1780) визначав прогрес як розвиток потенцій «природної людини», рух від варварської грубості до цивілізованості. У своєму творі «Досвід про звичаї і дух народів» він звертається до культурно-історичних реалій життя народів Європи, Китаю, Індії, Персії, арабського Сходу і доходить висновку, що, незважаючи на всі відмінності, вони демонструють еволюцію, яка «сходить щаблями розуму і просвітництва від варварства і забобонів».

Слід зазначити, що філософи-просвітителі використовували не поняття «культура», а термін «цивілізація», що відображає «соціоцентричність» їх погляду на культуру, яка нерідко ототожнюється з політичною історією, пов'язується з ідеєю побудови ідеального суспільства та виховання гідного його «ідеального громадянина.

Німецька класична філософія, на відміну від французької просвітницької ідеології, зосередила свою увагу не стільки на проблемах політичного перестрою держави і суспільства, скільки на проблемах морального виховання людини. Свідченням цього стало, зокрема, використання німецькими філософами поняття «культура», в якому більш чітко акцентується на значенні людського моменту.

Німецькі мислителі намагалася усунути протиріччя «культура -- природа», пояснюючи, що ця опозиція виступає лише необхідним моментом на шляху історичного розвитку духу та майбутнього поєднання світів -- природного і культурного.

І. Кант (1724-1804) вважав, що світ природи -- це світ, де панує закон причин та наслідків, біологічної доцільності, несвободи. У «Критиці здатності судження» І. Кант говорить про те, що головною метою природи стосовно людини є культура -- звільнення людини від диктату природи, від влади чуттєвих, тваринних бажань.

Саме моральність стає в І. Канта вищим проявом культури.

Післякантівська філософія намагалася знайти шлях узгодження чуттєвої та розумної природи людини, заперечуючи тогочасну цивілізацію як стан, ворожий людині. Так, Ф. Шиллер (1759-1805) у «Листах про естетичне виховання» шукає в культурі засіб для досягнення гармонії між чуттєвою і моральною сферою людського життя, започаткувавши тим самим романтично-естетичний напрям у трактуванні культури.

Завдання культури, на його думку, полягає у тому, щоб зберегти і розвинути кожну з цих сфер. Німецький філософ Й. Гердер (1744-1803) у праці «Ідеї до філософії історії людства» говорить, що в світі панує Божественний порядок, який виявляється у закономірному взаємозв'язку речей та явищ у світовій системі і який людина відкриває для себе через культуру. Завдяки культурі людина усвідомлює своє місце в світі, свій зв'язок із природою, в якій вона є найвищою ланкою розвитку. Найвищою ж метою цього розвитку є становлення гуманності, яка полягає у щасті кожної людини.

Суттєво збагатилося розуміння культури у XIX ст. Поняття «творчість» є ключовим у філософії культури Г. Гегеля (1770-1831), який розглядає її як те, що дає змогу розширити сферу людського буття і разом з тим забезпечує спадкоємність культурного надбання. Культура -- Bildung -- для Г. Гегеля означає розвиток людського духу. Вона починається зі становлення індивідуальної суб'єктивності (суб'єктивного духу) і закінчується досягненням сфери релігії та філософії (абсолютний дух). Отже, культура -- це засіб для включення людини в єдине світове ціле.

В історії культури Г. Гегель вбачає певну аналогію з життям людини, яке включає в себе дитинство, підлітковий вік, юність, змужніння, старість.

Значним був вплив на тогочасні погляди щодо культури і прихильника «філософії життя» Ф. Ніцше (1844-1900), який називав культуру тонесенькою яблучною шкірочкою, охоронною оболонкою, що створена людиною для того, щоб захиститися від розбурханої стихії життя.

Поглибленню уявлень про культуру сприяв розвиток історії, етнографії, психології, соціології, антропології, політології.

Саме в кінці XIX ст. відбувається формування культурології як науки.

Термін «культурологія» пов'язують з ім'ям американського антрополога Л. Вайта (1900-1975), який вважається засновником дослідження культури в межах цілісної науки. Основні ідеї та загальну концепцію культурології Л. Вайт виклав у своїх фундаментальних працях «Наука про культуру» (1949), «Еволюція культури» (1959) та «Поняття культурних систем: ключ до розуміння племен і нації» (1975). «Відкриття» культури, -- писав Л. Вайт, -- колись стане в історії науки в один ряд з геліоцентричною теорією Коперника або відкриттям клітинної основи всіх форм життя».

5.2 Предмет культурології. Структура культурологічного знання

Культурологія, яка є однією з галузей наукового знання, має свою специфіку, що відрізняє її від інших наук, і ця специфіка визначається її предметом -- сферою дослідження. інформації, акумуляція (накопичення) та трансляція (передача) культурного набутку. Твір мистецтва, звичай, річ, слово виступають знаками культури, що містять певну інформацію та сенс, розкриття якого необхідне для між людської та міжкультурної комунікації.

Соціальна культурологія пояснює соціальний зміст, принципи і структуру духовної діяльності; вплив культурних чинників на економічну активність і політику, на типи соціальних організацій; культурні чинники соціального життя.

Соціологія культури досліджує процеси функціонування культури в суспільстві; тенденції культурного розвитку, які виявляються у свідомості, поведінці та способі життя соціальних груп.

Культурна антропологія (культурантропологія) вивчає людину як суб'єкт культури; розкриває глибину внутрішнього світу людини, що виявляє себе в різноманітних формах культурної діяльності; механізми трансляції культурних навичок.

Прикладна культурологія має завдання виробити культурну політику та забезпечити реалізацію культурних програм.

Особливе місце в системі культурологічного знання посідає філософія культури, завданням якої є осмислення сенсу культури, різноманітності форм її буття, специфіки культурної діяльності людини, її мети і перспектив.

Культурологія передбачає емпіричні знання про реальність буття культури, конкретні факти, які характеризують рівень її розвитку, національні та історичні особливості.

Культурологія здійснює обробку культурологічної інформації, її аналіз та теоретичне узагальнення. Глибина та вірогідність наукового узагальнення визначається широтою та повнотою накопиченого емпіричного матеріалу, досконалістю техніки його обробки.

Однак специфіка культури, яка постійно змінюється, розвивається, яка є надскладною системою, певною мірою визначає специфіку культурології як гуманітарної науки -- її теоретичні постулати найчастіше формулюються як гіпотези, мають вірогідній характер. Гіпотетичний характер теоретичних положень вимагає ґрунтовної доказової бази, що змушує вчених постійно розширювати емпіричну базу культурології, відкривати нові факти, які розширюють сферу знання.

Англійський вчений Е. Тайлор (1832-1917) у праці «Первісна культура» виклав головні положення еволюційної концепції культури, згідно з якою її розвиток обумовлений єдністю явищ та елементів культури, яка в свою чергу обумовлена єдністю людського роду і відбувається як постійне ускладнення, просування вперед. Цей «лінійний прогрес» уявляється як проходження кожної культури через стадії дикості, варварства та цивілізації.

Однак нові факти, які стосувалися історії окремих культур, згодом змусили культурологів дещо уточнити цю концепцію: американський культуролог Дж. Стюард (1902-1972) у праці «Теорія культурних змін» (1955) сформулював концепцію багатолінійної еволюції, яка передбачає можливість багатьох рівноцінних шляхів розвитку соціокультурних організмів.

Сучасні неоеволюціоністські теорії виділяють три типи еволюції: однолінійну, універсальну та багатолінійну. Концепція однолінійної еволюції, яка нині не вважається незаперечною, визнає універсальний шлях розвитку соціокультурних систем від дикості через варварство до цивілізації. Ідея універсальної еволюції полягає у виявленні глобальних закономірностей культурного розвитку. Теорія багатолінійної еволюції вбачає в культурній історії людства наявність різних шляхів розвитку, кожен з яких відображає специфіку певних соціокультурних спільнот і має право на існування, не претендуючи разом із тим на всезагальність.

5.3 Принципи та методи культурології

культурологія вайт культурантропологія

Культурологія, як і кожна наука, у дослідженні свого предмета керується певними принципами -- базисними установками, що дають змогу систематизувати та структурувати реальні явища культурного буття. Визначальними принципами культурології є принципи науковості, об'єктивності, історизму.

Принцип науковості полягає у виробленні системно організованих, обґрунтованих знань про культуру, достовірність яких доведена за допомогою специфічної для цієї дисципліни практики.

Принцип об'єктивності означає широту поглядів на культуру як предмет дослідження, звернення до цілого спектру концепцій та теорій, що з різних позицій пояснюють цей предмет. Об'єктивність дає змогу уникнути однобічності та тенденційності в поясненні різних аспектів культурного буття та виробити більш близьке до реальності уявлення про нього.

Принцип історизму є одним із наріжних у культурологічному дослідженні, адже культура -- це історичне явище, яке на кожному конкретному етапі свого розвитку набирає специфічної форми. Принцип історизму вимагає розглядати явища культури в контексті певної епохи, часу їх виникнення та існування.

Виступаючи загальнотеоретичними установками, принципи реалізуються у конкретних методах культурологічного дослідження -- сукупності аналітичних прийомів, операцій та процедур, які застосовуються при вивченні культури.

Перший етап у дослідженні культури характеризується широким застосуванням описово-емпіричного методу. Цей метод передбачає звернення до певних артефактів культури -- реально існуючих та таких, що реконструюються на основі археологічних матеріалів, письмових пам'яток, спогадів носіїв культури тощо.

З розвитком культурологічних досліджень формується історично-порівняльний (кроскультурний, компаративний) метод, який дозволяє шляхом зіставлення, порівняння виявити загальне та особливе у різних культурах. Історико-генетичний аналіз застосовують до явищ, що мають генетичний зв'язок, спільне походження, проте по-різному виявляються в різних культурах. Так, Е. Тайлор у своїй праці «Первісна культура» застосовує цей метод до аналізу тих явищ культури, які, виникнувши ще в архаїчну добу, в сучасну йому епоху трактуються як «пережитки» або «марновірства».

Історико-типологічний метод аналізу полягає у виявленні ґенези та еволюції певних культурних явищ у народів, що живуть у схожих географічних та соціально-історичних умовах. Так, німецький культуролог Ю. Ліпс (1895-1950) у своїй книзі «Походження речей» розповідає про різні види своєрідних «грошей» в архаїчних культурах.

Історико-дифузійний метод -- це вивчення запозичень, що відбуваються внаслідок взаємодії культур. Поняття «дифузія», запозичене з фізики, означає «розлиття», «розтікання», «проникнення». У дослідженні культур цей метод полягає у вивченні розповсюдження культурних явищ через торгівлю, переселення, завоювання. Цей метод, зокрема, поклав в основу своєї наукової діяльності англійський дослідник Г. Елліот-Сміт (1871-1937), який у працях «Міграція ранньої культури» (1915) та «Людська історія» (1930). доводить, що звичай споруджувати мегалітичні будівлі, муміфікація трупів, культ сонця.

5.4 Актуальність культурології

Культурологія -- наука, яка розвивається надзвичайно динамічно, адже швидкими темпами відбуваються й надзвичайно радикальні зміни в культурному житті людства. Виникає природна потреба в осмисленні цих змін.

Однією з проблем, які стоять перед сучасною культурологією, є проблема розуміння самого феномену культури. У культурологічних концепціях XX ст. (зокрема у деяких працях послідовників теорії психоаналізу, прихильників соціобіології) висловлюється думка про те, що культура є глибоко ворожою щодо людини, сковує своїми приписами та вимогами її природні імпульси. Отже, необхідно в нових соціокультурних умовах знайти відповідь на питання про взаємозв'язок природної та культурної основ у людському бутті.

Радикальність та швидкість тих змін, які відбуваються в культурі, нерідко сприймаються свідомістю окремої людини як щось чуже відносно неї, переживаються як загубленість у безособовому потоці культурного життя. Культурологія має повернути людині розуміння її власної, особистої ролі та значущості в культурній творчості.

Актуальність цієї проблеми значною мірою обумовлена й екологічною кризою, яка стала наслідком згубної культурної практики. Сучасна культурологія повинна знайти шляхи подолання цієї кризи, гармонізації відносин «культура -- природа».

Великого значення в сучасному культурологічному знанні набуває проблема «культура -- суспільство». Сучасне суспільство з притаманним йому масовим виробництвом, стандартизованим способом життя нерідко характеризують як «одномірне». Воно намагається підпорядкувати людину нав'язуваним за допомогою засобів масової інформації та масової культури стандартам, знівелювати людську особистість, підпорядкувати її тотальному контролю. Культура, яка завжди орієнтувала людину на високі духовні цінності, зазнає тиску з боку утилітарно-прагматичних приписів «одномірного суспільства». Отже, наука про культуру повинна допомогти знайти вирішення цієї проблеми, розкрити потенціал культури як важливого чинника соціального розвитку.

Потребує осмислення й проблема кризового стану, в якому перебуває сучасна культура, та шляхів виходу з нього.

Інша, не менш важлива проблема -- культурний аспект глобалізації. Поруч із позитивними аспектами, які має перетворення світу на «всесвітнє село», єдиний комунікативний простір -- широка взаємодія культур, міжкультурний обмін -- виявляються й певні негативні наслідки глобалізації: збільшення диспропорції у розвитку окремих країн та регіонів, «втеча мізків» з економічно неблагонадійних країн, політика культурного імперіалізму, тенденція до культурної стандартизації та уніфікації.

Отже, культурологія має вирішити питання про те, як протистояти цим негативним тенденціям, як зберегти суверенність та унікальність кожної культури, яка відображає досягнення та цінності єдиної планетарної культури.

Размещено на Allbest.ru