Лисенко Микола Віталійович

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лисенко Микола Віталійович

Микомла Вітамлійович Лимсенко (22 (10) березня 1842, Гриньки (Полтавщина) -- †6 листопада (24 жовтня) 1912, Київ) -- український композитор, піаніст, диригент, педагог, збирач пісенного фольклору, громадський діяч.

1. Біографія

Микола Лисенко, 1865 рік

Походив з козацько-старшинського роду Лисенків. 1855 р. Миколу віддали до привілейованого навчального закладу -- другої Харківської гімназії. У Харкові він займався з відомими музикантами М.Дмитрієвим і чехом Вільчеком. Талановитий підліток швидко став популярним у місті піаністом, якого запрошували на вечори і бали, де він виконував п'єси Моцарта, Бетховена, Шопена, блискуче імпровізував на теми українських народних пісень.

Закінчивши гімназію, Лисенко вступив на природничий факультет Харківського університету. Але 1860 р. через матеріальні труднощі родина Лисенків переїхала до Києва, і Микола разом із троюрідним братом Михайлом Старицьким перевівся до Київського університету. Його він закінчив з відзнакою, а 1865 р. навіть захистив дисертацію на тему «Розмноження нитчастих водоростей».

Становлення Лисенка як громадського діяча пройшло у «Київській Громаді».

З 1865 по 1867, одразу після закінчення Київського університету, Лисенко працював у Таращі на посаді мирового посередника. Там же в Таращі на посаді офіцера драгунського полку працював і батько Миколи Лисенка, -- Віталій Романович Лисенко. В цей період Лисенки активно збирають фольклор та публікують роботу «Про історичні вподобання у смаках і модах народного одягу у Сквирському та Таращанському повітах».

Влітку 1868 року Микола Віталійович одружився з Ольгою О'Коннор, яку він привіз до Лейпціга.

1867--1869 -- завершив музичне навчання у Лейпцізькій консерваторії.

1874--1875 -- вдосконалював майстерність у Петербурзі в М.Римського-Корсакова.

У 1878 році М. Лисенко займає посаду педагога з фортепіано в інституті шляхетних дівчат. Тоді ж настають зміни і в особистому житті -- Микола Віталійович бере другий шлюб з Ольгою Липською, яка була піаністкою і його ученицею. Від цього шлюбу М. Лисенко мав п'ятеро дітей.

З 1869 р. жив у Києві, де працював учителем гри на фортепіано, а 1904 року відкрив власну музично-драматичну школу.

Був у центрі музичного і національно-культурного життя Києва -- виступав з концертами як піаніст, організовував хори, концертував з ними у Києві і по всій Україні. Брав участь у «Філармонічному товаристві любителів музики і співу», «Гуртку любителів музики і співу», «Гуртку любителів музики» Я.Спиглазова, в організації недільної школи для хлопців-селян, пізніше -- в підготовці «Словника української мови», у переписі населення Києва, в роботі Південно-Західного відділення Російського Географічного Товариства. Виступав як піаніст у концертах Київського відділення Російського музичного товариства, на вечорах Літературно-Артистичного Товариства, членом правління якого він був, у щомісячних народних концертах у залі Народної аудиторії. Організовував щорічні шевченківські концерти. Разом з О.Кошицем був організатором музичного товариства «Боян» (1905).

1908--1912 -- голова ради правління «Українського Клубу».

У хорах Лисенка здобули початки мистецької освіти К.Стеценко, П.Демуцький, Л.Ревуцький, О.Лисенко та інші. Грошовий збір від концертів йшов на громадські потреби, зокрема, на користь 183 студентів Київського університету, відданих у солдати за участь в антиурядовій демонстрації 1901 року.

Лисенка переслідував царський уряд, 1907 року він був на деякий час заарештований.

Помер 6 листопада 1912 року у Києві, похований на Байковому кладовищі (надгробок -- бетон, граніт; скульптор Ю. І. Білостоцький; встановлений у 1939 році)^[1].

2. Вшанування

Іменем Миколи Лисенка названі провідні мистецькі установи України. Це Львівська національна музична академія, Харківський академічний оперний театр, Колонний зал Національної філармонії, Київська спеціалізована музична школа. Ім'я Лисенка носить також провідний камерний колектив -- струнний квартет.

Українським музикантам щорічно присуджується Премія імені Лисенка. Періодично в Києві проводиться Міжнародний музичний конкурс імені Миколи Лисенка. У Києві діє Будинок-музей Миколи Лисенка.

Іменем Лисенка названі вулиці у Києві та Львові.

3. Список творів

Сценічні твори

Опери:

· «Андрашіада» (лібр. М.Старицького і М.Драгоманова, 1866-77),

· «Чорноморці» (лібр. М.Старицького за п'єсою Я.Кухаренка, 1872),

· «Різдвяна ніч» (лібр. М.Старицького за повістю М.Гоголя, 1874),

· «Утоплена» (лібр. М.Старицького за повістю М.Гоголя «Майська ніч», 1883),

· «Наталка Полтавка» (п'єса І.Котляревського, вокальні номери аранжував М.Лисенко, 1889),

· «Тарас Бульба» (лібр. М.Старицького за повістю М.Гоголя, 1890),

· «Відьма» (текст Л.Яновської, 1901, незак.),

· «Сапфо» (лібр. Л.Старицької-Черняхівської, 1896--1904),

· «Енеїда» (лібр. М.Садовського за І.Котляревським, 1910),

· опера-хвилинка «Ноктюрн» (лібр. Л.Старицької-Черняхівської, 1912),

дитячі опери (перші в укр. музиці)

· «Коза-Дереза» (1888),

· «Пан Коцький» (1891),

· «Зима і Весна, або Снігова краля», 1892) -- всі 3 на лібр. Дніпрової Чайки (Л.Василевської);

Музика до спектаклів

· «Чарівний сон» (текст М.Старицького, 1894),

· «Остання ніч» (текст М.Старицького, 1899) та ін.;

Вокально-симфонічні твори

кантати:

· «Б'ють пороги» (1878),

· «Радуйся, ниво неполитая» (1883),

· «На вічну пам'ять Котляревському» (1895) -- всі на сл. Т.Шевченка;

Для симфонічного оркестру

· Менует і Адажіо, Увертюра на тему укр. нар. пісні «Ой запив козак, запив» (всі 1869, рукописи не знайдено).

· Симфонія (ч. І, 1869),

· Фантазія «Український козак-шумка» (1872);

камерно-інструментальні твори

· Струнний квартет (ч. З, 1868),

· Струнне тріо (1869);

для скрипки з фортепіано

· Фантазія на дві українські народні теми (1872-73, варіант -для флейти і фп.),

· Елегійне капричіо (1894),

· Елегія до дня роковин смерті Т.Шевченка (1912),

· обробка української народної пісні «Сонце низенько» (1912);

для віолончелі і фортепіано

· Елегія «Сум» (1901);

для фортепіано(56)

· Українська сюїта у формі старовинних танців (1867-69),

· 2 концертні полонези (1875),

· 2 рапсодії на українські народні теми (1875, 1877),

· Соната (1875),

· Баркарола (1873),

· рондо, ноктюрни, мазурки, полонези, скерцо, вальси, марші, пісні, п'єси та ін.;

· транскрипції;

Романси (Усього -- 51)

На слова Т.Шевченка

· «Ой одна я, одна» (1888),

· «Садок вишневий коло хати» (1868),

· «Гетьмани, гетьмани» (1872),

· «Якби мені черевики» (1872),

· «По діброві вітер виє» (1872) та інші,

На слова інших авторів:

· «Милованка» (сл. А.Міцкевича, 1881),

· «У мене був коханий, рідний край» (сл. Г.Гейне, 1893),

· «Не забудь юних днів» (сл. І.Франка, 1898),

· «Безмежнеє поле» (сл. І.Франка, 1898),

· «Смутної провесни» (сл. Лесі Українки, 1909),

· «Айстри» (сл. О.Олеся, 1907) та інші.

Размещено на Allbest.ru