Міф як явище культури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Ціла епоха духовного життя людства, формування і розквіт древніх цивілізацій була царством міфу, створеного уявою людини. Уява - великий дар природи, дорогоцінна якість людей, їх творча енергія. Вона створило «Іліаду» і «Рамаяну», «Епос про Гільгамеша» і «Енеїду». Вона створило Парфенон і величні єгипетські піраміди, бо, до того як будівельники своїми руками звели їх і зробили фактом реальності, вони вже жили у мрії, в уяві архітектора. Уява стародавньої людини створила царство міфу. Люди шукали відповіді на хвилюючі їх філософські питання, намагалися розгадати загадки Всесвіту, людини і самого життя. Коли дійсність не давала відповіді, на допомогу приходило уяву. Вона ж задовольняла і естетичні потреби людей.

Кожна епоха розглядала міфи по-своєму, і це знайшло відображення в мистецтві, поезії, музиці, живопису. Вся історія світового мистецтва побудована на міфологічних сюжетах героїчного чи сокрального змісту. Міф - це переказ в усній формі; міф, який знайшов своє відображення в творах мистецтва, набуває епічного звучання. Якщо розглядати міфи як систему світогляду, творчо зашифрованої інформації, зрозуміло, чому митці всіх часів постійно користувалися цім дійсно інтернаціональним джерелом творчої наснаги. міф

У різних народів, в різні історичні епохи міф з тією чи іншою силою наголосу існував, живлячись народними витоками в самих високих Творах різних видів мистецтв. Історичні події, суспільне життя, з часом відточене та надзвичайно творчо осмислене, набуває міфічної форми та знаходить своє відображення серед найбільш творчого, духовно розвинутого прошарку як в гущі народних традицій, так і в мистецтві інтелектуальної еліти.

Міф - не казка. Казка - вигадка і усвідомлюється як вигадка, захоплюючи людину мрією про інші дійсності. Міф ототожнює мрію з реальністю. Казка - дитя вже пізнішої епохи. Міф - древнє. Він не мириться з сумнівом. Людина, створюючи його, як би здійснює своє абсолютне знання істини. Хто з сучасників Гомера міг сумніватися в реальності Зевса? Хто з давніх індійців наважився б заперечувати існування грізного Шиви? Світ міфу був поза сумнівами. Міф поєднує в собі раціональне та ірраціональне. Раціональне - оскільки сучасна людина намагається досягти ясної картини навколишнього світу, і в міфі він знаходить заспокоєння. Ірраціональність проявляється в тому, що міфологічне не перевіряється, йому немає відповідності в дійсності. Однак ефективний вплив міфологічного виявляється саме в тому, що це, як правило, повторення вже траплялося раніше.

1. Міф як явище культури. Культурологічні концепції вивчення міфу

У сучасній культурі і в сучасній культурології слово «міф» є одним з найбільш популярних і загальновживаних. Ним користуються філософи, політики, літературознавці, психологи, і, тим не менш, це слово, яке до цих пір є нерозгаданим глибоко таємничим. Для історика культури міф - це, перш за все сукупність дивних, фантастичних оповідань, на яких побудована вся духовна життя найдавніших цивілізацій і так званих «примітивних» народів. Міф - це яскрава і справжня дійсність, що відчувається, речова, тілесна реальність, сукупність не абстрактних, а пережитих категорій думки і життя, що має своєї власної істинністю, достовірністю, закономірністю і структурою і в той же час містить в собі можливість відчуженості від нормального перебігу перебігу подій,можливість існування ієрархії буття.Міф - власне розповідь, казка, особливо історія богів. Міфи містять релігійно забарвлені зображення явищ і процесів природи і миро, втілених у людських образах. Духовні і природні сили виступають на них як боги і герої, які вчиняють вчинки і переживають страждання на зразок людських. Міфи поділяються на теогонічні, що зображують народження і виникнення богів, космогонічні, де описується виникнення світу завдяки діям богів, космологічні, описують побудову та розвиток світу, антропологічні, розповідають про створення людини, нею сутності і призначеної їм богами долі, сатеріологічні, що мають своєю темою порятунок людини, та есхатологічні, де йдеться про кінець світу, людини і богів.

У більш широкому сенсі під міфом розуміється зображення метафізичних зв'язків природного і людського життя, зібране з елементів реальності та використовує ці елементи кок символи божественних і метафізичних сил та субстанцій, причому сутність явищ зображується в образах, про не в поняттях; такі створені Платоном міфи, при допомогою яких він міг легше, яскравіше і в більш доступній формі висловити свої метафізичні ідеї. Крім того міф - це своєрідний спосіб духовного освоєння дійсності, погляду на світ характеризується тим, що всі речі та явища сприймаються в ньому як співпричетні один одному. Міф - явище багатозначне, що сполучає в собі два аспекти - погляд з минулого або в минуле (діахронічний аспект) і засіб пояснення сьогодення (синхронічний аспект). У вивченні міфологічного матеріалу можна виділити декілька підходів. За часів античності переважало алегоричне тлумачення міфів, пізніше розвинене в трактатах Боккаччо і творах Ф. Бекона. Романтичну концепцію розвивали німецькі вчені філологи Ф. Шеллінг, Я. і В. Грімм, трактувавші міф як естетичний феномен. У XIX столітті один одному протистояли дві основні концепції - лінгвістична (М. Мюллер) і антропологічна (Е. Тейлор, Г. Спенсер).

У XX столітті виникли функціональна (Б. Малиновський), соціологічна (Л. Леві-Брюль), архетипова (К. Г. Юнг), структуралістська (К. Леві-Стросс). Велика увага в міфах приділяється народження, смерті, випробувань. Особливе місце займає видобуток вогню, винайдення ремесел, одомашнення тварин. Міф - це не первинна форма знань, а вид світогляду, образне уявлення про природу і колективного життя.

У міфах об'єдналися зачатки знань, релігійних вірувань. Для первісної свідомості мислиме повинне співпадати з пережитим, дійсне з тим, хто діє. Генетичний принцип - зводиться до з'ясування хто кого породив. Міфи побудовані на встановленні гармонії між світом і людиною.

Сьогодні більшість учених схиляються до тієї думки, що секрет походження міфу слід шукати в тому, що міфологічне свідомість стало найдавнішою формою розуміння і осмислення світу, розуміння природи, суспільства і людини. Міф виник з потреби древніх людей в усвідомленні оточуючої його природної і соціальної стихії, сутності людини. Серед усієї безлічі міфічних переказів і розповідей прийнято виділяти кілька найважливіших викликів. Назвемо їх:

- Космогонічні міфи - міфи про походження світу і всесвіту;

- Антропологічні міфи - міфи про походження людини і людського суспільства;

- Міфи про культурних героїв - міфи про походження і введення тих чи інших культурних благ;

- Есхатологічні міфи - міфи про «кінець світу», наприкінці часів. Космогонічні міфи, як правило діляться на дві групи: міфи розвитку та міфи творіння. Антропологічні міфи є складовою частиною міфів космогонічних. Згідно багатьом міфам, людина створюється і найрізноманітніших матеріалів: горіхів, дерева, пороху, глини. Перша людина звичайно наділена даром безсмертя, але він втрачає його і стає у витоків смертного людства (такий біблійний Адам, що вкусили плодів з дерева пізнання добра і зла). У деяких народів існувало твердження про походження людини від предка-тварини.

Міфи про культурних героїв оповідають про те, як людство оволодівало секретами ремесла, землеробства, осілого життя, користування вогнем - інакше кажучи, як у його життя впроваджувалися ті чи інші культурні блага. Самий знаменитий міф подібного роду - давньогрецьке сказання про Прометея, двоюрідного брата Зевса. Прометей (у дослівному перекладі - «мислячий колись», «передбачає») наділив розумом жалюгідних людей, навчив їх будувати будинки, кораблі, займатися ремеслами, носити одяг, рахувати, писати і читати, розрізняти часи року, приносити жертви богам, ворожити, упровадив державні початку і правила спільного життя. Прометей дав людині вогонь, за що і був покараний Зевсом: прикутий до гір Кавказу, він терпить страшні муки - орел видзьобує йому печінку, щодня виростає знову. Есхатологічні міфи оповідають про долю людства, про пришестя «кінця світу» і настання «кінця часів».

Найбільше значення в культурно-історичному процесі зіграли есхатологічні представлення, сформульовані в знаменитому біблійному «Апокаліпсисі»: гряде друге пришестя Христа - Він прийде не як жертва, а як Страшний Суддя, що піддає Суду живих і мертвих. Настане «кінець часів», і праведники будуть визначені до життя вічної, грішники до вічних мук.

2. Функції міфу

Російський учений Б.Л. Борисов вважає, що міф - багаторівнева система. Серед безлічі її функцій найбільш важливими є такі: - Аксіологічна, або ціннісна. Висловлює якісний стан предмета чи ідеї. - Семіотична, або знакова. Це читання текстів на специфічному мовою знаків. - Гносеологічна, або пізнавальна: досвід людських поколінь, здатність накопичувати знання про світ.

Комунікаційна (функція трансляції). Це механізм передачі досвіду від покоління до покоління, соціальна пам'ять людства. Відомий російський культуролог Л.Г. Іонін вважає, що «міф є фундаментальна форма будови реальності». Міф формує життя як єдність. Це значить, що він забезпечує, з одного боку, єдність суб'єкта та об'єкта, з іншого - єдність уявлення і дії. При цьому Л.Г. Іонін виділяє кілька функцій міфу:

1. Енергетична. Міф пов'язує і каналізує соціальну енергію. Міф концентрує енергію і спрямовує її на конституюються об'єкти. Німецький соціолог Ф. Афшар порівнює цю функцію міфу з функцією лазера, відповідальної за концентрацію енергії Що це означає практично? Ось приклад з повсякденного життя. Припустимо, ви запланували поїздку, але для того щоб поїхати, потрібно вибрати спосіб пересування: по залізниці, на автомобілі або на літаку. Кожному з цих способів пересування відповідає сукупність уявлень, утворює свій особливий міф, який можна назвати міфом залізниці, міфом автомобільного сполучення і т.д. Цей міф каналізує енергію мандрівного, спрямовуючи її в певне русло, звільняючи його від необхідності кожного разу заново винаходити для себе способи подорожі залізницею, на автомобілі і т.д. Міф з'єднує намір з об'єктом, суб'єкта з об'єктом.

2. Творення колективів. Колективи виникають тому, що міфи забезпечують специфічну в кожному конкретному випадку координацію сприйняття і поведінки численних розрізнених індивідів. Як приклад тут можна назвати колективи самого різного роду: від робочої бригади на заводі або хокейної команди до цілого народу, що бореться за незалежність. Кожен з цих колективів формується як колектив завдяки певному міфу: міфу про конвеєрному виробництві та його ефективності, хокейному міфу, міфу про свободу і незалежність народу. Ці міфи також історичні: не так давно не існувало «конвеєрного» міфу, всього сто з гаком років нараховує хокейний міф, ще в середині минулого століття не було міфу про свободу і незалежність як право утворити власне етнічне держава. Створення колективних міфів - безумовно, одна з ключових завдань сучасних виробників, оскільки зв'язки з громадськістю і реклама продукують масову споживацьку культуру, де, наприклад, всі стрункі жінки харчуються йогуртами, а благополучні сім'ї зберігають продукти в холодильниках «Бош».

3. Формування ідентичності. Забезпечуючи специфічну для колективу координацію сприйняття і поведінки, міф формує колективну ідентичність. Вона реалізується через цінності і норми, які є, з одного боку, знаряддя єднання колективного суб'єкта з об'єктом, а з іншого - знаряддя з'єднання подання з вчинком. Наприклад, у Росії протягом останніх десяти років намагаються створити міф про «середній клас» - благополучною помірно-консервативної частини суспільства, ідеологія якої спирається на кар'єру, сімейні цінності і споживання.

4. Відтворення колективної ідентичності. Збереження міфу є умова збереження колективної ідентичності, і його зникнення веде до розпаду відповідних колективів. Наприклад, наслідком зникнення з часом міфу про незалежної державності стане зникнення відповідної колективної ідентичності точно так само, як зникали в історії багато колективні ідентичності слідом за зникненням відповідних міфів.

5. Формування і структурування простору. Кожен міф формує свій власний простір, в якому можна виділити центр, периферію та різні ступені віддаленості від центру. Як правило, периферія - це простір боротьби з іншими міфами. Просторове структурування особливо яскраво проявляється в геополітичних судженнях. Можна сказати, що геополітика - це міф вищого рівня, що визначає необхідність просторового вираження інших міфів, в першу чергу, національних. Останні забезпечують реалізацію геополітичних ідей, гарантуючи ідентичність колективного суб'єкта і його нерозривний зв'язок з об'єктом, тобто територією. У той же час ці міфи заряджають колективність, забезпечуючи єдність мислення та дії. Яку ж роль грали міфи і міфотворчість в історії людського суспільства і людської культури ?

Вони по своєму пояснювали світ, природу, суспільство, людину. Вони в своєрідній, дуже конкретній формі встановлювали зв'язок між минулим, сьогоденням і майбутнім людства.

Вони були каналом, по яких одне покоління передавало іншому накопичений досвід, знання, цінності, культурні блага, знання.

3. Сучасні міфи та їх роль в культурі

Міф, тобто специфічно узагальнені відображення дійсності виступають у формі чуттєвих уявлень і фантастичних істот, завжди відігравав значну роль у релігії та релігійної філософії.

Для XX століття великого значення набуває політичний міф, що веде до санкранізаціі держави, «нації», «раси», і т.д., що з найбільшою повнотою з'явилося в ідеології фашизму. Причому використовується міф виявляється то традиційно релігійним, як давньонімецька міфологія; то сконструйованим в рамках буржуазної філософії; то демагогічно абсолютизованої реальної спільністю, як «нація», «народ» і ін.

Деякі особливості міфологічного мислення можуть зберігатися в масовій свідомості поряд з елементами філософського та наукового знання, суворої наукової логікою.

Яких-небудь 10 років тому, під час «перебудови», ситуація здавалася гранично простою: потрібно відкинути застарілі міфи і будувати новий світ без ілюзій і брехні. Проте крах тоталітарної міфології не призвів до деміфологізації суспільної свідомості. Швидше навпаки, він став потужним стимулом нового міфотворення. Соціальне розшарування, етнічні конфлікти, локальні війни і терористичні акти, брехня політиків і їх бездарність - ось ті дріжджі, на яких воно піднімається.

Загальне розчарування в глобальних цінностях з'єднується нині з довірливістю до всякого роду чуток і скандальних викриттів. Позбавлене ясних орієнтирів, суспільну свідомість готове прийняти на віру будь-яку гіпотезу про близький кінець світу або про тотальну корупцію у вищих ешелонах влади. Тим більше, що ці гіпотези, мабуть, не так вже й далекі від істини. Наша дійсність (подобається нам це чи ні) стала часом тотального міфотворчості. Виділяють чотири групи сучасних міфів. Це, по-перше, міфи політичному і громадському житті, які створюються головним чином політичного і громадського життя, які створюються головним чином політиками і журналістами, по-друге, міфи етнічної та релігійної самоідентифікації (наприклад, різні міфи про Росію і православ'ї їхнє минуле і сучасному стані), по-третє, міфи, пов'язані з нерелігійними віруваннями (наприклад, про НЛО і інопланетян, про снігову людину, про всесильних екстрасенсів-цілителів і т.д.); нарешті, міфи масової культури, і серед них, безсумнівно, центральний - міф про Америку і американський спосіб життя. Міф як спосіб легітимації влади. Стиль російської історії протягом століть визначав великий міф про доброго царя - організаторами народного життя. Після революції образ правителя демократизував: він простий і доступний, оточений соратниками. Проте вже через кілька років було створено образ «Хазяїна», нагадує фігури Петра I та Івана Грозного, оточеного «виконавцями» і «оберігач» на зразок Малюти Скуратова. При Хрущові образ влади вироджується, а за Брежнєва міф остаточно втрачає зв'язок з життям і спускається до анекдоту.

Правління Єльцина як би увібрав в себе 70 років радянської влади, тільки у прискореному темпі і в жанрі анекдоту. Спочатку - революційний період з міфом про страждальців Єльцина, знаному комуністами за боротьбу з привілеями, простому і людяному. Відмінність від 1917 року в тому, що більшовики дійсно страждали, а «молоді реформатори» цілком благополучно робили кар'єру при старому режимі. На наступному етапі - спроба сакралізації влади. Глава держави величавий і солідний, близький з «другом Біллом» і «другом Гельмутом», поруч з ним замість «молодих реформаторів» військові й охоронці типу Коржакова. Нинішній етап правління визначається як «необрежневскій»: ми бачимо старезного старця, який зберіг одне бажання - утриматися при владі.

Тим, хто претендує на владу в Росії, необхідно, зважаючи на міфом, виступати в ролі борців - з корупцією або криміналом, протиставляючи їм справедливість, «революційну» або «демократичну» моральність, «світле» комуністичне або капіталістичне майбутнє. Найкращі шанси в тих, хто «постраждав за правду». Можна зробити невтішний прогноз на найближче майбутнє. За приходом нового президента буде короткий період революційних перетворень, потім спроба сакралізації влади і, нарешті (з огляду на вік основних претендентів), новий застій. Наступне тисячоліття ми зустрінемо в періоді маразму. Наша історія розгойдується з одного боку в бік як маятник, і амплітуда його коливань стає все менше. Четверта влада. Одна з особливостей сучасних міфів полягає в тому, що вони поширюються з допомогою ЗМІ. Уявлення про ЗМІ четвертої влади є міфом, бо влади в Росії всього дві: перша - виконавча (вона ж верховна) і друга - законодавча, яка заднім числом дає легітимацію дій влади виконавчої. Сутнісно важливі ідеї народжуються саме в органах влади, а не в ЗМІ і тільки тиражуються останніми. Взагалі діяльність ЗМІ полягає в тому, що вони поширюють міфи, які маскують під інформацію. Основні міфи сьогоднішнього дня такі:

1. Єльцин - губитель демократії, творець кримінального капіталізму (логічний розвиток передував міфу: Єльцин - батько демократії творець ліберального капіталізму);

2. міф про Чубайс - ефективному адміністратора;

3. «В усьому винен Березовський»;

4. Газпром (варіант: РАТ ЄЕС та ін) - державотворчі (варіант: государстворазрушающіе) структури Спокій, порядок і змови проти обивателів.

Особливу увагу, в сучасних міфах, приділено проблемі повсякденного мислення. Можна охарактеризувати три константи масової свідомості («спокій», «порядок» і «справедливість»). Саме такою системою цінностей обумовлений побутової консерватизм, який звертається до минулого як до ідеалу, бо воно здається вже застиглим і незмінним. Так само, у ХХ столітті, з'явилися міфи про змови і внутрішніх ворогів. «Міф про змову проти Росії», зокрема популярної нині в народі концепції жидомасонської змови. «Міф влади і синдром« внутрішнього ворога »», де розгортається ціле віяло теорій змови, складених нашими боязкими сучасниками: теорія всесвітньої змови збоченців, теорія зомбування через телебачення, концепція війни континентів і вторгнення інопланетян, теорія про сили, які хочуть зупинити історію (США , іслам), і інші, не менш екзотичні. Впевненість влади в можливості маніпулювання масами, грунтується не на переконанні в ефективності технологій і «таємних знань», що стоять за ними, а на вірі в самих «технологів», здатних зробити для влади чергове «чудо».

Висновок

Сказаного досить, щоб підтвердити сформульовану вище думка: міфи виникли з нагальної потреби людей пояснити походження, природу людей, устрій світу, передбачити долю людства. Сам спосіб пояснення має специфічний характер і докорінно відрізняється від наукової форми пояснення і аналізу світу.

У міфі людина і суспільство не виділяють себе з навколишньої природної стихії: природа, суспільство і людина злиті в єдине ціле, нерозривне, єдине.

У міфі немає абстрактних понять, у ньому все - дуже конкретно, персоніфіковано, одушевлено.

Міфологічна свідомість мислити символами: кожен образ, герой, дійова особа означає певне явище чи поняття.

Міф живе в своєму, особливому часі - часі «першооснови», «першотворення», до якого незастосовні людські уявлення про плин часу. Міф мислить образами, живе емоціями, він пояснює світ, виходячи не з знання, а з віри.

Список використаних джерел

1. Вейденгамлер Ю. Про сутність цінностей / Ю. Вейденгамлер / / Культурологія. ХХ століття. - 1999.

2. Гуревіч П.С. Культурологія: Навчальний посібник / П.С. Гуревич Знання, 1996.

3. Радугiн А.А. Міф як форма культури / / Культурологія: Навчальний посібник / Відп. ред. - М.: Центр, 1996.

4. Топков А.Міфи і міфологія в сучасній Росії / А. Грузьке / / Стаття з міжнародної конференції, організованої Фондом Фрідріха Науманна, Асоціацією дослідників російського суспільства ХХ століття та ін в Шуї 11-12 вересня 2004 року.

Размещено на Allbest.ru