Народний костюм України ХVI-XVIII ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Народний костюм України ХVI-XVIII ст.

Вступ

Одяг народу тісно пов'язаний з його історією. Відродження народних строїв веде до воскресіння глибинних пластів пам'яті. На формування українського одягу мали вплив різні фактори: природні умови, культурна спадщина попередніх поколінь, мистецькі здобутки, релігія, суспільна мораль.

Крім терміну „одяг” часто вживаємо термін „костюм”. Він окреслює значно ширше за обсягом поняття, яке вказує на сукупність і співвідношення одягу, власне предметів ноші, прикрас, знаків розпізнавання, зачісок, косметики, головних уборів, взуття, які поєднуються в цілісний комплекс. Костюм є виразником соціальної та індивідуальної характеристики людини, її віку, статі, характеру, естетичного смаку. Слово „костюм” - французького походження. На означення цього ж поняття в українській мові існують відповідні терміни: „стрій”, „убрання”, „шати”.

Гуцульський стрій вирізняється серед вбрання інших регіонів України широким застосуванням виробів зі шкіри, кольорового сукна та металевих прикрас.

І. Чоловіче вбрання

Селянський чоловічий одяг ХVI-XVIII ст.. був надзвичайно різноманітним за кроєм, формою, декоруванням.

1.1 Зачіска

В Україні чоловіки знали чотири способи підстригання волосся: „ у кружок” і „під макитру”, які були найбільш поширеними у ХVI ст. серед селянства (крім Карпат), зачіска з довгим волоссям, яке спадало на плечі й спину (західні області України), і зачіска „до закаблука” з підголюванням потилиця. Вони завжди органічно поєднувалися з головним убором та з усіма іншими складовими частинами строю.

1.2 Головні убори

Найпоширенішими головними уборами були смушева шапка і капелюх. Шапки були різноманітні за формою і назвами. Повстяні й сукняні високі головні убори називали „ковпаками”. Найпоширенішою була висока конічної форми смушева шапка. На території правобережної України селяни носили ще й різні за висотою шапки циліндричної форми. Шапки з квадратним верхом були запозичені. Їх виготовляли із сукна або овочевого хутра.

1.3 Натільний одяг

Чоловічий селянський стрій включав білу полотняну сорочку трьох типів: тунікоподібну, з поликами, на кокетці. Найдавніший тип сорочки - тунікоподібний. У боки такої сорочки вставляли прямі або розширені донизу клини. Від їх форми залежала ширина і силует сорочки: пряма або розширена донизу (північні райони України, Поділля, Закарпаття, Буковина). Тунікоподібна сорочка не мала морщення біля горловини.

Другий тип сорочок мав вставку в плечовій частині - полик. Горловину викінчували обшивкою, коміром стійкою або вилогим коміром. Розріз найчастіше був спереду. Щоправда, на Поліссі і Півдні України траплялись сорочки з вирізом з боку грудей. У Карпатах побутували сорочки з розрізом на спині. У святкових сорочках розріз оформляли вишивкою або тканням. Комір защіпали на запонку („шпоньку”) або ґудзик. Найчастіше комір з'єднували червоною стрічкою або червоним шнуром, який закінчувався китичками. Усі ці яскраві доповнення надавали строям певних характерних рис із різними нюансами художньо емоційної виразності.

1.4 Поясний одяг

Штани були двох типів: з широкими штанинами і вузькими. Неширокі штани, які кроїлися з двох прямих перегнутих полотнищ, з'єднаних прямокутною вставкою, у ХVIІІ ст.. носили на Поліссі і в західних областях України. В Карпатському регіоні горяни надавали перевагу вузьким вовняним штанам, оздобленим шнурами і вишивкою на бокових швах. У Західному Поділлі штани від коліна до низу, по горизонталі, декорували складочками (рисуванням). У центральних областях України носили полотняні та вовняні штани з широкими штанами, заправленими у халяви чобіт.

1.5 Пояс

У талії штани стягувалися мотузком („очкуром”). Крім того, носили різні за шириною шкіряні пояси. У ХVI - ХVIІІ ст.. в Україні побутували старовинні чумацькі череси - довгий шкіряний пояс з пряжкою на одному кінці та ремінцем на другому. Черес був своєрідним сховком, кишенею, де чумаки зберігали гроші, а також обладунком. До череса підвішували кисет з тютюном, за нього закладали люльку. Широкі шкіряні пояси побутували в Опіллі. В Карпатах, зокрема у гуцулів, вони були дуже високими. Інколи черес застібався на п'ять пряжок і мав висоту 25-30см. Гуцульські череси оздоблені металевою фурнітурою, емалями. Широкі шкіряні пояси („югаси”) були розповсюджені у лемків. Крім шкіряних, побутували вовняні, ткані або брані пояси, які виступали кольоровим акцентом на тілі вбрання. На Поліссі іноді сорочку підперізували скрученим вовняним шнуром, обидва кінці якого завершувалися китичкою.

1.6 Нагрудний одяг

В Україні був широко розповсюджений нагрудний одяг, зокрема, сукняний, хутряний, із будь-якої простої тканини на ваті. Спочатку безрукавки виготовляли нерозпашними, з розрізом для голови. Потім у буковинських і бойківських безрукавках збоку робили розріз і зав'язували шнурком під правою рукою. Справжніми мистецькими витворами, синтезом багатьох технологій і технік вважаються хутряні безрукавки карпатських горців: гуцулів, бойків, лемків. Потрібно виявити неабияке уміння і вправність для того, щоб виправити якісно шкіру, раціонально її розкроїти, а тоді ще й оздобити капслями, ґудзиками, металевими пластинками, аплікацією зі шкіри, кістками, хутром, вовняними кольоровими кульками, шнурами.

1.7 Верхній одяг

Верхній одяг чоловіків, переважно сукняний, складався з традиційних компонентів: свита, сердак, опанча, кирея, бурка. У центральних і південних областях України верхнім одягом служила свита. Похідними від неї були кирея, кобеняк, опанча. Свита була трьох типів, залежно від крою спинки: прямий, без складок на спині; прямий, без складок на спині; з прохідкою (не займана складками площина); спинка рисована, без прохідки (чумерка, чемерка, чекмень, черкеска). До свити в деяких випадках пришивали каптур. Тоді цей одяг перетворювався на кирею, кобеняк, опанчу, бурку.

Гуцульський сердак бойківський сірак, поліська латуха, зберегли давній тунікоподібний крій. До перегнутого полотнища з розрізом для голови вставляли з боків клини.

Гуцульський сердак виготовляли з чорного, коричневого, білого, червоного сукна. Він був коротший за сірак і латуху, мав невеликий комір-стійку, прямі рукави. Сердак, як і інші компоненти гуцульського вбрання, дуже розкішно декорували: вишивкою, вовняними шнурами, кольоровими китицями, які чіпляли біля коміра. Частіше сердак носили наопаш. Бойківській сірак і поліську свиту-латуху шили довшими. Декорували, у порівнянні з сердаком, скромніше вовняними шнурами, інколи делікатною вишивкою, кольоровою тканиною на лацканах і манжетах.

1.8 Взуття

Універсальним взуттям, як і раніше, у селян були постоли, личаки, черевики, чоботи.

Отже, селянський чоловічий стрій ХVI - ХVIІІ ст. відрізнявся формою та декором. Його прикрашали вишивкою, тканням, аплікацією. Переважав білий колір з червоними акцентами та вкрапленням чорного і синього. І лише в Карпатах одяг селян відзначався барвистістю, яскравістю, з надміром червоного кольору і кольорових додатків.

ІІ. Жіноче вбрання

2.1 Головний убір

Усі складові частини жіночого вбрання, за винятком прикрас, оздоблення одягу і головних уборів, були однаковими як у дівчат, так і в жінок. У ХVI - ХVIІІ ст. поширювались і вдосконалювалися ті компоненти, які побутували в Україні у попередні історичні періоди, зокрема в Київській Русі.

Дівчата готували собі вбрання заздалегідь, перед весіллям. Кожна молода дівчина мусила придбати для свого посагу певну кількість одягу. Число сорочок, запасок, крайок, намиста було виміром достатку і працьовитості. Звичайно дівчата мали в посагу десятки сорочок.

Вбрання дівчат приваблює і вражає різноманітністю і художньою довершеністю усіх його складових частин. Від жіночого воно відрізняється насиченішим колоритом. Біла сорочка, плахта, верхній одяг у святковому і обрядовому строях гармонійно поєднуються в єдине ціле. Волосся заплітали в одну або дві коси. Носили їх або опущеними на спину, або укладеними вінкоподібно на голові. На Поділлі, Наддніпрянщині поширеною була зачіска „у дрібушки”: дві передні коси підплітали коло скронь, а потім усе волосся розподіляли на кілька пасем і заплітали в тоненькі кіски-дрібушки. Святкові зачіски виконувалися складніше - „у колокілки”, „у зв'язки”.

Звичним щоденним головним убором дівчат, як і в попередні історичні часи, була смуга тканини, або вишита стрічка. Її пов'язували так, щоб волосся на тім'ї залишалося відкритим. До начільної пов'язки ззаду прикріплювали стрічки, а над скронями застромляли квіти. У свята дівочий стрій збагачувався вінком з квітів, ковили, пір'я. Найбільш поширеними були вінки, сплетені з маку, чорнобривців, ромашки, барвінку, півонії, жоржини, а зимою - із штучних квітів. Вінок одягали тільки повнолітні дівчата. Вінок - це знак цнотливості, тому збезчещена дівчина, за народними етичними нормами, не мала права його одягати. Складними були весільні вінки, а також весільні головні убори на твердих основах - обручах, прикрашених не тільки квітами, а й пір'ям, стрічками, намистинами, мідними монетами, бляшками, дзеркальцями. У кожному етнографічному регіоні вінок мав свої особливості.

Заможні дівчата носили такі ж головні убори, але з дорожчих матеріалів. Начільна стрічка у їхніх вінках була із оксамиту, гаптована золотою ниткою, прикрашена перлами і самоцвітами.

Головні убори, як крона міфічного „світового дерева”, спрямовані вгору - до неба, до сонця. То ж не дивно, що з ними були пов'язані космогонічні уявлення наших предків. Це засвідчують як форми, так і назви цього елементу вбрання, знаки сонця та місяця на них, а також зображення птахів, які в системі народного світогляду належать до вищого небесного світу.

Яскравий головний убір вдало поєднувався з іншими барвистими складовими частинами, одягу дівчат і молодих жінок.

Вбрання жінок включало білу довгу полотняну сорочку, плахту (центральні райони України, Слобожанщина, південні області України), спідницю з різних матеріалів, запаску, обгортку (Карпати), горбочку (Поділля). У холодні дні як верхній одяг вбирали свиту або кожух. Майже повсюдно були поширені безрукавки із різних тканин. На голову зав'язували хустку, намітку, а на ноги взували чорні, зелені, червоні чоботи, черевики, а в Карпатах - розкішно декоровані шкарпетки і постоли. Шию і груди прикрашали намистом. На відміну від дівчат, заміжні жінки всіх соціальних прошарків, за давньою традицією, закривали волосся. Жіночий головний убір складався з багатьох деталей. Зокрема, під намітку одягали кибалку, очіпок, хустку.

2.2 Очіпок

Очіпок („чепець”, „Чіпок”) - це шапочка, пошита з тканини, яку жінки після весілля не знімали на людях з голови. Жіночі очіпки виготовляли з полотна, шовку, парчі. В урядовому записі складеному в Стародубському магістраті 1719р. по смерті Микити Потаповича, разом з іншими компонентами вбрання згадується „чепець на атласе, гаптований золотом, чепець на киндяку московський, чепець на черном атласе, гаптований золотом, три чепца на полотне, вышитые золотом».

Від форми і висоти очіпка і кибалки (кільце, на яке намотували волосся) залежала форма всього головного убору, який включав убрус або намітку.

2.3 Убрус

Убрус («обрус») - старовинний головний убір, відомий з найдавніших часів. Його зображення знаходимо на багатьох книжкових мініатюрах ХVІІ ст.., а також на малюнках лицевих житій святих ХVІ-ХVІІ ст.. Поверх убруса, як і в добу Київської Русі, могли одягнути шапку.

Починаючи від ХV - ХVІ ст., на мініатюрах все частіше зображаються жінки в намітках на голові („перемітка”, „переметка”, „ручник”, „серпанок”).

2.4 Намітка

Намітка - це довгий прямокутний шматок полотна 45х75 см завширшки і 3- 5 м завдовжки. Способи пов'язування наміток можемо побачити на іконах ХVІ - ХVІІІ ст.. Аналіз портретного живопису ХVІІ - ХVІІІ ст.. дає підстави твердити, що намітка була поширеним головним убором серед усіх українських жінок.

Дуже популярним головним убором була хустка. Її пов'язували різними способами: кінцями під підборіддям, кінцями назад, на тім'ї, чалмоподібно.

2.5 Сорочка

Основою жіночого строю була полотняна довга сорочка тунікоподібна, з поликами і на кокетці. Жіночі сорочки не відрізнялися за кроєм від чоловічих. Вони були іншими за довжиною і багатшими на оздоби. Жіночі сорочки шили додільні, тобто довгі (до кісточок ніг) і з підточкою .

2.6 Підточка

Підточка - це нижня частина сорочки з іншого, грубшого полотна. В українському Закарпатті у жінок побутувала коротка сорочка; замість підточки тут носили білу полотняну спідницю. Сорочки були з відлогими комірами (західні області України) і з обшивкою горловини. Біля коміра або обшивки робили рясне морщення. Розріз-пазуха в сорочках знаходився спереду. Рукави на уставці й манжетах прикрашали вишивкою або тканням. Іноді декорували всю площину рукава - від плеча до манжета. Крім рукава, в жіночих сорочках прикрашали комір, пазух, долішню частину одежі. Колорит, розміщення орнаменту залежали від традицій, які склалися в тій чи іншій місцевості України.

2.7 Поясний одяг

Поясним одягом у жінок були спідниця, обгортка, плахта, запаска.

2.8 Обгортка

Обгортка („горбочка”, „опинка”) - прямокутний шматок тканої чорної або вишневої тканини. Її носили коротшою від сорочки, щоб не закривати вишитий низ. Заміжні жінки одну полу обгортки піднімали доверху і підтикали за пояс. Обгортка побутувала на Поділлі, Покутті, Буковині, у деяких районах Гуцульщини.

2.9 Плахта

Плахта панувала повсюдно, крім західних областей України. Це два полотнища, зшиті вздовж до половини. Перед тим, як одягнути на себе плахту, жінка перегинала її вдвоє і обгортала нею свій стан. Зшите полотнище опинялося ззаду, а незшите двома смугами спадало на боки і вільно сходилося спереду. По верху одягали фартух. Плахта мала шаховий орнамент. У давнину виткану плахту вишивали барвистими шовковими нитками. Пізніше орнамент був тканим, з додаванням до вовняної пряжі шовку, срібних і золотих ниток. Залежно від орнаменту та переважаючої барви, кожна плахта мала свою народну назву: „крижева”, „хрещатка”, „грушева”, „рогатка”, „синятка”, „солов'їні очі”. В Україні відомі цілі села, що займалися виготовленням плахт. Це дуже не подобалося російському урядові. Тому у ХVІІІ ст.. такі села виселяли за межі України.

2.10 Попередниця

Попередниця - необхідний додаток до плахти. Шили її з барвистої вовняної тканини. Долішня частина оздоблювалася вишивкою або застроченими складочками. За кольором попередниці були різні, їх підбирали до барви плахти. На Поліссі й Волині попередниці були ткані.

2.11 Запаски

Запаски побутували двох видів. Вужчі, які мають у верхній частині зав'язки, носять одразу дві: одну - спереду, другу - ззаду. Інший тип запаски - широка. Нею обгортають стан ззаду, а її кінці сходяться спереду. Спереду одягають попередницю. Колір запаски буває червоний, синій, білий. Гуцули і бойки мають запаски яскравіших кольорів. Тчуться вони з вовни в суміші з шовковими нитками, а часом і металевими (срібними і золотими) нитками.

2.12 Дерга

Дерга („джерга”) виготовлялася з грубого сукна. Це робочий одяг - спеціально виткане полотнище, яким обгортали стан, утримувалося поясом або крайкою.

2.13 Спідниця

Спідниця з'явилася на східних землях України в кінці козацького періоду, у ХVІІІ ст.. На західних теренах вона була відома значно раніше. Спідниці шили із різних тканин: полотна, оздобленого вибійкою, різних привозних матеріалів, тканих із тонких або грубих вовняних ниток, однотонні, у повздовжні пасочки, в клітинку.

2.14 Нагрудний одяг

Жінки як і чоловіки, носили теплі хутряні або сукняні безрукавки. Важливим компонентом жіночого строю була корсетка („кірсетка”, „керсетка”). Корсетки шили з тонкої вовняної тканини, оксамиту, шовку. Їх оздоблювали вишивкою, намистинами, аплікацією з тканини, декоративними швами.

2.15 Верхній одяг

Жінки-селянки, як і чоловіки, носили свити із сукна. За кроєм жіноча свита була такою ж, як і чоловіча вирізнялася тільки багатшим оздобленням. У всіх селянок побутували короткі куртки, капоти, гуні, бурнуси.

2.16 Чемліт

У жіночому строї з'явився пізніше. Його шили з тонкого фабричного білого сукна, з коміром та манжетами оздобленими чорним оксамитом, а часом і вишитими барвистими вовняними нитками. Спинка чемліта має підріз і зібрана від стану з складки.

2.17 Юпка

Юпка - це верхній жіночий одяг з черкесину, китайки, байки. За кроєм юпка нагадує корсетку, але з рукавами. Бувають юпки з кроєм у три, п'ять, сім «вусів»-складок. Колись “вуса” вважали прикметою заможності: чим багатша жінка або дівчина, тим більше «вусів» було в її одязі. За козацьких часів юпка оздоблювалася золотим позументом. Байкові юпки шили з зеленої, червоної, синьої тканини.

2.18 Прикраси

Найпоширенішою в Україні жіночою прикрасою було добре коралове намисто. У багатьох регіонах носили намисто із дутого скла. Відзначалися різноманітністю прикраси з металу. Заможні дівчата прикрашали себе дукатами, лічманами, згардами, силянками. Лічман -- металева (срібна) кокарда з підвіскою. Згарда -- намисто з литих мідних хрестиків, нанизаних на ремінчик. Дуже багато виробів виготовляли в західних областях України з дрібне;о бісеру.

2.19 Дробинка

Дробинка («ланка», «силянка», «лучка», «ґердан», “кризa”) --- прикраса, виготовлена у вигляді стрічки, із срібних кольорових намистинок («пацьорок»). На обох кінцях виплетена стрічка має тороки, за допомогою яких вола пов'язується на шиї.

2.20 Шелест

Шелест -- шийна прикраса, яка також поширена у гуцулів. Це металеві дзвіночки або листочки, нанизані на ремінчик чи дротик.

У козацькі часи було популярним також намисто з бурштину. До прикрас слід віднести і пряжки-чепраги.

Намисто носили в будні й свята. В будні вбирали один разок, а в свято -- скільки хто мав. Старші жінки одягали, як правило, один разок намиста. За народними віруваннями, намисто лікувало зір, болі голо, добре коралове намисто), зоб (бурштинове намисто, a також оберігало дівчину і жінку від «нечастої сили».

Отже, одяг козацьких часів відзначається високими мистецькими якостями, багатством тканин, золототканих складових частин і оздоб. Вбрання довге, силует об'ємний, пишний. У вишивці рукавів застосовуються грона виноградної лози, гілки калини, розкішні квіти.

У 1775 р. російська цариця Катерина II ліквідувала Запорізьку Січ спеціальними указами заборонила носити українцям одяг із привізних золототканих тканин. На такий одяг мала право тільки козацька старшина, яку прирівняли до pocійського дворянства. Золототкані очіпки, корсетки, запаски, дівочі стрічки зберігалися у селян в скринях аж до початку ХХ ст.

ІІІ. Гуцульський костюм

3.1 Чоловічий стрій

Чоловічий традиційний гуцульський стрій включає білу полотняну тунікоподібну сорочку з розрізом посередині спереду широкими, збраними біля зап'ястя рукавами коміром-стійкою, шви сорочки, чохли, комір, манижки, прикрашали різноманітною за орнаментом і кольором вишивкою. Сорочку носили поверх штанів і підв'язували широким шкіряним поясом - „чересом”. Черес прикрашений металевими бляшками, капслями, інкрустацією, становить одну з особливостей чоловічого гуцульського вбрання. До череса привішували різні необхідні предмети люльку, кришичку для люльки, кресало, складений ніж. Своєрідність гуцульського вбрання становить також зимові суконні штани („гачі”, „холоші”) вишивані внизу або вздовж бокових швів. Влітку гуцули носили білі полотняні штани („покренці”) на очкурі або шкіряному поясі („букурії”). Штани заправляли у високі плетені з вовни шкарпетки („капчурі”). У верхній частині капчурі розкішно декорували орнаментом . своєрідним компонентом гуцульського вбрання є червоні або чорні онучі, вишиті кольоровими нитками.

Не менш розкішний у гуцулів верхній одяг - тунікоподібного крою, з клинами, вставленими з боків, червоний або коричневий сердак, який на швах декорували вишивкою, кольоровими, вовняними шнурками, кульками, китичками. В сердаку розкішно оздоблювали нагрудну частину, де переважали великі вовняні кульки, китиці, іноді вишивка. Густим декором покривали гуцули безрукавки-кептарі. Їх оздоблювали аплікацією зі шкіри, сплетеними кісками вишивкою, металевими ґудзиками, різноманітними бляшками, капслями.

Своєрідні головні убори гуцулів. Улітку вони носили чорні фетрові капелюхи - „крисані”, прикрашені штучними квітами, китичками, намистинами, пір'ям („гошура”) і різнокольоровими, сплетеними із вовняних шнурів або тканини , ворсовими шнурами („черв'ячками”). Взимку носили смушеву шапку - „джумері” або із хутра лисиці - „клепаню”. На ноги взували гостроносі шкіряні постоли, які також прикрашали металевими капслями, аплікацією.

3.2 Жіночий стрій

Жіночий гуцульський стрій ще барвистіший. У деяких місцевостях жіночі сорочки були прикрашені багатою вишивкою. Своєрідності і колориту строєві гуцулок надавало поясне вбрання - запаска та обгортка виткані з вовняних і металевих ниток, які імітують золоту або срібну нитку. Поверх сорочки одягали кептар. Його декорували, як і чоловічий.

Гуцулки дуже любили різноманітні прикраси. У вухах носили ковтки, на пальцях - перстені. Носили також браслети із мідного ланцюжка („ретязі”) або плетені із різнокольорової вовни. Шию прикрашали намистом („люмистом”) із срібних монет-дукачів або металевими монетами і хрестиками і хрестиками нанизаними на дротик („згарду”), а також маленькими дзвіночками („меметами”, „колокільця”). Поширеним було венеціанське монисто, яке виготовлялось із сплаву скла й смальти і часто інкрустувалось або розписувалось золотом. Декоративним акцентом одягу гуцулки був яскравий пояс.

Жіночі постоли, як і чоловічі, були також декоровані. Декорували навіть чоботи. Їх прикрашали поперечними складками, а також різноманітними швами накладками. Головним убором заміжньої жінки, як і по всій Україні, була намітка, оздоблена на кінцях.

Своєрідну особливість становлять складені (гофровані) намітки. Гуцулки досить своєрідно пов'язували хустку: аби вона закривала частину обличчя тороками опущеними на чоло..

Виділялись виділялись художнім смаком дівочі зачіски і головні убори. Дівчата доплітали коси червоною вовняною пряжею, вовняними прикрасами-уплітками. Косу, викладену вінкоподібно оздоблювали блискучими ґудзиками. Голову, як і жінки пов'язували червоними взірчастими фабричн7ими хустками. Збоку прикріплювали штучні квіти-чічки.

За взуття для всіх жінок правили постоли, які в свята одягали з панчохами (капчурами), а для дівчат - ще й чоботи. Жінки носили ногавиці-доколінниці.

Висновок

селянський гуцульський жіночий чоловічий одяг

Досягнення українського народу на ниві культури загальновідомі. Разом з тим, якщо розглядати національну культуру як цілісну систему, треба брати до уваги надбання різних верств населення, і, соціальних груп протягом тривалого історичного шляху.

Знання свого родоводу, історичних та культурних надбань предків необхідні не лише для піднесення національної гідності, а й для використання кращих традицій у практиці сьогодення.

Дослідження народознавчої науки зосереджені переважно у сфері традиційно-побутової культури (звичаї, обряди, народне мистецтво, усна творчість тощо), яка створювалась протягом століть творчим генієм багатьох поколінь, розвивалися і вдосконалювалися. Разом із тим етнографія не лише звернена у минуле - вона активно включається у визначення закономірностей сучасного розвитку і взаємодії народів, виявлення загального і специфічного в їхніх походженні та культурі використання прогресивних національних традицій.

Список використаної літератури

Вовк Ф. Одежа // Украинський народ в его прошлом и настоящем. Петроград 1916

Історія української культури / За загальною редакцією д-ра Івана Крип'якевича. Нью-Йорк, 1990

Матейко К.І. Український народний одяг. К., 1977

Николаєва Т. Украинская одежда. Среднее Подніпров'я. К., 1988

Украинский народний одяг ХУІІІ початку ХІХ ст.. в отворениях Ю. Глагавського / Упор Д.П. К., Г.Г. Стельмащук., К., 1988

Размещено на Allbest.ru