Леонардо да Вінчі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Леонардо да Вінчі

Зміст

Феномен Леонардо да Вінчі

Творчість Леонардо да Вінчі

Леонардо да Вінчі як науковець

20 цікавих фактів про Леонардо да Вінчі

Цитати Леонардо да Вінчі

Використана література

Феномен Леонардо да Вінчі

Леонардо да Вінчі -- історичний живописець, скульптор, архітектор, вчений та інженер епохи Відродження. Народився 15 квітня 1452 р. біля Флоренції, у сім'ї багатого нотаріуса. Леонардо да Вінчі створив гармонічний образ людини, який відповідав гуманістичним ідеалам, тим самим, від підсумував досвід кватроченто (період Раннього Відродження в Італії) і заклав основи мистецтва Високого Відродження. Склався як майстер, навчаючись у Андре дель Верроккьо (1467-72). Методи роботи у флорентійській майстерні кватроченто, де художня практика була з'єднана з технічними експериментами, а також зближення з астрономом П.Тосканеллі сприяли зародженню наукових інтересів юного Леонарда да Вінчі.

У ранніх творах (голова ангела в “Хрещенні” Верроккьо, після 1470; “Благовіщення”, 1474 -- обидва у Галереї Уффіци Флоренція; “Мадонна, Бенуа” -- 1478 -- Ермітаж Санкт Петербург). Леонардо да Вінчі розвиває традиції кватроченто, підкреслюючи плавну об'ємність форми м'якою світлотінню, іноді оживлюючи обличчя мало помітною посмішкою; у композиції “Поклоніння волхвів” (1181-82, не закінчена, підмальовка -- в Уффіці) він, перетворює релігійний сюжет у дзеркало різноманітних людських емоцій, розробляючи новаторські методи малюнку. Фіксуючи результати без чисельних спостережень в начерках, ескізах і натурних студіях, виповнених у різних техніках (олівець, срібний олівець, сангіно, перо та інші), Леонардо да Вінчі добивається великої гостроти в передачі міміки обличчя, а фізичні особливості і руки людського тіла приводить в ідеальну відповідність з духовною атмосферою композиції.

На службі у правителя Мілану Людовіка Моро (1481-1482) Леонардо да Вінчі виступає у ролі воєнного інженера гідротехніка, організатора придворних феєрій. Протягом 10 років Леонардо да Вінчі працює над монументом Франческо Сфорці, батька Людовика Моро (глиняна модель, статуя була зруйнована при взятті Мілану французами у 1500 р.; відома лиш по підготовчих ескізах). На цей період приходить і творчий розквіт Леонардо-живописця. В “Мадонні в скалах” (1483-94, Лувр, Париж; 2-1 варіант -- 1497-1511, Національна галерея, Лондон) персонажі представлені в оточенні дивного скалистого пейзажу, в якому відображені геологічні спостереження Леонарда да Вінчі геологічні спостереження Леонарда да Вінчі.

В трапезній монастиря Санта-Марія деллє Граціє Леонадо да Вінчі створює “Тайну вечерю” (1595-97; через особливість техніки, яку використав Леонардо да Вінчі, масло з темперою -- збереглась в сильно пошкодженому вигляді в 20-ст реставрована) високі етичні складові, виражені у строгих математичних закономірностях її композиції. “Тайна вечеря” знаменує одну із вершин розвитку всього європейського мистецтва.

Займаючись архітектурою, він розробляє різні варіанти ідеального міста і центрально-купольного храму. У Мілані навколо Леонардо да Вінчі виник круг учнів. Наступні роки він проводить у постійних переїздах (Флоренція -- 1500-02, 1503-1507; Мантуя і Венеція -- 1500; Мілан -- 1506, 1507-13; Рим -- 1513-16; Франція -- 1517-19). У Франції Леонардо да Вінчі працює над розписом в Палаццо Векльо (”Битва при Амльярі”, 1503-06, не закінчена, відома по копіях з картону), тут у сутичці кінних воїнів показано “звіряче шаленство” війни.

У портреті Монни Лізи (або “Джоконди”, 1503, Лувр) образ багатої міщанки представлений втіленням піднесеного ідеалу жіночості, який не втратив при цьому інтимно-людської краси. Важливим елементом композиції виступає комічний пейзаж.

До пізньої творчості Леонардо да Вінчі належать: проекти пам'ятника маршалу Трівульціо (1508-12; до цих проектів близька бронзова статуетка коня з вершником, Музей мистецтва Будапешт); “Св. Анна з Марією і новонародженим Христом” (бл. 1500-07, Лувр), звершує пошуки майстра у області гармонійної пірамідальної композиції “Іоан Хреститель” (1513-17, Лувр), де досмисленість образу вказує на наростання прирісних моментів у творчості Леонадо да Вінчі; серія малюнків з зображенням земної катастрофи (”Потоп” 1514-16), в якій роздуми про беззахисність людини перед могутністю стихії сполучаються з раціоналістичними уявленнями про циклічність природних процесів.

Важливим джерелом для вивчення поглядів Леонарда да Вінчі є його записні книжки і рукописи (близько 7 тис. аркушів), написані на розмовній італійській мові. Сам він не залишив систематичного викладення своїх думок. “Трактат про живопис”, складений після смерті Леонардо учнем Ф.Мельни, складався із відривків, багато в чому самостійно взятих із контексту його, записок. Для самого Леонардо да Вінчі мистецтво і наука були пов'язані нерозривно. Живопис він розумів, як універсальну мову (подібно математиці, у сфері науки). в якій втілені пропорції та перспективи виявлення розумного початку, яке царить в природі.

Як учений та інженер Леонардо да Вінчі збагатив проникаючими дослідженнями майже всі області науки того часу, розглядаючи свої замітки і малюнки як підготовку до гігантської енциклопедії людських знань. Скептично ставлячись до популярного на той час ідеалу ученого-ерудита, Леонардо да Вінчі був найбільшим яскравим представником нового заснованого на експерименті мистецтвознання.

Особливу увагу Леонардо да Вічні приділяв механіці, називаючи її “раєм математичних наук” і бачачи в ній головний ключ до таємниць світознання. Він зробив спроби встановити коефіцієнти тертя і ховзькості вивчав опір металів, займався гідравлікою. Багаточисленні гідротехнічні досліди допомогли Леонарду правильно писати рівновагу рідини у посуді.

Любов до моделювання приводила Леонардо да Вінчі до геніальних конструктивних здогадів, набагато випередивши епоху; такі начерки проектів металургійних печей і прокатних станів, ткацьких станків, друкарських, деревообробних, землеробних та інших машин, підводного човна і танка, а також розроблені після ретельного вивчення польоту птахів, конструкції літальних апаратів і парашута.

Зібрані Леонардо да Вінчі спостереження над впливом прозорих та напівпрозорих середовищ на забарвлення предметів, відображені в його живописі, призвели до утвердження у мистецтві Високого Відродження принципів повітряної перспективи. Універсальність оптичних законів була зв'язана для нього з уявленням про однорідність Всесвіту, він був близький до створення геліоцентричної системи, вважаючи Землю “точкою в світоутворенні”.

Вивчаючи стійкість людського ока Леонардо да Вічні висловив правильні догадки про природу біокулярного зору. В анатомічних дослідах його узагальнюючи результати розписів, в деталізованих малюнках заклали основи сучасної наукової ілюстрації, Йшовши від простої інвентаризації органів до вивчення функції, він, розглядав організм, як зразок природної механіки” Леонардо да Вінчі вперше описав ряд кісток та нервів, висловив пропозиції про антагонізм м'язів, особливу увагу приділяв проблемам ембріології і порівняльної анатомії. У дослідах з виділенням різних органів у тварин Леонардо да Вінчі прагнув ввести дослідницький експериментальний метод у біологію. Він вперше став розглядати ботаніку, як самостійну біологічну дисципліну, виділяючи і тут структурно-функціональні моменти. Він дав опис листорозміщенню, геліотропізму і геотропізму, кореневого тиску та руху соків рослини.

Леонардо да Вінчі помер 2 травня 1519 р, у замку Клу, біля Амбуаза, Турень, Франкція. Можна сподіватись, що не всі ще документи знайдені, не всі введені у науковий коловорот. Лише в тридцяті роки ХХ ст. ми дізналися точну дату народження, а ще двадцять років потому був знайдений турецький переклад листа Леонардо до султана Баязида ІІ з проектом грандіозного мосту через Босфор.

Говорячи про природну необхідність законів мінеральної дії і „розумне оснащення” природи, Леонардо да Вінчі поступово виключав із своїх теорій ідею про бога. Невтомний учений -- дослідник і геніальний художник Леонардо да Вінчі залишився символом епохи, “яка потребувала титанів і яка породила титанів по силі думки, любові та характеру, по багатосторонності та вченості”.

Творчість Леонардо да Вінчі

Як художник Леонардо да Вінчі стоїть на грані двох епох -- раннього і високого Відродження. Він підсумовує багатий художній досвід XV століття, і він закладає основи для мистецтва XVI століття. Леонардо ставить собі метою дати об'єктивне відображення дійсності. Але цю дійсність він сприймає вже по-іншому. Він шукає узагальнених форм, типових рішень, ясної художньої мови. Його вже не задовольняє аналітичний реалізм XV століття, у якому інтерес до деталей нерідко затемнював головне. Його цікавлять нові задачі -- удосконалення психологічних засобів вираження і більш глибоке розкриття внутрішнього світу людини, спрощення композиційного ладу заради досягнення більшої монументальності, використання світлотіні з метою посилення життєвості образів, розробка реалістичного творчого методу і підведення під нього міцної теоретичної основи. Реаліст у науці, Леонардо залишається реалістом і в мистецтві. Але його реалізм знаменує більш високий ступінь розвитку. І оскільки для Леонардо процес художнього узагальнення є процесом глибоко свідомим, остільки він виступає прямим попередником усіх великих майстрів високого Відродження.

Малюнки Леонардо 70-х років свідчать про пильне й уважне вивчення молодим художником натури. Він замальовує обличчя, що сподобалися йому пейзажі, рослини, фігури тварин, вона без утоми робить найдокладніші етюди драпірувань, домагаючись максимальної рельєфності в передачі складок, він виконує вражаючі вже на цьому ранньому етапі своєю зрілістю композиційні начерки для картин. Природа у всіх своїх різноманітних проявах уладно волоче його до себе. Він схиляється перед її дивною красою і досконалістю, перед нескінченною розмаїтістю її форм.

Протягом 70-х років Леонардо виконав ряд картин, щодо яких дотепер йдуть гарячі суперечки в науці. У майстерні Верроккіо застосовувалася спільна робота вчителя й учнів над тим самим добутком; у зв'язку з цим, природно, виникають великі складності при розпізнанні окремих художніх почерків. Кілька років назад наука все-таки схилилася до того, щоб приписати молодому Леонардо дві речі, що найчастіше зв'язували з ім'ям Верроккіо. Це «Благовіщення» і «Портрет Джіневри де Бенчі». В обох цих роботах Леонардо виступає перед нами ще як типовий майстер XV століття, що віддає перевагу подробицям перед цілим.

Найбільш зрілим добутком молодого Леонардо є «Мадонна з квіткою». У цій картині він представив щастя молодої матері, що грає із сином, якому вона простягнули квітку. Леонардо домігся чудової злитості композиції, об'єднавши фігури Марії і дитини в нерозривну групу на темному тлі стіни, прорізаної праворуч вікном. Живопис XV століття не знала настільки зроблених композиційних рішень.

У 1480 році Леонардо згадується як має «casa sua», тобто свою власну майстерню. Приблизно, приблизно в тому ж році виникла картина «Мадонна Літта», що зберігається в Державному Ермітажу. Ця картина написана темперою, тобто фарбами, розведеними на яєчному жовтку. До цієї техніки Леонардо прибігав лише у виді виключення, що пояснює трохи не звичайну для нього манеру листа -- менш м'яку і більш деталізовану.

На наступний рік він укладає з ченцями монастиря Сан Донато а Скопето договір на вівтарний образ «Поклоніння волхвів». Ця картина, як і більшість Леонардових речей, залишилася незакінченої.

Найбільш прославлений твір Леонардо -- знаменита «Таємна вечеря» у міланському монастирі Санта Марія делле Грацие. Цей розпис, у дійсному своєму виді представляюча руїну, була виконана між 1495 і 1497 роками. Причина швидкого псування, що давала про себе знати вже в 1517 році, полягала у своєрідній техніці, що сполучила олію з темперою.

Портрет, написаний Леонардо разом з досвідченим міланським художником Амброджо да Предісом, називається «Дама з горностаєм». Портрет чудово відбиває ті якості, якими ця жінка, спокушена Сфорца, коли їй було всього сімнадцять років, володіли: вираження її інтелігентного обличчя проникливі і зосереджене, пальці в неї довгі і чуттєві -- такі бувають у музикантів.

Ще один портрет, написаний Леонардо в ранні роки перебування в Мілані, можливо, найменш значний із всіх і гірше всього документований, однак по іронії долі найкраще збережений. Це «Потре музиканта». У портреті закінчене тільки обличчя; по типі воно близько обличчям ангелів Леонардо. Кілька років назад живопис був розчищений, і на клаптику папера в руці зображеної людини виявилося кілька нотних знаків. Дослідники Леонардо, що знають його схильність до загадок і секретів, поки безрезультатно намагалися прочитати це нотне послання.

Леонардо почав писати свій «Трактат про живопис» саме в Мілане, як свідчать джерела, на прохання Сфорца, що побажав довідатися, яке з мистецтв -- чи скульптура живопис -- більш шляхетно. Також Леонардо захопився вивченням анатомії людського тіла, а в останні роки перебування в Сфорца він віддавав значну частину свого часу математиці. Роки служіння в Сфорца закінчилися тим, що Лодовико був скинутий і доставлений у Францію як бранця. Після цього Леонардо ще якийсь час залишався в Мілане. Потім разом з Лукою Пачолі і Салаино -- своїм учнем -- Леонардо відправився у Флоренцію, по шляху загорнувши в Мантую і Венецію для огляду визначних пам'яток.

Першою великою художньою роботою Леонардо у Флоренції був розпис для залу Великої Ради в Палаццо Веккіо. Як сюжет Леонардо обрав битву під Ангиари, що закінчилася перемогою флорентійців над ломбардськими військами. Розпис він залишив незакінченої до моменту свого від'їзду в Мілан. Приблизно в тім же 1503 року була написана одна з найвідоміших картин Леонардо- «Мона Лиза». Мона Ліза не була, як багато хто вважають, ідеалом краси для Леонардо: його ідеал скоріше проглядається в ангелі з «Мадонни в скелях». Усе-таки Леонардо напевно повинний вважати Мону Лізу особливою людиною: вона зробила на нього настільки сильне враження, що він відмовився від інших вигідних пропозицій і в плині трьох років працював над її портретом. Портрет відбив своєрідний людський характер. Мона Лиза (скорочення від мадонна Лиза) була третьою дружиною флорентійського купця по імені Франческо ди Бартоломео справі Джокондо (звідси і вульгарно друга назва картини «Джоконда»). Віддавши роботі над цим добутком, Леонардо зовсім втратив інтерес до «Битви під Ангиари». А вона перетерпіла настільки серйозні ушкодження, що потрібно було починати всі спочатку, до чого в Леонардо не було ні найменшого полювання.

Навесні 1506 року Леонардо знову в Мілані.

У серпні 1507 року він приїжджає у Флоренцію, щоб врегулювати справи зі спадщиною, що залишилася йому після дядька, але незабаром знову повертається в Мілан, де залишається до 1513 року. Ці Міланские роки життя Леонардо мало досліджені. Відомо тільки, що він як і раніше цікавився науковими проблемами, приділяючи особливо багато часу проектуванню гідравлічних споруджень, геометрії, механіці, анатомії, геології, метеорології, космографії, математиці й астрономії. ДО 1508 року кар'єру Леонардо як художника підійшла до кінця, хоча йому залишалося жити більш десяти років. Від цього років збереглося тільки дві картини -- одна з них луврская «Св. Ганна з Марією і дитиною Христом», етюди для цієї картини можуть бути датовані ще 1500 роком, хоча й у 1510 році картина усе ще була в роботі. Друга ж картина -- це «Іоанн Хреститель».

До кінця Міланского перебування Леонардо політична атмосфера початку згущатися. За словами одного старого історика, почалася «епоха смут, помсти і загального руйнування». Залишатися в цих умовах у Мілане було небезпечно. Тому Леонардо 24 вересня 1513 року залишив Мілан і направився спочатку у Флоренцію, а потім у Рим.

У Римі Леонардо займався геологією, механікою, анатомією. Больших художніх замовлень Леонардо тут не одержав. Незважаючи на те, що він був одним з головних творців стилю високого Відродження, до середини другого десятиліття XVI століття його художня манера здавалося римлянам уже трохи архаїчної.

Незабаром Леонардо примушений був залишити Рим і знову шукати собі місце в житті. Він направився в Ломбардію, де надійшов на службу до Франциску I, і наприкінці 1516 року виїхав, за його запрошенням, у Францію, з титулом придворного живописця.

Лише зупинившись на відносинах Леонардо з його замовниками, можна правильно вирішити питання про уявну «асоціальність» Леонардо, у якій його так багато і так часто звинувачували. Не про «асоціальність» Леонардо варто говорити, а про його соціальне ущемлення. Він примушений був віддавати свій талант тим, хто міг його матеріально забезпечити. І це було трагедією його життя. Він прекрасно розумів жорстоку владу золота.

17 травня 1517 року Леонардо, разом зі своїм другом Франческо Мельці і вірним слугою Баттиста Вилланисом, прибув у замок Клу, у Франції. Цей замок був розташований недалеко від Амбуаза, де подовгу живав король зі своїм двором. До моменту приїзду Леонардо Франція вступила на шлях широкого прилучення до передової італійської культури. Немудро, що подібне середовище виявило до Леонардо зовсім винятковий інтерес і увага. Він повинний був здаватися французькому суспільству довершеним створенням природи, живим утіленням ренесансного «uomo universale» (тобто всебічно розвитої людини). Як король, так і двір наслідували йому в манері вдягатися, носити бороду і стригти волосс. У придворній бесіді часто миготіли італійські слова. Ім'я «божественного» Вінчі було в усіх на вустах. А швидко старів майстер хворів і вгасав. У нього стала відніматися права рука. Сили його усе більш слабшали. 19 квітня 1519 року Леонардо складає свій заповіт, з педантичною точністю визначаючи ритуал поховання, перелік спадкоємців, характер і розмір дарувань. Усе своє життя Леонардо залишався далеким церковному способу мислення, і таким же він, без сумніву зійшов у могилу, коли в 2 травня 1519 року пробив його смертну годину. Леонардо оплакували багато хто. А місяць після його смерті Мельці писав його братам: «Поки не розпадеться моє тіло, я буду постійно почувати це горе», що повинні розділяти всі люди, тому що «не у владі природи створити ще однієї такої людини».

Леонардо да Вінчі як науковець

Коли Леонардо вживав слова “мистецтво”, “наука”, “математика”, то зміст їх трохи відрізнявся від сучасного. Кохана ним математика -- “єдина наука, що містить у собі власний доказ”, -- складалася для нього насамперед з геометрії і законів пропорції. Його залучало лише те, що можна побачити; абстракції, що асоціюються із сучасною вищою математикою, не представляли для нього ніякого інтересу. Відповідно до визначення Леонардо, мистецтво (і особливо живопис) -- це наука, більш того, навіть “королева наук”, тому що вона не тільки дає знання, але і “передає його всім поколінням в усьому світі”.

У його роботах питання мистецтва і науки практично нероздільні. У “Трактаті про живопис”, наприклад, він сумлінно починав викладати ради молодим художникам, як правильно відтворювати на полотні матеріальний світ, потім непомітно переходив до міркувань про перспективу , пропорції, геометрію й оптику, потім про анатомію і механіка (причому до механіки як одушевлених, так і неживих об'єктів) і зрештою до думок про механіка Всесвіту в цілому. Очевидним представляється прагнення Леонардо створити своєрідний довідник -- скорочений виклад усіх технічних знань, і навіть розподілити їх по їх важливості, як він собі це представляв. Його науковий метод зводився до наступного: 1) уважне спостереження; 2) численні перевірки результатів спостереження з різних точок зору; 3) замальовка предмета і явища, можливо більш митецька, так щоб вони могли бути побачені всіма і зрозумілі за допомогою коротких супровідних пояснень. Сучасні вчені заперечують проти такого методу дозволив підставі, що він випадковий, эмпиричен і не підкріплений теорією. У порівнянні з методами Галилея, чи Ньютона Эйнштейна він дійсно здається слабким. Однак у деяких областях цей метод дозволив Леонардо одержати достовірні наукові результати, ніким не перевершені дотепер , і зробити відкриття найбільшої важливості, що, на жаль, на сторіччя були поховані в його паперах.

В області ботаніки Леонардо немає рівних. Гострота спостереження дозволила йому замалювати життя рослин з такою точністю, що деякі з його ілюстрацій можуть бути успішно використані в сучасних підручниках. Багато хто вважають його основоположником ботанічної науки, що до нього існувала винятково у виді прикладних знань фармакологів і магів. Леонардо був першим, хто описав закони филлотаксии, що керують розташуванням листів на стеблі; закони геліотропізму і геотропізму, що описують вплив сонця і гравітації на рослини. Він також відкрив можливість визначення віку рослин за допомогою вивчення структури їхніх стебел, а віку дерев -- по річних кільцях.

В анатомії -- області, де Леонардо домігся значних результатів, -- він був першим, хто описав клапан правого желудочка серця, що носить його ім'я, і винайшов техніку просвердлювання дрібних дір у черепі померлого і заповнення розплавленим воском порожнин мозку з метою одержання виливків. Напевно, він був першим, хто запропонував скляні моделі органів: відомо, що він збирався зробити зі скла аорту бика, так, щоб можна було спостерігати, як по ній тече кров, і навіть мав намір вставити в неї мембрану, що грала би роль клапана. У лікарні Санта Марія Новела у Флоренції він демонстрував анатомування, що розцінюється як унікальне. Під час частих (і для пацієнтів, мабуть, не занадто приємних) відвідувань лікарні він познайомився зі столітньою людиноюою, що безболісно умерал: симптомами його стану були лише слабість і озноб. Один раз старий сіл на постелі, посміхнувся і “без усяких жестів, без єдиного подиху, без найменшої скарги пішов з цього життя”. Обстежуючи його тіло, щоб визначити причину “настільки легкої смерті”, Леонардо знайшов сильну закальциклинированность артерій і зробив їхній доскональний опис: імовірно, його можна вважати першим у медицині детальним описом смерті від артеріосклерозу.

Леонардо анатомував і тварин і робив помилку, характерну для його часу, знаходячи занадто багато як би точнісінько співпадаючого у тварини і людини. Про це свідчить його знаменитий малюнок людського плоду в чреве матері: плацентарна оболонка більш відповідає коров'ячої, ніж людської. Випливаючи ідеї макрокосму, він іноді помилявся, особливо в питанні циркуляції крові. Він багато чого довідався про артерії і їхні функції, чимало знав про серце, писав про його пульсацію і клапани, однак при цьому був зайнятий пошуком деякої подоби океану в людському організмі, з його припливами і відливами, як писав про цьому древній лікар Гален. Коли вчитуєшся в записі Леонардо про циркуляцію крові, то бачиш, як він ходить навколо так біля істини і не може розглянути ту закономірність, що сто років спустя відкрив світу англійський фізіолог Вільям Харви.

Найбільший внесок Леонардо в анатомію складається в створенні цілої системи малюнків, що і в наші дні допомагають лікарям донести до студентів знання. Викладачі медицини, що жили до Леонардо, мало цікавилися анатомічними малюнками; більш того, багато хто з них заперечували їхню необхідність на сторінках книг, вважаючи, що вони відволікають студентів від тексту. Система Леонардо містила в собі показ об'єкта в чотирьох видах, щоб його можна було досконально оглянути з усіх боків; усе намальоване Леонардо було настільки ясно і переконливо , що ніхто більше не міг заперечувати значення малюнка у викладанні медицини. Леонардо створив систему зображення органів і тіл у поперечному розрізі. Він з разючою майстерністю представив “внутрішній вид” вен, артерій і нервів. З появою медичного підручника в сімох книгах “De humanіs corporіs fabrіca” (”ПРО будівлю людського тіла”) Везалия (1543), ілюстрованого створеними за принципом Леонардо гравюрами на дереві, анатомічний малюнок зробився тим, що залишається й у наші дні.

У своєму погляді на космос. Леонардо дотримував древнього представлення про чотири елементи, його складових (земля, повітря, вогонь И вода). Він вірив, що Земля обертається навколо Сонця, і описав саме Сонце словами, що з успіхом могли бути написані і сьогодні: “Сонце характеризується матеріальністю, формою, рухом, випромінюванням , тепловою і продуктивною силою; і усім воно поділяється без усякого збитку”. Він також мав ясне представлення про незначність розмірів Землі в масштабах Всесвіту. Відзначаючи, що віддалені від нас зірки здаються маленькими, він звертав увагу на те, що багато хто з них набагато більше Землі, і додавав: “Подумай тепер, на що схожо нашу зірку з такої великої відстані, а потім представ, як багато зірок може знаходитися між нами з усіх боків у всьому темному просторі”. Для астрономічних досвідів Леонардо побудував деяку подобу обсерваторії, про яку в його паперах, на превеликий жаль, не збереглося ніяких записів. Цікава його інструкція самому собі: “Зроби скла, щоб дивитися на повну лупу”. Він був знаком із пристроєм лінз: може бути, він мав намір уставити їх у підзорну трубу і створити перший у світі телескоп?

Самий значний внесок Леонардо в геологію полягав у правильному поясненні морських відкладень, знайдених у горах Італії: він вважав, що місця, де є такі відкладення, колись були дном світового океану, Ця ідея суперечила навчанню церкви про те, що суша і море були відділені друг від друга Богом у третій день утвору, більш трьох тисяч років тому. Існувало пояснення, що морські відкладення з'явилися на суші під час Всесвітнього потопу, однак Леонардо невтомно спростовував це пояснення па сторінках своїх щоденників. Відкладення знайдені в різних геологічних шарах, писав він, з незаперечною логікою вказуючи на можливість не одного, а багатьох грандіозних повеней. Історія Всесвітнього потопу здавалася йому неправдоподібної. “У Біблії сказано, -- писав він, -- що вода під час Потопу піднялася на десять ліктів над найвищою горою у світі”, покривши всю 3емлю. Такі води були б нездатні до руху, тому що вода може рухатися тільки а одному напрямку -- падати вниз. “Як же води найбільшого Потопу ішли, якщо ясно, що в них не було можливості рухатися? Якщо ж вони все-таки ішли, то як при цьому рухалися, якщо не могли падати вниз? У даному випадку природні пояснення неспроможні, і тому, щоб дозволити свої сумніви, ми або повинні пояснити всі чудом, або визнати, що уся вода була перетворена в пару сонцем”.

У міркуваннях про скам'янілу рибі Леонардо запозичав в Овідія його відомий опис часу, хоти і змінив його застосуєте до власної теми. Навіть переклад демонструє нам стиль прози Леонардо з найкращої сторони: “ОБ Час, швидкий руйнівник усього створеного! Скількох королів, скількох людей ти скинуло! Як багато змінилося з тих пір, як ця чудесна риба вмерла, укривши в схованці! І тепер, переможена Часом, лежить вона в порожнечі, з оголеними кістами, що скам'яніла, у підставі гори, що над нею піднімається”.

Леонардо був дуже точний і швидше за все оригінальний в описі утворення осадових порід. Однак вулканічна діяльність і землетруси не викликали в нього особливого інтересу. Він вірив, що світ був сформований силою води і що вода його зруйнує. Він був переконаний у тім, що Середземн море -- величезна ріка, що починається “від джерел Нілу і впадає в Західний океан”.

Особливий інтерес у Леонардо був до усьому, що можна побачити, що зв'язано з зором, тому у вивченні оптики він багато в чому обігнав своїх сучасників. Він знав, що зорові образи на роговиці ока проектуються в переверненому виді, і перевірив це за допомогою винайденої їм камеры-обскуры. Оптичні ілюзії його заворожували. Деяким з них він дав пояснення, придатні і сьогодні. На відстані яскраво освітлений предмет здається більше, ніж освітлений слабко: Леонардо зауважує, користаючись тими ж точно термінами, що і сучасний учитель фізики, що “кут падіння завжди дорівнює куту відображення”. Створюючи інструмент для виміру інтенсивності світла, Леонардо намалював фотометр, не менш практичний, чим той, котрий був запропонований американським ученим Бенджамином Румфордом три сторіччя спустя. Постійно досліджуючи тінь, Леонардо відкрив феномен місячної тіні і півтіні; йому був знаком такий предмет, як окуляри, і в старечому віці він, мабуть, сам їх виготовляв для себе; він пояснив, що різнобарвне сяйво оперення деяких чи птахів же плям олії на поверхні води порозумівається переломленням променів. Але у всіх цих випадках Леонардо готовий був продовжувати свої спостереження, -- якщо дозволити собі не занадто вдалий каламбур, -- не далі, ніж бачить око. Він не систематизував і не прагнув сформулювати всеосяжних принципів.

Можливо, сама цікава з нечисленних спроб Леонардо все-таки сформулювати основні принципи зв'язаний з дослідженнями в області механіки. Він надзвичайно близько підійшов до формулювання першого закону Ньютона -- закону інерції. Відповідно до цього закону, тіло перебуває в стані чи спокою рівномірного прямолінійного руху до тих нір, поки діючі на нього сили не змусять його змінити цей стан. Леонардо не зводить свою думку до однієї чи пропозиції параграфу, однак вона безсумнівно присутня в розкиданому виді в його замітках. В одному місці можна прочитати: “Ніщо не може рухатися саме собою, рух викликаний впливом чогось іншого. Цим іншим є сила”. Ще він написав, що “рух прагне до збереження, чи, скоріше, що рухаються тіла продовжують рухатися доти , поки в них продовжує діяти сила рушія (початкового імпульсу)”. Було б занадто сміливим затверджувати, що Леонардо передбачив Ньютонові закони механіки в яких-небудь інших аспектах, крім цього, але правда і те, що принцип інерції багато років називався принципом Леонардо

Згідно Леонардо, “механіка -- це рай для математичних наук, тому що з її допомогою можна вкусити плоди математики”. Якщо абстрагуватися від його вивчень польоту, то саме роботи з механіки, -- де він виступає як інженер, винахідник і (без усякого зневажливого змісту) “делальщик”, -- принесли йому славу вченого, що, безумовно, зберігається дотепер . Якого би слабкої іноді ні здавалася його методу і як би безглуздо ні виглядали його відволікання від грандіозних художніх робіт на користь конструювання, приміром , що самозакривається кришки вбиральні, усе-таки жоден механік на світі не зрівняється з ним широтою інтересів і винахідливістю. Деякі його винаходи виявилися марними із самого початку, інші були нездійсненні з технічних причин; про одне чи два можна сказати, що вони передбачили пізніші великі винаходи. Леонардо був скромний у своїх звичках майже до аскетизму. Він не любив довго спати: сон представлявся йому молодшим братом смерті. У той час ще не існувало надійних годин з будильником, і він придумав дотепне пристосування для пробудження, описавши його: струмінь води повільно тече з верхньої судини в нижній, і коли той переповняється, те своєю вагою надавлює важіль, що підкидає ноги сплячого людини нагору. Щоб збільшити силу важеля, Леонардо використовував те, що називається механічним реле, -- з його допомогою “сила подвоюється, -- писав він, -- різко підкидає нагору ноги сплячого, і той встає і йде по своїх справах”.

У випадках начебто цього велика людина перебуває, зважаючи на все, у грайливому настрої, чого не можна сказати про його досвіди з передавальними механізмами. Він створив безліч малюнків шківів і блоків у різних комбінаціях, прагнучи до того, щоб від кожного з них була отримана вигода. Його залучала можливість множення сили через використання приводу: на одному з його малюнків показано три зубчасті колеса, різних діаметрів, з'єднаних між собою за допомогою “ліхтаря”, чи конічного приводу, завдяки чому досягалося збільшення швидкості обертання. Система дуже схожа на різношвидкісний привід, довгий час використовуваний в автомобілях. Ясно, що в Леонардо і думок не було про автомобілебудування, однак у його малюнках ми знаходимо деякий ресорний “автомобіль”, що, будь він сконструйований, зміг би проїхати кілька десятків метрів по рівній дорозі.

Леонардо використовував привід дуже дотепно, що добре видно на його малюнку механічного вертіла для подворачивания м'яса над вогнем. Його думка полягала в тім, щоб з'єднати вертел з деякою подобою пропелера, який би обертався під дією потоків нагрітого повітря, що йдуть нагору, з печі. Ротор був прикріплений довгою мотузкою до ряду приводів, з яких зусилля передавалися на вертел за допомогою чи ременів, можливо, металевих спиць. Ніж сильніше розігрівалася пекти, тим швидше обертався вертел, що охороняло м'ясо від підгоряння, що було б неминуче, якби готуванням займався неуважний слуга. На іншому малюнку Леонардо з'являється ланцюгова передача: з'єднані ланки цінуй дуже нагадують ті, котрі використовуються в сучасному велосипеді. Очевидно, Леонардо був цілком удоволений винаходом подібного ланцюга, однак не знайшов для неї практичного застосування; уперше вона була використана у Франції в 1832 році. Прекрасно знаючи повсякденну роботу ремісничих майстерень, Леонардо винайшов механічну пилку, у якій лезо рухалося вертикально. ДО керованого педаллю токарському верстату він додав важке махове колесо -- можливо, перше у всій історії механіки, -- яке забезпечувало постійний і тривалий рух. Після ознайомлення із широко відомої в ті часи свердлильною машиною, що була постачена трьома свердлами, опущеними в трубку з водою, Леонардо зробив те, що не можна назвати винаходом, однак можна вважати істотним внеском здорового глузду в механіку. Звичайно три свердли, закріплених вертикально, свердлили предмет зверху вниз. Утворювалося багато стружок, що заважали роботі. Леонардо сконструював машину, що свердлила знизу нагору і була постачена спеціальним конічним щитом, що защится оператора від потоку стружок, що сиплються з отвору. Він також винайшов машину, що могла пробивати діри в заготівлях і чеканити монету, і іншу машину, за допомогою якої аркуші папера, завантажува звичайно вручну в друковані преси, завантажувалися туди автоматично. Він був майстром конструювання каналів, шлюзів і гребель; він також запропонував цілком практичний метод (хоча і казавшийся сучасникам невдалим) піднімання великих кам'яних будівель за допомогою домкрата, а у временя робіт з будівництва каналів намалював кілька землечерпалок, піднімальних кранів і інших механізмів, надзвичайно продуктивних для свого часу. Сучасному розуму експерименти Леонардо з пором можуть показатися дивними і марними, як і ті, що він проводив, вивчаючи циркуляцію крові. Він початків, мабуть, з конструювання (можливо, винаходу) калориметра для виміру обсягу пари, виробленого кипінням заданої кількості води. Ескіз такого приладу включає (дуже імовірно, що вперше в механіку) поршень, що рухається в циліндрі. Леонардо запропонував парову рушницю, що назвав архитронито. У ньому відбувався швидкий викид пари, забезпечений вмонтованим у стовбур клапаном. Пара могла посилати кулю на відстань 800 метрів. Це свідчить про те, що Леонардо розумів і оцінював значення пари як рушійної сили, однак немає жодного вказівки на те, що він уявляв собі парову машину. Можливо, його шукання в цій області послужили поштовхом для подальших експериментів. У 1956 році миланский інженер Ладислао Рети опублікував цікавий матеріал, у якому висунув ідею про те, що неопубліковані замітки Леонардо довгий час після його смерті мали ходіння у визначеному середовищі. Це схоже на правду. Рети простежив за спробами створення парової машини кількома людьми і знайшов багато збігів між їхніми ідеями й ідеями Леонардо.

Перелік винаходів Леонардо, його ідей і удосконалень можна продовжувати до нескінченності: легені лыжеподобные башмаки для ходіння по воді -- щось схоже з'явилося в Сполучених Штатах в останні роки; перетинчасті рукавички для плавання; обертовий витяжний ковпак для димоходів; обертові млини для виробництва тонких, уніфікованих аркушів металу; удосконалений насос з центрифугою; машини для виробництва металевих гвинтів; ідея переносних розбірних будинків; машини для виробництва мотузки; шліфувальні машини; експерименти з вовчком, рідинами, що падають тілами; масляна лампа з наповненою водою скляній сфері для посилення яскравості світла.

Обдивляючись думкою винаходу Леонардо, розуміючи, як високий рівень його знань, поневоле почуваєш себе враженим. Однак варто постійно пам'ятати і про його звичку запозичати ідеї Це не було плагіатом: він мав намір, як уже згадувалося, створити деяка подоба енциклопедії з ілюстраціями. Треба бути надто вузьколобим навіть при великих пізнаннях в області науки Відродження (якими володіють дуже деякі), щоб недооцінювати внесок Леонардо в чи науку, навпаки, переоцінювати цей внесок, до чого деякі, без сумніву, схильні. Сам же Леонардо був схильний скоріше до переоцінки: його пізнання були великі, про їх знали і їх поважали, але він хотів, щоб його цінували ще більше. Коли він захоплювався анатомією, то написав записку, у якій перелічував таланти, необхідні для занять цією наукою, і згадав стільки св праць по цій частині, скільки навряд чи міг у дійсності створити. “Що стосується цих талантів, незалежно від того, чи можуть немає вони бути знайдені в мені, то вердикт “так” чи “ні” повинний бути винесений на підставі ста двадцяти книг, що я склав. Їхнє писання стримувалося не чи скнарістю неуцтвом, а винятково недоліком часу. Прощайте!”

Термін “людин Відродження” викликає в пам'яті насамперед ім'я Леонардо да Вінчі: ніхто з його сучасників, навіть самих блискучих і багатосторонньо обдарованих, не міг з ним зрівнятися. Просте перерахування його внехудожественных інтересів здається неймовірним: анатомія, ботаніка, картографія, геологія, математика, аеронавтика, оптика, механіка, астрономія, гідравліка, акустика, цивільне будівництво, конструювання зброї, планування міст…

Так чому ж він не висунувся в число найбільших геніїв науки всіх часів? Відповідь такий: незважаючи на активність його творчої натури, вона був ученим винятково по покликанню. Він мав величезну цікавість вченого у відношенні таємниць природи, але тому, що він дізнавався, він не знаходив застосування. Скрупульозність його малюнків показує, що він виношував думку про утілення своїх ідей у життя -- але ніколи не йшов далі ідеї. Він завжди звертався до нового перш, ніж робив останній крок, що привів би до перетворення його проектів у конкретну річ. Усі його записи і малюнки залишалися в секреті, він нікому не дозволяв у них заглядати, вивчати їхній чи застосовувати на практиці. І в цьому основна причина його неуспіху як ученого: адже досягнення наукового розуму оцінюються практичними результатами, а схильний до отшельничеству Леонардо вступав тільки в ті відносини зі світом, що вважав необхідними, і найчастіше волів залишатися на самоті.

20 цікавих фактів про Леонардо да Вінчі

Леонардо народився в родині багатого нотаріуса і землевласника П'єро да Вінчі, його матір'ю була проста селянка Катерина. Він одержав непогану домашню освіту, однак йому не вистачало систематичних занять грецькою і латиною.

Він віртуозно грав на лірі. Коли в суді Мілана розглядалася справа Леонардо, він фігурував там саме як музикант, а не як художник чи винахідник.

Є підстави вважати, що Леонардо був гомосексуалістом. Коли художник вчився в майстерні Вероккіо, його обвинуватили в домаганні до хлопчика, що позував йому в його роботах. Суд виправдав його

За однією з теорій, Мона Ліза посміхається від усвідомлення таємниці для усіх своєї вагітності.

За іншою версією, Джоконду розважали музиканти і клоуни в той час, як вона позувала художнику.

Є ще одна теорія, відповідно до якої, “Мона Ліза” -- це автопортрет Леонардо.

Леонардо, як відомо, не залишив жодного автопортрету, який би міг йому бути однозначно приписаний. Учені засумнівалися в тім, що знаменитий автопортрет сангіной Леонардо (традиційно датується 1512-1515 роками), що зображує його в старості, є таким. Вважають, що, можливо, це всього лише етюд голови апостола для “Таємної вечері”. Сумніви в тім, що це автопортрет художника, висловлювалися з XІ століття, останнім їх висловив недавно один з найбільших фахівців по Леонардо, професор П'єтро Марані.

Вчені Амстердамського університету і фахівці зі США, вивчивши загадкову посмішку Джоконды за допомогою нової комп'ютерної програми, розгадали її склад: за їхніми даними, вона містить 83% щастя, 9% зневаги, 6% страху і 2% злості.

Білл Гейтс за 30 млн доларів у 1994 році придбав Codex Leіcester -- збірник робіт Леонардо да Вінчі. З 2003 року воно демонструється в Музеї Мистецтв Сіетла.

Леонардо любив воду: він розробив інструкції з підвідних занурень, винайшов і описав прилад для підвідного занурення, дихальний апарат для підвідного плавання. Усі винаходи Леонардо лягли в основу сучасного підвідного спорядження.

Леонардо першим пояснив, чому небо синє. У книзі “Про живопис” він писав: “Синява неба відбувається завдяки шару освітлених часток повітря, що розташований між Землею і чорністю, що нагорі знаходиться”.

Спостереження місяця у фазі зростаючого півмісяця привели Леонардо до одного з важливих наукових відкриттів -- дослідник встановив, що сонячне світло відбивається від Землі і повертається до місяця у вигляді вторинного підсвічування.

Леонардо був амбідекстром -- в однаковому ступені добре володів правою і лівою руками. Він страждав дислексією (порушенням здатності читати) -- цю недугу, так званою, “словесною сліпотою”, пов'язують зі зниженою активністю мозку у визначеній зоні лівої півкулі. Як відомо, Леонардо писав дзеркальним способом.

Недавно Лувр витратив 5,5 млн доларів, щоб перевезти знаменитий шедевр художника “Джоконду” із загального в спеціально обладнаний для неї зал. Для “Джоконди” відвели дві третини Державного залу, що займає загальну площу 840 квадратних метрів. Величезне приміщення перебудували під галерею, на далекій стіні якої тепер висить знаменитий витвір Леонардо. Перебудова, що здійснювалась за проектом перуанського архітектора Лорензо Пікераса, тривала біля чотирьох років.

Рішення переселити “Мону Лізу” в окремий зал було прийнято адміністрацією Лувра в зв'язку з тим, що на колишнім місці, в оточенні інших картин італійських живописців, цей шедевр губився, а публіці доводилося стояти в черзі, щоб побачити знамениту картину.

У серпні 2003 року полотно великого Леонардо да Вінчі вартістю 50 млн доларів “Мадонна з веретеном” було викрадено з замку Друмланриг у Шотландії. Шедевр зник з будинку одного із самих багатих землевласників Шотландії, герцога Бакклью. ФБР у листопаду минулого року обнародувало список 10 найгучніших злочинів у сфері мистецтва, у числі яких було і це пограбування.

Леонардо залишив проекти підвідного човна, повітряного гвинта, танка, ткацького верстата, шарикопідшипника і літаючих машин.

У грудні 2000 року британський парашутист Адріан Ніколас у Південній Африці спустився з висоти 3 тис. метрів з повітряної кулі на парашуті, зробленому за ескізом Леонардо да Вінчі. Про цей факт пише сайт Dіscover.

Леонардо першим з живописців став розчленовувати трупи, щоб зрозуміти розташування і будівлю м'язів.

Великий аматор ігор зі словами, Леонардо залишив у Codex Arundel довгий список синонімів для позначення чоловічого пенісу.

Займаючись будівництвом каналів, Леонардо Да Вінчі зробив спостереження, що потім ввійшло в геологію під його ім'ям як теоретичний принцип розпізнавання часу утворення земних шарів. Він прийшов до висновку, що Земля набагато старша, ніж вважалося по Біблії.

Цитати Леонардо да Вінчі

леонардо да вінчі творчість винахід

Поганий той учень, який не перевершує учителя.

Я віддаю перевагу смерті перед втомою. Я ніколи не втомлююсь служити іншим.

Існує три типи людей: ті, хто бачить; ті, хто бачить, коли їм показують; і ті, хто не бачить.

Де помирає надія, там виникає порожнеча.

Залізо ржавіє, не знаходячи собі застосування, вода, яка стоїть -- гниє, або на холоді замерзає, а розум людини, не знаходячи собі застосування -- чахне.

Використана література

10 великих ідей Леонардо да Вінчі

Leonardo da Vinci

Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. Марії ЗУБРИЦЬКОЇ. - Львів: Літопис, 1996. - С. 40-54, 83-90.

Греченко, Чорний “Історія світової і української культури” - К., 2000р.

Детальна біографія Леонардо да Вінчі українською

Історія світової культури: Навч. посібник. / Заг. ред. Л. ЛЕВЧУК. - К.: Либідь, 1994. - С.283-316.

Норман ДЕЙВІС. Європа: Історія. - К.: Основи, 2000. - С. 698-924.

Про Леонардо да Вінчі в російській Wiki

Що приховує полотно “Поклоніння волхвів” Леонардо да Вінчі?

Размещено на Allbest.ru