Роль культури в життєдіяльності суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Поняття "культура"

2. Основні елементи, структура та функції культури

3. Роль культури в життєдіяльності особи та суспільства

4. Вплив культури на суспільне життя

Висновки

Використана література

Вступ

З'ясовуючи суть поняття культури, її соціальних цінностей необхідно мати на увазі, що сучасна науково-технічна культура є своєрідним набором різних культурних мікрокосмів, котрі необхідно синтезувати в єдине ціле.

Необхідно також врахувати ряд факторів сучасного світу: прискорення розвитку техніки, транспорту і зв'язку, загроза руйнування навколишнього середовища і вичерпання природних ресурсів, зростаючої взаємозалежності та взаємозв'язок усіх країн тощо. Всі ці фактори призводять до того, що власне культурне співробітництво перетворюється на фундаментальну необхідність виживання людства. На думку генерального директора ЮНЕСКО Ф. Сарагоси. "встановлення справжнього культурного плюралізму - єдиний шлях, що дозволяє протистояти зростаючій одноманітності, котра несе в собі експансію технічної цивілізації". Цей шлях повинен розглядатися як фактор світової рівноваги і творчості. Міжнародне співробітництво, що забезпечує зближення людей та ідей, розширення взаєморозуміння та солідарності, паралельно сприяє зміцненню культурного аспекту розвитку, що є метою будь-якого розвитку. Без культури не може бути дійсної свободи. Як суспільне явище культура виконує численні функції. Вона містить у собі пізнавальну діяльність людини, виконує інформативну функцію, являючись засобом передачі соціального досвіду й освоєння культури інших народів.

Нижче я розгляну найголовніші соціальні функції, які покликана виконувати культура та наведу основні характерні риси сучасної культури, яка є одною з найскладніших для розуміння в історії світової культури. Культура забезпечує адаптацію суспільства до змін і взаємодії з іншими цивілізаціями. Культура протистоїть руйнівним тенденціям, оскільки містить механізми селекції цінностей, у результаті чого одні феномени цивілізації, що мають обмежене історичне значення, ідуть у небуття, інші включаються в скарбницю загальнолюдського надбання.

1. Поняття "культура"

Поняття "культура" складне і багатогранне. Чимало філософів та інших дослідників давніх і новітніх часів цікавились цим питанням. Саме слово "культура" латинського походження і означає "обробіток", "догляд".

Вперше це поняття вжив видатний римський мислитель, оратор і державний діяч Цицерон (106--43рр. до н.е.). У культурі він вбачав, з одного боку, діяльність по перетворенню природи на благо людини, а з іншого, -- засіб удосконалення духовних сил людини, її розуму.

Пізніше слово "культура" все частіше починає вживатися як синонім освіченості, вихованості людини, і в цьому розумінні воно увійшло по суті у всі європейські мови. У середні віки поняття "культура" асоціюється з міським укладом життя, а пізніше, в епоху Відродження, з досконалістю людини. Нарешті, у XVII ст. слово "культура" набуває самостійного наукового значення.

Німецький філософ XVII ст. Й.Рейдер відстоював ідею історичного прогресу людства, пов'язуючи його з розвитком культур. Він підкреслював, що творення і засвоєння набутої людством культури є необхідною умовою становлення людини, її "другим народженням".

Український філософ Г. Сковорода вперше поставив питання про культуру як окремий, незалежний від природи, символічний світ, у якому вищі цінності людського буття, все святе і божественне, розкриваються і побутують у символічній формі.

Сьогодні не існує загальноприйнятого визначення культури. У світовій літературі можна знайти більш як 500 визначень поняття "культура".

Говорячи про походження, або іншими словами про генезис культури, варто сказати, що в суспільстві традиційно розрізняють два основні напрямки культури -- матеріальний і духовний, -- відповідно до двох головних сфер людської діяльності -- матеріальної і духовної. Матеріальна культура охоплює всю сферу виробничої діяльності людства та її результати: як знаряддя праці, житло, предмети повсякденного побуту, одяг, будівельні споруди, засоби зв'язку, пам'ятники і монументи тощо. Духовна культура стосується області свідомості, пізнання, моралі, виховання, освіти, науки, мистецтва, літератури та інших сторін духовної діяльності людини. Сюди також належать релігія і міфологія, світоглядні, політичні, моральні та інші уявлення людей. Між матеріальною і духовною культурою існує тісна органічна єдність.

Будь-яка абсолютизація чи недооцінка матеріальної або духовної сторони культури надзвичайно збіднює її як багатогранне і цілісне явище.

В соціології культуру в широкому розумінні цього слова визначають як специфічну сукупність засобів, способів, форм і орієнтирів взаємодії людей з середовищем існування. У вузькому розумінні - система колективно відмінних цінностей і норм поведінки властивих окремій групі людей. Культура формується як важливий механізм людської взаємодії, що допомагає людям жити в своєму середовищі.

Культура розглядається в соціології як складне динамічне виникнення, що має соціальну природу і виражається у соціальних відносинах. Об'єктом соціального дослідження є конкретний розподіл існуючих в даному суспільстві форм і способів засвоєння, створення і передачі об'єктів культури, стійкі та змінні процеси в культурному житті. В цьому контексті соціологія вивчає динаміку розвитку культури, яка дозволяє визначити рівень розвитку культури співсуспільств і говорити про їх культурний прогрес чи регрес.

Кожне конкретне співсуспільство (цивілізація, держава, народність і т.д.) створює свою власну гігантську суперкультуру, яка супроводжує індивіда протягом усього життя та передається з покоління в покоління. В результаті в історичному процесі виникає багато культур. Перед соціологами постає проблема чи існують культурні універсалії. Американський соціолог та етнограф Дж.Мердок виділив більше 60 культурних унівресалій, характерних для всіх суспільств: мова, релігія, символи, сексуальні ліміти, спорт, натільні прикраси і т.д. Ці універсалії існують тому, що вони задовольняють важливі біологічні, психологічні та соціальні потреби.

Важливою проблемою соціології є оцінка людьми іншої культури. Часто люди оцінюють інші культури через призму своєї власної. Така позиція називається етноцентризмом. Суттєвим проявом етноцентризму є різні види місіонерської діяльності, починаючи від намагань нав'язати свої вірування, свою релігію підкоренним народам в період колонізації і закінчуючи сучасним намаганням нав'язати “американський тип життя” в Європі.

Етноцентризму протистоїть культурний релятивізм, що наголошує на абсолютному самобутті будь-якої культури. У відповідності до цієї установки будь-яка культура може бути зрозумілою лише в її власному контексті і лише тоді, коли вона розглядається в її цілісності. Звичайно це правильно що жодна цінність, жоден звичай не може бути зрозумілий якщо його розглядати відірваним від цілого. Але ж не треба забувати про світову культуру. Всі культури так або інакше пов'язані між собою.

2. Основні елементи, структура та функції культури

Специфіка культурних знань полягає, в першу чергу, в тому, що їх структура представляє собою цілий макросвіт. Культурні знання охоплюють освіту, науку, мистецтво, літературу, міфологію, мораль, політику, право, релігію. При цьому всі їх елементи взаємодіють між собою, утворюючи єдину систему такого складного явища, як культура.

Також визначається певна типологія культурних знань відповідно до її носіїв. Залежно від цього необхідно виділити світову і національну культури. Світова культура -- це синтез кращих досягнень усіх національних культур різних народів, що населяють нашу планету.

Знання національної культури уособлюють надбання культур різних соціальних верств і прошарків населення кожного окремого суспільства. Своєрідність національної культури, її неповторність і оригінальність виявляються як у духовній (мова, література, музика, живопис, релігія), так і в матеріальній (традиції виробництва, праці, ведення господарства) сферах життя і діяльності народу. Так, зокрема, виділяють національні культури -- українську, російську, французьку та ін.

Кожен народ, створюючи власну національну культуру, тим самим робить внесок у світову культуру, здійснюючи за її допомогою зв'язок з навколишньою природою та іншими народами. В результаті такого спілкування відбувається взаємне культурне збагачення. І як наслідок -- різні культури розвиваються, ускладнюються, стають набагато різноманітнішими.

Знання світової культури -- феномен глобальний. Національна культура є частково і джерелом світової культури, одночасно витікаючи з неї. Без глобальної культури не може бути регіональної, самобутньої національної і навпаки. Світовій культурі властивий інтегрувальний процес. Національні ж мають диференційований характер.

У відповідності з носіями виділяють також культуру соціальних суб'єктів (міську, сільську, професійну, молодіжну).

Упродовж розвитку людства виокремились певні культурні епохи: антична культура, культура середньовічна, культура доби Відродження; окремі форми культури: політична, соціальна, правова, економічна, екологічна, фізична, моральна і т.д.

Культура є вільна діяльність, що припускає втілення, реалізацію соціальних норм, що приписуються цивілізацією. Вона складає ціннісне надбання суспільства, сукупність матеріальних і духовних благ.

Як один з елементів цивілізації культура відповідає їй, але як елемент, здатний до самостійного розвитку, вона може вступати в протиріччя з цивілізацією. Наявність названого протиріччя - джерело розвитку і культури, і цивілізації. Тотожність між ними теоретично можливо лише як повне придушення цивілізацією культури. Це означало б ствердження панування техніко-механічних, бездуховних форм життєдіяльності, придушення творчої ініціативи особистості. Жорстка регламентація поведінки людини у всіх сферах її життя перетворює суспільство в царство застою. Воно втрачає спроможність адаптуватися до мінливих умов. Тому смерть культури неминуче веде до загибелі всього соціуму. Це неодноразово бувало в історії цивілізацій, що лишили після своєї загибелі руїни культури, що ніколи процвітала.

Культурні знання потрібно культивувати, бо вона для кожного народу є джерелом стійкості і добра, фактором національної гідності, водночас втілюючи історичний досвід самого народу, його творчий потенціал, служить підґрунтям для духовного розвитку наступних поколінь. Прогрес суспільства поєднується і супроводжується також культурним прогресом.

У зв'язку з структурною складністю культури її соціальні функції численні і системно взаємопов'язані. Провідними серед них є функції комунікації, трансляції і трансмутації. Інші завдання культури підпорядковані цим функціям або доповнюють і конкретизують їх.

Однією з найважливіших функцій культурних знань є передача соціального досвіду. Тому її називають інформаційною. Культура виступає єдиним механізмом передачі соціального досвіду від покоління до покоління, від епохи до епохи, від однієї країни до іншої. Адже, крім культури, суспільство не має інакших способів передачі досвіду, нагромадженого попередниками. Саме через це культуру не випадково вважають соціальною пам'яттю людства, а розрив культурних зв'язки між поколіннями призводить до її втрати (феномен "манкуртизму") з усіма негативними наслідками.

Комунікативна функція культури. Суть цієї функції полягає в тому, що поруч з біологічними формами спілкування, а потім замість них або перебудовуючи їх, люди створюють все нові й нові способи обміну даними, думками, почуттями. Передача культурної інформації не забезпечується автоматично, на відміну, скажімо, від генетичної організації в природі. Спілкування як процес повинно постійно підтримуватися творчими зусиллями його учасників по оформленню змісту власної свідомості та розумінню інших людей. Найвеличніший продукт культури, який забезпечує комунікацію, - Слово. Мова, усна і письмова, є древній і вічно молодий працюючий винахід культури. І нехай поет сказав колись, що “думка проречена є неправдою”, потенціал словесно-знакового способу спілкування людство ще не вичерпало. Значною мірою воно підпорядкувало собі і перетворило наочно-образну комунікацію (показ, передачу образів та почуттів через навіювання, співпереживання і т.ін.).

Іншою провідною функцією культурних знань є пізнавальна. Вона тісно пов'язана з першою і випливає з неї. Культура, яка концентрує в собі кращий соціальний досвід багатьох людських поколінь, набуває здатності створювати сприятливі умови для його пізнання і засвоєння.

Можна стверджувати, що суспільство інтелектуальне настільки, наскільки воно використовує багатющі знання, які містяться в культурному генофонді людства. Всі типи суспільств суттєво різняться між собою саме за цією ознакою. Одні з них демонструють надзвичайну здатність через культуру увібрати все краще, нагромаджене людьми, і поставити собі на службу. Такі суспільства (наприклад, в Японії) демонструють величезний динамізм у багатьох галузях науки, техніки, виробництва. Інші -- не здатні використати пізнавальної функції культури і все ще "винаходять велосипед", залишаючись на досить низькому щаблі розвитку.

Регулятивна функція культури пов'язана, перш за все, з визначенням (регуляцією) різних сторін, видів суспільної і особистої діяльності людей. У праці, побуті, міжособистісних відносинах культура так або ж так впливає на поведінку людей та їхні вчинки, на вибір тих чи інших матеріальних і духовних цінностей. Регулятивна функція культури спирається на такі нормативні системи, як мораль і право.

Ціннісна функція відображає важливий якісний стан культурних знань людини, суспільства. Саме система цінностей формує у людини певні ціннісні потреби і орієнтацію. За характером і якістю цих потреб і духовних орієнтирів особи роблять висновки про рівень її культури. Моральні й інтелектуальні потреби і запити виступають основним критерієм відповідної оцінки серед людей.

Отже, як бачимо, генезис культури досить складний і пов'язаний з історичним розвитком суспільства. Одночасно, є досить специфічними і культурні знання, які торкаються багатьох напрямків розвитку суспільства. Однак без культурних знань не можна говорити про цивілізовану людину, суспільство, не мислимий прогрес майбутнього людства.

3. Роль культури в життєдіяльності особи та суспільства

Складні процеси, що відбуваються сьогодні в нашій державі, зумовлені суперечностями соціального, економічного та політичного становлення, висувають важливе завдання для культурного життя - формування культурної особистості ХХІ століття.

Культура (від лат. cultura - оброблення, виховання, освіта, розвиток) - історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил та здібностей людини, що виражені у формах та типах організації життя та діяльності людей, їх взаємовідношеннях, а також у створюваних ними матеріальних та духовних цінностях. Слід наголосити, що ядром культури є загальнолюдські цінності, а також способи їх відтворення та досягнення, що історично склалися. Але будучи загальновідомим явищем, культура сприймається, засвоюється кожною людиною індивідуально, зумовлюючи її становлення як особистості.

У науці існує досить велика кількість визначень культури, що характеризують різні аспекти життєдіяльності людини, і всі вони мають право на існування. Б. Гершунський визначає культуру як вищий прояв людської освіченості та професіональної компетентності, тому що саме на рівні культури може в найбільш повній мірі відобразитися людська індивідуальність. Н. Крилова зосереджує свою увагу на тому, що у свідомості культура постає як надособистісний феномен, тому не випадково випадає характеристика людини як носія культури та головної діючої особи. Хоча існує внутрішнє протиріччя: соціум є результат взаємовідносин людини, але самі ці стосунки пояснюються як залежна змінна та як результат розвитку соціуму

Процес засвоєння культури особистістю продовжується протягом усього життя. Якщо враховувати, що кожна особистість індивідуальна та неповторна у власному культурному розвитку, то загальнокультурна компетентність є тією культурологічною основою, що об'єднує всі прояви людського в людині незалежно від національного та соціального становища. Важливим фактором соціального життя людини є взаємодія освіти та культури, що є необхідним загальним фоном та в той же час змістом освіти. На практиці, на жаль, під час навчальновиховного процесу не в повній мірі забезпечується дія культурних механізмів, форм та змісту освітнього процесу, хоча поєднання культури та освіти є загальновідомим. Сучасний освітньокультурний процес вимагає розкриття взаємозв'язку понять «культура» та «саморозвиток», урахування в процесі інкультурації молоді культурного простору сучасності, рушійної сили культури в процесі саморозвитку.

Подолання духовної кризи, соціальної апатії, відчуження молоді можливо через усвідомлення культурної спадщини, залучення до культурних цінностей, урахування умов життєдіяльності та субкультури студентів, їх вміння орієнтуватися в новій соціокультурній ситуації шляхом саморозвитку та самовдосконалення.

Категорія «саморозвиток» на даний момент є одним з ключових понять у філософії, соціології, психології та у такій галузі знання, як синергетика. Аналіз досліджень М. Бахтіна, М. Бубера, Г. Гегеля, К. Роджерса, П. Щедровицького, В. Франкла дозволяє виокремити ряд суттєвих ознак цього феномену. Саморозвиток - внутрішній процес, визначений спосіб реагування людини на вплив середовища, усвідомлене вдосконалення себе самою людиною.

Процес засвоєння культурних цінностей проходить через знайомство з різноманітними текстами, звичаями, нормами поведінки. При взаємодії з усім цим особистість, проходячи шлях формування члена даного суспільства, приймає цінності, які зафіксовані в культурі. Культура - різнопланове явище, тому це дає молоді право вибору в процесі інкультурації. Але якби справа обмежувалась лише цим, то розвиток суспільства став би неможливим. Зауважимо, що кожна особистість по-своєму неповторна і сприйняття світу проходить індивідуально, як і засвоєння культури. Творча особистість, сягнувши певного етапу розвитку, маючи певний багаж знань, бажає йти далі. Намір пізнавати приводить до детального перегляду існуючих у культурі уявлень, а часом і цінностей взагалі. Виникає протиріччя: приймати чи не приймати дані цінності; належати до даних традицій, але не бути ними зв'язаним; знаходитися в даній культурі і дивитися на неї з боку. Такі протиріччя спонукають до самовизначення, до самостійного створення самого себе, що і є саморозвитком особистості. Звідси випливає рушійна роль культури в процесі саморозвитку особистості.

Відповідно до природи людини та культури суспільства створюється індивідуальна культура, обумовлена обома показниками. Горизонт розвитку культури особистості визначається культурою суспільства на даному історичному етапі. При наявності творчої активності особистість може підійти до горизонту дуже близько, внаслідок чого індивідуальна культура може перетворювати культуру суспільства. Особистість, яка свідомо самовизначається в культурі, є активним членом суспільства, його рушійною силою.

культура етноцентризм релятивізм суспільство

4. Вплив культури на суспільне життя

Для розуміння місця і ролі культури в житті суспільства велике значення має уяснення взаємодії культури з різними сферами життя суспільства і, перш за все, взаємодія культури і економіки. В розумінні цього взаємовідношення виділяються дві протилежні позиції. Першу позицію найбілш яскраво представляє марксизм. З точки зору марксизму головну роль в житті суспільства грає матеріальне виробництво. “Люди перш ніж займатися наукою, політикою, філософією, релігією повинні виробляти матеріальні блага”(їсти, пити, одягатися, мати житло). Культура виростає з економічної діяльності людини, обслуговує цю діяльність. Проте марксизм підкреслює наявність оберненного зв'язку.

Протилежну позицію займають Е.Дюркгейм і М. Вебер. Вони вважають, що саме культура грає вирішальну роль в житті суспільства, забезпечує його цілісність і розвиток, впливає на всі сфери суспільного життя і, перш за все, на економіку. В своїй роботі “Протестантська етика і дух капіталізму” німецький соціолог М.Вебер намагався довести, що визначена субкультура створила такі мотивації поведінки, які стимулювали представників цієї субкультури до посиленої поведінки своїх справ на ринкових капіталістичних началах і сприяли формуванню капіталістичних виробничих відносин.

Отже, культура грає важливу роль в житті суспільства, яка полягає в тому, що культура виступає засобом акумуляції, зберігання і передачі людського досвіду.

Культура охоплює всі сфери людської діяльності, зв'язує воєдино економічну, соціальну, політичну і духовні підсистеми суспільства. Але координати культурного процесу визначаються цивілізацією, її нормами.

Культура міцно укорінена в цивілізації, вона її плоть від плоті. Зв'язок і взаємозалежність культури і цивілізації настільки великі, що багато філософів і вчені ототожнюють ці поняття. І це не випадково: при нормальному стані суспільства вони практично нерозрізнених. Цивілізація і культура єдині: не існує цивілізації без своєї культури, не існує і культури без цивілізації. І культура, і цивілізація мають нормативну природу. Розходження між ними складається в тому, що цивілізація створює передумови культурного процесу, регламентує його. У свою чергу, культура створює умови розвитку цивілізації, являючись творчістю нового. Але культура не тотожна цивілізації, як цивілізація не тотожна культурі.

Культура, як спосіб організації суспільного, групового та індивідуального життя, припускає можливість найрізноманітніших вирішень людських проблем, пристосування до умов соціального часу і простору. Які ж функції повинна виконувати культура, щоб забезпечити, з одного боку, стабільність суспільного буття людей, а з іншого - нові підходи до мінливого світу?

Як суспільне явище культура виконує численні функції. Вона містить у собі пізнавальну діяльність людини, виконує інформативну функцію, являючись засобом передачі соціального досвіду й освоєння культури інших народів.

Розвиток культури з необхідністю обумовлений її комунікацією з іншими культурами. Культура виконує також нормативну функцію: вона реалізує норми, сформовані в конкретній цивілізації, а також створює власні норми і цінності, розповсюджуючи їхній вплив на всі сфери життя і діяльності людини. У соціокультурному процесі суттєве значення мають цінності державного життя: ідеократична, теократична або політична держава спираються на істотно різноманітні культурні орієнтири. Держава забезпечує домінування тих норм, що зміцнюють її основи і витісняють усе, що несе їй потенційну загрозу. У свою чергу, і культура здійснює відбір, селекцію суспільного досвіду, закріплення його в знакових системах.

Найважливіша соціальна функція культури - людинотворча: індивід стає особистістю в процесі оволодіння культурою. Оскільки культура - нормативно регульована діяльність, вона постає як сфера виробництва цінностей. Явища культури керують соціальними змінами, направляючи їх до реалізації соціально значимих цілей.

Цінності культури виконують функцію соціальної орієнтації і регулювання в даному конкретному суспільстві. Культура обслуговує систему соціальних відносин, опосередковує і підготовлює зміни, що тут відбуваються, і зрушення, створюючи специфічні механізми, що забезпечують регуляцію поведінки людини. Це може бути пряме, безпосереднє регулювання (право, мораль, табу). Це може бути і непряме регулювання, здійснюване за допомогою розпорядження до здійснення деяких дій, що символізують ті або інші цінності і вимоги суспільства. Так, етикет замінює пряму інформацію про ставлення людини до іншої людини нейтральними формами ввічливості, що приховують їхнє правдивий зміст.

Культура створює розгалужену систему символів, що свідчать про місце людини в суспільстві (одяг, побут, прикраси), а його релігійної приналежності або прихильності до політичних поглядів і організацій. Найчастіше безпосередня приналежність до названих груп або цінностей замінюється символікою: індивід не шукає в релігійному ритуалі духовної розради, але демонструє свою релігійність; він не прагне до досягнення конкретних політичних цілей, але заявляє про свої наміри і т.д. Проте і ритуальна практика, і пряме виконання суспільних вимог забезпечують цілісність етносу, його соціального, економічного, політичного і культурного життя. Необхідно відмітити, що культура не зводиться до цінностей як готових результатів. Вона вбирає в себе ступінь розвитку самої людини. Без людини немає культури. Культура невід'ємна від всієї життєдіяльності людини. Людина є носієм і творцем культури, вона є перш за все культурно-історична істота. Її людські якості є результат засвоєння ним мови, ціннісних орієнтацій суспільства, а також досвіду та навичок до праці, традицій, звичаїв, духовних і матеріальних цінностей, що залишились від попередніх поколінь і ті, що створює він сам.

Висновки

У висновку до роботи відзначимо, що як суспільне явище культура виконує численні функції. Вона містить у собі пізнавальну діяльність людини, виконує інформативну функцію, являючись засобом передачі соціального досвіду й освоєння культури інших народів.

Розвиток культури з необхідністю обумовлений її комунікацією з іншими культурами. Культура виконує також нормативну функцію: вона реалізує норми, сформовані в конкретній цивілізації, а також створює власні норми і цінності, розповсюджуючи їхній вплив на всі сфери життя і діяльності людини. У соціокультурному процесі суттєве значення мають цінності державного життя: ідеократична, теократична або політична держава спираються на істотно різноманітні культурні орієнтири. Держава забезпечує домінування тих норм, що зміцнюють її основи і витісняють усе, що несе їй потенційну загрозу. У свою чергу, і культура здійснює відбір, селекцію суспільного досвіду, закріплення його в знакових системах. Найважливіша соціальна функція культури - людинотворча: індивід стає особистістю в процесі оволодіння культурою. Оскільки культура - нормативно регульована діяльність, вона проявляється як сфера виробництва цінностей. Явища культури керують соціальними змінами, направляючи їх до реалізації соціально значимих цілей.

Основні функції культури - адаптаційна і негентропійна. Як галузь творчого пошуку вона знаходить нові можливості відповіді на «виклик» історії і природи, для рішення назрілих у суспільстві проблем. Культура забезпечує адаптацію суспільства до змін і взаємодії з іншими цивілізаціями. Культура протистоїть руйнівним тенденціям, оскільки містить механізми селекції цінностей, у результаті чого одні феномени цивілізації, що мають обмежене історичне значення, ідуть у небуття, інші включаються в скарбницю загальнолюдського надбання. На відміну від цивілізації, що вміщає в себе як утворювальні, так і руйнівні явища, культура гуманістична, позитивна, вона носій творчого начала людської діяльності.

Використана література

Культурология, под ред. Г.В. Драча. - Ростов-на-Дону: Феникс, 2006.

Руднев В.П., Словарь культуры ХХ века: ключевые понятия и тексты. - М.: Аграф, 2007.

Лекції з історії світової та вітчизняної культури. - Львів, 2004.

Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. Випуск V. - Львів, 2006.

Размещено на Allbest.ru