Місце та роль творчості українських січових стрільців у розвитку національної культури України першої половини ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет культури і мистецтв

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

26.00.01 - теорія та історія культури

МІСЦЕ ТА РОЛЬ ТВОРЧОСТІ УКРАЇНСЬКИХ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ У РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ

Башняк Леся Іванівна

УДК 930.85(477) “1914/1939”

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському національному університеті культури і мистецтв, Міністерство культури і туризму України, м.Київ

Науковий керівник: кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Українського етнологічного центру Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАНУ, професор кафедри музичного мистецтва КНУКіМ Поріцька Ольга Анатоліївна.

Офіційні опоненти:

доктор мистецтвознавства, професор Львівської державної музичної академії ім. М. Лисенка Кияновська Любов Олександрівна;

кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри історії української музики, Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського Таранченко Олена Георгіївна.

Захист відбудеться 1 липня 2010 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої ради Д 26.807.02 у Київському національному університеті культури і мистецтв (01601, м. Київ, вул. Щорса, 36, ауд.209).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного університету культури і мистецтв (01601, м. Київ, вул. Щорса, 36).

Автореферат розісланий «01» червня 2010 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л. Г. Петрова

Загальна характеристика роботи

Важливим завданням національної культурології є глибоке дослідження та об'єктивне висвітлення усіх складових національно-культурних процесів в Україні, оскільки в епоху довголітньої бездержавності вони замовчувалися або брутально фальсифікувалися пануючою владою, особливо це стосується доби визвольних змагань першої половини ХХ ст. Поміж тим, саме цей історичний відрізок став для українського народу періодом глобальних катастроф і глибин-них суспільно-політичних трансформацій, зокрема, започаткованих Першою світовою війною 1914-1918 рр. У результаті українські землі, ледве визволившись від соціального і національного гноблення в Російській і Австро-Угорській імперіях та здобувши незалежність, були розшматовані більшовицькою Росією, Польщею, Румунією, Чехословаччиною, що суттєво гальмувало національний розвиток народу.

Поряд із визвольним рухом, який у різних формах і ступенях активності ніколи не вщухав в Україні, консолідуючою силою нації залишалася українська культура. Література, музична творчість, образотворче мистецтво, театр були для українців в умовах бездержавності етнозберігаючим чинником, що не дав загинути нації.

Непересічне значення для розвитку української культури мало бурхливе піднесення на якісно новий рівень національно-суспільного життя Галичини, до чого спричинилася революція в Європі 1848 р. Вона зумовила утворення й активну діяльність політичних і громадських об'єднань, які формували національну ідеологію, напрямки розвитку української культури і мистецтва. Зокрема, вагомий внесок у збереження і примноження духовної спадщини народу, його традицій і ментальності, розвиток національної культури в першій половині ХХ ст. зробила творчість галицького стрілецтва, яка зародилася у масових громадських товариствах Галичини - “Сокіл”, “Січ” та “Січові стрільці” й відображала прагнення українців до боротьби за незалежну і соборну Україну.

Осередком стрілецької творчості став сформований у Львові в серпні 1914 р. Легіон Українських січових стрільців, у якому зосередився інтелектуальний потенціал Галичини та було створено спеціальний орган - Пресову Кватиру під керівництвом старшин Миколи Угрина-Безгрішного, Никифора Гірняка, Антіна Лотоцького та Юліана Буцманюка. Навколо них згуртувалися амбітні літературно-мистецькі сили, талановиті письменники і журналісти - Теофіль Мелень, Осип Назарук, Андрій Баб'як (Мирослав Ірчан), Дмитро Вітовський, Володимир Старосольський, Мирон Заклинський, Юрій Шкрумеляк, художники - Осип Курилас, Лев Ґец, Осип Сорохтей, Іван Іванець, Левко Лепкий, композитори-пісенники Михайло Гайворонський і Роман Купчинський та інші.

“Творцями нової української духовності” називав галицьке стрілецтво відомий історик Степан Ріпецький: “Поруч зі збройним чином Українських січових стрільців, разом з їх воєнними трудами та бойовими подвигами, - писав він, - супроводила їх нерозлучно від самого початку їхня багата та широка духова творчість, глибока національно-політична визвольна думка та мистецтво у всіх його виявах і формах”. В умовах війни вони виявляли глибокі імпульси, які стали джерелом стрілецької творчості. Отже, у визвольній стратегії українського стрілецтва важливим чинником була ідейно-культурна складова, яка охоплювала всі головні її напрямки: літературу, образотворче і музичне мистецтво, театр. Творча спадщина січового стрілецтва, талановитих митців - письменників, художників, композиторів, діячів театру - потужним пластом увійшла в українську національну культуру. Стрілецтво стало творцем та носієм багатьох новаторських ідей та культурних цінностей для всього пробудженого до національного життя суспільства. Відтак стрілецька творчість, як одна з найважливіших складових ідейно-духовного життя військових формувань доби визвольних змагань 1914-1923 рр., сприяла, насамперед, піднесенню морально-бойового духу українського вояцтва в напруженій тривалій боротьбі за незалежну і соборну Україну. Водночас вона здійснила великий прорив у національному житті українського народу, зокрема в галузі культури: письменства, образотворчого мистецтва, музики і театру, який став основою його подальшого розвитку. Однак, за радянських часів творчі здобутки галицького стрілецтва всіляко замовчувалися. Були викреслені з історії вітчизняної культури імена, духовна і творча спадщина талановитих високопрофесійних письменників, композиторів, художників, нерідко їхні праці нищилися. Чимало представників стрілецької творчості, зокрема Андрій Баб'як (М. Ірчан), Лесь Курбас, Яків Струхманчук, Володимир Старосольський та ін., загинули в роки сталінських репресій у СРСР.

Вказані обставини й зумовили актуальність проблеми. Дослідження стрілецької творчості як вагомої складової загального стану і особливого історичного досвіду в процесі розвитку національної культури в ХХ ст. є важливим, оскільки це явище не було локальним, не обмежувалося рамками західного регіону, а мало загальноукраїнське значення. Його здобутки є важливою віхою історії вітчизняної культури і повинні стати надбанням усього українського суспільства.

Висвітлення й аналіз стрілецької творчості та її оцінку неможливо здійснити лише оглядом творчих здобутків письменників, журналістів, художників, композиторів та діячів театру внаслідок чималих втрат у добу війн та бездержавності. Тому важливо дослідити її місце і роль у розвитку національної культури в першій половині ХХ ст., а також простежити її вплив, зокрема на літературу, образотворче мистецтво, музичне і театральне життя України.

Дисертаційна тема “Місце і роль творчості Українських Січових Стрільців у розвитку національної культури в першій половині ХХ століття” є складовою частиною наукових досліджень кафедри культурології Київського національного університету культури і мистецтв.

Мета дисертації - на підставі вивчення й узагальнення історіографії та джерельної бази з'ясувати місце і роль стрілецької творчості в розвитку української культури першої половини ХХ ст. Загальній меті підпорядковані основні завдання роботи:

узагальнити літературу з досліджуваної проблеми;

уточнити ключові терміни та поняття досліджуваної теми, концептуальні засади дослідження;

виявити ідейні засади, головні напрямки та тематичний діапазон стрілецької літератури - прози, поезії й публіцистики, творчий доробок письменників і публіцистів, організаційні форми творчості, діяльність видавництв і преси;

проаналізувати основні тематичні напрямки й організаційні форми стрілецького образотворчого мистецтва, його жанрові особливості та вплив на подальший розвиток українського національного мистецтва;

окреслити музичну панораму творчості стрілецтва, проаналізувати її основну жанрову домінанту - стрілецьку пісню, загальні стильові особливості творчості композиторів;

відстежити становлення і діяльність стрілецького театру 1914-1919 рр. на фронті, творчі зв'язки з професійними театрами Львова, Тернополя і Києва.

Об'єктом дисертаційного дослідження є українська художня культура першої половини ХХ ст., а предметом - організація, головні напрямки художньої творчості Українських січових стрільців, її місце та роль у розвитку української культури.

Хронологічні рамки охоплюють 1914-1939 рр., де головна увага зосереджена на періоді 1914-1923 рр. - одному з найскладніших та найсуперечливіших в історії України ХХ ст. Означений період є змістовним у розвитку стрілецької творчості, що подається у контексті тогочасних політичних та культурних реалій.

Методологічна основа дисертаційної роботи базується на засадах історизму та об'єктивності і має комплексний характер. Для вирішення поставлених завдань використано проблемно-хронологічний, порівняльний та системно-структурний методи дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в комплексному дослідженні стрілецької творчості, зокрема головних її складових: літератури, образотворчого мистецтва, музики і театру у першій половині ХХ ст., проаналізовано внесок стрілецтва у розвиток національної культури новітньої доби. Впродовж тривалого часу бездержавності окремі аспекти проблеми досліджувалися лише за межами України й не могли опиратися на досить потужну джерельну базу архівів, яку авторка дисертаційного дослідження вивчила і вперше залучила до наукового обігу.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що дослідження сприяє поглибленому вивченню історії української культури, її маловивчених і призабутих сторінок - спадщини стрілецької творчості першої половини ХХ ст. у галузі літератури, образотворчого, музичного та театрального мистецтва. Результати дослідження можуть стати в пригоді для підготовки узагальнюючих культурологічних праць, підручників і навчальних посібників з історії української культури як для загальноосвітньої школи, так і для вищих навчальних закладів країни, у практиці роботи управлінь і відділів культури держадміністрацій.

Особистий внесок дисертантки у розробку проблеми визначається тим, що, дослідивши маловідомі, раніше недоступні, праці з історії вітчизняної культури, документи архівів, здійснено комплексне дослідження внеску стрілецької творчості в національну культуру і її впливу на активізацію українського мистецтва, піднесення духу українського народу у часи Визвольних змагань першої чверті ХХ ст.

Апробація результатів дослідження відбулася на щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу та студентів Київського на-ціонального університету культури і мистецтв (Київ, 2006, 2007, 2009), міжнародній науковій конференції “Західноукраїнська Народна Республіка: до 90 річчя проголошення” (Львів, 2008), науково-практичній конференції “VIІ культурологічні читання пам'яті Володимира Подкопаєва “Культурна трансформація сучасного українського суспільства” (Київ, 2009) та Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій пам'яті професора Володимира Кірсанова “Фундаментальні і прикладні дослідження з культурології” (Київ, 2009).

Основні результати праці викладено в п'яти статтях, з яких три - опубліковано у виданнях, визначених ВАК України як фахові.

Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (443 позиції). Обсяг основного тексту дисертаційного дослідження (без списку використаних джерел літератури) становить 156 сторінок.

Основний зміст дисертації

Стрілецька література мистецтво культура

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт і предмет дослідження, хронологічні рамки, методологічні засади, сформульовано мету і завдання дисертації, її наукову новизну, практичне значення і апробацію дослідження.

У першому розділі - “Стан наукової розробки проблеми, джерельна база та методологія дослідження” проаналізовано творчі здобутки вітчизняної і зарубіжної історіографії, джерельну базу дисертації, з'ясовано її методологічне підґрунтя.

Феномен українських січових стрільців - це яскрава сторінка соціального руху не лише в контексті національно-визвольних змагань, але й помітне явище в культурному житті України першої чверті ХХ століття. З політичних мотивів воно було табуйоване до вивчення фактично протягом майже століття. Отже, не випадково зараз з'являється немало праць, присвячених цій тематиці, тим більше, що діячі національно-визвольного руху «усусусів» дали поштовх подальшому розвитку української культури у різних її напрямках: музиці, літературі, образотворчому мистецтві, розвої театрального мистецтва. Серед студій, що з'явилися останніми роками, слід назвати працю М. Лазаровича «Легіон Українських Січових Стрільців: ідея, формування, боротьба», метою якої було вивчення зародження та формування національно-визвольного руху в історичному аспекті, ґрунтовну монографію О. Кузьменко «Стрілецькі пісні», статті Т. Кузьменка, що торкалися педагогічної та освітньої діяльності Українських січових стрільців на Наддніпрянщині та Волині, розвитку пісенного жанру. Проте обсяг діяльності діячів Легіону УСС був настільки значним, що існуючі публікації ще недостатньо висвітлюють масштаби та особливості їхньої творчості.

Аналіз історіографії дослідження свідчить, що літопис української культури новітньої доби як духовної скарбниці української політичної нації, має досить потужний пласт спеціальних науково-історичних та мемуарно-аналітичних праць. Водночас, унаслідок тривалої бездержавності, багато її аспектів вивчено недостатньо. Передусім це стосується творчості галицького стрілецтва, яка духовно і організаційно була тісно пов'язана з національно-визвольним рухом українського народу, державно-соборницьким процесом у першій половині ХХ ст.

Розглядаючи історіографію проблеми, авторка виділила творчі здобутки дослідників історії української культури у чотири підрозділи, які різняться між собою не тематично, а методологічними підходами до вивчення і висвітлення теми залежно від пануючої концепції в процесі розвитку суспільства.

До першої групи слід віднести творчу спадщину безпосередніх учасників і діячів процесу зародження, становлення і розвитку стрілецької літератури і мистецтва, організаторів її функціонування: О. Назарука, Н. Гірняка, Л. Лепкого, Р. Купчинського, А. Бабюка (М. Ірчана), М. Угрина-Безгрішного, В. Бобинського, А. Лотоцького, М. Гайворонського, О. Степанів(ни)-Дашкевич та ін. Написані по свіжих слідах, часто у ході визвольної боротьби 1914-1923 рр., їхні твори надзвичайно цінні тим, що, окрім емоційної оцінки, несуть у собі багатий фактологічний матеріал.

До другої групи належать науково-історичні праці українського зарубіжжя, які в сприятливих умовах вільного від ідеології розвитку науки та відсутності ідеологічного контролю владних структур, мали можливість об'єктивно висвітлити функціонування української культури, зокрема її складову - стрілецьку творчість першої половини ХХ ст. Чимало визначних науковців у своїх працях, присвячених історії національно-визвольних змагань, приділяли увагу стану багатогранної стрілецької творчості та її ролі і значенню для виховання високих морально-бойових якостей особового складу Легіону Українських Січових Стрільців, Галицької армії в боротьбі за незалежну і соборну Україну. Найціннішими для дослідження визнано праці С. Ріпецького, О. Назарука, О. Думіна, Н. Гірняка, С. Волинця, Б. Гнатевича, М. Заклинського, І. Іванця. Слід відзначити фундаментальні видання з історії стрілецтва - альбом “Українські січові стрільці. 1914-1920” (Львів, 1935), історико-мемуарний збірник “За волю України” (Нью-Йорк, 1967). Саме в цих працях відтворено організацію духовного життя стрілецтва, функціонування ряду структур, зокрема Пресової Кватири, яка була центром стрілецької творчості у 1915-1918 рр. і спричинилася до подальшого розвитку літератури і мистецтва в середовищі військовиків. Простежено також становлення і ґенезу стрілецької ідеології, закоріненої у творчість плеяди переважно західноукраїнських митців. Провідні тенденції розвитку української культури та її складових у тісному зв'язку зі стрілецькою творчістю досліджувалися у праці відомого вченого української діаспори І. Мірчука “Історія української культури” (Мюнхен; Львів, 1994) та В. Яніва “Нарис української культури” (Нью-Йорк, 1961).

До третьої групи віднесено праці радянської історіографії, які стосувалися історії української культури. Але на тему стрілецької творчості, як і взагалі історії галицького стрілецтва, було накладено табу й вона практично не досліджувалася. Щоправда, творчі здобутки окремих стрілецьких письменників, художників, музикантів і діячів театру відзначено в окремих працях А. Вюника, М. Дубини, М. Рафеса, Я. Галана, збірнику “Лесь Курбас” (Москва, 1988), згадані вони в Українській Радянській Енциклопедії. Водночас вони піддавали критиці їхніх авторів за належність до галицького стрілецтва як антирадянської сили.

До четвертої групи наукових праць із проблеми, яка займає центральне місце в розділі, приділено творчим здобуткам сучасних вітчизняних істориків і спеціалістів галузі. На новому етапі в українській історіографії, після осягнення Україною незалежності, вони відкрили широкомасштабний процес перегляду усталених концепцій та об'єктивного висвітлення аспектів стрілецької творчості. У працях з історії галицького стрілецтва такі дослідники, як П. Арсенич, В. Гордієнко, Р. Коритко, А. Крижанівський, М. Лазарович, М. Литвин, Р. Матейко, К. Науменко, Б. Трофимяк, В. Футулуйчук, Б. Якимович аналізують культурно-мистецьку складову їхньої діяльності. Слід особливо відзначити фундаментальні наукові праці, зокрема, альбом-монографію А. Крижанівського “Осип Курилас” (Львів, 2008), монографію М. Лазаровича “Легіон Українських січових стрільців” (Тернопіль, 2005), колективні праці “УСС у боях та межичасі. Мистецька спадщина” (Львів; Київ, 2007) та “Західноукраїнська Народна Республіка 1918-1923. Ілюстрована історія” (Львів; Івано-Франківськ, 2008), а також збірник Т. Салиги “Стрілецька Голгофа: Спроба антології” (Львів, 1992). Більшість із цих публікацій підготовлено науковцями західноукраїнського регіону. Вони слушно вважають, що літературна і мистецька спадщина стрілецької творчості повинна стати невід'ємною складовою загальноукраїнської культури новітньої доби.

У розділі проаналізована джерельна база дослідження: неопубліковані архівні документи, збірники опублікованих документів, періодика і мемуари. Найважливішим джерелом дослідження стали неопубліковані архівні матеріали. Важливий масив документів з проблеми виявлено в Центральному державному історичному архіві України у Львові, насамперед у фондах: “Легіон Українських січових стрільців” (№353), “Наукове товариство ім. Шевченка” (№ 309), а також в особових фондах О.Назарука, В. Старосольського, А. Крушельницького та інших. Зокрема, у фонді “Легіон УСС” виявлено документи про створення і діяльність Пресової Кватири, її зв'язок з видавничими центрами у Львові, співпрацю стрілецького театру і хору з львівським театром К. Рубчакової “Руська бесіда”, її листування з комендантом Кошу УСС отаманом Н. Гірняком, а також матеріали про “Тернопільські театральні вечори” Л. Курбаса.

Чимало інформації містять львівські періодичні видання: “Історичний календар-альманах Червоної Калини” (1922-1939), “Літопис Червоної Калини” (1929-1939; 1991-1995), “Шляхи” (1913-1918) та ін. Помітне місце відведено мемуарно-аналітичним працям, спогадам А. Бабюка (М. Ірчана), М. Бенцаля, І. Боберського, М. Гайворонського, Н. Гірняка, М. Заклинського, І. Іванця, Р. Купчинського, О. Назарука, О. Степанівни, М. Угрина-Безгрішного, Ю. Шкрумеляка та інших. Спогади творців стрілецької літератури і мистецтва суттєво доповнюють дослідження конкретно-історичного матеріалу про дух часу, умови праці й побуту тощо.

У другому розділі “Стрілецька літературна творчість” аналізуються головні напрямки стрілецької літератури - проза, поезія, публіцистика, висвітлено організаційні форми діяльності військових письменників, національно-патріотичну спрямованість стрілецьких видавництв й преси. Проаналізовано тематичний діапазон творчої спадщини письменників, визначено їхній внесок у розвиток української літератури першої половини ХХ ст.

Насамперед, звернуто увагу на те, що з початком ХХ ст. в Галичині й Буковині у процесі піднесення національного руху бурхливо розвивалися надзвичайно популярні серед українців парамілітарні товариства “Січ” та “Січові стрільці”. Вони поєднали в своїх лавах тисячі національно свідомих селян, гімназистів, студентів, представників інтелігенції і стали базою формування на початку Першої світової війни Легіону Українських січових стрільців (2,5 тис. старшин і стрільців). В українській військовій формації утворився потужний інтелектуальний потенціал, нерідко стрільцями і підстаршинами були вояки з вищою університетською освітою. Понад третину січовиків становила інтелігенція: громадсько-політичні діячі, педагоги, письменники, журналісти, представники мистецтва, студенти.

У розділі наголошується, що в умовах бойових дій Легіону на російському фронті у ньому був створений і активно діяв центр культурного життя січовиків - Пресова Кватира, яка стала кузнею літературної і мистецької творчості стрілецтва. В ній активно працювали молоді талановиті письменники, поети і публіцисти А. Бабюк (М. Ірчан), Л. Лепкий, А. Лотоцький, О. Назарук, Р. Купчинський, М. Угрин-Безгрішний, Ю. Шкрумеляк, В. Бобинський, В. Кучабський та інші. Їхні твори публікувалися у стрілецьких виданнях “Шляхи”, “Червона Калина”, “Усусус”, “Бомба”, “Новініана”, “Український самохотник”. У розділі також проаналізовано тематичний діапазон, ідеологічну концепцію, жанрове новаторство стрілецьких літераторів.

Відзначено, що стрілецька літературна творчість у дослідженні пов'язана з існуванням і діяльністю групи молодих галицьких письменників “Молода Муза”. Її заснували 1907 р. у Львові В. Бирчак, П. Карманський, О. Луцький, М. Яцків, а згодом до них приєдналися Б. Лепкий, М. Рудницький, С. Чарнецький, В. Пачовський та інші майбутні стрілецькі літератори і поети. “Молода Муза” була, за висловом сучасного львівського літературознавця М. Ільницького, “однією з ланок в ланцюгові літературних організацій багатьох країн Європи.., що проголосили своїм гаслом символізм та служіння красі”. З літераторами часто зустрічався Іван Франко, який стежив за їхньою творчістю, щоправда, інколи піддавав критиці теоретичну платформу “Молодої Музи”.

Стверджено, що Пресова Кватира Української Галицької Армії 1919-1920 рр. продовжила справу попередньої, оскільки повністю збереглися творчі сили січовиків. 100-тисячні Збройні сили Західноукраїнської Народної Республіки висунули зі своїх лав нове гроно письменників, серед яких відзначено творчі здобутки В. Гадзінського, В. Гериновича, І. Кревецького, О. Олеся, Т. Франка (сина Івана Франка) та ін., які збільшили чисельно і підвищили якісно стан стрілецької літературної творчості й успішно продовжили її у міжвоєнні роки в Польщі, Чехословаччині, УРСР.

1922 р. за ініціативи Р. Купчинського, В. Бобинського, П. Ковжуна, Л. Лепкого, М. Голубця у Львові створилася літературно-мистецька символістська група “Митус”, в журналі якої друкувалися твори здебільшого стрілецьких письменників. Важко переоцінити роль у розвитку стрілецької літератури популярного на західноукраїнських землях видавництва “Червона Калина” (1922-1939), у потоці друкованої продукції якого провідною була тема українських визвольних змагань першої чверті ХХ ст.

У дисертаційному дослідженні приділено належну увагу творчості емігрантських літературних угруповань, зокрема Празького і Нью-Йоркського (об'єднання емігрантських письменників “Слово”), які стали помітним явищем в українському літературному процесі ХХ ст. Вони були поєднані поглядами і творчими устремліннями з попередниками доби національно-визвольних змагань, а їхнім ідейним підґрунтям стали концепції стрілецьких письменників В. Пачовського, П. Карманського та інших. Водночас вони різнилися в деяких аспектах. Зокрема, Празька школа пропагувала націоналістичну ідеологію, відображала суспільні настрої радикальної молоді й протиставляла себе модерністським течіям, які панували в Європі, насамперед у слов'янських країнах.

У розділі аналізується тематичний діапазон стрілецької літератури, який був досить широким і різнобарвним. Прикладом служать твори Богдана Лепкого, насамперед, його історична повість “Мазепа”, яку критики визначили зенітом творчості стрілецького письменника, продовженням кращих традицій української історичної прози.

З'ясовано, що провідною темою стрілецьких письменників стали Визвольні змагання 1914-1923 рр. У дисертації проаналізовано твори А. Бабюка (М. Ірчана). М. Угрина-Безгрішного, О. Назарука, А. Лотоцького, Р. Купчинського, В. Бобинського, Р. Заклинського, В. Пачовського, О. Бабія та інших, охарактеризовано особливості тематичного діапазону їхніх творів, стверджено внесок у загальноукраїнську літературу. Важливе місце відведено Р. Купчинському, який залишив нащадкам великий прозовий, поетичний і пісенний творчий доробок, а також численній групі стрілецьких поетів, що, за висловом відомого львівського літературознавця М. Ільницького, була “визначним пробудником національної свідомості, державницьких змагань народу”.

Підсумовуючи процес зародження і розвитку стрілецької літературної творчості першої половини ХХ ст., дисертант відзначила кілька її характерних ознак: 1. Література у всіх її проявах не була вузько регіональним явищем; 2. Доба Української революції і визвольних змагань першої чверті ХХ ст. була однією з провідних тем і мала яскравий літературно-мистецький вияв; 3. Після поразки УНР і ЗУНР у стрілецькій літературі проявилися дві орієнтації: про-радянська в особах А. Крушельницького, В. Бобинського, М. Ірчана та ін. і державно-соборна, яка базувалася на традиціях визвольних змагань Легіону УСС і Галицької армії, її представниками були Р. Купчинський, О. Бабій, Л. Лепкий, Ю. Шкрумеляк, М. Голубець та ін.; 4. Стрілецька творчість дала поштовх подальшому розвитку української літератури, дослідження якого слід продовжувати.

У третьому розділі - “Образотворче мистецтво” досліджуються організаційні форми і тематичні напрямки мистецької творчості стрілецьких художників і різьбярів, аналізуються особливості їхньої мистецької діяльності, творча спадщина і вплив на подальший розвиток образотворчого мистецтва у краї та українському зарубіжжі.

Стверджено, що визначне місце у зародженні і розвитку стрілецького образотворчого мистецтва належало створеній у Легіоні УСС 1915 р. в ході бойових дій на російському фронті Пресовій Кватирі, навколо якої згуртувалися на чолі з досвідченим, європейського рівня, галицьким художником Осипом Куриласом молоді талановиті Іван Іванець, Юліан Назарак, Лев Гец, Юліан Буцманюк, Осип Сорохтей, Лев Лепкий, Михайло Гаврилко. Слід відзначити, що командування Легіону УСС в особі командира Гриця Коссака та коменданта тилового Кошу Никифора Гірняка створили сприятливі організаційно-побутові умови для творчої праці митців.

Творчий діапазон стрілецьких художників був досить широким. На початку їхньої діяльності переважали графічні малюнки, якими оформлювалися перші літературні видання Легіону УСС: журнали “Самохотник”, “Усусус”, “Червона Калина”, “Бомба”, “Самопал”. Найкращими малюнками і найвлучнішими шаржами відзначався О. Курилас. Поруч з ним у цьому жанрі працювали талановиті Осип Сорохтей і Лев Лепкий. Проте, чи не найбільший внесок в образотворче мистецтво країни зробили стрілецькі художники у жанрі портрету. У розділі передусім відзначено здобутки О. Куриласа, який на фронті написав понад 200 портретів старшин і стрільців Легіону УСС, зокрема Д. Вітовського, Г. Коссака, С. Горука, О. Букшованого, Н. Гірняка, А. Вариводи, З. Носковського, В. Дідушка, національної героїні Олени Степанівни та інших.

Безцінними для нащадків стали також батальні картини стрілецьких художників, які відображали бойовий шлях Легіону УСС, Галицької армії, подвиги українських вояків у боях за незалежність і соборність України. В розділі охарактеризовані творчі здобутки - батальні картини О. Куриласа “Бій на Маківці”, “Семиківське побоїще”, “Після бою”, “Розстріляна на Лисоні” та ін.; І. Іванця - “В поході”, “Стежа”, “Вістовий”, “На позицію” Ю.Буцманюка - “Побідний похід на Болехів”, “На горі Ключ”, “Приступ на гору Маківку”; Ю. Назарака - “Семиківська битва”, “Барабанний вогонь. На Семиківці” та інші.

На жаль, відзначається у розділі, 1952 р. за вказівкою партійних і репресивних органів УРСР із львівських музейних фондів були вилучені і знищені сотні творів стрілецького образотворчого мистецтва. Найбільше - 103 твори Осипа Куриласа на стрілецьку тематику. Частину його робіт збережено в приватних колекціях Львова.

Отже, твори стрілецьких художників - портрети старшин і стрільців, картини зі стрілецького життя і бойових буднів, графічні малюнки, зокрема ілюстрації періодичних видань Пресової Кватири, серії кольорових листівок і оформлених поштівок, металевих стрілецьких відзнак, створених безпосередніми учасниками подій першої половини ХХ ст., стали безцінними документами історії національної культури, доби Української національно-демократичної революції. Вони несли в собі потужний ідеологічний заряд, яскраві вияви патріотизму, породивши когорту українських митців, які впродовж наступних десятиліть продовжували стрілецьку національно-патріотичну тематику. Першими серед них були Е. Козак, П. Ковжун, М. Бутович, П. Холодний, О. Кульчицька та інші, творчість яких аналізується у розділі.

У четвертому розділі “Музична творчість” реконструйовано середовище, яке спричинило виникнення, насамперед, основного жанру музичної творчості - стрілецької пісні, а також проаналізовано її характерні музичні особливості, тематичний діапазон, авторство. Визначено роль, місце і значення стрілецької пісні та її внесок у розвиток національної музичної культури. Дисертантка насамперед узагальнила публікації музикознавців і композиторів М. Гайворонського, В. Витвицького, О. Залеського, Л. Лепкого, І. Соневицького та інших, які вважали стрілецьку пісню найвизначнішим духовним і мистецьким проявом національного патріотизму, особливо в умовах чужинецької займанщини.

Насамперед відзначається, що від самого початку існування Легіону УСС зародженню стрілецької музичної творчості та її прояву - стрілецької пісні - сприяли дві важливі обставини: високий інтелектуальний потенціал національної військової частини та фронтова ситуація, про що писав пізніше визначний стрілецький композитор Михайло Гайворонський: “бойову пісню творило саме життя: такої саме пісні треба було тоді, за нею питали, її найрадше питали”.

Серед тематичного діапазону стрілецьких пісень у розділі відзначені своєрідний гімн Легіону УСС “Ой, у лузі червона калина” на слова С. Чарнецького, що популярний і понині. Спочатку в Легіоні УСС використовувалися власні тексти, покладені на народні мелодії. Проте невдовзі утворився гурток у складі М. Гайворонського - вихованця Музичного інституту у Львові, поетів-піснярів Р. Купчинського, Л. Лепкого, Ю. Назарака, Ю. Шкрумеляка, які стали творцями низки популярних стрілецьких пісень, аналіз яких зроблено за трьома зведеними групами: а) пісні, мелодії яких наближені до народних: “Човник хитається”, “Зажурились галичанки”, “Ой там, при долині”, “Їхав стрілець на війноньку” та ін.; б) бойові похідні пісні з маршовим ритмом: “За рідний край”, “Сповнилася міра” та ін.; в) найчисельніша група пісень на ліричні теми: “Ой нагнувся дуб високий”, “Накрила нічка”, “Ірчик”, “За твої, дівчинонько”, “Ой там, у Вільхівці” та інші.

Відзначено, що найбільше бойових патріотичних пісень створив М. Гайворонський. Натомість Р. Купчинський та Л. Лепкий тяжіли до музично вартісних пісень ліричного характеру. Важливою особливістю стрілецької пісні була їхня тісна спорідненість із народними. Власне з цієї причини чимало стрілецьких пісень із часом стали народними. Водночас їм притаманний характерний для народних пісень, за висловом М.Лисенка, “оригінальний сумішок мажору з мінором”. У розділі наголошується, що саме тісний зв'язок стрілецької пісні з народною сприяв її популярності в Наддніпрянщині, на території якої перебували в часи визвольних змагань Легіон УСС і Галицька армія, до того ж чимало галичан знаходилися в 1920-х рр. у радянській Україні. В. Витвицький слушно зауважував, що “Українські січові стрільці своєю громадсько-політичною настановою і великою мірою своєю піснею спричинювалися до творення помостів між різними частинами української землі”.

Вплив стрілецької музичної творчості, зокрема стрілецької пісні, на подальший розвиток національного мистецтва простежується впродовж усієї першої половини ХХ ст. Зокрема, у Львові 1937 р. видано “Великий співаник Червоної Калини”, який містив у нових обробках визначних композиторів України М. Леонтовича, С. Людкевича, В. Барвінського, М. Колесси, М. Гайворонського найповніший і найбільш вартісний кодекс хорових обробок стрілецьких пісень. Саме пісні Л. Лепкого “Ой, видно село”, Р. Купчинського “Ой, та зажурилися стрільці січовії” лягли в основу інструментальних творів “Стрілецька рапсодія” С. Людкевича та “Фортепіанної сонати” А. Рудницького. Ці пісні привертали до себе увагу багатьох українських виконавців своєю творчою наснагою і оптимізмом.

У п'ятому розділі “Стрілецький театр” досліджено зародження і творчий шлях важливого осередку культури в національних військових формуваннях часів Першої світової війни та Української національно-демократичної революції - Легіоні УСС і Галицькій армії, а також його внесок у розвиток українського театру. Відзначено, що визначну роль у становленні аматорського театру Легіону УСС 1915 р. відіграв відомий львівський театр К. Рубчакової “Руська бесіда”, з яким тісно співпрацював січовий Кіш Н. Гірняка, в якому проходили службу колишні актори О. Гірняк, Л. Лісевич, Є. Банах, Л. Новіна-Розлуцький, М. Бенцаль та інші, що стали засновниками першого в історії австрійського війська стрілецького театру. Як зазначав С.Волинець - театр був дуже важливим засобом живої національної пропаганди у важких для українського народу в Галичині часах, він відігравав важливу роль у часі Першої світової війни.

Навесні 1918 р., коли театр К. Рубчакової приєднався до Легіону УСС на Великій Україні, утворився фактично фронтовий театр, який обслуговував не лише Січових стрільців, але й населення Наддніпрянщини. Невдовзі він став професійним фронтовим театром Начальної Команди Галицької армії з широ-ким тематичним діапазоном. У розділі наголошується, що саме в ньому виявили непересічний талант галицькі театральні діячі і актори Лесь Курбас, Амвросій Бучма, Мар'ян Крушельницький, Гнат Юра, Осип Гірняк, Іван Рубчак, Софія Федорцева, Ганна Юрчикова, Фавст Лопатинський, які дали поштовх потужному піднесенню українського національного театру у першій половині ХХ ст. Аналізується їхній творчий шлях і внесок у зародження і діяльність відомих театрів того часу в Наддніпрянщині - “Березіль” Леся Курбаса у Харкові, Миколи Садовського у Києві, а також труп у Львові, Тернополі, Станиславові та інших більших та менших містах. Важливо відзначити, що стрілецький театр ставав вагомим чинником єднання і популяризації ідеї соборності України.

У розділі проаналізовано репертуар стрілецьких театрів. Відзначено, що на початковому етапі ставилися народні та історичні п'єси “Маруся Богуславка”, “Невільник”, “Циганка Аза”, “Ой, не ходи, Грицю”, “Наталка Полтавка” зі співами і танцями. Пізніше, у період підвищення в ранг фронтового театру НКГА, коли трупа була доведена до 50 різнопланових акторів і театр діяв у великих містах Наддніпрянщини, особливо у вінницький період, репертуар значно поширився. Ставилися “Запорожець за Дунаєм”, “Безталанна”, п'єси українських класиків “Мартин Боруля” І. Тобілевича, “За двома зайцями” М. Старицького, “Украдене щастя” - І. Франка та п'єси зарубіжних авторів.

Висвітлено вплив стрілецьких труп на подальший розвиток українського театру, розглядається діяльність його діячів у міжвоєнні часи ХХ ст. Зокрема, відтворено творчих шлях Л. Курбаса і його театру “Березіль”, львівських, тернопільських, станиславівських та інших галицьких театрів. Стверджено, що творчий шлях стрілецького театру потребує спеціального узагальнення.

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження:

Стрілецька творчість першої половини ХХ ст. - закономірний результат піднесення національного руху на західноукраїнських землях ХІХ - початку ХХ ст., активної діяльності українських суспільно-політичних і культурно-освітніх товариств і організацій, насамперед “Просвіти”, “Соколу”, “Січі”, “Пласту”, “Січових стрільців”, які щільною мережею вкрили край напередодні Першої світової війни. Стрілецька творчість у площині літератури і мистецтва, яка зародилася, ідейно і організаційно оформилася й розгорнула активну плідну діяльність у добу національно-визвольних змагань українського народу 1914-1923 рр., увійшла важливою складовою в історію української культури першої половини ХХ ст. Підкреслено, що творчі здобутки літераторів, художників, композиторів і театральних діячів культурно-мистецьких установ Легіону Українських січових стрільців (1914-1918) та Галицької армії (1918-1920) стали вагомим чинником збереження історичної пам'яті, національної ідентичності народу, піднесення його свідомості, виховання високих морально-бойових якостей борців за незалежну і соборну Україну. Водночас вони наклали відбиток на подальший розвиток національної літератури, образотворчого і музичного мистецтва, театру та надихнули нові покоління інтелігенції України на примноження скарбниці української культури.

Показано, що центром духовного і культурного життя в Легіоні УСС була Пресова Кватира, у складі якої об'єдналися письменники, поети і публіцисти, творчі здобутки яких стали визначним надбанням української літератури: А. Бабюк (М. Ірчан), В. Бобинський, М. Голубець, Р. Купчинський, В. Кучабський, Л. Лепкий, А. Лотоцький, О. Назарук, М. Угрин-Безгрішний, Ю. Шкрумеляк. Публікації стрілецьких літераторів були різноманітними за жанрами: документальні нариси, оповідання, спогади, поезії, але тематично і концептуально їх поєднували концептуально їх поєднували державницька спрямованість, прагнення створити власну повноцінну державу, в якій національна культура і духовність враховувала би багатовікові традиції та водночас гідно репрезентувала б їх у світовому контексті. У духовно-культурному житті Легіону брали активну участь І. Франко, Б. Лепкий, А. Чайківський, К. Трильовський, С. Чарнецький, В. Пачовський, М. Рудницький та інші. Стрілецька тематика в різних формах висвітлювалася в їхній творчості, з'являлась і у інших письменників, поетів міжвоєнного двадцятиріччя.

Доведено, що найбільший внесок у створення і популяризацію стрілецької пісні зробили обдаровані композитори і поети-пісенники М. Гайворонський, Р. Купчинський і Л. Лепкий. Їхні військово-патріотичні та ліричні пісні зміцнювали бойовий дух стрілецтва в битвах за незалежність і соборність України, були надзвичайно популярними не лише серед вояків, але й широкого загалу українського суспільства.

Окреслено творчий діапазон стрілецьких художників доби визвольних змагань, що виявився надзвичайно широким - від графіки О. Куриласа, О. Сорохтея, Л. Лепкого, яка була у фронтових умовах найдоступнішою, до пор-третів і батальних картин О. Куриласа, І. Іванця, Ю. Буцманюка, Ю. Назарака. Національно-патріотичну тематику у міжвоєнний період продовжували художники Е. Козак, П. Ковжун, О. Кульчицька, О. Новаківський, П. Холодний, Г. Смольський та інші.

Зроблено висновок, що завдяки К. Рубчакової, О. Гірняка, Є. Банаха, Л. Новіна-Розлуцького, М. Бенцаля в Легіоні УСС діяла театральна трупа львівського театру. Згодом видатні театральні діячі “Руської бесіди” Л. Курбас, А. Бучма, М. Крушельницький, Г. Юра, І. Рубчак, Г. Юрчакова, С. Федорцева увійшли й суттєво посилили в мистецькому плані склад фронтового театру Галицької армії 1919 р.

Таким чином, діяльність творчих осередків в Легіоні УСС і Галицькій армії сприяла розвитку стрілецької літератури, образотворчого і музичного мистецтва, театру, загалом української національної культури новітньої доби. Вона сформувала в українській культурі нові погляди на національну історію, переосмислила концепт «героїчного», впродовж наступних десятиліть бездержавності нації підтримувала ідею визвольної боротьби.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Башняк Л.І. Культурно-освітня діяльність у Легіоні УСС (1914-1918 рр.) / Леся Башняк // Вісник КНУКіМ : зб. наук. праць. - Вип. 21. - К., 2009., - С. 9-14. - (Серія “Мистецтвознавство”)

2. Башняк Л.І. Стрілецька пісня як основний жанр музичної творчості січового стрілецтва / Леся Башняк // Вісник ДАКККіМ : наук. журнал. - Вип. 2. - К., 2009. - С. 97-101. - (Серія “Мистецтвознавство”)

3. Башняк Л.І. Стрілецькі композитори Легіону УСС та музично-стильові особливості їхньої творчості / Леся Башняк // Питання культурології : зб. наукових праць. - Вип. 25. - К., 2009. - С. 208-213.

4. Башняк Л.І. Стрілецькі театри Легіону УСС і Галицької армії / Леся Башняк // Актуальні питання культурології : зб. наукових праць. - Державний гуманітарний університет., - Рівне, 2009. - Том 2. - Вип. 8. - С. 79-84.

5. Башняк Л.І. Образотворче мистецтво УСС / Леся Башняк // Народознавчі студії пам'яті В.Т. Скуратовського «Традиційна культура українського народу в ХХІ ст. : стан та перспективи розвитку»: зб. матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції, Київ, 29.10.2009р. - ДАКККіМ., - К., 2009. - С. 13-28.

АНОТАЦІЯ

Башняк Л. І. Місце та роль творчості Українських Січових Стрільців у розвитку національної культури України першої половини ХХ ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 26.00.01 - теорія та історія культури. - Київський національний університет культури і мистецтв. - Київ, 2010.

На підставі вивчення й узагальнення історіографії та джерельної бази досліджено місце і роль стрілецької творчості в розвитку української культури першої половини ХХ ст. Показано зародження, ідеологічне і національне оформлення січового стрілецтва на початку ХХ ст., його інтелектуальний потенціал, зокрема роль Пресової Кватири Легіону Українських Січових Стрільців (1914-1918) як центру духовного і культурного життя та горнила стрілецької творчості. Досліджено ідейні засади, головні напрямки та тематичний діапазон стрілецької літератури - прози, поезії й публіцистики, творчий доробок письменників і публіцистів, організаційні форми творчості, діяльність видавництв і преси. Проаналізовано основні тематичні напрямки і організаційні форми стрілецького образотворчого мистецтва, охарактеризовано творчу спадщину О. Куриласа, І. Іванця, Л. Геца та інших митців, їх жанрові особливості та вплив на розвиток українського національного мистецтва. Окреслено музичну творчість стрілецтва, проаналізовано її основний напрямок - стрілецьку пісню, стильові особливості творчості композиторів, насамперед М. Гайворонського. Досліджено діяльність стрілецького театру 1914 -1919 рр. на фронті, творчі зв'язки з професійними театрами Львова, Тернополя і Києва, проаналізовано доробок К. Рубчакової, Л. Курбаса, А. Бучми, А. Крушельницького та їхній внесок у розвиток українського театру.

Ключові слова: Легіон УСС, Галицька армія, національна культура, література, образотворче мистецтво, театр, музика.

АННОТАЦИЯ

Башняк Л. И. Место и роль творчества Украинских Сечевых Стрельцов в развитии национальной культуры Украины первой половины ХХ века - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 26.00.01 - теория и история культуры. - Киевский национальный университет культуры и искусств. - Киев, 2010.

Стрелецкое творчество стало важной составляющей в истории украинcкой культуры первой половины ХХ века. Произведения литераторов, художников, композиторов и театральных деятелей культурно-художественных структур Легиона Украинских Сечевых Стрельцов (1914-1918) и Галицкой армии (1918-1920) стали весомым фактором сохранения национальной идентичности народа, воспитания высоких морально-боевых качеств борцов за независимость и соборность Украины. В то же время они отразились на дальнейшем развитии национальной литературы, изобразительного искусства, музыки, театра и вдохновили новые поколения творческой интеллигенции Украины на приумножение достижений украинской культуры.

Центром духовной и культурной жизни в Легионе УСС стала Прессовая Квартира, объединившая писателей, поэтов и публицистов, творческое наследие которых стало достоянием украинской литературы: А. Бабюка (М. Ирчана), В. Бобинского, Н. Голубца, Р. Купчинского, В. Кучабского, Л. Лепкого, А. Лотоц-кого, О. Назарука, Н. Угрин-Безгришного, Ю. Шкрумеляка. Разножанровые (документальные очерки, рассказы, воспоминания, поэзия) публикации стрелецких литераторов объединяла несокрушимая вера в возрождение украинской государственности. Стрелецкая тематика в разных формах присутствовала в твор-честве И. Франко, Б. Лепкого, А. Чайковского, К. Трилёвского, С. Чарнецкого, В. Пачовского, М. Рудницкого, как и у других писателей Западной Украины и диаспоры 1920-1930-х годов.

Существенный вклад в создание и популяризацию стрелецкой песни внесли талантливые композиторы и поэты-песенники М. Гайворонский, Р. Купчинский и Л. Лепкий. Их патриотические и лирические песни укрепляли боевой дух стрелецтва в битвах за независимость и соборность Украины стали очень популярными не только среди солдат, но и в народной среде.

Творческий диапазон стрелецких художников был широким - от доступной во фронтовых условиях графики О. Куриласа, О. Сорохтея, Л. Лепкого, до портретов и батальных картин И. Иванца, Ю. Буцманюка, Ю. Назарака. Национально-патриотическую тематику в междувоенный период продолжали художники Э. Козак, П. Ковжун, Е. Кульчицкая, А. Новакивский, П. Холодный, Г. Смольский и другие.

К. Рубчакова, И. Гирняк, Л. Новина-Розлуцкий, М. Бенцаль создали в Ле-гионе УСС театральную труппу львовского театра. Со временем известные театральные деятели “Руськой беседы” Л. Курбас, А. Бучма, М. Крушельницкий, Г. Юра, И. Рубчак, Г. Юрчакова, С. Федорцева вошли и существенно усилили творческий состав фронтового театра Галицкой армии 1919 г.

Деятельность творческих структур Легиона УСС и Галицкой армии способствовала развитию стрелецкой литературы, изобразительного искусства, музыки, театра и, таким образом, всей украинской национальной культуры.

Ключевые слова: Легион УСС, Галицкая армия, национальная культура, литература, изобразительное искусство, музыка, театр.

SAMMURY

Bashnyak L. Significance of the works of Ukrainian Sich Fighters in the development of Ukrainian national culture in the first half of ХХ century. Manuscript.

Dissertation for the scientific degree of the candidate of art by speciality 26.00.01 - the theory and history of culture. Kyiv National University of Culture and Arts. - Kyiv, 2010.

The place and role of Sich Fighters' works in the development of the Ukrainian culture in the first half of the ХХ century have been explored on the grounds of study and generalization of historiography and historical sources. An origin, ideological and national formation of Sich Fighters in the beginning of the ХХ century have been shown. Intellectual potential, particularly the role of the Press Kvatira of the Legion Ukrainian Sich Fighters (1914-1918) as the center of spiritual and cultural life has been demonstrated. The focus of research falls on the ideological principles, main directions and subject scope of literature represented by prose, poetry and social and political essays, the artistic heritage of writers and publicists, organizational forms of arts, publishing and press. The Main subject directions and organizational forms of Sich Fighters' fine art have been analyzed; creative heritage of O. Kurilas, I. Ivanec, L. Gec, other artists and its genre features as well as the impact on the development of the Ukrainian national art have been described.

The research also covers Sich Fighters' musical works and their basic direction such as fighters' songs, stylistic peculiarities of the composers' musical works, especially works of M. Gayvoronskiy. Sich Fighters' theatre activity (1914-1919) at the battle front line, creative ties with the professional theaters in Lviv, Ternopil and Kyiv have been researched. K. Rubchakova, L. Kurbas, I. Buchma and A. Krushel'nickiy's achievements and their contribution to the development of the Ukrainian theater are described.

Keywords: Legion of USS, Galychina's army, national culture, literature, fine art, theater, music.

Размещено на Allbest.ru