Найстаршим "театром" були ігрища народних лицедіїв - скоморохів. Скоморошество - явище складне. Скоморохів вважали свого роду волхвами, але це помилково, бо скоморохи, беручи участь в обрядах, не тільки не посилювали їх релігійно-магічний характер, а навпаки вносили мирське, світський зміст.

Скоморошіть, тобто співати, танцювати, балагурити, розігрувати сценки, грати на музичних інструментах і лицедіяти, тобто зображати якісь особи або істоти, міг кожен. Але скоморохів-умільцем ставав і називався тільки той, чиє мистецтво виділялося над рівнем мистецтва мас своєї художністю.

Паралельно з народним театром розвивалося професійне театральне мистецтво, носіями якого в Древній Русі були скоморохи. Зі скомороський ігрищами пов'язана поява на Русі лялькового театру. Перші літописні відомості про блазня збігаються у часі з появою на стінах Києво-Софійського собору фресок, що зображали скомороші подання. Чернець-літописець називає скоморохів служителями дияволів, а художник, розписувати стіни собору, вважав за можливе включити їх зображення в церковні прикраси поряд з іконами. Скоморохи були пов'язані з масами, і одним з видів їх мистецтва був "глум", тобто сатира. Скоморохов іменують "глумцамі", тобто пересмішниками. Глум, знущання, сатира і надалі будуть міцно пов'язані з скоморохами.

Мирське мистецтво скоморохів було вороже церкви і клерикальної ідеології. Про ненависть, яку живили церковники до мистецтва скоморохів, свідчать записи літописців ("Повість временних літ"). Церковні повчання XI-XII століть оголошують гріхом і ряджені, до яких вдаються скоморохи. Особливо сильному переслідуванню скоморохи піддавалися в роки татарського ярма, коли церква стала посилено проповідувати аскетичний спосіб життя. Ніякі переслідування не викорінили в народі скомороше мистецтво. Навпаки, воно успішно розвивалося, а сатиричне жало його ставало все гостріше.

У Древній Русі були відомі ремесла, пов'язані з мистецтвом: іконописці, ювеліри, різьбярі по дереву і кості, книжкові писарі. Скоморохи належали до їх числа, будучи "хитруна", "майстрами" співу, музики, танцю, поезії, драми. Але вони розцінювалися лише як забавник, потішники. Їхнє мистецтво ідеологічно було пов'язане з народними масами, з ремісничим людом, звичайно опозиційно налаштованим до правлячих масам. Це робило їх майстерність не просто марним, але, з точки зору феодалів і духовенства, ідеологічно шкідливим і небезпечним. Представники християнської церкви ставили скоморохів поруч з волхвами і ворожок. В обрядах і іграх немає ще поділу на виконавців та глядачів, у них відсутні розвинуті сюжети, перевтілення в образ. Вони з'являються в народній драмі, пронизаної гострими соціальними мотивами. З народною драмою пов'язана поява площинних театрів усній традиції. Актори цих народних театрів (скоморохи) висміювали ВЛАТА імущих, духовенство, багатіїв, співчутливо показували простих людей. Подання народного театру будувалися на імпровізації, включали пантоміму, музику, спів, танці, церковні номера; виконавці використовували маски, грим, костюми, бутафорію.

Характер виступи скоморохів спочатку не вимагав об'єднання їх у великі групи. Для виконання казок, билин, пісень, гри на інструменті досить було тільки одного виконавця. Скоморохи залишають рідні місця і бродять по російській землі в пошуках заробітку, переселяються з сіл у міста, де обслуговують вже не тільки сільське, але і посадських населення, а часом і князівські двори.

Скоморохи залучалися і до народних придворним уявленнями, які розмножилися під впливом знайомства з Візантією і її придворним побутом. Коли ж при Московському дворі влаштовували Пташиний комору (1571 р.) і потішну палату (1613 р.), скоморохи виявлялися там в положенні придворних блазнів.

Подання скоморохів об'єднали різні види мистецтв: і власне драматичні, і церковні та "естрадні".

Християнська церква протиставила народним ігрищам і мистецтва скоморохів мистецтво обрядове, насичене релігійно-містичними елементами.

Подання скоморохів не переросли в професійний театр. Для народження театральних труп не було умов - адже влади переслідували скоморохів. Церква також переслідувала скоморохів, звертаючись за сприянням до світської влади. Проти скоморохів були направлені Жалувана грамота Троїце-Сергіївському монастиря XV століття, Статутна грамота початку XVI століття. Церква наполегливо ставила скоморохів в один ряд із носіями язичницького світогляду (волхвами, чаклунами). І все ж продовжували жити скомороський подання, народний театр розвивався.

У той же час церква приймала всіх заходів до утвердження свого впливу. Це знайшло вираження у розвитку літургійної драми. Одні літургійні драми прийшли до нас разом з християнством, інші - в XV столітті разом із знову прийнятим урочистим статутом "великої церкви" ("Похід на осметі", "Умовення ніг").

Незважаючи на використання театрально-видовищних форм, російська церква не створювала свого театру.

У XVII столітті Симеон Полоцький (1629-1680) намагався на базі літургійної драми створити художню літературну драму, ця спроба виявилася одиничною і безплідною.

3. Театри XVII століття