Мультикультуралізм

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чорноморський державний університет ім. Петра Могили

комплексу “Києво-Могилянська академія

Факультет іноземної філології

Кафедра теорії та історії літератури

Реферат з дисципліни «Новітні тенденції»:

Мультикультуралізм

Виконала:

студентка 541 групи

Лягаєва Анастасія

Перевірила:

Даниленко І.І.

Миколаїв - 2011

Вступ

Дві основні відцентрові сили проглядаються в нинішньому суспільстві. Одна відділяє цілі групи людей від якогось спільного для них центру, друга випускає у вільний політ індивідуумів. Обидва ці децентралізуючі сепаратистські рухи мають своїх критиків, котрі наголошують, що перше є наслідком обмеженого шовінізму, а друге -- простого егоїзму. Групи, які самоізолюються, постають для цих критиків унікальним збіговиськом фанатиків, а індивідууми, котрі самоізолюються, -- самотніми й фанатичними егоїстами, що не мають коренів. Жодна з цих двох точок зору не є ні цілковито помилковою, ні абсолютно правильною. Обидва рухи мають розглядатися разом, на тлі суспільства іммігрантів і демократичної політики, які разом дають змогу цим відцентровим силам існувати. Ці дві сили, що розуміються в такому контексті, здаються необхідною протиотрутою одна одній [8].

Дуже наглядною такою ситуацією є хаотичній етнос Америки. Масова імміграція перетворила США на країну з численними предками, мовами, релігіями, звичаями й традиціями. Політичні принципи, принципи толерантності: вони становлять єдину і стабільну спільну відданість. Демократія і свобода окреслюють кордони й визначають основні правила американського Плюралізму.

Наступні порівняння допоможуть нам зрозуміти радикальний характер цього плюралізму. У першу чергу, гляньмо на (відносну) однорідність таких національних держав, як Франція, Голландія, Німеччина, Японія, Китай, де, незважаючи на регіональні відмінності, значна більшість громадян має єдину етнічну ідентичність і спільну історію. А тепер погляньмо на територіально неоднорідні давні багатонаціональні імперії й існуючі тоді держави, сучасними наступниками яких є колишня Югославія, нова Ефіопія, нова Росія, Нігерія, Ірак, Індія і т. д. -- де деякі етнічні й релігійні меншини вимагають повернути їм їхню давню батьківщину (навіть коли її кордони весь час оспорюються). Сполучені Штати Америки відрізняються від обох цих груп: держава неоднорідна в масштабі всієї країни або в місцевому масштабі, вона різнорідна повсюди -- країна диспергованого розмаїття, тобто (за винятком небагатьох індійців, що ще залишилися) вона не є нічиєю вітчизною [8].

мультикультуралізм толерантність культура

Явище суспільного життя, яке полягає в співіснуванні у рамках одного суспільства багатьох культур називається Мультикультуралізмом. Також цим словом називають філософський світогляд і філософську теорію, які стверджують, що наявність у суспільстві багатьох культур -- це природній стан суспільного життя і до нього треба ставитись відповідно. З точки зору мультикультуралізму крайністю і відхиленням від норми є намагання утвердити у суспільному житті одну єдину «загальноприйняту» культуру, що часто буває у суспільствах тоталітарного типу [1].

Мультикультуралізм протиставляється концепції «плавильного котла» (англ. melting pot), де передбачається злиття всіх культур в одну. Як приклади можна навести Канаду, де культивується мультикультуралізм, і США.

Критики мультикультуралізму стверджуюють, що в результаті виходить повне руйнування багатовікових культурних засад, розвинених культурних традицій, тому що подібне змішання завжди веде до усереднення. На їхню думку, якщо низький рівень культурного розвитку мігрантів безсумнівно підвищується, то високий рівень культури цільової країни мультикультуралізму незмінно падає [2].

У літературознавстві даний напрям з'явився у США наприкінці XX століття. Теоретично він досі осмислений недостатньо, хоча має багату літературну практику. Як свідчать Т. Денисова та Г. Сиваченко, «неординарна багатоскладова американська нація природно реалізувала хистку невизначеність постмодернізму через більш заземлений мультикультуралізм, який саме „озвучив" тисячі різноманітних, неповторних живих американських голосів представників різних расових, етнічних, джендерних, локальних та інших конкретних струменів». Література американського мультикультуралізму включає афроамериканську, індіанську, «чиканос» (мексиканців та інших латиноамериканців, значна кількість яких мешкає у США), літературу різних етносів, що населяють Америку (зокрема, й українців), американських нащадків вихідців з Азії, Європи, літературу меншостей всіх ґатунків [2].

«Феномен мультикультуралізму, -- зазначають українські науковці, -- виявив структуротворчі функції плюралізму, що був притаманний американській літературі від її початків і, безперечно, мав певний вплив на формування націй та національної самосвідомості, але більше відчувався, ніж був видимим. Тепер же він став її, сказати б, „тілом". Усе це багатство і розмаїття; вся поліглосія поєднується з ідеєю індивідуалізму як провідного концепту американської ментальності та літератури». Мультикультуралізм як ідеологія -- це програма, яка сприяє збільшенню соціальної й економічної рівноправності [3].

Одним з найяскравіших прикладів мультикультуралізму вважається роман сучасного англійського письменника індійського походження Салмана Рушді «Опівнічні діти». Саме він і приніс творцеві визнання критиків і читачів, переклади багатьма мовами і кілька престижних літературних премій, зокрема "Букерівську премію". Цей роман Рушді -- спроба унаочнити мультикультуралізм, поняття, що стало осердям сучасної літератури. Із контексту цього твору, мультикультуралізм -- результат проникнення вихідців із колишніх британських колоній у світ Великої Британії, їх інтеграції з «материковою» британською культурою (передовсім англійською). Як відомо, для самого Рушді процес входження у простір європейської культури був доволі травматичним. У його життя після написання роману сталося багато перепетій: конфлікт із духовним лідером Ірану Аятолою Хомейні, переслідування Рушді, вибухи перед книжковим супермаркетом, замахи на життя письменника та переховування на конспіративних квартирах Британії та Америки .

У своєму романі письменник майстерно вплітає історію (story) героя та його родини у велику історію (history) Індії, країни напрочуд давньої й водночас абсолютно нової.

Багатопланова, фантастична, «магічна» розповідь охоплює історію Індії (частково й Пакистану) з 1910 по 1976 роки. Політичні події, подані яскраво і пристрасно, не вичерпують вибагливу реальність роману. Трагікомічна і авантюрна доля Салема Синая, народженого опівночі індійської незалежності, стає алегорією однією з найдавніших і загадкових цивілізацій світу.

Із творчістю та стилем цього письменника деякі критики порівнюють роман молодої авторки Зеді Сміт «Білі зуби». Як і «Опівнічні діти», роман Зеді Сміт оповідає захопливу і тривалу родинну історію (навіть три), на тлі яскраво змальованого багатоетнічного і «постколоніального» соціуму. Звісно, цей вплив не є визначальним і не заперечує оригінальності «Білих зубів». Постколоніальне суспільство Зеді Сміт - це суспільство метрополії, Лондона, в 1975-1992 роках. Але, якщо Рушді в «Опівнічних дітях» змальовував життя героя паралельно з великою історією Індії, роман Зеді Сміт цього не має. Значні історичні події тут вирують лише у випусках новин (як падіння Берлінського муру в одному з епізодів роману), а решту часу коли щось і відбувається, то щось відносно локальне й непорівнюване з історією Індії в романі Рушді [7].

Однак щось локальне таки відбувається, і виникають якісь проблеми, які так чи так зачіпають різних людей. Дуже різних, враховуючи розмаїття народів, вірувань, переконань у сучасному мультикультуральному суспільстві. Повсякденне життя в такому суспільстві і показує Зеді Сміт у своєму романі. Вона підійшла до роботи не лише із життєвим досвідом, але й із певним «теоретичним апаратом»: вивчившись на гуманітарному факультеті в 90-их роках, вона має все знати про Іншого, ідентичності, перетини ґендеру/раси/класу/етносу тощо. Тому всі конфлікти та дискусії навколо цих понять авторка вмістила в роман абсолютно свідомо, уникаючи при цьому філософських абстракцій і вдало демонструючи реальне, живе втілення цих дискусій у розмовах та діях звичайних лондонців. Зеді Сміт порушила багато питань, актуальних нині й теоретично, і політично. Ця майстерно зображена боротьба різних точок зору і сфер і є однією із найсильніших аспектів роману. Сучасний мегаполіс першого світу - це кубло ідентичностей, вірувань, народностей та субкультур.

До напряму мультикультуралізму деякі вчені намагаються приписати великий роман Германа Мелвілла «Мобі Дік», якому вже сто шістдесят років. У статусі уславленого він перебуває лише останніх дев'ять десятиліть. Його поява у серпні 1851 року не лише здивувала і розчарувала сучасників. «Кит» викликав щире обурення. Усе змінилося у двадцятому сторіччі. За висловом автора одного з найновіших досліджень, воно зробило Мелвілла «американською іконою, і в цьому жоден інший письменник із ним рівнятися не здатен» [4, с. 7]. Роман «Мобі Дік» визнано видатним досягненням американської літературної класики. Він перетворився на об'єкт щирої зацікавленості читацького загалу, джерело натхнення для митців і високочолих інтелектуалів, породив череду читацьких марафонів, журнал «Левіатан», цей рупор Мелвіллівської спільноти, члени якої завзято студіюють улюблений твір, різноманіття академічних конференцій та видань. Із ним тісно пов'язана і масова культура країни. Одна за одною з'являються телевізійні, кінематографічні, театральні й музичні адаптації роману, його літературні «сіквели» та «пріквели», комерційні проекти.

Із захопленням цитувалися слова Д.Г. Лоуренса, який назвав роман «втіленням сакрально-сексуальної підсвідомості білої раси» [5, c. 205]. Роман розглядали як художнє свідчення про велич історичної місії білої раси, котра на північноамериканській землі демонструє світові переконливі приклади демократії та економічного процвітання. Це не було проявом відвертого або прихованого расизму. Просто тодішнім дослідникам навіть не спадало на думку шукати в цьому творі зв'язки з якоюсь іншою свідомістю, ніж свідомість панівної білої раси. Мелвілла визнано великим митцем, отже, письменник має виглядати саме таким - великим та ідеальним, що посідає гідне місце у сонмі національних святих, носіїв твердих і непохитних національних цінностей. Тому не було жодної потреби додавати якісь інші нюанси до сприйняття цього роману як твору, що оспівує переможну ходу білої Америки.

Але у країні вже достигали «грона гніву» чорношкірої частини її населення, позбавленої громадянських прав, залишеної на суспільному, економічному маргінесі. Після расових конфліктів 60-70-х років і ближче до зламу ХХ-ХХІ століть визначальною для політичного і гуманітарного дискурсів країни постала проблема мультикультуралізму. Дуже швидко її було екстрапольовано на «індустрію Мобі Діка» (цей вислів Гаррі Левіна, що з'явився 1958 року, засвідчує величезну значущість мелвіллознавчих студій для всього північноамериканського літературознавства). Колишній співець білої раси став сприйматися як провісник мультикультурального і політкоректного суспільства.

Унаслідок цього відбулася радикальна зміна рецепції «Кита». Її значною мірою скерував професор Роберт Воллес (теж, як і професор Делбанко, колишній президент Мелвіллівської спільноти). 2005 року з'явилася його монографія «Мелвілл і Дуглас». У ній здійснено послідовне порівняння світогляду і творів Германа Мелвілла з переконаннями і творчим доробком відомого чорношкірого аболіціоніста Фредеріка Дугласа (1818-1895). Їх обох професор Воллес вважає цілком сумірними особистостями: «Вони були видатними американськими письменниками дев'ятнадцятого сторіччя, людьми рівними за величчю, обидва зверталися до проблем расової ідентичності, свободи й національної самосвідомості у такий спосіб, що все частіше привертає увагу до себе на початку двадцять першого сторіччя» [5, с. 202]. Як бачимо, професор Воллес навіть не приховує, що дивиться на Мелвілла й Дугласа очима інтелектуала «початку двадцять першого сторіччя» - тобто крізь призму концептуальних засад мультикультуралізму. Відповідним чином налаштовано його ставлення до роману «Мобі Дік». Він вважає, що у цьому творі «Мелвілл не лише звернувся до багатьох проблем, якими переймався Дуглас, - він розглянув їх із точки зору темношкірої людини» [6, с. 44].

Слідом за появою монографії Воллеса того ж 2005 року в Нью-Бедфорді, цьому центрі північноамериканського мелвіллознавства, відбулася міжнародна конференція «Мелвілл і Дуглас». На ній було здійснено канонізацію найсучаснішого - мультикультурального - образу Германа Мелвілла. Він постав не лише як послідовний захисник прав і свобод чорношкірого населення Америки. З'явився Мелвілл, що більш за все переймався усвідомленням і зображенням етнічної сутності чорної людини. Роман про полювання на великого Білого Кита перетворився на «чорний» роман, в якому все, що відбувається з героями-китоловами, просякнуте етнічно «чорним» світосприйняттям. У ньому навіть біла людина має єдиний шлях самоусвідомлення і самоствердження: лише через послідовне протиставлення себе іншому - чорному невільнику. «Білість Кита» (такою є назва 42 розділу роману) є лише позірною. Насправді над всім і всіма домінує чорний колір.

Якщо в Америці існує духовна потреба такого осучаснення Германа Мелвілла, то це - скажімо так - є особистою справою американського суспільства. Наразі існує багато теорій, які підтримують і спростовують приналежність Мелвілла до ідеології мультикультуралізму. Але те, що Мелвілл зображував різні нації на одному рівні, без расизму це факт. Він продемонстрував обмеженість, неповноту, недієздатність чорношкірої нації, котрі для нього були абсолютно подібними до обмеженості, неповноти й недієздатності, що притаманні етнічно білому світобаченню. Він не віддавав переваги жодній точці зору. Можливо, хоча б через це, його можна вважати мультикультуралістом. Його бачення проблеми національної ідентичності для Америки, держави, що поєднала різні етноси, різні національні групи, було трагічним баченням, яке не відкривало жодної позитивної перспективи. Воно відкривало лише трагічну безвихідь [6, с.57].

Висновки:

Таким чином мультикультуралізм є явищем не тільки літературним, воно зачіпає багато сфер нашого життя, такі як політика, історія, культура, етнологія. Але, у багатьох випадках, саме завдяки літературним творам читачі мають змогу уявити життя різних етносів нашого світу, дізнатися багато нового, а й зокрема і прихованого з історії народів планети, виявити конфлікти у суспільстві, можливо навіть знайти рішення їх вирішень.

Кожна країна з її мовами, релігіями, звичаями й традиціями має свої політичні принципи, принципи толерантності, та культурні принципи. І у багатьох країнах демократія і свобода окреслюють кордони й визначають основні правила плюралізму. Так само й мультикультуралізм дає змогу співіснувати разом багатьом культурам. Феномен мультикультуралізму дав голос тисячам різноманітних, неповторних живих голосів представникам різних расових, етнічних, джендерних, локальних та інших конкретних струменів. Він виявив структуротворчі функції плюралізму, народив ідеєю індивідуалізму як провідного концепту ментальності та літератури.

Використана література:

1. Бенхабиб С. Притязания культуры. Равенство и разнообразие в глобальную эру. М.: Логос, 2003.

2. Тлостанова М. Проблема мультикультурализма и литература США конца XX века. М., 2000.

3. Чандран Кукатас «Теоретические основы мультикультурализма»

4. Delbanco A. Melville : His World and Work / Andrew Delbanco. - NY : Alfred A. Knopf, 2005. - 415 p.

5. Lawrence D.H. Herman Melville's Moby Dick / David Herbert Lawrence // Critical Essays on Herman Melville's Moby-Dick / [edited by Brian Higgins and Hershel Parker]. - NY : G.K. Hall & Co., 1992. - (Critical Essays on American Literature). - P. 198 - 210.

6. Wallace R.K. Melville and Douglas / Robert K. Wallace. - New Bedford : Massachusetts, Spinner Publications, 2005. - 197 p.

7. Ігор Самохін. Зубатий мультикультуралізм. 21 Лип 2009. Інтернет-журнал Літакцент.

8. Майкл Уолцер. Про толерантність. -- Х., 2003. -- С. 108-128.

Размещено на Allbest.ru