Романський стиль

Размещено на http://www.allbest.ru/

Романський стиль

Робота

Учениці 9-А класу

ЗОШ I-III стю№1

Петрук Оксани

План

1. Романський стиль

2. Романський стиль в Архітектурі

3. Романський стиль в живописі і скульптурі

4. Романський стиль в інших проявах

1. Романський стиль

Романський стиль (від лат. romanus -- римський) -- повноцінно виявив себе передусім в архітектурі. Будови романського стилю різноманітні за типами, за конструктивними особливостями, за декором. Найбільша увага приділялася спорудженню храмів, монастирів, замків, які розташовані на підвищених місцевостях. Романський стиль вирізнявся масивністю споруд. Основним будівельним матеріалом романської архітектури був камінь.

У межах романського стилю водночас з архітектурою й у тісному зв'язку з нею розвивалися монументальний живопис та скульптура. За художніми ознаками мистецтво цього періоду схематичне, умовне. Романська композиція давала змогу використовувати простір, позбавлений глибини, різномасштабні фігури, утрирувані жести.

Важливу роль зіграло орнаментальне мистецтво, яке в романському стилі вражає багатством і різноманітністю мотивів. В орнаменті своєрідно спліталися традиції античності Візантії, Ірану й навіть Далекого Сходу.

Термін «романський стиль» виник порівняно недавно -- у першій половині XIX ст., коли був виявлений зв'язок середньовічної архітектури з римською.

У XI--XII ст. церква мала величезний вплив на життя суспільства загалом, зокрема на духовне життя, культуру й державність, тому вона виявилася й головним замовником архітектурних споруд, що сьогодні розглядаються як твори мистецтва.

У церковних проповідях піднімалася тема гріховності світу, сповненого гріха й спокус, підвладного впливу таємничих і страшних сил. Ця тема сприяла розвитку в романському мистецтві Західної Європи етичного й естетичного ідеалу, протилежного до античного мистецтва. У зв'язку з тим, що провідним видом мистецтва в той період була архітектура, їй приділялася роль тієї ланки, що «впливала» візуально й духовно на віруючих. Сюжети Страшного суду й Апокаліпсиса, біблійні сцени, скульптури -- ось що масово було присутнє в оформленні церков. Перевага духовного над тілесним виражалася в контрасті полум'яної духовної експресії й зовнішньої потворності.

Романські храми, переважно монастирські, повинні були виглядати масивно, міцно і надійно, тому будувалися вони з великого каменю, мали прості форми, із перевагою вертикальних або горизонтальних ліній, дуже вузькі дверні й віконні отвори і півциркульні арки. Суворі, важкі зовнішні форми надавали романському храму суворого і простого вигляду. Щоб якось «розвантажити» конструкцію храму, архітектори створили склепіння у вигляді хрестів. Безліч вільних площин сприяла поширенню монументальної скульптури, що знайшла своє місце на площинах стіни або поверхні капітелей і виражалася у формі рельєфу.

Фігурні композиції мають різні масштаби; їхні розміри залежать від ієрархічної значущості того, хто зображений: найбільша фігура Христа, трохи менші -- ангелів і апостолів, найменші -- простих смертних. Крім того, фігури знаходяться у певному співвідношенні з архітектурними формами. Зображення в середині -- більші, ніж ті, що знаходяться у кутках. На фризах фігури мають присадкуваті форми, на носійних частинах -- подовжені. Саме таке розташування фігур і їхніх форм є характерною рисою романського стилю.

Споруди романського мистецтва розсіяні по всій Західній Європі. У Німеччині в цьому стилі побудовані собори в містах, розташованих на Рейні. Але найбільша кількість пам'ятників XI--XII ст. була побудована у Франції. В архітектурі й скульптурі спостерігається розмаїтість форм і цікаве вирішення конструктивних проблем. У храмах Бургундії були зроблені перші кроки до зміни конструкції склепінних перекриттів у типі базилікального храму. П'ятииефна монастирська церква в Клюні -- найбільший храм із побудованих у той час -- класичний зразок такого типу. Французькі архітектори розробляли конструкції, що збільшують обсяг внутрішніх приміщень, але при цьому забезпечують надійність склепінь. Жертвуючи верхнім світлом, у центральному нефі будівельники зводили так звані зальні церкви однакової або майже однакової висоти, завдяки чому розпір центрального склепіння почасти компенсувався зустрічним тиском бічних. Бічні нефи робили навіть двох'ярусними, що збільшувало їхню вагу, а також робило будівлю більш місткою. Щоб полегшити склепіння центрального нефа, йому надавали стрілчастого перетину, вводили підпірні арки, що приймали основне навантаження, і верхнє склепіння прорізали вікнами.

У XII ст. уперше для декорування фасадів церков використовують скульптурні зображення. Найчудовішим творінням романської монументальної пластики є гігантські рельєфні композиції над порталами храмів Сюжетами найчастіше були грізні пророцтва Апокаліпсиса і Страшного суду. Композиція суворо підпорядкована принципу ієрархії: у центрі величезна й нерухома фігура Христа, навколо неї -- безліч фігур, що передають бурхливий рух. У романській пластиці поєднуються піднесене й повсякденне, груботілесне і навіть абстрактно гротескне. Зображення страшного суду наочно демонструють богословську схему ієрархічної структури світу. Центром композиції завжди служить величезна фігура Христа. У верхній частині -- небо, у нижній -- грішна земля; праворуч від Христа розташовані рай І праведники (добро), ліворуч -- засуджені на вічні муки грішники, чорти й пекло (зло). Сюжет Страшного суду присутній у кожному храмі, але схеми його виконання досить різноманітні Наприклад, у тумані собору Сент-Лазар в Отені в сцені Страшного суду поруч із грізним і величним образом Христа зображений майже гротескно-комедійний епізод зважування добрих і злих справ померлих, що супроводжується крутійством диявола й ангела, причому диявол поданий одночасно й страшним, і смішним.

На відміну від французького, німецьке романське мистецтво розвивалося менш послідовно. У період найвищого загострення боротьби між Імперією й Папством церковне мистецтво набуло в Німеччині рис суворого аскетизму. «Суворий стиль» можна побачити на численних дерев'яних розп'яттях XII ст Рівні, рівнобіжні, суворі лінії складок одягу, такими ж паралелями намічені волосся, борода; Христос не страждаюча людина, а суворий і безпристрасний суддя, який переміг смерть. Найвідомішим є «Розп'яття Імервальда» (назване на честь майстра).

2. Романський стиль в Архітектурі

У культовій архітектурі романського періоду дерево витіснив камінь. Камінь замінив дерево також і в фортечних мурах. що оточували замок феодала. Тип феодального замку складався саме в цю епоху: він стояв на підвищенні, на зручному для спостереження й оборони місці і був символом влади феодала над навколишніми землями.

Склався стиль романської архітектури. Суворість, простота гладких стін (різьблення лише на капітелях колони) - в Оверні, надмір зовнішнього декору - в Пуатьє, величні храми у Нормандії і Бургундії. Церкви, збудовані на дорозі до “святих місць”, були величезні за розмірами, розраховані на велику кількість пілігримів та місцевих парафіян.

У XII ст. уперше для декорування фасадів церков використовують скульптурні зображення. Найчудовішим творінням романської монументальної пластики є гігантські рельєфні композиції над порталами храмів Сюжетами найчастіше були грізні пророцтва Апокаліпсиса і Страшного суду. Композиція суворо підпорядкована принципу ієрархії: у центрі величезна й нерухома фігура Христа, навколо неї -- безліч фігур, що передають бурхливий рух. У романській пластиці поєднуються піднесене й повсякденне, груботілесне і навіть абстрактно гротескне. Зображення страшного суду наочно демонструють богословську схему ієрархічної структури світу. Центром композиції завжди служить величезна фігура Христа. У верхній частині -- небо, у нижній -- грішна земля; праворуч від Христа розташовані рай І праведники (добро), ліворуч -- засуджені на вічні муки грішники, чорти й пекло (зло). Сюжет Страшного суду присутній у кожному храмі, але схеми його виконання досить різноманітні Наприклад, у тумані собору Сент-Лазар в Отені в сцені Страшного суду поруч із грізним і величним образом Христа зображений майже гротескно-комедійний епізод зважування добрих і злих справ померлих, що супроводжується крутійством диявола й ангела, причому диявол поданий одночасно й страшним, і смішним.

Споруди романського мистецтва розсіяні по всій Західній Європі. У Німеччині в цьому стилі побудовані собори в містах, розташованих на Рейні. Але найбільша кількість пам'ятників XI--XII ст. була побудована у Франції. В архітектурі й скульптурі спостерігається розмаїтість форм і цікаве вирішення конструктивних проблем. У храмах Бургундії були зроблені перші кроки до зміни конструкції склепінних перекриттів у типі базилікального храму. П'ятииефна монастирська церква в Клюні -- найбільший храм із побудованих у той час -- класичний зразок такого типу. Французькі архітектори розробляли конструкції, що збільшують обсяг внутрішніх приміщень, але при цьому забезпечують надійність склепінь. Жертвуючи верхнім світлом, у центральному нефі будівельники зводили так звані зальні церкви однакової або майже однакової висоти, завдяки чому розпір центрального склепіння почасти компенсувався зустрічним тиском бічних. Бічні нефи робили навіть двох'ярусними, що збільшувало їхню вагу, а також робило будівлю більш місткою. Щоб полегшити склепіння центрального нефа, йому надавали стрілчастого перетину, вводили підпірні арки, що приймали основне навантаження, і верхнє склепіння прорізали вікнами.

3. Романський стиль в живописі і скульптурі

ХІ-ХІІІ ст. - час розквіту монументального мистецтва: як живопису, так і скульптури. Розписи вкривали стіни і склепіння храмів, скульптура була і в інтер'єрі, і назовні. Дискусії в галузі теології, виникнення єресей (проти однієї папа у 1210 р. оголосив навіть хрестовий похід) та ін. - все це призвело до того. що мистецтво на вимогу церкви повинно було не тільки виховувати й наставляти, а й застрашувати. Звідси обов'язковий “Страшний суд”, апокаліпсичні видіння, ордалії, історія страждань і смерті Ісуса Христа (“Страсті Христові”), житія святих - страдників за віру. Виникає застрашливе зображення чорта. Боротьба за людську душу між ангелами і сатаною стає улюбленим мотивом романського мистецтва.

Розвивається книжкова мініатюра, що становить собою живу та яскраву розповідь (заголовна літера, ініціал розростались у цілу картину). Яскраві барви, оклад з металу, слонової кістки, коштовного каміння, емалі перетворювали середньовічний рукопис у коштовну річ. Книги переписували ченці в спеціальних майстернях - скрипторіях (особливо славилися скрипторії французьких, англійських та ірландських монастирів). Окремої уваги заслуговує каролінзька рукописна книга. У Каролінзькій імперії (кінець VІІІ - перша половина ІХ ст.) виникло кілька великих центрів виготовлення книг.

Фігурні композиції мають різні масштаби; їхні розміри залежать від ієрархічної значущості того, хто зображений: найбільша фігура Христа, трохи менші -- ангелів і апостолів, найменші -- простих смертних. Крім того, фігури знаходяться у певному співвідношенні з архітектурними формами. Зображення в середині -- більші, ніж ті, що знаходяться у кутках. На фризах фігури мають присадкуваті форми, на носійних частинах -- подовжені. Саме таке розташування фігур і їхніх форм є характерною рисою романського стилю.

романський стиль архітектура живопис скульптура

4. Романський стиль в інших проявах

Героїчний епос романської доби - французька “Пісня про Роланда”, німецька “Пісня про Нібелунгів” (1200-10, поема з кам'яних плит з ясно-червоними квіточками, за словами Г. Гайне), вірменська “Давид Сасунський” Романський період - це пора найвищого розквіту середньовічної культури: світської літератури і поезії, театру, в якому ставлять і містерії, і світські фарси; музики, де на зміну унісону прийшло багатоголосся церковних хорових гімнів.

Середньовічний героїчний епос репрезентований такими літературними пам'ятками, як французька “Пісня про Роланда”, іспанська “Пісня про мого Сіда”, німецька “Пісня про Нібелунгів”, вірменська поема “Давид Сасунський” та ін. Німецький героїчний епос “Пісня про Нібелунгів”, складений очевидно між 1200-1210 рр. придворним шпільманом (як називали бродячих поетів, акторів і музикантів), ґрунтується на подіях і легендах раннього середньовіччя - епохи великого переселення народів, зокрема на легендах, пов'язаних із завоюванням Європи гунами на чолі з Аттилою (Єтцелем) у V ст.Прявився романський стильі у ковальстві:

Завитки суцільним килимом покривають всю поверхню грат. Але це не хаотичне нагромадження. Завитки строго організовані. Простежуються чіткі лінії, частіше вертикальні, які створюють конструктивну основу грат. Завитки зростають і розгалужуються з одного кореня, через це більш товстого, часто перехопленого хомутом. Розвиток і з'єднання завитків симетричний і періодичне. Розміри сусідніх завитків вельми різноманітні. Великі завитки або дуже щільні, або мають в середині квітку, зроблену з маленьких завитків. Пруток, з якого зроблені завитки, має прямокутний перетин.

Музика: Інструменти, на яких виконувалася середньовічна музика збереглися до наших днів, хоча і в різнихформах. Флейти вироблялися переважно з дерева, а не металу (як зараз) і були як повздовжними так і поперечними, подібними до сучасних блок-флейт. Популярними були пан-флейти, що також виготовлялися з деревини.Поширені були щипкові струнні інструменти, такі як лютня, псалтеріон, а також цимбали, на яких до XIV століття також грали защипуванням струни і лише після XIV століття, коли була винайдена технологія виробництва металевих струн, ударами паличками.

Першим зафіксованим в Європі смичковим інструментом стала колісна ліра, що потрапила з Візантії. Існували також струнні інструменти без резонуючого корпусу, подібних сучасній арфі, існували також і ранні версії скрипок і тромбонів. Середньовіччя є епохою, коли сформувалися система нотації та основи музичної теорії, що лягли в основу подальшого розвитку європейської музики.

З розвитком та ускладненням літургії, а також з прагненням Риму централізувати церковні служби актуалізувалася і потреба у фіксації церковних співів з тим, щоб не тільки полегшувати їх запам'ятовування[1], але й передавати на великі віддалі[2]. Першим кроком до вирішення цієї проблеми стала введення різноманітних знаків, що записувалися над текстом, ці знаки називалися невмами, а нотація стала називатися невменною.[3] Цей тип нотації почав використовуватись у 8-9 століттях, а його витоки більшість дослідників погоджуються, що їх найближчими попередниками є грецькі і романські граматичні знаки, що позначали важливі моменти декламації - підйом та спад в інтонації. [4] Такими двома класичними знаками були actus, /, що відображав підвищення інтонації та gravis, \, позначав пониження. Проте невменна нотація не вказувала абсолютної звуковисотності, а також не відображада і ритмічні тривалості. [5]Важливу роль у реформуванні нотації відіграв Гвідо д'Ареццо (перша половина XI століття), який увів систему сольмізації, 4-х лінійний нотний стан з літерним позначенням висоти звуку на кожній лінії, і ключ. Цей спосіб отримав назву хоральної нотації, що використовувалася для запису григоріанських хоралів. Нарешті з XIII століття хоральну нотацію витісняє мензуральна, що дозволяла фіксувати не тільки висоту, але і тривалість звуків. Серед перших її творців - Йоханнес де Гарландіа, Франко Кельнський, Вальте Одінгтон, Єронім Моравський. На Русі в цей отримав поширення знаменний розспів, який записувався за допомогою безлінійних знаків - "знамен" або "крюків".

Размещено на Allbest.ru