Размещено на http://www.allbest.ru/

Доповідь на тему:

“ Готика, як один із основних стилів архітектури середньовіччя”

Виконав:

Учень 11 класу

Застьола Владислав

готичний стиль архітектура художній

Готичний стиль (італ.gotico - готи, за назвою племені готів ) - художній стиль середньовічної Європи ( Х-ХV ст.), який ґрунтується на народних традиціях готів (германців). В архітектурі характеризується вертикалізмом конструкцій, каркасним перекриттям, чіткістю ліній, незвичністю, використанням скульптур, вітражів. Стиль набув значного поширення в живописі. Шедевр готики - Нотр-Дам де Парі (собор Паризької Богоматері).

У історії західноєвропейської середньовічної культури виділяються два етапи: романський -- IX--XI століття і готичний -- Х--XV століття (в окремих країнах -- до XVI ст.).

Романський стиль (від лат. romanus -- римський) повноцінно виявив себе передусім в архітектурі. Будови романського стилю різноманітні за типами, за конструктивними особливостями, за декором. Найбільша увага приділялася спорудженню храмів, монастирів, замків.

У межах романського стилю водночас з архітектурою й у тісному зв'язку з нею розвивалися монументальний живопис та скульптура. За художніми ознаками мистецтво цього періоду схематичне, умовне. Романська композиція давала змогу використовувати простір, позбавлений глибини, різномасштабні фігури, утрирувані жести.

Слід відмітити важливу роль орнаментального мистецтва, яке в романському стилі вражає багатством і різноманітністю мотивів. В орнаменті своєрідно спліталися традиції античності Візантії, Ірану й навіть Далекого Сходу.

Щодо мистецтва готичного (від італ. gotico -- готський, варварський) стилю, то передусім привертає увагу пошук синтезу між архітектурою, живописом і скульптурою. Майстри готики широко зверталися до образів народної фантазії. Водночас в їхньому мистецтві сильніше, ніж у романському, відбився вплив більш раціонального сприймання світу, прогресивних тенденцій ідеології того часу.

Значного розвитку готика досягає у Франції, особливо в розвиненіших північно-східних регіонах країни. Готична архітектура Франції та інших країн Європи пройшла через етапи ранньої, високої та пізньої готики. Одним із шедеврів ранньоготичної архітектури можна вважати собор Паризької Богоматері (Нотр-Дам де Парі). У межах готичного стилю митці XIII--XIV століть значну увагу приділяли розвиткові багатокольорових вітражів, оновлюється мистецтво книжкової мініатюри, ілюстрації, великого поширення набувають гобелени.

У XIV столітті бурхливий розвиток європейських міст стимулював демократизацію готики, її застосування в позакультовій архітектурі. Елементи готичного стилю починають використовувати навіть у предметах повсякденного вжитку (меблі), а таке широке використання готичного стилю сприяло виникненню численних національних і регіональних варіацій. Історія мистецтва оперує поняттями “англійська, французька, німецька готика”. Слід враховувати, що протягом подальшої (від XIV ст.) історії ставлення до готики було неоднозначне. Приблизно до середини XVIII століття готика асоціювалася з “варварським мистецтвом”, сприймалася як порушення художнього смаку, почуття симетрії й пропорцій. Вважалося, що готичне мистецтво принижує людину, викликає почуття страху та приреченості. Нове сприймання готики пов'язане з ідеологією німецького й французького романтизму, які начебто знову “відкрили” цей стиль, наголосивши на пафосному характері готики, на її здатності пробуджувати в людини почуття піднесеного, величного почуття захоплення. Значення готики в історії європейської культури було підкреслено й у XIX столітті появою неоготичних тенденцій у мистецтві деяких країн Європи.

У творенні нової архітектури провідну роль відіграли ченці, а маршрути прощі полегшили обмін ідеями. Зі зростанням нових міст на заході виявилася тенденція до перетворення романського стилю на готичний. Власне, пізньороманський стиль витворив усі формальні передумови готики (стрілчаста арка, аркбутан, ребристе склепіння). Бракувало лише нового поштовху до розуміння простору в русі, що переймав усі маси й відкривав нові напрямки розвитку дії. Подибуваний у Даремі подвійний ефект (рух уздовж та вгору) треба було зробити якомога динамічнішим і легшим, аби вірника у костелі поривало водночас до вівтаря і вгору, до неба. Це потребувало нової сукупності напруг і звільнюючих ритмів, і вони з'явилися на хорах Сен-Дені у сорокових роках XII ст. Рух до вівтаря опоряджувався багатими новоствореними ритмами, одначе у першу чергу підкреслювалась вертикаль. Гармонійний всесвіт романського стилю перетворився на динамічний, спрямований угору всесвіт готики: знову тріумфував образ небесної гори. Поривання угору остаточно зосередилося у шпилі.

Зовнішні особливості узгоджувалися з внутрішніми: було видно, як споруда збиралася докупи й підносилась. Проте усередині передусім наголошувалося емоційне враження. Якщо з зовнішнього боку то була священна гора, яка радо дотикалася неба, то у внутрішній порожняві (ще -- горбок Венери, відьомський пагорб) розташовувався цілий світ ритмічних форм, що водночас звільнювали і сковували глядача. Сторіччя, що породило готику, було також великою добою схоластичної науки, спроб створити енциклопедичні системи знання, яке гармонувало з природною і духовною дійсністю, Історією та Божим заміром, розумом і вірою, а також визначало місце людини у всесвіті. Подібним чином і кафедра була водночас алегоричною і органічною космічною звісткою.

Під час пожежі 1174 року згорів Кентерберійський собор, і Гервасій оплакував церкву, котра “втішала досі, як найсолодший рай”. Північно-французький маляр кінця XII ст. Теофіл писав “Розмалювавши склепіння та стіни різними творіннями й фарбами, ви пожвавили видиво божеського раю -- яскравого, наче весна, заквітчана різнобарвними квітами, свіжого, наче трава і наче киреї, гаптовані весняним квітом” У “Жити св. Гуго” ми читаємо про звершення святого у Лінкольні “З подиву гідною майстерністю він звів споруду кафедри У ній мистецтво -- ніби коштовні матеріали, бо склепіння можна порівняти з птахом, що розпростав крила для лету спираючись на міцні колумни, склепіння поривається до хмар... Самоцвітні колумни з темного каменю як найтісніше припасовані,-- чи то яспис, чи то мармур, але розум на них може зіпертися 3 того ж матеріалу й стрункі стрижні колумн, що оточують масивні стовпи, наче гурт дівчат, що налаштувався до танку”. І знову -- костел як хоростасія благословенних. (Не слід випускати з уваги мозаїчні лабіринтні орнаменти, котрими будівничі оздобили свої споруди? .

Вище ми вже звертали увагу на кафедри як втілення нових енергій, об'єднаних у комуни общинного типу. Цей аспект описується у зверненні абата Емона з Сен-Гєрсюр-Дів у Нормандії до братів своїх у Татбері в Англії “Де це бачено? Де це чувано, аби у давні часи могутні князі світу аби люди, які зросли у поклонінні й багатстві, аби відомі чоловіки й жінки запрягали свої гордовиті й гоноровиті шиї та, наче тяглова худоба, тягли до Христової оселі оті вози, навантажені вином, збіжжям, олією, камінням, деревом і усім тим, що треба для життя або спорудження церкви?” Як каже Емон, відомі люди у кам'яній мовчанці -- понад тисячу душ -- запрягалися у вози На спочинку вони сповідалися або молилися. “У відповідь на відозву священиків, котрі закликали їхні серця до миру, вони забувають про зненависть, відкидають розбрат, прощають борги,-- і відновлюється єдність серць” А пожертви тих. хто відмовляється від злуки, відкидаються І старі, й молоді закликають, ридають, зітхають. Потім лунають сурми, розгортаються корогви і хід поновлюється. Діставшись до церкви, люди “ставлять вози кружма, як духовний табір, і протягом усієї ночі вславляють неспання гімнами й кантиками. На кожному возі засвічують тонкі воскові свічки та світники; на вози кладуть хворих і немічних та приносять їм для полегшення дорогоцінні мощі святих”.

Схоже, що деякі сницарі навіть бралися до чорної магії, що через неї селяни -- за допомогою своєрідних братств поганського походження -- виражали власний спротив одержавленій церкві.

Готичний стиль заснований у Шартрі на початку XIII ст., де верхня частина поривається угору на 120 футів (36, 576 м.-- Пер.). Особливо підкреслювався рух простору: за допомогою чудернацького формоплетива в Англії та за допомогою розкутості широкого трактування на континенті. Великий вплив на XIV ст. справили ченці жебрацьких орденів, котрі вимагали, аби зали без бічних вівтарів пристосовувалися для великих конгрегації. які уважно слухають казання.

У Німеччині, де прихід готики затримався до середини XIII ст., залова церква повернулася до часів романського стилю,-- відтепер це була чільна форма храму з круговою діагональною перспективою й браком динаміки, притаманної готиці. Подібні споруди краще пасували до тривалих казань, ніж давній тип з навою й бічними залами без вівтарів.

“Контраст між немудрованими зовнішніми стінами з недекорованими вікнами і “вальдвебеном” усередині (Лоренцкірхе. Нюрнберг) надзвичайно характерний для пізньоготичного мислення, зокрема у Німеччині-сполучення містичної побожності й здорового практичного глузду, віра у божеське життя на цьому світі, накопичення ідей, з яких мала постати реформація Лютера. Лютер народився до того, як було замовлено раку й благовіст (Фейта Штоса *). Розбіжності між Інтер'єрами з їхньою припливне-відпливною течією, у якій особистість може загубитися, наче у лісі поміж деревами, та могутніми й солідними екстер'єрами з неподільними стінами і двома ярусами вікон передає загальний настрій німецької Реформації, яка межує з містичною інтроспекцією та енергійним новим вторгненням у цей світ” Певзнерї. Ця обставина виражає також занепад середньовічного світосприймання, котрому притаманна була первісна єдність, розглянута нами у зв'язку з іонійським мисленням. У Франції до XV ст. декоративна пишнота “полум'яного” стилю і в Англії склепіння “перпендикулярного” стилю зі складною схемою нервюр показують, як доведені до межі засади готики завершилися оберненням вихідного бедуму. Виконані у “перпендикулярному” стилі перекриття перетворились на масивні циліндричні склепіння, суцільно вкриті декором. У таких спорудах, як кембріджська капела Королівського коледжу, зовсім зникає відмінність між навою й хорами,-- ми знову зустрічаємося з коробовою структурою, яка вміло прикрашається вишуканим повторюваним орнаментом. Вихідна простота ховається за бризками розкішних форм, сполучених докупи віяловим склепінням. Невгамовне поривання ранньої готики, овіяне таїною через прагнення осягнути образ світу, перетворилося на витвір раціонального планування.

Про сутність суперечок дає уявлення звіт щодо стану будівництва міланської кафедри за неділю 25 січня 1400 р„ “Щодо зопалу висловлених заяв окремих необізнаних людей, нібито стрілчасті склепіння надійніші й дають менший горизонтальний розпір, ніж циліндричні.. -- зауважено. що настанови геометрії не повинні мати вирішального голосу в таких питаннях, бо одна справа -- наука, а інша -- мистецтво. Згаданий Майстер Жан Міньйої каже, буцім мистецтво без науки -- ніщо, і буцім -- незалежно від того, чи будуть склепіння стрілчасті, чи циліндричні, чи якими б стрілчастими склепіння не були,-- у них однаково величезна вага і горизонтальний розпір.

Тому майстри кажуть, що передбачувані ними башти [бажані] з багатьох міркувань. А саме. Вони, по-перше, об'єднають згаданий костел і трансепт, що наблизить їх до чотирикутника згідно з вимогами геометрії, але передусім для надання стійкості й краси поперечним пілонам. Для більшої упевненості -- і як взірець для цього -- згадаймо, що Господь Бог посідає у Раю посеред трону, оточеного -- за “Апокаліпсисом” -- чотирма євангелістами...” Мистецтво і наука перетворились на абстрактні засади, з котрими можна не погоджуватись, а космічний образ притягується так, до слова, для захисту конструктивного плану. На відміну від романського стилю, готиці притаманний функціональний поділ, що потребує співпраці митця й будівничого,-- найбільшої виразності такий поділ набув лише з занепадом системи.

Отже, готика панувала повсюдно. Як в Парижі Нотр-пані, віденський собор св. Стефана очолює над величезною столицею.

Не тільки однобаштовий фасад, як у Фрейбурге, але і храми з майже однаковою висотою центрального і бічних нефов, що створює єдине, по- палацовому обширний простір, - нововведення німецької готики.

У Нідерландах, де завдяки вигідному географічному положенню міська торгівля процвітала вже в романську пору, зростання бюргерства викликало бурхливе світське будівництво. У останній період середньовіччя саме в Нідерландах найбільший розмах одержало будівництво суспільних зданій - ратуш, торгових рядів і складів, будинків цехових організацій. Величні міські дзвінниці - вічові башти (бефруа), що грали важливу роль в численних повстаннях міського населення і що служили, разом з собором, як би символом потужності і багатства міста, - чудове досягнення нідерландської архітектури (башта, як стовп що підноситься над торговими рядами в Брюгге, башти в Іпре, Генте і ін.).

Усюди будувалися замки зі все більш довершеними зміцненнями і в той же час обставлені все зростаючою (особливо в пізній готиці) розкішшю, що виявляється в пишній декоративності, високих стрілчастих вікнах з химерними палітурками, потрійних камінах у всю стіну і т.д.

Європейські міста оточувалися зубчатими стінами з подвійними воротами і баштами. Видозмінилася сама зовнішність міста завдяки щільно притиснутим один до одного готичним будинкам з гостроверхими двосхилими дахами, вузькими вікнами, стрілчастими дверними отворами, аркадами, кутовими башточками - всім тим, що в лабіринті вузьких вулиць середньовічних кварталів, що подекуди ще збереглися, обступає нас нині як живописний декорум давно зниклого життєвого устрою.

Важко знайти відповідні слова, щоб описати враження від готичного собору. Вони високі і тягнуться до неба нескінченними стрілами башт і башточок, вімпергов, фіалов, загострених арок. Завдяки своїй архітектурі з кожної крапки собор виглядає по-новому. На відміну від романської церкви з її чіткими, легко осяжними формами, готичний собор неозорий, часто асиметричний і навіть неоднорідний в своїх частинах: кожний з його фасадів з своїм порталом індивідуальний. Стіни не відчуваються, їх як би і ні. Арки, галереї, башти, які - то майданчики з аркадами, величезні вікна, все далі і далі - нескінченно складна, ажурна гра ажурних форм. І весь цей простір жилий - собор і всередині і зовні населений масою скульптур. Вони займають не тільки портали і галереї, але їх можна знайти також і на крівлі, карнизах, під зведеннями капел, на гвинтових драбинах, виникають на водостічних трубах, на консолях. Словом, готичний собор - це цілий світ. Він і дійсно увібрав в себе мир середньовічного міста. Якщо навіть зараз, в сучасному Парижі, собор Паризької Богоматері панує над містом, і перед ним меркне архітектура бароко, ампіру, класицизму, то можна представити, як ще переконливіше він виглядав тоді, в тому Парижі, серед кривих вулиць і маленьких двориків по берегах Сени.

Взагалі, якщо говорити про символи минулого в історії різних народів, то готика є якійсь візитною карткою могутньої середньовічної Європи, що утілила в собі всю потужність віру і безмежну силу самобутнього мистецтва Західної Європи, що заражається. Мені думається, що для дуже дальніх нащадків мистецтво першого тисячоліття нашої ери перш за все асоціюватиметься з готикою, як для нас мистецтво стародавнього світу перш за все асоціюється з Грецією і Римом.

Размещено на Allbest.ru