Документ як артефакт

1

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

Житомирський інститут культури і мистецтв

Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

Кафедра Державного управління і бізнесу

Курсова робота

з курсу: Документознавство

ДОКУМЕНТ ЯК АРТЕФАКТ

Виконала: студентка

ІІІ курсу групи ДР-10

заочної форми навчання

Назарчук О.Б.

Перевірила:

Приймачук Л.В.

Житомир 2011

Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття «документ»: історичний розвиток його значень

1.1 Емпіричні уявлення про документ

1.2 Різні значення поняття «документ»

1.3 Походження терміну «документ» і розвиток його значень

Розділ 2. Документ як артефакт

2.1 Поняття артефакту

2.2 Цінний і рідкісний документ

2.3 Книжковий пам'ятник

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Існує три ряди явищ, рівнобіжні компоненти яких знаходяться в спорідненні: документ, книга, артефакт /наука, література, мистецтво/ і архів, бібліотека, музей. Думати про порівняльну значимість у житті суспільства цих установ не можна без врахування їхньої ідентифікації на рівні основних форм духовної культури. Чи потрібні застереження щодо того, що наука знаходиться в спорідненні не тільки з документом, але й з книгою? І що взагалі наука, література і мистецтво взаємно один у одного проникають і доповнюють? І що архіви, крім документів, зберігають книги і предмети мистецтва; бібліотеки, крім книг, зберігають документи, кожен музей має у своїх фондах книги і документи? Роль літератури і мистецтва в пізнанні минулого, а роль бібліотек і музеїв у репрезентації історичної пам'яті не менш важливі, ніж аналогічні ролі історичної науки і архівів. Якщо «Євгеній Онєгін» - енциклопедія російського життя першої половини XIX ст., скільки томів архівних документів можуть її переважити? Скільки одиниць збереження архіву можуть переважити Біблію? «Іліаду» і «Одіссею»? Колекцію Шлімана з Трої? Яка ємність піраміди Хеопса, якщо виміряти її в мегабайтах історичної пам'яті?

Не можна погодитися з тим, що комплектування музеїв здійснюється менш впорядковано, ніж архівів. Багато музеїв-палаців настільки впорядковані по своїм фондам, що зберегли з недоторканності свій побут і як пам'ятники архітектури, і як колекції творів мистецтва (Версаль, Прадо, Ермітаж та ін.). Багато музеїв створювалися на основі колекцій, які цілеспрямовано формувалися і продовжують поповнювати свої фонди, зберігаючи раніше сформовані ціннісні орієнтири (музеї Московського Кремля, Ермітаж, Третьяковська галерея, Музей образотворчих мистецтв на Волхонці та ін.). Власне, про цінність своїх фондів, створення і збереження гомогенності своїх колекцій піклується кожен музей. Історичні та культурні музеї, архіви і бібліотеки зберігають артефакти різних часів.

Все більше число людей усвідомлює, що залучення до історичного минулого - це не лише знайомство із шедеврами світової цивілізації, унікальними пам'ятниками древнього мистецтва, не лише школа виховання, але й невід'ємна частина сучасного життя, у визначеній мірі оцінка сьогодення і навіть «відкриття» майбутнього. Це обумовлює необхідність історичних досліджень минулого. Досягнення античних цивілізацій доцільно розглянути в різних областях: наука і техніка, мистецтво, філософія.

Вивчення античної епохи ґрунтується на документах тих часів - рукописів, епітафій, написів на знайдених архітектурних пам'ятках та ін.

Однією з найдискусійніших проблем сучасного документознавства є визначення структури цієї науки та її місця серед інших наукових і навчальних дисциплін. Н.М. Кушнаренко стверджує, що документознавство - це «метанаука для всіх наук документно-комунікативного циклу».За її словами, «документознавство як інтегративна наукова дисципліна тісно пов'язане із справочинством, книго-, бібліотеко-, бібліографо-, архівознавством, інформатикою тощо». За більш широкого підходу до складу документознавства входять історичне джерелознавство та музеєзнавство, семіотика, текстологія, кодикологія та інші науки», але в «структурі документознавства» ці науки відсутні.

Н.М. Кушнаренко поділяє документознавство на загальне та особливе. Загальне «складається з трьох розділів»: теорії документа, історії документа, історії та теорії документно-комунікативної діяльності.

Стосовно документів епохи античності виключно важливим є саме вивчення історії документа. Пошуки документів епохи античності тривають, нові знахідки, як і ретельний аналіз відомих, нерідко ставлять під сумнів минулі уявлення та погляди на досягнення античності, їх хронологію і т.д., що свідчить про актуальність нових досліджень в цьому напрямку.

Під документами розуміють спеціально створені людиною носії інформації, призначені для її передачі та зберігання. Документи надають у розпорядження соціолога як об'єктивні факти, так і закріплені в цих документах прояви суспільної свідомості. Аналіз документів надає змогу досліднику побачити важливі сторони соціального життя, визначити норми і цінності, які притаманні певному суспільству в певний історичний період, отримати відомості про ті чи інші соціальні структури, простежити динаміку взаємодії між різними соціальними групами і т. ін. Коло документів, які відбивають різні боки суспільного життя, дуже широке, і тому практично кожне соціологічне дослідження використовує цей метод набуття соціологічної інформації.

Артефакт (від лат. Artefactum - штучно зроблене) культури - штучно створений об'єкт, що має знаковий чи символічний зміст. Артефактом культури є:

- створені людьми предмети, речі, знаряддя праці, одяг, господарське начиння, житло, дороги;

- феномени духовного життя суспільства, наукові теорії, вірування, твори мистецтва і фольклор.

Отже, артефакти - це особливо цінні у соціально-культурному змісті документи, які необхідні для розвитку цивілізованого суспільства. Проблеми їх пошуку, ідентифікації, зберігання та експонування мають довічну актуальність, яка визначає мету даної роботи,

Мета роботи полягає у вивченні науково-методичних засад документообороту артефактів.

Об'єктом дослідження є артефакти в процесі їх пошуків, ідентифікації, зберігання та експонування.

Предметом дослідження є науково-методичні засади вивчення артефактів.

Курсова робота складається з двох основних розділів, кожен з яких поділяється на три підрозділи, вступу, висновків.

Курсова робота виконана на 25 сторінках, для її написання було використано 11 літературних джерел.

Розділ 1. Поняття «документ»: історичний розвиток його значень

1.1 Емпіричні уявлення про документ

Емпіричні уявлення - це уявлення, що виникли як наслідок або як підсумок спостережень, як узагальнення багатьох реальних явищ, але не як наслідок теоретичного пізнання, для якого потрібні певні методологічні засади, теорія, яка б пояснювала суть та походження явища.

Перш за все, документ уявляється як певна річ, як «матеріальний об'єкт», або «субстанціальний» (речовинний, на відміну від енергетичного) носій інформації. Тобто документ - це річ, яку можна побачити, до якої можна доторкнутися чи відчути іншими органами чуття.

По-друге, документ - це річ, яка має в собі яку-небудь інформацію, тобто документ може щось (певне знання) передати тому, хто буде знайомитися з ним, вивчати його, читати чи іншим чином «споживати інформацію». Документ потрібний людині саме для того, щоб ознайомитися з цією інформацією.

З іншого боку, документ створюється людиною (точніше суспільством) для того, щоб зберегти певне знання в часі та передати його іншим людям (споживачам інформації).

Для того, щоб передати інформацію за допомогою документа, людина використовує різні засоби. По-перше, обирає ті матеріальні об'єкти, речі, що можуть бути «речовинним носієм» інформації. По-друге, встановлює, яким способом можна «закріпити інформацію» на даному носії. По-третє, розробляє способи видобування інформації з цього носія.

Усі ці властивості документа відображаються в його визначеннях. Наприклад, у таких:

- «документ - матеріальний об'єкт, що містить інформацію в закріпленому вигляді»;

- «документ - матеріальний об'єкт, що містить закріплену інформацію, спеціально призначений для її передавання в просторі та часі і такий, що використовується в суспільній практиці»;

- «документ - матеріальний об'єкт, що містить інформацію в заданому вигляді і спеціально призначений для її розповсюдження в просторі та часі»;

- «документ - матеріальний об'єкт, що містить закріплену інформацію і спеціально призначений для її передавання та використання»;

- «документалістика тлумачить документ у широкому плані як інформацію, що зафіксована на матеріальному носії…»;

- документ - це «інформація, закріплена на носії, який дає змогу здійснювати її передавання… Документ - це втілена у фізичну форму інформація».

Деякі вчені у визначеннях документа підкреслювали, що він створюється та використовується саме людиною, тобто суспільством, і тому містить не будь-яку інформацію, а саме «соціальну» чи «нооінформацію». Наприклад: «документ - це будь-який матеріальний носій, на якому людиною зафіксована (закріплена) соціальна інформація», «документом вважається будь-яка зафіксована в просторі та часі нооінформація (інформація, що створена людським розумом; на відміну від інформації, зафіксованої в явищах неживої природи або в біології), зафіксовану на спеціальному речовинному носії з метою її використання, передавання та зберігання. Форма та спосіб фіксації тут припускаються будь-які, тобто на папері, плівці, у вигляді кодексу, стрічки, диска тощо». До двох останніх визначень є певні зауваження: соціальна або нооінформація, що передається в суспільстві, тобто від людини до людини, може бути зафіксована не тільки «на спеціальному речовинному носії», а й на предметах з царини неживої природи (наприклад, у камінні в мінералогічному музеї), і навіть на представниках живої природи (в зоопарках). Твердження про те, що «форма та спосіб фіксації тут припускаються будь-які», спростовується наступним переліком, який свідчить про те, що маються на увазі матеріали і форми носія інформації, пристосовані тільки для запису інформації.

Безумовно, такі уточнення правильні, але насправді вони нічого не змінюють у тому, згаданому вище трактуванні документа, бо в будь-якому випадку маються на увазі саме такі матеріальні об'єкти, що використовуються для передавання нооінформації (як інформації, доступної тільки людському розуму) або «соціальної інформації», якщо її розуміти, як будь-яку інформацію, що створюється та передається в людському суспільстві.

Поряд із такими визначеннями «документа», що охоплюють дуже широке коло явищ, є інші тлумачення, які пов'язують поняття «документ» із певними обмеженнями щодо його матеріальної або знакової форми чи функцій.

1.2 Різні значення поняття «документ»

Аналіз різноманітної літератури, що стосується тлумачення значення поняття «документ», дає можливість зробити висновок про те, що для різних учених у різних контекстах, різних науках поняття «документ» має різний обсяг. «Обсяг поняття» - це «клас узагальнених у понятті предметів». Обсяг поняття взаємопов'язаний зі «змістом поняття», тобто «сукупністю (звичайно істотних) ознак, за якими проведено узагальнення і виділення предметів у даному понятті».

Різні значення поняття «документ» мають спільне підґрунтя: найширше значення поглинає, охоплює всі інші, менш широкі. Тобто відношення між різними значеннями поняття «документ» будуються за «принципом матрьошки»: кожне більш широке значення поглинає менш широке.

Щоб довести це, позначимо різні значення поняття «документ» так: Документ І, Документ ІІ, Документ ІІІ, Документ ІV, Документ V, Документ VI, Документ VII, Документ VIII. Що означають ці поняття?

Документ І - це найбільш широке значення, що охоплює всі інші. Це будь-який матеріальний об'єкт, як штучний, так і природний, який може бути використаний для передавання інформації в суспільстві. Для цього він має бути включений у певне зібрання чи колекцію. До цього значення належать не тільки писемні документи чи інші документи, в яких інформація «записана» тим чи іншим способом, а й будь-які речі, предмети, що можуть бути представлені в музеях, на виставках тощо. До обсягу цього поняття включають навіть представників живої природи - тоді, коли вони використовуються для передавання знань (інформації) про них. Дефініцію Документа І подала, наприклад, Сюзанна Бріє, колишній віце-президент Міжнародної федерації з документації: це «будь-яке свідчення - конкретне чи символічне, закріплене чи зареєстроване, що є для представлення, відтворення або доведення певного фізичного чи інтелектуального явища». Вона дала також широковідомий коментар до цієї дефініції: «Чи є документом зоря? Або камінь, обточуваний струменями води? Ні. Проте документами є фотографії та каталоги зірок, камені в мінералогічному музеї, тварини, що описані в каталозі та виставлені в зоопарку».

Друге за обсягом поняття значення - Документ ІІ - також охоплює різноманітні матеріальні об'єкти, але за винятком об'єктів природного походження. Документ ІІ - це предмет матеріальної культури людства або будь-який матеріальний об'єкт так званої другої природи, створеної людиною. Це - речі, що свідчать про розум людини, про рівень розвитку людської цивілізації. У такому значенні використовував поняття «документ», наприклад, відомий німецький пропагандист ідей документації Отто Франк.

Документ ІІІ - це матеріальний об'єкт, створений людиною спеціально для передачі інформації в суспільстві. З різноманітних творів людських рук та мислення до обсягу поняття Документ ІІІ належать лише такі, що створювалися саме для передавання певних знань, почуттів, уявлень людини. Це, крім різноманітних форм «запису інформації», також тривимірні твори образотворчого мистецтва (скульптури, архітектури), а також моделі, макети, муляжі, наочні посібники та інші подібні об'єкти.

Документ IV - це матеріальний об'єкт, у якому подано будь-який запис інформації, який може бути виконаний будь-яким розробленим людиною способом. Записом називають перш за все письмову фіксацію слів (мови) будь-якими знаками. Але записом є й будь-яка фіксація інформації графічними знаками, у тому числі й музичними - нотами і знаками, що передають зображення предметів (образотворчими), і знаками, що подають умовне зображення певної території (картографічними). З розвитком техніки різноманітність записів збільшилася завдяки можливостям запису звуку (у тому числі усної мови, музики, шумів тощо); фотографічних «записів» зображень, кінематографічних записів зображень, що рухаються, і звуку тощо. Записом інформації є також її фіксація електронно-обчислювальною машиною на різноманітних носіях і різними способами, обумовленими технічними характеристиками застосовуваної для запису електронно-обчислювальної техніки.

Отже, поняття «запис інформації» є доволі широким і охоплює різні способи запису. Разом із тим його ще не визначено достатньо чітко. Наприклад, незрозуміло, чи можна вважати «записаними» твори живопису в оригіналі. Деякі автори поширюють поняття «записана інформація» на всі матеріальні об'єкти, що можуть використовуватися для передавання інформації в суспільстві. Наприклад, Н.М. Кушнаренко вважає, що визначення документа як записаної інформації «дозволяє зарахувати до документів всі матеріальні об'єкти, які можуть бути використані для передачі інформації в суспільстві (у тому числі експонати музеїв, архітектурні пам'ятки, зразки порід тощо)». На мою думку, таке трактування поняття «документ» можливе лише в тому випадку, коли в його визначенні немає вказівки на спосіб фіксування інформації (тобто «запис»); тільки тоді обсяг поняття «документ» дорівнює значенню Документа І.

Коротка дефініція Документа IV формулюється так: «записана інформація». Немає потреби доводити, що запис інформації може здійснити лише людина, розробленим людиною (точніше суспільством) способом. Саме це значення поняття «документ» було обране як головне в багатьох працях, присвячених інформаційній діяльності. Воно було закріплене в міжнародному стандарті «ІСО 5127-83. Документація та інформація. Словник»: «записана інформація, яка може використовуватись як одиниця в документаційному процесі». Таке визначення не означає, що документ перестав бути «матеріальним об'єктом»; воно тільки підкреслює, що інформація в такому документі існує у вигляді запису. Цей висновок підтверджується і наступною редакцією міжнародного стандарту ІСО 5127, де документ визначається як «записана інформація або матеріальний об'єкт, що може розглядатись як одиниця в документальному процесі».

До обсягу поняття Документ IV не включаються тривимірні твори мистецтва (скульптури) та тривимірні наочні посібники, а також інші твори матеріальної культури та створіння природи.

Саме Документ IV є таким значенням поняття «документ», що використовується в бібліотечній справі, у бібліографічній та науково-інформаційній діяльності, в архівній справі.

Документ V - це запис інформації, що є залишком (або безпосереднім результатом) певної людської діяльності і свідчить про неї. До обсягу поняття Документ V відносять перш за все матеріали діяльності державних установ, громадських організацій, посадових осіб, а також інші документи, що створюються в процесі певної адміністративної чи виробничої діяльності. За межами поняття Документа V залишаються матеріали, що описують ту діяльність, яка вивчається, але створюються поза нею. Таке розуміння «документа» є відносним, характерним саме для історичної науки.

Обсяг поняття Документ V може змінюватись залежно від того, який вид діяльності вивчається істориком. Наприклад, при вивченні діяльності державної установи документами вважаються її плани, звіти, протоколи засідань тощо, а не документальними матеріалами - наукові дослідження про цю установу, публіцистичні статті, навчальні посібники, спогади, що описують цю діяльність тощо. Але при вивченні діяльності вченого, автора наукових праць, навчальних посібників тощо саме вони розглядатимуться як документальні матеріали, якщо є творами цієї особи; при вивченні діяльності письменника такими будуть його твори, що належать до художньої, публіцистичної, науково-популярної та іншої літератури.

Документ VІ - це запис, що не тільки створюється в процесі певної діяльності, а й обов'язково містить відомості про певні юридичні факти. Юридичними фактами вважають передбачені законом обставини, що є підставою для виникнення (або видозміни чи припинення) конкретних правовідносин. Правовідносини - це відносини між окремими особами (чи особами та установами), що визначають їхні права та обов'язки, правила поведінки в суспільстві. Правовідносини закріплюються в договорах, угодах, адміністративних актах та інших офіційних письмових документах, спрямованих на регулювання суспільних відносин. У такому розумінні вже не можна називати документами наукові праці чи художні твори.

Документ VІІ - це запис про юридичні факти, який має необхідний набір засвідчень. Наприклад, протокол засідання, в якому немає підписів головуючого та секретаря, вже не вважається документом у такому розумінні. Для різних видів документів (у цьому значенні) потрібні різні форми засвідчень: підписи посадових осіб, печатки, спеціальні бланки документів тощо. Навіть внутрішня форма запису, наявність і послідовність певних відомостей має певну вагу при визначенні ступеня «документальності» таких матеріалів. Особливості підготовки та оформлення таких документів вивчають у курсах діловодства.

Нарешті, Документом VІІІ вважається тільки такий запис про юридичний факт, що засвідчує особу. Документи, що належать до цього значення, не є однорідними. Це можуть бути особисті документи офіційного походження, які офіційно засвідчують факти життя громадянина (свідоцтва про народження, шлюб, смерть), його суспільний стан, партійну належність (а також членство в різних громадських організаціях), нагороди, права (майнові, водія) тощо. Інший клас - службові (особові) документи, що посвідчують особу: службові посвідчення (у тому числі кодовані картки), посвідки (на відрядження), доручення (на ведення справ, представництво у суді, інші мандати). Саме в значенні Документа VІІІ використовують термін «документ», коли просять, наприклад, «пред'явити документи». Це значення поняття «документ» є найпоширенішим у побуті, відомим кожній людині. На перший погляд воно не має нічого спільного з Документом І чи з Документом ІV, але виявляється, що певні спільні риси в них є. Безумовно, за межами поняття Документ VІІІ залишається безліч таких матеріальних об'єктів, що в інших значеннях теж вважаються документами.

1.3 Походження терміну «документ» і розвиток його значень

Сучасні словники пояснюють, що слово «документ» походить від латинського documentum, а те, у свою чергу, від дієслова docere - «вчити, навчати».

Найбільш глибоко походження терміну «документ» і подальшого розвитку його значень дослідив польський науковець Анджей Сускі. На його думку, корені цього слова сягають індоєвропейської прамови, яка існувала приблизно за 2000 років до н.е. Слово dek у цій мові означало жест простягнутих рук, пов'язаний із передаванням і прийманням, одержанням чогось.

Німецький дослідник Гельмут Арнтц пояснює, що від слова dek (або в іншому написанні deс) походить також число «десять» (наприклад, «декада» - десять днів), або «деци…», що в складних словах відповідає поняттю «десята частина» (наприклад, «дециметр» - десята частина метра). Внаслідок чергування головних «е - о» корінь dec змінився на doc у слові doceo, що означало «вчу, навчаю». Від нього походить слово documentum або docіmentum, яке означало: «те, що вчить, що є повчальним прикладом, доказом». Однокорінними до слова «документ» виявляються слова: doctrina - «вчення», doctor - «учений». Саме в такому широкому значенні застосовувалося слово documentum із самого початку його вживання, наприклад, у працях Цицерона. Згодом воно набуло юридичного відтінку і почало означати «писемний доказ», «доказ, взятий із книг, записів, офіційних актів».

Близьке до цього пояснення походження терміну «документ», його трактування як засобу підтвердження та свідчення, дав російський дослідник М.А. Комаров. Він вважав, що при обміні відомостями про певні події люди передавали як підтвердження предмети (речі) із записами про ці події, факти, явища. Такі предмети почали називати документами і вважали, що вони виконують функції підтвердження та свідчення.

Надалі, починаючи із середніх віків до кінця XIX ст., слово «документ» використовували для позначення будь-якого «писемного свідчення». Найбільш широко термін «документ» почали застосовувати в юридичних (правових) відносинах у такому значенні: офіційний (чи державний) писемний акт, який підтверджує встановлення певних відносин, що стосується виникнення, доказу чи виконання прав». Такий документ (що має юридичне значення) може підтверджувати певне правове становище людини, бути засобом доказу в суді, свідчити про певні зобов'язання юридичних осіб.

Отже, протягом тривалого історичного періоду, з моменту появи слова «документ» до кінця ХІХ ст., його значення поступово звужувалося: від будь-якої речі, що могла слугувати для повчання та свідчення, до писемного свідоцтва, що підтверджує певні правові відносини.

У ХХ ст. термін «документ» набуває найрізноманітніших значень. Серед них і відновлене широке значення, у якому термін «документ» почали використовувати засновники «документації» як практичної діяльності, що забезпечує збереження, пошук і використання документів з метою видобування інформації, яка міститься в них, - Поль Отле (1868-1944) та Анрі Лафонтен (1854-1943). У 1895 р. вони заснували Міжнародний бібліографічний інститут у Брюсселі, який пізніше (1931 р.) був перейменований у Міжнародний інститут документації. За ухвалою Міжнародного конгресу з документації (Париж, 1937 р.) на базі інституту була створена Міжнародна федерація з документації (МФД), що існує з 1938 донині (тепер вона називається Міжнародною федерацією з інформації та документації - МФІД).

У працях П. Отле термін «документ» знову почав використовуватися в широкому значенні, і навіть у більш широкому, ніж у його попередників та послідовників. Найширша дефініція «документа», яку дав П. Отле, така: матеріалізована пам'ять людства, яка день за днем реєструє факти, ідеї, почуття, мрії, що відбилися в свідомості людини». П. Отле називав документом будь-який носій соціальної інформації, а не тільки субстанціальний (речовинний) об'єкт, у якому інформація зафіксована. Наприклад, до документів, на думку П. Отле, належали не тільки рукописні твори та друковані видання, а й театральні вистави, радіо- і телепередачі, тобто найрізноманітніші засоби передавання інформації. Пізніше навіть його послідовники відмовилися від такого широкого трактування поняття «документ», але багато думок П.Отле було сприйнято позитивно, в тому числі і розуміння документа як засобу передавання інформації в суспільстві.

У наш час ідеї П. Отле знову приваблюють науковців. Про це свідчить видання перекладів творів П. Отле російською мовою, згадування прізвища П. Отле та його висловлювань у працях багатьох документознавців. Найвірнішим послідовником ідей П. Отле щодо визначення документа став Юрій Миколайович Столяров. Зокрема, він стверджує, що «є документи, які існують синхронно з їх створенням (театральна вистава, радіопередача), вони зникають по закінченні дії, трансляції, відтворення». В його трактуванні документа спостерігається певна непослідовність. Найширшим визначенням документа він вважає «записану інформацію», але до обсягу поняття «документ» у такому визначенні відносить «величезну кількість об'єктів «другої природи», тобто штучних - тих, у яких матеріалізувалася людська думка. Це і парковий ландшафт, і свійська тварина, і будь-який прилад, інструмент, машина». Очевидно, поняття «запис інформації» трактується тут надто широко. Крім того, на думку Ю.М. Столярова, у цьому переліку немає природних об'єктів, хоча важко погодитися з тим, що ландшафт і тварина - це штучні об'єкти.

Пошуки найкращого визначення поняття «документ» продовжується.

Розділ 2. Документ як артефакт

2.1 Поняття артефакту

документ артефакт книжковий пам'ятник

За ознакою соціально-культурної значимості виділяють групу документів, що одержали назву «артефакт» (лат. arte - штучно, factus - зроблений) - документ, що володіє особливою соціально-культурною цінністю, не властивою документу в цілому. Артефактні документи - це документальні пам'ятники, у т.ч. писемності, що складають частину культурного надбання країни, народу, людства, звичайно охоронювані спеціальними законами.

Пам'ятники виступають об'єктом науки пам'ятниковедення, яка поділяє їх на пересувні і нерухомі. До числа пересувних відносять документальні пам'ятники: рукописи і стародруки (манускрипти, палімсести, інкунабули), раритети, рідкі письмові і графічні видання, кінофотофонодокументи і т.п.

У середині 1980-х років поширення одержало поняття «книжковий пам'ятник», що поступово стало узагальнюючим для таких понять, як «рідкісна» і «коштовна книга» (особливо коштовна, унікальна). Трактування коштовності книги як якісної її характеристики належить І.М. Розанову, А.І. Маркушевичу, М.М. Куфаєву, С.А. Соболевському (XIX - початок XX ст.).

Основою віднесення документа до артефакту (пам'ятника) може служити особлива цінність і унікальність змісту, передмови, супровідних статей, коментарів і т.п. Документи цього виду відрізняються за внутрішньою структурою (складом, підбором і організацією повідомлення в ньому).

Змістовна (інформаційна) цінність документа, його особливе історичне, художнє і культурологічне значення є основною ознакою, що дозволяє віднести документ до розряду артефактних. Як уже відзначилося, це не просто джерело інформації, воно має особливу соціально-культурну цінність.

Крім змісту, критерієм артефактності може служити і матеріальна основа документ, його форма: папір, плівка, шрифт, фарба, спосіб запису і відтворення інформації, обкладинка, плетіння, автор та ін.

До артефактних також відносять документи по особливим умовам їхнього існування в зовнішньому середовищі шляхом вивчення їх «долі» чи легенди (термін архівознавства), первісної приналежності, зв'язку з історичними подіями, пам'ятними місцями і т.п.

Артефактні документи складають основу духовних і матеріальних цінностей людства і за рівнем якісних критеріїв відносяться до документних пам'ятників світового, національного і місцевого значення.

Рис. 1. - Артефакт

Найважливішим завданням бібліотек, архівів і інших установ країни є створення спеціалізованих фондів рукописів і стародруків, рідких і особливо коштовних документів нового часу, забезпечення їх схоронності і раціональної приступності для наукових, просвітницьких і виховних цілей. Це один із напрямків загальнодержавної діяльності по реалізації закону про охорону і використання пам'ятників писемності, історії і культури.

Артефактні документи оснащені особливо складним апаратом. Крім основного тексту вони можуть включати науково-дослідні статті, що пояснюють текст, великий текстологічний матеріал, історіографічні коментарі і різноманітні показники (тематичні, предметні, іменні). Як правило, артефактні документи мають особливу матеріальну основу, конструкцію, особливі умови існування в зовнішньому середовищі. Вони виходять у поліпшеному оформленні, з численними ілюстраціями, часто в нестандартних формах, у плетіннях. Для видання пам'ятників нерідко використовують факсимільне відтворення.

2.2 Цінний і рідкісний документ

Документальний пам'ятник - це ціннісна історія, що охоплює результати людської діяльності, які у високому ступені віддзеркалюють історичні особливості і культуру тієї чи іншої епохи і внаслідок цього стали об'єктами ціннісного відношення.

У фондах бібліотек, архівів, музеїв, інформаційних центрів поряд з цінними знаходять нецінні документи - з обмеженим терміном збереження.

Цінність - це особлива соціальна значимість документа, перевага одного документа відносно іншого за деякою істотною ознакою або їх сукупністю. Визнавши особливу цінність документа, держава бере його на облік, забезпечує особливі умови збереження і раціонального використання.

Експертиза цінності документа здійснюється з урахуванням критерію цінності - комплексу науково обґрунтованих ознак, на підставі яких визначається цінність документа.

За ступенем цінності розрізняють такі види документів: цінний, особливо цінний, унікальний і рідкісний документ.

Цінний документ має політичне, соціально-економічне, наукове, культурне значення і на цій підставі підлягає державному обліку та прийому на державне збереження. Цінність - якісна характеристика цінного документа, що представляє особливу соціальну значимість за змістом, формою чи умовам побутування в зовнішньому середовищі незалежно від його кількості.

Особливо цінний документ має для держави постійне значення і незамінний при втраті.

Унікальний документ не має собі подібних за інформацією, що міститься в ньому, чи зовнішнім ознакам.

Рис. 2. ? Папірус 4 ст. до н.е.

Рідкісний документ - такий, що зберігся, виданий у відносно малому числі примірників і має художню, наукову, культурну, бібліографічну чи іншу цінність. Рідкісним кожна назвати примірник документа, що володіє неповторними ознаками, які відрізняють його від іншого тиражу документа (іменним, прикрашений автографом автора, «учасник» знаменної події, особливо переплетений, що має унікальний футляр і т.п.). Найбільш стійким є термін «рідкісна книга», що з'явився в XVIII ст. завдяки бібліографам - збирачам книжкових рідкостей.

Основною ознакою рідкісної книги є обмежена кількість існуючих чи збережених примірників видання, що мають особливу соціально-культурну цінність. Рідкісність може носити природний чи штучний характер. Природна рідкісність - це малий тираж коштовної книги. Штучна рідкісність - втрата тиражу пропорційно віку книги. Якщо перша характеристика обумовлена обставинами видання книги, то друга - умовами побутування книги в суспільстві (зношуваність, знищення цензурою, стихійними лихами тощо). Тут велику роль відіграє часовий фактор - документи більш раннього періоду увійдуть до категорії рідкісних документів (видань, книг).

Рис. 3. ? Рідкісна книга

2.3 Книжковий пам'ятник

Книжковий пам'ятник - видання, що поєднує у собі кількісні і якісні ознаки рідкісної та цінної книги. Це різновид документного пам'ятника. Книга розглядається в ряді інших пам'ятників історії і культури - наукових, літературно-художніх, образотворчих, архітектурних, музичних тощо - але як особливий пам'ятник. Його специфіка визначається сутністю книги як єдності опублікованого твору і способу його матеріального існування (видання).

Книжковий пам'ятник може бути літературно-художнім, науковим та ін. Крім того, він несе інформацію про те, де, коли і ким він був надрукований, прокоментований, поліграфічно виконаний відносно поставленої задачі та об'єктивних можливостей - тобто, інформацію про книжкову культуру часу, про відбиту в кожному конкретному виданні сучасної йому історії та культури суспільства.

Ціннісна характеристика книжкового пам'ятника обумовлена поєднанням цінності твору і видання (наприклад, перше видання класичного твору). Вона не може визначатися тільки цінністю опублікованого твору (наприклад, звичайне, рядове видання класичного твору), тому що створення твору - це не лише книготворча діяльність. У той же час матеріальне втілення твору може в ряді випадків самостійно визначати цінність книжкового пам'ятника (приклад: чудово ілюстроване і надруковане видання видатного твору), тому що тут мова йде про результат саме книготворчої діяльності.

Групу книжкових пам'ятників складають видатні у історико-культурному значенні видання:

- створені на початкових етапах історії книги;

- значні досягнення, що втілили найбільше різних областей людської діяльності - соціально-політичної, економічної, технічної, наукової, культурної;

- що дають уявлення про прогресивний розвиток самої книги, її репертуару, типів, видів, текстологічної і редакторської підготовки, довідкового апарату, художнього оформлення, поліграфічного виконання, матеріальної основи тощо.

Перелічені показники книги є параметрами її цінності, що доповнюються показником рідкісності видання - незначною кількістю збережених примірників.

Крім того, підставою віднесення книги до категорії пам'ятників можуть служити її індивідуальні особливості, обумовлені специфікою існування в зовнішньому середовищі: незвичайна доля книги, наявність автографів, пам'яток, записів авторів чи видатних діячів, приналежність книги приватним колекціям, музеям книги, відділам рукописів і стародруків рідкісних і особливо цінних видань, створених у найбільших бібліотеках.

Загальновизнаними центрами колекцій книжкових пам'ятників є бібліотеки. Фонд рідкісних і коштовних видань у бібліотеках складають такі групи документів:

- древні рукописні книги різних періодів, манускрипти, інкунабули, палеотипи тощо;

- першодруковані видання країн сходу;

- видання XV-XII ст., надруковані глаголицею і кирилицею західноєвропейські видання XVI-XVII ст.;

- українські національні видання (1547-1923 роки), надруковані гражданським шрифтом;

- першодруковані видання окремих регіонів України;

- видання, що є пам'ятниками подій і епох великої історичної важливості (Парламентська республіка П. Скоропадського, Директорія, епоха Б. Хмельницького, визвольна революція 1917-1920 років, Велика Вітчизняна війна тощо);

- перші і прижиттєві видання творів видатних учених, письменників, а також кращі їх перевидання;

- конфісковані і заборонені видання творів суспільно значимого змісту;

- книги з автографами відомих суспільних діячів, учених, письменників;

- особисті бібліотеки відомих діячів науки і культури, а також значні в історико-культурному відношенні бібліофільські зібрання;

- видання, оформлені та ілюстровані відомими художниками;

- видання в коштовних художніх переплетах;

- кращі мініатюрні видання і видання незвичайних форм;

- документи, розмножені незвичайним способом (гравіровані, літографовані, гектографовані, з витканим текстом тощо);

- надруковані на особливих матеріалах (шовк, пробка, кольоровий папір);

- традиційно сформовані тематичні колекції, пов'язані з історією установи-фондоутримувача, місцевості тощо.

Книжкові пам'ятники зберігаються в спеціально побудованому чи пристосованому ізольованому приміщенні. Для забезпечення гарантованої схоронності артефактних документів створюються їх мікрокопії, так звані страхові фонди.

Висновки

Поняття «документ» у наш час є найпоширенішим в науках, що вивчають різні способи зберігання та передачі у суспільстві знання (або інформації). Є безліч визначень документа, які зафіксували певне уявлення про нього.

Термін «документ» походить від індоєвропейської прамови і має спільний корінь із словами «десять», «учу», «навчаю», «вчення», «учений». Це свідчить про початкове широке значення поняття «документ» і підтверджує правомірність повернення до нього у ХХ ст. в працях П.Отле та заснованої ним Міжнародної федерації з інформації та документації.

Поняття «документ» відображає емпіричні уявлення про документ як певну річ (матеріальний об'єкт), що містить у собі інформацію і може передавати її людині.

Є різні значення поняття «документ», які відрізняються одне від одного обсягом і змістом поняття. Найширше значення - Документ І - це будь-який матеріальний (субстанціальний, речовинний) об'єкт, який може бути використаний для передавання інформації в суспільстві. Це значення поглинає всі інші, вужчі за обсягом поняття (за «принципом матрьошки).

Відношення між найширшим значенням поняття «документ» і вужчим за нього можна показати як дихотомічний поділ обсягу поняття «документ».

За ознакою соціально-культурної значимості виділяють групу документів, що одержали назву «артефакт» (лат. arte - штучно, factus - зроблений) - документ, що володіє особливою соціально-культурною цінністю, не властивою документу в цілому. Артефактні документи - це документальні пам'ятники, у тому числі писемності, що складають частину культурного надбання країни, народу, людства, звичайно охоронювані спеціальними законами.

Основою віднесення документа до артефакту (пам'ятника) може служити особлива цінність і унікальність змісту, передмови, супровідних статей, коментарів тощо. Документи цього виду відрізняються за внутрішньою структурою (складом, підбором та організацією повідомлення в них).

Змістовна (інформаційна) цінність документа, його особливе історичне, художнє і культурологічне значення є основною ознакою, що дозволяє віднести документ до розряду артефактних. Як уже відзначалося, це не просто джерело інформації, воно має особливу соціально-культурну цінність.

Крім змісту, критерієм артефактності може служити і матеріальна основа документа, його форма: папір, плівка, шрифт, фарба, спосіб запису і відтворення інформації, обкладинка, плетіння, автор та ін.

Найважливішим завданням бібліотек, архівів та інших установ країни є створення спеціалізованих фондів рукописів та стародруків, рідкісних і особливо цінних документів нашого часу, забезпечення їх схоронності і раціональної приступності для наукових, просвітительських та наукових цілей. Це один із напрямків загальнодержавної діяльності по реалізації закону про охорону і використання пам'ятників писемності історії і культури.

Документальний пам'ятник - це ціннісна категорія, що охоплює результати людської діяльності, які у високому ступені віддзеркалюють історичні особливості, культуру тієї чи іншої епохи і внаслідок цього стали об'єктами ціннісного відношення.

Книжковий пам'ятник - видання, що поєднує у собі кількісні та якісні ознаки рідкісної та цінної книги. Це різновид документального пам'ятника. Книга розглядається в ряді інших пам'ятників історії та культури - наукових, літературно-художніх, образотворчих, архітектурних, музичних тощо, - але як особливих пам'ятників. Його специфіка визначається сутністю книги як єдності опублікованого твору і способу його матеріального існування (видання).

Список використаної літератури

1. Зусьман О.М. Документоведение: Учеб. пособие. / О.М. Зусьман, В.А. Минкина; С.-Петерб. гос. ун-т культуры и искусств. - СПб., 2003. - 107 с.

2. Ковальченко И.Д. Методы исторического исследования. - М.: Наука, 1987. - 439 с.

3. Комаров М.А. Понятие и определение документа. / Документалистика-69: Материалы Первого Всесоюз. симпозиума по документалистике, Паланга, 8-12 сент. 1969 г. - Вильнюс, 1970.

4. Кулешов С.Г. Документознавство: Історія. Теоретичні основи. / Укр. держ. наук.-дослід. ін-т архів. справи та документознавства, Держ. акад. керівних кадрів культури і мистецтв. - К., 2000. - 162 с.

5. Кулешов С.Г. Документальні джерела наукової інформації: поняття, типологія, історія, типологічні схеми. / Укр. акад. інформатики. - К.: Укр. ІНТЕІ, 1995. - 191 с.

6. Кушнаренко Н.Н. Документоведение: Учебник. / 8-е изд., стер. - К.: Знання, 2008. - 459 с.

7. Ларьков Н.С. Документоведение: Учеб. пособие. / Томск. гос. ун-т. - М.: АСТ: Восток-Запад, 2006. - 428 с.

8. Отле П. Библиотека, библиография, документация: Избр. тр. пионера інформатики. / Пер. с англ. и фр. Р.С. Гитляревского и др.; Предисл., сост. коммент. Р.С. Гитляревского. - М.: Фаир-Пресс: Пашков дом, 2004. - 349 с.

9. Рудельсон К.И. Современные документные классификации. - М.: Наука, 1973. - 267 с.

10. Столяров О. Онтологический статус документа и его практическое значение для библиотек. // Библиотековедение. - 1999. - №4/6. - 57 с.

11. Швецова-Водка Г.М. Документознавство: Навч. посібник. - К.: Знання, 2007. - 398 с.

Размещено на Allbest.ru