Життя і творчість Мікеланджело Буонаротті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Життя і творчість Мікеланджело Буонаротті

6 березня 1475 року в невеликому містечку Капрезі у подести (градоправителя) Кьюзі і Капрезе народився хлопчик. У сімейних книгах старовинного роду Буонарроті у Флоренції зберігся докладний запис про цю подію щасливого батька, скріплений його підписом - ді Лодовіко ді Ліонардо ді Буонарроті Симоні. Батько віддав сина в школу Франчеське да Урбіно у Флоренції. Навчання йшло все гірше й гірше. Засмучений батько приписував це лінощам і небажанню, не вірячи в покликання сина. Він сподівався, що юнак зробить блискучу кар'єру, мріяв побачити його коли-небудь на вищих громадських посадах. мікеланджело страшний суд давид сикстинська капела

Але, зрештою, батько змирився з художніми схильностями сина і одного разу, взявши перо, написав: "Тисяча чотириста вісімдесят восьмого року, квітня 1-го дня, я, Лодовіко, син Ліонардо ді Буонарроті, вміщую свого сина Мікеланджело до Доменіко і Давида Гірландайо на три роки від цього дня на наступних умовах: згаданий Мікеланджело залишається у своїх вчителів ці три роки, як учень, для вправ у живописі, і повинен, крім того, виконувати все, що його господарі йому накажуть; як винагорода за послуги його Доменіко і Давид платять йому суму у 24 флорини: шість протягом першого року, вісім - другого і десять - третього; разом 86 ліврів".

У майстерні Гірландайо, Мікеланджело пробув недовго, бо хотів стати творцем, і перейшов в учні до Бертольдо, послідовника Донателло, який керував художньою школою в садах Медічі на площі Сан-Марко. Його відразу ж помітив Лоренцо Прекрасний, який надав йому заступництво і ввів у свій неоплатонічний гурток філософів і літераторів.

Вже 1490 року стали говорити про виняткове обдарування зовсім ще юного Мікеланджело Буонарроті. 1494 року, з наближенням військ Карла VIII, він залишив Флоренцію, повернувся у неї 1495 року.

Основи культури Мікеланджело носили неоплатонічний характер. Будучи скульптором, живописцем, архітектором і поетом, Мікеланджело все життя прагнув до синтезу, до мистецтва, яке дозволило б здійснити чистий задум, ідею.

1505 року його викликав з Флоренції папа Юлій II. Давши генію повну свободу і не довіряючи своїм наступникам, папа вирішив за життя створити собі гідну гробницю.

Мікеланджело задумав її як класичний "монумент" християнства, як вираження світської влади і сублімації душі, звернутої до Бога.

1508 року Мікеланджело погодився з даним йому в 1508 році Юлієм II дорученням розписати склепіння Сикстинської капели.

Обрання папою 1513 року Лева Х з сімейства Медічі сприяло поновленню зв'язку Мікеланджело з рідним містом. 1516 року новий папа доручив йому розробити проект фасаду церкви Сан-Лоренцо, побудованої Брунеллеськи. Це стало його першим архітектурним замовленням. Як і Брунеллеськи, він задумав сакристію у вигляді пустого кубічного простору, обмеженого перспективно побудованою структурою, спроектованою на стіни і прорисованою темними пілястрами, карнизами і арками, вміщеними на білих стінах. Кубічний простір, освітлений м'яким світлом, що падав з вікон купола і світлового ліхтаря, був, за задумом Мікеланджело, символом потойбічного світу, кінцевого звільнення духу від влади матерії.

Падіння Флорентійської Республіки ознаменувало собою найбільш тривожний період в житті Мікеланджело. Незважаючи на тверді республіканські переконання, він не витримав тривоги перед наступаючими подіями - біг у Феррару і Венецію (1529), хотів переховуватися у Франції. Флоренція оголосила його бунтівником і дезертиром, але потім пробачила і запропонувала повернутися. Переховуючись і переживаючи величезні муки, він став свідком падіння рідного міста і лише пізніше боязко звернувся до папи, який 1534 року доручив йому закінчити розпис Сикстинської капели.

1534 року Мікеланджело повернувся у Рим і через два роки приступив до створення свого знаменитого твору - картини "Страшного суду", закінченої ним 1541 року.

В останні роки Мікеланджело розвинув інтенсивну архітектурну діяльність. Він займається проектом центрального плану церкви Сан-Джованні де і Фьорентіні, яка повинна була стати пам'ятником його "флорентійській батьківщини" і суперничати з іншого боку Тибру з собором Святого Петра і замком Святого Ангела.

Працюючи над будівництвом собору Святого Петра, Мікеланджело звертається до центричної композиції, розробленої Браманте, але прагне до з'єднання всіх частин будівлі в єдиний пластичний організм, в якому архітектонічна маса ніби дематеріалізується і завершується величезним куполом, який збирає воєдино і завершує всю будівлю. Творче натхнення Мікеланджело максимально виразилося в створенні купола. Він підноситься угору в тому самому місці, де похований, за переказами, апостол Петро.

У житті Мікеланджело не знав ніжної ласки й участі, і це відбилося на його характері. Був момент в юності, коли він марив про особисте щастя і виливав своє прагнення в сонетах, але скоро він зжився з думкою, що воно йому не призначено. Тоді великий художник увесь пішов в ідеальний світ, в мистецтво, яке стало його єдиним коханням. "Мистецтво ревниве, - говорить він, - і вимагає всієї людини". "Я маю дружину, якій весь належу, і мої діти - це мої твори". Великим розумом і природженим тактом повинна була володіти та жінка, яка б зрозуміла Мікеланджело.

Він зустрів таку жінку, але дуже пізно. Йому було тоді вже шістдесят років. Це була Вітторія Колона. Вона походила зі старовинного і могутнього римського роду. Вітторія стала вдовою у тридцять п'ять років, коли гаряче коханий нею чоловік маркіз Песькара помер від ран, отриманих в битві при Павій. Цілих десять років до зустрічі з Мікеланджело вона оплакувала свою втрату, і плодом цих страждань стали вірші, що принесли їй славу поетеси. Вона глибоко цікавилася наукою, філософією, питаннями релігії, політики і суспільного життя.

У її салоні велися живі, цікаві бесіди про сучасні події, етичні питання і завдання мистецтва. У її домі Мікеланджело зустрічали як царственого гостя. Він же, ніяковіючи від пошани, що надавалася йому, був простий і скромний, втрачав всю свою уявну гордовитість і охоче розмовляв з гостями про різні предмети. Тільки тут художник вільно виявляв свій розум і знання в літературі і мистецтві.

Його любов до Вітторії була чисто платонічною, тим більше що й вона, по суті, почувала до нього глибоку дружбу, повагу і симпатію, вичерпавши в коханні до покійного чоловіка увесь запал жіночої пристрасті.

Вмираючи, Мікеланджело залишив короткий заповіт; як і в житті, він не любив багатослівності. "Я віддаю душу Богу, тіло землі, майно рідним", - продиктував він друзям. Мікеланджело помер 18 лютого 1564 року. Тіло його похоронене в церкві Санта-Кроче у Флоренції.

Размещено на Allbest.ru