Культура та побут населення України. Рушники
Поселення та житло, народний одяг населення України. Харчування та повсякденні страви. Побут і звичаї, календарні свята та обряди. Складові шлюбу в різних районах. Магічна функція весільного рушника. Роль вишитого рушника в очах українського суспільства.
| Рубрика | Культура и искусство |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 30.01.2012 |
| Размер файла | 53,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Міністерство освіти і науки України
Науково-дослідний інститут українознавства
НАКОВО-ДОСЛІДНА РОБОТА З УКРАЇНОЗНАВСТВА
На тему
"Культура та побут населення України. Рушники"
Виконав:
Желізко
Олексій Олександрович
Науковий керівник
Мозгова
Катерина Йосипівна
Київ 2007
План
- Вступ
- 1. Культура та побут населення України
- 1.1 Поселення та житло
- 1.2 Народний одяг
- 1.3 Харчування
- 1.4 Повсякденні страви
- 1.5 Побут і звичаї
- 1.6. Календарні свята та обряди
- 1.7 Сім'я
- 2. Рушники
- 2.1 Рушники ви мої рушники
- 2.2 Рoль вишитого рушника в очах українського суспільства
- Висновок
- Література
Вступ
В межах досліду неможливо розглянути всі аспекти розвитку української культури протягом навіть останнього тисячоліття, але деякі елементи культури можуть бути не тільки цікавими, а й корисними.
Народне мистецтво, яке передавалося з покоління в покоління, століттями завжди було і є грунтом для спілкування людей, джерелом пізнання історії, культури, звідти ідуть витоки професіональної творчості. Традиційні пісня і танок, легенда і казка, малюнок і художнє ремесло стали національною основою сучасного народного мистецтва, пов'язаного з трудовою діяльністю людини, виготовленням речей, практично необхідних, зручних у користуванні й ошатних за формою та оздобленням.
З далекого минулого прийшло до нас і рукоділля - рук діло - життя, плетіння, в'язання, вишивання, різьблення, ткацтво тощо. І виникло воно з любові до рідної землі і батьківської оселі, зі спілкування з навколишнім світом та потреби не стільки бачити красу, а й творити їі власними руками.
Відповідно до двох аспектів проблеми походження української культури - побут й рушники - наше дослідження складається з двох частин. У першій частині йдеться про найдавніше населення на нашій землі, розвиток його культури, яка стала основою для північного й південно-західних культур сучасних держав. Особлива увага приділяється виникненню рушників, бо вони є джерелом енергії українського народу. Друга частина присвячена життю українців. Тут викладаються сучасні погляди вчених на виникнення української цивілізації
За часів відродження української культури необхідним є і знання тих звичаїв і культурних досягнень, що мали місце минулих століть. Органічно розвиваючись, ці культурні набуття сприяли існуванню української нації у їі важкі історичні часи, підтримували дух народу у моменти суворих випробувань, що їх зазнавала Україна, і є невід'ємною частиною державної незалежності України.
Знання національної культури минулих століть є цікавим і з точки зору загальної ерудиції, і для розуміння феномену українського народу, що живе на перехресті шляхів в центрі Європи і впливає на політичні події на всьому континенті.
1. Культура та побут населення України
1.1 Поселення та житло
Культура українців за суттю своєю завжди була осідлою, аграрною. Тому основним типом поселення були села та хутори. Максимально враховуючи природні умови, найдавніше населення території України будувало свої оселі біля водоймищ, на захищених від вітру ділянках. Жителі території сучасної України використовували печери та напівпечери (пізніше використовувалися землянки), інколи будівлі ставилися на стовпах, на платформах. Ці типи житла використовувалися поряд зі звичайними будинками майже до 19 століття. Для будування використовувались майже всі матеріали, що могла дати природа - дерево, солома, очерет, глина, каміння.
Форма та планування поселення також залежали найчастіше від природніх умов та ландшафту. Так, в Карпатах будинки у селищах ставилися безсистемно, на зручних земельних ділянках. В північній частині України переважало вуличне планування. Інколи селища та міста будувались за радиальною системою - колами, в центрі яких знаходилася центральна торгова площа. На півдні України, де планування часто-густо відбувалося за наказом або під керівництвом адміністрації, переважала квартальна форма планування.
Внаслідок сприятливих погодних умов на більшості території України сформувався відкритий тип двору. В ньому земельна ділянка, прилегла до хати, залишалася просто неба. Господарські споруди найчастіше були повністю відокремлені від житлового будинку (хоча зустрічалися і часткове, і повне приєднання господарських споруд до житла). Житловий будинок знаходився в глибині двору, часто закритий від поглядів ззовні деревами та кущами.
культура побут рушник україна
Житло жителя України було двокамерним - складалося з опалюваної хати, та неопалюваних сіней. Пізніше, в залежності від заможності хазяїна, погодних умов, особливостей етнокультурних контактів з іншими народами, почали опалюватися обидві частини житла, або інколи вони мали різні входи. Трикамерний тип житла був відомий з XV століття. В такому житлі були сіні, хата, та комора. Хата та комора розташовувалися з різних боків від сіней. Інколи замість комори буда друга хата. Таке розташування набуло назви хати на дві половини. Стіни житла зводились з місцевих будівельних матеріалів залежно від ресурсів та можливостей забудовників. Існувало два типи конструкції стін - зрубний і каркасний. Перший зустрічався зрідка, переважно в районах, багатих на, лісоматеріали. Каркас заповнювався глиною, перемішаною з соломою. У ряді районів поряд з глиною та соломою вживалося каміння. Підлога в хаті була також глиняною, дощана зустрічалася дуже рідко.
1.2 Народний одяг
Український народний одяг - самобутнє явище, що розвивалося і вдосконалювалося протягом століть, вбираючи в себе досягнення інших культур, водночас не втрачаючи оригінальних ознак.
Чоловічий селянський одяг складався із сорочки до колін, що вдягалася навипуск та перепоясувалась шкіряним або в'язаним поясом, нешироких штанів. Сорочка часто оздоблювалася вишивкою. На поясі кріпилися необхідні інструменти (ніж, гребінь). Взимку на сорочку вдягався хутряний кожух, восени та навесні - сукняна свита. На ноги одягалися постоли - стягнуті шматки сиром'ятної шкіри, більш заможні чоловіки - черевики, чоботи. Волосся різали під макитру. Цей вид стрижки поступово замінював розповсюджене в XV-XVIII ст. ст. гоління голови із залишенням оселедця. Бороди носили літні чоловіки.
Жіночий народний одяг складався з сорочки, запаски або юпки, кожуха (взимку). Дівчата заплітали волосся в одну або дві коси. У Карпатах заможні жінки також заплітали волосся в коси. Голову влітку обв'язували стрічкою або хусткою. Заміжні жінки обов'язково носили очіпок.
Святковим взуттям були черевики. Здебільшого повсякденно ходили босоніж або у постолах.
У степовій частині України в ХІХ столітті побутувала фабрична одежа. Вдягалися за міським зразком - верхні міські сорочки, пальта, прямоспинні свити, кожухи у чоловіків; сарафани, спідниці, кофточки, блузки, пальта - у жінок.
1.3 Харчування
До середини XIX століття сформувався господарський комплекс, що включав в себе землеробство зі скотарством (при перевазі землеробства). Рибальство, бджільництво, мисливство та збиральництво являли собою допоміжні засоби здобуття їжі.
Сіяли головним чином жито, хоча на Півдні все більше площ віддавалося під пшеницю. Сіяли гречку, просо, ячмінь, овес, горох, квасолю, коноплі, мак, льон. Поширюється соняшник.3 кінця ХІХ століття розповсюджується кукурудза, але помітної ролі в харчуванні вона не відіграє.
Овочеві культури - капуста, буряк, морква, огірки, цибуля, часник. З ХІХ століття картопля починає поступово замінювати хліб в раціоні багатьох регіонів. Вирощувалися гарбуз, в південних районах - кавун і диня. З приправ росли петрушка, пастернак, хрін, кріп. З садівних культур - яблука, груші, сливи, вишні, смородина.
Тваринництво складалося з вирощування корів як тяглової сили, свиней, овець на м'ясо, птиці.
Основним способом переробки зерна був млинарський. Мололи жито, пшеницю, гречку, просо, ячмінь, кукурудзу. Робили крупи з проса, гречки, ячменю, пшениці, кукурудзи. На зиму солили та квасили овочі та фрукти, сушили яблука, груші, сливи, вишні, смородину, гриби, на півдні - абрикоси.
М'ясо намагалися продавати через його дорожнечу. Інколи продавали не тільки надлишки, але й те, що було необхідно для власного споживання. Свинину залишали собі, продавали яловичину та телятину. Худобу звичайно забивали двічі на рік - на Різдво та на Паску. Сало солили, м'ясо готували свіжим або мороженим, інколи теж солили. Кишки та шлунок після ретельної обробки начиняли м'ясом, салом, кров'ю, і робили ковбаси, кров'янки.
3 молочних продуктів готували сир, в Карпатах та там, де розводили овець на молоко, готували овечу бринзу. Готували сметану, яку частково переробляли в масло, здебільшого на продаж. Молоко квасили на кисляк і ряжанку.
Рибальство було підмогою до бідного на білки селянського харчування. Рибу солили або в'ялили.
1.4 Повсякденні страви
Найбільш поширеними стравами були виготовлені з рослинних складників. Більшу роль відігравали страви з зернових. Каші виготовлялися з проса, гречки, кукурудзи, ячменю, вівса, зрідка пшениці. Каші з жита не готували. Готували рідкі кашоподібні страви - куліш, ячний крупник.
Хліб цінувався більш за всі інші печені страви. В Україні пекли хліб переважно з житньої муки. Але у другій половині ХІХ століття із зубожінням селянства в жито почали домішувати іншу муку. На Полтавщині і Слобожанщині домішували гречку, на Поліссі - картопляну, У Західній Україні - ячмінну, кукурудзяну, вівсяну. Хліб завдавали у дерев'яній діжці на залишкові розчини з минулої випічки, вимішували спочатку дерев'яною кописткою, а з додаванням борошна та загустінням тіста - рукою. Тісто підходило декілька годин у теплому місці, потім його сажали у піч, на дубовому або капустяному листі, без форми. Хліб пекли жінки, рідше дівчата, раз на тиждень, найчастіше в суботу.3 випіканням хліба було пов'язано багато заборон і правил. Так: не можна було випікати хліб у п'ятницю, тримати двері відчиненими при садженні хліба у піч, торкатися тіста "нечистій" жінці.
3 супів були розповсюджені два. Це різні види борщу, капусняк. Борщ готували найчастіше з буряком, капустою, морквою, картоплею (у ХІХ столітті). На півдні додавали картоплю. На свята в борщ клали м'ясо, у будні заправляли салом. У піст в юшку клали сушену рибу, заправляли олією. Навесні готували зелений борщ з щавлю, кропиви, лободи, кропу, петрушки. Заправляли сметаною і вареними яйцями. Влітку готували холодний борщ на сироватці, який не варили. До сироватки додавали варену картоплю або буряк, петрушку, кріп, цибулю, по можливості круте яйце і сметану.
Молочні страви були досить розповсюджені. На столі бували сир, молоко свіже і киcлe, в Карпатах - бринза.
Пили узвари з сухих і свіжих фруктів та ягід, кваси, настої з трав. Хмільний мед і пиво в ХІХ столітті вже майже не готували.
Хліб мав і велике ритуальне значення. На весілля пекли коровай. Короваї виготовляли у обох молодих і ділили під час їх дарування.
1.5 Побут і звичаї
Духовну культуру й побудову суспільства визначав принцип корпоративності - належності індивіду до соціальної групи. Сільська територіальна община називалася громадою.3 часом значення общини зменшувалося. Але цей процес був нерівномірним. Якщо на Правобережній та Західній Україні вона втратила своє значення вже в XVII-XVIII століттях, то на Лівобережжі вона існувала до XVIII століття. У житті дореволюційного села поряд з офіційним правом зберігало силу і право звичаєве. Існувало два типи громадського землеволодіння - громадсько-подушний і громадсько-подвірний. Періодичні переділи землі були великою подією в селі. Громада мала право при несправній сплаті податків відібрати частину землі в одного господаря і передати іншому. У користуванні громади знаходилися спільні ліси, водоймища, пасовища. Громада контролювала проведення ярмарків, базарів. Вона слідкувала за станом доріг, мостів, громадських будівель. Кругова порука мала місце при відбуванні казенних повинностей.
Члени громади спільно наймали пастухів для догляду за стадом. Платили пастуху як в грошовій, так і в натуральній формі. Крім того, господарі по черзі давали пастуху одноденний харч.
Для оранки важких грунтів інколи необхідно було впрягати три-чотири пари коней. В таких випадках селяни об'єднувалися для спільної обробки землі. Розповсюдженою була форма допомоги на відробіток, тобто люди працювали по черзі один за одного.
Важливу роль у громадському житті відігравала церква, відвідання якої вважалося обов'язком кожного християнина. За цим стежили представники духовенства. Але вони самі відзначали, що люди ходять не "в церкву" а "під церкву", тобто поспілкуватись, почути останні новини.
Своєрідним клубом була корчма. Сюди збиралося в години дозвілля все село. Тут же у корчмі укладалися різні усні угоди, які скріплювалися рукобиттям та могоричем. Статевікова диференціація в селі була чітко визначена. Вона регулювала розподіл праці, права і обов'язки, регулювала норми поведінки. Панував патріархат, наприклад, жінки не могли входити до виборних органів громади.
У окремі громади збиралась молодь.3 такої парубочої громади обирався ватажок, який захищав інтереси громади, організовував дозвілля. Менш чіткою була організація дівочих громад, які поступово зливалися з парубковими. Улітку молодь вечорами збиралась у загальноприйнятих місцях на розваги і танці, а в холодний час - у спеціально найнятих хатах на вечорниці.
1.6. Календарні свята та обряди
Календар свят визначався аграрним устроєм життя. Селяни нерідко замовляли хресний хід і молебень у полі до початку оранки, сівби, перед початком жнив. Відмічали день святого, ім'ям якого був названий місцевий храм.
Святом, коли “вводиться літо в зиму”, вважали Введення (21 листопада). На введення стежили, щоб до хати не зайшла першою особа жіночої статі - це приносило негаразди.
Свята Катерини (24 листопада) і Андрія (30 листопада) слугували немов би репетицією до наступних різдвяно-новорічних свят. На Катерину ворожили про майбутню пару в шлюбі. На Андрія проводилися великі вечорниці. В ніч на Андрія дозволялися жарти та навіть хуліганські вчинки, такі, як замикання дверей хати ззовні, затикання комина, та інші.
На дванадцятиденні свята (Різдво, Новий рік та Хрещення) проводилося багато магічних ритуалів, що за віруваннями повинні були забезпечити людям вдачу наступного року. На Різдво колядували, на Новий рік щедрували. Ходили по хатах, співали; славили господарів, бажали їм щастя, добробуту, за що отримували певну винагороду. По хатам ходили з вертепом, де ставилися такі собі лялькові вистави, або ж влаштовували ритуальну гру-виставу "Коза", яка символізувала кругообіг часу.
На початку весни (кінець лютого - початок березня) відзначали Масляницю - прихід весни. На Масляницю готували млинці, вареники, куштували горілку, ходили в гості один до одного. На Масляницю парубки та дівчата, що не оженилися восени, тягнули колоду. До них прив'язували колоду або стрічку та вимагали могорич.
Перед Паскою фарбували яйця, випікали паску, начиняли ковбаси, готували інші страви для великодньої вечері. У святкові дні відбувалися триденні народні гуляння, які відбувалися на майдані біля церкви. В ці дні всім дозволялося дзвонити у церковні дзвони. Першу неділю після Великодня вшановували пам'ять померлих. Йшли на кладовища провідувати мертвих, туди ж несли їжу. Обідали на могилах. У цей день годували старців та роздавали милостиню "за упокій душі".
Завершення весни і початок літнього періоду пов'язувався із Зеленими святами (Трійця). В ці дні хату та господарські будівлі обов'язково прикрашали зеленими гілками. Відвідували померлих на кладовищах.
Купала відзначали 24 червня. Напередодні діди примітивними способами розводили вогнища. Вважалося, що ці вогнища мають цілющу силу. Через них стрибали для того, щоб очиститися, вилікуватися від хвороб. На Купала багато ворожили "на майбутнє", збирали трави, що повинні були захищати від відьом.
Після закінчення жатви святкувався обжинок. З останнього колосся жниці робили cнiп і вінок, які передавалися господарю садиби, в якій святкували. З цього снопу розпочинали наступну сівбу. Так замикався календар свят аграрної культури українців.
1.7 Сім'я
Шлюб завжди був не тільки актом цивільно-правового характеру, а об'єднував в собі соціальні, біологічні, матеріальні та духовні аспекти. Шлюб в Україні був моногамним, патріархальним. Багато складових шлюбу відрізнялися в різних районах України, що було зумовлено перебуванням цих районів у складі різних держав. Але існувала усталена основа, притаманна українському населенню всіх регіонів. Так, підготовка до шлюбу була справою не тільки молоді, батьків та родичів, але й громадськості. Вплив здійснювався через громаду, молодіжні громади.
Безшлюбність загалом осуджувалась суспільством, хоч з цього правила існували і винятки. Від шлюбу могли відмовитися один з синів або одна з дочок, щоб не ділити господарство та годувати молодших сестер та братів.
Шлюб був різновидом договору, який укладався усно, а в XVIII-ХІХ століттях письмово, особливо, коли йшла мова про розділ землі. Нареченій батько видавав придане, або посаг. До нього входила скриня (постіль, одяг, білизна), інколи худоба (худоба, земля, гроші).
Ролі в сватанні відрізнялися в залежності від того, наскільки консервативною була система землеволодіння та землекористування. При консервативній системі роль самих молодих була дуже незначною, адже в договорі йшлося не про любов молодих, а про "поле", яке належало батькам.
Звичаєве право обмежувало укладання нерівних шлюбів, перш за все між багатими та бідними. І багаті і бідні неохоче віддавали дітей за нерівного.
Загальним правилом було, що невістка йшла у сім'ю чоловіка. Але в нерівних шлюбах зустрічався і випадок, коли бідний чоловік йшов у сім'ю жінки, на приймацтво. Приймацтво розрізнялося за причиною, існувало три його види - за бажанням, за волею батьків, за запрошенням. В першому випадку положення зятя було подібним до найманого працівника, нерівне в сім'ї. Зять не був головою в сім'ї, а тому ставлення до нього з боку громадськості було здебільшого зневажливим. В третьому випадку зятя запрошували найчастіше, коли не було голови сім'ї. Тоді ним ставав зять. Приймацтво за бажанням та за запрошенням найчастіше схвалювалося громадою.
До XVI століття панував громадянський шлюб, коли шлюб був дійсним після громадського весілля. Пізніше (з 1744 року) Синод затвердив указ, згідно з яким шлюб набував чинності тільки через вінчання.
Українська сім'я після одруження ділилася - оженившись, син ішов з дому і будував власний. Але для допомоги батькам один з синів залишався допомагати батькам. На Правобережжі залишався старший, на Лівобережжі - молодший. Інколи (коли у батька не було синів) залишалися і дочки. В разі передачі спадщини за договором (зараз він називається "договір довічного утримання") батько сам визначав, хто з дітей залишається при ньому, обсяг обов'язків та долю в спадщині.
2. Рушники
2.1 Рушники ви мої рушники
Чимало священних символів, відомих ще з давніх-давен нині підмінено формою. Популярні зараз написи, як-от: "на щастя, на долю", наші пращури шифрували y знаках орнаментів. Так, вишита восьмикратна зірка означала Бога, Сонме, хвиляста лінія - нескінченність життя, стилізована калина - уособлення дівочої краси, молодості, кохання, виноград - символ благополуччя, квіткові пуп'янки вказували на дітей i продовження роду. Науковці кажуть, що вишитий рушник може бути i благословенням i прокляттям.
Загибель роду запрограмувала мати.
Мати вишила синові весільний рушник. Молодята відбули обряд i зажили мирно, але. нещасливо. Дружина довго не могла завагітніти, коли ж нарешті усе, здавалося, пішло на лад, дитина народилася мертвою. Неначе якийсь злий фатум завис над сім'єю: автомобільна аварія, втрата роботи, хвороби.
Чоловік, котрий досі був переконаним матеріалістом, дістав iз шафи весільного рушника i жбурнув його матері зі словами: "Викинь геть! Через нього усі нещастя!". Здивована ненька вирішила показати свій виріб знавцям. Ось що розповів працівник Українського центру народної культури "Музей Івана Гончара" завідуючий сектором "Тканина" майстер народного мистецтва з вишивки Юрій МЕЛЬНИЧУК: "В обрядовому рушникові було щонайменше дві неприпустимі помилки. Перша полягала y тому, що жінка зшила його з двох шматків полотна. Місце з'єднання вона так майстерно замаскувала мережкою, що його зовсім не видно. Але ж, окрім декоративної, весільний рушник має ще й магічну функцію. Вишите полотно, на яке стають молоді, означав жителю дорогу. У цьому випадку вона виявилася перерізаною. Фатального була й композиція узору. На обох кінцях рушника матір зобразила традиційну квітку - вазою, котра з давніх-давен символізує дерево роду. Під нею орнамент. Але вишивка видалася майстрині надто бідною, бо вгорі залишилося багато незашитого полотна. Тому над квіткою вона помістила ще одну суцільну смужку орнаменту.
Вишивальниця не знала, що біле полотно в центрі рушника символізує потік Божого благословення, котре живить дерево роду. Зображена над квіткою лінія закрила доступ до неї благодатної енергії. У житті це могло б означати бездітність чи навіть загибель молодої пари. Отже виходило, що той весільний рушник хоч i був майстерно вишитий добрими материнськими руками, справді ніс y собі страшну програму знищення роду. Тому відроджуючи традиції, слід насамперед розуміти їхнє значення.
У весільному обряді на Київщині початку ХХ століття дослідники нарахували близько 20 рушників. На них клали коровай, ними перев'язували старостів, простеляли дорогу молодим. Один бік рушника завжди мав заряд "плюс", другий - "мінус", посередині рамка екстрасенса стояла на "нулі". Отже, на який бік має стати наречена? Вкладаючи батарейку в годинник ми придивляємося, аби не порушити полярність. Отак і молодята можуть або отримати могутню енергетичну підтримку, або. "розрядитися". Там де "плюс" - має стати чоловік, там, де "мінус" - жінка. Позитивний заряд має правий кінець рушника, або той, який вишивають першим. Другий кінець - лівий або жіночий, підсилює жінку. Чоловікові ж вiн може зашкодити і навпаки. Аби не сплутати, яким боком повернути рушник, у давнину рукодільниці на ньому робили мітки. До речі, узор на лівому і правому кінцях ніколи не був тотожний. На них, як у дитячій грі на уважність, завжди можна знайти десять розбіжностей. На те магічне полотно не ставали взуттям, а тільки колінами.
Тепер подекуди у селах вишивають два весільних рушника. Один для церкви, вінчання і масового споглядання, інший - потаємний, для батьківського благословення. І дуже важливо, щоб той другий - для себе, для своєї майбутньої сім'ї, дівчина творила власноруч. Ось пару прикладів значення узору на рушнику. Древо життя, райське древо - улюблений мотив східнослов'янської вишивки, але він був відомий і в мистецтві Східної Європи. Вважається, що дерево уособлює собою зв'язок землі з небом. Відомий казковий сюжет про дерево, по якому людина попадає на небо. Зображення "древа життя" по
народних представленнях повинне приносити щастя, а також оберігати від усякого зла. Тому даний символ вишивається на весільних рушниках. Образ "древа життя" є присутнім на весіллі й у виді вбраної квітами і стрічками гілки.
Разом із зображенням "древа" у вишивці рушників звичайно присутні і птахи. Образ птаха також невипадковий. Птах - символ душі людини, парні пташки звичайно символізують нареченого і наречену. Птах - це і мешканець світу небесного, отже має здатність впливати на долі людей. Весільний рушник "древо життя" - це побажання молодим щастя, любові і всіх життєвих благ.
Берегиня. У слов'янській міфології берегині - жіночі персонажі, що оберігають будинок і його мешканців від зла і нещасть. Руки, спрямовані нагору, до неба - древня молитовна поза, звертання до Бога з проханням про благоденство і захист від зла. Роль оберегу грає зображення на рушнику орнаменту з геометричних фігур. Ромби, зірочки - стародавні землеробські символи родючості землі; сонця (вогню небесного); води; чоловічого і жіночого начал. Рушник "Берегиня" - це оберіг від лих і нещасть, і побажання людині статку, здоров'я і благополуччя.
Весільний. У весіллі рушники використовуються в якості обов'язкових і одних з основних символів. Одне з основних значень весільного рушника - життєвий шлях, по якому разом повинні пройти наречений і наречена, чоловік і дружина. У весіллі використовуються кілька спеціальних рушників: на ікону - батьківське благословення; під хліб, що тримають батьки на рушнику під час благословення молодих; два короваї; для зв'язування руки нареченої з рукою нареченого (символ з'єднання, нерозлучності); особливий рушник, що наречена приносить у будинок нареченого; настільні великі рушники з весільною символікою, і т.д.
У традиційній вишивці східних слов'ян зображення на весільному рушнику пари пташок (жайворонків, голубків) символізує нареченого і наречену. Пташки уособлюють собою сімейне щастя, вірність у любові. Невипадково на весільному рушнику вишиваються і квіткові орнаменти. Це й оберіг від злих сил, і побажання молодим "процвітання", здоров'я, багатства, народження дітей. Іноді на весільному рушнику вишиваються і перші букви імен нареченого і нареченої. Існує прекрасна традиція зберігати весільний рушник у родині, передаючи його з покоління в покоління.
2.2 Рoль вишитого рушника в очах українського суспільства
Рушник - від слова "руш", "вирушай" - стверджуються наші прабабусі. Як малина колисочка засівала у дитячу душу лагідність та теплоту, так і той шматочок полотна, що супроводжував у далеку мандрівку, мав оберігати чадо від усякого нещастя.
Зараз - особливий час. Ми звертаємось до джерел народної творчості, до народних традицій. І як радісно усвідомлювати, що вони сьогодні оновлюються, оживають, і, мабуть, чим більше ми будемо їх знати, то можливо, життя наше буде більш радіснішим, духовно багатшим.
Людина і праця, людина і пісня, людина і витвір мистецтва - це все вічне, безсмертне, щось своєрідне і глибоко вражаюче. Наш український народ працьовитий, щедрий на таланти, здібний, обдарований. Якщо Мельничук, найголовнішим був той, на якому батьки благословляли молодих. Такий рушник - особлива святиня, яку не показували стороннім і берегли як зіницю ока, передаючи із покоління в покоління. Старий узор нащадки відтворювали на новому полотні як енергетичний код роду.
Перш, ніж узятися за вишивання, дівчина постилася, молилася, мила руки, щоб позбутися не лише фізичного бруду, а й негативної інформації на пальцях. І лише тоді майстриня починала творити на полотні узор, як своєрідну медитацію.
Вже в наші часи екстрасенси досліджували саму голку, нитку, вишиття і з'ясували, що знаряддя праці рукодільниці проводить у сотні разів більше біологічної енергії, ніж такий самий за розміром і товщиною шматочок сталевого дроту. Найенергетичнішими нитками визнали вовняну і натуральну шовкову пряжу. Довге волокно білкової природи найкраще переносить інформацію. Гірша, але теж підходить для роботи, заполоч рослинного походження. Зовсім непридатним з погляду енергетики виявився акрил. Відрізаний шматок магазинної тканини не йде ні в яке порівняння із домотканим полотном. Якщо згадати прадавню технологію його виготовлення, відбілювання на траві, на росі, під сонцем, місяцем, зірками, під впливом усіх стихій, то стануть зрозумілішими дивовижні властивості старих рушників.
Починати рукоділля найкраще зранку у четвер. Це енергетична вершина тижня. Наші далекі пращури мабуть добре відчували те, бо саме цього дня приступали до весільних рушників.
Борони Боже під час вишивання думати про щось погане, сваритися, злитися на когось. Обрядовий рушник має зберігати в собі лише найкращі мрії, найсвітліші думки й почуття. Адже то закладається програма майбутнього подружнього життя.
Дрібні огріхи не випорювали, щоб не внести хаосу у долю. Життя тече не по шаблону, отже, не біда, якщо зірочка відхилиться убік чи хвилька вийде нерівномірною.
Що ж до вибору узору, то він мав бути двобічним. Це символізувало гармонію між зовнішнім і внутрішнім світом. Якщо ж лицьова сторона виробу гарна, а зі споду перетягнуто нитки і стирчать вузли, то вважали, що й життя буде про людське око.
Нині відомо близько 200 старовинних швів на основі двадцяти технік української вишивки. Відтворювати треба тільки той малюнок, котрий припав до душі. Фізики дослідили, що в цьому випадку він потрапляє у резонанс із вашим організмом. Комусь імпонують дрібні густі зубчики, а комусь більше подобається м'яка широка хвилька. Одним тішать око велетенські пишні квіти, інші ж, відчувають потребу і зображувати, і споглядати маленькі орнаменти. Добре, якщо десь у скрині зберігся рушник прабабусі, яка прожила із прадідусем довге й щасливе життя. Його і треба взяти за зразок.
Я був учасником експериментів із вимірювання енергетичного потенціалу цього чи не найдавнішого елементу весільного працювати - то до сьомого поту, якщо співати - то дзвінко, розложисто, якщо творити щось - то неповторно, захоплююче.
Тож і не уявляємо ми доброї батьківської хати без прикрас: вишиванок і рушників, витворів народного мистецтва. Саме з батьківської хати починається пізнання світу. Білі стіни, біла стеля - неначе виткані з маминого полотна. Сонячне сніп'я ллється через вікна і від того на стінах виграють розгаптовані квітами рушники, розпростерли крила, немов півники, на рушниках горять кетяги калини, золотисті китички хмелю звисають з рушників до самого столу і пахнуть хлібом. А то справді йшов дух від паляниць, що їх спекла мати та й поклала на стіл, прикривши теж казкової краси рушником. Яким затишком, теплом, спокоєм віє від цих рушників! А чи в кожному домі зараз є вишиванка, вишиваний рушник? Певно, ні. Призабули чомусь це дивне народне мистецтво.
Чуєте? Рушник, і правда, можна порівняти з піснею, витканою чи вишитою на полотні. Без рушника, як і без пісні, не обходиться народження, одруження людини, ювілейні урочистості. Рушником накривали діжу після випікання хліба, ставлячи ії під образами на покуті, дарунковими рушниками перев'язували кумів і гостей, хлібом-сіллю на рушнику зустрічали і зустрічають зараз дорогих гостей. А ось цікавий спогад: у перший день огляду озимини йшли в поле гуртом-родом. Попереду батько ніс на рушнику хліб-сіль; у кошику, накритому рушником, несла різне частування мати. На зеленому полі розстеляли рушник, клали їжу. Так робили і в перший день оранки, сівби та жнив. Після закінчення жнив господар зустрічав женців з хлібом-сіллю на рушнику, а тi одягали на господаря обжинковий вінок.
Як і в пісні співається, за звичаєм, коли син вирушав із дому в далеку дорогу, мати дарувала йому рушник, щоб беріг сина від лиха. А весільний рушник кожна дівчина готувала сама. А візерунків яких тільки не знайдеш на рушниках: засіяна нива - ромб з крапкою, вазон чи квітка - світове дерево од неба до землі, людські фігурки, немов з дитячого малюнка, - знак берегині, богині хатнього вогнища. Скрині повнилися дівочими рушниками, їх дбайливо оберігали, хизувалися - гостям і сусідам показували, бо то дочка на виданні готуе собі посаг. А вишивати рушники і сорочки матері навчали дочок змалку.
І тут українські майстрині - неперевершені. Казкової краси візерунками прикрашали сорочки, намітки, очіпки - прагнули до краси, до самобутності.
Готували дівчата собі на все життя по 50, 80, а іноді в по 100 сорочок з тонкого вибіленого полотна. А часом не тільки вишивали нитками, а ще гаптували сріблом, золотом, бісером, перлинами, коштовними каміннями, лелітками прикрашали одяг. Так що красунею виглядала кожна дівчина, яка мала бажання, терпіння, старання і хист.
Ці українські обереги пройшли крізь віки і нині символізують чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею. "Хай стелиться вам доля рушниками!" - кажуть, бажаючи людям щастя, добра, миру, злагоди і любові.
Рушник на стіні, давній звичай. Не було, здається, жодної оселі, котру не прикрашав би рушник.
Рушник з давніх-давен був своєрідним обличчям оселі, відтак і господині. В тому, скільки і які були рушники, створювалась думка про жінку, її дочок. І завжди цінувалися рушники справжніми пошанувачами.
Вишитий рушник створював настрій, був взірцем людської працьовитості. З рушником ушановували появу немовляти в родині, виряджали в далеку дорогу батька, сина, чоловіка й коханого, шлюбували дітей, зустрічали рідних і гостей; проводжали людину в останню путь. Молодята на весіллі ставали на рушник. Про це співалося в давній українській пісні.
Рушник і хліб - одвічні людські символи. Хліб на рушникові був в усі часи високою ознакою гостинності.
У кожній родині, де підростала дівчина, скриня мала повнитись рушниками. Готувати рушники - означало дбати про дівочий посаг. До їх виготовлення привчали ще з юного віку.
Довгими зимовими вечорами дівчата мережили узори, і від того, якими вони виходили, скільки встигла дівчина їх вишити, складалась думка про їх працьовитість, вдачу.
Рушниками часто хизувались, неодмінно показували придане. Якій матері не хотілося, щоб селом йшла добра слава про доньку із золотими руками. Дівчина, діждавшись сватів, висловлювала подяку матері обрядовою піснею: "Та спасибі тобі, моя ненько. "
Найпершою ознакою, коли приходили свати, було давати рушники. Якщо дівчина і її батьки бажали того, вони пов'язували молодого і сватів рушниками.
У своїх творах багато письменників і драматургів описували сватання. Вишивання як вид мистецтва існує з незапам'ятних часів. Про вишивку згадується в Біблії та "Іліаді" Гомера. Нею, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Арабський мандрівник Х століття у своїх розповідях свідчить, що руси теж носили вишитий одяг.
То ж нехай хвилини, проведені у спілкуванні з найдавнішим видом українського народного мистецтва - вишивкою - будуть приємними для всіх вас.
Вишиванням споконвіку займалися жінки. Це чудово робила прекрасна Олена, винуватиця Троянської війни. Дар вишивання греки пов'язували з ім'ям мудрої богині Афіни. У середні віки вишивка стала улюбленим заняттям королев і принцес, придворних дам і черниць. У добу Відродження малюнки для неї робили Ботічеллі, Дюкер, Рафаель. Жаданою і дорогою гостею була вишивка і в селянській хаті. Ще "домострой" радив жінкам займатися вишиванням, вважаючи, що це благотворно впливає на їх характер, виховуючи такі риси, як терпіння, вправність, майстерність, художній смак. Але ще в більшій мірі цей вид рукоділля відтворює душу і характер жінки, бо у вишивку вона вкладає свої почуття та мрії, щоб принести радість собі та людям.
Дівчата змагались між собою в доборі візерунків, в загальній композиції елементів, орнаменту, в майстерності вишивання. Одягу був свого роду характеристикою майстерності. Поганою нареченою вважалася та дівчина, яка не володіла цією майстерністю змалку. В одній з народних пісень говориться: "Вона вміє шити-вишивати і гарних пісень співати".
Вишитий рушник стає першою сходинкою до щастя молодих, ним зустрічають гостей і прикрашають оселі.3 давніх-давен це незмінний елемент побуту українського народу. Рушник оспіваний у піснях, думах, баладах.
Висновок
Здається, про рушник вже все відомо. Та ні. Тільки тепер, вивчаючи свою спадщину, дізнаємося, що різне призначення давало рушникам різні назви: божник - для образів, подарунковий - для подарунку, утирач - для рук та обличчя.
Протягом багатьох віків у кожного народу виробляється певна методика виконання, колорит і характер орнаменту. Майже кожна область, кожний район, а часто й окремі села з покоління в покоління, від матері до дочки надавали перевагу тому чи іншому візерунку, барвам. Тому за кольором, орнаментом, способом розподілу орнаменту на виробах, фактурою вишивки можна визначити місце їі виготовлення.
Часто у вишивці використовувалися рослинні мотиви - дубове листя, виноградне гроно, а також зображення соловейка, голуба, півня, зозулі. Дуб і калина - мотиви, що найчастіше зустрічаються на сорочках. Калина - дерево нашого українського народу. У сиву давнину вона пов'язувалася з народженням Всесвіту, вогняної трійці: Сонця, Місяця, Зорі. (Демонструє рушник). Дуб - священне дерево, уособлювало Перуна - бога сонячної чоловічої енергії, розвитку, життя.
Ружа - улюблена квітка українців, iї дбайливо плекали під вікнами хати, адже ця квітка нагадує Сонце. І тому пишні ружі розквітали на сорочках і рушниках багатьох областей України.
Стигле гроно і виноградне листя асоціюється з напоєними Сонцем днями, щедрими дарами осені, достатком, з насолодою життя. Сад-виноград - це життєва нива, на якій чоловік - сіяч, жінка - ростить і плекає дерево їхнього роду.
Хміль - здавна улюблена в нашому народі рослина. Візерунки, що нагадують листя хмелю, відносимо до молодіжної символіки, бо вона несе в собі значення розвитку, молодого буяння.
Птахи - то символи людських душ. Розташовували їх при корені, в середині стовбура і віття, з обох боків дерева - Дерева життя. У філософському розумінні минулого, сучасного, майбутнього. Це свідчить про міцність та незнищенність роду.
Співаймо славу життєдайному Сонцю, Україні. Вишиймо сорочку чи рушник на радість, на здоров'я! Не забуваймо вишити узор-оберіг.
І сьогодні зберігається традиція стати на рушничок під час весілля.
Матеріал виявився набагато цікавішим, ніж я вважав на початку написання роботи, і на превеликий жаль, значний його обсяг не вдалося вмістити в рамки цієї дослідницької роботи. Але, на мій погляд, викладений матеріал дає деяке поняття про життя та про громадський устрій українців-селян останні 500 років. Також дається маленький календар свят з описами, що за сучасної практики святкування народних свят допомагає розуміти витоки та зміст того чи іншого свята.
Література
1. О. Воропай. Звичаї нашого народу. 1991
2. Ф. Вовк. Этнографические особенности украинского народа.
3. В. Горленко. Нариси з історії української етнографії.
4. О. Кравець. Сімейний побут та звичаї українського народу.
5. Культура і побут населення України. Під ред. В. Наулко.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Загальна характеристика древньогрецького одягу, чоловічих та жіночих костюмів, взуття, головних уборів. Волосся, бороди й вуса у чоловіків, жіночі косметика та зачіски, прикраси. Побут та звичаї греків, їхня їжа, житло, суспільне життя, міфологія, свята.
курсовая работа [535,2 K], добавлен 25.10.2009Культура України в період від давніх часів до початку ХХІ ст. Внутрішні особливості національної культури українського народу та способи їх прояву в різних сферах суспільного життя. Поселення і житло, духовна культура українців. Український народний одяг.
курсовая работа [64,2 K], добавлен 28.04.2014Вишивання як народний вид мистецтва. Історія розвитку і використання вишитого рушника у обрядах українського народу. Вагоме значення кольорової символіки та зображення геометричних (абстрактних), рослинних, зооморфних (тваринних) фігур на рушнику.
презентация [2,6 M], добавлен 13.04.2014Географічне розташування та природні умови, характеристика населення, історія Туреччини, мова та релігія. Національні турецькі особливості, історичні пам'ятники, література й фольклор, театральне мистецтво, свята й обряди, сучасні традиції й звичаї.
реферат [31,3 K], добавлен 09.06.2010Специфіка матеріальної культури Польщі, Чехії та Словаччини у першій половині ХХ ст. Особливості культурного життя польського чеського та словацького населення у післявоєнні роки. Вплив радянської культури на побут західнослов'янських народів у ХХ ст.
реферат [30,0 K], добавлен 20.06.2012Географічне розташування Сирії, характеристика населення. Мова в Сирії, релігійна ситуація, спосіб життя сирійців, історичні пам'ятники, сирійська національна література й фольклор, театральне мистецтво, свята й обряди, сучасні традиції й звичаї Сирії.
реферат [33,5 K], добавлен 09.06.2010Головні професійні та релігійни свята, які відмічаються у вересні, жовтні та листопаді. Історія виникнення деяких міжнародних та всесвітніх свят. Свята, які відмічаються тільки в УКраїні. Найулюбленіші народні календарні свята, їх значення та поширеність.
реферат [48,4 K], добавлен 31.03.2009Літній обрядовий цикл, котрий триває від русалій аж до Головосіки. Свята Іоанна Богослова та великомученика Теодора Стратилата. Навський Великдень - перший обрядовий тиждень перед Зеленими святами. Жнивські звичаї та обряди. Свято Петра i Павла.
реферат [24,2 K], добавлен 31.03.2009Вишитий рушник на стіні як український народний звичай. Рушник - супутник і оберіг. Символіка українського орнаменту. Вишивка як мистецтво особливого бачення світу, яке втілюється за допомогою художніх засобів. Регіональні особливості вишивки в Україні.
реферат [49,7 K], добавлен 30.11.2013Язичницькі обряди як коріння народного свята. Особливості режисури та драматургії народного свята. Ідейно-тематичний аналіз сценарію народно-обрядового свята "У нас нині Семик - Трійця". Задум сценарію народного свята "Сонечко червоно, гори, гори ясно".
курсовая работа [36,6 K], добавлен 12.04.2014
