Грецькі рукописи ІV-ХХ ст. у фондах Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського: кодикологічне дослідження

Размещено на http://www.allbest.ru/

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Грецькі рукописи ІV-ХХ ст. у фондах Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського: кодикологічне дослідження

Спеціальність 07.00.08. - книгознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство

Київ - 1999

Актуальність дослідження та ступінь наукової розробки теми

Процес становлення та розвитку вітчизняної палеографії, кодикології та книгознавства нерозривно пов'язаний з опрацюванням значних обсягів рукописних першоджерел, зосереджених у бібліотеках та архівах України. Систематизація, оприлюднення та наукове осмислення цих першоджерел має виняткове значення для розвитку широкого спектру насамперед гуманітарних дисциплін. В Україні здавна, поряд з національними, побутують польські, латинські, грецькі та інші рукописні матеріали, доля яких відбиває сутнісні особливості вітчизняної історії та літератури, свідчить про світоглядні традиції та пріоритети народу, про його історичні зв'язки з населенням інших регіонів світу, про розвиток наукової та суспільної думки. Так, зокрема за своїм геополітичним станом, культурними традиціями Україна належить до країн, щільно пов'язаних з ареалом давньогрецьких, а пізніше візантійських впливів. Грецькі рукописні книжки й документи посідають помітне місце в історії писемності Давньої Русі, входять до складу її перших бібліотек. Упродовж ХVІ-ХІХ ст. в Україні та Росії спостерігаються значні новогрецькі впливи, водночас складається основний масив грецьких рукописів, успадкований пізніше різними державними та громадськими установами.

Протягом ХІХ ст. були складені описи головних бібліотечних зібрань Російської імперії, започатковані книгознавчі та палеографічні студії, зокрема в царині грецької палеографії. Значні бібліотечні та архівні зібрання були сформовані на території України. Згідно з описами і каталогами українських бібліотек (Баллен де Баллю, Петров М., Лебедєв О., Сперанський М., Сіцінський Є.) на початок ХХ ст. грецькі рукописи в Україні становили порівняно невелику, але дуже цінну частину як загальноросійських, так і світових колекцій рукописів. Так, традиційно вважали, що в Одесі зберігається 36 грецьких рукописів, у Харкові - 24, у Києві науковці нараховували від 20 до 150 рукописів. Великі обсяги грецьких матеріалів були зосереджені в місцях проживання грецьких громад (Ніжин, Маріуполь, Одеса), в грецьких церквах, монастирях, у власності приватних осіб. На жаль, протягом ХХ ст. дослідження з грецької тематики в Україні (за винятком античних студій) мали вкрай випадковий і обмежений характер і були відновлені тільки в останнє десятиріччя.

Наявність і сьогодні в Україні значної кількості грецьких рукописів надає можливість сприяти загальному розвиткові грецької палеографії та кодикології, елліністичних студій як таких наукових напрямів, що притаманні більшості європейських країн навіть у тих випадках, коли ці країни історично мало пов'язані з Візантією або грецькою діаспорою.

Питання детального опису грецьких рукописів в Україні та дослідження історії окремих колекцій давно на часі і мають виняткове наукове значення. Розвиток філологічних та історичних наук нагально вимагає повного опрацювання рукописної спадщини такого унікального культурологічного ареалу, яким була Візантія, а також детального висвітлення історії України, в якій греки та греко-українські зв'язки посідають значне місце. Греки, що становлять невід'ємну частину населення України, зробили значний внесок у розвиток української культури, і водночас лишаються носіями певного набору ознак, за якими вони продовжують бути греками - частиною світової грецької діаспори. Все це робить питання опрацювання грецької рукописної спадщини в Україні надзвичайно актуальним.

Стан наукової розробки проблеми. Питання грецької палеографії, археографічного опису грецьких рукописів та публікації грецьких матеріалів українських зібрань розробляли відомі вчені ХІХ ст.: В. Латишев, С. Серафімов, Ф. Терновський, М. Петров, О. Дмитрієвський та ін. Ці матеріали привернули увагу й закордонних дослідників. В Україні в різні часи перебували К. Грегорі, Г. Зоден, М. Рішар, К. Трой, С. Баталден. Проте за радянської доби елліністичні студії в Україні не отримали належного розвитку. Окремі публікації, здійснені І. Соколовим, К. Харламповичем, Д. Спірідоновим у 20-ті роки, були останніми напередодні тривалого періоду замовчування багатьох аспектів грецької теми.

Від початку 1960-х років науковці (І.М. Лебедєва, О.М. Мещерська, З.Г. Самодурова, Б.Л. Фонкич) неодноразово ставили питання про створення програми опису всіх грецьких рукописів у СРСР. На період 60-х - 70-х років вважали, що в зібраннях СРСР перебуває близько 2,5 тис. грецьких рукописів. Найдокладніше тоді були описані грецькі рукописи Ленінграда, Одеси, колекція Матенадарана (Вірменія), деякі зібрання в Москві. Досліджували науковці й окремі рукописи різних зібрань, у тому числі й київські. Так, Б.Л. Фонкич детально описав кілька грецьких кодексів у київських зібраннях у контексті історії колекцій окремих осіб або приналежності їх відомим копіїстам. Між тим, виконанню програми каталогізації всіх грецьких рукописів СРСР завадила нестача кваліфікованих кадрів на місцях, надто велика кількість рукописів, брак виконавців із необхідною палеографічною освітою. Відсутність спеціалізованих наукових каталогів позначається й дотепер на дослідженні історії грецьких зібрань, які розглядають тільки в межах загальної історії тих чи інших фондів, що суттєво змінює акценти і виводить тему грецьких рукописів за межі елліністичних студій, які, в свою чергу, теж потерпають від браку опрацьованої джерельної бази. До останнього часу дослідники практично не проводили роботу з виявлення і опису грецьких рукописів і документів у бібліотеках та історичних архівах України 3.

Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема відповідає загальному напряму історичних і філологічних досліджень, що проводяться в Інституті рукопису НБУВ (до 1994 р. - відділ рукописів ЦНБ ім. В.І. Вернадського), в Інституті історії України НАН України та інших наукових центрах України, і виконується в межах двох державних програм створення національної інформаційної системи ретроспективної історичної інформації - <Літопис історико-культурної спадщини України> та <Книжкова спадщина України, затверджених у 1992 р. Завдання цих програм були відображені в двох проектах: «Архівна та рукописна Україніка» 4 та <Створення реєстру української рукописної книги.

Об'єкт, предмет і методи дослідження. Об'єкт дослідження складають усі описані автором грецькі рукописи ІV-ХХ ст. різних колекцій та зібрань, розглянуті як сукупність багатоаспектних культурологічних носіїв інформації, якою є кожна з описаних одиниць. Предметом дослідження є процеси формування сучасного корпусу грецьких рукописів у Києві та історичних колекцій, формальні й неформальні (генетичні або регіональні) зв'язки між ними, історія опису, шляхи надходження рукописів, а також їхні археографічні й кодикологічні характеристики відповідно до завдань і мети роботи.

Методологічну основу дослідження склав комплексний підхід до предмета, що забезпечує розгляд грецьких рукописів як умовного цілого (зібрання) і, водночас, як окремих багатоаспектних носіїв прихованої інформації, що перебувають у складній системі зв'язків не тільки між собою, але й з навколишнім середовищем: фізичним та культурним. Цей підхід вимагав застосування насамперед діахронічного, або історичного, методу дослідження об'єктів як таких, що існують упродовж багатьох століть. Проведений в дослідженні класифікаційний розподіл усіх грецьких рукописів на дві головні категорії - оповідні та актові джерела, з подальшою конкретизацією в межах цих категорій, дав змогу сконцентрувати увагу на окремих аспектах грецької палеографії, археографії, кодикології та низки споріднених із ними наук, кожна з яких має свій предмет наукових досліджень і виробила власний набір методів і засобів для вирішення тих чи інших завдань. Подальший розподіл рукописів, кодексів і текстів був проведений за методом історико-літературознавчої типології, жанрового визначення із застосуванням окремих методик з галузей літературознавства та кодикології. При опрацюванні оповідних джерел були застосовані методи атрибуції та текстологічний аналіз із метою визначення ролі давньогрецьких та візантійських впливів в історико-літературному процесі.

При дослідженні окремих рукописів основними методами були джерелознавчий, археографічний або кодикологічний опис (аналіз) як сукупність прийомів і засобів для створення адекватної інформаційної системи даних про кожний конкретний об'єкт наукового розгляду. При цьому перевага надавалася системному аналізові, методам ідентифікації та атрибуції складових елементів рукописів у зіставній площині з урахуванням методів порівняльного аналізу подібностей і розбіжностей цих складових як у межах київських рукописів, так і в широкому контексті типологічно споріднених грецьких кодексів у бібліотеках Росії, Греції, Італії та інших країн.

Мета й завдання дослідження - виявити, кодикологічно та палеографічно описати грецькі рукописи Києва, а також встановити історію формування зібрань корпусу грецьких рукописів у Києві, що відклалися переважно в фондах НБУВ. Відповідно до цієї мети в дослідженні були поставлені такі завдання:

1. Виявити всі грецькі рукописи в рукописних фондах НБУВ та скласти повний археографічний опис (каталог) виявлених рукописів.

2. Розглянути історію дослідження грецьких рукописів Києва як однієї з ділянок елліністичних студій, що сприяло становленню грецької палеографії та кодикології в Україні.

3. Встановити історію формування в Києві корпусу грецьких рукописів у його сучасному вигляді, шляхи надходження основних колекцій, зібрань, до складу яких входили грецькі рукописи, а також історію окремих надходжень. 4. Провести функціональний та класифікаційний аналіз виявлених рукописів за археографічними ознаками з відокремленням рукописної книги від решти наративних і документальних джерел.

5. Здійснити типологічний аналіз грецьких кодексів і текстів VІ-ХІХ ст., реконструкцію їхньої історії за сукупністю кодикологічних ознак.

Джерельною базою дослідження є рукописні та архівні матеріали у фондах Інституту рукопису НБУВ. Для висвітлення історії окремих рукописів, фондів та бібліотек були використані першоджерела архіву ІР НБУВ, що відбивають процеси заснування та діяльності відділу, починаючи з 1919 р., а також наукова література: каталоги, описи бібліотек, бібліографічні покажчики й дослідження. Були також розглянуті окремі рукописні матеріали у фондах Національного історико-культурного заповідника <Києво-Печерська лавра> (далі - КПЛ) та Центрального Державного історичного архіву України в Києві (далі - ЦДІАК), генетично пов'язані з колекціями або рукописами НБУВ. При укладанні археографічного опису та проведенні кодикологічного аналізу та атрибуції списків грецької рукописної книги був залучений широкий спектр першоджерел (кодексів) і довідкової літератури в бібліотеках Одеси (Фонд грецької культури), Москви (РДБ), Санкт-Петербурга (БРАН, НБР), Риму (Апостольська бібліотека Ватикану), Афін (Геннадієва бібліотека, Національна бібліотека Греції) і Салонік (Центр патрологічних студій, Університет Аристотеля).

Хронологічні рамки дослідження відповідно до поставлених завдань охоплюють період від ІV ст. до кінця ХХ ст., тобто від часу написання найдавніших християнських кодексів, представлених у київських зібраннях, до документальних матеріалів початку ХХ ст., а також від перших надходжень грецьких рукописів до бібліотеки КДА після її заснування в 1819 р. до остаточного формування сучасного корпусу грецьких рукописів у Києві, його повного археографічного опису автором дослідження в складі фондів НБУВ в 1989-1994 рр.

Наукова новизна дослідження визначається тим, що:

1. Вперше зафіксована загальна фактична (ін сіту ет де вісу) кількість грецьких рукописів у фондах ІР НБУВ і КПЛ. За результатами підготовленого археографічного опису (каталогу) вперше до наукового обігу залучено понад 300 рукописів.

2. Відсутній до сьогодні повний археографічний опис, здійснений з використанням здобутків сучасних кодикологічних та палеографічних методик, що відповідають сучасним науковим вимогам, був доданий для ста п'ятдесяти почасти відомих в науковій літературі грецьких рукописів.

3. На основі даних попередніх каталогів ХІХ ст., наукової літератури та архівних даних уперше відтворена хронологія та шляхи надходження грецьких рукописів спочатку до різних бібліотечних або музейних колекцій України, пізніше до НБУВ, та історія формування грецьких зібрань в їхньому сучасному вигляді.

4. На підставі виявлених археографічних ознак вперше проведено розмежування грецьких рукописів Києва на наративні та актові джерела, серед перших відокремлені рукописні книги або їхні фрагменти.

5. На основі кодикологічного підходу здійснена хронологічна, тематична та типологічна класифікація грецьких кодексів, проведена реконструкція історії окремих одиниць і зібрань. Уведені до наукового обігу досі невідомі імена копіїстів, власників рукописів, а також низка записів історичного характеру.

Тим самим: 1. Уведена нова інформація, що за своєю цінністю має виняткове значення для розвитку грецької класичної філології, візантиністики, палеографії та кодикології. До наукового обігу залучені нові літературні та історичні матеріали, джерела з історії Візантії, Греції, країн Балканського регіону, Польщі, Росії, України, грецької діаспори на території Османської імперії та в країнах Східної Європи.

2. Висвітлені історіографія, історія окремих бібліотечних зібрань України, а також шляхи формування фондів НБУВ як питання, що набувають самостійного значення в контексті сучасних філологічних, історичних та суспільствознавчих студій для досліджень у галузі елліністики, книгознавства, бібліотекознавства тощо.

Практичне значення. 1. В дисертації наведені нові науково обґрунтовані дані про грецькі рукописи, зібрання та історію їхнього походження. Ці дані, доступні (у вигляді каталогу) читачам ІР НБУВ, сприяють розвиткові досліджень з історії та літератури, культурних традицій України та Греції, висвітленню питання грецьких впливів на розвиток українського суспільства тощо.

2. Результати дослідження можуть бути використані для написання курсу лекцій або підручника з грецької палеографії на основі вітчизняних матеріалів для студентів класичних відділень філологічних та історичних факультетів профільних вузів.

3. Дисертація надає матеріали для проведення компаративних розвідок серед грецьких рукописів і документів різних зібрань із метою висвітлення проблем палеографії, кодикології, проведення зіставних текстологічних досліджень, відтворення перебігу давніх історичних подій, що за своєю природою вимагає залучення великої кількості різних першоджерел.

Апробація результатів дисертації проходила в Інституті рукопису НБУ імені В.І. Вернадського. Головні результати дослідження були оприлюднені та обговорені на таких наукових конференціях: 1) Міжнародна наукова конференція <Україна - Греція: історія та сучасність>. Київ, 29-30 вересня 1993 р.; 2) Друга Міжнародна наукова конференція <Україна - Греція: історія та сучасність>. Київ, 22-24 лютого 1995 р.; 3) Міжнародна наукова конференція елліністів <Україна - Греція>. Афіни, 12-19 жовтня 1995 р.; 4) Міжнародна науково-практична конференція <Україна - Греція: досвід дружніх зв'язків та перспектива співробітництва>. Маріуполь, 24-26 травня 1996 р.; 5) Міжнародна наукова конференція пам'яті А.О. Білецького (1911-1995) <Актуальні питання сучасної філології>. Київ, 3-4 жовтня 1996 р.; 6) Друга Міжнародна науково-практична конференція <Неоелліністика в СНД>. Севастополь, 5-7 травня 1998 р.; 7) Міжнародна науково-практична конференція <Україна - Греція: архівна та книжкова спадщина греків України>. Київ-Ніжин, 10-12 листопада 1998 р.; 8) Міжнародна науково-практична конференція <Україна - Греція: історична спадщина і перспективи співробітництва>. Маріуполь, 27-29 травня 1999 р. По темі дисертації опубліковано одну монографію, три брошури та низку статей, перелік яких наведений в кінці реферату.

Структура дисертації обумовлена метою дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, переліку умовних скорочень, списку використаних джерел (256 позицій), додатків. Обсяг дисертації 180 сторінок. У додатку вміщено каталог грецьких кодексів (134 позиції), покажчик шифрів розглянутих рукописів у фондах і зібраннях Києва, список вжитих у каталозі умовних скорочень. Каталог являє собою самодостатню наукову працю, в якій представлені аналітичні описи грецьких кодексів із посиланнями на видання літературних та історичних пам'яток, з вичерпною бібліографією дослідження рукописів.

грецький рукопис елліністичний кодекс

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено ступінь її вивченості, сформульовані мета та основні завдання дисертації, викладені методологічні засади та методика дослідження, наукова новизна, теоретичне значення та практична цінність роботи.

У першому розділі - <З історії дослідження грецьких рукописів Києва> - відзначається, що грецькі рукописи Києва були об'єктом уваги відомих науковців практично від часу надходження їх до бібліотек або колекцій. На жаль, до останнього часу жодна публікація не була присвячена грецьким зібранням Києва як цілісному об'єкту наукового розгляду. Описи грецьких рукописів у каталогах М. Петрова, О. Лебедєва, М. Сперанського були виконані в межах опису великих і різноманітних за складом колекцій, загалом вони є поверховими і неадекватними сучасним вимогам. Перша спроба наукового опису грецьких рукописів у фондах НБУ відбулася 1934 р., але підготовлена до друку праця відомого славіста й палеографа Д.І. Абрамовича не була видана. В цій роботі було наведено загальний огляд колекції, подано короткі відомості про 108 грецьких рукописів, відзначено наукову вартість деяких манускриптів. За пануючих ідеологічних умов не була видана й робота співробітниці відділу рукописів О. Еттінгер, присвячена мініатюрам і орнаментам кириличних та грецьких рукописів у фондах НБУ, підготовлена в 1935-1936 рр. Повідомлення закордонних дослідників Г. Зодена, К. Грегорі, М. Рішара, К. Троя, К. Аланда, А. Целікаса, які за різних часів і обставин розглядали київські грецькі рукописи, мали переважно загальноінформативний характер або торкалися певних тематичних груп рукописів.

Окремі київські збірки або рукописи складали об'єкти досліджень для видатних істориків і палеографів минулого століття: М. Мурзакевича, М. Петрова, О. Дмитрієвського, С. Серафімова, В. Латишева, праці яких не втратили свого значення й зараз. Були опубліковані окремі документи з архіву маріупольських греків, листи й грамоти східних ієрархів з бібліотеки Одеського товариства історії та старожитностей (далі - ОТІС). Текстологічні дослідження літургійних рукописів грецької громади в Ніжині провів у 1884 р. О. Дмитрієвський. М. Петров присвятив низку публікацій художнім особливостям Євангелія з малоазійського міста Нікомідія.

На початок ХХ ст. в Україні вже була сформована значна джерельна база грецьких матеріалів, були закладені наукові основи для ґрунтовних елліністичних розвідок. Проте за доби тоталітаризму увага до грецьких матеріалів падає, через брак бібліотечної інформації окремі рукописи Києва вважають втраченими, про нові надходження науковці не знають. У 1960-1970 рр., коли постає питання опису грецьких рукописів СРСР, окремі київські рукописи побіжно розглядають Є.Е. Гранстрем та І.М. Лебедєва. Найбільшу увагу київським колекціям приділив Б.Л. Фонкич, якому належить пріоритет відкриття в Києві низки надзвичайно цінних рукописів. Він підготував кодикологічні описи окремих рукописів5, висвітив питання формування колекцій архімандрита Антоніна Капустина 6 та історика церкви Андрія Муравйова7, що нині перебувають у різних зібраннях колишнього СРСР.

У 1991-1998 рр. загальні характеристики грецьких рукописів НБУВ були розглянуті автором цього дослідження в окремих публікаціях і статтях, обговорені на наукових конференціях. Були видані каталог грецьких документів ХVІ-ХІХ ст., листи грецьких ієрархів до київських митрополитів, окремі історичні джерела з історії ніжинських і кримських греків, греків Єлисаветграда, поставлені питання реконструкції складу грецьких церковних і монастирських бібліотек України, завершена робота над укладанням повного каталогу грецьких рукописів у фондах ІР НБУВ та КПЛ8. Підготовлений автором археографічний опис грецьких рукописів Києва уможливив вихід на вищий рівень узагальнень і розгляд їх як сукупності культурологічних об'єктів та історичних джерел, дослідження історії окремих зібрань, проведення класифікації та типологічного розподілу рукописів, застосування кодикологічного аналізу для висвітлення проблеми генези та побутування рукописів.

У другому розділі - <Формування корпусу грецьких рукописів у Києві> розглядаються питання історії надходження грецьких рукописів до колекцій та зібрань, переданих до НБУВ в 1923-1946 рр., а також безпосередніх надбань бібліотеки. Автор висловлює думку, що саме питання формування в Києві значного масиву грецьких рукописів є науковою проблемою не тільки джерелознавчого або бібліотекознавчого характеру. Дослідження шляхів надходження рукописів до України, історії окремих збірок, державних, церковних та громадських установ, бібліотек, у яких перебували грецькі рукописи, набуває самостійного значення в контексті загальної історії України, її культури, висвітлення історії українсько-грецьких зв'язків та життя грецької діаспори. Так, у межах самої НБУВ був утворений тільки один спеціалізований фонд грецьких рукописів (ф. 72), тоді як більшість їх перебуває у складі зібрань, що надходили до бібліотеки з різних установ та закладів, відомих за дореволюційної доби, котрі пізніше утворили в рукописному підрозділі бібліотеки окремі фонди.

В основі грецьких матеріалів НБУВ лежить колекція Церковно-археологічного музею (ЦАМ) Церковно-археологічного товариства (ЦАТ) і бібліотеки при Київській духовній академії (КДА) (ІР, ф. 301), що вже на початку ХХ ст. налічувала більше 100 грецьких рукописів. Рукописні матеріали ЦАМ ЦАТ і бібліотеки КДА були передані до НБУ кількома партіями у 1924-1934 рр. Решта грецьких рукописів надходила до НБУВ у складі рукописів Загинецької бібліотеки (ІР, ф. І - 2 од.) - 1921 р., бібліотек Київського університету св. Володимира (ІР, ф. І - 2 од.), Київської духовної консисторії (ІР, ф. 232 - 26 од.) і Київської духовної семінарії (ІР, ф. 305, - 3 од.) - 1927 р., архіву КДА (ІР, ф. 72 - 16 од., ф. 160 - 1 од., ф. 193 - 34 од.) - у 1927-1929 рр., Київського Михайлівського Золотоверхого монастиря (ІР, ф. 307 - 1 од.), Києво-Печерської лаври (ІР, ф. 306 - 2 од.) - у 1930 р., Києво-Софійського собору (ІР, ф. І - 1 од., ф. 312 - 5 од.; відділ стародруків, ф. гр. др. - 1 од.) - у 1931 р., музею Подільського церковного історико-археологічного товариства (ІР, ф. 72 - 5 од.), Волинського музею (ІР, ф. 72 - 1 од.) - у 1932 р., рукописних збірок бібліотеки Ніжинського історико-філологічного інституту кн. Безбородька (ІР, ф. 310 - 7 од.), бібліотеки ІІ-го відділу Всеукраїнської Академії наук (ВУАН) (ІР, ф. 72 - 1 од.) - 1934 р., Львівської греко-католицької митрополичої консисторії (ІР, ф. 18 - 3 од.) та ОТІС (ІР, ф. 5 - 52 од.) - 1944-1947 рр., архіву Св. Синоду (ІР, ф. 13 - 154 од.) - 1946 р. Кілька рукописів (ІР, ф. 72: 1, 2, 4, 5, 6, 7) були придбані бібліотекою в 1933 р. у приватних осіб і стали основою для формування вже в 1977 р. окремого фонду грецьких рукописів. До цього фонду, в складі якого нині 62 од., були внесені й рукописи деяких відомих зібрань, які за різних обставин не були вчасно атрибутовані, або через малу чисельність самих збірок були розміщені в різних фондах. Так були включені до ф. 72 колишні рукописи ЦАМ КДА (11 од.), Інституту кн. Безбородька (2 од.), Подільського церковно-археологічного музею (5 од.), Волинського музею (1 од.), бібліотеки ІІ-го відділу ВУАН (1 од.) та архіву КДА (37 од.).

Історія надходження рукописів до перелічених зібрань, а пізніше до Києва, свідчить про побутування в минулому певної частини грецьких кодексів і документів у різних регіонах України, особливо в Криму, Ніжині, Надазов'ї, Одесі, де вони впродовж тривалого часу виконували свої безпосередні функції у повсякденному житті грецьких громад. Проте значна частка рукописів надходила до України вже як колекційний матеріал, придбаний науковцями для задоволення власних інтелектуальних потреб, і тільки пізніше переданий або залишений у спадок громадськості. Серед колекціонерів або власників грецьких рукописів відомі діячі православної церкви Стефан Яворський, Євгеній Булгарис, Іриней Фальковський, Євгеній Болховитінов, Антонін Капустін, письменники й науковці А. Муравйов, Т. Кибальчич, В. Качановський, І. Малишевський, О. Левицький та ін.

На цей час грецькі рукописи НБУВ нараховують 453 од. і зберігаються головно в Інституті рукопису в таких фондах: І - 5 од.; V (ОТІС) - 52 од.; ХІІІ (Архів Синоду) - 154 од.; ХVІІІ (Львівська греко-католицька митрополича консисторія) - 3 од.; 72 (Колекція грецьких рукописів) - 61 од.; 160 (КДА) - 1 од.; 193 (Петро й Платон Троїцькі) - 34 од.; 232 (Київська духовна консисторія) - 26 од.; 301 (ЦАМ КДА) - 97 од.; 305 (Київська духовна семінарія) - 3 од.; 306 (КПЛ) - 2 од.; 307 (Київський Золотоверхий Михайлівський монастир) - 1 од.; 310 (Рукописи бібліотеки Історико-філологічного інституту кн. Безбородька в Ніжині) - 7 од.; 312 (Бібліотека Києво-Софійського собору) - 5 од. Один грецький рукопис у складі конволюту з паперів Євгенія Болховитінова, переданих ним до бібліотеки Києво-Софійського собору, перебуває у відділі стародруків НБУВ у фонді Гр. друку. За межами бібліотеки, у фондах КПЛ та в ЦДІАК, зберігаються ще чотири рукописи, генетично пов'язані з грецькими рукописами НБУВ. Як випливає з дослідження, формування в Україні, зокрема в Києві, значного масиву грецьких рукописів було зумовлене, з одного боку, об'єктивним розвитком і особливостями вітчизняної історії, зокрема процесом централізації бібліотечних та архівних фондів, а з другого - суб'єктивними рішеннями окремих визначних осіб, які передавали окремі манускрипти чи збірки в дар бібліотекам або установам.

У третьому розділі - <Грецька рукописна книга в київських зібраннях> - на основі кодикологічного аналізу досліджуються проблеми класифікаційного розмежування грецьких рукописів і типології грецької рукописної книги (кодексів) ІV-ХІХ ст. Проведений в дослідженні класифікаційний розподіл усіх грецьких рукописів на дві головні категорії: оповідні та актові джерела, з подальшою конкретизацією в межах цих категорій дозволив зосередити увагу на окремих аспектах грецької палеографії, археографії, кодикології та низки споріднених із ними наук. Так, близько двох третин досліджених грецьких рукописів складають документальні, або актові, матеріали ХVІ-ХХ ст.: грамоти, послання, листи, розписки тощо, які є першоджерелами для висвітлення історії елліністичного світу, українсько-грецьких зв'язків та грецьких громад в Україні, Молдові, Росії, на Близькому Сході. Це розмаїття представленого матеріалу, абсолютна більшість якого не пов'язана ані з історією бібліотек як книжкових зібрань, ані з колекціонуванням кодексів є суттєвою особливістю київського зібрання. Близько 300 рукописів у фондах ІР НБУВ є, власне, архівними матеріалами, що відкладалися в різних установах і репрезентують як внутрішні взаємини між греками, так і зовнішні - з представниками інших народів. Значна їхня частина (154 од.) є приватними листами до начальника руської православної місії в Єрусалимі архімандрита Антоніна Капустіна, що перебувають серед матеріалів Св. Синоду (ІР, ф. ХІІІ). За таких умов очевидно, що грецькі рукописи НБУВ можуть бути об'єктами дослідження різних філологічних та історичних дисциплін. Так, значні за обсягами тексти містять пам'ятки грецької мови від епохи Гомера до початку ХХ ст., що створює унікальні можливості для вивчення будь-якого періоду розвитку грецької мови на автентичних письмових джерелах. Датовані рукописи, наведені в дослідженні колофони та маргіналії мають мовні ознаки різних часів і теж вимагають особливої уваги. Надзвичайно цінними для грецьких філологів є відкриті в рукописах фольклорні, етнографічні, літературні тексти, що відбивають особливості мови й світогляду грецької людності протягом значного проміжку часу. Проте вартісність більшої частини київських матеріалів (грамот, листів, послань тощо) визначають їхні безпосередні функції, насамперед у джерелознавчому аспекті, - як носіїв певних історичних відносин, як джерел до вивчення історії церкви, життя грецьких громад, приватного життя чи громадської діяльності різних осіб. Водночас усі ці джерела становлять предмет розгляду і загальної палеографії, археографії з її окремими напрямами: дипломатикою, документознавством тощо.

Менша частина рукописів - оповідні джерела, вимагає передовсім використання як традиційного мовознавчого й літературознавчого аналізу, так і всієї сукупності методів палеографічних та археографічних дисциплін на сучасному науковому рівні. Так, 134 грецькі кодекси або їхні фрагменти за низкою палеографічних та функціональних ознак складають особливу частину київських колекції. Вони нерозривно пов'язані з історією грецької рукописної книги і становлять об'єкт досліджень грецької кодикології. Проте й ці рукописи, особливо кодекси, потрібно розглядати з джерелознавчого погляду як носіїв багатовікової історичної інформації, не тільки іманентної головному текстові, але й такої, що накопичувалася у вигляді пізніших записів, нотаток, коментарів тощо. Типологічний розподіл кодексів є невід'ємною частиною кодикологічного аналізу, а систематизація рукописів за типологією окремих текстів (і створення таким чином інформативного блоку даних про окремі твори та їхніх авторів) дозволяє донести до широкого загалу користувачів зміст кожного грецького рукопису. Водночас питання типології окремих кодексів і визначення походження фрагментів залишається дискусійним і вимагає подальших досліджень передовсім у теоретичній площині.

Переважна більшість київських кодексів була створена в межах православної християнської релігійної практики і розподіляється за функціональними ознаками на літургійну літературу, патристику, церковне право, музичні збірки, навчальні посібники тощо. Кожний з таких загальних розділів у свою чергу містить свої підрозділи й групи, що відповідають конкретним жанровим ознакам або засадам релігійної практики. Невелика частина рукописів або окремих текстів обслуговувала власне світські потреби суспільства. Серед них такі напрями, як цивільне право, історичні розвідки, наукові, художні та повчальні твори, словники й граматики. Більшість текстів має виразний релігійний характер, що відповідає культурологічним рисам суспільства періоду виникнення та розквіту грецької рукописної книги. Запропонована автором типологічна та предметно-тематична класифікація текстів відкриває доступ до грецьких кодексів широкому загалові фахівців і дозволяє побудувати досконалу систему пошуку інформації. Таким чином, на змістовному рівні головна вартісність київських кодексів визначається в площині біблійних, літургійних і патрологічних студій. До релігійної тематики тяжіє і світська частина колекції: філософські, природознавчі, філологічні й літературні твори, підручники, виконані служителями церкви переважно на біблійному матеріалі або з метою навернення читача до християнського способу життя.

За своїми палеографічними характеристиками київські рукописи вирізняються великим проміжком часу написання - від ІІІ/ІV до ХХ ст., що відкриває широкі можливості для ознайомлення з різновидами письмового матеріалу, самого письма, почерків копіїстів тощо. Окремі ділянки для спеціальних філологічних, історичних і мистецтвознавчих досліджень становлять тексти і маргіналії, оправи, матеріал: папірус, пергамен і папір, а також художні особливості рукописів - мініатюри, заставки, ініціали тощо.

Питання первісного походження та локалізації рукописів висвітлюється в розділі насамперед шляхом вивчення супутніх мікротекстів: колофонів, титарських записів та інших маргіналій. Запропоновано систематизацію записів за приналежністю, формальною наповненістю та змістом. В роботі проведено всебічний аналіз записів копіїстів, власників та читачів рукописів, на основі якого зроблена спроба реконструкції генези кодексів, їхньої локалізації у просторі <грецького світу>, що в окремих випадках дозволяє встановити місце й час написання кодексів, райони їхнього побутування. Встановлено, що київські грецькі кодекси пов'язані з такими осередками грецького релігійного та суспільного життя як Константинополь, Афон, Греція, Близький Схід (Палестина), Антіохія, Південна Італія, Молдовлахійські принципати, Крим, Могилів-Подільський, Ніжин, Москва. Локалізація районів побутування кодексів, визначення приналежності грецьким громадам, окремим особам, бібліотекам надає стимул джерелознавчим студіям, які мали би пов'язати історію кодексів із історією окремих регіонів, зокрема міста Ніжина та інших місць проживання греків в Україні ХVІІ-ХІХ ст. Дані дослідження маргіналій є також важливим історичним джерелом для доповнення наших знань про відомих історичних осіб, представників грецької діаспори, духовенства, науковців тощо. Вони становлять значний внесок до філологічних та історичних дисциплін, оскільки запроваджують у науковий обіг невідомі раніше літературні, фольклорні матеріали, свідчення сучасників різних подій.

У висновках підсумовані результати дослідження, серед яких головні такі:

1. Історіографія питання свідчить про значення розвідок у галузі грецької палеографії та кодикології на матеріалі рукописів, що перебувають в Україні, про перспективність таких досліджень у філологічному (літературознавство, мовознавство, текстологія), джерелознавчому (події світової та вітчизняної історії, документалістика), книгознавчому (грецька рукописна книга ІV-ХІХ ст.) та бібліотекознавчому (грецькі зібрання, бібліотеки України) аспектах. Дослідження грецьких рукописів, їх опис є складниками елліністичних студій в Україні, які відіграють важливу роль у формуванні наукової та суспільної свідомості, впливають на перебіг культурних процесів, сприяють подальшій інтеграції держави в загальноєвропейське та світове товариство.

2. Історія формування корпусу грецьких рукописів Києва відбиває об'єктивний процес становлення й централізації бібліотечних фондів, що активізувався в другій половині ХІХ ст. і був активно продовжений за часів СРСР. До Києва в різні періоди надходили найцінніші рукописні колекції України, серед них грецькі рукописи, зосереджені нині переважно в НБУВ. За радянської влади процес накопичення та опрацювання рукописних матеріалів часом приймав спотворені форми, зазнавав ідеологічних впливів, що позначалося на стані збереження рукописів, на проведенні інвентаризації, наукової роботи, внаслідок чого значна частина грецьких рукописів упродовж десятиліть залишалася невідомою науковцям. Останній облік грецьких рукописів НБУВ, що склав основу їхньої каталогізації відбувся в 1988-1992 рр.

3. Підготовлений автором каталог рукописів ІР НБУВ та історично пов'язаних із ними рукописів КПЛ та ЦДІАК дозволяє провести класифікаційний та типологічний аналіз рукописів, підвести підсумки більш ніж сторічним дослідженням київських рукописів. Серед 456 виявлених автором у Києві грецьких рукописів 154 становлять оповідні джерела: рукописні книжки (кодекси) та інші оповідні матеріали. Хронологічний розподіл 134 кодексів свідчить, що вони були створені протягом: ІІІ/ІV ст. - 1 од.; V/VІ ст. - 1 од.; VІ ст. - 1 од.; VІІІ/ІХ ст. - 1 од.; ІХ/Х ст. - 5 од.; Х ст. - 3 од.; Х/ХІ ст. - 3 од.; ХІ ст. - 6 од.; ХІ/ХІІ ст. - 4 од.; ХІІ ст. - 6 од.; ХІІ/ХІІІ ст. - 9 од.; ХІV ст. - 9 од.; ХV ст. - 6 од.; ХV/ХVІ ст. - 1 од.; ХVІ ст. - 6 од.; ХVІІ ст. - 15 од.; ХVІІІ ст. - 43 од.; ХІХ ст. - 20 од. Решта оповідних джерел: приватні копії відомих творів, літературно-творчі матеріали (в тому числі автографи), написані в другій половині ХVІІІ - на початку ХХ ст. Документальні джерела в кількості більше 300 од., переважно датовані, були укладені впродовж ХVІ ст. - 1 од.; ХVІІ ст. - 5 од.; ХVІІІ ст. - 78 од.; ХІХ ст. - 215 од.; на початку ХХ ст. - 1 од.

4. Типологічний розподіл кодексів і текстів розкриває їхній зміст як літературних джерел, свідчить про належність до таких напрямів суспільної думки: 1. Біблійна література (Новий Заповіт, Псалтир, біблійна історія, апокрифи, індекси тощо); 2. Літургічна література (літургії, чини поставлення й служби, Архієратикони, Ірмологіони, молитовники, Синаксарі, Місяцеслови, Мінеї, Параклітики, Пентикостарі, служби святим, канони, співочі книги: Анфологіони, Ірмологіони, Кекрагаріони, Октоїхи, Пападіки, Стихирарі, Теоретикони); 3. Патристика (тлумачення творів, повчання: послання, проповіді й слова, повчальні повісті й житія, сентенції); 4. Церковне та світське право (номоканони, типікони, новели, збірки законів); 5. Філософія й природничі науки; 6. Історія; 7. Літературні пам'ятки (давньогрецькі, візантійські, нової доби); 8. Навчальні матеріали (словники, граматики, підручники).

Уперше для всієї сукупності грецьких кодексів НБУВ подано характеристику письма, дані про наявність художнього оформлення, зокрема мініатюр, заставок, ініціалів тощо. Унікальність окремих рукописів, або їхніх складових ознак - текстів, художнього оздоблення, оправ вимагає подальшого деталізованого розгляду в межах спеціальних історичних, філологічних або мистецтвознавчих дисциплін.

5. Кодикологічний аналіз, зокрема дослідження колофонів і маргіналій, дозволяє реконструювати історію окремих збірок та рукописів, встановити генетичні зв'язки між кодексами різних колекцій, їхню локалізацію, довести єдність первісного походження або побутування в певному національному чи суспільному середовищі. Вирізняються збірки кодексів, об'єднані єдиним власником (Антонін Капустін, А.М. Муравйов, І.І. Малишевський, родина Агуросів тощо), приналежністю до регіональних грецьких громад (Ніжин, Крим, Надазов'я) або грецьких церков і монастирів. Рукописи мають ознаки написання або тривалого використання як в історичних елліністичних центрах Малої Азії, Близького Сходу, Балканського півострова, так і в районах поширення грецької діаспори на території сучасних Молдови, України, Росії.

Размещено на Allbest.ru